Osvita.ua Вища освіта Реферати Філософія Філософська творчість Фрідріха Енгельса. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Філософська творчість Фрідріха Енгельса. Реферат

У рефераті зроблено огляд твору "Людвіг Фейєрбах і кінець класичної німецької філософії" Фрідріха Енгельса

Твір "Людвіг Фейєрбах і кінець класичної німецької філософії" Фрідріха Енгельса повертає нас назад по часу на одне покоління (до періоду підготовки Німеччини до революції 1848р). Але філософська революція передувала політичному перевороту. На той час система Гегеля була вінцем всього філософського розвитку і піднімалась навіть до рівня королівсько-прусської державної філософії. Наприклад, особливою популярністю користувалось таке положення Гегеля: "Все дійсне є розумним; все розумне є дійсним", яке, по суті, було філософським виправданням деспотизму. Або такий вираз:"В своїй розгортці дійсність розкривається як необхідність", тобто це означало, що тодішня держава була настільки розумною, наскільки вона була необхідною, а якщо хтось вважає державу або уряд непридатними, це пояснюється непридатністю підданих.

На думку Гегеля, в процесі розвитку все, що було дійсним, стає недійсним, втрачає свою необхідність, право на існування, свою розумність. Місце відмерлої дійсності мирно займає нова дійсність, якщо стара була досить розумною, щоб загинути без опору, і насильно, якщо опирається цій необхідності. Таким чином, це гегелівське положення перетворюється завдяки самій гегелівській діалектиці в свою протилежність: все дійсне стає з часом нерозумним, а значить, воно нерозумне вже по своїй природі; а все, що є розумним в людських головах має стати дійсним, хоч як би воно не суперечило існуючій дійсності.

Отже, теза про розумність всього дійсного перетворюється в іншу тезу: гідне загибелі все те, що існує. Але основне значення гегелівської філософії якраз і полягає у тому, що вона розділилась з уявленнями про конечний характер результатів людського мислення і дії. Істина, яку повинна пізнавати філософія, вважав Гегель, існує у вигляді готових догматичних положень, а в самому процесі пізнання, в довгому історичному розвитку науки, яка, навіть відшукуючи деяку так звану істину, повинна йти далі.

Історія, як і пізнання, не може отримати завершення в якомусь ідеальному стані людства, досконала держава може існувати лише у фантазії. Це діалектична філософія руйнує уявлення про абсолютну істину, для неї немає нічого раз і назавжди встановленого, безумовного, святого. На всьому і у всьому вона бачить відбиток неминучого падіння, і ніщо не може встояти перед нею, крім неперервного процесу виникнення і знищення, безкінечного сходження від нижчого до вищого. Вона сама є менш простим відображенням цього процесу в мислячому мозку.

Гегелівська філософська система охопила незрівнянно більш широку область ніж попередні, і розвинула в цій області вражаюче багатство думок. Феноменологія духу, логіка, філософія природи, філософія духу, історії, права, релігії, історія філософії, естетика тощо - в кожній з цих областей Гегель намагається знайти і вказати на нить розвитку.

У всіх філософів перехідною є "система", саме тому, що системи виникають із неперехідної потреби людського духу: потреби подолати всі суперечності. Але якщо б усі протиріччя були усунуті, ми прийшли б до так званої абсолютної істини, - всесвітня історія була б завершена, хоча вона повинна продовжуватись. Отже, тут виникає нове протиріччя. Вимагати від філософії вирішення всіх протиріч означає вимагати, щоб один філософ зробив оправу, яку може зробити лише все людство у своєму поступальному розвитку. Значить, ми повинні залишити недосяжну "абсолютну істину" і шукати відносні істини за допомогою діалектичного мислення.

Гегелем взагалі завершується філософія, тому що його система - завершення попереднього розвитку філософії і тому, що він сам вказує нам шлях до дійсного пізнання світу. Людина, яка була прибічником думок Гегеля, його системи, могла бути досить консервативною щодо релігії і політики. Той же, хто головним вважав діалектичний метод, міг належати до крайньої опозиції. Сам Гегель схилявся більше до консервативної сторони.

В той час коли матеріалізм розглядає природу як єдине дійсне, в гегелівській системі природа є лише "відчуженням" абсолютної ідеї, як би її деградацією;мислення і його продукт, ідея є первинними, а природа похідною, існуючою лише завдяки тому, що ідея зійшла до цього. В цей час з'являється твір Фейєрбаха "Сутність християнства", який проголосив матеріалізм. Природа існує незалежно від філософії, вона є основа, на якій виросли люди, продукти природи. Поза природою і людиною немає нічого, вищі істоти, створені нашою релігійною фантазією, це - фантастичні відображення нашої особистої сутності.

Після цього гегелівська школа розклалася, але його філософія не була здоланою. Фейєрбах розбив систему, але оголосити дану філософію помилковою ще не означає покінчити з нею. Крім того, це велике творіння не можна було знищити, критика повинна була знищити її форму і врятувати добутий нею новий зміст.

Велике основне питання всієї, особливо новітньої філософії є питання про відношення мислення до буття. Філософи розділились на два великих табори відповідно до того, як вони відповідали на це питання. Ті, які твердили, що дух існував до природи, і які, виходить, в кінцевому рахунку, так чи інакше визнавали створення світу, утворили ідеалістичний табір. Ті же, хто основним початком вважали природу, примкнули до різних шкіл матеріалізму. Але питання про відношення мислення до буття має і іншу сторону: як відносяться наші думки про навколишній світ до цього світу?

Чи може наше мислення пізнати дійсний світ, чи можемо ми в наших уявленнях і поняттях про дійсний світ скласти вірне відображення дійсності? Це питання у філософії називається питанням про тотожність мислення і буття. Більшість філософів згодні з цим твердженням, у тому числі і Гегель: в дійсному світі ми пізнаємо мислительний зміст, саме то, завдяки чому світ стає поступовим здійсненням абсолютної ідеї, яка існувала десь незалежно від світу і до нього. Зрозуміло, що мислення може пізнати той зміст, який вже є змістом думки.

Але є й інші філософи, які не згодні з можливістю пізнання світу. Серед них - Юм і Кант. Спростуванням їх думок - у практиці, а саме в експерименті і в промисловості. Адже ми можемо довести правильність нашого розуміння даного явища природи тим, що самі його виробляємо, викликаємо його із його уму, примушуємо задовольняти наші потреби.

Бурхливий розвиток природознавства і промисловості призвів до наповнення ідеалістичних систем матеріалістичним змістом. В гегелівській системі дійшло до того, що вона і по методу і по змісту являє собою лише ідеалістично на голову поставлений матеріалізм.

Хід розвитку Фейєрбаха - хід розвитку гегельянця до матеріалізму. На певній сходинці цього розвитку він відмовився від ідеалістичної системи свого попередника, він усвідомлює, що існування "абсолютної ідеї" до виникнення світу - це фантастичний залишок віри і творця, що речовий, чуттєве сприймаємий світ є єдино дійсним і що наша свідомість та мислення є продуктами мозку. Матерія є не продукт духу, а дух є вищий продукт матерії.

Матеріалізм, як і ідеалізм, пройшов декілька рівнів розвитку. З кожним великим відкриттям матеріалізм неминуче змінює свою форму. Матеріалізм XVIII ст. був переважно механічним, людина вважалася своєрідною машиною. Застосування виключно масштабу механіки до процесів хімічного та органічного характеру -основний недолік - обмеженість класичного французького матеріалізму. Другий недолік - нездатність зрозуміти світ як процес, як матерію, що перебуває у неперервному історичному розвитку. Природа знаходиться у вічному русі; це знали й тоді. Але цей рух, як вважали, вічно обертався по одному колу і таким чином залишався на тому ж місці. Це так званий рух в просторі, але не в часі. Історичний погляд на речі був відсутній і в області історії.

Фейєрбах був сучасником трьох важливих відкриттів - відкриття клітини, вчення про перетворення енергії і теорії розвитку Дарвіна, але вчений не міг слідкувати за розвитком науки, оскільки жив у віддаленому, глухому куточку - у селі. Фейєрбах був правий, що природо науковий матеріалізм "складає основу будівлі людського знання, але ще не саму будівлю". Ми живемо не тільки в природі, але і в суспільстві, яке теж має свою історію розвитку і свою науку. Отже, задача полягала у тому, щоб погодити науку про суспільство з матеріалістичною основою і перебудувати її згідно цієї основи. Але Фейєрбаху не судилося зробити це, як казав він сам:

"Йдучи назад, я з матеріалістами; йдучи вперед, я не з ними".

Дійсний ідеалізм Фейєрбаха виступає назовні в той же час, коли ми підходили до його філософії релігії та етики. Фейєрбах зовсім не хоче залишати релігію; він хоче її удосконалити. Сама філософія повинна розчинитися у релігії. За вченням Фейєрбаха, релігія - основане на почуті, сердечне відношення між людьми, яке до сих пір шукало свою істину у фантастичному відображені дійсності, - через одного або багатьох богів, цих фантастичних відображень людських властивостей, - а тепер безпосередньо і прямо знаходить її у любові між "я" і "ти". Фейєрбах стверджує, що повне своє значення відносини між людьми отримають лише тоді, коли їх освятить словом релігія. Головне для нього у тому, щоб людські відносини розглядались як нова, істина релігія. Релігія - rеlіgаrе (зв'язок). Звідси, всякий взаємний зв'язок між людьми є релігія. Цілком неправильне є судження Фейєрбаха, що "періоди людства відрізняються один від одного лише змінами у релігії". Це показала нам історія.

Фейєрбах серйозно досліджує лише християнство заснованого на монотеїзмі релігії Заходу. Він показує, що християнський бог - лише фантастичне відображення людини, а з іншого боку, він є продуктом процесу абстрагування, квінтесенцію багатьох племінних і національних богів. Отже, і людина, відображенням якої є бог, являє собою не дійсну людину, а квінтесенцію багатьох дійсних людей; це - абстрактна людина, уявний образ.

У відношеннях між людьми Фейєрбах бачить лише одну сторону -мораль, основою якої є устремління до щастя. Розумне самообмеження стосовно самих себе і любов у спілкуванні з іншими - такі основні правила фейєрбахівської моралі. Любов всюди і завжди є у Фейєрбаха диво творцем. Таким чином у його філософії зникають останні рештки революційного характеру, його теорія моралі безсила по відношенню до дійсного світу. На справді у кожного класу своя мораль, яка порушується, коли можна зробити це без наказано. А любов, яка повинна б усе об'єднувати, проявляється у війнах, суперечках.

Фейєрбах хватається за природу і за людину, які залишаються у нього тільки словами. Він не міг нічого конкретного сказати ні про дійсну природу, ні про дійсну людину. Але, щоб перейти від його абстрактної людини до дійсних, живих людей, необхідно вивчити цих людей в їх історичних діях. Цей подальший розвиток фейєрбахівської точки зору був початий у 1845 році Марксом у книзі "Святе сімейство". Фейєрбах залишався "матеріалістом внизу, ідеалістом зверху". Він не подолав Гегеля критикою, а просто відкинув його систему.

Розрив з філософією Гегеля відбувся тут шляхом повернення до матеріалізму, його представники розуміли дійсний світ таким, яким він сам дається кожному хто підходить до нього без ідеалістичних міркувань. Гегель не був просто відкинутий. За вихідний пункт була взята революційна сторона його філософії — діалектичний метод. Діалектика зводилась до науки про загальні закони руху як зовнішнього світу, так і людського мислення. Таким чином, діалектика понять сама ставала лише свідомим відображенням діалектичного руху дійсного світу. Велика основна думка, - що світ складається не із готових предметів, а являє собою сукупність процесів, в якій предмети, що здаються незмінними, знаходяться в безперервній зміні. Якщо ми керуємося цією думкою, то для нас не важливий зміст конечних рішень і вічних істин, які мають лише відносний характер.

Важливе не знання про закінчені предмети, а знання про процеси, про виникнення і розвиток цих предметів, про зв'язок, який з'єднує ці процеси природи в єдине ціле. Те, що застосовується до природи, яку розуміють як історичний процес розвитку, повинно застосовуватись і до всіх галузей історії суспільства і до всієї сукупності наук, що займаються речами людськими. Але історія розвитку суспільства в одному пункті суттєво відрізняється від історії розвитку природи. В природі діють одна на одну лише сліпі, без свідомі сили, у взаємодії яких і проявляються загальні закони.

В історії суспільства діють свідомі люди, що мають певні цілі. Однак, незважаючи на це, хід історії підкоряється загальним внутрішнім законам. Зіткнення окремих стремлінь і дій призводить до стану, аналогічного до того, який панує у позбавленій свідомості природі. Дії мають ціль, але результати бувають зовсім не бажані. Отже, випадковість панує і в області історичних явищ. Але де на поверхні відбувається гра випадку, там сама ця випадковість виявляється підкореною внутрішнім, скритим законам. Справа лише у тому, щоб відкрити ці закони.

Недолік старого матеріалізму у вивченні історії полягає у тому, що раніше розглядалися лише ідейні мотиви історичної діяльності людини, не вивчалися причини їх виникнення, висвітлювалися об'єктивні закономірності у розвитку системи суспільних відносин.

Так, якщо розглядати буржуазне суспільство, то можна чітко визначити, що буржуазія і пролетаріат виникли в наслідок змін у економічних відносинах, точніше - у способі виробництва. Подібно до того, як мануфактура вступила в конфлікт з феодальним людом, так і велика промисловість опинилась в конфлікті з буржуазним людом, який має свої недоліки, серед яких надвиробництво і масова бідність, що вимагає звільнення виробничих сил від пут шляхом зміни способу виробництва. Отже, всяка політична боротьба є боротьба класова і всяка боротьба класів за своє звільнення ведеться насамперед для звільнення економічного.

Суспільство створює собі орган для захисту своїх загальних інтересів — державну владу. Але ледве встигнувши виникнути, вона набуває самостійності по відношенню до суспільства, стає органом певного класу, сприяє здійсненню панування цього класу. Ставши самостійною силою, держава порушує нову ідеологію. Ідеології більш високого порядку, тобто це більш віддалені від матеріальної економічної основи, набувають форму філософії та релігії. Релігія виникла в давні часи із первісних уявлень людей про свою власну і навколишню природу. Ці початкові релігійні уявлення в своїй більшості загальні для кожної спорідненої групи народів, після розділення таких груп розвиваються у кожного народу своєрідно, відповідно до життєвих умов. Боги створені таким чином у кожного окремого народу, були національними богами. Усі вони жили в уявленнях людей лише доти, поки існувала нація, і падали разом з її загибеллю. З часом виникла необхідність у новій світовій релігії.

Християнство виникло із суміші узагальненої східної, особливо єврейської, теології і вульгаризованої грецької філософії. Виникнувши, релігія завжди зберігає запас уявлень, успадкований з попередніх часів, так як у всіх взагалі областях ідеології традиція є великою консервативною силою. Але зміни, які відбуваються у цьому запасі уявлень, визначаються класовими, економічними відносинами людей, які роблять ці зміни.

На своїй останній, за думкою Енгельса, стадії християнство вже не могло бути ідеологічним маскуванням для стремлінь будь-якого прогресивного класу, воно все більше ставало винятковим надбанням пануючих класів, які використовували його як засіб управління нижчими класами. При цьому кожний із пануючих класів використовує свою власну релігію: землевласники - католицький ієзуітизм або протестантську ортодоксію; ліберальні і радикальні буржуа - раціоналізм. Крім того, виявляється цілком не важливим, чи вірять вони самі у свої релігії.

Це тільки загальний огляд Марксового розуміння історії, яке наносить смертельний удар в області історії подібного до того, як діалектичне розуміння природи робить непотрібною і неможливою усяку натурфілософію. Тепер завдання в цих областях полягає не у тому, щоб вигадувати зв'язки із голови, а у тому, щоб відкривати їх в самих фактах. За філософією, вигнаною із природи і з історії, залишається, таким чином, ще тільки царство чистої думки, оскільки воно ще залишається: вчення про закони самого процесу мислення, логіка і діалектика.

К. Маркс: тези про Фейєрбаха

1. Основний недолік всього попереднього матеріалізму - включаючи і фейєрбахівський - полягає у тому, що предмет, дійсність, чуттєвість береться тільки у формі об'єкта, або у формі споглядання, а не як людська чуттєва діяльність, практика, не суб'єктивно. Звідси і виникло, що діяльна сторона на противагу матеріалізму, розвивалась ідеалізмом, але тільки абстрактно, так як ідеалізм не знає дійсної, чуттєвої діяльності як такої. Фейєрбах хоче мати справу з чуттєвими об'єктами, дійсно відмінними від уявних об'єктів, але саму людську діяльність він бере не як предметну діяльність. Тому в "Сутності християнства" він розглядає, як істинно людську, тільки теоретичну діяльність, тоді коли практика береться і фіксується в брудноторгашівській формі її прояву. Він тому і не розуміє значення "революційної", "практично - критичної" діяльності.

2. Питання про те, чи має людське мислення предметну істинність, - питання не теорії, а практики. Тому дискусія про дійсність чи не дійсність мислення, ізольована від практики, є схоластичним питанням.

3. Матеріалістичне вчення про те, що люди є продуктами обставин і виховання, що змінені люди є продуктами інших обставин і виховання, забуває, що обставини змінюються саме людьми і що вихователь сам повинен бути вихованим. Вона призводить до того, що ділить суспільство на дві частини, одна з яких височіє над суспільством. Співпадання зміни обставин і людської діяльності може розглядатися і бути зрозумілим раціонально тільки як революційна практика.

4. Фейєрбах виходить з факту релігійного само відчуження, із роздвоєння світу на релігійний, уявний світ і дійсний. Він зводить релігійний світ до його земної основи. Він не помічає, що після цього ще одне залишається незробленим, а саме: земна основа віддаляє себе від себе земної і переносить себе в небо як деяке самостійне царство, і ця обставина може бути пояснена лише само розірваністю і само суперечністю цієї земної основи. Отже, остання сама має бути зрозумілою у своєму протиріччі, а потім практично революціонізована шляхом усунення цього протиріччя.

5. Невдоволений абстрактним мисленням, Фейєрбах апелює до чуттєвого споглядання; але він розглядає чуттєвість не як практичну, людську чуттєву діяльність.

6. Фейєрбах зводить релігійну сутність до людської сутності. Але сутність людини не є абстракт, властивий окремому індивіду. В своїй дійсності вона є сукупністю всіх суспільних відносин.

Фейєрбах, який не займається критикою цієї дійсної сутності, виявляється тому вимушеним:

  • абстрагуватися від ходу історії, розглядати релігійне почуття відособлено і припустити абстрактного - ізольованого - людського індивіда;
  • тому у нього людська сутність може розглядатися тільки як "рід", як внутрішня, німа все загальність, що пов'язує індивідів тільки природними узами.

7. Тому Фейєрбах не бачить, що "релігійне почуття" саме є узагальнений продукт і що абстрактний індивід, який підлягає аналізу, в дійсності належить до певної суспільної форми.

8. Суспільне життя є за своєю сутністю практичним. Всі містерії, які ведуть теорію в містицизм, знаходять своє раціональне вирішення у людській практиці і в розумінні цієї практики.

9. Найбільше, чого досягає споглядальний матеріалізм, тобто матеріалізм, який розуміє чуттєвість не як практичну діяльність, це - споглядання ним окремих індивідів в "громадському суспільстві".

10. Точка зору старого матеріалізму є "громадянське" суспільство; точка зору нового матеріалізму є людське суспільство, або усуспільнене людство.

11. Філософи лише по різному пояснювали світ, але справа полягає у тому, щоб його змінити.


20.12.2010

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!