Osvita.ua Вища освіта Реферати Політологія Сутність та основні типи економічної влади. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Сутність та основні типи економічної влади. Реферат

Проблема економічної влади та влади як такої приваблювала і продовжує приваблювати дослідників найрізноманітніших шкіл і напрямків. Одні обмежуються в її характеристиці такими поняттями, як "здатність", "можливість", інші - вводять додатково поняття "свобода, " "відповідальність", "честь", "гідність" тощо

Характер діалектичного зв'язку "економічна влада — власність — управління" відображає зміну сутності влади в цілому і окремо економічної влади. Це робить актуальним розробку рамкової концепції економічної влади як передумови продуктивного розв'язання протиріч і конфліктів суспільного розвитку та підвищення ефективності української економічної політики. Ключовою ланкою в системі економічного реформування в Україні насамперед вбачається:

  • трансформація основ економічної влади відповідно до сучасних тенденцій економічного устрою (перехід економічної влади від "індустріального" типу до "сервісного");
  • зміна відносин власності;
  • формування нових відносин управління.

Економічна влада: сутність і типи

Проблема економічної влади та влади як такої приваблювала і продовжує приваблювати дослідників найрізноманітніших шкіл і напрямків (Арістотель, Платон, Т. Гоббс, К. Маркс, Б. Рассел, М. Вебер, М. Дюверж'є та ін.). Одні обмежуються в її характеристиці такими поняттями, як "здатність", "можливість", інші - вводять додатково поняття "свобода, " "відповідальність", "честь", "гідність" тощо. Не заперечуючи значущість означених вище позицій, відзначимо лише те, що влада в них у науковому плані розглядається відірвано від такої фундаментальної властивості цивілізації, як привілеї, зокрема економічні привілеї.

Можна виділити три основні категорії економічних привілеїв:

  • Сфера споживчих можливостей (володіння ресурсами та їх розподілом).
  • Сфера майнових прав (власність).
  • Сфера управління.

Вольове начало економічних відносин, яке інтегрує усі три сфери економічних привілеїв, є генералізуючою рисою економічної влади. Тому вивчати економічну владу у відриві від цих привілеїв та носіїв (держава, суспільство, особистість тощо) цих відносин досить проблематично. Практично завжди існують їх взаємо переходи. Економічна влада, власність, ресурси, управління створюють базовий механізм руху економічних процесів і організують їх зміст. На нашу думку, типологічний аналіз дозволяє поглибити розуміння цих фундаментальних форм руху економічних процесів у ринковий період.

Економічний процес обміну товарів і послуг (трансакція) з такої точки зору є симетричним відношенням. Кожний з контрагентів що-небудь отримує від свого партнера, віддаючи йому натомість те, що цьому партнерові належить. Згідно з класичними уявленнями за умов ринку трансакція теоретично дістає своє завершення, коли обмін товарів досягає точки рівноваги. Тільки в такому випадку можна припустити, що кожний з учасників має більш або менш однакову владу над своїми контрагентами.

Але реальність набагато складніша. При обміні товарів або послуг ситуація може бути несиметрична і економічну владу над партнером насамперед має той, хто:

  • володіє товаром, який користується найбільшим попитом у певному середовищі;
  • володіє великою кількістю товару, що призначений для обміну;
  • може вважатись монополістом.

В економічній системі грошового типу найзручнішими для обміну в умовах нормальних ринкових відносин є гроші. Згідно з двома першими точками зору той, хто має найбільшу кількість такого особливого роду товару, яким є гроші, перебуває (за нормальних умов) у привілейованому становищі.

Відзначимо, чим більша економічна влада особистості, тим більшу кількість трансакцій може ця особистість здійснити: разом із багатством зростає не тільки інтенсивність економічної влади, але й її масштаб. Поряд з цим економічна влада має й інші аспекти. Це влада, яка витікає з володіння засобами виробництва; влада стосовно тих, кому ці засоби не належать. Бажаючи мати засоби для існування, індивіди повинні продавати свою працю. Такою є точка зору лібералізму, схильного тлумачити будь-яку економічну владу тих, кому належать значні привілеї, що дозволяють одержувати за них послуги інших людей. Йдеться не тільки про індивідуальні послуги, але й про владу над працівниками, користування здобутками їхньої праці.

Принципово іншу позицію займають марксисти, зводячи будь-яку економічну владу при капіталізмі до володіння засобами виробництва. Економічна влада іншого роду з такої точки зору є похідною влади, яка спирається на власність на засоби виробництва. Сам же суспільний розвиток призводить до того, що економічна влада постійно зростає.

У цьому випадку і марксисти, і ліберали класичного типу відштовхуються від економічних відносин за умов капіталізму. Для К. Маркса важливим було таке поняття економічної влади у контексті виробничих відносин. Відповідно до Марксової гіпотези ця форма економічної влади (у контексті концентрації капіталу та процесів поляризації економічних позицій) звужує інші її форми, позбавляючи їх вагомого значення для суспільної структури. Такий підхід містить у собі небезпеку фетишизації виробничих відносин. Хоча є достатньо вагомим в умовах раннього капіталізму.

Для лібералізму, як відомо, важливо виявити зв'язок економічної влади зі свободою узгодження, який виникає між двома контрагентами. Обидві сторони перебувають у симетричному відношенні. Привілеї має той, хто на основі добровільної згоди набуває економічної влади і спирається на володіння значними засобами. В даному аспекті економічну владу значною мірою визначає різниця в заможності, а не відношення до засобів виробництва. Таке поняття економічної влади важливе для того, хто реалізує ліберально-демократичні постулати, або для того, хто керується цими постулатами в практичній діяльності.

Моделі економічної влади як у марксистів, так і в лібералів, не повною мірою відповідають перспективам формування майбутнього суспільства. На нашу думку, сучасна модель економічної влади має враховувати перш за все як привілеї володіння капіталом, так і участь у суспільних прибутках. Це стосується, зокрема, прибутків, які не перетворюються на капітал, не виконують функції капіталу.

Відмінність між привілеями влади капіталу і влади засобами суспільного прибутку досить важлива з точки зору тих цілей, яким служить економічна влада. Інакше кажучи, з точки зору цілей суб'єктів, яким ця влада належить, привілеї капіталу - це привілеї володіння та розпорядження власністю і управління процесами, метою яких є прибуток власника, а також привілеї за рахунок особливого статусу в суспільстві. Це привілей економічної влади, за допомогою якого здобуваються індивідуальні послуги. Коли йдеться про тип економічної залежності, дуже важливо з'ясувати, чи є вона проявом відношення роботодавець - робітник, чи значної кількості неорганізованих клієнтів.

Індивідуальна праця - це праця окремих людей у різних роботодавців. При цьому кількість таких осіб, відповідно до раціональності капіталістичної економіки, стає все меншою, тоді як кількість людей, які працюють у корпораціях, постійно зростає. Тлумачення економічної влади як влади, що спирається на володіння засобами виробництва, як влади, модель якої не відповідає моделі лібералізму, надає їй основного значення у вигляді суспільної стратифікації. Водночас економічна влада, спираючись на привілеї у володінні благами, за які можна придбати особисті послуги, розраховує на те, що наймана праця є в процесі виробництва формою послуги, яка надається робітником власникові капіталу. Таке бачення економічної влади дозволяє розглядати соціальну спільність як континуум суспільних позицій.

Тому потрібно розрізняти індивідуальну працю у роботодавців-підприємців та найману працю, яка задовольняє особисті потреби роботодавця. Інакше кажучи, необхідно виділяти відмінності "наймитів" на службі капіталу і "наймитів" на службі у людей, які мають привілеї в суспільному прибутку.

Влада капіталу - на відміну від влади економічної, яка спирається на засоби споживання, - будує нові знаряддя владарювання. Суттєво відрізняється економічна залежність, яка спирається на найману працю, від економічної залежності з боку клієнтів. Залежність від клієнтів також має різний характер. З одного боку, можна мати справу з незначною групою клієнтів, де тип відносин залежить від одного роботодавця. З другого, в гру може вступити залежність від змінної, невизначеної, безіменної групи клієнтів (і в такому випадку говоримо також про споживачів). Фактично споживач - це третій учасник ринкових відносин. Економічну залежність споживача-клієнта висловлює рекламний афоризм: "Наш клієнт - наш господар". Коли йдеться про великі споживчі структури, то можна стверджувати: залежність клієнтів від визначеної точки зору зводиться до залежності від суспільної думки.

І все ж таки економічно міцні підприємницькі та комерційні структури мають достатні можливості для керівництва суспільною думкою. За умов панування монополій капітал дозволяє відкрито впливати на поведінку клієнтів, здійснюючи над ними економічну владу. За умов конкуренції боротьба за споживача дуже часто набуває характеру боротьби між власниками капіталу. Ситуація, що склалася в російському інформаційному просторі, яскраве підтвердження цього.

У тричленній системі відносин залежності, що пов'язані з капіталістичним виробництвом, ступінь економічної влади капіталу залежить не тільки від власності на економічні засоби (капітал та прибуток), але також і від ступеня організації кожної з трьох груп, які входять у розрахунок (організація роботодавців, організація робітників, організація споживачів). Некваліфікований робітник також володіє своїм капіталом, яким є сила м'язів і нервова система. Та все ж таки це незначний капітал, тому що він відтворюється через процес споживання. Крім того, сильна організація, яка формує для цього "капіталу" монопольні умови, може впливати на власників інших форм капіталу.

Узагальнюючи ці судження, можна диференціювати типи економічної влади:

  • влада тих, чиї економічні засоби дозволяють здійснювати виробничу діяльність чи збут продуктів цієї діяльності, хто користується тими або іншими привілеями, впливає на поведінку не зайнятих працею людей.
  • Економічна влада роботодавців, які перебувають в економічній залежності від клієнтів.
  • Економічна влада роботодавців над найманим персоналом.
  • Економічна влада, яка спирається на володіння капіталом; влада, яка витікає з переваги участі в суспільних прибутках.
  • Економічна влада, яка базується на структурах "тіньової" економіки.
  • Економічна влада, що ґрунтується на: титульній або функціональній власності конкретної особи на ведення будь-якої господарської діяльності; майнових відносинах і праві на суспільні привілеї та майнові відносини, об'єктом яких виступають ресурси сумісного використання.
  • Економічна влада тих структур, чиї владні засоби дозволяють здійснювати планування та регулювання економіки країни, роздержавлення і приватизацію державної власності.
  • Економічна влада, яка спирається на володіння засобами виробництва в суспільстві, близькому до ідеального ринкового, має структурний характер. Це зовсім не означає, що економічна влада роботодавця над робітником складається виключно з володіння благами. Власник засобів виробництва реалізує цю владу перш за все вільним контролем над ресурсами виробництва. Зокрема, він сплачує найманому робітникові вартість його робочої сили у відповідності до рівня розвитку суспільства.

У суспільстві, близькому до розвинутого ринкового типу, необхідно також враховувати (але не абсолютизувати) наявність класової монополії на засоби виробництва. Робітники сучасних корпорацій розвинутих країн світу справді є, як правило, їх акціонерами. Інакше кажучи, їм належить відома частка власності на засоби виробництва. Зрозуміло, що таке різке протиставлення "робітник - власник засобів споживання" є спрощенням у першу чергу з економічної точки зору. В соціологічному аспекті це виглядає так: дрібний власник, який накопичує свої збереження в банку чи в акціях, не володіє такою економічною владою, як великий власник. З точки зору економічної влади, він найчастіше постає в ролі клієнта.

Для розуміння економічної влади вже несуттєво, яким типам капіталу вона відповідає: купецькому (торговому), промисловому чи фінансовому. Суттєвою є відмінність між економічною владою як привілеєм капіталу та економічною владою як привілеєм участі в суспільному прибутку (тут і капітал, і прибуток мають функціональне тлумачення). З цієї точки зору, капітал, який не використовується з метою виробництва і в цілому в інтересах його примноження, тлумачиться не як капітал, а як акумульована і прихована участь у суспільних прибутках, як резерв споживання.

Разом з тим поточний прибуток, що перевищує необхідний мінімум для задоволення біологічних потреб, може давати актуальну економічну владу іншого типу - як ресурс засобів споживання. Він становить резерв засобів споживання, що можуть бути реалізовані у майбутньому. Отже, прибуток збільшує потенціальну економічну владу людини, яка робить збереження на майбутнє; нарешті, прибуток може перетворитися на капітал і зініціювати економічну владу першого типу.

Заможна людина стародавнього світу, яка не проводила операцій, що вели б до збагачення, володіла тоді економічною владою, що спиралася на привілей переважно в суспільних прибутках.

Мільйонер, який у першу половину свого життя накопичував гроші для того, щоб витрачати їх на публічні заходи у другій половині життя, підпорядковується дуалістичній моделі економічної влади. Ці роздуми більше відповідають ситуації стабільного розвитку, що є ідеалом сучасного суспільства, ніж дійсності.

Таким чином, економічну владу можна вважати за ідеальну форму "вольової" взаємодії економічних привілеїв, яка за змістом може реалізуватися у здатність та можливість керувати економічними процесами.

"Сервісна" економічна влада

На зламі віків, коли в Україні відбувається інтенсивна трансформація індустріальних економічних механізмів, економічна влада за змістом дедалі більше набуває рис "сервісного" типу. Сервісна економічна влада вимагає радикальної зміни світогляду політиків, державних діячів, навіть менеджерів. Для досягнення успіху необхідний новий менталітет, інші здібності та організаційні форми. Чим же відрізняється "сервісна" економічна влада від індустріальної?

В її основі лежить "сервісна" економіка, тобто економіка послуг.

В основі індустріальних економічних відносин лежить індустріальна економіка, спрямована на максимальний випуск товарної продукції. Для "сервісної" ж економіки головний зміст полягає в тому, щоб через виробника прагнути до підвищення ефективності у широкому сенсі слова (включаючи екологічний компонент). Підвищується роль маркетингу як фактора успіху.

З позиції індустріальної економічної системи поняття корисності ототожнюється тільки з матеріальною користю (з матеріальною продукцією), а з позиції "сервісної" - з характером використання та ступенем вимог сучасної суспільної системи, що об'єднує матеріальну користь та відповідні послуги (тобто якість життя, добробут).

В індустріальній економічній системі якість є синонімом поняття "добре виконувати свою роботу", тоді як в "сервісній" — ідеться про встановлення "діалогових" відносин з громадянином - споживачем економічних послуг, які постійно відстежуються, що дозволяє максимально задовольняти його потреби.

Стиль для менеджменту в "сервісній" економіці відрізняється прозорістю, інформованістю, "біологічністю", "екологічністю". Він дещо імітує функціонування мозку, в якому кожна клітина є носієм інформації та має значення у залежності від виконуваних функцій, а не від позицій в ієрархічній системі.

Такий тип економічних відносин відповідно формує і свій стиль економічної влади, який адекватно їм відповідає. Головна умова економічного успіху - орієнтація економічної влади на максимальне задоволення споживача. "Сервісна" економічна влада пов'язана з власністю та управлінням, базується на володінні ресурсами та їх розподілом. Її генеральна мета — всебічне примноження власності засобами створення ефективної системи управління, яка формує умови для розвитку цілісності "особистість — суспільство — держава".

В системі "сервісної" економічної влади головним чинником, який визначає успіх, є здатність орієнтуватись на споживача економічної продукції (товарів і послуг). Стратегія орієнтації на споживача означає, що останній перебуває у центрі уваги всієї економічної структури, яка повинна якомога краще зрозуміти тенденції розвитку системи економічних уподобань клієнта.

Треба зазначити, що попит на "сервісні" економічні послуги зростає, і зростає навіть в умовах загальної кризи та стагнації матеріального виробництва. Функція використання приносить споживачу більше задоволення, ніж факт володіння економічним товаром. При цьому посилюється роль таких атрибутів, як комфорт, увага, доброчинність як стимуляторів досягнення цілей економічних трансакцій.

Сфера інформаційних послуг поступово стає основним сектором зростання економічної влади. Так, у розвинутих країнах у сфері інформаційних послуг уже створюється понад 20% загальної кількості нових робочих місць.

Діалоговий, консультативний потенціал "сервісної" економічної влади дозволяє розробити інший підхід (рамкову концепцію) до системи державного управління та організації.

У відповідності з ним доцільно створювати нові структури, які відповідали б більш розвинутим горизонтальним зв'язкам з меншим ступенем ієрархізації відносин між господарськими суб'єктами. За таких умов економічні суб'єкти орієнтуються на потреби клієнтів, приділяючи значну увагу управлінню зв'язками між стратегічними цілями та мотивацією робітників.

Найважливішою умовою переходу до стратегії орієнтації на споживача є уточнення рамкової концепції економічної влади, типу її організації. Уявляється продуктивною ідея "польової організації", що дозволяє підвищити ефективність і раціональність дій з реалізації цілей економічної влади.

"Сервісна" економічна влада вимагає подальших кроків, здійснюючи польову диференціацію послуг в інтересах підвищення конкурентоспроможності своїх товарів. Аналіз уподобань споживачів показує, що індивідуальні та інституціональні клієнти стають дедалі вимогливішими щодо ефективності гарантій реалізації їх права на приватну власність (наприклад, у вигляді вкладів у банки, довірчі товариства тощо). Ця тенденція особливо гостро виявилась у сфері фінансово-банківської та підприємницької діяльності, коли багато клієнтів були ошукані різними структурами.

Польову орієнтацію "сервісного" забезпечення потреб клієнтів відрізняє тенденція до "сталості" масштабу об'єкта (споживача), його індивідуалізація. Але її розвиток зустрічає певні перепони: зростає вразливість використовуваних матеріально-інформаційних систем через збільшення їх складності та розмірів, а також вартості. Відвернення неприємних наслідків для клієнта стає найважливішою проблемою владних структур (наприклад, забезпечення надійною інформацією державних органів).

В останнє десятиріччя ХХ сторіччя ситуація у зв'язку з реалізацією потенціалу економічної влади все більше ускладнюється під впливом новітніх технологій в цілому та інформаційної зокрема. Зростає роль інформаційної технології у польовій орієнтації "сервісної" економічної влади. Це відбувається в умовах загальної тенденції до її глобалізації (транснаціональні компанії, світові фінансові ринки, МВФ, СБРР, СБ, ЄБРР тощо).

Особлива роль та значення в цьому належить телекомунікаціям. Розвиток новітніх технологій істотно впливає на маркетингову стратегію. Технологічні зрушення створюють основу посилення інноваційної активності, стимулюють формування глобальних мереж і відносин партнерства та співробітництва. Прогрес у сфері телекомунікацій веде до підвищення мобільності глобального економічного діалогу, всієї ділової активності, глобалізації світових господарських зв'язків, економічної взаємодії країн та народів.

Тенденція до глобалізації економічної влади базується на інтернаціоналізації системи виробництва та споживання економічних і політичних послуг, обертається для владних структур як новими можливостями, так і додатковими видатками, новими проблемами. Владні структури намагаються закріпити економічні позиції шляхом інтеграції та розвитку нових форм економічної кооперації (ЄС, СНД, СТО). Особливо це актуально для нових незалежних держав, у тому числі й України.

Для зайняття свого місця треба шукати та знаходити динамічний баланс між участю в глобальній та регіональній мережах, економічних владних відносин та локальною стратегією економічного зростання, досягненням соціального добробуту і національної безпеки.


09.02.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!