Osvita.ua Вища освіта Реферати Політологія Геостратегічне значення країн Центральної та Південної Азії. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Геостратегічне значення країн Центральної та Південної Азії. Реферат

В цілому процеси трансформації в республіках Центральної Азії пішли, так би мовити, "китайським шляхом". Авторитарний режим дозволяє проводити жорсткий курс на пере структуризацію економічних систем, що сприяє встановленню економічної стабільності

Геостратегічне значення регіону зумовлене його розташуванням у центрі Азійського материка, на перетині шляхів сполучення Європи й Азії. Центральна Азія не має прямих виходів до світового океану. Її система комунікацій зі світовими ринками пов'язана з сухопутними транспортними та енергетичними шляхами, а прилучення регіону до світової цивілізаційної системи залежить від відносин з прилеглими країнами, від їхньої стабільності та можливостей шляхів сполучень.

Бурхливі події 1989-1991 рр., які завершилися розпадом СРСР, значно прискорили процес уособлення центрально азійських суспільств. Колишні радянські республіки регіону вступили на шлях самостійного розвитку. Спільність інтересів правлячих еліт та рівень їхньої консолідованості, що склався за радянських часів, - централізація влади, впровадження єдиної ідеологічної схеми та придушення зародкових форм демократизму - все це сприяло встановленню відносної політичної стабільності в центрально азійських республіках і надало змогу протистояти різним проявам релігійної та етнічно-сепаратистської активності.

Невідповідність авторитарного устрою нових держав принципам демократії європейського взірця ставить питання, чи можлива якась інша реальна альтернатива забезпечення політичної стабільності при існуючому ступені розвитку центрально азійських суспільств? На гіркому досвіді таджицького або афганського конфліктів можна переконатися щодо утопічності "стрибка" з царини тоталітар ної несвободи до демократії в азійських умовах. Заклики до прискореної демократизації за умов недозрілого до цього суспільства можуть викликати зворотній ефект повної дестабілізації і саморуйнування соціуму з наступним втручанням зовнішніх сил, які мають тут власні інтереси.

В цілому процеси трансформації в республіках Центральної Азії пішли, так би мовити, "китайським шляхом". Авторитарний режим дозволяє проводити жорсткий курс на пере структуризацію економічних систем, що сприяє встановленню економічної стабільності. Такий шлях модернізації економічної системи має певні шанси на успіх, хоча тут можна очікувати виникнення аналогічних китайським проблем у міру просування центрально азійських суспільств по шляху ринкових перетворень і формування "середнього класу".

Форма авторитарного правління для місцевих політичних еліт стала прийнятною, оскільки дозволяла поставити під контроль проісламський традиціоналізм, що реально в змозі скласти конкуренцію існуючій політичній еліті, сформованій за радянських часів. Враховуючи значний вплив ісламської ідеології на суспільне життя, правлячі режими вдало використовують релігійний чинник для консолідації суспільства навколо панівної ідеології.

Інша загроза внутрішньої дестабілізації пов'язана з так званим фактором "російськомовних", що особливо відчутно для Казахстану, де вони складають більшість населення. Це особливий прошарок населення, який перебуває в стані невизначеності щодо власної ідентичності і тому спроможний за певних умов виконувати деструктивну й дестабілізуючу функцію. Найсуттєвіші загрози в регіоні місцевого походження: процеси національно-державної консолідації та легітимації влади, формування правового простору, позбавлення решток колоніального минулого, трансформація суспільно-економічної системи, врегулювання етнічних проблем, недопущення прикордонних суперечок.

Після розпаду СРСР у республіках Центральної Азії розпочався процес формування нових зовнішньополітичних орієнтацій. Незважаючи на значні відмінності у політичних моделях та зовнішніх орієнтаціях, даний процес має регіональний характер: за оцінками експертів Центральноазійський регіон сприймається як окрема система, що має спільні, а іноді й корпоративні інтереси. Про це свідчить і той факт, що ці країни значну увагу приділяють саме розвитку регіонального співробітництва. З одного боку, це пояснюється потребою реагувати на значний тиск РФ, що прагне зберегти домінуючу позицію в регіоні, а з другого - схожістю політичних та економічних інтересів.

Через два роки після отримання незалежності держави ЦА почали відходити від початкової лінії на збереження тісного зв'язку з СНД. Вони мають спільний старт, але важливо визначити, чи може тут сформуватися регіональна система міждержавних зв'язків на зразок ЄС або АСЕАН, або головною домінантою стане конфронтація, як у Південній Азії та на Близькому Сході.

Глибинні цивілізаційні передумови для формування регіональної системи криються в належності країн ЦА до периферійної зони ісламської умми, де мали місце впливи різних цивілізацій, але їхня суміш не привела до синтетичного утворення продуктивного типу. Отже, має місце тенденція до утворення підсвідомого комплексу меншовартісності агресивного типу. І хоча тут слід було б мати сильного лідера як систематизуючий елемент - Китай, Росія, Іран, Туреччина, - малоймовірно, що це прийнятне для держав регіону. Етнічні передумови регіональної спільноти - належність більшості до тюркського світу, що їх дистанцює від сусідніх держав. Можлива реалізація ідеї Великого Турану як соціальної міфологеми, але цьому заважають численні конфліктогенні чинники у зв'язку з етнічним перемішуванням.

Незважаючи на це, країни регіону різною мірою включені в інтеграційні процеси кількох систем: євразійська (СНД, Ташкентський пакт), ісламо-тюркська (OEC) та власна центрально азійська. Вже в 1990 р. в Алма-Аті лідери п'яти держав обговорювали спільні плани інтеграції. Після підписання Біловезьких угод у грудні 1991 р. Туркменистан висунув ідею створення Конфедерації Центральноазійських держав, але ця ідея не була реалізована і країни регіону приєдналися до СНД. На зустрічі глав держав та урядів в Ташкенті в січні 1993 р. було заявлено про намір регіональної інтеграції країн Центральної Азії з огляду на спільність їхніх інтересів: питання спільної безпеки, проблеми Аралу та криза в Таджикистані, створення єдиного інформаційного простору та інші.

Започатковані на основі розширення регіонального економічного співробітництва та проведення низки зовнішньополітичних ініціатив, інтеграційні процеси набувають дедалі більшої ваги. Економічний союз Казахстану, Узбекистану та Киргизстану склався в січні 1994 р., коли з метою реалізації спільної програми поглиблення економічної інтеграції в межах СНД між Узбекистаном та Казахстаном був підписаний Договір про утворення єдиного економічного простору, де передбачалося вільне переміщення товарів і послуг, капіталів, робочої сили, узгоджена кредитно-розрахункова, бюджетна, податкова, цінова, митна та валютна політика.

Важливим чинником розвитку регіонального співробітництва є створення системи трансазійської транспортної мережі, що базується на відновленні традиційних комунікаційних структур. Йдеться про великий євразійський транспортний коридор, що включає комбінова не використання залізниць, морських шляхів, авіації, спорудження трубопровідних комунікацій.

Розпад біполярної геополітичної системи й втрата сильного патрона - супердержави СРСР створили суттєві проблеми для стратегічної оборонної схеми Індії. Остання побоюється, що перебудовчі процеси в Центральній Азії, етнічні суперечки, відновлення ісламу та громадянські конфлікти безпосередньо впливатимуть на Пакистан, Іран та Кашмір у напрямку загально регіональної дестабілізації.

Індійське бачення проблем регіону зумовлене побоюваннями, що в нинішній ситуації відбуваються зміни в напрямку більшого стратегічного динамізму. Формується нова стратегічна загроза для Індії з регіону Центральної Азії, що порушує стратегічний баланс, оскільки СРСР діяв як геополітична контраверсія проти сил, антагоністичних Індії. Крім того, радянська загроза заміщена локальними конфліктами та етнічними напругами (націоналізм і фундаменталізм). Нова модель етнічних конфліктів прямо загрожує безпеці Індії.

Вакуум, що утворився, припускає появу нових поза регіональних потуг із різними ідеологічними та політичними інтересами: політичні трансформації та кінцеві орієнтації нових держав не можуть не змінити стратегічне оточення Індії. Відкриття регіону зовнішньому світові прямо редукує індійське економічне домінування в регіоні. Для підтримки стабільності в Центральній Азії Індія концентрує увагу на посиленні двостороннього співробітництва з суміжними країнами, надаючи технічну допомогу та ініціюючи економічні програми, спрямовані на зміцнення усталених зв'язків. Індія в забезпеченні регіональної стабільності головним чином покладається на поза ісламські чинники (РФ і Китай).

В цілому Індія й уся Південна Азія все більше тяжіють до Азійсько-Тихоокеанського регіону. Але слід зауважити, що Пакистан ще значною мірою стоїть осторонь від цього руху, оскільки геополітично більше прив'язаний до Середнього Сходу та Центральної Азії. Іран також потребує широкого виходу в Центрально-Азійський регіон не тільки через Туркменистан, але й через Таджикистан, що межує з Китаєм та Північною Індією.

Індія намагається впливати на ситуацію в АТР, що враховується державами цього регіону. Але традиційно Індія є стратегічним партнером Росії і, незважаючи на деякі коливання останніх часів, двосторонні взаємини в цілому прогресують. Так, Індія є найбільшим споживачем російської військово-технічної продукції, зокрема авіатехніки. Останнім часом підписаний контракт на постачання в Індію 40 винищувачів Су-30МК на суму 1,8 млрд. дол. з одночасним правом на виробництво літаків за російськими ліцензіями на власних підприємствах та правом їх експорту в треті країни. Загалом щорічний обсяг закупівель озброєнь в РФ досягає 1,5 млрд. дол., що становить 50% щорічного експорту російського ВПК.

Індія реалізує масштабну програму модернізації власних збройних сил, розраховану до 2010 р. Одним з найважливіших аспектів цієї програми є нарощування власної військово-морської потуги, а також

розвиток власного ВПК. Спроби переорієнтуватись на військово-технологічне співробітництво з Заходом виявилися мало результативними з огляду на традиційно усталені пріоритети співробітництва з СРСР.

Індія автономно розробила власну систему ядерних озброєнь. Проведені нещодавно підземні ядерні випробування в пустелі Раджахстан викликали занепокоєння з боку ядерних держав, оскільки поява ще однієї ядерної потуги здатна перевернути всі існуючі уявлення про світовий баланс сил. Можливо також, що це є певною заявкою Індії на підвищення свого глобального та субрегіонального статусу і на те, щоб стати одним з головних центрів сил в Азії з метою заповнити вакуум, утворений розвалом СРСР.

Україна має всі можливості розвивати співробітництво з Індією, але, зрозуміло, що за даних умов це вимагає тісної співпраці й домовленостей з РФ, яка контролює головні елементи цього місткого ринку. Український прорив на пакистанський ринок озброєнь викликав різку реакцію з боку РФ, а також неабияке занепокоєння в Індії. За існуючих умов навряд чи РФ погодиться допустити українських конкурентів на індійський ринок озброєнь. З іншого боку, Україна має враховувати інтереси світового співтовариства в ядерному питанні, що вимагає приєднання до міжнародних санкцій проти Індії. Все це істотно гальмує розвиток співробітництва України з Індією.

Пакистан. Розвиток пакистанського суспільства свідчить про недостатню ефективність обраного шляху модернізації та виникнення протистояння пов'язаним з цими процесами кризовим явищам. Шок 1971 р. у зв'язку з відділенням Бангладеш та загроза подальшої фрагментації зрештою сприяли зміцненню держави. Посилення військово-авторитарного режиму, який на відміну від турецьких військових більше орієнтований на ісламську ідеологію, загалом пригальмовує процеси вестернізації.

Сфера освіти явно неспроможна встигнути за зростанням населення і майже стомільйонний шар неписьменного населення є середовищем збереження архаїчних форм життя та виробництва. Внутрішні конфлікти зумовлюються усталеною системою влади, її корумпованістю, що накладається на різнорідність господарчого устрою та міжетнічні проблеми, пов'язані з наявністю великого прошарку пуштунського та белуджського населення, етнічно спорідненого з племенами в Ірані та Афганістані.

Пакистан поки не має істотного впливу на події в пострадянській Центральній Азії, але в цілому підтримує талібів в Афганістані, які вже контролюють більшість території цієї країни. Підтримуючи талібів, Ісламабад прагне посилити свої стратегічні позиції у Центральній Азії і заблокувати потенційно можливе посилення російського або іранського впливу в регіоні, а також узяти під свій контроль комунікації між країнами Центральної Азії та Південною Азією. Насамперед це стосується перспективи спорудження нафто-газопроводу з Туркменистану через Герат і Кандагар на Карачі та транспортного коридору з пострадянської Середньої Азії через Термез - Кабул - Пешавар до Індостану.

Якщо Росія та Іран бачать у турецькому та американському впливах загрозу стабільності в регіоні, то самі американці та пакистанці розглядають Пакистан як великий стабілізуючий чинник. Власне, США не вважають ісламську загрозу серйозною, скоріше, вони використовують іслам у власних цілях.

Значення традиційного опонента Індії в регіоні - Пакистану останнім часом зростає у зв'язку з формуванням транспортних коридорів з Центральної Азії в південному напрямку. Пакистан має великий вплив на афганських талібів і значні ісламістські амбіції. В прагненні здобути регіональне лідерство Пакистан спирається на підтримку США та Великобританії, держав Перської затоки. Але водночас Пакистан також має ядерні можливості і здатний надати адекватну відповідь індійській ядерній програмі. Локальна гонка озброєнь між Індією та Пакистаном може в перспективі зруйнувати існуючий баланс сил в Азії.

Оборонна стратегія Пакистану, побудована на конфронтації з Індією та пошуках впливових покровителів з боку великих держав, останніми роками повинна враховувати також і загрози, пов'язані з афганським і таджицьким конфліктами. Ісламабад має певні надії, що нові держави Центральної Азії здатні забезпечити стратегічну глибину оборонного простору Пакистану. Географічні обмеження та впливи неісламських сусідів у цьому регіоні (РФ та Китай) стримують прагнення Пакистану стати одним з головних гравців у регіоні. Але за допомогою двосторонніх зв'язків і багатосторонніх регіональних формацій типу ОЕС Пакистан здатний забезпечувати технічну й економічну допомогу країнам Центральної Азії з метою посилення внутрішньо регіональної стабільності.

Доступ до Центральної Азію для Пакистану можливий трьома шляхами - через Кандагар і Герат, через Кабул, а також - через Каракорумське шосе, побудоване в 6080 рр. разом з Китаєм до Кашгару і далі до Бішкеку. Існують плани використання цього маршруту для постачання Пакистану киргизької електроенергії. Пакистан зацікавлений в інтеграційних проектах, що пов'язують ЦА і Південну Азію, особливо в нафтопроводах та транспортуванні товарів та енергії до Індостану.

Свої стратегічні інтереси Пакистан намагається здійснити за допомогою інтенсивної ісламізації нових держав регіону, що легалізувало б і сам Пакистан як ісламську країну, оскільки він не є власне національною державою. Саме тому виникають і проблеми кордонів, які є певною мірою штучними. Поширення впливу Пакистану в Центральноазійському регіоні надає йому необхідну геостратегічну глибину в конфронтації з Індією, а також дозволяє зміцнити власні позиції у взаєминах з Заходом. Нарешті Пакистан отримує можливість сприяти формуванню загальноісламського спільного ринку.

Але такі сподівання Пакистану не вважаються достатньо обґрунтованими, оскільки процес ісламізації країн Центральноазійського регіону навряд чи відбуватиметься швидкими темпами з огляду на орієнтації їхніх політичних еліт, протидію російських, західних та інших сил. З іншого боку, погляд на Індію як на антиісламську країну є досить сумнівним. Індійські контакти з країнами ЦА мають глибшу історію, а ісламський компонент індійської культури є для них привабливішим. Можна прислухатися до думки індійських аналітиків, що жоден регіональний блок не матиме успіху без участі Індії, Росії або Китаю. Міжетнічні війни в Афганістані та Таджикистані обмежують можливості прямого впливу Пакистану на регіон. Нарешті слід зважити на те, що інтенсифікація ісламу в напрямку на Синцзянь, Уйгурію виводить Пакистан на прямий конфлікт з Китаєм.

Україні доцільно уважніше придивитися до Передньо-Азійського регіону, який тривалий час випадав з основного поля уваги нашої зовнішньої політики. У процесі переструктурування геополітичних балансів у регіоні Україна спроможна виявити таку конфігурацію, яка найбільше сприяє втіленню її геостратегічних інтересів. Маючи непогані відносини з двома крайніми державами регіону - Туреччиною та Пакистаном, спираючись на дружні взаємини з центрально азійськими країнами, особливо з Узбекистаном і Туркменистаном, розвиваючи систему співробітництва з Єгиптом та Ізраїлем і знаходячи належний рівень співпраці з Іраном, Україна має шанси істотно закріпитись у субрегіональному розкладі сил.

Слід враховувати, що за тими або іншими угрупованнями держав стоять великі світові потуги - США, РФ, КНР, а отже, входження в Передньоазійський простір пов'язане з дипломатичною гнучкістю, вмінням балансувати в полі конфронтуючих глобальних інтересів. Разом з тим, країни регіону є сумірними за потенціалом Українській державі, що сприяє розвитку рівноправного діалогу з ними. Україна у сприйнятті країн регіону є новою державою, що сама недавно була в стані напівколонії. Вона позбавлена іміджу носія імперських інтересів і, отже, скоріше в змозі стати рівноправним партнером.

Підвищення геополітичного значення Передньоазійського регіону для України пов'язане не лише з переструктуруванням політичного протистояння в Євразії та його природними багатствами, а й зі зміщенням транспортних маршрутів у межах Старого світу. Для теренів Старого світу питома вага морських перевезень товарів і пасажирів поступово, але невпинно, зменшується. Відповідно збільшується значення авіарейсів, автоперевезень та - на просторах Азії - залізниць. Для перспектив широкомасштабної торгівлі в межах материка істотним є спорудження швидкісної транс євразійської залізниці Пекін - Стамбул, найактивнішої участі в цьому проекті Японії. В межах Євразії відтворюється традиційна суходільна транспортна інфраструктура, одна з гілок якої через Україну має з'єднати Європу з Центральною Азією і через неї з Південною та Східною Азією.

Україна і країни Передньої та Центральної Азії мають суттєво важливі спільні економічні інтереси. Необхідність для України диверсифікації джерел енергопостачання корелює з потребами диверсифікації країнами Азії власної економіки, яка раніше мала риси колоніальної, побудованої на монокультурах і здобуванні сировини. Незважаючи на інтенсивне проникнення в країни регіону капіталів з інших країн, для України ще залишаються неабиякі шанси закріпитися на східних ринках. Україна має великий інтелектуальний та промисловий потенціал і здатна створювати конкурентоспроможні виробництва в країнах Сходу, а також забезпечити їхні потреби необхідними продуктовими та промисловими товарами.


07.02.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!