Osvita.ua Вища освіта Реферати Філософія Мислителі України та Росії: космопланетарні ідеї у творчості. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Мислителі України та Росії: космопланетарні ідеї у творчості. Реферат

Людство здавна вабила безкінечність простору і часу, а пошук свого “космічного коріння” і космопланетарних чинників суспільних процесів на Землі став епохальним у сфері наукових та культурно-філософських інтересів українських і російських мислителів

В Україні філософські аспекти космогонічних підходів розвивались у стінах Києво-Могилянської академії ще у ХVIII ст. Перед світовою науковою спільнотою вони постали в працях видатного українського мислителя Григорія Сковороди – “першого філософа на Русі в точному розумінні слова”, як назвав його відомий і дуже поважаний історик руської філософії киянин Василь Зеньківський.

До речі, саме народження Григорія Сковороди було синхронізовано у часі з появою на світ (через рік з лишком) славнозвісного німецького філософа Іммануїла Канта, якого також можна віднести до мислителів космогонічного напряму у світлі його ранніх творів (згадаймо хоча б його “Загальну природничу історію і теорію неба”, де у 7-й главі викладено концепцію Всесвіту в його безкінечності у просторі і часі, а у доповненні до неї – і загальну теорію й історію Сонця взагалі). Вершиною ж космогонічної тріади світової філософської думки більш ніж через століття по тому став видатний російський філософ Володимир Соловйов. З його ім’ям пов’язують народження феномена російського космізму.

Через століття після Сковороди у Києво-Могилянській академії (тоді вже Київській духовній академії) працював український мислитель-творець “філософії серця” Памфіл Юркевич. Саме він у майбутньому став учителем Володимира Соловйова – сина видатного російського історика Сергія Соловйова. Як стверджують російські біографи Володимира Соловйова, за материнською лінією він “походив зі старовинної та своєрідно обдарованої малоросійської родини”, до однієї з гілок якої “належав відомий український філософ Григорій Савич Сковорода”. Цікаво (а, можливо, й закономірно), що на рубежі ХІХ-ХХ століть у стінах тієї ж академії викладав Афанасій Булгаков – батько видатного російського письменника Михайла Булгакова, автора нетлінного роману “Майстер і Маргарита”.

Після смерті Володимира Соловйова, що стала на рубежі сторіч (1900 р.) своєрідним передвісником апокаліпсичних подій ХХ ст., космопланетарну думку на теренах України і Росії розвивали його послідовники – Сергій Булгаков та Микола Бердяєв, життя і діяльність яких також були тісно пов’язані з Києвом (перший викладав політекономію у політехнічному інституті, а другий, уродженець Києва, навчався в гімназії, кадетському корпусі та Університеті св. Володимира).

Наприкінці ХІХ – початку ХХ ст. в ареалі Москви (включаючи Сергіїв Посад і Калугу) творили філософи-космісти Микола Федоров – один з учителів Соловйова, його учень Семен Франк і послідовник Павло Флоренський, якого звістка про смерть Соловйова наздогнала у дорозі до нього, а також широко відомі у світі вчені-космісти Костянтин Ціолковський та Олександр Чижевський. Таким чином, можна без перебільшення стверджувати, що космопланетарна думка активно зароджувалась та розвивалася на осі Київ – Москва.

Людину завжди заворожував час. Її цікавило минуле і вабило майбутнє. Вона прагнула знайти закономірності плину часу, можливості передбачувати завтрашній день. На цьому шляху ще до нової ери видатні історики минувшини – стародавнього Китаю Сима Цянь та древньої Греції Полібій звернули увагу на періодичне повторення деяких явищ суспільного розвитку. Проте лише в останнє сторіччя, до того ж саме слов’янськими вченими, було зроблено визначальний внесок у розкриття ідей циклічності розвитку соціуму.

Наприкінці ХІХ ст. видатний український вчений Михайло Туган-Барановський (“найкращий слов’янський економіст”, як назвав його славнозвісний австрійський, а згодом й американський економіст Йозеф Шумпетер) першим у тогочасному світі розробив вчення про закономірність циклічності економічної динаміки, пов’язаної з періодичністю промислових криз як фактора, що впливає на зміни у народному житті.

Основні висновки про циклічність економічного розвитку він зробив на основі аналізу різноманітних показників, що характеризували динаміку господарства найрозвинутішої у ХІХ ст. країни – Великобританії. Свої міркування Михайло Туган-Барановський виклав у книзі “Промислові кризи в сучасній Англії, їх причини та найближчий вплив на народне життя”, виданій у Санкт-Петербурзі 1894 р. А через рік автор опублікував статтю “Значення економічного фактора в історії”, яка набула широкого розголосу, викликавши навіть дискусію серед провідних суспільствознавців Росії.

У виданих через 15 років “Основах політичної економії” М. Туган-Барановський вперше звернув увагу на необхідність соціального, а не політичного спрямування економічного розвитку. До речі, саме за його фундаментальними підручниками з політичної економії, що витримали до 1917 р. чотири перевидання, майже вся Росія набувала економічних знань. Вже незадовго до смерті (1919 р.) він написав і видав популярний курс політичної економії українською мовою, який було перевидано у 1927 р. в Празі, а у 1994 р. в Україні.

Ідеї М. Туган-Барановського блискуче втілив у життя його безпосередній учень – видатний російський вчений Микола Кондратьєв, який відкрив великі цикли кон’юнктури, що увійшли до світової науки під назвою “довгих хвиль Кондратьєва” (з періодом коливання понад півстоліття – 55 років). Наприкінці свого короткого життя М. Кондратьєв реалізував ще одну ідею свого вчителя – заклав основи створення теорії соціальної економії та соціально-економічного генезису (соціоекогенезу) суспільства, вивчення механізму якого потребує сучасних системних досліджень на стикуванні різних галузей науки.

Проте перші спроби у цьому напрямі з’явилися в Україні ще наприкінці ХІХ ст. в роботах талановитого молодого українського мислителя Сергія Подолинського. Лише нещодавно вдалося переосмислити результати його досліджень, опублікованих у 1880 р., коли вченому виповнилося тільки 30 років. У своїй, так би мовити, піонерській науковій праці міждисциплінарного характеру “Труд людини та його відношення до розподілу енергії” С.Подолинський спромігся поєднати астрономічні, фізичні, біологічні та економічні знання (він був всебічно освічений – закінчив фізико-математичний факультет Київського та медичний – Вроцлавського університетів, а економіку вивчав у науковому співтоваристві при Університеті св. Володимира під керівництвом видатного українського вченого Миколи Зібера).

Саме С. Подолинський зробив еколого-економічне відкриття світового значення. Він довів, що творча діяльність homo faber (людини діяльної), спрямована на протидію стихійним силам природи, що посилюють хаос (у відповідності з другим началом термодинаміки) шляхом мінімізації зростання ентропії, забезпечує нагромадження та перетворення сонячної енергії на поверхні Землі в засоби задоволення фізичних і духовних людських потреб. Отже, Сергій Подолинський фактично визначив четверте начало термодинаміки.

Цікаво, що названу роботу С.Подолинського було видано у 1880 р. російською та французькою мовами. Причому французькою – у міжнародному часопису з біологічних наук. І хоч стосувалась вона безпосередньо біології, проте залишилась практично непоміченою фахівцями цієї галузі знань. Упродовж 1880-1881 років вийшло ще три видання цієї праці – французькою, італійською і німецькою мовами.

З німецьким ознайомились “володарі дум” того часу Карл Маркс і Фрідріх Енгельс. І хоча в одному з листів Енгельса до Маркса йшлося про “справжнє відкриття Подолинського”, проте воно зосталося для них незрозумілим: за оцінкою Енгельса, Подолинський “переплутав економічне з фізичним”. Сьогодні, з погляду кінця ХХ ст., рельєфно проявилося те, що С.Подолинський зі своєю теорією розуміння світу людством “вирвався” вперед майже на сторіччя, у той час як втілення в життя ідей марксизму “відкинуло” розвиток його батьківщини практично на такий же термін назад.

Нерозуміння науковою громадськістю сутності й значення відкриття С.Подолинського сильно позначилось на здоров’ї вченого. Коли у Штутгарті в 1883 р. вийшло шосте – останнє прижиттєве – видання його праці, С.Подолинський вже перебував у психіатричній лікарні. Символічно, що останню публікацію праці нашого талановитого земляка було здійснено у місті, яке через століття завдяки роботам Германа Хакена, Вольфганга Вайдліха та інших сучасних німецьких вчених стало світовим центром синергетики, основи якої заклав саме Сергій Подолинський.

Ідеї українського вченого майже 50 років лишалися незрозумілими людству. І тільки завдяки зусиллям наших видатних співвітчизників сучасники по-справжньому оцінили науковий подвиг С.Подолинського. Перший президент незалежної України Михайло Грушевський переклав його основну працю з німецького видання 1883 р. і надрукував вперше українською мовою у Відні в 1922 р., а перший президент Української академії наук Володимир Вернадський високо оцінив енергетичний підхід С.Подолинського, який, на його думку, зрозумів значення цих ідей і спробував застосувати їх для вивчення економічних явищ. Але й після цього потрібно було ще 70 років, аби до кінця оцінити геній Сергія Подолинського та вагомість його наукового відкриття.

Саме воно, еколого-економічне відкриття Подолинського, підштовхнуло видатного українського вченого Володимира Вернадського у 20-і роки до створення теорії біосфери та ноосфери. Вже наприкінці свого життя – в середині 40-х років – він писав, що “світовий характер соціально-політичних процесів у ході історії виразно випливає з глибшого субстрату людської історії, з геологічного субстрату, який лежить в історії людства, з нового стану галузі життя нашої планети, її біосфери, переходу її в ноосферу, в якій людство стає вперше могутньою загальнопланетарною геологічною силою і де може геологічно проявлятися його думка, його свідомість”.

Щільно переплелися долі наших співвітчизників-однодумців. Володимир Вернадський як вчений замкнув вершину тріади української космопланетарної наукової думки: Подолинський – Туган-Барановський – Вернадський, а як автор “Філософських думок натураліста” – і філософську космогонічну тріаду: Сковорода – Юркевич – Вернадський.

До речі, з Україною, зокрема з Харковом, пов’язаний початок творчої діяльності іншого предтечі сучасної наукової синергетичної парадигми, творця загальної організаційної науки – славетної “Тектології” – видатного російського вченого Олександра Богданова (випускник медичного факультету Харківського університету).

Все це вимагало іншого погляду на самий феномен часу фізичного, біологічного, історичного тощо. Життєві долі велетнів думки, їхні ідеї перетиналися неймовірним, подекуди трагічним чином. Ідеї Подолинського і Вернадського гармонічно вплелися у творчість їх сучасників.

На початку століття видатний російський філософ Павло Флоренський, який сягнув вершин російського космізму, парадигму “четвертого начала термодинаміки” намагався визначити через динамічну рівновагу між логосом та хаосом, пов’язуючи її з протистоянням креативної культури людства процесам дисипації космічної енергії на земній кулі. Він писав, що “культура – то є свідома боротьба зі світовим вирівнюванням: культура виступає як ізоляція, як затримка вирівнювального процесу всесвіту та збільшення відмінностей потенціалів в усіх галузях, як умови життя в протилежність до рівності – смерті”.

З цими ідеями перегукується теорія етногенезу видатного російського вченого Льва Гумильова. Трагічно склалося його життя. Після чергового арешту (їх було три; після другого у 1938 р. Л.Гумильова засудили до страти, Анна Ахматова, мати вченого, у стані емоційного потрясіння написала свій знаменитий “Реквієм” – і смертника помилували) він відбував покарання в одній з в’язниць ГУТАБу разом з астрономом і фізиком Миколою Козирєвим (самого Козирєва також за повторним вироком засудили до страти, а потім було відновлено попередній вирок – 10 років позбавлення волі, що передбачив Гумильов).

У 40-80-х роках М. Козирєв спочатку гіпотетично, а потім і експериментально досліджував як фізичну, так і біологічну “субстанцію часу”, зокрема здатність її, втрачаючи свою енергію, мінімізувати зростання ентропії (вимір хаосу) та встановлювати дезентропію – порядок, логос у всесвіті. М. Козирєв зробив відомі наукові відкриття вулканічної діяльності на Місяці, а головне – створив теорію причинної (несиметричної) механіки і впливу часу на речовину, з якої й випливала можливість вулканічних явищ на “мертвих” супутниках планет.

В середині ХХ ст. видатний бельгійський фізико-хімік російського походження Ілля Пригожин, якому в 1977 р. присуджено Нобелівську премію, визначив “четверте начало термодинаміки” для широкого кола неврівноважених процесів, стаціонарний стан яких за зовнішніми умовами, що протидіють досягненню системою врівноваженого стану, відповідає мінімуму виробництва ентропії. Ще у 40 роки для цілісної його характеристики щодо біосфери австрійський фізик Ервін Шредінгер запровадив термін негентропії. Однак предтечею цього відкриття багато в чому слід вважати С. Подолинського. Саме тому вже у 90-і роки відомий російський вчений Побіск Кузнєцов “четверте начало термодинаміки” запропонував назвати “законом Подолинського”.

На теренах України поряд з творцями філософських і наукових космопланетарних ідей виросла також когорта авторів технічних проектів завоювання космосу – передусім Сергій Корольов з Житомирщини та Юрій Кондратюк з Полтавщини. Широке визнання здобув сучасний лідер парадигми циклічності соціоекогенезу Юрій Яковець – російський вчений родом з Вінниччини.

Еволюція теорій циклічності

Подальші дослідження закономірностей соціально-економічного розвитку в “кондратьєвських довгих хвилях” дають підстави для висновку про те, що великі цикли кон’юнктури, які розпочинаються на рубежі та в середині століть, за своєю суттю якісно неоднакові. Для перших акцент перетворень спрямовано на зміну технологічних укладів (ТУ), які, за теорією сучасного російського економіста і політика Сергія Глазьєва, відповідають визначеному еталону світових рівнів галузевого розвитку, пов’язаних в єдину систему ТУ.

В інших відбуваються процеси, які приводять у відповідність до цих ТУ соціальні інститути, що регулюють суспільні відносини. І хоча соціоекогенез має еволюційний характер, точки зламу його циклоїди супроводжуються революційними подіями – аж до суспільних катастроф. Саме це і підтвердили у ХІХ ст. Велика буржуазна революція 1848 р., а в ХХ ст. – друга світова війна.

Сучасний російський вчений Спартак Афанасьєв показав, що два великих цикли кон’юнктури синхронізують з геологічним затемнено-перегелієвим циклом довжиною в 108 років, тобто дві “хвилі Кондратьєва” фрактально вкладаються у цей астрономічно-геофізичний цикл, який за “основним законом часу” геніального російського поета Велімира Хлєбникова відповідає періоду у 39 + 39 днів (108 років без 81 дня).

Ще у 1920 р. Хлєбников писав: “Язик людини, будова м’яса її тіла, черга поколінь, стихії воєн, будова натовпу, решітка безлічі її справ, самий простір, де вона живе, чергування суші та морів – усе підкоряється одному ж і тому коливальному закону, а тому кожна наука – граматика, фізіологія, історія, статистика, географія – є главою науки про небо”.

Таким чином, економетричні, історіометричні, геофізичні та астрономічні цикли синхронізують, фрактально вкладаючись один в одного. Причому, сучасний російський вчений І.Одеський показав, що як седиментаційні геологічні цикли, так і “кондратьєвські довгі хвилі” асиметричні переважно близько до “золотого перетину” і мають конфігурацію з стрімким підвищувальним та пологим знижувальним крилами. Усе це вказує на можливість існування універсального закону розвитку природи та суспільства для різноманітних сталих динамічних систем у вигляді відповідності коливальних процесів принципу гармонічної спіралі. Саме у цьому напрямі розвивається вітчизняна наукова школа циклічної парадигми, очолювана Арнольдом Кулінковичем.

Що стосується розвитку універсальної ідеї “золотого перетину”, який дивує людський світ уже кілька тисячоліть, то саме в Україні у 90-і роки Олексій Стахов з Вінниччини запропонував гіперболічну тригонометрію Фібоначчі (італійський математик Leonardo Fibonacci – скорочене filius Bonacci, тобто син Боначчі, який на основі кількісного аналізу процесу розмноження кроликів ще на початку ХІІІ ст. запропонував ряд чисел, кожне з яких дорівнює сумі двох попередніх {1, 2, 3, 5, 8, 13, 21, 34, 55, 89, 144, 233…}, а співвідношення двох сусідніх чисел у ньому збігається до основної пропорції “золотого перетину” – 1,618 або зворотної їй – 0,618). Стахов вважає, що навіть в основі генетичного коду лежать магічні числа Фібоначчі (молекула ДНК являє собою фрактально вкладені одна в одну дві спіралі, що пов’язані між собою через “золотий перетин”).

Інший український вчений О. Боднар показав, що основним перетворюючим рухом у процесі формоутворення таких біологічних структур, як ананас, кактус, шишка тощо є так званий “гіперболічний поворот”. За визначенням цього львівського архітектора, саме “гіперболічний поворот” лежить в основі закону перетворення спіральних біосиметрій як фундаментального закону живої природи. Все це є підтвердженням гіпотези В. Вернадського про неевклідовий характер процесів у живій природі, в яких особливу роль відіграють гіперболічні функції Фібоначчі.

Сучасний російський вчений Олександр Субетто у своїй “Соціогенетиці” стверджує: “Велика Логіка Соціоприродної Еволюції “спресовує” внутрішню Логіку Стихійної Історії. Зростання ролі протиріччя між Суспільством і Природою як фундаментального протиріччя соціального розвитку визначає наростання протиріччя між соціальною та екологічною “дискретностями”… Стрибок в керованості власною Історією – імператив у Великій Логіці Соціоприродної Еволюції, імператив виживання людства”.

Подолання цього протиріччя за рахунок посилення керованості розвитком суспільства та гармонізації його з розвитком природи і є шляхом до виживання та подальшого розвитку людства. В іншому разі “незнання меж” антропогенезу як фундаментального протиріччя людини проявляє себе у формі посилення інтенсивності катастроф, що й спостерігається в усьому світі наприкінці ХХ ст.

Саме у цьому сторіччі в період “великої депресії” 30-х років економісти США, Швеції та інших європейських країн розробили конкретні заходи щодо подолання кризи в їх господарствах. Видатний англійський вчений Джон Мейнард Кейнс у виданій 1936 р. книзі “Загальна теорія зайнятості, процента та грошей” систематизував ці заходи як антикризові за рахунок використання різноманітних методів макроекономічного регулювання. Їх було узагальнено та віднесено до теорії і практики кейнсіанства, а в подальшому, у наш час, – неокейнсіанства.

Актуальність вирішення цієї ж проблеми в умовах “великої рецесії” 90-х років, що охопила господарства України, Росії та інших пострадянських країн, практично стала настільки нагальною, що сьогодні вже не потребує коментарів.

Слід підкреслити, що обидві кризи 30-х та 90-х років підтвердили прогностичну сталість теорії “довгих хвиль Кондратьєва”. Адже він на момент своїх досліджень у 20-х роках розрахував дві повні хвилі і третю незакінчену, прогноз завершення якої зробив на 30-і роки як кризові для економіки. Точність прогнозу вразила наукову громадськість у період “великої депресії” 30-х років. У 1939 р. вийшов друком двотомник “Ділові цикли” Йозефа Шумпетера, де поліциклічну економічну теорією узагальнено.

Однак початок другої світової війни, після чого почався економічний бум, відволік увагу науковців від результатів досліджень попередників. До того ж було страчено у 1938 р. і самого М. Кондратьєва. І тільки валютно-фінансова та нафтова кризи початку 70-х років, які відбулись на зламі “кондратьєвської довгої хвилі” у верхній її точці, змусили вчених багатьох країн повернутися до цих ідей.

У 1975 р., через 36 років після публікації двотомника Шумпетера, вийшла в світ книга німецького економетрика Герхарта Менша “Технологічний пат: інновації долають депресію”, в якій шумпетерівська інноваційна теорія “довгих хвиль” дістала певний розвиток і започаткувала активізацію досліджень у напрямі циклічної парадигми розвитку природи і суспільства.

У наш час останніми до цих досліджень долучились російські та українські вчені після того, як наприкінці 80-х років відбулась наукова реабілітація Кондратьєва і через 60 років його праці було перевидано в СРСР. Уже наприкінці 1991 р. з’явилась цікава стаття Григорія Кваші, Володимира Лапкіна та Володимира Пантіна “Ритми історії”, в якій було виявлено два 144-річні (4 по 36 років) цикли російської історії: перший (1653-1797 рр.) визначено як “петровський”, а другий (1881-2025 рр.) – як “індустріальний”.

В той самий час три століття московського володарювання до першого циклу і майже століття (1797-1881 рр.) між першим та другим циклами залишились невизначеними для історичного процесу Росії.

У тому ж 1991 р. в СРСР, перед його розпадом, вперше було надруковано написану ще у 70-і роки піонерську роботу колишнього радянського дисидента, видатного історика і соціолога Олександра Янова, який у ті ж роки емігрував до США.

Символічним є те, що робота під назвою “Одіссея російської автократії” з’явилась у часописі “Перспективи” і, по суті, розкривала перемінні цикли російських реформ та контрреформ, починаючи з правління Івана Грозного. В ній уперше було вміщено методологічний апарат для оцінки перспектив історичного розвитку Росії.

Активізація ж циклічних досліджень як в Росії, так і в Україні по-справжньому почалась лише після ювілейної міжнародної наукової конференції, що відбулась у Москві 17 березня 1992 р. – у день сторіччя з дня народження Миколи Кондратьєва. На цій конференції було утворено Міжнародний фонд імені М.Д. Кондратьєва і щорічно стали проводитися Кондратьєвські читання (вже відбулось 7). З інтервалом у три роки проведено вже 3 міжнародні Кондратьєвські конференції в Москві, Санкт-Петербурзі та Костромі.


20.12.2010

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!