Osvita.ua Вища освіта Реферати Політологія Депутатська діяльність та обов'язки. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Депутатська діяльність та обов'язки. Реферат

Найважливішим видом політичної діяльності в демократичному суспільстві є депутатська, насамперед професійна депутатська діяльність

Залежно від конкретних соціально-політичних, економічних і психологічних умов (законодавство, соціально-економічний устрій країни, політична культура та ментальність), рівня представницького органу (парламент, органи місцевого самоврядування) депутатська діяльність може набувати різних форм. Відповідно депутати мають різні повноваження, права та обов'язки.

Наприклад, депутат національного парламенту передусім має займатися законотворчістю. Аналізуючи цей аспект депутатської діяльності, соціопсихологи Одеського педагогічного університету виокремили структуру депутатської діяльності, в якій виділили такі блоки: гностичний, конструктивний, проектувальний, організаційний і комунікативний.

Серед гностичних умінь одеські науковці насамперед виокремили чітку, коректну постановку завдань діяльності, формулювання нових ідей, аналіз причин, що перешкоджають депутатській діяльності, вивчення, аналіз, синтез і узагальнення ідей з наукової та іншої літератури.

До проектувальних умінь вони віднесли вибір необхідних методів для вирішення поставлених завдань, формулювання результатів роботи та їх передвиборну оцінку. Найважливішими організаційними змінами науковці вважають організацію проведення роботи депутатського загалу і членів експертних робочих груп, побудову інформаційного банку таким чином, щоб ним можна було користуватися після завершення роботи.

До комунікативних умінь були віднесені вміння формулювати чіткі й зрозумілі запитання перед аудиторією, будувати короткі, логічно складені повідомлення про наслідки діяльності, ефективно й коректно висловлювати свою думку про діяльність інших і т. ін.

Певною мірою результати цього дослідження, автори якого виходили з постулату, що депутатська діяльність полягає в напрацюванні нових ефективних законів держави, дають уявлення про роботу парламентаріїв. Однак це — лише один аспект депутатської діяльності.

Потрібно згадати про роботу депутата з виборцями: прийом громадян, надання їм конкретної допомоги, лобіювання інтересів як виборчого округу, регіону загалом, так і конкретних людей зокрема.

Слід сказати і про звітування депутатів перед виборцями, зустрічі з ними, обмін соціальною інформацією. Таке спілкування дуже потрібне депутатові, оскільки під час перебування в законодавчому органі він має підтримувати зв'язок з тими, хто делегував йому свою політичну владу. Це допомагає йому, по-перше, приймати відповідальні політичні рішення (у тому числі під час голосування з конкретних питань), по-друге, виборці, можливо, виявлять бажання продовжити термін його перебування в парламенті.

Водночас потрібно пам'ятати й про суто політичні аспекти депутатської діяльності, оскільки парламент є не тільки державним, а й політичним органом, а народні обранці здебільшого є представниками певних політичних партій, рухів, суспільних організацій, які сповідують часом протилежні ідеологічні й політичні погляди.

Виходячи з цього розуміння депутатської діяльності розширюється. Скажімо, до зазначених вище гностичних умінь можна додати аналіз, селекцію та узагальнення ідей і пропозицій, які надходять з різних джерел інформації. (Такими джерелами можуть бути зустрічі депутата з виборцями, звернення виборців до депутата, пропозиції фахівців, колег по політичній партії, суспільній організації і т. ін.) До проектувальних умінь варто додати попередню політичну оцінку можливих парламентських або інших рішень (тобто прогноз можливої ситуації).

Організаційні вміння слід доповнити за рахунок організаторських даних щодо згуртування різних верств виборців свого виборчого округу, їх консолідації навколо певних ідей, проектів тощо, розширення впливу на них.

Комунікативні вміння треба доповнити вмінням спілкуватися з виборцями не лише під час безпосереднього контакту, а й у засобах масової інформації (преса, телебачення, радіо). До речі, на цих аспектах депутатської діяльності варто зробити особливий наголос, оскільки імідж політика значною мірою залежить від його вміння працювати саме за допомогою мас-медіа.

Законотворчий аспект (хоч і не в таких обсягах) притаманний і діяльності депутатів місцевих рад народних депутатів.

І це зрозуміло. Тут так само, як і в парламенті, важливо вміти скласти проект рішення або постанови. А для цього, зрозуміло, треба знати закони, бути обізнаним у політології, економіці, зрештою, знати елементарне діловодство та процедури прийняття рішень. Але на місцевому рівні депутатська діяльність потребує більшої уваги до конкретних проблем виборців, виконання їхніх наказів. Оскільки депутати місцевого та регіонального рівня ближчі до людей, життя вимагає від них і більш конкретних, але не менш важливих для виборців рішень. Звичайно, це реалізується в межах повноважень органів місцевого самоврядування та статусу народних депутатів цього рівня.

Комунікативні вміння депутатів різних рівнів відрізняються мало, оскільки знаходити спільні погляди однаково необхідно депутатам як парламенту, так і місцевих органів самоврядування. Цього потребують і процедури прийняття рішень, і процедури узгодження політичних, економічних, регіональних інтересів, і процедури реалізації зазначених рішень і постанов.

Однак замало лише вивчити і врахувати найважливіші проблеми суспільного життя на різних рівнях державного та місцевого самоврядування, а також прийняти відповідні рішення. Не менш важливо контролювати їх виконання. І тут стануть у пригоді такі людські якості, як наполегливість, принциповість, уміння організувати перевірку виконання того чи іншого закону, побудувати дійову систему контролю, певних правових санкцій за невиконання законодавства.

Окрім того, важливо формувати суспільну свідомість, політичну та правову культуру виборців, з тим щоб вони виконували закони не тільки під загрозою переслідування з боку держави та її відповідних інституцій, а й свідомо, розуміючи необхідність дотримання прийнятих у суспільстві "правил гри".

Отже, депутатська діяльність — це важливий чинник суспільного життя, оскільки вона продукує суспільні (насамперед правові) норми поведінки громадян. Тут важливим є професійний підхід, бо участь у суспільному управлінні потребує відповідних знань, умінь і навичок, а також відповідних особистих якостей політичних діячів, яким виборці довірили від свого імені будувати суспільне та державне життя.

Етичні засади політики

Суспільне життя регулюється трьома видами норм: правовими, соціальними та психологічними. Зрозуміло, що й політична діяльність регулюється у відповідний спосіб. Але якщо з правовими нормами регулювання політичної діяльності все більш-менш зрозуміло, оскільки вона регламентується Конституцією, законами про вибори, парламент, уряд, органи місцевого самоврядування, статус народного депутата і т. ін., то специфічний вплив неюридичних регуляторів потребує особливого розгляду.

З огляду на це виникає потреба введення в політологічний обіг терміна "політична етика", який об'єднує в собі моральні цінності й норми, що безпосередньо стосуються політичних інститутів, відносин, політичної діяльності та світоглядних параметрів суспільства. Політична етика, по суті, є певною неюридичною, проте нормативною основою політичної діяльності, що торкається таких фундаментальних проблем, як справедливий соціальний устрій суспільства загалом і держави зокрема, взаємні права й обов'язки керівників та громадян, основні права людини і громадянина, раціональне співвідношення свободи, рівності, справедливості тощо.

Показово, що ці проблеми були в центрі уваги дослідників політичної сфери ще на перших етапах формування політичного суспільства і нагромадження потенціалу політичної думки.

Згадавши визначення Аристотелем головної мети політики як "вищого блага" громадян полісу та оцінки її морально-виховної ролі, переконаємося в тому, що наші попередники надавали цій проблемі дуже важливого значення. Але якщо в античних традиціях, започаткованих Платоном і Аристотелем, політика й мораль розглядаються як єдине ціле, спрямоване на досягнення справедливості, то християнська традиція вже відокремлює поняття "політика" та "етика", втілені у вислів "Богові — Богове, а кесареві — кесареве".

Етапною стала постановка цієї проблеми відомим мислителем Н. Макіавеллі, який розробив концепцію створення міцної державної влади. Провідною нормою цієї концепції політичного мистецтва стала фраза "мета виправдовує засоби". Отже, правитель мусить поєднувати в собі силу лева і хитрість лисиці в інтересах розбудови держави. Задля реалізації цієї мети він, мовляв, може не тримати свого слова, може бути підступним, лукавим і т. ін.

За етикою макіавеллізму, найвищою цінністю є держава, яка переважає цінності окремої людини. Використання подібної політичної етики, по суті, призвело до заміни етики як такої ціннісно-нейтральним підходом.

Аналогічний підхід продемонстрували й марксисти, які протиставили універсальним гуманістичним цінностям "класову мораль". Послідовник К. Маркса і Ф. Енгельса В. Ленін виводив більшовицьку політичну етику безпосередньо з інтересів класової боротьби пролетаріату.

У цьому випадку мораль, зведена до рівня елемента ідеології, мала служити політичним цілям за тим же макіавеллівським принципом: мета виправдовує засоби. Більше того, ідеологія набула універсального характеру, підкоривши політику, витіснивши зі сфери дослідження не тільки мораль, а й чимало інших чинників, що не відповідали ідеологічним настановам комуністичної доктрини.

Якщо марксизм-ленінізм зігнорував морально-етичні засади в політиці, підкоривши її класовій моралі, то фашизм і нацизм досягли таких самих результатів, абсолютизувавши так звану національну мораль і протиставивши її класовій і загальнолюдській моралі.

Особливого розгляду заслуговує місце морально-етичних засад у тлумаченні позитивістів і біхевіористів.

Керуючись раціоналістичною традицією, започаткованою мислителями Нового часу Р. Декартом, Т. Гоббсом та іншими, позитивісти намагалися звести політику до науки вичерпання або пом'якшення політичних конфліктів. Вважалося, що політична наука, вивчаючи закономірності та зв'язки причин і наслідків, дає змогу виокремити чинники, через вплив на які можна досягти бажаних результатів.

Унаслідок панування раціоналізму, сцієнтизму і численних методів дослідження політичних феноменів поступово факти відокремлювалися від цінностей та інших нераціональних чинників, пов'язаних з політичним процесом. А нейтральність політичної науки призвела до проголошення політичної етики "особистою справою" учасників політичного процесу.

Однак політика не може не мати морально-етичного виміру, оскільки вже за своїм визначенням політика та політологія мають, безперечно, особистісні начала.

Функціонування сучасної держави неможливе без чітко встановлених, раціонально обґрунтованих правил, професіоналізації політики та механізму управління. Скажімо, питання співвідношення професійних й морально-етичних характеристик людини, яка займається політичною діяльністю, є надзвичайно актуальними для будь-якого суспільства.

Тут, зокрема, варто розрізняти етику державного чиновника і політичного керівника. Без дотримання чиновником певних правил поведінки (виконання доручень керівника, навіть помилкових) неможливе функціонування державного апарату. Крім того, варто сказати ще й про таке. Якщо державний службовець незгодний з рішенням керівника, він має його переконати, а в разі принципової незгоди — подати у відставку. Лише після цього він має моральне право звернутися з апеляцією чи обґрунтуванням своїх позицій до громадськості, засобів масової інформації і т. ін.

Будь-який політик упродовж життя стикається з проблемами поєднання морально-етичних і ефективних засад своєї діяльності. Крім того, варто згадати той незаперечний факт, що будь-яка суспільно-політична система не може довгий час існувати, по-перше, без легітимізації, а по-друге, без хоча б зовнішніх атрибутів реалізації елементарних норм справедливості.

Не випадково ж найбільш жорстокі, тиранічні режими без упину декларують свою прихильність до справедливості та інших етичних цінностей, які насправді вони послідовно знищують. Чого варті, наприклад, вибори народних депутатів у колишньому СРСР, коли виборцям пропонували єдиного кандидата від комуністів і безпартійних! Комуністичний режим вважав такі вибори справедливими, а цивілізований світ — ні.

Отже, на цьому прикладі ми переконуємося, що морально-етичні проблеми представники різних політичних та ідеологічних течій розцінюють абсолютно по-різному. Якщо соціалісти й ліві ліберали виступають за перерозподільну справедливість, то консерватори вбачають у ній ущемлення свободи тих, на кого тиснуть податками задля наповнення розподільних фондів і т. ін.

І ще один аспект політичної діяльності. Політик часто-густо стоїть перед дилемою: ухвалювати непопулярні й жорсткі заходи, які не витримують критики з гуманістичного й морального погляду, чи відмовитися від них, розуміючи, однак, що затримка з їх реалізацією погіршуватиме ситуацію.

Необхідність постійно робити такий вибір підводить нас до розуміння політики не тільки як раціонального управління суспільством, а й урахування певних морально-етичних норм і правил. А це, у свою чергу, ставить руба питання поєднання в політичній діяльності водночас і науки, і мистецтва, що, безперечно, є правомірним.

Список літератури

  1. Гурне Б. Державне управління. — К., 1993.
  2. Давид Р. Основные правовые системы современности. — М., 1988.
  3. Дай Т. Р. Демократия для элиты. — М., 1984.
  4. Даниленко В. И. Современный политологический словарь. — М., 2000.
  5. Жискар д'Эстен В. Власть и жизнь. — М., 1990.
  6. Иванов В. Политическая психология. — М., 1990.
  7. История политических и правовых учений / Под ред. В. С. Нерсе-сянца. — М., 1998.
  8. Кон И. С. Позитивизм в социологии. — Л., 1964.
  9. Кононенко П. П. Українознавство. — К., 1994.
  10. Консерватизм как течение общественной мысли и фактор общественного развития // ПОЛИС. — 1995. — № 4.


03.02.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!