Osvita.ua Вища освіта Реферати Політологія Аграрна політика країн ЄС. Україна в світовій економічній інтеграції. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Аграрна політика країн ЄС. Україна в світовій економічній інтеграції. Реферат

Єдина політика забезпечує абсолютний пріоритет закупок с/г продукції у фермерів країн ЄС перед імпортом. В останні роки важливим напрямком цієї політики стало втримання перевиробництва с/г продукції та підтримка дрібних фермерів

Аграрна політика країн ЄС

Частина с/г в ВВП ЄС складає майже 3%, на сектор припадає 6% зайнятого робото здатного населення ЄС. С/г являє собою економічний сектор, де процес європейської інтеграції є найбільш розвиненим. Оскільки с/г продукція країн ЄС недостатньо конкурентноздатна на світовому ринку, однією з головних цілей інтеграції є створення сприятливих умов для нац. виробників.

В результаті здійснення узгодженої аграрної політики всі країни ЄС отримали можливість продавати свою продукцію за цінами, значно вищими за середньосвітові, в окремих випадках на 30% і більше. Єдина політика забезпечує абсолютний пріоритет закупок с/г продукції у фермерів країн ЄС перед імпортом. В останні роки важливим напрямком цієї політики стало втримання перевиробництва с/г продукції та підтримка дрібних фермерів.

Єдина аграрна політика - узгоджені дії країн ЄС по забезпеченню стабільності постачання с/г за стабільними цінами, підвищення продуктивності с/г, підтримці життєвого рівня фермерів, розумного рівня роздрібних цін.

Завдання єдиної с/г політики: більша висока продуктивність с/г, гарантії відповідного життєвого рівня фермерів, ринкова стабілізація, забезпечення постачання і прийнятні ціни для споживачів.

Спільний с/г ринок було створено після підписання Радою в травні 1966 р. угоди щодо пропозицій про фінансування с/г політики. Спільний с/г ринок став невід'ємною частиною митного союзу, який було створено 1 липня 1968 р.

Осн. елементи єдиної аграрної політики наступні:

1. Єдині ціни на с/г продукцію всередині ЄС і єдиний механізм їх підтримки. Мінімально допустимі ціни на найважливіші с/г продукти визначаються заздалегідь. Якщо ринкові ціни падають більш ніж на 10% нижче за цей рівень, органи ЄС здійснюють гарантовану закупівлю даного продукту, забезпечуючи підтримку рівня цін.

В ЄС використовується декілька основних видів цін. Орієнтовні ціни, які країни ЄС вважають за необхідне підтримувати на національних ринках у внутрішньо регіональному обороті. Ціни втручання - ціни, по яких скупаються або продаються надлишки с/г продукції, коли коливання цін на них досягають встановлених меж від рівня орієнтовної ціни. Зовнішньоторговельні - ціни реалізації с/г товарів на зовн. ринку.

2. Свобода торгівлі с/г продукцією всередині ЄС, відсутність тарифних і кількісних обмежень. Єдині правила зовн. торгівлі с/г продукцією з третіми країнами та єдиний митний тариф. С/г продукти пересуваються в межах ЄС за умов, подібних до умовам внутрішнього ринку. При імпорті діє система компенсаційних зборів, що захищає виробників від конкуренції з боку тих країн, де витрати виробництва с/г товарів нижче, ніж в ЄС.

При експорті с/г продукції в треті країни виробники отримують субсидії від органів ЄС, які дозволяють їм продавати продукцію по більш низьких світових цінах. По окремих товарах ЄС уклало угоди із зовнішніми постачальниками, за якими вони зобов'язуються не експортувати ці товари в країни ЄС по цінах нижче встановленого рівня. За практичне здійснення єдиної політики в області сільського господарства відповідальність несуть міждержавні органи ЄС (Рада і Комісія).

3. Єдине фінансування с/г через Європейський фонд орієнтації і гарантії с/г (ФЕОГА), на підтримку якого йде більше половини бюджету ЄС. Кошти для орієнтації призначені для підвищення продуктивності і модернізації с/г виробництва, а кошти гарантії, які складають 3/4 суми фонду, прямують безпосередньо на підтримку цін. ФЕОГА формується за рахунок компенсаційних зборів, що стягуються за імпорт с/г продукції з третіх країн, відрахувань від мита на промислові товари, що ввозяться, прямих внесків з бюджету ЄС, надходжень від ПДВ.

Перевага співдружності: переважно споживаються продукти, вироблені у ЄС, порівняно з імпортними продуктами, для того, щоб захистити спільний ринок від імпорту продуктів за низькими цінами і коливань світових цін.

Принцип спільної відповідальності: участь фермерів у фінансових витратах, які обумовлені зростанням с/г виробництва ЄС.

Місце України в процесах світової економічної інтеграції

Останнім часом в Україні активізувався пошук шляхів подальшого пореформеного розвитку аграрного сектора. У травні поточного року Президент України Віктор Андрійович Ющенко проголосив 2006-й Роком села. Це схвально сприймається селянами. Правда, більшість з них розраховують на потужну бюджетну підтримку галузі, не враховуючи при цьому фінансові можливості країни.

Насправді державна підтримка дасть плоди лише тоді, коли спиратиметься на реальні цілі та можливості, правильні пріоритети та рішення. Вивчення цього питання свідчить, що поєднати бажання селян зі скромними бюджетними можливостями - справа непроста, але реальна. Однак для цього система державної підтримки та регулювання розвитку сільського господарства має бути докорінно змінена. По суті, йдеться про новий етап аграрної політики в Україні.

Необхідність нової аграрної політики зумовлена новою економічною ситуацією та історичним періодом розвитку українського суспільства. У 1990-2004 роках аграрна політика була спрямована на ринкову трансформацію аграрного сектора, зупинення аграрної кризи і стабілізацію сільськогосподарського виробництва. Ця мета здебільшого досягнута. Зазначені заходи забезпечили стабілізацію і зростання виробництва та фінансове оздоровлення галузі. У 1999 році галузь отримала 3,4 млрд. грн. збитків при рентабельності - 22,1 відсотка, у 2004 році - майже 2,7 млрд. грн. прибутків при рентабельності 12,6 відсотка. Ринкові відносини в українському селі значною мірою наблизились до загально цивілізаційних, європейських стандартів.

Нова аграрна політика повинна мати зовнішньоекономічне, інтеграційне спрямування, зумовлене вступом України найближчим часом до СОТ та підготовкою до вступу до ЄС. Епіцентром спільної аграрної політики ЄС (САП ЄС) є особлива система державної підтримки та регулювання сільського господарства, яка визначає характер розвитку галузі. Запровадження такої системи в Україні - необхідна умова забезпечення конкурентоспроможності вітчизняного аграрного сектора на європейському ринку. Однак система державної підтримки та регулювання сільського господарства в Україні надто деформована і відстає від цивілізаційного розвитку та від європейських стандартів.

По-перше, бюджетна підтримка галузі в Україні практично повністю проїдається диспаритетом цін. На 100 грн. бюджетних виплат припадало 100 грн. цінових втрат. В ЄС, навпаки, на 100 євро бюджетних виплат фермерам припадає 130 євро цінової підтримки. У Росії - на 100 рублів бюджетних виплат припадає 200 рублів цінової підтримки. Отже, в ЄС цінова підтримка доповнює бюджетну підтримку, а в Україні вона її проїдає.

По-друге, в Україні ще за радянських часів склалась деформована система державної підтримки продовольчого ринку загалом. Так, співвідношення обсягів підтримки виробників сільськогосподарської продукції до обсягів підтримки її споживачів становить 1 до 3, тоді як у США 20 до 1. В ЄС, Австралії та Канаді, навпаки, споживачі через систему цін надають підтримку виробникам сільськогосподарської продукції. В ЄС на 100 євро підтримки фермерів припадає 40 євро трансфертів споживачів.

В Росії на 100 рублів підтримки виробників припадає 200 рублів трансфертів споживачів. Тобто в ЄС та в Росії через політику цін споживачі надають підтримку аграрним виробникам (споживачі платять за вітчизняну продукцію вище світових цін). В Україні, навпаки, через деформовану політику цін виробники надають трансферти споживачам (споживачі платять за вітчизняну продукцію нижче світових цін).

Балансування всіх складових державної підтримки аграрного сектора України в міжнародному порівнянні дає можливість зробити два принципово важливих висновки. Перший. Цінова підтримка аграрних виробників в Україні негативна і дуже суттєва (45 відсотків), що значною мірою знецінює загальну державну підтримку галузі. В ЄС та Росії цінова підтримка виробників, навпаки, позитивна і дуже суттєва (50 відсотків).

Другий. Бюджетна підтримка аграрних виробників в Україні у структурі їхньої загальної підтримки становить 98 відсотків. Таким чином, негативна цінова підтримка фактично призводить до надмірного навантаження на бюджет країни. В ЄС бюджетна підтримка не перевищує 50 відсотків загальної підтримки галузі.

Звідси очевидні два пріоритетні напрями нової аграрної політики на найближчу перспективу. Перший - вдосконалення цінової політики, яка б відновила паритетність цін і забезпечила позитивну цінову підтримку сільськогосподарських виробників. Другий - вдосконалення бюджетної підтримки аграрного сектора. В обох напрямах систему державної підтримки потрібно вдосконалювати в напрямку приведення у відповідність до вимог СОТ та нової спільної аграрної політики ЄС.

Для України дуже важливо не допустити повторення помилок "старої" аграрної політики ЄС, що була націлена на підтримку цін і виробництва, не стимулювала до конкуренції, підривала фіскальну стійкість ЄС і призводила до міждержавних торговельних конфліктів. Тому Україні потрібно орієнтуватись на нові підходи агарної політики ЄС, сформовані на основі великого досвіду, націлені на підтримку розвитку сільської території загалом. Для України це принципово важливо.

По-перше. У 2001-2003 роках загальна підтримка аграрного сектора в ЄС сягала до 40 відсотків його бюджету. Це десятки мільярдів євро. Таких бюджетних можливостей в Україні немає.

По-друге. Підтримка цін і виробництва, яка становила основу "старої" САП і яка зараз копіюється Україною, лише формально націлена на підтримку виробників, а фактично спрямована на підтримку їхніх суміжників (партнерів). В ЄС від цінової підтримки фермерам дістається не більше чверті ефективності, а постачальникам техніки та ресурсів - більше третини. Через диспаритет цін в Україні також вже десятки років відбувається переливання коштів державної підтримки від аграріїв, яким вони призначені, до суміжних виробництв.

По-третє. Державна підтримка цін і виробництва надається сільськогосподарським підприємствам, в яких виробляється лише третина продукції галузі. Селянські господарства і переважна більшість фермерських господарств, в яких виробляється дві третини валової сільськогосподарської продукції, такої підтримки практично не отримують. Таким чином, діюча система підтримки цін і виробництва несправедлива навіть по відношенню до самих сільськогосподарських виробників.

По-четверте. У сільськогосподарських підприємствах, які отримують державну підтримку цін і виробництва зайнято менше третини працездатних сільських жителів. Із зростанням продуктивності праці в галузі ця частка буде знижуватись. Отже, діюча система державної підтримки цін і виробництва через сільськогосподарські підприємства не розв'язує головної проблеми на селі - проблеми зайнятості сільського населення.

Таким чином, нова аграрна політика України має забезпечити адаптацію системи державної підтримки і регулювання сільського господарства до стандартів СОТ та ЄС, насамперед у сфері ціноутворення та бюджетного фінансування.

Для вдосконалення цінової політики останнім часом було чимало пропозицій, переважна більшість яких зводиться до державного регулювання цін на сільськогосподарську продукцію, в тому числі встановлення параметрів цін (мінімальних, середніх, максимальних тощо). Однак це не ринковий метод розв'язання проблеми, а скоріше вимушене реагування на її тривале загострення. Подолання цінового диспаритету можливе (значною мірою) за рахунок вдосконалення ринкових відносин, забезпечення прозорого аграрного ринку.

Саме через непрозорість аграрного ринку значною мірою на сьогодні твориться вакханалія з цінами. Є численні факти, коли одну й ту саму продукцію різні господарства в одній області і навіть в одному районі продають за цінами, що коливаються у 2-3 рази. У світовій практиці допустимими вважаються відхилення на 10-20 відсотків.

В Україні практично не застосовуються ринкові механізми прозорого ринку. Частка сільськогосподарської продукції, яка продається через біржі, коливається в межах 1-3 відсотків, тоді як вона має становити як мінімум не менше 10 відсотків (як це має місце у країнах з цивілізованим ринком). Такі прогресивні методи біржової торгівлі, як форвардні, ф'ючерсні та опціонні контракти, ярмаркові торги, становлять мізер у системі оптової торгівлі сільськогосподарською продукцією.

Прямі контракти (між сільськогосподарськими і переробними підприємствами) не сприяють прозорості ринку та об'єктивності цін, а навпаки використовуються як важелі тиску на аграріїв з боку регіональних монополістів - переробників. Тому можливості вдосконалення цінової політики в аграрному секторі шляхом істотного поліпшення ринкових відносин дуже великі. Для їх реалізації потрібні:

  • повна лібералізація цін на сільськогосподарську продукцію та продукцію її переробки;
  • стимулювання споживчого попиту шляхом заміни всіх пільг населення грошовими адресними субсидіями;
  • зняття адміністративних обмежень на міжрегіональний рух продукції та її експорт;
  • недопущення монополістичного та адміністративного втручання в ціни на аграрному та споживчому ринках;
  • наполегливе, в тому числі адміністративне, впровадження ринкових механізмів забезпечення прозорості аграрного ринку, в тому числі через спілки виробників тощо.

При цьому не слід вдаватися до механічного копіювання механізмів цінової підтримки виробників "старої" аграрної політики ЄС, від якої європейська спільнота відмовилась.

Вдосконалення бюджетної політики щодо села потребує поступового відмежування державної підтримки від виробництва і спрямування її на загальний розвиток сільської території.

Справа в тому, що механізми стимулювання виробництва (дотації на одиницю площі, поголів'я худоби чи продукції) утворюють нове коло проблем: збільшення виробництва продукції зумовлює зниження цін на неї, а далі - необхідність цінової підтримки виробників. Так уже не раз було у світовій практиці, у тому числі в Україні, зокрема в зерновому секторі, у 2002 та 2005 роках, коли саме через стимулювання зростання виробництва впали ціни.

Без великого споживчого попиту, організованого ринку та системи експорту продукції будь-які стимулювання її виробництва в Україні обертаються спадом цін і необхідністю компенсації втрат селянам. Крім того, підтримка виробництва має ті самі недоліки, що й підтримка цін: нерівномірність по підгалузях виробництвах і видах продукції, по підприємствах, фермерських і селянських господарствах, а також по регіонах, районах і роках. Тому в ЄС ефективнішою визнана підтримка розвитку сільської території, яка успішно проявила себе як в країнах із селищною, так і з хутірською системою поселення.

Державна підтримка розвитку сільської місцевості має бути спрямована на істотне поліпшення транспортного, побутового, житлово-комунального, медичного, освітнього, культурного та іншого соціального обслуговування населення.

По-перше, розвиток інфраструктури життєзабезпечення сільського населення відкриває нові потужні напрямки зайнятості селян: сільське будівництво, комунальне, побутове, соціальне обслуговування тощо.

По-друге, розвиток сільської території забезпечує підтримку всіх сільськогосподарських виробників незалежно від їх розмірів, форм власності і господарювання, спеціалізації виробництва, кон'юнктури ринку тощо.

По-третє, розвинута сільська територія - це висока якість життя сільського населення загалом, працівників сільського господарства зокрема, відтворення робочої сили галузі, підвищення її кваліфікації тощо.

Одним з найбільш пріоритетних напрямів розвитку сільської території в Україні є будівництво сільських доріг з твердим покриттям. Сільське бездоріжжя - одна з найбільш слабких ланок сільської інфраструктури. Потрібна загальнодержавна програма "Дорога з твердим покриттям до кожного селянського двору". Не просто до кожного села, а до кожної селянської садиби. Навіть якщо реалізація такої програми потребує 10 років, її величезне соціальне та інфраструктурне значення варті того.

З розгортанням масового дорожнього будівництва на селі інші важливі напрями сільської місцевості: житло, побут, освіта, охорона здоров'я, культура, спорт - набудуть нової мотивації для розвитку. Це підтверджує повоєнний досвід країн Європи та вітчизняна практика окремих регіонів. Крім того, слід врахувати, що стосовно розвитку дорожньої інфраструктури в ЄС діють найбільш жорсткі стандарти, які останнім часом активно впроваджуються в постсоціалістичних країнах Центральної та Східної Європи. Тому для України, як великої транзитної держави, сільська транспортна інфраструктура також буде одним із тестів на готовність до вступу до ЄС.


01.02.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!