Osvita.ua Вища освіта Реферати Політологія Мистецтво політичної поведінки. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Мистецтво політичної поведінки. Реферат

З упевненістю можна сказати, що мистецтво політики базується на вмінні правильно співставляти мету та засоби її досягнення, в умінні оптимально правильно використовувати ті чи інші методи для досягнення визначених цілей

Політика та людина. Разом із класовими інтересами в політико-правових доктринах нерідко знаходились також і загальнолюдські цінності. В найбільш загальному вигляді це ідеї справедливості, загального блага, свободи та інші елементарні норми моральної поведінки. В числі політико-правових доктрин, котрі виражають інтереси класової меншості, ці ідеї були грубо деформовані, термінологічно включені в системи поглядів, направлених на виправдання та укріплення жорстокої та несправедливої для більшої частини народу соціально-політичної реальності.

Можливість такої деформації залежала від абстрактності, перебільшеної загальності понять та норм, котрі могли б бути наповнені незалежним змістом. Для визначення того, чи дійсно в політико-правовій доктрині мова йде про загальнолюдські цінності чи вже в ній лише формально використовується відповідна термінологія, необхідна конкретизація цих понять і норм пристосовано специфіці права, держави, політики.

Загальнолюдські цінності виражені в тих вченнях про право, котрі містять ідї рівності людей перед законом, прав та свобод людини, достатньо конкретно розкривають зміст цих прав і свобод й обґрунтовують необхідність їх гарантій. З цими ідеями тісно пов`язана думка про необхідність підкорення праву не тільки індивідів, але й самої держави.

Байдужість людини до політичного життя, відсутність політичної освіти сприяють можливості маніпулювання нею. Суспільство, що бажає зберегти свободу, повинно усвідомити свою відповідальність за власну долю, долю країни. Отже, необхідно формування ціннісних орієнтацій, настанов та моделей поведінки, які б відповідали вимогам становлення та збереження демократичної держави.

Проблема здолання політичної відчуженості.

Здійснення загальнолюдських цінностей у вченнях та державі більш за все пов`язане з проблемою здолання політичної відчуженості. Як відомо, держава являється силою, яку породило суспільство, але яка ставить себе над ним, а те, у свою чергу, все більше й більше відчужує себе від нього. Сутність держави полягає в тому, що вона виокремлює із суспільства особиливий розряд людей, котрий править іншими людьми та володіє апаратом примушення.

Під політичною відчуженістю розуміється процес і результат перетворення держави, що виникла в результаті людської діяльності, в дещо незалежне від суспільства, відчужене суспільству та господарююче над ним. Політична відчуженість має різні форми, до перетворення "відносної самостійності" держави в самостійність абсолютну.

Проблема політичної відчуженості як така була теоретично поставлена в працях Руссо, Гегеля, Маркса. Але жага до практичного здолання політичної відчуженості була притаманна ряду передових політичних мислителів ще на ранніх етапах історії.

Ця жага виражалася по-різному. В найбільш послідовному вигляді протест проти політичної відчуженості був виражений ідеями відмирання держави, втрати необхідності політичної влади, заміни керування людьми керуванням речами та виробничими процесами.

Ідея суспільства без влади та підкорення не раз виказувалась на всіх етапах історії політичних і правових вчень. Вона містилась в давніх міфах і сказаннях, в працях філософів, в ідеології цілого ряду релігійних рухів, в творах деяких утопічних соціалістів. ЇЇ оригінальною модифікацією являються анархізм й анархо-синдикалізм.

Значно ширше розповсюджені демократичні теорії підкори народу державі. В цих теоріях обґрунтовуються різні форми самоуправління, безпосередня та демонстративна демократія, вибірність й відповідальність посадових осіб, поширення прав і свобод особистості. Головна вимога демократичних теорій - підкорення державної влади суспільству, виробка та здійснення політики безпосередньо народом та залежними від нього посадовими особами. Демократичні теорії виникли ще в Давньому світі; особливий розвиток вони отримали в Новому та Новітньому часі.

Поряд із демократичними теоріями розвивались ідеї підкоренню держави праву. Суть цих ідей полягала в тому, що людьми не держава повинна керувати, а рівний для всіх закон. Політична відчуженість в таких теоріях долалась лише частково, оскільки держава лишалася зовнішньою для суспільства силою; хоча й підкореній закону. В процесі розвитку ідей підкорення держави праву виникли ліберальні теорії, які поставили проблему прав людини, незалежно від державної влади, а також розробили систему гарантій, які мали захищати ці права та суспільство в цілому від вільних дій держави.

Ідея суспільного порядку, закладеного більше на законі, ніж на розпорядженнях посадових осіб і рішеннях державних органів, також виникла ще в Давньому світі. Проблеми прав людини та законності набули найбільшого розвитку в період кризи феодального строю, буржуазних революцій і формування громадянського суспільства. В сучасній суспільно-політичній свідомості ідея правової держави отримала популярність як ідея стабільного порядку, закладеного на прийнятті прав людини, непорушності справедливого та розумного закону, чіткого підкорення праву апарату виконавчої влади. Рішення цієї задачі нерозривно пов`язане з максимальним забезпеченням прав і свобод особистості.

Нарешті, особливою модифікацією ідеї здолання політичної відчуженості є плани та проекти використання революційної влади в інтересах народу. Сама ця влада не завжди та не обов`язково розглядається як демократична чи підзаконна, але її діяльність визначається метою: "благо народу - найвищий закон".

Викладені різновиди рішення проблеми здолання політичної відчуженості базувались більш за все на принципі, що пропонує загальнолюдську цінність: "не людина для держави, а держава для людини". Як правило, стремління здолати політичну відчуженість в тому чи іншому варіанті було притаманне ідеологам передових класів, вирішуючих чергову задачу історії.

Таким чином, ми бачимо, що зв`язок часів в історії політичних і правових вчень більш за все базується на акцентуванні уваги в політико-правових доктринах гуманістичних начал. В ідеологічній боротьбі класів в усі історичні епохи існували та існують два протилежних напрямки: один намагається здолати політичну відчудженність, інше намагається його увіковічити.

Політична поведінка

Поняття політичної поведінки допомагає при аналізі політичної діяльності засвоїти її механізм, структуру, спосіб досягнення мети. Воно дозволяє різновидні прояви політичної діяльності звести до системи окремих дій, елементів.

Специфіка політичної поведінки визначається самою природою політики - установленням політичних відносин між суб`єктами не тільки з співсумісними, але й з протилежними інтересами, судженнями та напрямком активності.

Протягом розвитку будь-якого політичного процесу виникає помітна потреба в укріпленні рис, норм, регуляторів політичної поведінки в принципах політичної організації, в наданні духовним орієнтирам політичної дії інституціональної форми (наприклад, розробка чітких процедур виборів, чи прийняття рішень, чи заміщення посад у державному апараті та т. п.)

Типи ставлень людини до політики.

Найважливішим джерелом політики, її вирішальним компонентом є активність конкретні людини и соціальної групи, що приймають рішення, діють послідовно чи хаотично, кволо чи енергійно. ЇЇ сила підтримується саме людською енергією, а вияв основних ліній взаємодії людини з політичними структурами являють собою важливу задачу політології, для вирішення котрої вона приділяє чимало часу.

Можна виділити три основних типи ставлення людини до політики:

  • стан прилучення людини до політики, котре здійснюється в різних формах політично активної поведінки та характеризується жагою вирішити ті чи інші життєво важливі для нього та його спільності проблеми шляхом впливання на систему політичної влади;
  • відчуження, чи аномію, що характеризується розривом зв`язків між людиною та політичною владою, концентрацією на реалізацію власних інтересів. Норми, які регулюють суспільне життя, з тих чи інших причин тут втрачають свій вплив на людину, не розглядаються ним як авторитетні інстанції, що мають регулювати його поведінку. В аномії необхідно розрізняти різні стани. Вона може бути викликана як неспроможність вплинути на хід політичного життя, так і непогодженням з ними, може наступати внаслідок добровільного вибору чи бути вимушеним станом;
  • повне злиття людини з політичною структурою, підкорення особистого життя її потребам і ритму змін, розщеплення індивідуального життя в бутті політичному. Саме тоді формується специфічний тип авторитарної особистості.

Види політичної поведінки

Вочевидь, що в політиці, як і в будь-якій іншій сфері, люди поводяться по-різному. В залежності від політичної поведінки учасники політики поділяються на наступні категорії:

  • лідери, котрі очолюють політичний рух та здатні здійснити намічені плани завдяки власному авторитету та позитивним впливом;
  • активісти - посередники між лідерами та послідовниками. Вони організовують учасників руху, постійно несуть інформацію для лідерів про досягнення та труднощі, вносять вагомі корективи в стратегію та тактику поведінки мас;
  • послідовники. Їх поведінка характеризується різною активністю та участю в організаціях, вони підтримують мету, що була висунута лідерами, вважають їх своїми інтересами, що й стимулює їх участь в політичній діяльності;
  • лідери думки, не впливаючи на поведінку учасників руху з точки зору його організації, своєю інтелектуальною діяльністю, насамперед в публіцистиці, засновують "поля" емоційної й інтелектуальної напруги навколо тих чи інших проблем, роблять їх об`єктом загальної уваги; до них звертаються за порадою, але не за директивою для дії.

Регуляція політичної поведінки

Найважливішим стимулом для політичної діяльності служить зацікавленість, в її основі лежить та чи інша проблема в житті політичної спільності, розуміння гострої необхідності її вирішення. Але для того, щоб факт розуміння виріс в політичну дію, необхідна нова ланка - психологічний імпульс готовності до дії, котрий складається з бажання прийняти участь у дії та з упевненості в можливість успіху.

Двигунами цієї ланки - від проблеми до її вирішення - можуть бути різні мотиви: громадянське зобов`язання, інформація, незадоволення чи прагнення здійснення мети. В залежності від домінування основного мотиву і формується характер політичної поведінки: вона може бути чисто емоційним відгуком на ту чи іншу подію, може бути продуманою, прагматичною акцією з послідовною реалізацією прийнятої програми чи розглядатися виконавцями як здійснення визначеної місії по "визволенню", "завойовництву", "відновленню".

На характер політичної поведінки впливають не тільки зацікавленість та мотивація, котірі виникають на його основі, але й зовнішні фактори:

  • роль - форма поведінки, котру обирає учасник політичної дії чи котра йому відводиться обставинами або другими учасниками;
  • статус чи сукупність можливих, припущених, бажаних для даного суб`єкту моделей, типів політичної поведінки, функцій, котрі він готовий на себе прйиняти в політиці;
  • належність до групи, соціальної чи політичної спільності, що виникає на основі установлення поміж її членами визначеного виду соціальних відносин;
  • участь в організації - групі, створеній для здійснення визначених ролей в політиці.

Регуляція політичної поведінки повинна носити володарюючий характер, використовувати механізми примусу й авторитету, але вона не може бути уподібленою технологічній операції слідкування та постійного контролю, жорсткого домінування при мінімізації ініціативи та самостійності суб`єктів.

Як тільки контроль за політичною поведінкою стає тотальним, ініціатива, а вслід за нею участь й активність йдуть, поступаючись місцем кволому виконанню вказівок, чи взагалі замінюються політичною відчуженістю. Тому регуляція обов`язково повинна залишати місце ініціативі та самостійності, ні в якому разі не зводитись до жорстокості та тиску. При цьому в повній мірі повинна враховуватися колективна природа політичної поведінки, її масовість, взаємодія раціональних та ірраціональних моментів, значна залежність від стану і динаміки колективної психології.

Специфіка масової поведінки в політиці

В більшості політичних процесів люди приймають участь, як правило, не поодинці, а сполученими в однорідні й організовані групи (класи, нації, професійні спільноти, суспільні організації и т. ін.). В якості подібної групи можуть виступати й випадкові, тимчасові новоутворення (натовп на вулиці, учасники зборів або мітинги, демонстрації, аудиторія тієї чи іншої передачі, глядачі політичної передачі). Люди, знаходячись в такому стані, набувають специфічних властивостей маси:

  • статистичністъ - маса не є цілісним творенням, який відрізнявся б від елементів, з якої вона складається;
  • стохастичність, ймовірність. В масі випадковість, невпорядкованість відносин поміж людьми, її межі розмиті, а склад непостійний, змінюваний;
  • ситуативність - характер дій маси повністю визначається місцем, часом, приводом утворення, видом її діяльності чи спілкування;
  • різноманітність складу, його між групова природа;
  • аморфність - відсутність внутрішньої організації, структури;
  • анонімність - членам маси не цікаві індивідуальні властивості, особистісні якості один одного.

Ці властивості, і насамперед випадковість утворення, неоднорідність складу, обумовлюють специфічну манеру політичної поведінки людей, з`єднаних в такі спільноти. Вона виражається у пригніченні раціональності, різкій перевазі почуттів над розумом, що веде до втрати особистої відповідальності.

При оцінюванні та прогнозуванні характеру можливої поведінки маси необхідно звертати увагу на наявність двох її основних типів.

По-перше, це публіка, сформована на основі інтелектуальної взаємодії. ЇЇ складають, наприклад, читачі однієї газети, слухачі якоїсь однієї передачі, люди, зацікавлені тим чи іншим видом досугу або професією. Тип зв`язку, який складається за таких умов, в достатній мірі випадковий, але він постійний, більш чи менш усталений.

По-друге, цей натовп, що виникає осередком фізичної взаємодії людей, наприклад на мітингу, можливий в будь-якому суспільному місці, де їх затримують будь-які зовнішні обставини.

У публіки відсутня спеціальна організація, вона різнорідна, складається з представників різних соціальних груп, привід її утворення достатньо випадковий, але практично завжди вона формується на більш менш стійкій, раціональній основі, нею, як правило, являється або загальна інформація, або загальний інтерес.

Натовп не має усталених факторів спільноти, що практично блокує здатність відгуку на зв`язну, логічну аргументацію, він її просто виводить з хиткої емоційної рівноваги та, навпаки, робить можливою швидку відповідь на імпульсивну, емоційну дію.


04.02.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!