Osvita.ua Вища освіта Реферати Філософія Східна та західна філософська думка: порівняльний аналіз. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Східна та західна філософська думка: порівняльний аналіз. Реферат

Древній схід: особливості духовного розвитку. Філософія древньої Індії та “Захід”. Філософія древнього Китаю та “Захід”. “Схід — Захід”

При написанні своєї роботи мені представлялися особливо важливими кілька моментів: насамперед, я ставив перед собою задачу ознайомлення з основними ідеями філософії Древньої Індії і Древнього Китаю, також мені хотілося зрозуміти, у чому криється відмінність між нашим світосприйняттям і уявленнями про світ індійців та китайців, більш того, чому вони не тільки не стали чимось минулим, але живуть і поширюються далеко за межі Індії і Китаю і донині.

З часів найглибшої стародавності Індія привертала до себе увага народів. У їхній уяві ця країна з її розкішною рослинністю і ґрунтом, що ховає у своїх надрах невичерпне джерело родючості, здавалася земним раєм, повним таємничих чудес. Китайська ж народність, що представляє собою загадкове і своєрідне явище в історії, є найстаршою з всіх існуючих у даний час народностей. Тим часом китайці залишилися точно такими ж, якими вони були цілі тисячоріччя назад. Вже в далекій давнині вони були одним із розвинених і культурних народів, але, досягши відомого ступеня цивілізації, зупинилися на ньому і дотепер зберегли його майже без змін таким, яким він був 3000 років тому.

Перші спроби людини осмислити навколишній світ - живу і неживу природу, космічний простір, нарешті, саму себе - варто віднести до того періоду людського існування (приблизно його можна датувати другим тисячоріччям до нашої ери), коли людина, у процесі еволюції, насамперед розумової, почала диференціювати природу як засіб свого існування, поступово виділяючи себе з неї. Саме внаслідок того, що людина стала сприймати тваринний і рослинний світ, космос як щось відмінне і конфронтуюче йому, у неї почалося формування здібностей осмислювати дійсність, а потім і філософствувати, тобто робити умовиводи, висновки і висувати ідеї про навколишній світі.

Філософська думка людства зароджувалася в епоху, коли на зміну родовим відносинам приходили перші класові суспільства і держави. Окремі філософські ідеї, що узагальнювали багатотисячний досвід людства, можна знайти в літературних пам'ятниках Древнього Єгипту, Древнього Вавилона. Найбільш давньою є філософія, що виникла в країнах Древнього Сходу: в Індії, Китаї, Єгипті і Вавилоні.

Древній схід: особливості духовного розвитку

Філософський розвиток Древнього Сходу мав характерні риси, що коренилися в специфіці Сходу як типу культури. Поняття Древнього Сходу має визначені границі — як тимчасові, так і просторові. Звичайно до цього регіону відносять Єгипет, Палестину, Месопотамію, Іран, Індію, Китай і суміжні країни. Його хронос — період від III тисячоріччя до нашої ери до початку нашої ери.

Європа завжди сприймала Схід і його духовну культуру як щось таємниче, прагнула зрозуміти його і зупинялася перед його незбагненністю. У дихотомії «Схід — Захід», що завжди займала європейську свідомість, Схід сприймалася найчастіше як протилежність європейській культурі, і в контексті цього містика Сходу протиставлялася європейському раціоналізму, рабство — волі, споглядальність — творчій дії, соціальна стагнація — динаміці.

Характерним у цьому відношенні є спостереження Гегеля, висловлене їм на сторінках «Енциклопедії філософських наук»: «Отже, Азія являє собою як у фізичному, так і в духовному відношенні момент протилежності, неопосередковану протилежність... Дух, з одного боку, відривається тут від природи, з іншого боку — знову впадає в природність, тому що він досягає дійсності ще не в собі самому, а тільки в сфері природи. У цій тотожності духу з природою дійсна воля неможлива.

Людина тут ще не може прийти до усвідомлення своєї особистості, не має ще у своїй індивідуальності ніякої цінності і ніякого виправдання — ні в індусів, ні в китайців; ці останні без усякого коливання чи кидають навіть убивають своїх дітей».

Як бачимо, великого європейського філософа Схід цікавив як ілюстрація царства «недосконалої», «неповної» волі. Визнаючи за таким поглядом відому категоричність, не можна не відзначити, що Схід дійсно характеризується рядом специфічних, відмінних від Європи рис. Сама східна цивілізація зародилася набагато раніш європейської і була історично першим етапом цивілізаційної еволюції людства. Її виникнення і розвиток набагато в більшому ступені визначалися географічним фактором і залежали від нього в наступному.

Більшість давньосхідних суспільств являли собою рабовласницькі деспотії, хоча це був інший, ніж в античному світі, тип рабовласництва. Для нього характерна абсолютна, освячена релігією влада пануюча не тільки над землею, але і над підданими. Схід не знав особистої волі в тій мірі, у якій вона існувала в Європі.

Деспотичний характер влади і загальна залежність від першого обличчя створювали відповідну духовну атмосферу і систему цінностей. Деспотизм пронизував усю систему відносин на Сході — від родини до держави, що сприймалося як свого роду велика родина. Східні країни не знали демократії античного типу. Характерною рисою їхніх суспільних відносин був патерналізм, що припускав повну владу чоловіка над жінкою, батька над дітьми, глави родини над її членами, правителя над підданими. Звідси і традиційний для Сходу культ особистості. Традиціоналізм узагалі є особливістю Сходу. Він виявляється, крім іншого, у вкрай застійному характері суспільного розвитку, так само як і в орієнтації на минуле як на норму й ідеал такого розвитку.

У соціальній структурі східних суспільств виняткова роль належала жрецтву, що зосередило у своїх руках не тільки відправлення культу, але і духовне життя в широкому змісті, у тому числі науку і філософію там, де вони існували. Монополія жрецтва в духовному житті виявилась однією з причин винятково тісного переплетення філософії і релігії, непослідовного і неповного відокремлення філософії від міфології.

Філософська рефлексія вимагає визначених соціальних умов, і насамперед світського інтелектуального середовища, яке на Сході (у всякому разі, на Ближньому) не існувало. Це була одна з причин того, що в більшості країн Сходу філософія так і не відокремилася від попередніх їй форм світогляду.

Іншою причиною були перерви в соціально-політичному розвитку східних цивілізацій, їхня загибель унаслідок зовнішніх факторів (Єгипет, Ізраїль). Ця обставина дає підставу характеризувати духовний розвиток і світоглядні пошуки більшості регіонів Сходу як “предфілософію”. Тим часом у двох країнах — Індії і Китаї, суспільний розвиток яких не знав настільки різких перерв, перед-філософія, послідовно розвиваючись, знайшла філософські форми. Там склалися зрілі і цікаві системи, були поставлені важливі проблеми натурфілософського, гносеологічного й етичного характеру.

Філософія древньої Індії та “Захід”

Древньоіндійська філософія є одним з найбільш глибоких і оригінальних явищ людської культури. Склавшись у надрах цивілізації Древньої Індії, філософія виразила глибинні сутнісні риси цієї цивілізації і зробила колосальний вплив на її подальший духовний розвиток. Однак її роль і значення виходять далеко за границі власне індійського ареалу.

Індійська філософія завжди залучала до себе увага європейських інтелектуалів. Нею цікавилися Шопенгауер і Ніцше, Толстой і Блаватська. Поза впливом індійської філософії неможливо зрозуміти багато явищ європейської й американської культури XIX с. Мова йде не тільки про теософію, що зародилася ще в XX в. і харчувалася ідеями індійської філософії. Багато з цих ідей проникнули в повсякденну свідомість у вульгаризованому виді і складають як би частину сучасної масової культури.

Кому не доводилося чути про «закони карми»? Роздуми про карму, одна з найважливіших категорій індійського світогляду, стали загальним місцем у всіх чи майже у всіх сучасних проповідників «нових істин» і вчителів «езотеричного знання». Те ж саме відноситься і до такої ідеї, як «сансара», чи, як вона звичайно іменується в європейській культурній традиції, реінкарнація. Питання про те, скільки життів ми прожили, ким були в минулому, породили безліч здобутків масової культури і навряд чи може викликати сьогодні в кого-небудь здивування.

Скоріше навпаки, воно серйозно обговорюється і викликає неприйняття хіба що в представників традиційного християнства, якому названі ідеї принципово далекі. Як бачимо, значення індійської думки безсумнівно. Вона нерідко заповнює свого роду духовний вакуум, що виникає в зв'язку з девальвацією традиційних цінностей європейської культури.

Сама культура Індії викликає в європейців десятки питань: чому індуси покійних кремують, а не ховають; чому при катастрофічному перенаселенні країни індійські родини пручаються регулюванню народжуваності; чому мавп годують і доглядають за ними в спеціальних храмових садах і парках, тоді як десь поруч у бруді злиденні умирають від голоду; чому до наших днів зберігся кастова сегрегація; чому індуси не страшаться смерті. Відповіді на ці і багато інших питань кореняться в розумінні принципів індійської культурної традиції. Ця традиція, у свою чергу, нерозривно зв'язана з деякими фундаментальними світоглядними константами, що знайшли своє осмислення й обґрунтування у філософії.

Зрозуміти характерні індійські сцени і ситуації можна, лише вникнувши в суть світогляду індійців. Уявіть собі типову індійську родину з нижчих каст: виснажений, одягнений лише в набедрену пов'язку чоловік, худа, висохла дружина, у якій важко впізнати жінку. Поруч — житло, сконструйоване з дощок. Навкруги сморід і нечистоти. І безліч дітей. При цьому усі — і батьки і діти — посміхаються. Ви не бачите слідів суму, чи розпачу протесту.

Індійський гід, бачачи на вашому обличчі здивування, пояснює ситуацію приблизно так: вам, європейцям, важко зрозуміти, як можна бути щасливим у такій «нещасливій» обстановці, але для індуса хвороби, убогість і інші лиха — це усього лише кармічні наслідки «минулого життя», які треба прийняти безмовно. Страшного в житті нічого немає; те, що страшніше усього для вас, європейців, смерть — для індуса лише перехід в інше життя, що, може, буде краще нинішнього. У таких ситуаціях переконуєшся в «практичності» індійської філософії, у її живій життєвій спрямованості.

Однак професійне обговорення індійської філософії зіштовхується з однією дуже серйозною проблемою. Справа в тім, що занадто очевидна її «незвідність» до європейської філософської традиції, «несхожість» на філософію європейського зразка. Так, читаючи Упанішади, самий значний здобуток індійської філософської літератури, ви не зштовхнетеся з раціональним, логічно послідовним і доказовим викладом.

У них немає того, що звичайно називають дискурсивним міркуванням, характерним для класичної філософії Європи. Скоріше навпаки. Ви немов пливете по безкрайньому морю алегорій, несподіваних образів і оборотів думки. Аргументи і докази заміняються притчами і порівняннями. Древньоіндійський філософський текст робить враження поезії, міфу, таємного одкровення, і в цьому також укладені його привабливість, сила і своєрідність, яку можна зрозуміти лише в контексті культури Сходу.

Безсумнівна велич індійської інтелектуальної традиції, з одного боку, і її нетотожність тому, що ми звикли називати філософією, — з іншого, породжують неоднозначне до неї відношення. Приміром, професор Корнелльського університету Ф.Тіллі у своїй «Історії філософії» затверджував, що, оскільки індійці ніколи у своєму духовному розвитку не виходили за границі звичайної віри і міфології, у них у принципі не може існувати і філософія у власному змісті цього слова. На його думку, всесвітня історія філософії повинна включати філософську спадщину всіх народів, однак далеко не всі народи змогли створити дійсні системи думки, до яких застосовне слово «філософія».

Більшість же так і не змогло вийти за межі міфологічної свідомості. При усій своїй оригінальності індійський дух, так само як і китайське, єгипетське та й узагалі всяка східна духовна спадщина, зводиться до міфологічних сюжетів або етичних доктрин і дуже далекий від тієї інтелектуальної строгості, без якої неможлива філософія. З цієї причини Ф.Тіллі узагалі виключив зі своєї книги індійську філософію, а свій виклад почав із Древньої Греції, на якій ґрунтується європейська духовна традиція. Така позиція досить поширена, особливо в європейській і американській історії філософії, і з нею не можна не вважатися.

Разом з тим існує протилежний погляд на розглянуту проблему, а саме: область того, що іменується індійською філософією, так велика й оригінальна, а число джерел, по яких можна її досліджувати, настільки неозоро, що час її дослідження ще не прийшов. Фізично неможливо охопити безліч добутків, що складають індійську духовну традицію, а їхнє фрагментарне вивчення не дає цілісного, а отже, і вірного представлення про самий предмет.

Складність полягає ще й у тім, що сама індійська філософська література буяє дуже великим числом термінів і понять, що неперекладні на європейські мови. Тому при її викладі прийнято в ролі терміна використовувати відповідне індійське слово в його європейській мовній транскрипції. Усе це свідчить, на думку деяких філософів, про таку значущість і разом з тим такій специфіці індійської філософії, що роблять її поки недоступною для ретельного дослідження й адекватного розуміння. Європейська наука і культура виявляються «прокрустовим ложем», не здатним умістити, охопити, вірно зрозуміти феномен індійської філософії, та й східної культури в цілому.

Незважаючи на подібні полярні думки вчених, більшість дослідників усе-таки єдині в тім, що індійська філософія при всій алегоричності, метафоричності і «нестрогості» викладу є філософією, може і повинна вивчатися не як релігія, чи міфологічна поезія, але саме як філософія. Ця думка розділяли і розділяють такі визнані авторитети в області історії індійської філософії, як М.Мюллер, С.Дасгупта, С.Радхакрішнан і інші.

Філософія будь-якої чи країни народу являє собою частину культури. Це відноситься і до філософії Індії. Тому її вивчення і збагнення повинне здійснюватися з обліком її цивілізаційного розвитку. Безперечно, індійська цивілізація є однією з найбільш древніх цивілізацій світу. Її джерела датуються III тисячоріччям до н.е., коли виникла так називана індійська культура. Згодом на зміну індійській культурі приходить інша цивілізація, що одержала найменування індо-арійської.

Походження індо-арійської цивілізації зв'язано з міграцією в межиріччя Інду і Гангу племен, що називали себе аріями, що в перекладі із санскриту, їхньої мови, означає «шляхетні». Дослідники зв'язують поширення арійських племен із серединою II тисячоріччя до н.е. Арії освоїли цю величезну територію, перейшли до осілого способу життя, частково змішалися з місцевим населенням, а частково звернули його в рабство і на цій основі поступово створили культуру з дуже своєрідним духовним компонентом.

Важливими імпульсами її розвитку стали виникнення на території Індії держав і встановлення кастового ладу. Згодом духовна культура древніх індійців придбала стійкість і навіть відому закостенілість. У своєму розвитому стані вона містила в собі і міфологічні системи, і релігійні традиції, і філософські концепції. Усі вони стали базою духовного життя десятків поколінь людей на Сході. Ці традиції живі і сьогодні.

Філософія древнього Китаю та “Захід”

Китай є другим, поряд з Індією, великим культурним центром Сходу, чий духовний розвиток вийшов за границі міфологічної свідомості і знайшов зрілі філософські форми. Філософський розвиток Китаю унікальний, як унікальна сама китайська цивілізація, що перебувала в стані ізоляції і самоізоляції протягом тисячоріч. Китай став батьківщиною дуже оригінальних соціально-філософських доктрин. На землі цієї країни жили Амппрпами, імена яких стали символами мудрості не тільки в узьконаціональному, але й у глобальному масштабі. Першість серед них належить Конфуцію і Лао Цзи.

В основі філософської традиції Китаю лежать численні трактати, саме вивчення і коментування яких стало професійним заняттям багатьох поколінь утворених людей. Єдине вчення, що прийшло в Китай ззовні й асимільоване китайською культурою, — буддизм. Але на китайському ґрунті буддизм придбав дуже специфічний вигляд, далекий від індійського й у той же час не вплинув на традиційні китайські доктрини.

Подібно Індії, Китай привертав увагу європейців. Відомо, що цю країну відвідав знаменитий мандрівник Марко Поло, що склало її перший опис. Європейці, головним чином християнські місіонери, проникали в Китай і в майбутньому, незважаючи на його ізоляціоністську політику. У результаті думка цієї країни стає доступною науковому дослідженню. Подібно індійській, китайська «мудрість» і засновані на ній практики здобувають популярність у Європі й Америці, особливо в другій половині XX в. Теми, зв'язані з китайськими монастирями стали надбанням масової культури і придбали величезну популярність, якій у чималому ступені сприяв американський кінематограф (численні фільми за участю Брюса Лі).

Порівняння індійського і китайського філософського розвитку виявляє багато загальних рис. В обох випадках цей розвиток відрізнявся безперервністю і традиційністю. І в Китаї й в Індії філософствування було професійним заняттям. В обох країнах були створені найдавніші літературно-філософські пам'ятники. І в тім і в іншому випадку ми маємо справу з численними школами і системами, що розробляли фундаментальні проблеми онтологічного, гносеологічного, логічного й етичного характеру. Причому етичні аспекти в них виявлялися переважними. Разом з тим дослідники відзначають специфіку китайської філософії, як і всього образа думки цього народу.

Однією з таких особливостей, на думку авторитетного історика релігій і культур Сходу Л.С.Васильєва, є экстравертність. Для індійського світосприймання характерна інтровертність, спрямованість духовних пошуків усередину особистості, що на практиці приводить у своїх крайніх проявах до аскезе (джайнізм), культу чернецтва (буддизм), прагненню індивіда розчинитися в Абсолюті-Брахмані (йога). На противагу цим цінностям китаєць найбільше цінував саме земне життя, її матеріальну сторону. Дійсними вчителями отут завжди вважалися ті, хто учив не іти від життя, але жити заради самого життя — гідно, шляхетно, згідно суспільним ідеалам.

Істотно і те, що китайська філософія, на відміну від індійської, набагато в більшому ступені персоніфікова, носить особистісний і авторський характер. Зрозуміло, за філософськими трактатами і системами Древньої Індії також стоять мислителі. Однак життя і творчість китайських філософів відомі набагато повніше і позбавлені того міфологічного ореола, що нерідко витає над їхніми індійськими сучасниками. Деміфологізірованність характерна і для стилю філософського оповідання Древнього Китаю.

Китайська філософія являла собою як би інтелектуальний «зліпок» китайської цивілізації, у концентрованій і дискурсивній формі виражала її дух, цінності, найважливіші принципи. Тому, як і у випадку з індійською культурою і філософією, китайська філософія виявляється свого роду ключем до розуміння природи китайської культури, її особливостей, її досягнень і протиріч. На останню тезу необхідно звернути особливу увагу в зв'язку з тим, що за китайською цивілізацією закріпилися епітети «велика», «унікальна» і т.п.

Віддаючи належне стародавності і безперечній оригінальності китайської культури, особливо її архітектурі, літературі, мистецтву каліграфії, організованості, працездатності і професіоналізму китайців, не можна закривати очі і на такі сторони культури цього суспільства, як східний деспотизм і, що випливають з його традиційного культу особистості, придушення індивідуальності.

Початок цивілізаційного розвитку Китаю зв'язується з культурою Ся (2700 — 1700 до н.е.). В епоху Шань і епоху, що випливала за нею, Инь (1700 - 1030 до н.е.) Китай являв собою конгломерат рабовласницьких держав. Найважливішим періодом китайської історії стала епоха Чжоу (1030 — 221 до н.е.). Китай цієї епохи — монархічна країна з державною власністю на землю і з общинною організацією селянства. Велику роль у її житті грало чиновництво. В історії Чжоу періоди централізації змінювалися розпадами і протиборством дрібних царств. Найбільш значним був у цьому відношенні період Чжанъго, чи період Воюючих.

На гребені цих подій відбувається переосмислення історії країни, її життєвих принципів. Саме в цей час (Vцарств, I — V ст. до н.е.) виникають і оформляються знамениті філолофсько-етичні китайські доктрини, у першу чергу конфуціанство. Міжцарів'я завершується перемогою династій Цинь (221 — 207 до н.е.), що перетворила Китай у могутню централізовану державу, і Ханъ (206 до н.е. — 220 н.е.). Занепад Ханьской імперії завершив найдавнішу історію Китаю.

Джерела філософської думки Китаю сходять до так називаного «міфологічного періоду», протягом якого закладалися найважливіші риси й особливості китайського світосприймання. Без їхнього з'ясування навряд чи можливо зрозуміти шляхи і принципи подальшого розвитку власне філософії. Серед таких важливих рис відзначимо культ Неба, традиціоналізм, дуалізм світосприймання, патерналізм (культ батьківства, в основі якого лежало шанування міфічного прабатька нації Шаньді. При усім своєму різноманітті ці риси виявляються органічно злитими і взаємно обумовленими, причому «цементуючим» початком виявляється традиціоналізм буття і мислення китайців.

“Схід — Захід”

Не виключено, що сучасний західний мислитель, зіштовхнувшись з «східними» тлумаченнями тих чи інших понять, прийде в недоуміння, оскільки як за формою, так і по змісту методи західного філософського аналізу цілком конкретні і мають строго обкреслену сферу дослідження. Історично багато філософських напрямків були перетворені в самостійні наукові дисципліни (наприклад, натурфілософія згодом стала називатися природознавством). В міру диференціації знань і відбруньковування утилітарних дисциплін західна філософія перестала бути наукою про загальні закономірності, обмеживши свою сферу досліджень розробкою концептуальних передумов і логічним аналізом вербального оформлення понять і аргументів.

Іншими словами, протягом двадцятого сторіччя “західну” філософську школу цікавили питання, зв'язані не стільки з природою речей як такових, скільки з проблемами обґрунтованості самого підходу до осмислення реальності. Так, питання про те, «що є істина», відсунулося на другий план, а замість нього предметом дослідження став пошук раціональної відповіді на питання: «Що означає висловлення про те, що те-те і те-те є щирим?» Більшість західних філософів відмовилися від умоглядного методу дослідження на користь емпіричного.

На Заході ніхто не очікує від фахівця в області філософії розуму участі в психіатричній практиці; від натураліста — фундаментальних наукових вишукувань; від дослідника в області філософії релігії — активного чи подвижництва організації практичних занять медитацією. По суті справи сучасні західні філософи є сторонніми спостерігачами — вони лише узагальнюють, коментують що відбувається, намагаються концептуально оформити істинність того чи іншого явища і набагато рідше — підкріпити свої теоретичні викладення власною практикою.

Однак так було далеко не завжди. Протягом майже усієї своєї історії західна філософія розглядала саме широке коло практичних питань, і лише тоді, коли нові напрямки в науці взяли на себе її функції, західні мислителі стали обмежувати сферу вишукувань створенням значеннєвих формулювань.

Східна філософія пішла іншим шляхом, не обмежуючи пошуком раціональних доказів і не ідучи від рішення життєво важливих, фундаментальних питань. Тому індуїзм, буддизм, джайнізм, конфуціанство і даосизм по праву можуть вважатися як релігійними плинами, так і суспільними дисциплінами. Що ж стосується дзєн-буддизма і тантризма, то ці течії в основному націлені, відповідно, на дослідження медитативної техніки і використання сексуального потенціалу.

Тим самим, ці школи виявляють у людині сховані, латентні здібності. У той же час практична сторона цих навчань невіддільна від філософського і релігійного осмислення буття і природи речей як таких і, більш того, заснована на них. Таким чином, мудрість Сходу органічно компілювала філософію і психологію, соціологію і релігію. Іншими словами, східному філософу, на відміну від його західного колеги, не приходиться шукати свою нішу й обмежуватися дослідженням вузького кола прикладних задач.

Східне розуміння філософії як такої містить у собі усвідомлення глибин світобудови і людського «Я», що, у свою чергу, має на увазі дослідження таких аспектів буття, як сексуальність, споглядання, церемоніал і правильне поводження. Саме це вигадливе сполучення об'єктів дослідження (з погляду західного менталітету) викликає сумніву щодо правомочності вживання терміна «філософія» стосовно східної традиції.

І усе-таки вищесказане є деяким перебільшенням і, більш того, справедливо лише стосовно англо-американської традиції, нітрохи не применшуючи широту поглядів європейської школи. Приведений коментар має єдину мету — примирити Захід зі Сходом, тому що багато західних мислителів не сприймають розмаїтість східних концепцій як науку.

Інакше кажучи, мудрість Сходу (санскр. прад-жня) не слід розглядати як предмет логічних побудов і умоглядних спекуляцій без обліку практики й інтуїції.

Однак останнє твердження зовсім не означає відмовлення від логічного аналізу й емпіричних доказів. Навпроти, філософські системи Сходу і Заходу мають багато спільного. Якщо вже говорити про принципову відмінність двох шкіл філософської думки, то східна відрізняється більшою універсальністю і компілятивністю. Іншими словами, мудрість Сходу органічно сполучить релігійні, філософські і містичні традиції.

Висновок. Індійська і китайська філософії – це істинно «живі плоди», що продовжують харчувати своїми соками світову людську думку. Жодна філософія більше не зробила такого сильного впливу на Захід, як індійська і китайська.

Пошук «світла, що йде зі Сходу», «істини про походження роду людського», яким були зайняті багато філософів, теософи, і, нарешті, хіппі в 60-70 роках уже нашого століття – очевидне свідчення того живого зв'язку, що з'єднує західну культуру зі східною. Філософія Індії і Китаю – це не тільки екзотика, а саме та привабливість цілющих рецептів, що допомагають людині вижити.

Людина може не знати тонкостей теорії, але займатися дихальною гімнастикою йога чисто з медико-фізіологічною метою. Головна цінність древньоіндійськой і древньокитайськой філософії складається в її звертанні до внутрішнього світу людини, вона відкриває світ можливостей моральної особистості, у цьому, імовірно, і криється таємниця її привабливості і живучості.


15.12.2010

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!