Osvita.ua Вища освіта Реферати Філософія Особливості та специфіка філософських поглядів Огюста Конта. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Особливості та специфіка філософських поглядів Огюста Конта. Реферат

Позитивна філософія. Розвиток людства. Встановлювання і передбачування фактів. Завдання філософії. Розвиток поглядів Kонта й остання фаза його філософії

Попередниками Конта були деякі мислителі попереднього століття, передусім Д'Аламбер, а також Тюрго і Кондорсе. Через велику схожість їх поглядам деколи теж дають (введену щойно Контом) назву "позитивізм", оскільки їх філософська позиція була такою ж як у нього до того ж навіть послідовніше витриманою.

Вже за покоління до Конта багато мислителів думали подібно як він, але вони робили лише начерки того, що він докладно спрацював. Він сам звернув увагу на спорідненість своєї позиції з позицією математика Софі Жермен (1776—1831), яка твердила, що багато помилок випливають із того, що люди дошукуються початку "всього", хочуть крізь світ дійти до вічного буття, до нескінченного єства. Математика цього не робить, тому вона є вільною від помилок, і через неї можна здійснити реформу філософії. Така реформа полягатиме насамперед у тому, що буде облишене питання "чому" і залишене тільки питання про те, "як" є у світі.

Передісторія позитивізму сягає навіть ще давніших часів. Засновниками напрямку Конт називав Бекона, Декарта і Галілея. Говорив також, що ідеї позитивізму вловив уже Ньютон. Головним же своїм попередником слушно вважав Юма. Одним словом, попередників мав багато. Близький до позитивізму, але радше неприхильний до Конта Ренан капав, що загалом той тільки поганим стилем повторив те, що добрим стилем уже написали Декарт, д'Аламбер, Лаплас.

Погляди Конта формувалися, однак, під впливом не тільки учених і філософів, а й реформаторів і утопічних соціалістів його епохи, серед яких Сен-Сімона. Саме він був тим, хто навчив Конта шукати способів загального ощасливлення людства і перекопав, що найімовірніше їх може надати промисловість" і наука; навчив його трактувати науку не як чисту теорію, а як інструмент реформування світу. Цікаво, що Сен-Сімон, який тоді був учителем Конта, сам був учнем позитивіста Д'Аламбера. Таким чином, сам не бувши філософом, він становив ланку у розвитку філософії, а саме ланку між давнішим позитивізмом XVIII століття і новим — тим, що виступив па арену в XIX столітті як повна система не лише науки, а й життя.

Започаткована Кантом філософія, зайнявши місце ідеалістичної та спіритуалістичної, була з ними багато чим пов'язана. Бо навіть великі переломи думки відбуваються неперервно; позитивізм Конта є власне прикладом цього. Його погляди показують, наскільки він був подібний на творців ідеалістичних систем, особливо на Гегеля, і скільки перейняв від своїх французьких противників — спіритуалістів і традиціоналістів.

Від останніх, зокрема від де Местра і де Боналя, він узяв наголошення трансцендентного чинника в суспільстві, неможливості звести суспільство до одиниць, ідеї суспільство до авторитету. Він використовував їх ідеї тоді, коли — для того щоб протидіяти анархії свого часу — засновував консервативну політику на позитивній науці та філософії. Від них узяв гасло порядку, котре сполучив із гаслом поступу і котре внесло у прогресивний позитивістський рух стільки консервативних мотивів.

Погляди

Позитивна філософія. Надаючи своїй філософії назву "позитивної". Конт хотів цим виразити, що, по-перше, вона займається виключно реальними предметами, залишаючи осторонь уявні, досліджує доступні розуму речі, а не таємниці; по-друге, обмірковує тільки корисні теми, уникаючи безплідних оскільки хоче слугувати поліпшенню життя, а не заспокоюванню пустопорожньої цікавості; по-третє, обмежується предметами, про які можна отримати достовірне знання, оминаючи слизькі теми, що ведуть до вічних суперечок; по-четверте, займається точними питаннями, уникаючи туманних; по-п'яте, працює позитивно, не обмежуючись негативною критикою.

Позитивним філософом є, за Контом, той, хто зрозумів, що природничі науки створили неповторний взірець процесу наукового пошуку, і хто, пристосовуючись до нього, зрікається у філософії всіляких спекуляцій на користь чисто фактичних досліджень. Ним є також той, хто уникає абсолютних тверджень і замінює їх відносними.

Такі властивості, однак, характеризують не лише позитивізм: не тільки він обмежується фактами та відносними твердженнями, не тільки він робить наголос на реальності, практичній корисності, достовірності, точності і позитивності своїх досліджень. Це притаманне будь-якій мінімалістській філософії.

Але позитивізм, крім цього, приймав, що предметом знання є виключно фізичні факти, виключно тіла. Справа в тому — таким було переконання Конта, — що про психічні факти ми не знаємо. Не знаємо тому, що неможливо бути одночасно і суб'єктом, і предметом пізнання. Інтроспективне дослідження є химерою: як, напр., можна досліджувати власні хвилювання, коли дослідження вимагає їх опанування? Така об'єктивна, антипсихологічна позиція була особливою ознакою позитивізму, що відрізняла його від інших форм мінімалізму.

Одна частина мінімалістів XIX ст. пішла за ним, у той час як друга зайняла прямо протилежну позицію, заявляючи, що тільки психічні факти нам дані безпосередньо, і через те лише вони становлять підставу нашого знання. Таким чином у XIX ст. було два типи мінімалізму: один антипсихологічного, другий — психологічного характеру.

Про "позитивну" філософію і про "позитивізм" звичайно говорять у двох значеннях: ширшому й вужчому. У ширшому (і навіть дуже широкому) — як про філософію взагалі мінімалістську, таку, що притримується фактів і уникає спекуляцій. Натомість у вужчому — як про філософію, котра єдиним предметом точної науки вважає тільки зовнішні факти, що стосуються тіл. Наприклад, Мілл був позитивістом у першому значенні, але не у другому, зате Конт був ним і в другому також.

Розвиток людства. Конт вважав, що позитивістське розуміння світу є найбільш досконалим людським твором, і що людство могло до нього прийти тільки на найвищому щаблі свого розвитку.

Таким є фундаментальний закон розумового розвитку людства, який говорить, що воло проходить через три фази, з яких перша теологічна, друга — метафізична а лише третя й остання позитивна. У першій людство тлумачило явища посилаючись на духів, у другій — па абстрактні поняття. У першій воно керувалось почуттями, в другій — інтелектом. Інтелект, як і почуття, витворює фікції: фікції, витворені почуттями, становлять мітологію, а витворені інтелектом - метафізику.

Мітологія та метафізика по черзі оволодівали людством, і тільки після визволення від них воно могло увійти в наступну фазу свого розвитку. За Контом, це стало можливим завдяки позитивній філософії, нарешті вільній від мітології та метафізики.

Ця філософія тільки стверджує факти, не пояснюючи їх ні за допомогою духів, ні через абстракції. Згідно з Контом, вона є найвищою й остаточною фазою розвитку. Отже, цей позитивіст мислив подібно до метафізика Гегеля, який точнісінько так само у власній доктрині вбачав останній, найвищий щабель розвитку людської думки.

Хоча Конт і наголошував на тому, що людство проходить через три фази, але по суті друга фаза для нього мало відрізнялася від першої і разом з нею протиставлялась позитивній фазі: обидві були фазами ілюзій, на противагу до фази позитивного пізнання. "Середня фаза, — писав він, — значно більше наближається до попередньої, ніж до наступної"; "метафізика є, по суп справи, певного роду теологією". Мав до неї навіть ще менше симпатії, ніж до теології: та, мовляв, може бути послідовною вірою, ця ж є завжди непослідовною філософією.

Встановлювання і передбачування фактів. Розуму доступними є тільки факти. Наука керується правилом: не висловлювати ніяких тверджень окрім тих, що засновані на тому чи іншому факті. Вістря позитивної філософії було повернуте проти всіляких спроб вийти за межі фактів, особливо проти вишукування для них причин, що лежать поза фактами.

Однак завдання науки не обмежуються реєстрацією фактів. Факти є лише матеріалом для подальших пошуків. Справжнім же завданням науки є опрацювання цього матеріалу та встановлення сталих зв'язків між фактами, інакше кажучи, встановлення законів. Це посильне завдання повинно зайняти в науці місце тих непосильних завдань, що їх вона собі досі ставила, а особливо — місце пошуку причин. Завжди слід, пам'ятати, що закони є тільки сталими зв'язками — це зв'язки або подібності, або послідовності.

На підставі знання законів, які керують фактами, наука може передбачати подальші факти. Savoir pour prevoir, здобувати знання, щоб передбачати — такою була формула Конта. Причому передбачування він розумів широко: Як визначення не тільки невідомих майбутніх фактів, але також теперішніх і навіть минулих фактів.

У такому випадку справжня наука будується на досвідах, однак не складається лише із самих досвідів. Навпаки, наука прагне до того, щоб вони стали зайвими, випереджує їх та замінює передбаченнями. Через це Конт був противником емпіризму, якщо під "емпіризмом" розуміти обмежування науки самим лише збором досвідів. Говорив, що "чистий емпіризм є не плідним". Твердив навіть, що справжня позитивна філософія є по суті однаково далекою від емпіризму, як і від містицизму, її шлях має пролягати посередині між цими двома — однаково згубними, як вважав, — бездоріжжями.

При дослідженні фактів учений не може поводитися зовсім пасивно, вже хоча б тому, що існує нескінченна різнорідність фактів і для орієнтування в цій різнорідності потрібні керівні гіпотези. У несподіваній, як для послідовника Бекона і Юма, тезі Конт твердих, що шлях досвіду вказує думка і що кінцевою метою науки є зробити досить зайвим, замінити його міркуванням.

Як можливі узагальнення фактів та їх передбачення — цього Конт не досліджував. Він узагалі не ставив епістемологічиих проблем, і це обмеження було характерним для нього та для інших позитивістів. Вони не хотіли бути теоретиками пізнання, а тільки методологами. Вважали, що якщо знаємо об'єктивні факти, то постановка основної проблеми теорії пізнання — як узагалі можливе пізнання об'єктивних фактів — стає зайвою. Тому свої завдання вбачали не в пошуку основ науки, а (подібно до того, як це раніше робили споріднені мислителі, Бекон і Д'Аламбер) у класифікуванні її результатів.

Завдання філософії. У класифікації наук Конт, хоч і був філософом, філософії не враховував. Вважав, що всі явища, які підлягають дослідженню, вже поділені між іншими науками і для філософії нічого не залишається. Був переконаний, що поза явищами нема іншої дійсності і метафізика не має чим займатися. Причини та цілі явищ досліджувати неможливо, а тим більше першопричину та кінцеву мету.

Безпідставними здавалися йому суперечки метафізиків, особливо матеріалістів зі спіритуалістами. В його доволі спрощеному розумінні метафізика полягала просто у помилковому "виготовленні" буттів з абстракцій; зокрема, він вважав, що платонівська теорія ідей виросла цілковито і виключно з цієї помилки.

Але позитивізм Конт відкинув не лише метафізику, а позбувся також теорії пізнання, її дослідження того, чи і як можливе пізнання, здавалися йому непотрібними, сумніви щодо існування зовнішніх тіл — безглуздими: він вважав, що "здоровий глузд уже давно кинув таку філософію. Мало того, контівський позитивізм відцурався також логіки: її абстрактні, підірвані від окреслених фактів дослідження здавалися йому безплідними.

Під кінець він став вважати химерою навіть загальну методологію. Мало того: відкинув психологію, твердячи, що вона неможлива, бо неможливо бути спосрежуваним і спостерігачем водночас. Власне це зречення психології й надало позитивізмові його особливого характеру, відокремивши його від інших, так чи інакше близьких до нього, мінімалістських напрямків (які також обмежували науку дослідженням фактів). Позитивізмові, котрий позбувся психології, залишилися тільки зовнішні факти, — це і є його характерна риса.

Таким чином для послідовного позитивізму відпали не лише метафізичні завдання філософії, але й ті вужчі, епістемологічні, логічні, методологічні, психологічні, котрими така модернізована філософія замінює метафізичні. Філософії залишилося тільки одне: теорія науки. Але і в ній філософії не належать дослідження постулатів чи принципів наук, бо цим можуть займатися вони самі.

Тому філософії залишилося тільки енциклопедичне, завдання: зіставляти те, що зробили окремі спеціальні науки. Обмежуючись цим, Конт вважав, що уникнув "безумного ризикування" метафізичної філософії і досягнув "передбачливої стриманості позитивізму".

Про питання, що виходять за межі фактів, позитивізм не тільки не хотів нічого стверджувати, але не хотів і заперечувати.

Розвиток поглядів Kонта й остання фаза його філософії

Звичайно вирізняють дві фази у розвитку філософії Конта “Курс позитивної філософії», належить до першої, «Позитивна політика» — до другої. Тільки погляди першої (ті, що були представлені вище) на загал вважаються справжнім позитивізмом і цінним вкладом Конта у філософію, погляди ж другої фази — віл чадом від пози типізму і крахом видатного інтелекту. Адже в мій його філософія (яка мала б раз і назавжди покінчити з релігійною та метафізичною філософією) стала саме метафізикою, навіть релігією: його ясна думка розплилась у дивацтвах. "Друга половина моєї кар'єри, — писав Конт у IV томі своєї «Системи», — мала перетворити філософію в релігію, як перша перетворила науку на філософію".

Однак докладніший аналіз показує, що вже в першій фазі у Конта були початки другої, до якої він дійшов шляхом поступової еволюції, а не перелому. Зміну його поглядів почасти викликала зміна проблем, якими він займався, а саме: відколи зайнялися проблемою життя, то переконався у тому, що його дотеперішні принципи є недостатніми, і що їх неможливо розвивати без поняття цілого та мети. Це тільки у необмеженому світі ціле залежить від частіш, натомість, обмеженому частини залежать від цілого. Як сам ствердив у листі до Мілла 1843 p., цей мотив скерував його на новий шлях.

До цього додався другий чинник, прихований у самому Конті. Оте його захоплення порядком завжди було не меншим, ніж любов до фактів. Кожну царину життя пін лотів регламентувати. Жодних питань не залишав відкритими, кожне мусило бути розв'язане. Це суперечило тому розумінню знання, котре справді відповідає позитивізму та еволюціонізму. Через те його поглядам часто бракувало обережності — цієї найбільш посутньої чесноти будь-якого мінімалізму. Він не настільки перейнявся думкою (котру сам так часто висловлював) про відносність усіх наукових істин, недостатньо пам'ятав про те, що і його власні погляди є історично зумовленими, що науки розвиватимуться й далі: їх стан у першій половині XIX століття трактував як остаточний.


19.12.2010

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!