Osvita.ua Вища освіта Реферати Філософія «Метафізичні розмисли» Рене Декарта: аналіз праці. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

«Метафізичні розмисли» Рене Декарта: аналіз праці. Реферат

Про речі, що можна взяти під сумнів. Про природу людського розуму й те, що пізнати його легше, ніж тіло. Про сутність матеріальних речей і про Бога, що Він існує

Декарт (Descartes) Рене (латінізіров. - Картезій; Cartesius) (1596 - 1650), французький філософ, математик, фізик і фізіолог. З 1629 в Нідерландах. Заклав основи аналітичної геометрії. Висловив закон збереження кількості руху, дав поняття імпульсу сили. Ввів уявлення про рефлекс.

У основі філософії Декарта дуалізм душі і тіла, мислячої і протяжної субстанції. Матерію ототожнював з протягом (або простором), рух зводив до переміщення тіл. Загальна причина руху, по Декарту, - бог, який створив матерію, рух і спокій. Людина - зв'язок млявого тілесного механізму з душею, що володіє мисленням і волею. У вченні про пізнання Декарта родоначальник раціоналізму и прихильник вчення про природжені ідеї.

Насамкінець Декарт розбиває сумнів очевидністю безсумнівного, яким є самосвідомість, оскільки сам по собі сумнів мусить припускати існування Я. Самосвідомість суб'єкта є саме тим фундаментом, на якому Декарт хотів побудувати всю наступну філософію. Це "Я" повинно було б знаходитись у достовірності самосвідомості, воно те єдине, що залишалось цілим після руйнації сумнівом зовнішнього світу.

Ідея Бога, за Декартом, є природженою(idea innata). Поняття такої ідеї стосується, з однієї сторони, психогенетичного зображення, із такого уявлення Бог постає зрощеним з душею, а також кваліфікується як достовірне уявлення взагалі – це єдина незалежна від зовнішнього світу ідея, яку ми знаходимо у свідомості. Крім того. ідея Бога включає не тільки властивості абсолютної субстанції і актуально нескінченного, а постає як істинність досконалого буття. Обман та ілюзія виникають як недолік. З цієї причини руйнується гіпотеза про злого духа. Істинність Бога гарантує правильність світу і його пізнання.

Декарт, досліджуючи "Я" з боку того, що в ньому залишилось після випробування сумнівом, називає його res cogitans іншими словами, - річ, що мислить. Під цим поняттям треба одночасно розуміти "дух, душу, розсудок, розум". Таким чином res cogitans є річ, "яка сумнівається, розуміє, стверджує, заперечує, хоче, не хоче, яка також образно уявляє і відчуває".

Про речі, що можна взяти під сумнів

В першому розмислі Декарт намагається зруйнувати свої колишні судження. Він хотів зрозуміти що таке сон, і як його сприймати. Якщо уві сні

йому ввижалися най неймовірніші речі. Задумавшись над тим він впевнюється у відсутності переконливих ознак або досить певних знаків, завдяки яким можна чітко відмежувати неспання від сну.

Коли Декарт засинає і уві сні йому починає снитися розплющування очей, хитання головою простягання руки тощо, то це не що інше як оманливі ілюзії. Однак він визначає що речі, які нам увижаються вві сні, постають немов малюнки і картинки, що можуть бути створені за подобою справді реального.

Тепер Декарт сумнівається і в науках. Фізика, астрономія, медицина та інші науки, що залежать від розгляду складних речей, дуже сумнівні і недостовірні, зате арифметика, геометрія та інші науки такого плану, містять у собі дещо достовірне й безсумнівне. Навіть коли ми спимо чи не спимо, два доданих до трьох завжди дають п’ять.

У нього в голові утвердилася думка про існування Бога який все може і все який. тоді він подумав, якщо його створив Бог, то він міг задумати так щоб Декарт помилявся щоразу коли два додаю до трьох.

Далі він припускає що існує не всемилостевий Бог, а якийсь злий геній, який задумав щоб Декарт не побачив світ так як він є. Філософ уявляє що небо, вода, земля, повітря, кольори, форми та звуки не що інше як ілюзії, якими він скористався, аби підловити Декарта на легковірність. Однак цей задум складний і трудомісткий, а лінощі непомітно затягують мене в звичний плин життя. І як ото раб, що насолоджувався уявною свободою вві сні, боїться прокидатися, коли починає підозрювати, що його свобода лише сон.

Про природу людського розуму й те, що пізнати його легше, ніж тіло

Він намагається якусь іншу річ, на відміну від тих що він визнав не достовірними. Таким чином, добре поміркувавши й докладно все розваживши, слід, урешті, зробити висновок і назавжди прийняти, що положення я є, я існую — неодмінно правильне щоразу, як він його вимовляє або осягає розумом.

Але Декарт не зовсім усвідомлює чим він є, тому він надалі має остерігатися і не сприймати щось інше як себе.

Ось чому Декарт далі розглядає, чим він вважав себе, перш ніж дійшов цих останніх висновків; мислитель відбирає зі своїх колишніх поглядів усе, що може бути заперечене доказами, на які він щойно посилався, аби залишилось тільки те, що цілком незаперечне.

Насамперед він вважав, що має обличчя, долоні, руки й узагалі весь той механізм із кісток і плоті, такий, який можна побачити в трупа, що його Декарт назвав тілом. У нього не виникало жодних сумнівів щодо природи свого тіла, бо він вважав, що достеменно її знає, і якби захотів описати згідно з наявним у нього розумінням, то описав би її так: під тілом він розуміє все. Утім, що, власне, можна сказати про розум, тобто про себе самого? Адже досі він не допускав в собі нічого, крім розуму. Що він може розповісти про себе, який начебто так ясно й чітко осягнув цей шматочок воску? Хіба ж він знає себе не тільки з більшою істинністю й достовірністю, але й з більшою чіткістю й очевидністю? Бо якщо Декарт висловлює судження про існування воску на підставі того, що його бачить, то звідси ще очевидніше його існування, хоча б тому, що він його бачить.

Цілком можливо, що те: що він бачить, насправді не віск, можливо також, що він не має очей, аби щось бачити але коли він бачить або гадає, що бачить, неможливо, аби він сам, — той, що мислить, — не був чимось. Отож, якщо філософ вважає, що віск існує, бо він його торкаюся, звідси знову випливає те саме — що він існую; і якщо він судить про нього на підставі того, що підказує уява або будь-яка інша причина, висновок знову буде такий самий. І те, що він зазначив тут про віск, можна застосувати до всіх інших речей, що перебувають поза ним.

Про сутність матеріальних речей і про Бога, що Він існує

Декарт починає досліджувати речі які існують поза ним, ще він має розглянути їхні ідеї оскільки вони присутні в його мисленні. Він чітко уявляє собі величину, яку філософи називають тяглою величиною, або просторовістю в довжину, ширину й глибину, що властива цій величині.

Чітко пізнає ці речі не тільки тоді, коли розглядає їх взагалі,- придивившись пильніше, він пізнає безліч особливостей, що стосується чисел, фігур, пресувань тощо.

Він не заперечував, ідею трикутника спала йому на думку завдяки органам чуттів він іноді бачив тіла трикутної форми; але не міг утворити ; в своїй голові безліч інших форм, стосовно яких не може виникнути ані найменшої підозри, що вони будь-коли сприймались його чуттями, однак він далі може довести різні властивості їхньої природи, як і природи трикутника, і вони мусять бути істинними, оскільки він їх сприймає чітко.

Потому як Декарт впевнився в існуванні Бога І разом визнав, що від Нього залежні всі речі і він не ошуканець. Зробивши висновок, що все, що ясно й чітко осягається ним, не може не бути істинним, йому не зможуть висунути жодного суперечного аргументу, що змусив би його засумніватись, він має істинне і достовірне знання про нього.

Висновок. Рене Декарт у своїй філософії робив наголос на значення суб’єкта і його прагнення до якомога більшої достовірності знання. Його метою в картезіанській філософії є досягнення безсумнівної істини так як в цій філософії вихідним пунктом є сумнів. У своїх працях Декарт намагається довести існування всього, що існує поза самосвідомістю і йому це вдається тільки через доведення буття Бога. Декартівська антропологія також ґрунтується на ідеї дуалізму тілесної і духовної субстанцій. Людина містить у собі частини з обох світів. Їх гармонію у людині Декарт намагався пояснити через вчення про життєві духи; які забезпечують взаємодію тілесного з духовним.

Перелік використаної літератури

1. Покотило К. М., Таранов С.В. «Філософські мандри»- Бровари: ВНЗ «ЕТУ», 2005.-108 с.

2. Горак Г. І. Філософія: Курс лекцій – К.: Вілбор, 2000. – 272с.


15.12.2010

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!