Osvita.ua Вища освіта Реферати Політологія Роль політології в системі суспільних наук. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Роль політології в системі суспільних наук. Реферат

Політична система одна з найбільш великих і складних. В її рамках виникають і розвиваються ключові політичні процеси, приймаються і реалізуються важливі для доль суспільства рішення

На перших етапах свого розвитку політологія формувалась як державотворча дисципліна, покликана вивчати цілі та функції державних і політичних феноменів, інститутів і процесів. Проте згодом дослідники політичної сфери суспільства дійшли висновку, що аналіз самих лише правових аспектів політичного життя не дає повної картини соціально-політичних процесів і явищ, що відбуваються в суспільстві. Це пов'язано насамперед з тим, що окрім правових норм-регуляторів функціонування політичної сфери суспільства існують ще й соціальні та психічні норми-регулятори.

Скажімо, порівнюючи структуру президентсько-парламентських інститутів у Туреччині та в Індії лише згідно з формально-правовим підходом, можна було б сказати, що політичні системи цих країн майже однакові. Але якщо проаналізувати додатково, які саме конфесії домінують у цих країнах (соціальні регулятори) та які ментальні (психічні) характеристики притаманні народам згаданих країн, можна переконатися, наскільки істотно відрізняються ці політичні системи.

Отже, перехід політологів на ширші рейки досліджень політичної сфери суспільства сприяв залученню понятійно-категоріального апарату та методологічного інструментарію таких наук, як соціальна психологія, соціологія, етнографія, антропологія, політична географія та багатьох інших, котрі "спеціалізувалися" на дослідженні аспектів, що межують із політологією.

Загалом політологія виокремилась як самостійна наука після того, як політика перетворилася на самостійну сферу людської діяльності, де розмежовуються такі поняття, як "політичне суспільство" і "громадянське суспільство".

Сучасна політологія використовує надбання багатьох суспільних наук, даючи поштовх до розвитку останніх. Загальні уявлення про зв'язки політології з іншими науками дає рис. 1.

Державно-політичне право

Наука про державу визначає положення про формальні організаційні структури державної влади та зв'язки між ними, загальні закономірності розвитку держави і права. Вона дає теоретичний (типи певних правових рішень, їх зв'язки з інтересами різних суспільних груп) та емпіричний матеріал стосовно конкретних правових рішень і чинників, що їх зумовили.

 

Рис. 1. Зв’язки політології з іншими науками.

Інакше кажучи, право окреслює загальні межі діяльності держави та інститутів суспільства, пов'язаних із реалізацією державної влади.

Згідно з таким розумінням категорії держави остання є однією з найважливіших у політології, тим більше, що вона й сама виникла на базі права. До речі, право, реалізовуване у вигляді законів, урядових і судових рішень, адвокатських документів, виникло водночас із суспільством і державою як такими.

Одним із перших правових актів, що дійшли до нашого часу, є Кодекс вавилонського царя Хаммураппі (XVII ст. до н. е.), який, до речі, напам'ять учили школярі цієї стародавньої держави.

Кодекс (вощена дощечка для письма) афінянина Драконта зі збіркою положень Звичаєвого права (VI ст. до н. є.) свідчить про запровадження в ті далекі часи нормативного судочинства у Стародавній Греції.

Високий рівень розвитку права був досягнений і в Стародавньому Римі. Наприклад, Кодекс візантійського імператора Юстиніана (V ст. до н. є.) упродовж століть був основою для розвитку аналітичного правознавства. А останнє, у свою чергу, дало поштовх до розвитку правової соціології, яка була конституйована вже в наші часи.

Власне поняття теорії права пов'язане з ім'ям Д. Остіна, який 1832 р. видрукував книгу "Читання з юриспруденції".

Зрозуміло, що політологія, особливо в розділі теорія політики, дуже активно використовує понятійний апарат теорії права, оскільки рівень розвитку правових норм регуляції суспільного життя є водночас і показником якісного стану розвитку суспільства. Саме тому за правовими актами минулих епох (Законами XII таблиць — Стародавнього Риму, Законами Ману — Стародавньої Індії, Руської Правди — Київської Русі-України, Кодексом Наполеона — Франції) можна досліджувати характер суспільно-політичних відносин, соціальних настанов і т. ін.

Сучасне державно-політичне право досліджує проблеми конституціоналізму, реалізації прав і свобод суб'єктів політики, виборче законодавство і т. ін., які регламентують політичний процес і політичну діяльність на рівні індивіда, групи, суспільства в цілому.

Політична економія

Предметом аналізу економії є процеси виробництва, розподілу та обміну матеріальних благ. Зрозуміло, що такий аналіз неможливий без категоріального і методологічного апарату економії, одна з частин якої вивчає економічні процеси в поєднанні з політичними (політична економія). Ці процеси розглядаються в контексті втручання держави до економічної сфери суспільства (реалізацією економічної, гуманітарної, соціальної політики).

Завдяки зазначеному аналізу вдається виявити економічний генезис більшості політичних процесів, дослідити механізми формування суспільних груп та основних систем господарських інтересів.

З'єднання категоріально-методологічних підходів аналізу політичної і економічної сфер суспільства є дуже продуктивним, оскільки політична діяльність визначається економічними відносинами, на які вона й сама впливає дуже активно.

Дослідження цих проблем дає розуміння того, які процеси відбуваються в "економічному базисі" і "політичній надбудові", що й визначає об'єкт і суб'єкт політичної економії як науки.

Політична соціологія

Загалом об'єктом дослідження соціології є громадянське суспільство, а політології — суспільство політичне.

Та чи можливо роз'єднати ці поняття, які надзвичайно переплетені й взаємопов'язані?

Соціологія постачає науці про політику дані стосовно функціонування суспільства як цілого, а також груп, які входять до нього, і суспільних (політичних) відносин між ними.

У теоретичному сенсі політолог може знайти для себе матеріал, що дасть змогу розібратися в типології суспільних зв'язків, механізмах їх виникнення, картинах формування потреб у зв'язках як у межах великих суспільних груп, так і в межах системи, що забезпечує задоволення цих потреб.

Крім того, політологія може скористатись описом впливу поведінки дрібних структур (так званих неосновних груп) на поведінку великої суспільної групи та її керівництва.

Надзвичайно важливими є методологічні розробки соціології, що стосуються емпіричних досліджень і насамперед опитувань громадської думки.

Усе це дає підстави говорити про те, що соціологія є однією з найближчих до політології дисциплін. Свідченням цього є існування політичної соціології, що виникла на перетині соціології та політології.

Політична соціологія кваліфікується як галузь соціології, що власними методами досліджує громадянське суспільство в його взаємодії з державою (політичним суспільством).

Предмет політичної соціології є темою наукових дискусій, що тривають і досі. Три головних погляди полягають ось у чому.

1. Предмет політичної соціології становлять політична влада, форми й методи її функціонування та поділу в державно організованому суспільстві. Зазначені складники розглядаються одночасно і в поєднанні з вивченням політичної свідомості, інтересів і поведінки індивідів, соціально-станових груп, етнічних спільнот та їх інституцій.

2. Предметом політичної соціології є соціальні аспекти й механізми функціонування влади та соціологічне пояснення її проявів.

3. Предметом політичної соціології є вивчення суспільства в його відносинах із державою, а також відносин між соціальним устроєм і політичними інституціями, що розглядаються як феномени соціальної структури. Насамкінець зазначимо, що провідна роль в утвердженні політичної соціології належить К. Марксу і М. Веберу. Перший запровадив соціально-класовий аналіз політичних феноменів, а другий — вивчення політичних інститутів як самостійних чинників соціальних змін.

Політична психологія

Психологія аналізує внутрішній духовний світ людини, а отже, є дуже важливою для аналізу ролі суб'єктивного чинника в політичних процесах і політичній діяльності, для дослідження політичної культури та ментальності людей, соціальних груп, етносів, націй і т. ін., які беруть участь у політичному житті суспільства.

Особливе місце належить соціальній психології, яка вивчає закономірності поведінки та діяльності людей, що зумовлені їхнім перебуванням у складі соціальних груп зі специфічними психологічними характеристиками.

У західній соціальній психології, що розвивається здебільшого в межах експериментальної концепції, поглиблено досліджуються структура й динаміка малих груп, форми взаємодії людей, типи міжособистісних відносин, вплив груп на індивіда, формування соціальних настанов особистості, способи прийняття групових рішень, особливості комунікації і т. ін.

Марксистська традиція передбачає дослідження закономірностей спілкування та взаємодії людей, соціальної психології груп, особистості і т. ін.

Найближчою до політики є галузь психології, що дістала назву політичної.

Політична психологія досліджує соціально-психологічні компоненти політичного життя суспільства, що формуються на рівні політичної свідомості націй, станів, соціальних груп, урядів, окремих особистостей. Особливого значення набувають ці дослідження під час вивчення громадської думки, політичної соціалізації, конфліктів, електоральної поведінки і т. ін.

Виокремлюють два основних напрями розвитку політичної психології: внутрішньо- та зовнішньополітичний, але особливе місце посідають дослідження психологічних аспектів політичного лідерства. Засновником політичної психології вважають Г. Лассуела, який 1930 р. видав книгу "Психопатологія і політика", а 1950 р. у співавторстві з А. Капланом — працю "Влада і суспільство".

У сучасній політичній психології сформувалися такі напрями дослідження:

  • вивчення громадської думки, психобіографії та психоісторії, мас-медіа та комунікацій, організаційної та групової динаміки, масового вибору;
  • етнокультурні досліди; політична соціалізація;
  • ухвалення політичних рішень;
  • політичне лідерство;
  • політичний когнітивізм;
  • аналіз конфліктів;
  • біополі-тика та ін.

Політична філософія

Створюючи загальну картину світу, філософія дає поштовх до предметних висновків у сфері науки про політику, які конкретизуються в політичній філософії. Останній у структурі політичної науки належать міцні позиції.

Використання в політиці принципів діалектики сприяє розкриттю сутності політики, зв'язків з іншими соціальними явищами, її економічної та духовної ролі, місця в системі соціальних цінностей.

Особливе значення в політології мають теоретико-пізнавальні та методологічні висновки, які дають загальні поняття про принципи й умови пізнання. Важливу роль відіграють і такі розділи філософії, як етика, онтологія.

Наприклад, етика створює базу даних і узагальнень про системи цінностей, норм, оцінок, зразків поведінки людей у процесі політичної діяльності (політична етика). А онтологія віддзеркалює, створює картину буття.

Політична філософія у найширшому розумінні є розділом філософії, який з'ясовує концепти, що є базовими для дослідження суспільства, держави, права.

У вузькому розумінні цей термін відповідає дослідженням базових понять лише політичної діяльності.

Академічне застосування цього терміна охоплює аналіз базових концептів політичних доктрин, теорій або політичної науки взагалі. Отже, філософське тлумачення політичних концептів дає змогу вдосконалити методологічну базу політичних теорій, що є стратегічно важливим для розвитку політичної науки взагалі.

Чим же відрізняються підходи філософії зокрема? Насамперед тим, що вона пізнає природу явищ і речей загалом, а політична філософія спиняє свою увагу на сутності природи політичного світу (добро — зло, справедливість — несправедливість, збереження — зміни, схвалення — засудження і т. ін.).

Політична історія

Історія майже цілком перебуває в зоні особливої уваги дослідників політичної сфери суспільства, оскільки вивчає реальні історичні процеси й різні погляди на них різних людей, досліджує історію політичної думки. Вона є надзвичайно важливою для політології, передусім для вивчення політичної історії, аналізу генезису сучасної політики, її зумовленості подіями та процесами минулого.

Інакше кажучи, історія сприяє використанню генетичних і функціонально-генетичних пояснень під час дослідження політичних подій та явищ, і це вельми істотно для політології.

Політична географія

Географія вивчає розташування у просторі певних об'єктів та явищ і має розділи, що тісно пов'язані з аналізом політичних процесів: економічну та політичну географію.

Економічна географія особливо наголошує на просторовій зумовленості економічної діяльності та її наслідках для навколишнього середовища, показує природні основи формування дій суб'єктів політики, географічних детермінант зовнішньої політики та міжнародних відносин (геополітика).

Політична географія, що розвивається в межах соціально-економічної географії, вивчає просторову організацію політичного життя суспільства (кордони, політико-територіальний поділ і т. ін.), територіальні співвідношення політичних сил у зв'язку зі специфічними впливами соціально-економічних чинників, насамперед географічних особливостей розвитку виробничих сил і виробничих відносин.

Політична географія вивчає територіальні аспекти політичного життя суспільства, що розглядається як сукупність багатьох явищ, процесів, суспільних інститутів.

Власне, термін політична географія введений в науковий обіг німецьким географом Ф. Ратцелем, який 1897 р. надрукував однойменну книгу.

Згодом було опубліковано цілий ряд праць з цієї проблематики.

Серед них наукові розробки німців К. Ріттера і А. Геттнера, американців Р. Хартшорна, С Коєна, Л. Розенталя, Н. Паундса, І. Маєргойза, австралійця Дж. Прескотта, росіян Н. Каледіна, К. Аксьонова, В. Колосова і Н. Мироненка.

Серед ряду запропонованих концепцій привертає увагу діяльнісна концепція політичної географії, запропонована представником петербурзької школи Н. Каледіним, яка оперує поняттями політико-географічного простору і політичних відносин.

Ґрунтуючись на цьому, пропонуємо читачам таку версію.

Політична географія — наука, яка досліджує інтегральний геопростір з погляду взаємодії суб'єктів політики в контексті територіально-політичних систем, географічного простору, а також економічної, соціальної, політичної і духовної сфер суспільства.

Об'єктом політичної географії виступають територіальні політичні системи (ТПС), які взаємодіють між собою і географічним простором і характеризуються взаємозалежністю елементів політичної сфери, що функціонують на певній території. В цьому плані політичні географи оперують такими елементами політичної сфери, як центри управління, політичні і адміністративні кордони та ін.

Політична географія виокремила із свого лона й таку науку як геополітика, яку ми детальніше розглянемо далі.

Формальні науки

Вони не вносять до політології специфічного предметного змісту. Такі науки, як теорія систем, кібернетика, статистика, логіка, методологія, дають політології форму, кількісне вимірювання, конструкції подання наукових повідомлень з погляду абстрактних тлумачень політичних явищ і процесів.

Формальні науки сприяють цілісному і динамічному розумінню явищ (наприклад, кібернетичні моделі політичних систем), аналізу умов, а також процесів втілення ідей і концепцій у практику (праксеологія).

Політична антропологія (етнодержавознавство)

Політична антропологія сформувалась як окрема наукова дисципліна на Заході. Своїм предметом вона мала інститути управління та їх практичні функції в етнічних співтовариствах, зокрема у примітивних суспільствах і таких, що розвиваються. Ця наука вивчала зв'язки з політичною поведінкою ширшої культурної групи, колективу, співтовариства.

Завдяки таким дослідженням стає можливим порівнювати різні політичні системи, виокремлюючи етнічні чинники, які визначають політичну поведінку людей.

Але з кінця 80-х років XX ст. після розпаду Радянського Союзу та утворення нових незалежних держав актуальність питань розвитку етносів та їх зв'язків з державотворчими процесами зумовлює створення в політології нового напряму дослідження — етнодержавознавства. Найбільше цей напрям розвивається саме в Україні, де останнім часом з'явилося багато цікавих досліджень із зазначеної тематики, а сама назва була конституйована в переліку наукових спеціальностей з політології.

Насамкінець зазначимо, що практично всі суспільні науки подають матеріал для аналізу політичних подій і явищ. Такі науки, як демографія (про народонаселення), етнографія (про етноси), герменевтика (вивчає тексти, у даному разі — політичні) та багато інших, усебічно висвітлюють різноманітні аспекти політичного життя суспільства, "позичаючи" політології свій інструментарій і результати досліджень. Останнім часом наука про політику перетинається також з науками природничими (біологією, екологією та ін.), що розширює сферу застосування як зазначених наук, так і політології.

Отже, майже всі суспільні науки тією чи іншою мірою є живодайними джерелами політології, що використовує їх потенціал для аналізу проблем політичної сфери суспільства. І саме цим — більшою міждисциплінарністю й системністю — наука про політику істотно відрізняється від своїх сестер у царині людського знання.

Список літератури

Хантингтон С. Столкновение цивилизаций. — М., 2003.

Хайек Ф. Пагубная самонадеянность. Ошибки социализма. — М., 1992.

Херман М. Дж. Стили лидерства и формирование внешней политики // ПОЛИС. — 1991. — № 1.

Ходос Э. Еврейский синдром-3, забавные протоколы сионских мудрецов. — К., 2002.

Хто є хто в європейській та американській політології / За ред. Б. Кухти, А. Романюка, М. Поліщука. — Л., 1995.

Цимбалістий Б. Тавро бездержавності. Політична культура українців. — К., 1994.

Шабров О. Ф. Политическая система: структура, типология, устойчивость. — М., 1993.

Шаповал В. Вищі органи сучасної держави. Порівняльний аналіз. — К., 1995.

Шаповал В. Зарубіжний парламентаризм. — К., 1993.

Шаповал Ю. І. Людина і система: штрихи до портрета тоталітарної доби в Україні. — К., 1991.

Шаповаленко М. В. Роль політичної діяльності у забезпеченні політичної стабільності суспільства: Автореф. дис.... канд. політ, наук. — К., 1993.

Шиллер Г. Манипуляторы сознанием. — М., 1980.

Шира Дж. Введение в библиотековедение. — М., 1983.

Шуба О. Релігія в етнонаціональному розвитку України. — К., 1999.

Щёкин Г. Теория социального управления. — К., 1996.

Юридична енциклопедія. — К., 1998.

Юрьев А. И. Введение в политическую психологию. — Л., 1992.

Яковлів А. Українське право // Українська культура / За ред. Д. Антоновича. — Мюнхен, 1988.

Ястржембовский С. Социал-демократия в современном мире. — М., 1991.


05.02.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!