Osvita.ua Вища освіта Реферати Філософія Соціальна філософія: суспільство та аналіз суспільних процесів. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Соціальна філософія: суспільство та аналіз суспільних процесів. Реферат

У рефераті охарактеризовано поняття суспільства. Подано діалектично-матеріалістичний підхід до аналізу суспільних процесів та його альтернативи

З початку зародження наукового пізнання людство цікавило питання "Що таке суспільство?". Осмислюючи світ, люди прагнули зрозуміти мету і зміст свого існування, відповісти на питання, що таке суспільство, чому відбуваються зміни, яка роль людини в цьому.

Вже в стародавні часи робилися спроби пізнання суспільства. Спроби розглянути суспільство як систему, особливості його еволюції базувалися на недостатньому рівні знання про специфіку соціальної форми руху матерії. Розкриття складної діалектики суспільного життя стало можливим на основі матеріалістичного розуміння історії. К.Маркс і Ф.Енгельс розглядали суспільство як систему відносин між людьми, їхню спільну діяльність. Людина виступає носієм усіх суспільних відносин.

Зазначений підхід дає змогу розглянути історію суспільства як єдність індивідуального і суспільного, перервного і безперервного, як історію людства.

Насамперед потрібно сформулювати деякі принципові положення, які характеризують співвідношення теоретичної системи і конкретно - історичного суспільства. Однією з особливостей науково-теоретичного аналізу є те, що він здійснюється на основі дослідження ідеалізованого об'єкту, або ідеальної моделі. Реальне суспільство і його ідеалізована модель - далеко не тотожні. Ідеалізована модель суспільства співпадає з реальним суспільством настільки, наскільки відображає їх сутність, внутрішні, стійкі, необхідні зв'язки і відносини. Ідеалізована модель суспільства дає можливість досліджувати його реальну історію.

Теоретичний аналіз суспільства пропонує розгляд його в якості цілісного організму, частини якого не тільки взаємовпливають одна на одну, але і знаходяться у відношенні первинне-вторинне.

Ідеалістичне розуміння історії, яке абсолютизувало роль свідомості в житті суспільства, що перетворює його в кінцеву і визначальну силу історичного процесу, довго було панівним в філософії. Причина цього - реальна складність суспільних процесів. Дослідникам здавалось само собою зрозумілим, що якщо люди беруть участь в суспільних перетвореннях, які спонукаються усвідомленими цілями або прагненнями втілити в життя якісь свої ідеали, то, відповідно саме свідомість - первинний, визначальний фактор історичного процесу.

Великий вклад в розробку наукової концепції суспільства внесла німецька класична філософія.

Контури наукової методології визначалися: іти потрібно не від суб'єктивних намірів учасників історичного процесу, в тому числі і самих видатних, а від внутрішньої, об'єктивної основи, яка робить історію одним, в самому собі упорядкованим процесом і визначає характер індивідуальних цілей і суб'єктивних воль. Гегель містифікував історичну закономірність, зв'язавши її з саморозвитком абсолютної ідеї. Проблематика не була вирішена, але уже осмислена.

Принципово новий крок вперед в цьому напрямку був зроблений К.Марксом. Маркс сприйняв кантівсько-гегелівську традицію - пошуки об'єктивної обумовленості історичного процесу. Її розвиток залежав від подолання містифікації історичної необхідності. Шлях до такого подолання:

матеріалістична критика абсолютизації ролі свідомості, "духу", в історичному процесі, діалектичне заперечення попередньої філософії історії з утриманням всіх її величезних надбань.

Завдання формування матеріалістичного погляду на історію не може бути зведена до спрощеного розуміння: поділити суспільне життя на те, що належить свідомості об'єкту, і те, що знаходиться поза нею. Бо потрібно було не просто поширити на сферу суспільного життя те розуміння матерії, яке історично склалося в процесі пізнання природних процесів, і навіть не тільки конкретизувати, уточнити само поняття матерії з врахуванням специфіки суспільного життя.

В соціально-філософській концепції марксизму будь-яке питання і будь-яка категорія розглядаються на основі діалектико-матеріалістичного підходу до пояснення історичного процесу.

К.Маркс показав, що життя суспільства по суті своїй практичне. Але саме признання дійсності, практики основною формою життєдіяльності, це ще не матеріалізм. Таке розуміння залишає ідеалістичний рівень історії. Тому потрібно досягти сутності засобами теорії. Маркс виразив основоположну для філософської теорії суспільства залежність свідомості від буття. "Свідомість ніколи не може бути чимось іншим, як усвідомленим буттям, а буття людей є реальний процес їх життя".

Суспільне буття людей це і є та об'єктивна суспільна реальність свого роду соціальна матерія, яка відображається в суспільній свідомості, визначає його і обумовлює в кінцевому рахунку напрямок його руху. Суспільна свідомість являє собою усвідомлення суспільством самого себе, свого суспільного буття і навколишньої дійсності.

Вторинність суспільної свідомості і його відносна самостійність - такі дві найбільші фундаментальні закономірності розвитку суспільної свідомості.

Категорії "суспільне буття" і "суспільна свідомість" граничне абстрактні. В цьому не тільки їхня обмеженість, але і з їх допомогою вдається провести перший логічний розріз суспільного організму, необхідний для його подальшого усестороннього дослідження засобами як філософії, так і інших суспільних наук.

Закони суспільства - це насамперед суттєві моменти, основа різних видів і форм дійсності суспільства. Людська дійсність і закони суспільства невід'ємні. Це необхідні зв'язки, що визначають внутрішню логіку функціонування та розвитку суспільства, це певні сталі співвідношення і залежності в структурі людської діяльності.

Закони суспільства виражають зв'язки між суспільними явищами і людьми. Друга функція законів суспільства полягає в тому, що вони є об'єктивним механізмом регулювання суспільних процесів.

Суспільні закони визначають основну лінію розвитку суспільства, не передбачаючи різні відхилення і випадковості. Закономірним для суспільства є лише те, в чому розкриваються його корінні, суттєві зв'язки та тенденції, реалізація яких тільки забезпечує збереження соціального організму, його самоствердження, саморозвиток.

Твердження про включеність суспільних законів відображення реального зв'язку двох сторін історичного процесу. Визначальна роль суспільних законів виявляється в тому, що вони створюють можливості чи, навпаки, перепони для досягнення людьми своєї мети. Жива людська діяльність пов'язує в органічне ціле природно-історичний процес розвитку суспільства з розвитком індивідів, що складають суспільство.

Взаємодія суб'єкта та умов його діяльності може бути представлена як суперечність, що постійно знаходить своє певне вирішення й відтворення в процесі людської діяльності. Ефективність діяльності суб'єкта залежить від міри його розвитку. Актуальним показником цього розвитку є культура, котра проявляється у здатності суб'єкта перетворити об'єктивні й суб'єктивні умови в умову свого розвитку. Якщо розглядати дії суспільних законів без соціального суб'єкта, то такий розгляд спотворює трактування природи самого суспільства, а також його розвитку.

Історичний процес здійснюється живими людьми, конкретними особами. Суспільні закони реалізуються передусім через систему суспільних відносин і в самій діяльності.

Соціально-історичний суб'єкт, який бере участь у всіх суспільних процесах, вирізняється особливим типом діяльності, спілкування, самосвідомості.

Своєрідність соціального детермінізму, дії суспільних законів розкриваються шляхом виявлення детермінації історії дією певних соціальних сил, що виступають як рушійні сили суспільного розвитку.

Підкреслюючи, значення індивідів в суспільній детермінації, можна зазначити, що як суб'єкти історичного процесу, котрий розглядається як закономірний, індивіди виступають лише у своїх суспільних взаємозв'язках.

Яке місце займає індивід в суспільному процесі, яка міра його суб'єктивності, яким способом він включається в процес реалізації суспільних закономірностей - все це залежить від типу соціальних організацій, характеру тих суспільних відносин, в яких він діє.

Діяльність соціального суб'єкта є сутнісною рушійною силою суспільно-історичного процесу.

Об'єктивне (як сутнісне визначення сторони суб'єкта) може бути охарактеризоване як функціональна властивість предметів природи, що суб'єкт включає в свою діяльність. Природний предмет в процесі взаємовідносин з суб'єктом набуває нової, соціальної форми буття, він стає засобом задоволення певних потреб. І в цій якості предмет має спільну історію з суб'єктом. Розвиток суспільного виробництва означає одночасно з суб'єктом і розвитком об'єкта.

Суб'єктивне, як сутнісне визначення суб'єкта, виражає специфічну, соціальну за своїм походженням і змістом активність, що проявляється в його свідомій практичній і пізнавальній діяльності, у виборі об'єктів, мети та засобів, способів їх перетворення, в характері організації самої діяльності, способу включення в неї суб'єкта. Суб'єктивність, відображаючи активність суб'єкта як рушійної сили історичного процесу, зосереджує в собі ті властивості, які є підсумком участі суб'єкта в культурно-історичному процесі.

Лише в діяльності соціального суб'єкта та через його посередництво реалізуються суспільні закони. Своєю цілепокладаючою діяльністю людина творить і змінює свій світ речей, свої способи спілкування, форми соціальності та відповідні інститути, свої здібності, тобто вона творить свою власну історію, і врешті-решт себе.

На сучасному етапі суспільного розвитку людство вже не може діяти, не враховуючи необхідності узгодження виробничих процесів, що виходять на новий рівень складності та масштабності, з вимогами цілісної соціальної системи, процесами регулювання природокористування тощо.

Це вимагає, в свою чергу, здійснення переходу до нового і сторичного механізму реалізації об'єктивно необхідних, закономірних зв'язків суспільного життя.

З позиції сучасної соціальної філософії суспільство водночас виступає і об'єктом, і суб'єктом. Як об'єкт, воно є частиною універсуму і набуває вигляду природничо-історичного процесу життєдіяльності людства, якій відбиває єдність суспільства з природою. Проте як суб'єкт суспільство є результатом діяльності людей, їхньої матеріальної та духовної матерії і тому його можна зрозуміти як процес становлення людської сутності, який виражає відмінність суспільства від природи. Об'єктивне і суб'єктивне в людській діяльності нерозривно поєднанні і передбачають одне одного.

Теоретичне уявлення про соціум як систему безпосередньо пов'язане з аналізом головних підрозділів і сфер суспільного життя, гармонійна взаємодія яких веде до цілісності суспільства, а дисгармонія - до конфліктів. Виділяють такі сфери суспільного життя: матеріальна, соціально-політична, духовна, культурно-побутова. Усі сфери суспільного життя тісно пов'язані між собою, тому їх треба розглядати лише в єдності. В центрі кожної сфери має стояти людина.

Яке ж взаємовідношення суспільства і природи? Природа є необхідною умовою матеріального життя суспільства, зокрема фізичного і духовного життя людини, джерелом ресурсів, що використовуються у виробництві, одночасно вона є і середовищем існування суспільства. Історія розвитку суспільства є продовженням історії розвитку природи.

Перебуваючи в тісному взаємозв'язку природа і суспільство утворюють систему "суспільство-природа", яка функціонує відтоді, відколи з'явилась людина.

Марксистська соціальна концепція досить складна. Засади марксистської соціальної філософії викладені у передмові "До критики політичної економії", в "Капіталі", "Німецькій ідеології" та інших працях К.Маркса та Ф.Енгельса.

Суть різноманітних суспільних відносин між людьми зумовлена відносинами власності, що відповідають певному рівню розвитку виробництва та його продуктивних сил. Суперчності власності позначаються на ставленні людини до суспільства, інших людей і до самої себе. Відносини приватної власності розмежовують людей на різні соціальні групи, класи й зумовлюють їх боротьбу між собою. Головними цілями класової боротьби пролетаріату в економічній сфері є ліквідація приватної і створення суспільної власності, в політичній - злам буржуазної державної машини, встановлення диктатури пролетаріату й перебудова соціальне справедливого суспільства. Засобом їх досягнення є соціальна революція. Революція постає як засіб розв'язання конфлікту між постійно зростаючими продуктивними силами й консервативними виробничими відносинами. Разом з тим вона вносить радикальні зміни в систему суспільних відносин. Захопивши владу, пролетаріат розпочинає будівництво нового, комуністичного суспільства. На основі суспільних перетворень і зростання матеріального добробуту мають бути ліквідовані класи й розпочатися епоха вільної, всебічно розвинутої особистості.

Оцінюючи революційний переворот К.Марксом та Ф.Енгельсом у суспільствознавстві, слід зробити декілька зауважень загального плану.

По-перше, марксистську концепцію суспільного розвитку було створено понад 150 років тому. Внаслідок чого вона не відповідає на питання, які ставить сучасність.

По-друге, деякі тези, обґрунтовані марксизмом не мають загального характеру, а лише відповідали умовам конкретного суспільства - періоду перших криз капіталізму як суспільної системи.

По-третє, історичний розвиток цієї теорії послідовниками К.Маркса та Ф.Енгельса свідчить про суттєве спрощення і абсолютизацію, нерідко довільне трактування фундаментальних тверджень.

Нарешті, соціальну філософію марксизму не можна трактувати як “найвищий зліт” суспільно-історичної думки людства. Ця теорія має як переваги, так і недоліки.

Сьогодні людство вступає в нову фазу суспільне історичного мислення, наближається до третьої революції в суспільствознавстві, розпочинає "теоретичну реконструкцію" реалій та перспектив суспільного співжиття людей на засадах плюралізму власності та гармонійного поєднання загальнолюдських, класових та інших пріоритетів. Саме в цьому контексті і необхідно оцінювати місце та роль марксистської соціальної філософії в історії суспільної думки, вивчати його поряд з різноманітними соціальними доктринами, якими надзвичайно багате нинішнє суспільство.

Так, Гегель і його послідовники основою історичного розвитку вважають розгортання "абсолютної ідеї". Вона є надприродним і нічим обумовленим духовним началом, доприродною сутністю, що породжує матеріальний світ - природу, людину, суспільство. Гегелю належить важлива діалектична думка про закономірність історичного процесу.

Досить поширеною є думка, що історію рухають люди. Але суспільні події - це результат довільної діяльності не простих людей, а царів, законодавців - особи.

Значного поширення набула так звана технократична точка зору. Прихильники її вважають, що вирішальним фактором суспільного розвитку виступає техніка, нові виробничі технології. Владою в такому суспільстві мають володіти технократи - люди, які володіють науково-технічними знаннями. Але її недоліком є те, що це призводить до варварського ставлення до природи, людини.

Є так звана неодарвіністська течія. Прибічники механічного перенесення вчення Дарвіна на суспільство зводять закони суспільного розвитку до біологічних закономірностей природного добору виживання найбільш пристосованих. У суспільстві, як і в тваринному світі, спостерігається природний добір.

Ряд західних філософів вважають, що визначальним в житті людини і суспільства є ціннісні настанови. Цінності є не що інше, як усвідомлені інтереси. Із зміною епохи втрачають свою силу і цінності, на зміну їм приходять цінності іншої епохи. Цінності впливають не лише на пізнання та оцінку явищ, а й визначають норми взаємовідносин людей, устрій соціального життя.

Представники досить поширеного філософського напрямку екзистенціалізму визначальним у житті людини і суспільства вважають усвідомлення внутрішньо вільною людиною своєї сутності. Завдячуючи волі, індивід здатний формувати свою сутність, він проектує себе як такого. Індивід постійно удосконалює себе. Тому він завжди має бути відповідальним за самого себе, за своє існування та навколишнє середовище.

Розглянуті точки зору характеризуються, в основному таким підходом до визначення причин та основи розвитку суспільства, коли спонукальними причинами людської діяльності, згідно з розглянутими концепціями, є свідомість, духовне, ідеальне.

Значна частина філософів висувають на перший план матеріальні фактори, що спричиняє більш плідне і послідовне пояснення суспільної життєдіяльності людини. Наприклад, А.Сміт говорив, що у трудовому суспільстві, щоб воно успішно функціонувало і розвивалось, необхідно дотримуватися трьох умов: панування приватної власності, не втручання держави в економіку та відсутність перешкод для всебічного розвитку особистої ініціативи .

Послідовники матеріалістичних поглядів висунули принцип матеріалістичного розуміння історії. Відповідно до цього принципу стверджується, що першоосновою розвитку є трудова виробнича діяльність людей, яка спрямована на задоволення потреб особи і насамперед матеріальних потреб суспільної людини.


19.12.2010

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!