Osvita.ua Вища освіта Реферати Політологія Основні види та доктрини демократії. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Основні види та доктрини демократії. Реферат

Демократія завжди є "роздоріжжя", так як вона це система свободи, система для якої нема нічого абсолютного. Демократія є пустий простір, в якому можуть розвинутися найрізноманітніші політичні прагнення

Існуючі в наші дні демократичні системи беруть свій початок від форм правління, які виникли в кінці ХVIII ст. під прямим і різностороннім впливом лібералізму. Заслуги лібералізму в розвитку політичної і демократичної думки надзвичайно великі. Ця ідейна і політична течія виступила під прапором свободи особистості, захисту її від державної тиранії. Батьківщиною ліберальних ідей і місцем першого практичного втілення багатьох із них є Англія. Ідеї і практика лібералізму довгий час не співпадали з демократією, як теорією, так і рухом. Ідеологи ранньої ліберальної демократії - Джон Локк, Шарль-Луі Монтеск’є та інші - були стурбовані не забезпеченням усіх громадян рівними політичними правами і привабленням їх до управління державою, а мали метою огородити клас власників, а часто і аристократію від свавілля з боку монарха, ліквідувати феодальні обмеження, які заважали приватнопідприємницькій діяльності.

Недовірливе відношення лібералізму до мас, вплинуло на ліберальну демократію, яка виявилася як би сплавом ліберальної ідеї обмеження свавілля влади за допомогою індивідуальних прав і демократичного принципу народного суверенітету. В цілому ж цій моделі демократії в її класичному варіанті (ХІХ ст. - початок ХХ ст.) притаманні наступні характерні риси:

  • Ототожнювання народу як суб’єкта влади з власниками – чоловіками, виключення нижніх верств, перш за все найманих робітників, а також жінок із числа громадян, які мають виборне право.
  • Індивідуалістичність визнання особи первинним головним джерелом влади, пріоритет прав особи над законами держави. Права особи в цілях захисту закріплюються в конституції, виконання якої контролює незалежній суд.
  • Узкополітичний, формальний характер демократії, який випливає з вузького, негативного розуміння свободи, як відсутності примусу, обмежень.
  • Парламентаризм, переважання представницьких форм політичного впливу.
  • Обмеження компетенції і сфери діяльності держави, переважно охороною громадського порядку, безпеки і прав громадян, соціального миру і т. д., його невтручання у справи громадського суспільства, економічні, соціальні і духовно моральні процеси.
  • Розділення влади, створення стримок і противаг, як умов ефективного контролю громадян над державою, запобігання зловживання владою.
  • Обмеження влади більшості над меншістю, забезпечення індивідуальної і групової автономії, і свободи. Меншість повинна підкорятись більшості лише в суворо визначених питаннях, за межами яких вона повністю вільна. Меншість вправі мати свій погляд і відстоювати його у рамках закону, незважаючи на прийняті більшістю рішення.

Ці та інші риси ліберальної демократії свідчать, що вона стала значним кроком вперед на шляху визволення людини, поваги її гідності. В той же час ця доктрина демократії, в своєму класичному варіанті, вельми далека від ідеалу народовладдя. В якості недоліків класичної ліберальної демократії можна відмітити:

  • Соціально-класова обмеженість.
  • Формальність, і як наслідок, декларативність демократії для бідних, соціально-незабезпечених верств населення, її перевтілення із народовладдя в змагання грошових мішків.
  • Обмеженість сфери демократії і політичної участі особи.
  • Применшення ролі держави в управлінні суспільством і в укріпленні соціальної справедливості.
  • Надмірний ціннісний індивідуалізм, ігнорування природи людини, її належності до різноманітних соціальних груп.

Практичною відповідністю на недоліки класичної ліберальної демократії стали робітниче, соціалістичне, комуністичне та інші рухи, а також нові, в чомусь протилежні лібералізму демократичні доктрини і спроби впровадити їх вжиття.

Подолати недоліки ліберальної демократії і здійснити справжнє народовладдя пробує доктрина і реальна модель колективістської (соціалістичної, або пролетарської) демократії. Ця доктрина ґрунтувалася на марксистському класовому підході – вона розглядалась як антитеза "буржуазної демократії". Загальнолюдська цінність ліберальної демократії відкидалась.

Ставилась мета подолати властивий тогочасному суспільству значною мірою формальний характер свободи. Цей тип демократії теоретично достатньо опрацьований. Спроби його практичного здійснення, зроблені перш за все в країнах державного соціалізму, не мали успіху. Але вони значно збагатили теорію і практику демократії. Видатні представники колективістської демократії - Руссо, К. Маркс, В. Ленін, К. Шмітт.

Не дивлячись на значні відмінності, різноманітні колективістські теорії мають ряд загальних рис:

  • Колективізм в трактовці народу, визнання народу одним цілим, яке має об’єктивні, існуючі ще до свого визнання, загальний інтерес і волю.
  • Відсутність протиріч всередині народу, розглядання політичної опозиції як патології.
  • Колективістське (близьке до античного) розуміння свободи, як активна, рівноправна участь громадян у справах усієї держави і суспільства.
  • Тоталітарність, все проникаючий абсолютний характер влади, яка насправді здійснюється вождями від народу, повна беззахисність меншості.
  • Усунення самої проблеми прав людини.
  • Всезагальнополітична мобілізація.
  • Декларування соціальної демократії.

Отже, навіть як доктрина "пролетарська демократія" була хибна за своїми принциповими засадами, означала відхід від справді демократичних традицій і тогочасних здобутків людської цивілізації, відкривала шлях до встановлення тоталітарних диктатур, відчуження народних мас від влади. Не випадково проти цієї доктрини виступав марксист-європеєць К. Каутський, за що був звинувачений В. Леніним у ренегатстві.

Демократія західного взірця виросла із ліберальної політичної системи і наслідує її головні організаційні принципи: конституціалізм, розділення влади та інші, а також такі цінності, як індивідуальна свобода, права людини, автономія меншості тощо. Оцінки і назви сучасної демократії неоднозначні. Її часто називають плюаристичною, оскільки вона базується на не існуючому раніше різноманітті суспільних інтересів (економічних, соціальних, культурних, релігійних, групових, територіальних та інших) і форм їх вирішення (політичні партії, асоціації і об’єднання, громадські рухи і ініціативи). Найвідоміші представники - Г. Ласкі, Д. Труман, Е. Фраенкель, Р. Даль.

Не звертаючи уваги на схожість з класичною ліберальною демократією, сучасна демократія має свої особливості: вона базується на синтезі різноманітних ідей, концепцій і форм власності. Пробує поєднувати традиційні ліберальні цінності з ідеями, які запозичені від соціалістичного, християнського, комуністичного та інших рухів, зважає на нові реалії постіндустріального суспільства.

Плюаристична концепція виходить з того, що не індивідуум, не народ, а група є головною рухаючою силою політики в сучасній демократичній державі. Тільки в групі, а також в між групових відносинах формується особа, визначається її інтереси, ціннісні орієнтації і мотиви політичної діяльності. Кожна людина – представник багатьох груп: сімейної, професійної, етнічної, релігійної, демографічної тощо. За допомогою групи, індивідуум одержує можливість вираження і захисту своїх інтересів.

Ця демократія, представляє собою форму управління, яка дозволяє багатьом суспільним групам вільно виражати свої інтереси і знаходити в конкурентній боротьбі компромісні рішення.

Якщо узагальнити різноманітні концепції плюаристичної демократії, то можна виділити у них наступні загальні ідеї:

  • Зацікавлена група – центральний елемент демократичної політичної системи, яка гарантує реалізацію інтересів, прав і свобод індивідуумів. Сам індивід при цьому відступає на другий план.
  • Загальна воля як результат конфліктної взаємодії різних груп і їх компромісів.
  • Суперництво і баланс групових інтересів - соціальна основа демократичної влади, її динаміка.
  • Затримки і противаги розповсюджуються не тільки на інституціональну сферу (лібералізм), але й на соціальну область, де ними виступають групи-суперники.
  • "Розумний егоїзм", особовий, і особливо груповий інтереси, як генератори політики.
  • Держава - це орган, відповідний за нормальне функціонування всіх секторів суспільної системи і підтримуючий в суспільстві соціальну справедливість.
  • Розпилення влади між різноманітними центрами політичного впливу: державними інститутами, партіями, групами інтересів тощо.
  • Наявність в суспільстві ціннісного консенсусу, який припускає визнання і повагу всіма учасниками політичного змагання основ існуючого державного устрою, демократичних правил гри, особистих прав, закону.
  • Демократична організація самих базисних груп, як умова адекватного представництва інтересів складаючих їх громадян.

Плюаристична доктрина демократії знайшла визнання і застосування у багатьох країнах світу, але існують і недоліки. Одним із головних недоліків цієї доктрини нерідко вважають ідеалізацію дійсності, перебільшення групової ідентифікації населення, участі громадян у групах інтересів.

Другий важливий напрям критики доктрини плюралістичної демократії звинувачує її в недостатньому обліку нерівності політичного впливу різних суспільних груп, і перш за все першочергового впливу на владу - бізнесу, бюрократії, профспілок, військово-промислового комплексу. Також критикується і сама модель такої демократії. Стверджується, що плюралістична демократія консервативна, оскільки для прийняття рішень потребує широкого погодження усіх зацікавлених груп, що важко забезпечити на ділі, особливо в періоди політичного реформування. Крім цього, в плюралістичній демократії з великими труднощами пробивають собі дорогу і одержують визнання всезагальні, глобальні, довгострокові і нові інтереси.

До мінусів плюралістичної демократії можна віднести й те, що вона акцентує головну увагу на складному груповому складі народу, як суб’єкті влади, тому не може відобразити всі аспекти сучасних доктрин і доповнюється рядом інших. Однією із спроб вийти з протиріч теорії плюралістичної демократії є сформульована Р. Далем теорія поліархії – множинності центрів влади, а отже і елітних груп у демократичному суспільстві.

Тобто мається на увазі, що замість єдиного центру суверенної влади повинна бути множинність таких центрів, жоден з яких не може бути повністю суверенним. Демократичною вважається система, в якій влада дисперсна на противагу владі не багатьох – диктатурі. Доктрина поліархії виходить з того, що згідно з вимогами ліберальної демократії, консенсус і політична рівність повинні бути активними і такими, що розвиваються. Для цього кожний громадянин повинен володіти невід’ємним правом формулювати і відкрито демонструвати, кому він надає перевагу.

Саме це збільшує і гарантує можливість рівності в управлінні суспільством. Поліархія поліпшує і доповнює принципи демократії, управління більшості шляхом удосконалення системи народного представництва, міцнішої гарантії прав меншості, усунення різних видів політичної нерівності.

Теоріями концентруючими увагу на самому процесі здійснення влади є репрезентативна (представницька) і партисипітарна (політичної участі) концепції демократії. Концепція, яка пояснює репрезентативну демократію, виходить із її розуміння як компетентного і відповідального перед народом представницького правління. Воля народу тут не прирівнюється з його прямою участю. Вона існує далеко не по всім питанням і виражається громадянами, як безпосередньо на виборах, так і делегується представницьким органам і депутатам, котрі в межах даних їм повноважень формують загальну волю, а порою і діють супротив неї під свою відповідальність.

Відносини між народом і його представниками будуються на основі контролю (електорального, інституціонального, конституційного), обмеження компетенції у рамках закону. Реально репрезентативна демократія звичайно втілюється в парламентаризмі - системі правління, заснованій на розподілі влади і верховності влади парламенту. Репрезентативна доктрина демократії має як сильні, так і слабкі сторони. В якості достоїнств цієї моделі управління звичай відмічають її здатність гарантувати вільний суспільний устрій і високу ефективність у виконанні суспільних задач. За думкою її прихильників, репрезентативна демократія гарантує порядок і політичну стабільність, оберігає суспільство від масових настроїв і тимчасових захоплень. До недоліків цієї доктрини відносяться:

  • Фактичне усунення народу від влади на проміжку між виборами і тим самим відхід від народовладдя.
  • Неминучу бюрократизацію і олігархізацію влади.
  • Пріоритетній вплив на політику найбільш сильних груп інтересів, перш за все капіталу.
  • Зростання в державі авторитарних тенденцій.
  • Слабку легітимність влади.
  • Широкі можливості політичного маніпулювання, за допомогою складної багатоступінчатої системи влади.

Під впливом критики репрезентативна демократія в 60-70 рр. ХХ ст. одержала широке розповсюдження і реально вплинула на устрій інститутів управління теорії партисипітарної демократії. Вона претендує на максимальну відповідність нормативному ідеалу демократії, як народовладдя і його пристосування до сучасного державного і соціального устрою. Ця теорія виходить із трактовки демократії як універсального принципу організації усіх областей суспільного життя, яке забезпечує повагу гідності особи. Демократія повинна бути скрізь: в сім’ї, в школі, університеті, на виробництві, в партіях, державі і т. д.

Головними цілями партисипітарної демократії є всебічна демократизація суспільства, соціальна емансипація і суспільна самореалізація особи. Участь багатьох людей в управлінні розширює інтелектуальний потенціал для прийняття рішень, збільшує вірогідність їх оптимізації, підвищує стабільність політичної системи і ефективність управління. До радикальних варіантів цієї доктрини примикають політичні концепції нових соціалістичних рухів, наприклад екологістів.

Її критики стверджують, що ця демократія не може бути формою життя, універсальним принципом її організації. Передбачувана партисипітарна демократизація політичного суспільства веде до тоталітаризму чи популістського авторитаризму. Вона обмежує індивідуальну свободу, створює загрозу приватній власності і підприємництву. Крім того, недоліками цієї демократії є: низька ефективність рішень, які приймаються; зниження інституційної відповідальності посадових осіб; неможливість без примусу залучати до систематичної участі в управлінні більшість громадян.

Появи різноманітних концепцій у межах основних постулатів ліберальної доктрини демократії є одним із свідчень її невичерпності як найбільш досконалої форми організації влади.

Як бачимо із приведеного вище аналізу демократичних доктрин і форм, кожна з них має як переваги, так і недоліки. Реально існуюча демократія в індустріально розвинених країнах світу прагне поєднувати ідеї самоуправління і партисипітації (головним чинним на місцевому рівні, а частково і на виробництві) з представництвом в масштабі всієї держави. В цілому ж це пріоритетна репрезентативна плюралістична демократія, яка базується на ліберальних цінностях і яка враховує в більшій чи меншій степені деякі християнські і соціалістичні ідеї.

Своїми широченними можливостями і перспективами демократія немовби звільнила очікування, які вона не в силах задовольнити. А своїм духом поблажливості і сприйняття всіх поглядів вона відкрила простір у тому числі і для напрямків, які хочуть її знищити. Іншою вона бути не може, так як це – її природа, її перевага. Але цим вона може задовольнити лише деяких, але ніяк не всіх. У людей завжди залишається потреба продовжувати удосконалення до нескінченості примарного абсолютного ідеалу і ніякою політичною системою їх не задовольнити. Тому питання про те, може демократія змінитися на інші форми, має чітку відповідь: це траплялось і раніше, проходить зараз, і може відбутися в майбутньому.

Демократія завжди є "роздоріжжя", так як вона це система свободи, система для якої нема нічого абсолютного. Демократія є пустий простір, в якому можуть розвинутися найрізноманітніші політичні прагнення. Незадоволення демократією, в принципі, можна трактувати, як втому людей від невизначеності, бажання вибрати конкретний шлях розвитку. Але важко дати однозначну відповідь на питання "а чи не повернемось ми в кінці шляху знову на теж саме місце, звідки починали?". Найкращу відповідь на це запитання дав У. Черчіль, виступаючи в Британськім парламенті 11 листопада 1947р.: "демократія – сама погана форма правління, якщо не враховувати інші…".


02.02.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!