Osvita.ua Вища освіта Реферати Політологія Політика доби Відродження та Нового часу. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Політика доби Відродження та Нового часу. Реферат

Систему ідей мислителів Відродження щодо держави, суспільства й особистості можна визначити як громадянську концепцію політики

Починаючи з XIV ст. в Італії та з XV ст. в інших країнах Західної Європи відбуваються соціально-економічні зміни, що знаменують початок нової історичної епохи — Відродження.

Європа заново відкриває для себе античну спадщину, починає ставити під сумнів доцільність католицької монополії на душі та пояснення світобудови, висуває концепції, що базуються на природному характері людини, її земних потребах та інтересах.

Зміцнюються й об'єднуються національні держави (Англія, Франція, Іспанія) на засадах королівського абсолютизму. Священна Римська імперія і папство втрачають надію на світове панування. Зокрема, папський престол створює собі маленьку державу (Ватикан), де має водночас і світську владу, яка захищає папство від посягань королів.

Виникнення в надрах феодального суспільства бюргерства (купців, банкірів, підприємців, ремісників) сприяло оформленню його політичної парадигми. Її виразником став ректор Паризького університету Марсилій Майєрардіні, більш відомий під прізвиськом Падуанський (1275-1343), який у праці "Захисник миру" (1324 р.) захищав сміливу на той час тезу, що джерелом влади є народ. Але, звичайно, не весь народ, а лише "найкраща" його частина. Одним із перших він чітко розмежував законодавчу та виконавчу гілки влади.

Марсилій Падуанський звинуватив церкву в усіх бідах, зазначивши, що їх можна надалі уникнути, якщо вона опікуватиметься виключно духовними справами і підкорятиметься світській владі. На його думку, закони, як і держава, мають бути вищими за монарха та уряд. Виконання законів є обов'язковим не лише для народу, а й для тих, хто пише ці закони.

Одним із видатних представників політичної концепції є Нікколо Макіавеллі (1469-1527), уродженець Флоренції — одного з найбільш багатих і культурних міст Італії.

Н. Макіавеллі був свідком бурхливої історії свого колоритного міста.

Наприкінці XIV ст. у ньому встановлюється безконтрольна влада купецького роду Медичі (синьйорія), яка змінюється республікою, що надавала перевагу середньому класу.

Керівником республіки стає домініканський монах Савонарола, який боротьбу із всевладдям Медичі поєднував із закликами до аскетизму та покаяння напередодні страшного суду. Але християнський фанатизм невдовзі згасає, Савонаролу 1498 p. спалюють як єретика, а у Флоренції встановлюється світська республіка.

Саме в цей час Н. Макіавеллі розпочинає кар'єру чиновника — секретаря комісії Ради Десяти. Ця посада не була значною, але давала змогу бути обізнаним у справах державного управління.

1512 р. була відновлена тиранія Медичі. Н. Макіавеллі потрапляє до в'язниці, його піддають тортурам, згодом звільняють і відправляють у заслання за межі міста. Там він пише праці, які зробили його знаменитим: "Державець", "Роздуми про першу декаду Тіта Лівія", "Історія Флоренції", "Про військове мистецтво".

Н. Макіавеллі мріє про повернення до політичного життя, надсилає свій шедевр "Державець" тодішньому правителю Флоренції Лоренцо Медичі, але марно...

Держава для нього — найвище породження людського розуму, яке має приборкувати егоїзм людини, уособлений у самозбереженні й особистому інтересі, задля встановлення загального порядку.

Прогресивний (на той час) характер методології Н. Макіавеллі, якого можна вважати одним із засновників суто світської політичної теорії, полягав у твердженні, що в основу політичної поведінки покладено не християнську мораль, а вигоду й силу.

Релігія для нього не є вищим знанням і авторитетом. Він певний того, що "релігія і бог були придумані мудрими людьми для того, аби переконати народ у корисності встановленого устрою. Важливо, як її використовують: для виховання рабської покірності чи високих громадянських якостей".

На відміну від католицьких постулатів про державу та владу як божественні інститути він розглядав державу як політичний стан розвитку суспільства: відносини правителів і підданих, певним чином організовану політичну владу, закони і т. ін.

Та й політику взагалі як самостійну сферу суспільства вперше виокремив саме він.

До речі, на відміну від легістів Н. Макіавеллі вважав, що народ має бути незалежним, сильним, міцним духом. Саме тоді, на його думку, він здатний добре воювати. Тож твердження про його "батьківство" щодо ідеології політичного цинізму навряд чи є однозначним.

На думку Н. Макіавеллі, нова державність має пройти два щаблі: монархічна, одноосібна диктатура та республіка. Він надає перевагу республіці, але вважає, що монархія придатніша для запровадження нових порядків, законів та інститутів.

Проте прославили Н. Макіавеллі не його погляди на походження та форми держави й навіть не те, що він перший використав термін "держава" (від іт. stato) для визначення політично організованого суспільства. Світову славу він здобув як той, хто вперше поставив питання про співвідношення політики й моралі. Формула "мета виправдовує засоби" отримала назву макіавеллізму і стала символом аморальності.

Насамкінець варто відзначити заслуги Н. Макіавеллі, який слідом за Арістотелем може вважатися одним із засновників політичної науки.

Отже, Н. Макіавеллі:

  • замінив схоластику раціоналізмом і реалізмом;
  • сформував у сучасному розумінні базові поняття політичної науки: держава, республіка, шляхи встановлення й збереження політичної влади, вплив соціальних структур і соціальних суперечностей на політику й форму держави, психологічна природа владних відносин тощо;
  • виступив проти феодальної роздробленості Італії та політики папського престолу;
  • сформулював проблему поєднання високих цілей з неможливістю їх досягнення без посягання на моральні принципи і т. ін.

Завдяки цьому скромний державний чиновник, який не спромігся на вражаючу політичну кар'єру, перетворився на видатного дослідника політичної сфери суспільства.

Так званий Новий час ознаменувався першими буржуазними революціями на ґрунті ідей природного права та суспільного договору. На першому етапі Нового часу дослідники політики створили громадянську концепцію політики, яка згодом трансформувалася в соціальну політичну концепцію. Найбільший внесок до цієї скарбниці нового політичного світогляду внесли француз Ж. Боден та голландці Г. Гроцій і Б. Спіноза.

Жан Боден (1529-1596) в своїй головній праці "Шість книг про республіку" (1576) розкрив поняття держави, розробив проблему її суверенітету.

Державність, на його думку, виникає через (суспільний) договір і є прообразом сім'ї. Держава — це громадянська влада і правове управління відповідно до справедливості і законів природи. Суверенітет — абсолютна і постійна влада. Найкраща форма правління — монархія, де забезпечується компетентність (радять багато) і енергійність влади (вирішує один).

Така ось французька версія єдиної національної суверенної влади.

А тепер поговоримо про голландців.

Гуго Гроцій (1583-1645) мав унікальні здібності. Погодьтеся, не кожен може у 15 років закінчити університет (м. Лейден) і здобути вчений ступінь доктора права!

Динамічно розвивалася і його службова кар'єра, яка, втім, через партійно-політичні інтриги закінчилася засудженням до довічного ув'язнення.

Народна мудрість каже: "Засуджений до повішення не втопиться". З нашим героєм усе відбулося з точністю до навпаки. Йому вдалося втекти з тюрми, бути тепло прийнятим у Парижі, Гамбурзі, стати послом Швеції у Франції й загинути 1645 р. внаслідок морської катастрофи.

Проте світову популярність Г. Гроцій здобув усе ж таки завдяки не перипетіям політичної кар'єри, а фундаментальній праці "Про право війни та миру" (1625). Він першим виклав ідеї "природного права" та "суспільного договору", що стали обґрунтуванням права народу на революцію, хоча й у виняткових випадках. Держава, утворена внаслідок укладення суспільного договору, має, на його думку, забезпечити людям, які утворили її, умови миру й злагоди, захист угод між суб'єктами права і т. ін.

Оскільки держава виникає з договору окремих людей, на основі домовленості між державами може виникнути й спільнота народів або держав.

Визнаючи республіку найдавнішою формою держави, що відповідає нормам природного права, він вважав владу монарха тимчасовою: колись вона має повернутися до народу як свого джерела.

Джерелом права Г. Гроцій визначає природу, хоча визнає й право божественне.

Отже, він зрештою виокремлює природне та волевстановлене (божественне і людське) право.

Цікавими є його підходи до походження власності. Цей інститут він не вважає властивим природі людини, оскільки приватна власність, на його думку, виникла внаслідок угоди людей, і тому порушення її є злочином.

Вважаючись на певних підставах засновником науки міжнародного права, він високо цінував мир, поділяв війни на справедливі й несправедливі, був переконаний у необхідності захисту мирного населення від воєнних дій та гуманного ставлення до військовополонених.

Бенедикт (Барух) Спіноза (1632-1677) народився в сім'ї єврейського купця, котрий утік до Амстердама від інквізиції.

Захопившись філософськими проблемами, Бенедикт, усупереч волі сім'ї та єврейської громади, відійшов не лише від купецької діяльності, а й від панівної тамтешньої релігії — кальвінізму. Його відлучили від церкви і прокляли.

Це, зрештою, і не дивно: багаті єврейські кола, які до своєї економічної могутності додали політичну владу внаслідок повалення монархій національних держав, дуже не хотіли цю владу втрачати. Тим більше, що в цей час ідеї світового домінування євреїв почали набувати свого втілення.

Заробляючи на життя шліфуванням лінз (і це при його сухотах!), Б. Спіноза пише книги: "Богословсько-політичний трактат" (1670), "Етика, доведена геометричним шляхом" (1677) і незакінчений "Політичний трактат".

Його світогляд базується на метафізичному механічному матеріалізмі: природа не створена богом, природа — сама є бог. Він розчиняє бога в природі, переконуючи, що в ній немає нічого випадкового — отже, геометричний метод можна застосувати до вивчення людини.

Державі, на його думку, передує природний стан. Згодом люди укладають суспільний договір і переходять від природного стану до громадянського.

Загалом, належним чином оцінюючи симпатії цього мислителя до демократії, можна стверджувати, що -Б. Спіноза є одним із творців світової теорії держави та концепції природних прав людини, що сприяли звільненню політичної думки від впливу церкви.

Проте ідея цього єврейського мислителя "природа — сама є бог" в сучасному Ізраїлі перетворилася на ідею "народ Ізраїлю є бог", що дає підстави окремим експертам-релігієзнавцям стверджувати про служіння іудеїв не богові, а його антиподу — сатані.

Томас Гоббс (1588-1679), філософсько-політичні погляди якого найповніше викладено в книзі "Левіафан, або Матерія, форма і влада держави церковної і громадянської" (1651), ґрунтовно опрацював концепцію укладення громадянського договору, взаємного обмеження прав усіх людей задля встановлення соціального миру, побудови держави через делегування народом своїх прав правителям.

Показово, що Т. Гоббс, як і багато інших (зокрема, античних) мислителів того часу, не розрізняв поняття "суспільство", "держава" і "уряд", вважаючи їх тотожними носіями переданої народом суверенності, виразниками державної волі.

Цього видатного філософа вважають автором філософської системи механістичного матеріалізму. Водночас він є творцем філософії та культу необмеженої влади. Більше того, його конформізм сягає надто далеко — він готовий визнати навіть нелегітимну владу, якщо вона вже ствердилась, — виживання за будь-яку ціну! Вічна проблема, чи не так?

Підсумовуючи потенціал світської політичної думки, створений мислителями Відродження та Нового часу, прискіпливий читач не побачив тут ідей Т. Мора, Дж. Локка, ПІ. Монтеск'є, Ж. -Ж. Руссо, І. Канта та багатьох інших.

Але, на думку автора, ці та багато інших видатних мислителів того часу з методологічного погляду можуть бути виділені не стільки за "світськість" своїх політичних поглядів, скільки за розробку провідних політичних доктрин сучасності. Відтак не поспішайте розчаровуватись. Із цими планетарними з політико-філософського погляду вченими знайомство попереду...

Список літератури

  1. Арон Р. Этапы развития социологической мысли. — М., 1993.
  2. Бердяев Н. Судьба России. Опыты по психологии войны и национальности. — К., 1996.
  3. Гаджиев К. С. Политическая наука. — М., 1995.
  4. Гаджиев К. С. Геополитика. — М., 1997.
  5. Гаевский Б. Философия политики. — К., 1993.
  6. Головатий М. Ф. Соціологія політики. — К., 2003.
  7. Основи політичної науки / За ред. Б. Кухти. — Ч. I—III. — Л., 1997.
  8. Рябов С. Г. Політологічна теорія держави. — К., 1996.
  9. Уледов А. Общественная психология и идеология. — М., 1985.


07.02.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!