Osvita.ua Вища освіта Реферати Політологія Основні принципи інформаційної влади. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Основні принципи інформаційної влади. Реферат

Природа політики потребує опосередкованих форм спілкування та спеціальних засобів комунікації між різними носіями влади, державою та громадянами

Політична сфера суспільства, без сумніву, потребує більшою мірою, ніж інші, спеціальних засобів інформаційного обміну, встановлення та підтримки постійних зв'язків між суб'єктами політики.

Звичайно, економічна сфера суспільства також потребує інформаційних обмінів щодо цін, технологій, патентів, проте ці обміни не мають таких комунікативних масштабів, бо основа функціонування економічної сфери — ринкове саморегулювання.

Ми зазначали, що в демократичному, правовому суспільстві влада поділяється на законодавчу, виконавчу й судову. Це, безумовно, правильно. Однак глобальна інформатизація суспільства, широке впровадження нових інформаційних технологій (телебачення, комп'ютерних мереж, аудіо- та відеосистем) зробили актуальними розмови про інформаційну владу.

Під інформаційною владою розумітимемо здатність власників інформації шляхом отримання, селекції, тлумачення, компонування та розповсюдження інформації впливати на формування суспільної свідомості, спонукати суб'єктів політики та економіки до дій у заданому напрямі.

Інформаційна влада може реалізовуватися через спеціалізовані засоби передавання інформації, які забезпечують єдність волі, цілісність і цілеспрямованість дій великої кількості людей.

Ці засоби називають мас-медіа, засобами масової комунікації (ЗМК).

ЗМК є спеціалізованими установами для відкритого, публічного передавання будь-якої інформації будь-яким особам за допомогою спеціального технічного інструментарію. До ЗМК належать друкована, аудіовізуальна, електронна преса, масові довідники, кіно-, відео-, аудіо носії інформації, супутникові, кабельні, комп'ютерні мережі — усе, що може нагромаджувати й передавати важливу для суспільного життя інформацію.

Оскільки йдеться про владний потенціал мас-медіа, неможливо обійтися без такого ключового поняття, як свобода преси.

З появою перших газет виникла проблема свободи преси, яка стає предметом полеміки, а згодом і загострюється у XVIII ст. у роки Французької буржуазної революції.

У ці часи була сформульована демократична буржуазна концепція свободи преси, яка ґрунтувалася на трьох основних тезах:

  • відокремлення новин від коментарів;
  • відкритість урядової інформації;
  • відсутність цензури.

Свободу преси в сучасних умовах, напевно, варто розглядати як свободу діяльності ЗМК, оскільки поняття преси у XX ст. радикально змінилося.

Отже, свобода ЗМК є життєво необхідною умовою не лише для волевиявлення людьми своїх думок і прагнень. Без її реалізації годі й говорити про побудову громадянського суспільства, гарантування конституційності демократичного ладу.

У світі існують дві основні доктрини свободи ЗМК: західноєвропейська (на базі французької Декларації прав людини і громадянина) і північноамериканська (на базі американського "Білля про права").

Звичайно, ці доктрини дуже осучаснилися, пройшовши шлях від ліберального максималізму до соціальної відповідальності. Однак цей процес ще й досі не завершився. Свідченням цього є проблеми "папарацці" та "оралгейт", що активно дискутувалися громадськістю після загибелі уельської принцеси Діани та скандального процесу Б. Клінтон — М. Левінські.

Щоправда, існує ще доктрина "свободи преси" — авторитарна, коли мас-медіа можуть говорити про те, що дозволяє влада (комунізм, націонал-соціалізм, радикал-конфесіоналізм). Проте це вже, певна річ, мало поєднується зі словом "свобода" взагалі.

Мас-медіа є невід'ємною складовою механізму функціонування демократії, її ціннісних і нормативних засад. Саме ЗМК можуть допомогти індивіду вийти за межі його безпосереднього життєвого досвіду і включитися в політичну діяльність.

Для того щоб гарантувати можливість вільного отримання інформації, потрібно обмежити вплив влади на ЗМК, забезпечити контроль над їх діяльністю з боку суспільства.

Це можна зробити лише на основі розуміння функцій ЗМК:

  • інформування громадян про найважливіші для них і влади події;
  • освіти (доповнює діяльність спеціальних навчальних закладів — шкіл, технікумів, університетів, академій);
  • критики й контролю, реалізація яких спирається на громадську думку та закон;
  • артикуляції та інтеграції, що сприяє об'єднанню та згуртуванню суспільних інтересів, є умовою для формування впливової опозиції;
  • мобілізації, що спонукає людей до певних політичних дій (або свідомої бездіяльності);
  • інновації, що виявляється в ініціюванні політичних змін шляхом постановки важливих проблем перед владою й громадськістю;
  • формування громадської думки з ключових питань суспільного життя;
  • оперативну, що полягає в обслуговуванні ЗМК політики певних партій, громадських рухів, соціальних груп.

Як зазначалося, основними етапами інформаційного процесу є отримання, добір, тлумачення, коментування і розповсюдження інформації.

Одним із найважливіших засобів політичного впливу ЗМК є добір інформації.

Звичайно, тут спрацьовують як політичні симпатії власників і керівників ЗМК, так і ринкові критерії інформаційної політики мас-медіа.

Теми публікацій і передач добираються за певними принципами.

1. Важливість (справжня чи уявна) для громадян — загроза миру, тероризм, екологічна безпека, катастрофи.

2. Неординарність. Екстремальні події — війна, голод, злочини — домінують над явищами буденного життя. Звідси й схильність ЗМІ до негативізму та сенсацій.

3. Новизна фактів. Повідомлення про найновіші факти — досягнення в економіці, рівень безробіття, космічні проекти, нові політичні партії та ініціативи — завжди привертають увагу.

4. Політичний успіх. Ідеться про успіхи країн, партій, лідерів, результати виборів, рейтинги популярності, культ зірок — у політиці, спорті, культурі.

5. Високий суспільний статус. Що вищий статус джерела інформації, то більше в нього шансів прозвучати в ефірі чи бути надрукованим на сторінках газети. Відповідно люди з еліти (особливо правлячої) мають більше шансів щодо доступу.

Мас-медіа можуть бути не тільки важливим засобом інформування населення. Досвід показує, що ЗМК активно використовуються владою для політичного маніпулювання.

А задля цього не тільки підтасовуються факти, замовчується інформація, поширюється брехня, а й застосовуються прийоми напівправди, фрагментації в потрібному контексті інформації, навішуються ярлики.

І справді, скажімо, якщо людина веде збройну боротьбу за створення самостійної національної держави, її залежно від політичних симпатій можна назвати і терористом та сепаратистом, і партизаном та борцем за свободу. Якщо це наш, то "розвідник", якщо не наш, то "шпигун" і т. ін.

Трапляються і парадокси. Скажімо, комуністична пропаганда в СРСР називала Центральну Раду Української Народної Республіки "буржуазною", хоча більшість у ній мали соціал-демократи.

В основі таких підходів лежить використання методів соціальної міфології, яка активно впроваджується в суспільну свідомість, насамперед через мас-медіа.

Наприклад, базовими міфами комуністичної системи були такі:

  • приватна власність як головне джерело соціального зла;
  • неминучість краху капіталізму та перемоги комунізму;
  • керівна роль пролетаріату та його комуністичної партії;
  • єдине правильне соціальне вчення — марксизм-ленінізм. Де ці міфи нині? Чи домінують вони? Крах так званого соціалістичного табору показав "хто є хто".

Так само і в західному світі не все гаразд. І там більш до вподоби не раціональне осмислення політики, а використання соціальних міфів.

Ось, наприклад, базові міфи США (за версією Г. Шиллера):

  • про індивідуальну свободу і особистий вибір громадян;
  • про нейтралітет найважливіших політичних інститутів — президента, конгресу, суду, ЗМК;
  • про незмінно егоїстичну природу людини, її агресію та споживацтво;
  • про відсутність соціальних чи етнічних конфліктів;
  • про плюралізм ЗМК та ін.

Переконаний, ми ще станемо свідками руйнування цієї міфологічної системи (але це — тема для окремої розмови).

Насамкінець зазначимо, що мас-медіа можуть бути приватними, державними та суспільно-правовими.

Структура ЗМІ в цьому контексті в кожній країні може бути різною. Головне полягає в тому, щоб усі вони мали рівні права, а інформаційний простір не був надмірно монополізований. Лише тоді ми зможемо говорити про інформаційну владу як справді рівноправну четверту владу поряд із законодавчою, виконавчою та судовою. Звичайно, це ідеал. Але якщо не йти в цьому напрямі, ми обов'язково натрапимо на якийсь "... ізм". А так хочеться пожити в нормальному, правовому, демократичному суспільстві...

Мас-медіа і громадська думка. Політичне маніпулювання

Масова комунікація пов'язана з видами діяльності на основі використання знаків і символів.

Ідеологеми, державна та політична символіка, правила етикету, мова жестів, дорожні знаки і т. ін. містять необхідну для соціалізації індивіда інформацію.

У сучасному світі роль засобів масової інформації постійно зростає. Нині вже нікого не здивуєш, назвавши мас-медіа четвертою владою (поряд із законодавчою, виконавчою та судовою).

У правовому демократичному суспільстві ці гілки влади мають бути незалежними, а розподіл влади повинен бути чітко виписаний в конституції країни. У противному разі виникають ситуації, коли гілки влади воюють одна з одною, використовуючи власні друковані органи. І сучасна історія України має чимало таких прикладів, коли парламентський "Голос України" обмінювався з "Урядовим кур'єром" різкими заявами прес-служб Верховної Ради та Президента України.

З науково-дослідницького погляду це можна назвати прикладами горизонтальної політичної комунікації, з погляду так званої традиційної демократії — нонсенсом, оскільки у розвинених країнах немає відомчої преси. А з погляду формування поваги пересічного громадянина до влади — взагалі безглуздям і недалекоглядністю, оскільки "пікірування" законодавчої та виконавчої гілок влади аж ніяк не сприяє зростанню довіри до влади взагалі, а підриває легітимний ґрунт держави й руйнує соціально-політичний баланс усередині суспільства.

Окрім горизонтальної політичної комунікації виокремлюють її вертикальний різновид.

Якщо в першому випадку мають на увазі процеси обміну інформацією на рівні "індивід — індивід", "суспільна група — суспільна група", "держава — держава" і т. ін., то вертикальна політична комунікація передбачає інформаційні обміни між суб'єктами політики різної ваги: "держава — індивід", "суспільна група — держава" і т. ін.

Зрозуміло, що взаємний вплив різновагових суб'єктів політики в комунікативних процесах є різним. Його можна дослідити й оцінити через різні концепції функціонування мас-медіа, які домінували і домінують у різні періоди розвитку сучасної цивілізації в окремих суспільствах.

1. Авторитарна концепція, що сформувалася у XVI-XVII ст. і визначала основне покликання преси — підтримка й сприяння політиці уряду та служіння державі.

2. "Правдива" концепція, сформована наприкінці XVII ст. (праці Д. Мільтона, Дж. Локка, Д. Мілля). Вона ґрунтувалася на свободі волі та декларувала такі цілі преси: інформування, продаж, сприяння дозвіллю та контроль за діями уряду.

3. Тоталітарна концепція, що виникла наприкінці XIX ст. (В. Ленін), зміцнилась у першій половині XX ст. (Й. Сталін, А. Гітлер, Й. Геббельс, Мао Цзедун) і передбачала необхідність ведення ідеологічної боротьби з класовим ворогом.

4. Концепція соціальної відповідальності преси, яка утвердилась у середині XX ст. (Т. Петерсон, А. Катля, А. Кадета ін.) виходячи з таких цілей мас-медіа: інформування, продаж, сприяння дозвіллю та переведення конфліктів у план дискусії.

Виходячи з цього неповного переліку концепцій функціонування мас-медіа, читачі самі можуть оцінити, яка саме концепція є провідною в діяльності засобів масової інформації в Україні.

Нас же в цьому контексті цікавить проблема політичного маніпулювання, яким так полюбляє користуватися правляча політична еліта, нав'язуючи свої стереотипи масовій суспільній свідомості через засоби масової інформації.

Під політичним маніпулюванням ми розумітимемо приховане управління політичною свідомістю та поведінкою людей в певних політичних інтересах.

Цей спосіб соціального управління має певні переваги порівняно із силовими адміністративно-правовими й економічними методами панування, оскільки здійснюється непомітно для об'єктів управління, не потребує значних матеріальних затрат і жертв для встановлення контролю над суспільством.

Технологія глобального, загальносуспільного маніпулювання ґрунтується на вже згадуваних раніше базових соціальних міфах, що втлумачуються в суспільну свідомість за допомогою таких способів маніпулювання:

  • брехня — пряме, відверте підтасовування фактів і поширення брехні;
  • замовчування — блокування правдивої інформації щодо діяльності того чи іншого суб'єкта політики, події і т. ін.;
  • напівправда — препарування інформації, яка об'єктивно та ґрунтовно висвітлює малозначущі деталі й водночас замовчує важливі факти та (або) неправдиво інтерпретує події;
  • упровадження іміджів і кліше — укорінення в суспільну свідомість бажаних для правлячої еліти стереотипів щодо тих чи інших суб'єктів політики, ідеологічних доктрин, окремих подій та фактів;
  • навішування ярликів — бездоказове нав'язування суспільству негативних (з погляду більшості) оцінних категорій з метою компрометації певних суб'єктів політики (партій, суспільно-політичних рухів, індивідів) на кшталт "імперіаліст", "націоналіст", "фашист", "шовініст", "антисеміт" тощо.

Звичайно вплив правлячої еліти на формування громадської думки за допомогою мас-медіа може бути досить ефективним.

Це можна дослідити під час проведення виборчих кампаній, коли іміджмейкери використовують безліч маніпуляційних прийомів, аби переконати громадян у тому, що їхній кандидат у президенти, депутати чи мери — найкращий.

Один із таких прийомів — "спіраль замовчування", коли за допомогою сфабрикованих опитувань громадської думки або вибірково інтерпретованих результатів реальних опитувань мас-медіа намагаються переконати громадськість у підтриманні більшістю того чи іншого політика. На фоні замовчування реального рейтингу опонентів голос так званої більшості роблять дедалі сильнішим. Відтак ті, хто ще не визначився у своїх політичних симпатіях, поволі схиляються до думки приєднатися до більшості, не бажаючи опинитись у соціально-психологічній ізоляції.

Використовуються й інші можливості політичної реклами, наприклад за допомогою всіляких піар-заходів і сучасних PR-технологій нікому не відомих кандидатів "розкручують" у політичних лідерів.

Однак є певні обмеження об'єктивного та суб'єктивного характеру щодо політичного маніпулювання, які не дозволяють повністю перетворити вільний вибір громадян на формальний акт, запрограмований іміджмейкерами.

Згадаймо часи тоталітарної пропаганди в Радянському Союзі, коли вся пропагандистська машина була запрограмована на формування "гвинтиків" і бездушних соціальних роботів. Проте одночасно з офіційною політичною культурою розвивалася альтернативна контркультура андеґраунду.

Чим же визначаються обмеження політичного маніпулювання?

Передусім ментальністю та політичною культурою суспільства, які хоча й не є застиглими, проте й не такими динамічними, як би того хотілося соціальним технологам (у нашому випадку — маніпуляторам).

Крім того, варто згадати й системи комунікації, які навіть у тоталітарних суспільствах перебувають поза межами контролю влади: сім'я, родичі, знайомі, друзі, колеги по роботі, дозвіллю, хобі і т. ін.

Важливим чинником обмеження можливостей політичного маніпулювання з боку правлячої еліти є суспільний контроль за інформаційною владою.

Найважливішим принципом демократичної організації мас-медіа є плюралізм влади в суспільстві та плюралізм власне ЗМК.

Сучасний політичний досвід свідчить, що плюралізм мас-медіа може ґрунтуватися на таких формах організації-ЗМК:

  • комерційній, коли ЗМК перебувають у приватній власності й фінансуються за рахунок доходів від реклами і пожертв (США);
  • державній, коли ЗМК належать державі, прямо фінансуються та контролюються нею (колишній СРСР, Китай, нинішня Франція);
  • суспільно-правовій, коли ЗМК фінансуються переважно за рахунок спеціального податку, мають юридичні права та органи самоврядування, але загалом контролюються суспільними радами (телебачення та радіо в Німеччині) тощо.

Зрозуміло, що ідеальних форм організації ЗМК не існує. Очевидно, раціональним є оптимальне співвідношення різних форм залежно від особливостей певної країни, звичайно, у поєднанні з ефективним контролем за діяльністю ЗМК, здійснюваним на правових засадах.

У більшості країн світу є спеціальні органи загального контролю за ЗМІ, які стежать за виконанням етичних і правових норм, прийнятих у цьому суспільстві.

Наприклад, у Франції такою організацією є Вища рада по аудіовізуальній комунікації, яка не лише контролює державні й приватні телерадіокомпанії, а й видає їм державні ліцензії на право виходу в ефір.

У Великобританії загальні напрями діяльності телебачення й радіо визначають уряд і парламент, а за дотриманням етичних норм стежить спеціальна комісія з самоконтролю.

В Україні питаннями видачі ліцензії та контролю за дотриманням умов телерадіомовлення займається Національна рада.

з телебачення та радіомовлення, яка на паритетних засадах формується Верховною Радою та Президентом України і затверджується на сесії парламенту.

Насамкінець звернемо увагу й на педагогічні та виховні функції системи мас-медіа, яка покликана сприяти формуванню свідомих громадян і домагатися масової підтримки політики соціальних перетворень у межах конституційного процесу побудови демократичної правової соціальної держави.

Список літератури

  1. Кон И. С. Позитивизм в социологии. — Л., 1964.
  2. Консерватизм как течение общественной мысли и фактор общественного развития // ПОЛИС. — 1995. — № 4.
  3. Конт О. Курс позитивной философии // Сер. Родоначальники позитивизма. — СПб., 1914. — Вып. 4-5.
  4. Почепцов Г. Теорія комунікації. — К., 1996.
  5. Почепцов Г. Тоталитарный человек. — К., 1994.
  6. Правова держава / За ред. Ю. С. Шемшученка. — К., 1996. — Вип. 7.
  7. Проблеми політичної психології та її роль у становленні громадянина Української держави. — К., 1995.
  8. Психологические механизмы регуляции социального поведения // Под ред. М. Бобневой, Е. Шороховой. — М., 1979.
  9. Радзиховский С. Великий психолог // Психол. журн. — 1989. — Т. 10, №5.
  10. Соловьёв А. И. Политология. Политическая теория. Политические технологии. — М., 2000.
  11. Тавадов Г. Т. Политология. М., 2000.
  12. Теорія і практика політичного аналізу / За заг. ред. О. Л. Ва-левського і В. А. Ребкала. — К., 2003.
  13. Технология и организация выборных кампаний: Зарубежный и отечественный опыт. — М., 1993.


03.02.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!