Osvita.ua Вища освіта Реферати Політологія Політична свідомість громадянина. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Політична свідомість громадянина. Реферат

Сутність і структура політичної свідомості. Ідеологія та політика. Роль громадської думки в політиці. Політична культура як засіб завоювання і здійснення влади. Громадянська культура. Громадянство і політична "націоналізація" політична цінність громадянства

Сутність і структура політичної свідомості. Особливістю політичних процесів є свідомий цілеспрямований характер дії його суб'єктів — індивідів, класів, соціальних груп і націй, а також політичних інститутів, які виражають їхні інтереси. Тому об'єктами політології виступають політична свідомість, політична ідеологія, громадська думка, політична і громадянська культура.

Під політичною свідомістю розуміємо свідомість учасників політичного процесу, всіх тих сил, які борються за владу і її здійснюють. Цей вид свідомості безпосередньо зумовлений політичним буттям. Однак на нього впливають також соціально-економічні, національні і культурні фактори. Важко переоцінити і той вплив, який на політичну свідомість суспільства справляють" глибокі структурні та якісні зміни в системі міжнародних відносин.

Оскільки суспільство — складна система, то і політична свідомість не є однорідною. Насамперед вона виступає як специфічна форма мислення, вияву політичних інтересів певних класів, страт тощо. Проте неоднорідність самих класів, наявність різних груп і верств у них, існування інших форм соціальних спільностей — усе це ще більше диференціює політичну свідомість. Цей процес поглиблюється внаслідок ускладнення соціальної структури сучасного суспільства.

Політична свідомість виступає активним фактором політики, передусім через те, що вона здатна випереджувати практику, а отже, прогнозувати політичні процеси. Політична свідомість чинить значний вплив на політичне життя, визначаючи спрямування політичної діяльності різних спільностей, партій, суспільно-політичних рухів та індивідів.

Політична свідомість — явище багаторівневе. По суб'єкту воно виявляється як свідомість на рівні всього суспільства, далі — нації, класів, групи — великої чи малої, формальної чи неформальної, вікової та іншої, нарешті, -індивіда. Якщо йдеться про глобальні загальнолюдські інтереси і проблеми, то виділяється загальнолюдська політична свідомість.

Суттєвою для політики є також масова свідомість. Вона покликана до життя процесом зростання маси людей, які беруть участь в історичних діях, примноженням та ускладненням політичних зв'язків. За своїм змістом масова свідомість становить сукупність ідей, уявлень, у тому числі ілюзорних почуттів, настроїв, що відображають всі сторони життя суспільства, доступні масам і здатні викликати у них інтерес. Носієм її виступає маса як сукупність індивідів. Особливості масової політичної свідомості зумовлені рисами такої сукупності, зокрема тим, що це аморфне, випадкове і нестійке утворення, яке виникає на ґрунті і в межах певної конкретної політичної ситуації. Для масової політичної свідомості властиві розірваність, суперечливість, здатність до несподіваних швидких змін в одних випадках і закостеніння в інших.

Однією з деформацій масової політичної свідомості є стійке поширення синдрому ворога. В її основі лежать певні причини. Зокрема, в часи сталінщини мільйони людей були втягнуті у пошуки і знищення "ворогів народу", якщо не було ворогів реальних, то вигадували їх. Діяли і суб'єктивні фактори — чиясь зла воля, надмірна амбітність, пихатість. На ґрунті такого буття, особливо авторитарності, виникали соціальні групи і сили, у тому числі партійно-державна номенклатура, етократія, яким був вигідний образ ворога.

Це дуже небезпечний синдром, особливо тепер, коли в умовах будівництва суверенної Української держави ламається старе і тільки утверджується нове в масовій свідомості. В соціальному плані потреба в образі ворога штовхає на шлях неправильних, часто трагічних рішень. Міжнаціональні конфлікти, зниження дисципліни і відповідальності, безгосподарність — усе це наштовхує на висновок: потрібна "міцна рука". В історичному плані ми стоїмо зараз на роздоріжжі: одна дорога — це повернення до старого, дорога у безвихідь, другий шлях — рішуче подолання всього того, що деформує нашу душу. А це вимагає рішучого подолання синдрому ворога в політичній свідомості.

Ідеологія та політика

Однією із форм політичної свідомості є політична ідеологія— цілісне, концептуальне відображення інтересів певних класів, соціальних груп та інших спільностей, пов'язане з боротьбою за владу, її здійснення і захист з метою реалізації цих інтересів.

Теоретичний та ідеологічний рівні політичної свідомості відрізняються, оскільки ідеологія на відміну від науки не тільки несе знання, а й відбиває певне ставлення до предмета знання. Ідеологія, за висловом Г. Шахназарова, завжди пристрасна, а наука, навпаки, безпристрасна, в усякому разі зобов'язана бути такою. Вона не має права підлаштовуватися під будь-які смаки і настрої. Це закон її існування, порушення його призводить до виродження наукового знання.

Ідеологія відрізняється також від релігії. Утвердження ідеології не можна довести, підтвердити експериментальне, але не можна і спростувати. На відміну від релігії, вважає А. Зінов'єв, вона вимагає не віри у свої постулати, а формального визнання або прийняття їх. Д. Белл зазначав, що "ідеологія" — це слово "занепадницьке". Ідеологія — це відчуження від життя людини, це заманювання її в хащі конструкцій, які вже давно заржавіли.

Ідеологію не можна відокремити від влади, владних відносин. За допомогою ідеологічних категорій, зазначає К. Гаджієв, обґрунтовуються або заперечуються ті чи інші політичні інститути, політичні курси, соціально-політичні доктрини. Врешті-решт вона покликана надавати значимості інституційним стосункам між людьми, пояснювати політичні реальності в конкретно-історичних умовах.

По-справжньому конструктивна ідеологія повинна відповідати життєвим реаліям і спиратися на досягнення науки. Правильно сформульовані ідеологічні доктрини дають змогу розробити адекватні підходи до соціальних процесів, проблем внутрішньої і зовнішньої політики. Інша справа, коли ідеологія утопізується.

Успішне розв'язання політичних та інших завдань утвердження України як незалежної демократичної держави ставить на порядок дня оновлення політичної свідомості на основі творчого переосмислення і розвитку політології згідно з історичним досвідом і досягненнями науки, реаліями сучасного життя. Ідеологія як фактор політики набуває особливої актуальності в зв'язку з утвердженням ідейного і політичного плюралізму, появою політичної опозиції.

Подолання ідеологізмів є необхідною умовою формування політичної свідомості, адекватної природі громадянського суспільства. Звичайно, політична багатоукладність на ґрунті різних форм власності, в тому числі і трудової приватної, політичний плюралізм і багатопартійність передбачають як цілком нормальний стан суспільної свідомості ідеологічний плюралізм, а отже, конкуренцію і суперництво різних ідеологій. Жодна ідеологія не повинна бути державною, примусовою, офіційною, тобто виключається ідеологічний монополізм. Хоча кожна партія намагається свою ідеологічну платформу видати за єдино істинну.

Ідеологія відіграє значну роль у формуванні такого фактора політичного процесу, як громадська думка.

Роль громадської думки в політиці

Це специфічний стан свідомості, який включає в себе потайне чи явне ставлення різних соціальних спільностей до подій, фактів або процесів соціальної дійсності, в тому числі політичної діяльності. Громадська думка фіксує насамперед сприйняття дійсності через призму масової свідомості. В ній віддзеркалюються як спільні, так і специфічні інтереси класів, національних, професійних, духовних та інших спільностей, у цілому суб'єктів політичного процесу.

Громадська думка як політичний інститут бере участь у здійсненні влади. Це важливий механізм прийняття політичних рішень на всіх рівнях. Оскільки громадська думка виступає знаряддям політики, то її формування є сферою боротьби за владу. В цьому зв'язку складовою частиною політичного процесу можна вважати боротьбу за громадську Думку.

Характер впливу громадської думки на політичні процеси залежить від існуючого політичного режиму. Так, в умовах тоталітаризму, авторитаризму за допомогою державних інститутів здійснюється маніпуляція масовою свідомістю відповідно до офіційної ідеології. Звичайно, в цих умовах немає ніякої потреби у вивченні громадської думки. Вирішальне значення має її нормативне формування засобами тотальної пропаганди.

Як елемент функціонування політичних систем громадська думка є постійно діючим фактором управління, за допомогою якого виконується декілька впливових функцій, а саме: експресивно-контрольна, яка визначає політичну позицію тих або інших спільностей; консультативна дає поради щодо пошуку оптимальних політичних дій; директивна виносить рішення по тих або інших питаннях, регулює поведінку індивідів, спільностей і установ, підтримує або відкидає ті чи інші уявлення, цінності і норми.

Для того щоб ці функції були реалізовані, повинен бути гарантований вплив громадської думки на функціонування політичної системи. Як зазначалося, частиною цієї системи є інститути, за допомогою яких здійснюється її вплив на процес прийняття політичних рішень, відбувається її включення в політичний процес, його інститути і норми.

Визначається громадська думка дією багатьох факторів: складом тих спільностей, що висловлюють свої думки. ступенем збігу інтересів верств і груп, які входять до них, характером питань, що обговорюються, та ін. Сам же процес формування і функціонування громадської думки може проходити стихійно. Однак у сучасному суспільстві на цих процесах позначається певний вплив з боку численних соціальних установ — політичних організацій, засобів масової інформації.

Громадська думка може бути моністичною, плюралістичною і одностайною. Може виступати правильним, реалістичним або хибним, ілюзорним уявленням щодо дійсності. У цілому нинішній стан громадської думки характеризується ідейною строкатістю, великою емоційною насиченістю. В цілому вона така, яка повинна бути в суспільстві, що знаходиться на шляху розбудови демократичної суверенної державності.

Основними каналами вияву громадської думки є референдум, опитування населення, збори, маніфестації, всенародні обговорення. Особливе значення мають засоби масової інформації. В сучасній політології вони розглядаються як один із найважливіших інструментів завоювання і здійснення влади. Західні політологи називають засоби масової інформації "четвертою гілкою влади".

Політична культура як засіб завоювання і здійснення влади

Спрямування політики та її дієвість визначаються не тільки існуючим співвідношенням соціальних сил, а й політичною культурою суспільства на певному етапі його розвитку.

В сучасних політичних дослідженнях існує понад ЗО визначень політичної культури. Значне розходження в поглядах на одне і те ж явище пояснюється його складністю і недостатнім вивченням. Так, Дж. Алмонд і С. Верба визначають політичну культуру як сукупність психологічних орієнтацій людей щодо політичних об'єктів. На їх думку, політична культура нації є особливий розподіл зразків орієнтації стосовно політичних об'єктів серед представників певної нації. Коли ми говоримо про політичну культуру суспільства, зазначають Дж. Алмонд і С. Верба, то маємо на увазі політичну систему, інтеріоризовану в знаннях, почуттях і оцінках населення.

Політична культура являє собою характеристику всього політичного життя, тому її не можна зводити до окремих, хоча й дуже важливих явищ цієї сфери суспільного життя, наприклад, тільки до політичної свідомості або політичної поведінки.

Звичайно, політична культура включає в себе не всю політичну свідомість і політичну поведінку, а лише те усталене, типове, що характерне для політичного життя суспільства, для політичної свідомості і поведінки основної маси населення, словом, те, що ввійшло у звичку.

До неї відносяться: знання про політику; оцінка політичних явищ, оціночна думка того, як повинна здійснюватися влада, емоційний бік політичних позицій — любов до Батьківщини, ненависть до її ворогів тощо; визнання певних взірців поведінки, які діють в суспільстві, намагання їх наслідувати.

Політична культура характеризує як суспільство в цілому, так і певні його складові частини — класи, соціальні групи, нації, окремих індивідів. Щодо суспільства в цілому, то мається на увазі синтез політичних культур усіх діючих в ньому спільностей при домінуючій ролі культури панівного класу або певної соціальної групи. Не можна тлумачити політичну культуру суспільства як суму субкультур. Вона вбирає в себе найбільш стійкі, типові ознаки, які характеризують політичну свідомість і поведінку основної маси населення, ті політичні стереотипи, які переважають у певному суспільстві. Політична культура утримує в собі сліди політичної культури і традицій минулого.

Під політичною культурою класів або інших великих соціальних груп розуміється сукупність рис, що визначаються насамперед соціально-політичним статусом спільності — чи вона панівна, чи ні, консервативна чи революційна, а також її загальною, передусім духовною культурою. Політична культура спільності включає в себе певні уявлення про справедливість чи несправедливість існуючого ладу, його правомірність чи неправомірність, цілі і способи політичної боротьби.

Саме різноманітність культур у часі і просторі пояснює, чому деякі політичні системи, які відповідають одним умовам, виявляються неефективними в інших умовах, чому політичні дії, ефективні стосовно одних народів, не є результативними для інших. У зв'язку з цим особливого значення набувають відмінності, які випливають зі своєрідності національних культур. Досвід політичного розвитку засвідчує, що національний характер істотно позначається на політичній поведінці того або іншого народу в різних життєвих ситуаціях, на його політичній культурі.

Національний характер як продукт історичних дій, які накладаються одна на одну, формується значною мірою під впливом політичних відносин минулого. Так, перебування під деспотичним режимом сприяє формуванню анархічного ставлення до влади. Стан війни або підготовки до неї формує військову доблесть, почуття єдності. Необхідний тривалий досвід діяльності демократичних інститутів для того, щоб у національному характері з'явилися такі риси політичної культури, як терпимість, повага до прав меншості, готовність до співробітництва з тими, хто думає по-іншому.

Національний характер суттєво впливає на політичну поведінку людей, а тим самим опосередковано визначає істотні риси існуючого політичного ладу. Особливо відчутний вплив національного характеру на поведінку людей у кризових ситуаціях. Дія політики, яка не відповідає стійким рисам національного характеру, приречена на невдачу.

Політична культура виконує ряд функцій. Визначальною серед них є реалізація класових і національних інтересів, засвоєння і перетворення політичних відносин в інтересах певних спільностей. Реалізація цієї функції пов'язана з теоретичним осмисленням політичного життя і використанням одержаних знань у діяльності політичних партій та органів державної влади.

Наступна функція — регулююча. Йдеться про забезпечення стійкого, злагодженого і динамічного функціонування політичної системи на основі притаманних їй ідеалів, норм традицій. Здійснення цієї функції забезпечує соціальний консенсус.

Дуже важлива функція — виховна. Завдяки їй формується політична людина на ґрунті цінностей і норм, які відповідають інтересам тих або інших соціальних класів і груп.

У ролі комунікативної функції політична культура виступає засобом ідейно-політичного, правового зв'язку громадян з політичною системою, з іншими членами суспільства. В українському суспільстві, яке прямує до демократичної правової держави, у зв'язку з цим великого значення набуває правдиве висвітлення минулого. Однобокість, тенденційність у його оцінці призводить до втрати, особливо молоддю, історичної пам'яті, розмивання моральних і політичних цінностей, породжує нігілізм, цинізм, політичну апатію.

Політична культура виконує також прогностичну функцію. Так, на основі знання стану політичної культури класів, соціальних верств і груп, націй, властивих їм ціннісних орієнтацій і оцінок політичного життя можна передбачити можливі варіанти їхнього розвитку і практичних дій у конкретних соціально-політичних умовах і ситуаціях.

Для демократичної культури характерна висока політична активність громадян, їх включення в політичну систему, визнання громадянських прав і свобод, принцип контролю громадянами діяльності уряду, визнання політичних відмінностей та гри політичних сил. У цілому це культура громадянського суспільства правової держави.

Розрізняються два види демократичної культури: консервативно-ліберальна, при якій визначаються громадянські права і свободи, але забезпечується суспільно-реформістський аспект, та ліберально-демократична, яка передбачає соціальні реформи з боку держави. На нинішньому етапі цивілізації це загальнолюдське надбання і цінність.

При автократичній культурі ідеалом визначається сила і неконтрольована влада, яка виключає демократичні права і свободи громадян. Існує два види цієї культури. Авторитарна культура не передбачає активної участі мас у політичному житті. Ідеологія використовується як знаряддя їх пасивної послушності. Другий — тоталітарна культура характеризується об'єднуючою роллю культу лідера, сильною владою з активним залученням громадян до політичного життя відповідно до встановлених політичним лідером принципів.

Становлення політичної культури, адекватної громадянському суспільству, передбачає оновлення політичної ідеології, звільнення її від догматизму, ілюзорних та утопічних уявлень, формування сучасної концепції правової держави. Необхідно відродити й утвердити в свідомості людей політичні та соціально-моральні цінності, насамперед ідеї свободи і гідності особи, патріотизму, соціальної рівності і справедливості. Актуальним є формування бережливого ставлення до політичного і культурного минулого, до історичного досвіду боротьби за соціальне і національне звільнення, до прогресивних традицій.

Потрібна також послідовна перебудова політичної системи. Нарешті, здійснення радикальних змін у способах політичної діяльності, забезпечення їх високого професіоналізму, гуманізму і демократизму, формування культури політичного і міжнаціонального спілкування.

Громадянська культура

У процесі подолання тоталітаризму і становлення правової держави винятково важливим є формування громадянської культури.

Політичне життя яскраво засвідчило, що категорія "громадянська культура" — ключове поняття політології, фундаментальна проблема, без якої не можуть бути розв'язані інші центральні політологічні проблеми.

Громадянська культура є відображенням громадянського суспільства, громадянської сфери суспільного життя, громадянських прав і статусу громадянина. Поняття "громадянин" і "людина" використовуються як неідентичні в історії суспільної думки.

Громадянська культура — різновид політичної культури, її вищий щабель. Вона передбачає, що суб'єкти політичного процесу в своїй діяльності керуються насамперед інтересами всього суспільства і саме йому підпорядковують свої часткові, корпоративні цілі, що дії цих суб'єктів спрямовуються на дотримання громадянського консенсусу і здійснюються в межах правової держави. Можна вважати, що це політична культура громадянського суспільства, яка передбачає єдність громадянських прав і обов'язків. Громадянська культура визначається не тільки правовими, а й етичними (моральними) чинниками політичної діяльності.

Сучасна політична думка підкреслює самоцінність людської особистості, недоторканість і гарантії її громадянських прав, у тому числі в сфері відносин власності, що особливо важливо в умовах ринкової економіки. Але на політичному рівні, як засвідчила практика, неможливо всі диференційовані інтереси узгодити. Багато з них узгоджуються тільки на рівні громадянських механізмів, громадянського консенсусу. Якщо політичний процес у конфліктних формах випереджує в своєму бурхливому розвитку становлення й ефективну дію механізму громадянського консенсусу, то суперечності і кризова ситуація не згладжуються, а починають загострюватися.

Є підстава говорити про необхідність випереджуючого розвитку громадянської свідомості, прагнення до загального блага й інших загальнолюдських громадянських цінностей, про які тривалий час говорили як про "буржуазні передсуди". Громадянська культура, з одного боку, є необхідною ланкою між класовими, груповими і загальнолюдськими цінностями, а з другого — об'єднуючою основою у діяльності політичних партій, суспільних організацій, що часто-густо стоять на різних, а іноді діаметрально протилежних позиціях.

Громадянськість — одна із найважливіших ознак інтелігентності і цивілізованості суспільства. Характерна прикмета демократизації політичного життя — зростання громадянської свідомості людей, встановлення громадянської гідності і прав особистості в повному обсязі. Категорія громадянськості в Різноманітних своїх виявах (свідомість, культура, життєва позиція, інтереси, пріоритети, цінності та ін.) — багатогранне поняття, в якому віддзеркалюються ключові проблеми створення повноцінного громадянського суспільства, забезпечення громадянського миру і громадянської політичної консолідації.

Отже, є достатньо підстав стверджувати, що в темі громадянської культури, як у призмі, відбивається і концентрується багато інших проблем влади і політичного плюралізму, громадських рухів і політичної поведінки, громадянського суспільства і громадських асоціацій та організацій, громадянських якостей особистості.

Громадянство і політична "націоналізація" політична цінність громадянства

Концепція громадянства (і громадянськості) давно хвилювала уми вчених. Так, Арістотель стверджував, що громадянин— це людина, яка бере участь у здійсненні правосуддя і обіймає керівну посаду. І. Кант зазначав, що громадянин, на відміну від раба, володіє конституційною свободою, яка дає право прислухатися лише до тих законів, які були ним схвалені. Мислитель також проголошував громадянську рівність (неможливість виділення вибраних серед рівних) і політичну незалежність громадян (політичний статус громадянина походить з його основних прав, а не із бажання та волі іншого).

Якщо бюрократичний режим у стійку "струнко" ставить людину, то догматичний тримає в цій стійці людську думку. Перефразовуючи відомий вислів Ж. -Ж. Руссо, можна сказати, що "творчий розум був створений божеством, ворожим бюрократичному спокою". І бюрократія, оберігаючи свій спокій, відповіла творчості людини небувалою жорстокістю, демонструючи цим свою ворожість самій людській особистості. Людина була перетворена у гвинтик тоталітарної системи, при якій громадянська позиція, критичне, раціональне ставлення до політичних подій гарантувало знищення.

У країнах з тоталітарними режимами громадянство, як і політичні та особисті переконання громадян, підкорені диктатові політичної влади. В країнах конституційної демократії, навпаки, свобода совісті й особисті переконання індивідуума винагороджуються і захищаються. Тут громадянство пов'язане з ідеєю рівності і свободи, яка випливає з демократії, а також з поняття добровільної участі в політичному житті.

Громадянство, рівень його зрілості — суттєвий чинник функціонування демократичних інститутів. Значення його як риси громадянської культури не можна не враховувати при демократизації. Становлення громадянського суспільства можливе тоді, коли етнос перетворюється в націю, тобто коли етнічна спільність трансформується в спільність людей — громадян, здатних до усвідомленого, вільного вибору свого державного самовизначення.

Функціональна роль феномена громадянства значною мірою залежить від того, наскільки ця якісна характеристика поширена, типова для нації, тобто "націоналізована".

Громадянська соціалізація

Багато факторів впливають на перетворення індивідуума в повноцінного, активного громадянина. Серед них політична і законодавча система, соціальні інститути — сім'я і школа, засоби масової інформації. Усе це формує почуття громадянського обов'язку і політичної самовпевненості індивідуума в суспільстві.

Процес навчання соціальне прийнятної поведінки — політична соціалізація. Якщо йдеться про формування якості громадянина, то процес набуває характеру громадянської соціалізації. Із цього процесу випливають відповідні цінності, відносини, переконання та інші чинники, які формують ставлення людини до політичної системи. Ці фактори становлять ядро національної політичної культури.

Сучасні дослідження процесу громадянської соціалізації, політичного змужніння індивідів у суспільстві виходять з концепції політичного характеру громадянства.

Кожне самостійне суспільство прагне виховати справжніх громадян, роз'яснюючи, прищеплюючи їм основні політичні цінності. Єдині переконання є основою для будівництва будь-якої держави. Тому державі не байдуже, як формуються політичні переконання її громадян. Мислителі класичних часів не переставали повторювати, що громадянське виховання — обов'язкова складова частина громадянськості. Воно розпочинається в дитинстві, з пояснення основних цінностей суспільства, і триває все життя через знання і дотримання законів.

Більш ефективним, ніж закони в справі передачі громадянського досвіду молоді, є шкільне виховання. Тому держава повинна здійснювати свій вплив через систему народної освіти на підростаюче покоління до моменту повного формування його духовності, моральних принципів.

Зміст цінностей та ідей, які прищеплюються молодому поколінню, а також методи переконання в різних країнах різні. Необхідно лише врахувати, що деколи програмні уроки менш ефективні, ніж існуюче оточення майбутнього громадянина — приклад учителя в ставленні до демократії, історії нації, культури; висвітлення матеріалу в підручниках під відповідним кутом зору (або без нього); формальні щоденні ритуали; патріотичні пісні; позакласні заходи; дискусійні клуби; участь у самоврядуванні.

У школі, в змісті й організації освіти — доля національного відродження в Україні. Достатньо залишити школу попередньою — з її авторитаризмом і лицемірством, з казенною байдужістю до дитини, зі спалахами ворожості до їхніх батьків — і шкільний конвеєр і далі без упину постачатиме суспільству молоде покоління із застарілими, безсистемними напівзнаннями, відлучене від праці, позбавлене моральної, політичної і громадянської культури. Молодь буде позбавлена будь-якої надії на самоутвердження, самовираження, самовдосконалення, у неї пропаде мета і смисл будь-яких позитивних мотивів для навчання, роботи, творчості, політичної діяльності.

Чим вищий рівень освіти, тим вищий інтерес молоді до Участі в політиці. Адже існує прямий зв'язок між освітою, підготовкою молоді та усвідомленням нею факту впливу Уряду на розвиток індивідуума; інтересом молоді до політичного життя, обсягом і широтою знань та суджень про політику, бажанням обговорювати політику. Більш високий рівень освіти асоціюється зі зростанням віри у можливість участі в житті суспільства і зі зміцненням почуття впевненості в собі і віри в інших.

Соціалізація відбувається по-різному в сім'ях, які належать до різних верств суспільства. З поліпшенням становища в суспільстві посилюється інтерес сім'ї (і відповідно дітей) до політики. Національні меншості, як правило, відчувають менше довір'я до політики держави і менш упевнені в своїх можливостях як-небудь вплинути на неї. Сімейні відносини — також важливий фактор політичної соціалізації:

стабільна, спокійна обстановка в сім'ї позитивно впливає на моральний розвиток майбутніх громадян, у той час коли сім'я, що розпадається, породжує, як правило, майбутніх "відчуженців" суспільства, які поступово перетворюються в антисоціальні елементи. Так, сьогодні без сім'ї менше проблем, ще менше їх без дітей. Але це не аргумент. Історія, філософія, соціологія і психологія переконливо доводять, що сім'я була і залишилася неминущою цінністю суспільства. Без сім'ї воно також може існувати. Але яке — нелюдське, жорстоке.

Значну роль у громадянській соціалізації відіграють засоби масової інформації. Вони виконують функції соціальної комунікації, інформування і виховання, формування громадянських цінностей, створюють відповідний соціально-політичний клімат. Виділяються п'ять елементів масової комунікації: хто?, що?, як?, кому?, з яким ефектом?

У недемократичних державах телебачення, радіо, преса перебувають у власності держави і під її пильним контролем. Незважаючи на демократичні зміни, діяльність засобів масової інформації в нашому суспільстві змінюється дуже поволі. Це наслідок того, що суспільство втратило вектор руху. Щоб виправити становище, потрібно створити зовсім нову "мову" засобів масової інформації. Головне їх завдання сьогодні — захист нових, демократичних сил.

Громадянська соціалізація особи значною мірою залежить від історичної пам'яті народу, яка має чималий потенціал формування національної самосвідомості. Як зазначає Я. Дашкевич, йдеться про засвоєння демократичних національних цінностей.


28.01.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!