Osvita.ua Вища освіта Реферати Філософія Теоретичні засади марксистської філософії. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Теоретичні засади марксистської філософії. Реферат

Теоретичні джерела та змістовні складові філософії марксизму. Марксові намагання подолати “відчуження” силою критичної теорії, яка повинна “оволодіти масами” й стати “матеріальною зброєю”. Суперечливість марксизму: від концепції періодизації історії – до тоталітарного втілення. Неомарксизм

Теоретичні джерела та змістовні складові філософії марксизму. Традиційні форми філософської діяльності — університетське викладання та складання вчених трактатів — Маркса не задовольняли. Він вирішив звернутись до філософської публіцистики. Недовга робота в «Рейнській газеті» (1842—1843) — статті про свободу друку цензурі, про родове представництво, про ущільнення сільського бідного населення, про бідове положення селян Примозільського краю, про бюрократизм чиновників — викликали переслідування уряду.

Починаючи ще з 1842 року він вивчає новий для Германії суспільний рух — соціалізм і комунізм, знайомиться з багатішою соціалістичною та комуністичною традицією Франції й Англії, аналізує перші виступи німецьких соціалістів і комуністів. Молодий Маркс уже тоді сприймав революційний терор як універсальну зброю вирішення всіх соціальних проблем (“философия находит в пролетариате свое материальное оружие, так и пролетариат находит в философии свое духовное оружие”).

Марксу вдалось за короткий період часу стати одним із лідерів даного направлення, що і привернуло пильну увагу поліції. Не дивлячись на те, що Марксу не довелось попадати за грати, продовжувати діяльність в Європі стало для нього вкрай небезпечним і він до кінця свого життя з 1850 по 1883 рік знаходить сховище в Лондоні.

В цей період Маркс пише в ряді інших багатьох творів і “Капітал”, який розглядав як працю всього свого життя. Щодо фінансового боку, то ситуація складалась зовсім не просто. Так, з 1851 року та на протязі ще десяти років Маркс стає співробітником газети “Нью-Йорк Дейлі Трибун”, але через фінансові труднощі (з 1852-1857р.) змушений в основному займатись журналістикою заради заробітку, що майже не залишало часу для продовження економічних досліджень. Щоправда, не дивлячись на це, йому вдається підготувати роботу “До критики політичної економії” і, за сприянням Ф.Лассаля, вона була опублікована.

Спочатку Маркс, в 1843—1844 роках, вважав придатними ідеї Л. Фейєрбаха, лідера німецької філософії 40-х років. Значення ідей Фейєрбаха для філософських пошуків Маркса заключалось крім матеріалістичної загальної установки ще й в тому, що Фейєрбах з’єднав традицію гуманізму (людина — вища цінність) з атеїстичним запереченням релігійних ілюзій, з реабілітацією чуттєвого начала в людині і думками про гуманізацію відношень людини до природи та до людей.

Поєднання філософської основи фейєрбахівського гуманізму з критичним аналізом комуністичних доктрин — такий шлях, вибраний Марксом в 1844 році для досягнення союзу філософії і пролетаріату. Але приблизно в той же час ця дослідницька програма значно розширилась. Спонукальною причиною став вплив молодого Ф. Енгельса, який до 1844 року самостійно прийшов до комунізму, матеріалізму а також захоплений філософією Фейєрбаха.

Проте, на відміну від Маркса, Енгельс, який проживав з 1842 по 1844 рік у Англії, уже був добре знайомий з організованим масовим робітничим рухом — чартизмом, з англійською соціалістичною та комуністичною літературою і, що саме важливе, з політичною економією великих англійців А. Сміта, Д. Рікардо та ін. В журналі «Німецько-французькі щорічники» поряд зі статтями Маркса була опублікована критична робота Енгельса про англійську політичну економію («Наброски к критике политической экономии», 1844). Енгельс критикував цю науку з позиції захисника інтересів пролетаріату. Для Маркса в цій невеликій статті відкрилась нова область знання, засвоїти яку він вважав надзвичайно необхідно для створення нового світогляду.

В 1844 році з’єднались в творчості Маркса важливіші компоненти для створення єдиної, цілісної філософсько-світоглядної концепції. Політико-економічний аналіз дійсності Маркс з’єднав з філософською традицією німецької класики і з критичним переробітком теорій утопічного соціалізму і комунізму. Таким чином, джерела марксизму — найбільш передова суспільна думка Європи. Маркс свідомо орієнтується на створення інтернаціонального, всесвітньо-історичного вчення.

Марксові намагання подолати “відчуження” силою критичної теорії, яка повинна “оволодіти масами” й стати “матеріальною зброєю”. Перша спроба розробки цілісного світогляду здійснювалась Марксом переважно засобами філософського аналізу, відповідно й результатом була саме філософська концепція. Вона була створена тоді ж, літом 1844 року. Нажаль, рукописи Маркса були опубліковані лише в 1932 році під назвою «Экономическо-философские рукописи 1844 года». Основне в роботі — ідея відчуження людини в суспільстві панування приватної власності та подолання відчуження в історичній перспективі комуністичного майбутнього.

Сама по собі думка про відчуження людини вже була глибоко проаналізована в німецькій класичній філософії. В «Экономическо-философских рукописях 1844 года» Маркс високо оцінив роботу з осмислення проблеми відчуження людини, опрацьовану Гегелем і Фейєрбахом, та разом з тим виявив принципові недоліки їх концепції відчуження.

Негативна філософська оцінка «атомарного індивіду» і життєвої реальності співпадає у Маркса з Фейєрбахом, але надій на суто духовний, моральний переворот Маркс не плекав. Відчуження повинне бути здоланим у самій своїй основі до праці, у виробничій діяльності. Перспективи розвитку людини і людства — в перетворенні основи основ, у знищенні відчуженої праці.

Знищення відчуження, перетворення праці у вільну самореалізацію людини означає і повне «перевертання» і людини, і його відношення до природи й інших людей. Маркс створює грандіозну по гуманістичному пафосу картину людини, яка живе в єдності з природою, перетворює природу «по мерке каждого вида», тобто згідно з її, природи, законами. Гармонія з природою зовні здійснюється в діяльності, в якій людина реалізує свої цілі вже не за законами утилітарної користі, експлуатації природи, а «за законами краси».

Універсально розвинута, яка живе в єдності та гармонії із зовнішньою та внутрішньою природою людина — такий ідеальний філософський образ, що являється Марксу в якості «ядра» комуністичного ідеалу. Маркс називає його «закінченим натуралізмом», або ж «закінченим гуманізмом». Знищення приватної власності Маркс вважає засобом реалізації цього ідеалу. Одначе сама по собі ліквідація приватної власності хоча і неминуча, але ще недостатня для присвоєння людьми людської суттєвості.

Вчення про відчуження і присвоєння людиною власної сутності, тобто про економічні причини і можливості ліквідації експлуатації й неволення людей, сталось величезним кроком на шляху створення цілісного світогляду. Однак перспективи майбутнього, а також історія суспільства були змальовані в «Экономическо-философских рукописях 1844 года» в узагальненій, абстрактно-образній філософській формі. А саме, майже не проглядався практичний “шлях до майбутнього” і не роз’ясненим залишався “шлях із минулого” — причини, механізми, джерела відчуженої праці. Виходило, що для практичної реалізації ідеалів, яскраво і повно намічених в філософській картині «цілісної людини», не вистачало справжньої наукової основи розуміння того, яким чином ці ідеали досяжні.

Суперечливість марксизму: від концепції періодизації історії – до тоталітарного втілення. Головна, фундаментальна філософська ідея Маркса складається в тому, що практика вихідна і первинна по відношенню до всього духовного світу, культури в її навіть самих далеких від практики проявів. Практика носить суспільний характер, її немає поза спілкуванням і зв’язками між людьми.

Вони виражають, осмислюють, усвідомлюють, відображають лише те, що так чи інакше вже увійшло в розряд практичних проблем. І саме в історичній практиці в кінцевому рахунку і вирішуються всі ті теоретичні проблеми, які здаються мислителям виключно справою освіченого філософського розуму. Відповідно теоретик тільки в практичному перевтіленні, у сприянні або протидії історичному розвитку практичної сфери, справжнього життя людей може обґрунтувати вірність, істинність, плодотворність своїх поглядів.

Роздумуючи про основні етапи попередньої історії, теперішнього і майбутнього, Маркс і Енгельс виділили декілька провідних типів організації суспільства — суспільних форм, або формації. Оскільки в практичному житті найбільш фундаментальним, істотним рівнем являється рівень виробництва життя, основні історичні форми суспільного устрою визначаються за ведучим типом організації матеріального виробництва. Вийшло, що історичний шлях суспільства від «первісного стада» через античний (рабовласницький) тип, феодально-селянський до сучасного, основаного на системі найманої праці у промисловому виробництві, за необхідністю повинен бути продовженим у виробництві життя поза найманою працею, поза приватною капіталістичною власністю, в умовах вільної асоціації вільних індивідів.

Принципово новаторським було філософське пояснення діючих причин суспільного розвитку. Ними являються самі люди, «емпіричні індивіди», що прагнуть забезпечити свої потреби, покращити умови і обставини життя. Індивідуальні прагнення, волевиявлення людей перетворюються в дії, поступки. Практичні зусилля зовсім не являються направленими на вищі цілі людства. Навпаки, вони носять характер приватний, особистий, кінцевий (часто в межах власного життя, вузького кола потреб індивідa). Одначе оскільки люди — істоти суспільні, пов’язані з іншими численними об’єктивними «формами спілкування» (відношень), то їх індивідуальний розвиток і діяльність здійснюються в деяких загальних умовах і направленнях.

Таким чином, замість давньої абстрактної і одночасно образної конструкції «Людини» і її «сутнісних сил» (в «Экономическо-философских рукописях 1844 года») Маркса складається конкретне, яке базується на вивченні реальності знання про існуючих людей і які жили раніше.

Така перспектива індивідуального розвитку не має, звісно, нічого спільного з філософською моралісткою, що обмежується моральними закликами і втішаннями, крапелькою «целительного бальзама для бедной, бессильной души, погрязшей в убожестве окружающего». Марксистська філософія не відповідає зразкам ні філософської, ні релігійної моралістки. Її етична позиція базується у визнанні єдності практичного соціального перетворення безлюдного світу та само перетворення діючих, активних індивідів в універсально розвинуті, вільні особистості. Одне має на увазі інше. Звісно, для людей, які живуть в наявно даних умовах, в конкретній історичній ситуації, можливості перетворення і себе, і світу являються обмеженими. В філософії Маркса немає ілюзій примирення з такою дійсністю, прийняття її. Навпаки, вона виходить із ясного розуміння обмеженості всілякою наявною історичною ситуацією, укладених в ній потенцій волі та універсального розвитку індивідів.

Вчення про суть капіталістичного виробництва, побудованого на експлуатації найманої праці, було спрямоване на те, щоб показати його історичну безперспективність. За визначенням Маркса, капіталізм сам готує свою загибель і на зміну йому прийде інший лад, побудований на суспільній власності. Але Маркс та Енгельс, хоч і були впевнені в неминучості революційної зміни існуючого ладу, не залишили всебічно обґрунтованої теорії соціалізму.

Неомарксизм. Без огляду на те, що ідеєю побудови майбутнього суспільства проникнуті всі праці Маркса та Енгельса, закінченого теоретичного вчення про соціалізм ними створено не було. Положення про основи соціалістичного устрою суспільства: суспільна власність на засоби виробництва (кооперативна її форма у тім числі), безпосередньо суспільний характер праці та розподілу, відмирання товарного виробництва та планомірна організація суспільного відтворення, що уможливлює забезпечення його стабільності, сформульовані в їхніх працях, згодом були догматизовані їхніми послідовниками.

Як відомо, після смерті Маркса роботу з видання його теоретичної спадщини у вигляді цільної економічної доктрини завершував Енгельс. В «Додатках до III тому «Капіталу», Енгельс намагається довести, що не існує суперечності між теоріями вартості та ціни. Він стверджує, що третій том є не наслідком еволюції поглядів Маркса під впливом змін, що відбувались в економічному житті суспільства, а лише дослідженням форм прояву суттєвих економічних відносин.

Захист трудової теорії вартості ускладнювався тією обставиною, що розвиток продуктивних сил суспільства, рівень виробництва та зростання продуктивності праці вже тоді сприяли усуненню цілої низки проблем, притаманних першій стадії капіталізму, але породжували нові, зв'язані з концентрацією та централізацією капіталів. Цей час ознаменовано започаткуванням нового напрямку в економічній теорії, що базується на класичних підходах, але заперечує пояснення ціноутворення з вартісних позицій — теорії граничної корисності. Енгельс, спираючись на метод, використаний Марксом, захищав категорію вартості як історично зумовлену товарною формою виробництва і властиву йому аж до повного його відмирання.


21.12.2010

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!