Osvita.ua Вища освіта Реферати Політологія Формування політичної психології. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Формування політичної психології. Реферат

Предмет політичної психології в цілому – це політика, як особлива людська діяльність, яка має власну структуру, суб’єкта та рушійні сили

Політична психологія у структурному вимірі, як ми зазначали, входить до сфери політичної свідомості.

Нині можна впевнено стверджувати, що необхідність глибокого вивчення політико-психологічних аспектів соціальних процесів і діяльності суб'єктів політики викликана самим життям.

Недооцінювання психологічного компонента в політичному житті призводило не тільки до низького рівня вивчення політичної свідомості суспільства, а й до її надмірної ідеологізації.

Політичне життя детермінується не лише науково-теоретичними аспектами. Більшість населення оперує поняттями політичної науки на рівні буденної свідомості, якій притаманні емоції, фрагментарність інформації, швидкоплинність настроїв мас і т. ін. Відтак не випадковою є потреба у політичній психології — міждисциплінарній дисципліні, що об'єднує психологію, менеджмент і політологію.

Ідейно-теоретичні витоки цієї науки можна простежити в надрах політичної філософії (у працях Арістотеля, Т. Гоббса, Дж. Локка, О. Конта, Г. Спенсера) та історії (у працях А. Тойнбі, Дж. Оруелла та ін.).

Важко переоцінити й роль політичної соціології, проблеми якої розробляли такі вчені, як А. Гоулдман, С Ліпсет, Т. Парсонс, А. Альтер, Л. Бурдье, М. Головатий (предмет, цілі, призначення політичної соціології), М. Вебер, Р. Мертон, П. Блау (бюрократія), П. Лазарфельд, Б. Берельсон, Р. Россі (виборчі кампанії), В. Парето, Г. Моска, Р. Міллс, А. Ростоу, Г. Лассуелл, Д. Лернер (еліти) та ін.

Отже, політологові конче необхідно знати основні соціологічні методи дослідження психологічних феноменів у політиці: ідентифікації, конформізму, лідерства, соціалізації особистості та ін.

Окрім політико-філософського та політико-соціологічного підґрунтя, безумовно, є власне базове підґрунтя політико-психологічної науки. Яке саме? Насамперед історія психології, теорія особистості, вікова психологія, психологія управління, пропаганди, соціалізації особистості та ін.

Завдання політичної психології полягає у вивченні психологічних чинників функціонування політичної сфери суспільства. Якщо предмет політології може розглядатися (звичайно, спрощено) у контексті відносин категорій "влада" і "вплив", політичної соціології — "влада" і "політична поведінка різних спільнот", то сутність політичної психології віддзеркалюється співвідношенням категорій "влада" і "психологія".

Переможна хода психоаналізу 3. Фрейда створила передумови для розвитку цієї нової науки, в якій у процесі становлення сформувалися напрями дослідження психологічних аспектів внутрішньополітичного життя держави та психології зовнішньої політики: Г. Лассуелл, Т. Адорно, Е. Фромм, Ч. Херманн, С Рощин, В. Іванов та ін.

У цьому самому сенсі привертають увагу праці Г. Маркузе, який намагався поєднати марксизм з екзистенціалізмом і фрейдизмом. Він досліджував процеси соціальних та ідеологічних маніпуляцій та їх наслідки. Аналізуючи процес появи так званої одновимірної людини, він стверджував, що остання цілковито втратила соціально-критичне ставлення до суспільства. На думку Г. Маркузе, цей тип домінує в сучасному суспільстві (як капіталістичному, так і соціалістичному), і тому маси не можуть бути носіями революційної ініціативи. Внаслідок цього остання переходить до "аутсайдерів": безробітних, студентів, національних меншин.

Чимало прихильників має психобіографічний напрям дослідження політичного лідерства: 3. Фрейд, В. Булліт, Г. Лассуелл, М. Брустер Сміт, Е. Фромм, У. Лангер, Л. Кертман, Д. Олыпанський, Л. Радзиховський.

Як критичний опонент до психобіографічного напряму в 70-ті роки виник напрям психоісторїі, який розглядає групові процеси через психоаналітичну теорію. Найвідомішими в цьому плані є праці таких дослідників, як Б. Мазліх, Е. Раймонд, Л. де Маус, Г. Ебель, Б. Поршнев.

Від початку XX ст. у психології розвивається течія культурної психологи, що виникла на перетині психології, культурної антропології та соціології. її методичною базою є передусім психоаналіз.

Деякі представники цієї течії аналізували певні аспекти політичного життя суспільства виходячи з існування так званої базової особистості, розгляданої ними як комплекс психологічних характеристик структури особистості всіх або принаймні більшості членів суспільства.

У межах цієї течії працювали А. Кардінер (базова структура особистості), К. Дюбуа (модальна особистість), М. Мід, Дж. Горер, Б. Каплан, Д. Левінсон, X. Дьюкер і М. Фрійда, Б. Цимбалістий, які розглядали питання національного характеру.

Проблеми соціального характеру як форми зв'язку між психікою індивіда та соціальною структурою суспільства досліджували Е. Фромм, Д. Різман та ін.

Політична психологія як автономна галузь знань з'явилася не так давно. її інституціоналізацію пов'язують зі створенням 1968 р. відділення політичної психології в Американській асоціації політичних наук.

Після створення 1978 р. на основі цього відділення Міжнародного товариства політичної психології (International Society of Political Psychology) ця наука вийшла на світову арену.

У нашій країні з 1995 р. існує Асоціація політичних психологів України.

Серед провідних політичних психологів світу (окрім названих вище) варто назвати таких учених, як Г. Айзенк, Дж. Бар-бер, С. Браун, А. Девіс, М. Дейч, Д. Дурнінг, Е. Еріксон, Д. Кемпбелл, Дж. Кнутсон, М. Мід, Ч. Осгуд, М. Слюсаревський, А. Уледов та ін. Ця наука ствердилася не так давно, тому цілком зрозуміло, що за такий короткий проміжок часу вона не могла сформуватись остаточно. Проте ця дисципліна вже активно викладається у вузах, написано цілий ряд монографій і підручників. Отже, як наука політична психологія є. Що ж це за наука?

Політична психологія — наука, що вивчає психологічні компоненти політичної сфери суспільства в контексті реалізації психічних чинників (ціннісних орієнтацій, думок, настроїв, відчуття, волі, рис характеру, потреб, мотивів, традицій та ін.) у відносинах влади та політичних діях суб'єктів політики.

Проте, як зазначалося, політична психологія розглядається вченими не лише як наука. З погляду функціонування сфери політичної свідомості на неї варто звернути увагу як на невід'ємну складову останньої (рис. 1).

Політична психологія складається із свідомих (раціональних) і позасвідомих (ірраціональних) елементів. Завдяки цьому вона поєднує логіку соціальної взаємодії з логікою інстинктів, рефлективність (свідоме відображення дійсності) та рефлекторність (без свідома форма мислення).

Оскільки психологія включає в себе як соціальні, так і фізіологічні механізми відновлення почуттів і емоцій, можна сказати, що політична психологія охоплює:

  • спеціалізовані почуття та емоції, пов'язані з відображенням інтересів людини і формуванням мотивів її політичної діяльності (соціальний аспект);
  • індивідуально-психічні властивості (пам'ять, воля, мислительні здібності);
  • біохімічні та біофізіологічні механізми, зумовлені генетичними властивостями індивіда (збудження, спадковість, нервові закінчення), які виявляються в темпераменті, демографічних, вікових, статевих та інших характеристиках.

Роль ірраціональних елементів зростає, якщо людина не має (або не хоче мати) достатньо об'єктивної інформації, менше розуміє суть і причини політичних подій. А за певних умов фізіологічні почуття (голод, страх) узагалі можуть витіснити раціональні форми оцінювання та регуляції поведінки. Звідси — радикальні політичні дії: революції, бунти, заколоти.

 

Рис. 1. Структура політичної психології як частини політичної свідомості

Відомо багато прикладів, коли соціальні або національні почуття під страхом зовнішньої агресії, етнічної чи конфесійної "чистки" здатні об'єднати людей, переборовши вплив ірраціональних механізмів.

Історія має чимало фактів, коли правителі спеціально збуджували ірраціональні емоції й почуття з метою мобілізації підтримки власних ідеологічних доктрин.

З огляду на викладене можна по-іншому оцінити нічні факельні ходи, монументальну архітектуру державних установ, пишні політичні ритуали, що орієнтовані на почуття юрби. Проблеми цієї самої "старовинної" (після сім'ї) соціальної групи досліджували Г. Лебон, Г. Тард, В. Бехтерев.

Особливе значення для політичної психології має розгляд індивідуальних і групових (великих і малих) форм політичної свідомості, аналіз яких дає серйозне підґрунтя для адекватного оцінювання ситуації та вмотивованого ухвалення політичних рішень.

Варто також виокремити функції політичної психології: пізнавальну (філософи скажуть — гносеологічну), адаптаційну та мотиваційну.

Пізнавальна функція політичної психології полягає в можливості не лише доповнення політичними почуттями інформації, отриманої раціонально-логічним шляхом, а й заміни її під час вибору людиною своєї політичної позиції. Особливо яскраво це виявляється в разі зміни суспільно-політичних парадигм, кардинальних замін провідних цінностей.

Адаптаційна функція політичної психології передбачає забезпечення пристосування суб'єкта політики (насамперед людини) до навколишнього середовища.

Розрізняють три типи адаптації (пристосування) людини до навколишнього середовища:

  • конформність (сприйняття встановлених порядків);
  • інноваційність (збереження активності й самостійності людини);
  • ритуалізм (символічна, некритична позиція людини).

Мотиваційна функція політичної психології полягає в перенесенні політичних цілей і намірів зі сфери свідомості до сфери політичних дій, політичної поведінки.

Розглянемо форми політичної поведінки.

1. За характером участі:

  • відкриті (вибори, демонстрації, пікети);
  • закриті (ухиляння від виконання громадських і політичних обов’язків).

2. За відповідністю "правилам гри":

  • нормативні (орієнтація на панівні принципи);
  • девіантні (ухиляння від виконання панівних принципів).

3. За рівнем творчості:

  • традиційні (що постійно відтворюються);
  • інноваційні (творчі).

Список літератури

  1. Борисов В. К. Теория политических систем. — М., 1991.
  2. Брегеда А. Ю. Основи політології. — К., 1997.
  3. Бурдъе П. Социология политики. — М., 1993.
  4. Буржуазные теории журналистики: критический анализ. — М., 1980.
  5. Бутенко А. Политическая власть и борьба за нее при социализме // Сов. гос-во и право. — 1989. — № 3.
  6. Варзар І. М. Політична етнологія як наука: історія, теорія, методологія, праксеологія. — К., 1994.
  7. Васецкий Н. Ликвидация. Сталин, Троцкий, Зиновьев: фрагменты политических судеб. — М., 1989.
  8. ВинниченкоВ. Відродження нації. — К., 1991. — Т. 1-3.
  9. Власенко Н. А., Зорько С. В., Сиротич М. Р. Україна на шляху до інформаційного суспільства: проблеми та здобутки. Інформаційно-аналітичний огляд Національного інституту стратегічних досліджень. — К., 1995. — № 5.
  10. Власть. Очерки современной политической философии Запада. — М., 1989.
  11. Волкова Н. Ф. Популизм и консерватизм. — М., 1992.


04.02.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!