Osvita.ua Вища освіта Реферати Філософія Раціоналістичні концепції політичної думки періоду Просвітництва. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Раціоналістичні концепції політичної думки періоду Просвітництва. Реферат

Дослідження держави раціональним методом в працях Томаса Гоббса. Трактування політичної думки європейськими мислителями епохи Просвітництва. Вирішення політичних проблем російськими мислителями того часу

Поряд з політичними течіями, які позитивно сприймали зародження ранньокапіталістичних відносин в країнах Європи, широкий антифеодальний соціально-економічний і політичний рух, в ХVІ- ХVІІ ст.. виникають і вчення. Що критикують лей лад, ці явища і процеси і проповідують ідеї утопічного соціалізму. Розвиток соціалістичного ідеалу від Мора і Кампанели до Сен-Сімона, Фур’є і Оуена – це теорія прогнозування майбутнього устрою держави, її форм і принципів.

В процесі створення нового суспільства соціалісти-утопісти прогнозували тенденцію до об’єднання комуністичних общин в масштабах країни, а потім всього людства, і введення єдиної мови і єдиної системи управління.

Наступник значним кроком у розвитку світової політичної думки став Новий час, ранній етап якого пов’язують із встановленням капіталістичних суспільних відносин та епохою Просвітництва (ХVІІ - ХVІІІ ст.), які народили цілу плеяду блискучих мислителів в країнах Європи, Америки і Азії, таких як Гоббс і Локк (Англія), Джефферсон (США), Монтеск’є Вольтер і Руссо (Франція), Кант і Гегель (Німеччина) та ін.

Подальший розвиток наукового трактування політики пов’язаний з ім’ям англійського філософа Томаса Гоббса (1588-1679), який у праці “Левіафан, або Матерія, форма і влада держави церковної та світської” (1651 р.) обґрунтував наявність зв’язку між приватною власністю і створення держави. Держава, що її Гоббс уподібнював до міфічного біблійного чудовиська Левіафана, є наслідком домовленості між людьми, що поклала край природному станові й небезпеці виникнення “війни всіх проти всіх”. Він був одним із перших мислителів, які досліджували державу раціональним методом, вільним від будь-яких теологічних прикрас. Т.Гоббс пов’язав посилення всевладдя держави з пануванням у суспільстві непримиренних індивідуальних інтересів.

На відміну від Гоббса, Джон Локк (1632-1704 рр.) у праці “Два трактати про управління державою” зробив спробу політологічного розгляду англійської революції ХVІІ ст. Дав обґрунтування встановлення обмеженої монархії. Його ще називають засновником лібералізму. Він вперше чітко розрізняв такі поняття як “особа”, “суспільство”, “держава”, причому особу поставив вище за суспільство й державу. За Локком, людина від народження має природні, невідчужувані права “на життя, свободу і власність”. Приватна власність – не абсолютна цінність, а засіб побудови вільного суспільства. Володіння власністю впливає на формування індивідуальності.

Важливим у політичній доктрині Локка є трактування ним поняття рівності, яку він виводить із “природного стану речей”, її підґрунтям є чесна конкуренція на основі взаємовизнання. Причому рівність не має нічого спільного з природною одноманітністю чи насильницьким зрівноваженням за здібностями. Йдеться про рівність можливостей і намагань. На думку Локка, держава мусить гарантувати три природжених права людини – на життя, свободу та власність. Праця є визначальною формою людської життєдіяльності.

Великий внесок у розробку політичної думки зробили представники французької школи Шарль Монтеск’є (1689-1753 рр.) і Жан-Жак Руссо (1712-1778 рр.). У праці “Про дух законів”, розглядаючи закони, юридичні й політичні системи різних країн, Монтеск'є дійшов висновку, що будь-які закони, навіть ті, котрі здаються випадковими, виникають не за волею Бога й не за бажання людини. Вони мають розумну підставу, їхня причина – в навколишньому середовищі (політичний режим, релігія, ідеологія, клімат, населення тощо) або у зв’язку з іншими законами “Закони в найширшому розумінні є необхідними зв’язками, що випливають із природи речей”. Монтеск’є розглядав державу як структуру, певну реальну цілісність, необхідним виявом і результатом внутрішньої єдності якої її законодавство.

Досягнення Монтеск’є є його теорія поділу влади. Аналізуючи британську політичну систему, де практично був розвинутий цей механізм він доводить, що політичною владою завжди зловживають. Тому верховенство права може бути забезпечене лише поділом влади на законодавчу та судову, щоб вони могли взаємно стримувати одна одну.

Ж.Ж.Руссо вважав, що спочатку всі люди жили в природному стані, й громадянського суспільства не існувало. Основою соціальної нерівності стала приватна власність, а це призвело до загибелі початкової рівності й появи громадянської нерівності. Такий перехід стимулював швидкий, але дуже суперечливий прогрес. Мислитель затаврував полярну відмінність між багатими. Котрі не працюють, і бідними, які працюють, щоб жити. Цю протилежність він подає як результат історичного розвитку – переходу від дикості до цивілізації. Руссо вказав на збільшення політичної залежності людини у зв’язку з розвитком майнової нерівності.

Головне завдання законодавства Руссо вбачав у тому, щоб забезпечити щастя й добробут усіх громадян, їхню свободу та рівність.

В Німеччині найавторитетнішими представниками ліберального напряму, які особливо вплинули на розвиток соціально-політичної думки ХІХ ст., були професор філософії Кенігсберзького університету Іммануіл Кант (1724-1804 рр.), видатний філософ і громадський діяч Йоган Готліб Фіхте (1762-1814 рр.), геніальний мислитель Георг Вільгельм Фрідріх Гегель (1770-1830 рр.). Зокрема Канту належить першість у системному обґрунтуванні лібералізму як нової течії соціально-політичної думки.

Лібералізм відобразив ідейні позиції заможної частини третього стану, яка вимагала економічної й політичної свободи для своєї життєдіяльності. На думку Канта, лібералізм – єдина розумна платформа суспільного устрою, яку він обґрунтував у таких працях, як “Ідеї загальної історії”, “До вічного миру”, “Метафізичні початки вчення про право” та ін.

І.Кант вперше обґрунтував поняття “права держава”. Щодо форм державного управління, то він був прихильником республіканського ладу, за якого можливий поділ властей:

  • законодавча влада належить колективній волі народу;
  • виконавча зосереджена в руках правителя за законом;
  • судова призначається виконавчою.

Соціально-політична доктрина Фіхте розвивалася в русі, характерному для німецької класичної філософії природно-правової теорії. Тому й не дивно, що між його поглядами та поглядами Канта дуже багато спільного.

В соціальні філософії Ф.Гегеля належне місце посідає проблема держави, влади, суспільного устрою. Перехід до нових форм виробництва він характеризує як перехід від насильництва до свободи, від сили до права, від свавілля до розумних засад.

Гегель ввів у політичну науку розмежування понять “громадянське суспільство (сукупність економічних відносин) і держава”, що є основою громадянського суспільства й розв’язує суперечності між його членами. Водночас суперечності між багатством і бідністю. Він вважав притаманними будь-якому громадянському суспільству, їх практично подолати неможливо й вони не залежать від держави.

Політичні питання розвитку суспільства досліджувалися й мислителями Росії: М.М.Сперанським, М.М.Карамзіним, П.І.Пестелем, М.М.Муравйовим, П.Я.Чаадаєвим, В.Г.Бєлінським, М.Г.Чернишевським, М.О.Добролюбовим, О.І.Герценом, М.О.Бакуніним, П.П.Лавровим, П.М.Ткачовим та ін.

Так. М.М. Сперанський (1772-1839 рр.) обґрунтував необхідність проведення ряду реформ, пропонував скасувати кріпосне право, залишаючи прийнятною формою врядування для Росії самодержавне й необмежене правління. Ці думки підтримував і М.М. Карамзін (1786-1826 рр.). Центральна ідея його праці “Записки про давню й нову Росію” полягає в тому, що “Росія засновувалася перемогами й одноосібною владою, гинула від різновладдя, врятувалася мудрим самодержавством”.

Особливу роль у розвитку політико-правовик питань у Росії відіграли дворянські революціонери. Найбільший внесок у розвиток програмних документів декабристів зробили П.І. Пестель (1793-1826 рр.) і М.М. Муравйов (1796-1843 рр.).

П.І. Пестель відомий нам як послідовний республіканець. Виступаючи проти монархії, яка мала бути ліквідована збройним шляхом, П.І.Постель зазначав, що республіканське правління – це було для Росії. А щоб не було повернення до монархії, доведеться вбити царя й знищити всіх членів імператорської сім’ї.

Для здійснення змін у державному правління П.І. Пестель вбачав за необхідне встановити диктатуру Тимчасового Верховного правління, котре знищило б кріпацтво й провело земельну реформу. Після цього влада буде передана Народному вічу (законодавча) та Державній думі (верховно-виконавча). Крім цього, створюється верховний Собор, якому доручається “власть блюстительная”.

Ці державні органи обираються. Виборче право пропонувалося надавати всім громадянам, які досягли 20 років, за винятком засуджених. Політичні погляди М.М. Муравйова, який підготував проекти конституції, багато в чому схожі з Пестелевими, хоча й такі радикальні. Конституція скасовувала кріпосне право й затверджувала федеративний устрій Російської держави.

Послідовно виступаючи проти кріпосництва й самодержавства революційні демократи вірили в революційні можливості народних мас, у здійснення селянської революції.

Великий вплив на російський революційний рух мали ідеї М.О.Бакуніна (1814-1876 рр.), відомого лідера анархістського напряму. Він вважав: оскільки російська людина є бунтарем за своєю природою, то завдання полягає в тому, щоб узгодити дії всіх сил, за єдиним планом провести “все розтрощуючий бунт”. Засуджуючи боротьбу за політичну свободу, Бакунін був проти демократичної республіки. Державу, на його думку, треба знищити наступного дня після революції. Інакше революція загине. Однак, припускалася можливість створення повсталим народом комун, прочищу рада комуни обирає виконавчий комітет. Взагалі теорії М.О.Бакуніна були непослідовними.

Досить поширеним у ХІХ-ХХ ст. Було марксистське вчення про політику. К.Маркс (1818-1883 рр.) і Ф.Енгельс (1820-1895 рр.) у своїх дослідженнях багато уваги звертали на вивчення сутності політики, політичної влади, характеру політичної діяльності, формулюючи і матеріалізуючи вимоги пролетарської політики в противагу політиці пануючих класів. Вони не тільки розробили загальнотеоретичні, методологічні основи політичної науки, але й створили зразок аналізу політичних процесів, держави, партій, окремих керівників і т.п.

Дальший розвиток марксистська теорія політичних відносин одержала в працях В.І.Леніна (1870-1924 рр.), який розробляючи й розвиваючи її, особливу увагу приділяв саме політичному аспектові, по трактованому як теорія класової боротьби держави, опертої на диктатуру пролетаріату.

Сучасний суспільний розвиток підтвердив неспроможність марксистко-ленінських політичних концепцій, які існували до цього часу. Про це переконливо говорять факти: розпад соціалістичної системи, міжнародного комуністичного руху, відтворення догм комуністичної ідеології; полпотівський геноцид проти власного народу в Камбоджі, катаклізми в колишньому СРСР, громадянська війна в Югославії та інше.

В ХХ ст. Поряд з марксистською одержали розвиток і мали велике популярність немарксистські політологічні концепції, що відіграють помітну роль в подальшій розробці сучасної науки про політику. Вивчення цих політологічний теорій має велике пізнавальне, виховне і практичне значення.

Висновок. Теоретичні досягнення політично-правової думки, не дивлячись на їх конкретно-історичну обумовленість і, отже, неминучу історичну обмеженість, продовжують робити вплив на концепції наступних епох, модифікуються і набувають нових знань в нових умовах.


19.12.2010

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!