Osvita.ua Вища освіта Реферати Філософія Філософія як система загальних поглядів на світ. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Філософія як система загальних поглядів на світ. Реферат

Світогляд складається під впливом соціальних умов, виховання й утворення. Його формування починається з дитинства. Воно визначає життєву позицію людини. Філософія - це система самих загальних теоретичних поглядів на світ, місце в ньому людини, з'ясування різноманітних форм відносини людини до світу

Поняття світогляду. Людина — єдина істота на Землі, здатна до пізнання буття та власної самосвідомості. Результатом цієї здатності є знання про світ і про себе, яке виступає в емпіричній або теоретичній формі. Знання в свою чергу може матеріалізуватися, опредметнюватися, але для цього воно має стати ідеєю. Ідея — це думка, що містить мету діяльності і виражає певне майбутнє. Вона відбиває цілі та прагнення суб'єкта, які становлять певну світоглядну систему.

Світогляд — одна з форм свідомості людини, невід'ємний атрибут життєдіяльності людей. Способом його існування виступає філософія, а також суттєві "виміри" людини, включаючи її потенціальні можливості та призначення. Оскільки з самою філософією, її ідеями, змістом її положень погоджуються, остільки вона не тільки обґрунтовує себе раціональними аргументами, а й породжує переконання, вірування в неї.

Тому окремі філософи дотепно називають її вірознанням. Подальше поглиблення, уточнення знань про предмет філософії стане можливим завдяки знайомству з основними функціями, напрямками, течіями, школами філософії.

Метою розгляду даної теми є аналіз феномена світогляду, його структури, історичних форм і особливо філософії, її власної природи і значення в особистому та суспільному житті людини.

Аналізові світогляду, проясненню даного поняття філософи України приділяли пильну увагу, особливо починаючи з 80х років. Добре відомі праці В.І.Шинкарука, В.П.Іванова, М.В.Поповича та інших. Основна помилка у тлумаченні даного феномена, яка трапляється іноді в літературі, криється в ототожненні світогляду із знанням.

Проте зв'язок світогляду із знанням не означає їхньої тотожності: якби це було так, то не важко було б проінформувати людину або соціальну групу і без духовної кризи, без тяжкої внутрішньої муки сформувати світогляд. Це — просвітительський погляд, в основу якого покладено уявлення про те, що є загальні закони буття, відомі філософії, а знання цих законів і складає світогляд, тобто є сукупністю цілісних уявлень про світ та місце людини в цьому світі.

Однак світогляд не є лише сукупністю знань про світ, це, швидше, своєрідний синтез видів знань і різноманітних смислів осягнення світу людиною, проекція особистісних власних проблем, інакше кажучи, це не вищий процес засвоєння готового знання, а внутрішня робота і самоздобуття. Абсолютизація знання є вадою просвітницької концепції людини.

Але вже в давнину знали, що всезнайство розуму не навчає. Саме стійка презумпція, що можна за допомогою абсолютного знання із зовні формувати особистість, спричинила до появи репресивної педагогіки з її монологічністю та імперативними методами виховання типу "не хочеш — примусимо".

Формується не тільки світогляд, а й особистість з її переконаннями та життєвими установками, а тому світогляд може мати місце лише там, де є "само", тобто самоздобуття, самовиховання, саморозвиток, самовдосконалення, самоосвіта, самообмеження.

Сучасна доба пов'язана з важкими пошуками нових шляхів будівництва державності і формування національної культури. Для філософії це означає насамперед подолання догматизму та оновлення її проблемного поля. Але оновлення не має обернутися кон'юнктурщиною. Дехто вважає, що вся філософська література останніх десятиліть є фальшивкою, а істина — в нових установках, які цілком заперечують марксистську традицію.

Здатність повернутися на 180 градусів без зламів і потрясінь означає лише одне: світогляду не було, а була сума знань, які удавано визнавалися, аби зберегти лояльну позицію щодо режиму, але зовсім не збігалися з поведінкою. Маємо добре знайому ситуацію розщеплення індивіда на приватну та публічну людину.

Таким чином, запроваджений до людського лексикону Кантом термін "світогляд" не слід розуміти буквально, як лише систему поглядів на світ, — це споглядацьке, просвітницьке тлумачення, — а як активне самовизначення людини в світі, яка шукає шляхи від ідеї до дії. Світогляд з цих позицій є системою принципів та знань, ідеалів і цінностей, надій та вірувань, поглядів на сенс і мету життя, котрі визначають діяльність індивіда, або соціального суб'єкта, й органічно входять до його вчинків і норм мислення.

За невідповідності між думкою та дією розквітає соціальна мімікрія, конформізм, лицемірство, тобто починається глибинна криза існуючих світоглядних цінностей. Тоді постає проблема розробки нових цінностей і світогляду. Без цього суспільство не може функціонувати, оскільки світогляд є формою його суспільної самосвідомості, через яку суб'єкт усвідомлює свою соціальну сутність і оцінює свою духовно практичну діяльність.

Світогляд — інтегральне духовне утворення, яке спонукає до практичної дії, до певного способу життя та думки. У структурному плані прийнято виділяти в ньому такі підсистеми або рівні, як світовідчуття, світосприйняття та світорозуміння. Свого часу німецький філософ К.Ясперс присвятив спеціальне дослідження психології світоглядів, оскільки світогляд не тільки окремих індивідів, а й соціальних груп і навіть епох в одних випадках тяжіє до гармонійного, оптимістичного, а в інших — до похмуро песимістичного, стурбовано трагедійного сприйняття буття.

Емоційні та інтелектуальні почуття й розуміння як компоненти людської суб'єктивності по-різному представлені у різних світоглядних системах і спричинюють їхню різноманітність. У міфології, наприклад, світовідчуття переважає над розумінням, а в філософії — навпаки.

За способом свого існування світогляд поділяється на груповий та індивідуальний, хоча поза особистістю та без особистості не може існувати жодна світоглядна система. За ступенем та чіткістю самосвідомості світогляд поділяється на життєво практичний, тобто здоровий глузд, та теоретичний, різновидом якого і є філософія.

Здоровий глузд закарбовується в афоризмах життєвої мудрості та у максимах духовного життя народу, а теоретичний світогляд — у логічно впорядкованих системах, в основі яких лежить певний категоріальний апарат і логічні процедури доведень та обґрунтувань. Проте будь-який світогляд, незалежно від того, як він структурується чи класифікується, об'єднує наявність переконання. Це — ядро та смисл світогляду як такого, оскільки саме переконання і з'єднують думку з дією, втілюють ідею у практичну діяльність.

Немає переконань — немає й світогляду, він або не сформувався, або девальвувався. Зречення переконань або розчарування в них — завжди особиста трагедія, тому що переконання є ідеєю, яка пройшла крізь серце людини, пережита і вистраждана нею. Як зазначав Ф.Достоєвський у підготовчих матеріалах до роману "Підліток", почуття розумом не сколихнути, і треба спочатку вирвати з серця ідею, яка засіла у ньому у вигляді почуття, але зробити це можна, лише розкроївши серце.

Переконання, уявлення, ідеї, почуття, опосередковані досвідом особистості, беруть участь у формуванні життєвої позиції. Не може бути світогляду без ідеалу; ідеал потребує віри в своє втілення; віра ж невіддільна від любові, людина вірить і сподівається на те, що вона вважає святим і дорогим. Саме тому світогляд — не лише знання й усвідомлення, це ще й життєвий процес, а саме: духовно практичне засвоєння світу, в якому світові дійсному, світові наявного буття протиставляється світ належного, світ ідеалів, цілей і сподівань, трансцендентний світ жаданого буття.

Ще раз підкреслимо, що світогляд — не просто узагальнене уявлення про світ, а форма суспільної самосвідомості людини, вузловими категоріями якої виступають поняття "світ" і "людина". Через ці поняття суб'єкт світогляду усвідомлює своє призначення у світі і формує життєві установки. Світогляд за самою своєю суттю є універсальним, оскільки інтегрує знання і почуття у переконання, а також практичним, оскільки орієнтує на вирішення найважливіших проблем людського існування, виражає імперативи поведінки людини та сенс її життя. В цьому і полягає функціональне призначення світогляду.

Світогляд — постійний супутник людської життєдіяльності на будь-якому етапі історії суспільства. Найбільш вивченими історичними формами його є міф та релігія.

Першим дійшов висновку про те, що міф є стадією розвитку свідомості, яка відповідає певній історичній добі, французький культуролог Л.Леві-Брюль. Щоправда, він спирався на плідну думку німецького філософа Ф.Шеллінга про міф як продукт народної творчості.

Продовжуючи ідеї Шеллінга, вже на початку нашого століття німецький мислитель Е.Кассірер спробував осягнути світ "зсередини" відповідно до його власних законів розвитку. Під впливом цих мислителів у двадцятому столітті з'явилась значна кількість літератури, присвяченої дослідженню міфологічного світогляду. Найпомітнішими стали праці Д.Фрезера та К.Леві-Стросса, а у вітчизняній традиції — О.Ф.Лосева та ряду інших.

Міфологічній формі світогляду притаманні антропоморфізм, тобто ототожнення природних сил з людськими, одухотворення їх. Тому усвідомлення факту поділу світу на світ речей та світ антропоморфних істот означало початок розпаду міфу. Уособлення ж сил природи (символізм) також є пізньою стадією міфу, що особливо характерно для античної міфології. Міф є історично першою формою самосвідомості, котра відокремилася від практики. Тут криються витоки його антропоморфізму.

Для міфологічного світогляду характерним є, по-перше, усвідомлення роду як колективної особи, переконаної у наявності спільного предка — тотема. За умов тогочасного суспільства тотемні вірування виявились надзвичайно практичними, через те, що цементували індивідів у родову цілісність, а отже, були життєвою силою. Власне в цьому і полягає головне призначення світогляду взагалі.

По-друге, міфологічний світогляд значною мірою обернений у минуле, адже тотемний предок був, до того ж був як ідеал діяльності. У цьому секрет міфологічного розуміння історичного часу. Формально майбутнє начебто обернене у минуле, але насправді ретроспективний ідеал є те належне та жадане, до чого прагне родова община Але все ж таки людське життя поки що не поділене чітко на теперішнє і майбутнє. І ця обставина допомагає зрозуміти силу традиції, а як наслідок — панування циклічної моделі історичного часу.

По-третє, оскільки міфологічний світогляд антропоморфний, то неминуче формування анімістичної картини буття, тобто одухотворення усього сущого. Це олюднення природи є наслідком нерозчленованості буття на суб'єкт та об'єкт, а нероздільність людини і космосу, людини і природи означає, що у світогляді домінує світовідчуття. Та інакше не могло й бути, бо родове суспільство — це дитинство людства, і цій стадії міг відповідати світогляд у міфо-поетичній формі. Міф є перше повстання поезії проти прози життя. Міф є мудрість у поетичній формі юного людства.

І подібно до того, як доросла людина тужить за дитинством, розуміючи, що дещо втрачено разом із ним назавжди, людство, пройшовши цю стадію, сприймає міфо-поетичний світогляд як неповторне чудо, що породило духовні цінності недосяжного зразка. І, мабуть, повсякчас будуть ностальгічні спроби відродити міфо-поетичну концепцію світу та людини.

У кращому випадку це стимулює процес художньої творчості (згадаймо Габріеля Маркеса або Чингіза Айтматова), в гіршому — породжуються ідеологічні міфи, що наклали жорстокий відбиток на життя людства у XX столітті. Релігія є більш пізньою та зрілою формою світогляду людства, а тому і більш дослідженою. В ній буття осягається іншими, ніж у міфі засобами. В релігійній свідомості вже чітко розділяються суб'єкт і об'єкт, а отже, долається характерна для міфу неподільність людини й природи і закладаються основи проблематики, яка стане специфічною для філософії.

В релігії ідея відділяється від матерії і навіть протиставляється їй. Світ роздвоюється на духовний та тілесний, земний і небесний, горний і дольний, природний і надприродний, до того ж земний починає розглядатися як наслідок надприродного. Міфологічні ж персонажі (а в пізніх міфах "язичницьких релігіях" і боги) живуть у феноменальному світі (на горі Олімп, на горі Меру тощо).

У релігії виникає зовсім інший, ноуменальний світ, недоступний органам чуттів і розуму, а тому в об'єкти надприродного світу треба вірити. Віра і виступає головним способом осягнення буття. Релігія постулює світ ідеальних сутностей, що у практичному плані веде до обґрунтування пріоритету духу над тілом, необхідності турботи про душу з усіма наслідками для способу життя віруючих, які звідси випливають. Зв'язок із богом через культ та релігійну організацію (церкву) є критерієм наявності релігійного світогляду і належності до певної конфесії.

Другою особливістю релігійного світогляду є його практичність, оскільки віра без справ мертва. А в зв'язку з цим віра в бога та надприродний світ взагалі викликає своєрідний ентузіазм, тобто життєву енергію, яка надає розумінню цього світу життєвого характеру. Релігію творить народ, він є і суб'єктом і об'єктом релігійної творчості, яка в історії виступала джерелом потужних зрушень у суспільстві.

В релігії поряд із світовідчуттям добре розвинене світорозуміння, тобто є релігійна ідея, яка обґрунтовується теологами. Але в тому й полягає особливість і привабливість релігійного світогляду, що в ньому ідея пройнята своєрідно екзальтованим почуттям, вона переживається і підживлює віру.

Краще всіх, мабуть, про роль почуття в релігії сказав апостол Павло: "Коли я говорю мовами людськими й ангельськими, та любові не маю, — то став я як мідь та дзвінка або бубон гудячий. І коли маю дар пророкувати і знаю всі таємниці й усе знання, і коли маю всю віру, щоб навіть гори переставляти, та любові не маю, — то я ніщо. І коли я роздам усі маєтки свої, і коли я віддам своє тіло на спалення, та любові не маю, — то пожитку не матиму жодного... Ніколи любов не перестає! Хоч пророцтва й існують, — та припиняться, хоч мови існують, — замовкнуть, хоч існує знання, — та скасується".

Якщо для міфа головним є обґрунтування зв'язку індивіда з родом, то для релігії — досягнення єдності з Богом як втіленням святості та абсолютною цінністю. В цьому полягає позитивне значення релігії, бо чим є життя, коли нема нічого святого і все піддається нігілістичному запереченню, людині нашого століття добре відомо. Але й засилля релігійного світогляду становить певну небезпеку. Слід пам'ятати, що ні релігійний фанатизм, ні поліцейський атеїзм не є альтернативою.

Основні структурні компоненти світогляду

Світогляд є система узагальнених відчувань, інтуїтивних представлень і теоретичних поглядів на навколишній світ і місце людини в ньому, на багатобічні відношення людини до світу, до самого себе і до ін. людей, система не завжди усвідомлених основних життєвих установок людини, визначеної соціальної групи і суспільства, їхніх переконань ідеалів, ціннісних орієнтацій, соціально-політичних, моральних, етичних і релігійних принципів пізнання й оцінок.

Світогляд - це свого роду каркас структури особистості, класу чи суспільства в цілому. Суб'єкт світогляду - особистість, соціальна група і суспільство в цілому.

Основа світогляду - знання. Вони складають інформаційну сторону світогляду. Усяке пізнання формує світоглядний каркас. Найбільша роль у формуванні цього каркаса належить філософії, тому що філософія виникла і сформувалася як відповідь на світоглядні питання людства.

У структуру світогляду входять не тільки знання але і їхня оцінка. Тобто наявна не тільки інформаційна але і ціннісна (аксиологічна) насиченість.

Знання входять у світогляд у виді переконань. Переконання - це та призма через яку бачиться дійсність. Переконання - не тільки інтелектуальна позиція, але і емоційний стан, стійка психологічна установка; впевненість у правоті своїх ідеалів, принципів ідей поглядів, що підкоряють собі почуття совість волю і вчинки людини.

У структуру світогляду входять і ідеали. Ідеали можуть бути як науково обґрунтованими так і ілюзорними, як досяжними так і нереальними. Як правило вони звернені в майбутнє. Ідеали - основа духовного життя особистості. Наявність ідеалів у світогляді характеризує його як випереджаюче відображення, яке не тільки відображає дійсність але й орієнтує на її зміну.

“Життя йде до досконалості керуючи ідеалом,- тим, що ще не існує, але мислиться, уявляється можливим для здійснення. Дійсність завжди суть втілення ідеалу, і, заперечуючи, змінюючи її, ми робимо це тому, що ідеал утілений нами ж у ній, уже не задовольняє нас, ми маємо - створили в уяві - інший, кращий” - Горький.

Світогляд складається під впливом соціальних умов, виховання й утворення. Його формування починається з дитинства. Воно визначає життєву позицію людини.

Філософія - це система самих загальних теоретичних поглядів на світ, місце в ньому людини, з'ясування різноманітних форм відносини людини до світу. Філософія відрізняється від інших форм мислення не стільки предметом, скільки способом його осмислення, ступенем інтелектуальної розробленості проблем і методів підходу до них.


20.12.2010

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!