Osvita.ua Вища освіта Реферати Політологія Київська Русь та її політична думка. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Київська Русь та її політична думка. Реферат

Процес формування суспільно-політичної думки нашого народу розпочався в період Київської Русі (ІХ-ХІ ст.) і зміцнювався на соціально-економічному ґрунті переходу східнослов’янських племен від первіснообщинного ладу до феодального поза рабовласницькою формацією

Політичною формою, в межах якої здійснювався перехід східних слов‘ян до феодального ладу, була Київська держава. У ІХ-ХІ ст. в Київські Русі відбувається надзвичайно бурхливе зростання матеріальної та духовної культури. Про це свідчать політичні, торгові та культурні зв’язки Київської Русі майже з усіма країнами Західної Європи.

Особливості становлення та розвитку політичних ідей Київської Русі

Процес становлення і розвитку суспільно-політичної та філософської думки Київської Русі відбувався у складних історичних умовах. Теоретична думка того часу була спрямована головним чином на розв‘язання питань політики, соціології, релігії та моралі.

Крізь релігійну оболонку пробивають собі дорогу прогресивні суспільно-політичні думки та ідеї, з яких провідною була ідея об‘єднання всього східного слов’янства в єдину державу, ідея єдності, незалежності та величі народу. Цю ідею викликала до життя насамперед боротьба Київської Русі проти зазіхань з боку Візантії на самостійність Київської держави. Особливої гостроти боротьба досягла при Ярославі Мудрому в першій половині ХІ століття.

В цей же період пресвітер Іларіон пише важливий історичний твір "Слово про закон і благодать", що мало винятково важливе значення в історії формування суспільно-політичної думки Київської Русі.

Іларіон стверджує рівноправність народів світу, гостро виступає проти містично­го вчення про богообраність одного народу, бореться за політичну та культурну самостійність Київської Русі. В "Слові" Іларіона крізь релігійну оболонку виступають три прогресивні ідеї: по-перше, ідея величі та слави давньоруського народу, який створив Київську державу; по-друге, ідею економічної, політичної та культурної незалежності Київської Русі від Візантії, по-третє, ідея рівноправності всіх народів.

Поряд з ідеями самостійності й величі народу в суспільно-політичній думці цього часу на перший план висувається проблема теоретичного обґрунтування необхідності єдиної держави. Надзвичайно загострилася ця проблема в кінці XI – на початку XII ст., коли намітилася тенденція до феодальної роздробленості Київської Русі.

Питання про роль держави було порушене творцями – упорядниками славнозвісного літопису "Повість временних літ" Сильвестром та Нестором (близько 1113 р.). Докладно перелічивши племена західних і південних слов‘ян, автори (передусім Нестор) спиняються на характеристиці східнослов‘янських племен, які утворили в Середньому Подніпров‘ї політичний союз, відомий під назвою Русь.

Автори "Повісті временних літ" не тільки із захопленням змальовують давню історію свого народу. Вони висловлюють ставлення і до сучас­них їм подій, непокояться майбутнім Русі. Основний зміст заключної частини твору Нестора становить обґрунтування законності й необхідності єдиної і сильної влади Київського князя, прагнення народних мас захищати свою землю.

Автори гнівно засуджують ворогів свого народу – зачинателів братовбивчих чвар, і на противагу цим князям, які прагнуть до ізольованості, до роздробленості Київської Русі, оспівують діяльність великих київських правителів, які завжди прагнули до єдності усіх давньоруських земель і мобілізували народ на боротьбу проти іноземних загарбників.

Літописці "Повісті временних літ" закликають також і народ виступити на захист рідної землі, пропагують своєрідну мораль, характерну для феодалізму, – мораль лицарської честі, оспівують військові традиції батьків, звертаються до народу із закликом наслідувати гідні традиції своїх батьків і дідів.

Сильвестр переробив заключні статті Несторового твору. І ці зміни стосувалися лише питань нагальної політики, передусім організації обо­рони Русі від іноземних нападів.

Літописець навіть доповнив істотними подробицями оповідь про з'їзд князів на Київщині біля Долобського озера в 1103 р. Він вкладає в уста Володимира Мономаха яскраву патріотичну промову, яку той виголосив перед дружиною одного із князів: "Дивно мені, дружино, що коня дехто жаліє, яким оре хто-небудь. А свого чому не розглянете, що стане смерд орати, а половчанин, приїхавши, ударить смерда стрілою, а кобилу його забере. А в оселю в‘їхавши, забере дружину, його і дітей, і все майно візьме, то коня ти його жалієш, а самого чому не жалієш?".

Нестор і Сильвестр обґрунтовують думку про те, що єдність слов‘янських земель неможлива без міцної держави. "Повість... " пройнята високою ідеєю служіння рідній землі, піклування про благополуччя, незалежність Київської Русі. Автори не просто описують окремі події, а подають їх під кутом зору єдиної політичної мети та глибокого розуміння загальних інтересів незалежної, суверенної Київської держави.

До "Повісті... " було, очевидно, внесено й текст "Повчання Володимира Мономаха", в якому подаються правила високої особистої та суспільної моралі, проголошується ідея правосуддя великого князя. Мономах ставить своє життя як приклад дітям, закликає синів бути справедливими, не втрачати мужності й розважливості на війні, завжди дотримуватися норм законодавства, справедливості та правосуддя. Він бачить, що в історії Київської Русі намічається тенденція до сепаратизму, роздробленості і виступає проти цієї згубної тенденції, засуджує чвари між князями, закликає їх до єдності при захисті вітчизни.

Зазначимо, що різноманітний матеріал "Повісті... " об‘єднаний своєрідною філософією історії, яка ґрунтується на дуже важливих ідеологічних засадах: по-перше, це теза, згідно з якою держава має договірне походження і, як така, вона повинна дбати про доброчесних людей і карати поганих.

Найважливішим є, те, що автори, як бачимо, були обізнані з ідеями договірного походження держави (які виникли ще в давнину, були розвинуті Епікуром і Лукрецієм; окремі положення цієї ідеї зустрічаються у деяких богословів і філософів середньовіччя) і зробили посильний внесок у її тлумачення ще задовго до того часу, коли вона сформувалась остаточно у XVII ст. в Європі.

Друга теза полягає в тому, що держава має якесь божественне походження (напевне, данина часу), а тому, мовляв, князі підкоряються не народові, а велінню Бога (можливо, це є намаганням зміцнити князівську владу, а через неї - саму державу).

Відчувається у "Повісті... " і настрій народних мас, незадоволених правлінням окремих князів, їм висловлюється попередження за бездіяльність або діяльність, спрямовану проти інтересів народу і держави. Отже, можна вбачати в "Повісті... " надзвичайно самобутнє історико-політичне дослідження і літературну пам'ятку.

Унікальність повісті простежується не тільки у порівнянні з тогочасною європейською, а й навіть світовою літературою. Як зазначав академік Д. Лихачов, "ніколи, ні раніше, ні пізніше, до самого XVI століття історична думка на Русі не підноситься на таку височінь наукової допитливості і літературної майстерності". До того ж потрібно ще підкреслити, що в "Повісті... " - відбилися політичні ідеї, сповідуванні у давньоруському феодальному суспільстві, що вона пропагувала єдність слов'ян і необхідність міцної держави, формувала прогресивну суспільно-політичну думку Київської Русі.

Особливості політичних поглядів мислителів Київської Русі

Як бачимо, суспільно-політична думка Київської Русі періоду її розквіту була досить багатогранною. Такий висновок має право на життя, незважаючи на те, що ще й досі в науковій літературі недостатньо висвітлена важлива ідея, яка, можливо, великою мірою характеризує наших далеких предків як людей, що вже тоді хотіли (і зберегли це бажання протягом тисячоліття до наших днів) жити в мирі й злагоді.

Йдеться про теорію "суспільного примирення і всезагальної злагоди", або "теорію милостині". Думка про необхідність будувати людські взаємостосунки на основі принципів милостині й любові, проголошувалась в Ізборнику Святослава 1073 р., вона наявна і в інших пам‘ятках Київської Русі, але подана в них не систематично, спорадично. В загальному обсягу текстів цих документів ця ідея навіть губиться і не проголошується так виразно й акцентовано, як в Ізборнику 1076 р.

Принцип взаємної любові, доброти й милостині виступає в ньому універсальною і абсолютною умовою упорядкування всіх сфер і рівнів соціальних відносин, єдиним засобом гармонізації останніх, основним підґрунтям, на якому повинне бути засноване все, що відбувається в суспільному і особистому житті. Цей принцип, таким чином, враховував як соціальні відносини, так і соціальну структуру суспільства.

У кінці XI – на початку XII ст. відбувається розпад Київської Русі на самостійні князівства, розпочинається епоха феодальної роздробленості. Історія зберегла для нас кілька цікавих пам‘яток суспільно-політичної думки цього періоду (обов‘язкових для вивчення студентами для цілісного сприйняття ними тогочасних політичних проблем).

Логічним продовженням "Повісті временних літ" був Київський літопис, що охоплював події від 1117 по 1198 рік. У ньому відбито складні й суперечливі процеси суспільно-політичного розвитку Київської держави періоду феодальної роздробленості.

Літописання тієї доби має виразний характер з осібного висвітлення історії давньоруських князівств, замкненого трактування місцевих подій, у ньому вже чітко переважають інтереси феодалів окремих земель над загальноруськими. Але, розуміючи, до чого це призведе, літописці висловлюються на підтримку монолітності Давньо­руської держави, закликають ворогуючих між собою князів схаменутися і відновити їхню єдність. "За що губим землю Руську?", – так звертаються вони до можновладців.

На початку XIII ст. було написане "Слово Данили Заточника", відоме ще як "Моління Данили Заточника", або "Послання Данили Заточника". В цьому творі сильно звучить соціальний мотив. Автор зазначає, що у суспільстві існує соціальна нерівність, що становище людини визначається не розумом, не здібностями, а багатством. Замислюючись над засобами усунення соціальної несправедливості.

Заточник вважає, що для цього потрібна міцна князівська влада, бо тільки в ній – єдине спасіння від боярської сваволі удільних князів. Ще одна характерна особливість "Моління... " полягає в тому, що автор оспівує не стільки військову доблесть, скільки мудрість, яка дуже необхідна в політиці і при управлінні державою. В цьому творі, як бачимо, намітилися певні прогресивні риси критичного ставлення до існуючого ладу і його вад.

У ХІІ-ХІ1І ст. в умовах натиску ворогів як з Південного Сходу, так і Заходу, ідея єдності давньоруської землі і міцної держави знову яскраво виражається у ряді історичних документів. У цьому відношенні характерним є "Слово о полку Ігоровім", яке було написане невідомим ав­тором приблизно в 1187 році.

У "Слові... " яскраво змальовується картина всенародного лиха, до якого призвела роздробленість держави. В жодному іншому документі тих часів зв‘язок між князівськими чварами і успіхами іноземних загарбників не розкритий з такою силою і пристрастю. Автор згадує ті часи, коли всі князі жили в єдності і держава була сильною, тому він як патріот і громадянин своєї вітчизни закликає до нового об‘єднання усіх земель, до згуртування усіх сил народу на боротьбу з ворогами.

"Слово о полку Ігоровім" – видатний твір суспільно-політичної думки Древньої Русі, провідна ідея якого – ідея патріотизму – подана не з позицій світогляду панівних класів, а крізь призму інтересів народних "низів". Автор підкреслює, що саме ці "низи", прості люди – землероби, які створюють усі блага, найбільше страждають від князівських міжусобиць і загарбницьких війн інших ворогів-сусідів.

Епізод про невдалий похід Ігоря взятий автором не для того, щоб посіяти зневіру, а щоб довести на цьому прикладі необхідність єднання всіх сил народу у боротьбі проти іноземних загарбників. Створення "Слова... " було проявом активно­го політичного втручання поета-громадянина, виразника корінних, інтересів народу в події, які могли призвести до загибелі держави.

Монголо-татарська навала ХІІІ-ХІV ст. завдала страшного удару нашим пращурам. Але страхітливе лихоліття не спричинилося до остаточного занепаду культури Київської Русі. Її економічне й політичне життя не могли зупинити навіть такі руйнівники, якими були монголо-татарські і орди.

Навіть у цей тяжкий період спостерігається дальший розвиток прогресивних напрямів суспільно-політичної думки, тісно пов'язаний з політичним рухом народу за звільнення Русі від татаро-монгольського іга. Ініціатором цього руху були народні маси, бо феодальні "верхи" занадто часто раболіпно схилялися перед ханською ордою. Лише деякі далекоглядні князі зрозуміли прогресивність цього політичного руху і підтримали його.

Волелюбний дух нашого народу, високий рівень його національної свідомості донесла до наших днів чудова літописна пам‘ятка другої половини XIII ст. – Галицько-волинський літопис. Автори літопису передусім цікавляться справами державними. Вони були ідейними натхненниками сильної князівської влади, рішуче засуджували боярську анархію й виступали прибічниками зміцнення централізованої влади. Цей твір пройнятий ідеями єдності всіх земель Київської Русі, необхідності організації захисту її від експансії польських та литовських феодалів.

Висновок. Треба зазначити також, що народ наш у період Київської Русі створив не тільки видатні твори суспільно-політичної думки, а й передовий (як на той час) політичний і суспільний устрій держави, в добре опрацьоване самобутнє законодавство, систему права, що відповідала вже розвиненому суспільству.

Якщо говорити про політичний устрій українських земель Х-ХІІІ ст., то не можна не підкреслити, що носієм державної влади, репрезентантом держави України-Русі був князь, компетенція та влада якого були необмежені й залежали від його авторитету та реальної сили, на яку він спирався. Князь був адміністратором, суддею і великою мірою впливав на церковні справи.

Прибічна рада бояр, а спочатку – дружин князя, була неодмінним учасником княжої управи. У своєму "Поученії" Мономах вказує на наради з боярами як на постійні, щоденні. Але, незважаючи на моральну обов‘язковість нарад, на фактичне існування їх, боярські ради не стали державною інституцією з окресленим складом, компетенцією, функціями, а весь час мали характер випадковий.

Вищим органом влади (вищим, ніж князь) було віче. Князі здебільшого визнавали за вічем право обрання, затвердження або, навпаки, відмови. Князі визнавали волю віча, а обраний населенням князь мусив "домовитися" з ним, укласти "ряд".

Віче в Україні також не набуло ні окресленої компетенції, ні порядку скликання, воно не набуло парламентарних форм, не перетворилося на певну інституцію і залишилося, як і боярська рада, випадковим зібранням. Призначення всіх урядовців залежало тільки від князя, і відповідали вони тільки перед ним. В разі незадоволення віче скаржилося князеві на зловживання його урядовців.

Найстарішими політично-правовими документами Київської Русі є договори з греками: 907, 911, 945 та 971рр. В цих договорах є постанови публічного, міжнародного та приватного права, а головне, як мовиться, поклик на "руський закон". Обидві держави виступають тут політичне та юридичне рівноправними партнерами.

Найкращим виявом правничої діяльності древньоукраїнської держави є "Руська Правда" – ряд збірників XI та XII ст. У деяких статтях вона відбиває впливи візантійського права, меншою мірою – скандинавського, але передусім вона репрезентує право українське. "Руська Правда" відрізняється від інших правових документів (інших країн) лагідністю покарань, а також тим, що віддзеркалює дуже важливу сторінку ідеології народу Київської Русі та її побуту – становище жінки.

З середини Х ст. історія дає приклади високого становища жінки в суспільстві України: жінки висилали своїх послів підписувати договори з греками, вододіли маєтками, містами, брали участь у церковних справах. Статті "Руської Правди" свідчать, яке велике місце в родині належало дружині, матері і як охороняла її права держава. Взагалі, становище жінки – дружини, матері – згідно з руським правом було вищим порівняно з тим, як це обумовлювалося римським та старогерманським правом.

З повним правом можна твердити, що "Руська Правда" є пам‘яткою надзвичайної ваги: вона допомагає уявити соціальний устрій України-Русі і свідчить про стан політичної і правової свідомості її громадян.

Список літератури

  1. Білоус А. Політико-правові системи: світ і Україна. - К., 1997.
  2. Брегеда А. Ю. Політологія: Навч. -метод, посібник для самост. вивч. дисц. - К., 1999.
  3. Вазар І. М. Політична етнологія як наука: історія, теорія, методологія, праксеологія. - К., 1994.
  4. Гаєвський Б. Українська політологія. - К., 1995.
  5. Гаєвський Б. Філософія політики. -К., 1993.
  6. Гальчинський А. Кінець тоталітарного соціалізму, а що далі? - К., 1996.
  7. Гелей С., Рутар С. Основи політології. - Львів, 1996.


02.02.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!