Osvita.ua Вища освіта Реферати Політологія Основні принципи політичної влади. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Основні принципи політичної влади. Реферат

Влада – організована і регулятивно-контролююча основа політики, одне з важливіших і найстародавніших політичних знань управління суспільством, культурною діяльністю, конкретним життям людини

Влада є одна з фундаментальних початків людського суспільства. Слово влада – грец. – панувати, управляти, володіти. Влада – право і можливість розпоряджатись чимось і кимось, підкоряючи своїй волі. Коли американського президента Ричарда Ніксона спіймали на брехні стосовно скандальної події в готелі "Уортергейт", спалахнула політична криза і, не чекаючи процедури відречення президента від посади конгресом, Ричард Ніксон пішов у відставку.

Чому на такий крок іде людина, яка є главою держави? Адже президент мав переважну законність, символ суверенітету великої держави, в його руках зосереджені важелі і механізми управління, але Ричард Ніксон не дає відчути суспільній думці свою владу, а покірно йде у відставку?

Влада – це здатність конкретних лідерів змусити підкорятися собі. Та сприймаючи владу лише як потенціал примусу і насилля, не можна зрозуміти, чому в історії сучасного суспільства можливі і такі парадокси. Якщо міра законності – показник ступеня поваги суспільства до уряду, а забезпечити суверенітет – показник поваги до держави, то влада – це повага конкретного політичного лідера її здійснюючого, повага народу.

Влада має універсальну властивість: загальність – функціонування в усіх сферах суспільних відносин і політичних процесах, здатність проникати в усі види діяльності, зв'язувати людей, суспільні соціальні верстви і групи і протиставляти їх, має і єдиний принцип діяльності – командування в різних його формах (розпорядження, наказ, переконання та ін.). Влада є скрізь, де є стійкі об'єднання людей: в сім'ї, виробничих колективах, різноманітних організаціях і установах, в усій державі.

Поняття влади взагалі, поняття політичної влади зокрема, пояснюється по-різному, буденно, побутово і науково. Буденно, в пов­сякденному житті говоримо про владу батьків над дітьми, про владу над людиною сил природи, під пануванням яких перебуває поки не зуміє підкорити їх, про владу держави над громадянами та ін. Це найрізноманітніші поняття влади, що часто між собою мають мало спільного.

Слово влада в буденному вживанні визначається і як суспільні відносини і установи (дійсну владу в місті має міська Рада та ін.). Тому-то, влада стає особливим видом суспільних відносин – відносин влади, їм властиві цілеспрямований вплив суб'єкта влади або виконавця владних функцій на об'єкт влади, причому владний вплив є тільки тоді, коли об'єкт і суб'єкт влади перебувають у відносинах панування і підкорення.

Джерело будь-якої влади – реальне панування однієї частини явища над іншою. Саме ж поняття влада – стародавньогрецьке – органічно зв'язано з поняттям володіння майном. Влада означає один з атрибутів приватної власності. Поняття влада надто широке, полісемантичне, має багато відтінків і нюансів, звідси і можливість розглядати різні функції політичної влади.

Основними функціями політичної влади є:

  • Інтегративна функція влади направлена на консолідацію всіх соціально-політичних сил, інтеграцію прогресивних політичних, ідеологічних, інтелектуальних ресурсів суспільства з метою реалізації суспільно-значущих, історично визначених цілей.
  • Регулятивна функція влади забезпечує створення політичних механізмів регулювання життєдіяльності суспільства, підтримує вольовими методами функціонування цих механізмів.
  • Функція мотивації означає, що влада формує мотиви політичної діяльності, підпорядковує їм як загальнозначущі, так і інші мотиви відповідно до політичних інтересів суб'єктів владарювання, їхніх політико-організаційних структур.
  • Стабілізаційна функція влади націлена на забезпечення стійкого, стабільного розвитку політичної системи, всіх її структур, громадянського суспільства.

Основними компонентами політичної влади є суб'єкт, об'єкт, засоби і процес, що приводить в дію всі елементи влади. Суб'єкт влади втілює її, активний, спрямовуючий початок. Суб'єктом влади може бути окрема людина, організація, спільність людей (народ), або навіть світова співдружність, об'єднана в Організацію Об'єднаних Націй.

Суб'єкт влади має ряд якостей: бажання владарювати, воля до влади, що проявляється в примусі до покори та ін., створює умови для виникнення і функціонування владних відносин. Більшість людей не відчували психологічного задоволення від володіння владою і влада сама по собі для них не є цінністю. Багато хто взагалі бажав би ухилитися від керівних посад і зв'язаних з ними психологічної і соціальної відповідальності, якби влада не відкривала широкі можливості для володіння різними благами: високі прибутки, престиж, вигідні зв'язки, привілеї, пільги тощо. Для них прагнення до влади служить лише засобом досягнення їх мети.

Окрім бажання керувати і готовності брати на себе відповідальність, суб'єкт влади має володіти знаннями, умінням знаходити вихід із складних ситуацій, тобто бути компетентним, знати суть справи, становище і настрої підлеглих, уміти використовувати засоби владних відносин, мати авторитет у людей. Звичайно ж, в реальному житті володіючи владою імущі в різній ступені наділені такими якостями. Адже влада – це можливість наказувати в умовах, коли той, кому наказують, зобов'язаний підкорятися.

Аналіз елементів і відносин влади показує, що суб'єкти політичної влади мають складний багаторівневий характер: її перши­ми діючими особами є індивіди, вторинними – політичні організації – партії, суспільні об'єднання, суб'єкти найвищого рівня, що безпосередньо представляють у владних структурах і відносинах різні суспільні об'єднання, а весь народ – політичні еліти і лідери.

Зв'язок між рівнями може порушуватись. Так, лідери нерідко відриваються від мас і навіть від політичних партій і політичних рухів, що сприяли приходу їх до влади, у відносинах влади відображенням першорядності ролі суб'єкта є широко роз­повсюджене ототожнення влади з її носіями. Так говорять про рішення влади, про її дії тощо, розуміючи під владою органи управління. Чи завжди і, насамперед, влада дає можливість вирішення конфліктних ситуацій при розподілі благ?

Так, в багатьох випадках влада вирішує суперечки, конфліктні ситуації. Але не завжди це висувається на передній край. І той, хто здійснює владу може в певній мірі також брати участь в розподілі благ. Але абсурдно твердити, що розподіл благ складає найважливіший елемент влади. Звичайно ж, використання повноважень влади при організації групових дій для досягнення кінцевої мети становить суть відносин влади.

Об'єкт, виконавець влади – другий важливіший елемент влади. Адже влада ніколи не буває властивістю або відносинами лише однієї діючої особи (органа). Звичайно, якщо не мати на увазі владу людини над самою собою, що передбачає підкорення її поведінки доводам розуму, ніби роздвоєння особи, але це вже психологічне, а не соціальне явище. Влада не можлива без підкорення об'єкта, виконавця наказів, розпоряджень тощо.

Влада – завжди двобічне, асиметричне, з переважанням волі володаря, взаємодії суб'єкта і об'єкта. Якщо ж відсутня підпорядкованість, то нема і влади, хоча суб'єкт, який прагне до влади, має яскраво виражену волю, бажання володарювати і навіть володіє могутніми засобами примусу. Природно, у об'єкта владної волі завжди є хай крайній, але все ж вибір – загинути, але не підкоритися (краще померти борючись, аніж жити на колінах).

Політичній владі належить особливе місце в політичному житті суспільства і часом саме боротьба за владу або за вплив на неї складають основний зміст політики соціальних суб'єктів, тому, що саме через механізм її реалізації можна впливати на суспільні процеси.

Загальновизнано, що влада є необхідною умовою існування будь-якого суспільства і розвитку політичного життя. Вона віддзеркалює об'єктивну потребує організації, задоволенні вольових прагнень, необхідність у саморозвитку і підтриманні цілісності суспільства. Саме влада є сполучною ланкою політичної системи, яка визначає її природу і стабільність. Вона є відображенням волесоціальних суб'єктів, а тому здійснюється як обов'язкова, публічна, така, що поширюється на всіх членів суспільства.

Завдяки їй забезпечується порядок в суспільстві, тобто приведення поведінки суб'єктів у відповідність до певних суспільне узгоджених норм. Вона відбиває і захищає засадні інтереси і сукупну волю соціальних суб'єктів, служить засобом цих інтересів.

Протиріччя інтересів створює необхідність в державі, політичній владі, управлінні, але не разову як фактор зародження, створення, формування, а постійну, завдяки тому, що інтереси формуються і реалізуються безперервної практично постійно існує потреба в адекватних формах організації влади і управління.

В протиріччі інтересів знаходить вираження все громадянське суспільство конкретної епохи. А це означає, що усе матеріальне спілкування людей, вся сукупність матеріальних життєвих відносин між людьми повинні бути відображені в конкретних організаційних формах, які примушують, організовують, регулюють, впорядковують рух соціальних інтересів. Влада, будучи вольовим авторитарним вираженням пануючих інтересів, не може інакше реалізувати себе, як через певні організаційні форми.

Влада і управління практично в однаковій мірі обумовлені рухом інтересів і являють собою організаційні засоби задоволення потреб людей в організованому суспільстві.

Соціальна система влади включає ряд підсистем – політичну, економічну, правову, адміністративно-управлінську, виховально-освітню, масових і професійних громадських союзів і організацій, етнічних спільнот, "малих груп" тощо.

Якщо наприклад, в економічній сфері базовими умовами реалізації влади виступають матеріальні відносини, то аполітичному житті такою умовою є цілий комплекс побудованих на принципі адміністративно-управлінської ієрархії державних, партійних, господарських, суспільних, професійних відносин і відповідальних інститутів, де кожна вища ланка у порівнянні з нижчими має більше можливостей для того, щоб примусити або стимулювати останні до виконання прийнятих на даному рівні рішень.

У правовій сфері влада обумовлюється прийнятим у державі нормативним законом і регулятивними нормами поведінки, виконання яких забезпечується правоохоронними органами.

Однак соціальна система влади не обмежується цими підсистемами, вона значно ширша і охоплює буквально всі сфери людської діяльності, в яких хоч якось виявляється сутність відносин залежності. Форми функціонування влади багаточисельні: примус і нагляд, насильство, покарання і заохочення, прийняття рішень, контроль і управління, суперництво, співробітництво. Тому роль влади може бути як негативною, так і позитивною. Принциповим має бути питання не про знищення влади, а про її розумне використання як найважливішого механізму управління.

Аналіз досвіду різних політичних систем свідчить, що не владні відносини самі по собі, а концентрація влади, тобто порушення рівноваги створює умови для різного роду зловживань, маніпулювання принципами демократії, обмеження свободи, розгулу неконтрольованого насильства.

Влада як забезпечення прав людини тим ефективніша, чим вищі її авторитет і чим більшими матеріальними і моральними можливостями вона володіє. В цьому зв'язку постає питання про силу влади. Можливі два підходи до сили влади: правовий і авторитарний. Ідеальна модель влади як реалізації прав людини – це функціонування права на основі відповідного авторитету. Реалізація владних функцій при такій відповідності, ефективність влади залежить від міри досконалості і правового її забезпечення та введення в це право максимальної кількості інтересів особистості, її суверенних прав.

Тому забезпечення прав людини, їх реалізація за допомогою влади повинні здійснюватися на основі вдосконалення правових норм суспільства, реальних гарантій їх впливу на стан особистості, закладених у системі економічних, політичних і культурних факторів розвитку суспільства.

Реалізація влади тим оптимальніша, чим демократичніші механізми її функціонування, хоча тоталітарна організація влади видається більш ефективною. Однак відсутність демократичних основ влади позбавляє її першоджерела могутності і тому така влада не може бути історично перспективною, хоча і може утримуватися відносно тривалий час. І все ж абсолютне джерело влади, гарант її зростаючої ефективності – в демократичній соціально-політичній основі і економічному забезпеченні. Тільки така взаємо проникливість створює реальну можливість розв'язання віковічної владної проблеми – утворення рівності всіх перед законом, перед його головним провідником – владою. Ця проблема звучить гостро і актуально сьогодні.

Об'єктивною основою ефективної реалізації, принципом влади, є гуманістична сутність її політико-економічної та духовної організації і діяльності. Справжній гуманізм влади виходить з вищої загальнолюдської цінності – людини, що повинно виявлятися не тільки в правовій і організаційній сутності влади, а й у її націленості на людину, на максимальне включення людського фактора в механізм її функціонування, особливо тоді, коли виникає необхідність прийняти владне рішення, яке не має правового або організаційно-політичного забезпечення, але може мати гуманістичні наслідки.

У діяльній структурі влада виступає здебільшого у формі рішень правового, економічного чи духовного порядку, які лежать в основі управлінської діяльності. Управління як владне явище включає в себе основний потенціал влади, хоча і не зводиться до нього. Влада як волевиявлення прагне до організації поведінки об'єкта, насамперед до його (об'єкта) потенціалу.

Управління тим ефективніше, чим точніше в його рішеннях вирахуваний потенціал об'єкта, середовища, в якому цей потенціал може оптимально проявитися. В такому вигляді управління потребує владного оформлення дедалі менше і менше, хоч існують відносини, управлінське вторгнення в які повинно супроводжуватися владними акціями, особливо в армії, де владне управління виступає не тільки, а часто-густо навіть не стільки як насильство, а як форма відповідальності за певну управлінську акцію (команду).

В інших ділянках суспільної життєдіяльності владне оформлення управлінських актів може бути також зумовлене необхідністю точного встановлення відповідальності суб'єкта управління (влади) за прийняті рішення. Безперечно, управління через владу є більш широкою формою організації поведінки об'єкта, насильницької в тому числі, хоча насильство це може бути саме як засіб організації поведінки об'єкта, а не відверто пануючого насильства, викликаного відносинами економічного чи політичного порядку.

Влада як категорія має багатоструктурний зміст, відображає практично всі сторони суспільних відносин, будучи водночас їх елементом. Влада і відносини влади тим ефективніші, чим більший потенціал загальнолюдських цінностей у них міститься і чим досконаліший у зв'язку з цим їхній вплив на суспільне і особисте життя.

Головною історично необхідною суспільною характеристикою раціонально впорядкованих владних відносин є постійний розвиток і вдосконалення демократії в широкому сенсі цього поняття – панування людини над собою і суспільними відносинами, а людських відносин – над відносинами між речами. Цей рух складає об'єктивний, закономірний і найбільш суттєвий напрямок прогресивного історичного процесу і саме він найбільшою мірою відповідає інтересам побудови громадянського суспільства і правової держави.

До нових тенденції в розвитку влади. Серед них є:

  • посилення інтенсивності процесів демократизації політичної влади;
  • зростання фактора легітимності влади як обов'язкової ознаки цивілізованої влади;
  • розгрупування політичної влади, становлення системи розподілу влади;
  • посилення конфліктності між різними гілками влади;
  • високі темпи бюрократизації владних структур.

Як видно з вищесказаного, політична влада якісно відрізняється від економічної, військової, сімейної влади. В своїй діяльності політична влада ставить завдання, розробляє певні форми і методи її реалізації. Найдавнішою з концепцій влади є легітимістська. Найпоширеною концепцією є реляційністська, що передбачає міжособистісні стосунки.

Список літератури

  1. Бебик В. М. Базові засади політології: історія, теорія, методологія, практика. - К., 2000.
  2. Білоус А. Політико-правові системи: світ і Україна. - К., 1997.
  3. Брегеда А. Ю. Політологія: Навч. -метод, посібник для самост. вивч. дисц. - К., 1999.
  4. Гаєвський Б. Українська політологія. - К., 1995.
  5. Гелей С., Рутар С. Основи політології. - Львів, 1996.
  6. Гелей С. Д., Рутар С. М. Основи політології. Навч. посібник. - К., 1999.
  7. Мирончук В. Д., Храмов В. О. Основы политологии: Курс лекцій. - К., 2000.


07.02.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!