Osvita.ua Вища освіта Реферати Філософія Культура як філософська категорія. Значення культури. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Культура як філософська категорія. Значення культури. Реферат

Феномен культури. Культура як філософська категорія. Значення культури у вирішенні основного питання філософії

"Кожна людина - у душі філософ" - це майже риторичне твердження все ж має в собі глибокий зміст. Оскільки уявляти або мислити про речі, які містяться поза межами безпосереднього сприйняття, за явищами навколишнього світу, є незаперечною властивістю людської природи, не залежною від її волі. Однак цей процес роздумування про світ, його явища, підстави буття речей може бути не лише спонтанним, а й керованим. І якщо спонтанність тут, хаотичність є підставою побутового філософствування , то кероване роздумування, намагання пізнати світ і місце людини в ньому, взаємовідносини між людиною і світом - прерогатива власне філософії як науки.

Головним завданням вивчення якої - зробити спробу вступити в поле мислення, зрозуміти об'єктивні та суб'єктивно - людські підстави і внутрішню необхідність вироблених в історії форм і напрямків філософствування, які індукують це поле. Однак як і в індивідуальному житті кожної окремо взятої людини процес становлення світоглядних ідеалів і пошуки шляхів їх досягнення складний і суперечливий, так і в загальному історично-еволюційному розвитку людства простежуються найрізноманітніші тенденції розвитку філософської думки.

Тому філософію не можна вивчати, акцентуючи увагу лише на змісті тієї чи іншої філософської концепції. Адже концепції - то ще не філософія, про що було відомо вже Платону, вони - продукт філософії, яка, в свою чергу, - є активністю, діяльністю для створення цього продукту. Саме цю діяльність, активність і слід засвоювати.

Отже, філософія вчить в духовно - діяльнісний спосіб пізнавати світ у всій його багатогранності та цілісності, а також співвідношення людини і світу. Порівнявши такий висновок з одним із визначень культури, з філософської точки зору, а саме: "...культура є особливий, діяльнісний спосіб освоєння людиною світу, включаючи як зовнішній світ, природу і суспільство, так і внутрішній світ самої людини у значенні формування і розвитку її" - не можливо не помітити тісний зв'язок між поняттями філософії і культури.

Складне й унікальне явище культури зосередило на собі увагу багатьох вчених. Вітчизняна і європейська наука досягла значних успіхів у вивченні історії й теорії культури конкретних епох, регіонів, специфіки її структурних елементів, методології дослідження культури як соціальної пам'яті людства. Та, на жаль, немає концептуальної єдності в підходах до цілісного процесу розвитку людства.

Тому у сучасних культурологічних дослідженнях простежується тенденція органічного поєднання вивчення певних історичних процесів із з'ясуванням і виявленням загальних процесів руху культури, маючи на меті створити її як складну, динамічну систему, з властивою їй діалектикою прогресу і регресу. Важливо не тільки з'ясувати що собою являє культура, а й яке значення вона має для людства, яким чином людина повинна організувати свою соціокультурну життєдіяльність, щоб створити світ Гармонії і Краси.

Культура - (лат. cultura - обробіток, виховання, освіта, розвиток, вшанування) історично визначений рівень розвитку суспільства, творчих сил і здібностей людини, виражений в типах і формах організації життя і діяльності людей, а також в створенні ними матеріальних і духовних цінностей.

Поняття "культура" вживається для характеристики історичних епох (антична культура), конкретних суспільств, народностей і націй (культура майя), а також специфічних сфер діяльності чи життя (культура праці, політична культура, художня культура); у більш вузькому значення - сфера духовного життя людей. Включає в себе предметні результати діяльності людей (машини, побудови, результати пізнання, твори мистецтва, результати, норми моралі і права та ін.), а також людські сили і здібності, що реалізуються в діяльності (знання, вміння, навики, рівень інтелекту, моральний та естетичний розвиток, світогляд, способи і форми спілкування людей)".

Така полісемантичність поняття "культура" та глибина змісту викликали до життя безліч наукових визначень. Широта охоплюваних культурою явищ впливає на закріплення за цим поняттям багатьох смислових відтінків, що у свою чергу сприяє варіативному його тлумаченню, розумінню й використанню різними дисциплінами.

На перший план висувалася світоглядна функція (А.Швейцер), ціннісно-духовна (М.Човгавадзе), діяльнісна (В.Давидович, Ю.Жданов, М.Мамардашвілі, Е.Маркарян), предметно-змістовна (А.Коган, В.Межуєв), регулююча відносини між людьми (З.Фрейд), життєтворча (О.Лосєв) - при всіх цих коливаннях найважливіша роль найчастіше відводилася духовно-практичній функції, культурі як фундаменту людського взаєморозуміння, як універсальній властивості суспільного життя, повернутого обличчям до особистісного становлення людини.

Філософсько-антропологічна спрямованість у визначеннях поняття культури не випадкова. Адже власне людина є суб'єктом і носієм культури. Існування культури можливе лише у людському суспільстві і служить потребам людини. Яскравою ілюстрацією цього є "поетична" версія культури Миколи Реріха, за якою культура розглядається "як любов до людини, як синтез дієвого блага, осередок просвіти і краси".

Зв'язок людини і культури не може бути безпідставним. Основою цього зв'язку є природа, в широкому розумінні цього слова. Отже, для опанування феномену культури у його суттєвих та історичних проявах слід з'ясувати співвідношення природного і культурного у сфері людської життєдіяльності.

Поняття "природа" - одне з найширших. Передовсім природа обіймає все те, що виникло та існує по собі, незалежно від волі й бажання людини. Як результат узагальнення, поняття "природа" охоплює все існуюче, увесь світ у розмаїтті його форм, і близьке до понять матерії, універсуму, Всесвіту. Але це визначення більш властиве природі як матеріальній дійсності в її бутті без людини.

Дійсність, де з'являється людина як природний але разом з тим і соціально-культурний чинник, характеризується таким поняттям "природа", яке передбачає всю сукупність природних умов існуванню людини. І вже як така "природа" фіксує певну межу життєдіяльності людини, відмінність зовнішніх об'єктивних обставин людського буття від внутрішніх особливостей самої людської життєдіяльності. Людина змушена пристосовувати свої потреби до природних можливостей, як власне своїх, так і оточуючого її навколишнього світу. Тому природа - об'єктивна, незалежна реальність, яка передує людському соціально-культурному існуванню, навіть і самій людині, як її організм чи антропологічні характеристики.

Поняття "культура", як вже згадувалось, латинського походження і вживалося спочатку для визначення процесу обробки ґрунту. Навіть у цьому вузькому значенні підкреслюється наявність змін в природному об'єкті залежно від дій людини на відміну від змін під дією природних причин. Поняття "культура" в цьому значенні обіймає все те, що оброблене, перетворене людиною (суспільством), що несе в собі людське начало.

Отже, такий аналіз понять "природа" і "культура" виявляє їх відмінність: під культурою слід розуміти те, що створене людиною, тобто - штучне; під природною - все те натуральне, що існує за не залежними від людини законами світобудови. Та чи можна погодитись з таким чисто механічним співіснуванням природи і культури? Хіба тільки абстрагувавшись від дійсності. Адже об'єктивно-історичне існування природи, культури і суспільства являє собою нерозривну єдність, цілісність, розвиваючись як природно-історичний та культуротворчий процес життєдіяльності суспільства.

Зв'язок між культурою і природою виявляється не тільки в попередньому існуванні другої для культури, а й більшою мірою в тому, що передбачає її (природу) постійною і необхідною умовою свого існування й розвитку. Це об'єктивні природні умови як загальний предмет праці, завдяки чому здійснюється саме людське життя; це також об'єктивне матеріальне начало в самій людині, її тілесна й родова організація. Таким чином можливості буття культури задаються природою. Навіть на емпіричному рівні можна констатувати, що природне не байдуже для тих форм, за якими створюється й живе культура. Природа в тій чи іншій інтерпретації відтворюється у культурі. Свідчення такої залежності можна виявити на всіх рівнях існування різних культур: від виготовлення знарядь праці й розвитку технології трудової діяльності до особливостей побуту та явищ духовного життя.

Людська залежність від природи має не тільки біологічні підстави. Процес людського буття дедалі більше потребує взаємозв'язку з природою як необхідної передумови. Адже тільки живучи у згоді з законами і принципами природи людина не зашкодить своєму існуванню. Однак, змістом людського буття є культурне вивільнення із стану безпосередньої залежності від природи, підпорядкування цієї залежності людському розуму й волі. Тому перебуваючи в об'єктивному, незалежному від неї зв'язку з природою, людина виробляє суб'єктивні засоби та створює умови оволодіння цим зв'язком.

Таким чином створюється "друга природа", яка створена людиною в процесі праці та предметно введена у сферу соціальних зв'язків, олюднена, соціалізована природа. Культура як спосіб людського буття, будучи надприродним явищем, свідчить, що людина все ж є вагомою рушійною силою багатьох процесів біосфери. Наприклад, в процесі і результаті людської діяльності зазнають змін форми природних ландшафтів, рослинність, тваринний світ, а також зміни в людському організмі. Правда, питання - наскільки це добре чи зле? - залишається відкритим.

Чимало потреб продиктовані індивідуумові його природною необхідністю - фізіологічні потреби, потреби в продовженні роду та інше. Аналогічно люди вбачають природну необхідність в пізнавальній діяльності, у спілкуванні, в художній творчості, у формуванні ціннісних орієнтирів. Однак, насправді, походження людських потреб, поривань, цілей має не природний, а культурний характер.

Фізіологічна непристосованість, порівняно з представниками рослинного і тваринного світів, людини до навколишнього середовища компенсується її здатністю осягнути світ в особливий духовний спосіб і пристосуватися до нього (світу) шляхом окультурення стосунків природи і людства.

Отже, культура, будучи специфічним способом існування людини в природі, все ж не нівелює значення останньої в людському бутті, а й сама є засобом взаємозв'язку, засадою людської єдності з природою. Та природним силам людина протиставляє вже приборкані сили природи, вже знані закономірності природних процесів. Культура сприяє виділенню людини (суспільства) з природи, відносному вивільненню її щодо природо-необхідного шляхом оволодіння ним. Водночас культура є засобом поєднання людини з природою. І чим гармонійніша взаємодія людини і природи, тим якісніше її життя з точки зору культурного розвитку.

Отже, співвідношення природи та культури виявляє всю складність і неоднозначність цієї проблеми. Осягнути ж сутність культурного феномена неможливо поза баченням діалектичного характеру його єдності з природою. При цьому слід зважати, що "природа як сукупність властивостей зовнішньої матеріальної дійсності, виявлених та узагальнених у процесі взаємодії із колективною родовою життєдіяльністю, є об'єктивною засадою людського буття як культури, її загальною й необхідною передумовою. Культура ж є суспільно вироблена загальна форма зв'язку, що характеризує єдність людини з природою і виступає необхідним засобом людського існування в природному універсумі". Як бачимо, за всієї своєрідності культура перебуває в органічній єдності з природою, діяльнісно впливаючи на останню згідно потреб людини.

Коротко з'ясувавши сутність та взаємозв'язок понять "природа" і "культура", слід дещо зупинитись на діяльнісному аспекті культури. Як вже згадувалось, в одному із визначень культура розуміється як "особливий, діяльнісний спосіб освоєння світу". Тут береться до уваги свідома людська діяльність, в тому числі і творча діяльність. Якщо людська діяльність є процесом формоутворення предмета, то творчість - смислоутворення діяльності. Таким чином суспільні проблеми, відображаючись у свідомості, втілюються в діях людей, котрі, в свою чергу, створюють культурні цінності - матеріальні і духовні.

Культурна цінність предмета праці людини полягає не так в його утилітарному призначенні, як у формі, через яку предмет одержує соціальну значимість. Предметні форми культури відображають також взаємини людей. Людина ж реалізується як діяльний суб'єкт, що розвивається і як об'єкт, результат діяльності. У сфері культури людина формується як соціальний суб'єкт і водночас своєю діяльністю створює предметний світ. Культура тут постає в якості світу людини, де людина подвоює себе інтелектуально (в свідомості) і реально (в діяльності). Культура як самовідтворення людини здійснюється в її матеріальній і духовній діяльності.

Матеріальна культура - предметна форма духовної культури, а духовна культура набуває свого реального буття лише в якості змісту матеріальної культури. Поза теоретичною абстракцією матеріальна і духовна культура існують в соціальній реальності і є двома сторонами цілісного феномена, суть якого полягає в самоутвердженні людини.

Перебуваючи у тісному суспільно-історичному зв'язку з людиною, культура ще також "являє собою конкретно-історичну сходинку розвитку суспільства". Ось як тлумачиться поняття "культура" з такої точки зору енциклопедичним словником: "В основі розвитку матеріальної і духовної культури, які знаходяться в органічному єднанні, лежить розвиток матеріального виробництва.

Кожна суспільно-економічна формація характеризується певним типом культури, який здійснюється з переходом від однієї формації до іншої, при цьому успадковується все цінне в культурі минулого". Загалом це так, однак, як свідчить світова історія культури у світлі суспільного прогресу і регресу, далеко не все цінне в культурі минулого успадковується. Часто на зміну одним цінностям приходять інші. Людство постійно перебуває у стані пошуку нових шляхів гармонійного співіснування з навколишнім і власне внутрішнім світом людини. Сферою цього пошуку та становлення духовно-моральних цінностей і є культура.

Феномен культури свідчить, що в найзагальніших рисах культура являє собою матеріальний і духовний прогрес, як індивідів, так і суспільства. Універсальне (загальнолюдське) та особистісно-індивідуальне поєднуються у культурі, котра охоплює всі сфери життєдіяльності людини, перебуваючи в діалектичному взаємозв'язку з ними.

Культура як філософська категорія

Філософські категорії характеризуються поєднанням в собі універсальності і світоглядної значущості. Універсальність полягає у відображенні таких властивостей, що виявляють сутність відносин людини і світу, світоглядне значення - філософські категорії послуговують осмисленню і формулюванню вирішення основного питання світогляду (відносин між людиною і світом).

Багатозначущість поняття "культура", на перший погляд, перешкоджає її визначенню як філософської категорії. Але спробувавши цілісно розглянути феномен культури з філософської точки зору можна дещо узагальнити визначення культури .Якщо розглядати культуру не просто додатком до життя розбіжних явищ, а як систему, органічне ціле, подібно до вчення Ернеста Кассіера, за яким мова, міф, наука і мистецтво є специфічними "символічними формами"; філософія культури тотожна філософії символічних форм, культурознавство ж тлумачить ці символи, то ширина розуміння поняття "культура" дещо звузиться.

Цікавою є культурологічна концепція Макса Вебера, де поняття культури розглядається як ціннісне; історичний процес представлено як надбудову типів культур, що мають свою власну сутність, форми, ритм розвитку . Макс Шелер розглядав культуру як сферу ідеальних (формуються мистецтвом, релігією, філософією) та реальних, матеріальних (економіка, держава, родина) потреб, які містяться у структурі духу людини.

Отож, як бачимо, поняття культури тісно пов'язане з сутністю людини, людською діяльністю. Більше того, культура без людини просто не можлива. Не зважаючи на різноаспектність визначення культури з філософської точки зору (природовідповідність, духовність, матеріальність, універсальність, індивідуальність, соціальність, історичність) можна виділити об'єднуючу їх особливість. Через перелічені аспекти культура висвітлюється як вираження суті людини у ставленні її до навколишнього світу. Це вираження сутності людини опредмечується в системі засобів культури. Таким чином культура є світом людини, в якому навколишня дійсність олюднюється, щоб бути зрозумілішою, а внутрішній світ людини трансформується в природу.

Як філософська категорія "культура" є універсальною з тієї причини, що в понятті культури як діяльнісної сфери відносин людини і світу відображається зміст основного питання філософії, а також через культуру людина має можливість осмислити та вирішити його.

Значення культури у вирішенні основного питання філософії

Вивчаючи такі далекі від повсякденно-практичного життя речі, філософія на перший погляд, видається не потрібною у повсякденному житті. Адже, в основному, побутує думка, що для забезпечення умов нормального життя потрібне, насамперед, задоволення базових потреб у їжі, помешканні, безпеці, спілкуванні тощо. Однак, крім базових потреб, людина має і ряд інших - потреби у самоздійсненні, самоутвердженні, творчості, у реалізації свого потенціалу. Якщо значущість перших очевидна, то в чому вона полягає в перелічених пізніше?

Осмислення "вищих" потреб філософією, не означає, що вивчивши їх, з філософської точки зору, людина обов'язкового стане творчою особистістю, самореалізується, тощо. Філософія лише допомагає цьому. Будучи основою світогляду, вона визначає світогляд людини, впливає на формування світоглядних ідеалів та шляхи їх становлення і втілення в реальне життя.

Що конкретніше собою являє світоглядний ідеал особистості, в чому полягає його зміст?

Американські філософи М.Веласкес та В.Беррі вслід за психотерапевтом К.Роджерсом розглядають світоглядний ідеал як ідеал повнофункціональної особистості. Переосмисливши деякі з їхніх поглядів, можна конкретизувати зміст цього ідеалу.

Однією з основних характеристик повнофункціональної особи як такої, що здатна до самоздійснення, самоактуалізації14 , є здатність до самостійного мислення. Ця ознака передбачає здатність особистості самостійно формувати власні ставлення й переконання. Така людина є вільною від жорстких світоглядних і поведінково-особистісних залежностей.

Іншою характеристикою є глибока самосвідомість. Зміст її тісно пов'язаний з розвитком філософського погляду на світ, на себе. Повнофункціональна особа оцінює себе, свої дії, можливості. Саме філософія є підставою рефлексивної переоцінки "базових інтелектуальних підстав" життя. Лише філософська рефлексія здатна привести до усвідомлення раніше не усвідомлених переконань і уподобань, порівняти їх з іншими можливими уподобаннями та переконаннями, виявити їх обмеженість, здійснити вихід за ці межі та сформувати більш адекватні підстави існування.

Наступна ознака - гнучкість. Нестабільність, кардинальні зміни у світі людського буття здатні зламати лише жорсткі, подібні до міфологічних переконань, світоглядні орієнтири людини. Та людину, котра здатна до постійного саморефлексованого контролю, до перебудови, яка може розуміти, враховувати й оцінювати впливи змін зовнішнього світу, адекватно реагуючи на них закономірними і гнучкими змінами власного внутрішнього єства, вони не в змозі розхитати й порушити.

Увесь час випробовуючи, філософськи-критично переглядаючи "базові інтелектуальні підстави" життя, враховуючи впливи на них ззовні, людина стає більш гнучкою та стійкою, здатною вистоювати перед лицем сумнівів, безладдя, невизначеності й хаосу. Філософія з початку свого існування пропонує розглядати світ у його перспективі, кожну річ залежно від цілого, створює загальну картину дійсності, де завжди знаходиться місце для надії, віри, любові, котрим під силу утримати людину над прірвою небуття.

Ще одна важлива характеристика повнофункціональної особистості полягає у здатності до творчості. Творчість проявляється не тільки в сфері мистецтва. Творча людина не стандартно вирішує будь-які питання у всіх сферах своєї життєдіяльності, на всіх рівнях. Основою творчості є філософія. Завдяки їй (філософії) людина здатна абстрагуватися від своїх суто суб'єктивних переживань, поглянути на речі збоку, осягнути світ у всій його цілісності, вийшовши з-за меж власної людської обмеженості. Такий об'єктивний філософський погляд на світ надає можливість відкрити нові перспективи розв'язання існуючих проблем.

Власне філософська рефлексія та герменевтичне витлумачення світу є запорукою людського розуміння природи, глибин буття, про які ми знаємо через наші переживання. Саме герменевтично-рефлексивне осмислення нашого переживання вимагає понятійних засобів для відображення у нашій свідомості буття. Адже тільки правдиве і цілісне знання про світ може стати підставою формування світоглядного ідеалу.

Наступною рисою повнофункціональної особистості, яку допомагає сформувати засвоєння філософії, - це чітко концептуалізована, добре продумана система ціннісних уявлень у галузі моралі, мистецтва, політики тощо. Оскільки аксіологія є галуззю філософії, то це надає можливість людям сформулювати власні ціннісні орієнтири, усвідомити сенс їх власного життя.

Сучасний американський філософ і психотерапевт В.Франкл зазнає, що наявність у людини системи ціннісних орієнтирів, які визначають вищі потреби та прагнення, сенс життя загалом, є вкрай важливими . Втрата чи відсутність сенсу життя, що визначається "вищими" потребами (адже базові потреби як такі забезпечують тільки існування людини як живої істоти), навіть за умов прекрасної кар'єри і хорошої роботи, матеріального достатку та фізичного здоров'я, часто призводить до психічних неврозів, іноді до самогубства.

Франкл також зазначає, що у традиційних суспільствах власне традиція диктувала людині, чого їй бажати, а з розпадом традиції людина опиняється віч-на-віч з особистою проблемою добровільного пошуку сенсу життя, об'єктів вищих бажань і прагнень. Погано, коли людина цього не знаходить. Душевне здоров'я людини є в прямій залежності від напруження, яке виникає у психіці людини, яка усвідомлює розрив між тим, ким вона є, і тим, ким вона могла б стати. В.Франкл вважає філософію основою методу логотерапії, чи лікування смислом.

Ось ми впритул підійшли до значення основного питання філософії (пошуку сенсу життя) для людини. Наведений вище аналіз впливу філософії на формування повнофункціональної особистості свідчить про важливість вивчення філософії як підстави формування світоглядних ідеалів, заради яких варто жити і які є внутрішніми стимулами до життя, його сенсом.

Яке ж місце в процесі становлення світоглядних ідеалів, пошуку сенсу життя займає культура?

Філософія вчить людину, який ідеал вона має для себе створити і яким шляхом його досягнути. Культура ж, будучи діяльнісним способом освоєння світу, пристосування до нього, є особливим шляхом до втілення світоглядного ідеалу в життя людини. Філософія - сфера діяльності людського духу, унікальна мова, оволодівши якою людина може порозумітися з світом, пізнати закономірності світобудови і власне свого існування. Культура ж, в такому порівнянні, слугуватиме своєрідним мовним апаратом. Вивчаючи філософію людина вивчає мову світу, а через культуру вона спілкується з ним.

Перебуваючи в тісному діалектичному взаємозв'язку з філософією, культура діяльнісно спричиняється до пошуку сенсу життя. Проаналізувавши еволюційно-історичний культурний розвиток людства, можна прослідкувати процеси становлення світоглядних ідеалів, їх кризи (в процесі глибшого пізнання світу людиною змінюються і її (людини) вимоги до нього) та становлення нових ідеалів. Світоглядний ідеал, сенс життя знаходить своє втілення у формах суспільно-історичних типів культури.

Як історично-еволюційний шлях пошуку сенсу життя культуру можна розглядати у двох аспектах: як просто констатація історично-культурних фактів і як аналіз культурно-історичного досвіду людства та узагальнення позитивного досвіду на шляху пошуку Істини. У першому культура розглядається як суспільно-історична пам'ять - історія становлення і руйнування світоглядних ідеалів, другий ж представляє культуру як накопичення позитивного досвіду у сфері пошуку сенсу життя, поступове наближення до істинного ідеалу.

Для усвідомлення значення культури у вирішенні основного питання філософії є важливим вищезгаданий узагальнений позитивний досвід людства щодо становлення світоглядних ідеалів. Усвідомивши помилки й досягнення минулого, як людині зокрема, так і людству в цілому, було б легше визначитись з ціннісними орієнтирами, знайти шляхи до вирішення актуальних проблем, що стоять перед людиною. Ось що сказав про це німецько-французький мислитель ХХ ст. Альберт Швейцер: "Ми не дуже цікавимося тим цінним, що міститься в минулому. Великі духовні досягнення минулого лише бездумно реєструються. Збудити наш інтелект ми їм не дозволяємо. Ще менш ми схильні до їх наслідування".

Отже, вивчення культуротворчого процесу з філософської точки зору є надзвичайно актуальним. Адже саме в суспільно-історичній пам'яті людства, цій надзвичайній скарбниці цінностей, зберігаються відповіді на найбільші питання, знаходяться ліки і втіха для обезсилених, стражденних людських душ, тут можна знайти шлях до правдивого людського щастя.

Знову ж таки, висловлену думку не слід розуміти як те, що освоївши достеменно філософію і культурологію у філософському аспекті, можна отримати готову відповідь на питання, що є сенсом життя, що є Істина. Звичайно, ні. Адже, як уже неодноразово наголошувалось, філософія не дає готових відповідей, а лише вчить їх знаходити, відповідно ж і культура є відображенням спроб пошуку світоглядних орієнтирів, спроб наближення до Істини.

Людське життя - це активність, але мається на увазі не діяльність, яка спрямована на забезпечення існування фізіологічного організму людини, а духовна діяльність (яка опредмечується в сфері культури), котра спрямована на пошук Істини. Світоглядні ідеали є орієнтирами на цьому шляху. Тут ось і напрошується цікавий висновок: якщо припустити, що людина опанувала Істину, - отже, активність, спрямована на її досягнення більше не потрібна, а якщо припиняється така активність, то, відповідно, повинно припинитися і життя.

Через таке порівняння з'являються аналогії з біблійною легендою про дерево пізнання добра і зла, дерево пізнання Істини. Однак питання пізнання Істини дуже не просте і зашироке для описання його декількома словами. Очевидним є лише те, що повне пізнання Істини не можливе, інакше людина втратить стимул до життя, адже, коли все стане відомо, то активність не потрібна, а людське існування можливе лише за умови руху. Але і не шукати Істину теж не можна. Як вже згадувалось, людська сутність двоїста: людина існує як фізіологічна істота і людина - як духовна субстанція.

Якщо людина існує лише фізіологічно, а її духовність занепадає, то духовна деградація знищить і фізіологічне існування (згадаймо В.Франкла). Знову ж таки духовне існування людини можливе лише за умови фізіологічного, занедбавши свої фізіологічні потреби людина зникне і як духовна субстанція. Тут слід наголосити, що духовна і фізіологічна сторони людини хоч і перебувають у тісному взаємозв'язку, та духовне існування має все ж вирішальне значення. І якщо знову припустити, що Істина відома (а це сфера чисто духовна), тоді відпадає потреба у піклуванні про фізіологічне, що неприпустимо для існування людини, оскільки суперечить її природі.

Отже, сенс життя, його внутрішня рушійна сила полягає у пошуку Істини, а не володінні нею. Ще Аристотель вважав активність розуму, яка спрямована на задоволення потреб "вищого" рівня, щастя як існування у людині інтелектуальних чеснот, головною з яких є філософська мудрість, що забезпечує людину "вищими" істинами і цінностями, котрі наповнюють людське життя глибоким сенсом, вірою, надією, любов'ю.

Опредмечуючись у культурі "вищі" почування, світоглядні ідеали окремих людей стають ідеалами людства загалом. Зберігаючись у формах історичних типів культури, вони стають надбанням досвіду людства, які повинні використовуватись майбутніми поколіннями для створення світу Гармонії і Краси, слугувати побудові такого суспільства, в якому людина почувалася б щасливою, у філософському розумінні цього слова.

Висновок. Значення філософії у житті людини, звичайно, беззаперечне. Її вивчення допомагає систематизувати особистий досвід, формує впорядковану систему знань про світ, систему цінностей, орієнтирів. Це допомагає людині почуватися вільною, незалежною від зовнішніх впливів на її життя, оскільки, знаючи закони світобудови, може до них пристосуватись.

Знайомлячись з історією філософської думки людина дізнається про різні точки зору, що сприяє розвитку відкритості, толерантності, людяності. Та крім особистісної філософія має ще й спільну значимість і виконує ряд важливих функцій. Серед них виділяється світоглядна, методологічна, пізнавальна, ціннісно-орієтаційна та ін.

Тут слід взяти до уваги те, що функції філософії мають сенс лише тоді, коли філософія виступає елементом більш широкої соціально-культурної системи, викликана до життя цією системою і сприяє цілісності й водночас розвитку останньої . Адже філософія укорінена в соціально-культурній системі, є підставою її існування. Філософія допомагає людині дізнатися про світ, та можливості співіснування його з людством, але тільки на теоретичному рівні. Здійснити це практично людина може через соціокультурну систему.

Для людини має вирішальне значення не сам предмет культури (форма і буквальний зміст), а його ідейний зміст. При цьому цінність ідеї, що втілена в тій чи інший об’єктивованій формі культури, визначається тим, наскільки вона (ідея) втілює в себе благо для людини. Сам собою предмет культури не має ніякої цінності, якщо не є втіленням високих почувань. Зрештою, найдовершеніші зразки культури є такими не завдяки своїй “мертвій об’єктивній формі”, а ідейному змісту, що знайшов там втілення.

Розглядаючи це питання під таким кутом, можна спробувати вирішити проблему “трагедії творчості”, яка сформувалася у німецького мислителя кінця ХІХ - початку ХХ століття Г.Зіммеля в останні роки його життя. Адже стимул життя слід шукати не у власне предметах матеріальної і духовної культури, а в інформації, яку вони в собі несуть. Таким чином, через предмети культури здійснюється діалог між людьми різних історичних епох і різних культур. Діалог, в процесі якого людство ось уже на протязі тисячоліть намагається з’ясувати найактуальніше для себе питання – у чому ж полягає сенс життя, яким є істинне призначення людини.

Взаємозв'язок філософії і культури існує не тільки у значенні філософії як формуючої образів ідеального буття, світоглядних орієнтирів на шляху до Істини, а й культури, в свою чергу, як засобу втілення їх (світоглядних орієнтирів) в реальне життя людини у формах суспільно-історичних типів культури. Адже існування філософії поза межами культури не має сенсу і взагалі не можливе. Філософія - це активність, діяльність людської думки, а людська діяльність є сферою культури.

Отже, і філософія, і культура є полем діяльності людського духу (через культуру духовне опредмечується). І філософія, і культура у їх діалектичному взаємозв'язку послуговують людині, допомагають пізнати світ і пристосувати його до своїх потреб. Пристосовуючи світ, людина і сама підлаштовується до його явищ, законів світобудови. Як свідчить історія суспільно-історичного розвитку на цьому шляху уживання людини з світом є чимало помилок, але є й позитивний досвід.

Озброївшись філософськими знаннями, узагальнивши позитивний соціокультурний досвід, людина все ж має можливість влаштувати своє життя так, щоб бути щасливою.


17.12.2010

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!