Osvita.ua Вища освіта Реферати Філософія Зародження теорії прогресу і Кондорсе. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Зародження теорії прогресу і Кондорсе. Реферат

Жан Антуан Кондорсе є найбільш яскравим представником французької філософії історії після Вольтера і Руссо. Основна праця Кондорсе “Історична картина прогресу людського розуму” проникнута ідеєю прогресу. На його думку, розвиток людства - це процес, що протікає під впливом причинних взаємозв'язків

У філософії існують концепції, у яких історична взаємодія людини і природи розглядається з погляду розвитку сутності людини, форм його буття, ступіней його діяльного вдосконалення цивілізаційного стану.

Французький мислитель Жан Антуан Кондорсе (1743-1794) у своїй роботі "Ескіз історичної картини прогресу людського розуму" спробував простежити єдину лінію розвитку людини, його здібностей і потреб. Кондорсе веде мову не про окремих людей, а про розвиток здібностей людського роду в цілому. Його цікавлять не різні історичні факти, а те загальне, що мається в різних представників людського роду.

Науку, що буде досліджувати цю проблему, Кондорсе схильний іменувати метафізикою, тобто сугубо філософської по характері. При цьому треба відзначити, що цей мислитель як суб'єкта історії думає не окремих людей, а суспільство.

Людина тому і здатна до розвитку, що людські суспільства послідовно проходять різні епохи. На першій стадії цивілізації людський рід складався з невеликих суспільств, здатних на прості форми діяльності і свідомості. Картина розвитку людського роду, намальована Кондорсе, нараховує дев'ять епох. Повільне скорення сил природи поступово наближає людство до щасливого стану. Ідея Ж.А.Кондорсе полягає в тому, що прогрес людини і насамперед людського роду в цілому здійснюється в процесі неухильного руху людського розуму по шляху діяльного освоєння зовнішнього світу. Розум є як би внутрішня здатність людини пристосовуватися до спочатку далекого зовнішнього середовища, що поступово відступає перед постійно зростаючою міццю людських здібностей. Усе, чого домагається людський рід, є завоювання його розуму і відвойована в природи реальність. Концепція Ж.А.Кондорсе - приклад глибокого філософського аналізу історії людського роду, суспільства, культури, цивілізації.

Отже, буття людини базується на нерозривному зв'язку з природою, її силами і відносинами. Природа відкривається людині в тонкості наукового експерименту, доцільності технічних пристроїв, яскравості художніх образів, благоговінні релігійного почуття, логіці політичного рішення, механізмах промислової праці і іншому. У філософії аналіз буття людини неможливий без звертання до природних підстав сутності людини і до діяльного розгортання його сутнісних сил.

Біографія. Кондорсе, Мари Жан Антуан Никола (Condorcet, Marie Jean Antoine Nicolas de Caritat, Marquis de) (1743–1794), французький математик, економіст, публіцист і філософ епохи Освіти і Французької революції. Народився 17 вересня 1743 у Рибмоне (Франція). Аристократ по походженню, Кондорсе відмовився від військової і церковної кар'єри і став ученим. Його дисертація про інтегральне вирахування, представлена в 16 років (Досвід інтегрального вирахування, Du calcul int gral, 1765), була високо оцінена Д'Аламбером. Після видання Досвідів аналізу (Essays d'Analyse, 1768) був прийнятий у члени Академії наук, а в 1777 обраний її неодмінним секретарем. Їм написані відомі біографії вчених 17 в. і сучасників Кондорсе – Похвала академікам (Eloges des acad miciens... morts depuis 1666 jusqu'en 1699, 1773). У 1782 Кондорсе був обраний членом Французької академії. Брав участь у знаменитій Енциклопедії.

Під впливом близьких друзів, Вольтера і Тюрго, біографії яких він написав (Життя Тюрго, Vie de M. Turgo, 1786; Життя Вольтера, Vie de Voltaire, 1789), Кондорсе зацікавився соціальними науками. Його здатності як економіста одержали визнання, коли, після тріумфу фізіократів, Тюрго був призначений міністром фінансів, а Кондорсе – головним інспектором монетного двору. У 1785 він опублікував працю Досвід застосування аналізу до проблеми імовірності рішень більшістю голосів (Essai sur l'application de l'analyse la probabilit des d cisions rendues la pluralit des voix). Друге виправлене і значно доповнене видання з'явилося в 1805 за назвою Елементи вирахування імовірностей і його застосування до азартних ігор, лотереї і людським судженням (Elements du calcul des probabilit s et son application aux jeux de hasard, la loterie et aux jugements des hommes).

У 1791 Кондорсе був обраний у Законодавчі збори від Парижа і незабаром став його секретарем. Брав участь у реформі системи утворення, написанні ряду декларацій і жірондистського варіанта конституції. Голосував проти смертного вироку Людовику XVI. Обвинувачений у змові і присуджений до страти якобінцями, своїми опонентами в Конвенті, Кондорсе ховався в таємному притулку в Парижі в 1793. За дев'ять місяців йому удалося написати велика праця Ескіз історичної картини прогресу людського розуму (Esquisse d'un tableau historique des progr s de l'еsрrіt humain, 1795) про добродетельность і велич людської природи і безмежному удосконалюванні і прогресі людства, що зробив глибокий вплив на Сен-Симона і Конта. Після арешту 27 березня 1794 його помістили в таверну в Бур-ла-Рен, де він умер (очевидно, від виснаження або отрути) 29 березня 1794. Конвент, що засудив Кондорсе, згодом виніс рішення про публікації його останньої роботи.

Ескіз історичної картини прогресу людського розуму:

  • Перша епоха Люди з'єднані в племена.
  • Друга епоха. Пастушачі народи. Перехід від них до землеробських народів.
  • Третя епоха. Прогрес землеробських народів до винаходу писемності.
  • Четверта епоха. Прогрес людського розуму в Греції до часу поділу наук у століття Олександра.
  • П’ята епоха. Прогрес наук від їхнього поділу до їх упадку.
  • Шоста епоха. Занепад освіти до його відродження вчасно хрестових походів.
  • Сьома епоха. Від першого прогресу наук у період їхнього відродження на Заході до винаходу друкарства.
  • Восьма епоха. Від винаходу друкарства до часу, коли наука і філософія скинули ярмо авторитету.
  • Дев’ята епоха. Від Декарта до утворення французької республіки.
  • Десята епоха. Про майбутнє прогресу людського розуму.

Людині від народження властива здатність випробувати відчуття, зауважувати і розрізняти у своїх сприйняттях найпростіші їхні елементи, затримувати, пізнавати, сполучити, зберігати або відтворювати їх у своїй пам'яті, порівнювати між собою ці сполучення, уловлювати те, що є між ними загального і те, чим вони друг від друга відрізняються, визначати характерні ознаки всіх психічних явищ, щоб їх краще пізнати і полегшити собі процес нових сполучень.

Ця здатність розвивається в ньому під впливом зовнішніх причин, тобто завдяки готівці відомих складних відчуттів, сталість яких, що виражається або в тотожності їхніх з'єднань, або в законах їхніх змін, від нього не залежить. Людина вправляє також цю здатність за допомогою спілкування із собі подібними. Він діє тут штучними засобами, що, слідом за першим розвитком цієї самої здатності, люди придбали можливість винаходити.

Відчуття супроводжуються задоволенням або стражданням. Людині також властива здатність перетворювати хвилинні враження в тривалі переживання приємного або тяжкого характеру, випробувати ці почуття, бачачи або згадуючи радості або страждання інших істот, наділених чутливістю. Нарешті, ця здатність, з'єднана з даром творчості і сполучення ідей, породжує між людьми відносини інтересу і боргу, з якими, з волі самої природи зв'язана сама дорогоцінна частка нашого щастя і найстраждаліша частина наших нещасть.

Якщо обмежитися спостереженням і пізнаванням загальних фактів і незмінних законів розвитку людських здібностей, вивчаючи загальні риси цього розвитку в різних представників людського роду, то вийде наука, називана метафізикою. Але якщо ми станемо розглядати результати цього розвитку щодо маси індивідів, що існують одночасно в дану епоху, і якщо систематично простежимо його з покоління в покоління, то одержимо тоді картину прогресу людського розуму. Цей прогрес підлеглий тим же загальним законам, що спостерігаються в розвитку наших особистих здібностей, тому що він є результатом цього розвитку, що спостерігається одночасно у великої групи індивідів, з'єднаних у суспільство. Але результату, що виявляється в кожен момент, залежить від результатів, досягнутих у попередні моменти, і у свою чергу впливає на ті, котрі повинні бути досягнуті в майбутньому.

Ця картина, є таким чином, історичною, тому що, знаходячись у залежності від безперервних змін, вона створюється шляхом послідовного спостереження людських суспільств у різні епохи їхнього існування. Вона повинна представити порядок змін, з'ясувати вплив, що зробив кожен окремий момент на наступний.

Вона повинна показати далі у видозмінах, що перетерпів людський рід, безперервно обновляючи в нескінченності століть, шлях, по якому він випливав, кроки, що він зробив, прагнучи істини або щастя. Ці спостереження над тим, чим людина була і чим він став тепер допоможуть нам потім знайти засобу для забезпечення і прискорення нових успіхів, на які людська природа дозволяє йому ще сподіватися.

Така мета початої мною праці, результатом якого буде показати, шляхом міркування і фактами, що не було намічено ніякої границі в розвитку людських здібностей; що здатність людини удосконалюватися дійсно не визначна, що подальші його кроки на шляху до самовдосконалення відтепер не залежать від якої б то ні було сили, що бажає його зупинити, і шлях цей закінчиться тільки з припиненням існування нашої планети.

Без сумніву, прогрес може бути більш-менш швидким, але ніколи людство не піде назад - принаймні, доти, поки земля буде займати те ж саме, місце у світовій системі і поки загальні закони цієї системи не викликають на земній кулі ні загального потрясіння, ні таких змін, що не дозволили б людському родові на ньому зберігатися, застосовувати свої здібності і знаходити джерела існування.

Людський рід на першій стадії цивілізації являв собою нечисленне суспільство людей, що існують полюванням і рибним ловом, що уміють виготовляти тільки грубу зброю і домашнє начиння, будувати, або копати собі житла, але вони уже володіють членороздільною мовою для вираження своїх потреб і знайомі з деякими моральними ідеями, на яких ґрунтуються правила їхнього загального поводження, живучи окремими родинами, вони керуються загальноприйнятими звичаями, що заміняють ім'я закони і мають навіть нескладний спосіб правління.

Зрозуміло, що мінливість і труднощі боротьби за існування, крайнє стомлення і недвижний відпочинок, що чергувалися в силу необхідності, не дозволяли людині розташовувати тим дозвіллям, при якому, працюючи думкою, він може збагачувати свій розум новими ідеями. Задоволення потреб, що занадто залежить від випадку і часу року, не могло служити досить сприятливим ґрунтом для народження корисних форм промисловості, розвиток яких продовжувалося б безперервно; і кожний обмежується удосконаленням своєї хитрості або спритності.

Таким чином, прогрес людського роду повинний був бути тоді надзвичайно повільним, лише зрідка, і те в силу винятково сприятливих обставин, людство могло зробити деякі кроки вперед. Тим часом джерела харчування - дичина, риба або плоди земні - поступово заміняються їжею, що доставляється тваринами, яких людина приручила, уміє зберігати і розмножувати, До скотарства далі приєднується примітивне землеробство; людина не задовольняється вже плодами або рослинами, що він знаходити, він навчається заготовляти з них запаси, сіяти або розводити них навколо свого житла і сприяти їх виростанню, додаючи свою особисту працю.

Первісне поняття власності, що обіймало продукти полювання, зброя, мережі, домашню начиння, розширюється поширюючи спочатку на череди і потім на землю, що людина розорала й обробляє. Після смерті глави будинку власність природно переходити до його сімейства. У деяких виявляється надлишок їжі, що може бути збережений. Коли достаток досить значний, воно народжує нові потреби, коли ж воно виражається тільки в одному предметі, тим часом, як в іншому відчувається недолік, тоді, у силу необхідності, зароджується ідея обміну. З цього моменту моральні відносини між людьми ускладнюються і збільшуються.

Велика безпека, більш забезпечений і більш постійне дозвілля дозволяють людині віддаватися своїм міркуванням, або, принаймні уважніше спостерігати навколишнє. Деякі, що користуються статком, починають обмінювати частина свого надлишкам на працю і завдяки цьому вони самі від праці звільняються. У такий спосіб створюється клас людей, час яких але цілком поглинене фізичною працею і бажання яких не обмежуються предметами першої необхідності.

Промисловість пробуджується; ремесла уже відомі поширюються й удосконалюються; випадкові факти, що спостерігає тепер людину, уже більш досвідчений і більш уважний, сприяють винаходові нових ремесел; народонаселення збільшується в міру того, як добування засобів існування стає менш небезпечним і менш залежним від випадку; землеробство, що найбільш здатне прокормити згусле населення, поступово витісняє всі інші джерела існування.

Землеробство ж сприяє подальшому розмноженню людей, а ця остання обставина у свою чергу прискорює прогрес; ідеї, що стали надбанням людства повідомляються швидше і вірніше усталюються в суспільстві, що стало більш осілим, більш зближеним, більш інтимним. Зоря освіти починає вже займатися; відмінність людини від всіх інших видів тварин усе більш виявляється, і він не обмежується вже як останні, винятково удосконалюванням виду.

Більш розвиті, більш часті, більш складні відносини, що тоді встановлюються між людьми, викликають потреба в засобах повідомлення своїх ідей відсутнім особам, увічнення пам'яті якої-небудь події з більшою точністю, чим дозволяє усна передача, закріплення договорів більш вірним шляхом, чим підтвердження свідків.

Народжується потреба в закріпленні тих визнаних звичаїв, якими члени даного суспільства керуються у своєму поводженні.

Таким чином, зародилася потреба в писемності, і вона була винайдена. Спочатку вона, очевидно, носила характер дійсного живопису, що потім перейшла в живопис умовну, що зображує тільки характерні риси предметів. Згодом, у силу метафори, аналогічної тієї, котра вже практикувалася в розмовній мові зображення фізичного предмета виражало відвернені ідеї. Походження цих знаків, як і слів, повинне було з часом забутися. Писемність стає мистецтвом символізувати умовними знаками кожну ідею, кожне слово й у силу ця-кожна зміна ідей і слів.

Кондорсе і зародження теорії прогресу

У числі найближчих попередників Конта і всього наступного розвитку створеної їм науки про порядок і прогрес людських суспільств, інакше говорячи, особливе в соціології, місце належить Кондорсе. Завдяки йому думка, виражена ще Паскалем про можливості бачити в спадкоємстві людських поколінь подоба єдиної людини, що вічно живе і постійно здобуває всі нові і нові зведення, знайшла реальне обґрунтування. Не випадковістю порозумівається той факт, що до останньої чверті XVIII сторіччя жоден історик і політик не висловився в змісті визнання їм поступального ходу людства.

Про прогрес, власне кажучи, не заходить мова ні в Аристотеля, ні в письменників середніх століть і епохи Відродження, ні в прямих попередників Кондорсе, у тому числі італійця Віко й автора "Духа законів" Монтеск'є. Політичні письменники древнього світу не раз зупинялися на думці про зміну форм правління, про заміну монархії пануванням деяких і, нарешті, усіх. Але вони не заперечували можливості зародження єдиновладдя в середовищі демократії і на зміну останньої, тим більше, що ті ж явища не раз мали місце й у житті.

Один раз пройдений цикл політичних трансформацій міг повторитися знову. Можна тому говорити про навчання Аристотеля і Полібія в зв'язку з доктриною італійця Віко, що затверджує "спіральний" розвиток людства, тобто проходження їм на відстані значних проміжків часу тих же форм організованого життя. Але відносити грецьких філософів-політиків до числа попередників Кондорсе і його теорії прогресу було б зовсім помилковим.

Представлення про те, що законодавець одночасно вводить у народі відповідні політичному укладові вдачі і звичаї, усякий відступ від яких веде до упадку установ, тому що порушує відповідність між різними сторонами громадського життя, досить виразно виступає й у письменників стародавності й в автора "Духа законів". Навчання останнього про життєві принципи окремих форм політичного пристрою і про падіння їх у зв'язку з перекручуванням цих принципів, на чому не раз наполягає Монтеск'є, малює його нам скоріше прихильником ідеї регресу людства, ніж поборником думки про його поступальний хід.

А знайомство з недавно виданими дорожніми замітками пояснює нам почасти джерело цього песимізму, показуючи, як скрізь, за винятком однієї тільки Англії, Монтеск'є знаходив підтвердження висловленої їм думки, думки, що народи Європи прагнуть у лоно абсолютизму настільки ж нестримно, як ріки стікають у море. За Кондорсе залишається тому честь першого провісника ідеї прогресу людства в тісному зв'язку з розвитком знань.

Цю думку він висловлює у творі, написаному уже після зробленого у Франції перевороту 1789 р., у розпал революції, і в таку хвилину, коли особисті переслідування, що загрожували a ,.) його життя, природно повинні були викликати в ньому песимістичне відношення до майбутнього. Він настільки проникнуть думкою про велич пережитих їм за останні роки подій, що вважає за можливе наполягати на беззупиності прогресу і на неухильному русі людства убік істини і щастя. До останнього часу думали, що при складанні свого "Ескізу історичної картини прогресу людського розуму" (таке буквальна назва його твору) Кондорсе, примушений ховатися в околицях Парижа від спрямованих проти нього переслідувань, не мав під руками ні книг, ні письмових заміток.

По одному з новітніх його біографів - Cahen удалося з'ясувати на підставі рукописів, що вціліли в бібліотеці французького інституту, що задовго до того моменту, коли йому довелося шукати притулку в г-жи Верне, автор "Прогресу людського розуму" вже став збирати необхідні матеріали для свого ескізу. У бібліотеці інституту зберігаються написані його рукою замітки про філософів стародавності, про різні відкриття, зроблених у різний час в області фізики, і всі ці мемуари по своїх розмірах не допускають думки про складання їх вперше в тижні змушеного обставинами самітництва Кондорсе тим легше було задатися думкою написати історію поступального розвитку людського розуму, що в званні секретаря академії наук йому задовго до революції довелося присвятити себе між іншим складанню протягом 17 років, починаючи з 1773 року, ряду характеристик різноманітніших по своїх спеціальностях учених діячів Франції й інших країн Європи, що стояли в якому-небудь відношенні до французького інституту.

Ці характеристики звалися "похвальних слів", але по своєму змісті більш відповідали представленню про безсторонню оцінку праць людей, що стояли на чолі наукового руху в XVIII столітті. Щоб говорити з однаковим знанням справи не тільки про математиків і астрономів, але і про фізиків, зоологів, ботаніків, економістах, Кондорсе довелося розширити коло своїх знань, що спочатку зосереджувалися навколо математики, і придбати в повному розумінні слова енциклопедичне утворення.

Видання творів Вольтера, близькість до Тюрго, захист у печатці його економічної політики, нарешті, тісне спілкування з Даламбером і з іншими учасниками "Великої Енциклопедії", усе це, разом узяте, повинне було підготувати члена Конвенту й автора одного з проектів конституції 1793 року до ролі родоначальника теорії прогресу. Безсумнівно, однак, що Кондорсе раніше свого надходження під гостеприїмний дах, що вкривав його від переслідування г-жи Верне, не склав ще визначеного плану свого твору.

Він прибув у своє останнє житло на вулиці Servandoni без книг і яких-небудь паперів з побоювання перетворити в противному випадку увага на себе. Квартира його була опечатана і достати з неї що-небудь було неможливо. Але друзі, як Саре, Марко, Пинель і Буайе, які не раз навіщали його в будинку г-жи Верне, зрозуміло, користувалися цим випадком, щоб доставити йому відсутні книги. А особистий його секретар Карло, що взяв на себе переписку частини його рукопису, безсумнівно, мав можливість і зробити для нього необхідні виписки з книг. Кондорсе приступив до складання свого трактату на прохання дружини і повинний був для цього відкласти на час іншу почату їм роботу: "Виправдання свого поводження в Конвенті", він почав складання хронологічної таблиці найважливіших відкриттів і найважливіших історичних подій.

Всю історію людства він розділив потім на десять головних епох. Для кожної він склав потім дуже відвернений і теоретичний запис найважливіших задач, які можуть спасти на думку дослідника, що бажає зобразити процес розвитку за цей час людського розуму. У своїй сукупності ці досить стиснуті нариси й утворили той "Ескіз", що вцілів до нас у повному виді. Але автор не мав наміру бути вдовольствованим ним. Він збирався додати до "Ескізу" більш детальну розробку окремих епох. Цієї сторони своєї задачі йому не удалося довести до кінця. Значення, яке Кондорсэ має для наступного ходу розвитку соціології, і зокрема соціальної динаміки, свого роду філософії історії, особливо різко виступає при зіставленні його поглядів з поглядами Конта по двох.

Це виступає, говорить Cahen, з очевидністю при читанні заміток, що послужили йому матеріалом при написанні його твору і збережених нині в числі рукописів національної бібліотеки в Парижі (Nouvelles acquisitions № 4586). У рукопису, що зберігається в бібліотеці інституту, "Ескізу прогресу людського розуму" легко пізнати руку Кардо, переписувача частини твору. Найважливішим питанням стільки ж усієї наукової філософії, скільки і філософії суспільствознавства.

У Кондорсе намічена вже та класифікація наук у порядку спільності явищ, що применшується, ними досліджуваних і зростаючої їхньої складності, що складає бути може саме міцне придбання, яке філософія зробила з моменту виходу у світла шеститомного трактату Конта. І в того ж Кондорсе, по всій імовірності під впливом Тюрго, складається вже представлення про те, що ріст людської думки складався в заміні науковими поясненнями явищ природи таких, у яких виступала готовність людини одухотворяти природу, приписуючи їй ті ж властивості, які належать людині, а потім шукати для її явищ життєвий принцип.

Класифікація наук, пропонована Кондорсе, утримується в його друкованих трактатах. Навчання ж про спадкоємство антропоморфічних, метафізичних і наукових пояснень природи вциліло в рукописах, у невиданому уривку, відтвореному Алангри в його недавньому творі про Кондорсе. Раніше Сен-Симона і раніше Конта, Кондорсе дуже ясно зрозумів тісний зв'язок, що існує між науками. Жодна з них, говорить він, не може бути охоплена в цілому ні у своїх принципах, ні в деталях без допомоги інших, вони утворять із себе цілий ланцюг і роблять один одному взаємні послуги. При складанні своєї класифікації наук він керується одночасно й історичним спадкоємством у їхньому розвитку і, як він говорить, чисто практичними зручностями. У його схемі математика передує астрономії, за якої випливає фізика, хімія, біологія, нарешті, науки моральні історія(філософія).

Заміните останні терміном соціологія, відзначте спільність, що применшується, і зростаючу складність явищ у тільки що приведеній скелі, і вийде знаменита класифікація Конта (3). Що стосується до думки Кондорсе на рахунок спадкоємства антропоморфічних, метафізичних і наукових пояснень природи і її явищ, то вона безсумнівно стоїть в найближчому відношенні з тими думками, які висловлені були Тюрго в його відомому "Міркуванні про всесвітню історію". У цьому міркуванні Тюрго червоною ниткою проводить ту думку, що прогрес в області мислення виступає в заміні богословських тлумачень науковими.

У проміжок між обома способами тлумачення явищ пояснення їм знаходили, говорить Тюрго, у якихось сутностях і властивостях, переданих абстрактними термінами, що, додає він, нічого не з'ясували. Це в зародку - знаменитий закон трьох стадій Конта: стадії богословської, метафізичної і наукової. У Кондорсе разом з відтворенням основної точки зору Тюрго ми зустрічаємо і деякі особливості, характерні для людини, що шукали прикласти не тільки метод точних наук, але зокрема метод математичний до питань суспільствознавства. Я думаю, пише Кондорсе в уривку, уперше надрукованому Алангри, що можна відзначити чотири епохи в розумінні людьми економії природи.

У перший період люди дивилися на усіх у природі, як на істот, наділених здатністю діяти і спонукувані тією же силою, що і самі вони. Вони приписали душі всім найважливішим предметам природи і усіх великих феноменів матерії. Вони припустили існування в них ідей, бажань, намірів. Така космологія всіх диких націй. Люди переходять від зазначеного визнання до культу цих самих феноменів. Вони молять них, вони намагаються схилити їх у свою користь. І з цього часу виникає релігія. Ми знаходимо цю космологію у всій її наготі в племен Америки. У творах древніх греків вона вже піддалася значному перекручуванню...

В другий період філософи стали дивитися на релігію , як складену з двох частин: з матерії і життєвого принципу, що змінює матерію. Одні думали, що самий цей принцип матеріальний і визнавали таким принципом один з чотирьох елементів (вогонь, повітря, земля і вода). Інші не ладь були вважати його розумним. Треті припускали, що він властивий самої матерії. Згодом зроблений був ще крок вперед. Демокрит визнав забавним пояснювати все принципами, спосіб дії яких і саме існування залишалися невідомими. Він не побажав бачити в природі нічого, крім матерії, що перебувала в стані спокою або приведеної в рух. Він припустив, що в природі немає інших причин, крім вічного і необхідного руху. Епікурейці зіпсували цю думку Демокрита, що Декарт воскресив знову в іншій тільки формі.

Піфагор зупинився на більш щасливому рішенні. Зробивши відкриття ірраціональних чисел, він прийшов до висновку щодо існування нескінченності кількісних розходжень, зв'язаних між собою відносинами числа. Тому що природа постійна у своїх феноменах, і ця правильність особливо уражає нас у рухах небесних світил, то він вивів звідси те положення, що хід їх визначається доступним обчисленням законом. "Ця думка, говорить Кондорсе, була настільки піднесена і настільки випереджала його час, що після його смерті втратили дійсний зміст її, і Піфагора стали видавати за магика, що вірили, що усе регулюється магічними властивостями чисел".

На цьому місці обривається невиданий уривок. Він підтверджує те, що відомо нам з інших творів Кондорсе, стільки ж з його академічних мов, скільки і з "Історичної картини прогресу людського розуму". У тому самому похвальному слові, присвяченому пам'яті Д'аламбера, у якому мається відома фраза: "науки зв'язані між собою й у тих частинах, у яких вони зближаються, вони роблять один одному взаємні послуги", Кондорсе наполягає на можливості безпосередньої допомоги від математики для рішення задач суспільствознавства.

Згодом, в особливому трактаті, присвяченому обґрунтуванню того, що він називає соціальною математикою, він вважає можливим застосовувати арифметику, геометрію, алгебраїчний аналіз і теорію імовірностей до рішення таких, напр., питань, як визначення причин, що збільшують або зменшують смертність, причин, що обумовлюють собою подорожчання цін і т.д. і т.д. Конт строго засудить такі спроби, наполягаючи на тім, що суспільні явища занадто складні і математичний метод застосуємо тільки до найпростіших явищ числа і виміру. Якщо ми запитаємо себе, яке представлення Кондорсе зв'язував із прогресом, то ми повинні будемо дати на це питання наступна відповідь: для Кондорсе прогрес є невпинним і необхідним поступальним ходом. Його не можна затримати надовго. Тим більше не можна повернути назад людство д пройдених уже них стадіям розвитку.

Можна тільки на час сповільнити самий хід поступального руху суспільства. Воно властиво всім народам, але у відомі моменти воно з особливою опуклістю виступає в одного з них зокрема, це - свого роду обраний народ, що йде на чолі всіх інших. У якому ж напрямку відбувається цей поступальний рух? Прогрес відповідає Кондорсе, є нестримна тенденція, що захоплює окремих індивідів і цілі народи убік істини і щастя. Він думає, що не можна передбачати і межі розвитку. Природа, говорить він у протиріч тому, що було відзначено ще Галлем і цілком розвите Контом, не поставила ніяких границь удосконаленню людських здібностей; воно не обмежено нічим, крім існування тієї планети, на яку кинула нас природа. Закон прогресу однаково керує, на думку Кондорсе, тваринами, людьми і людськими суспільствами: золоте століття не за нами, а перед нами (дивися Esquisse, стор. 13 і 272).

Прогрес малюється уяві Кондорсе подобою ланцюга, неприривного і того, що дозволяє дивитися на кожен пережитий момент, як на залежний від усіх попередніх і як впливає на всі моменти. Щоб установити цей ланцюг, необхідно, думає він, звернутися до історичного методу, тобто До послідовного спостереження людських суспільств у різні епохи, ними пройдені. У такий спосіб ми познайомимося з порядком, у якому відбуваються зміни, і з впливом, яке кожен даний моменту робить на наступний за ним у часі, ми в стані будемо вказати в тих змінах, які відбулися в людстві протягом століть, той шлях, по якому воно йде у своєму розвитку, переслідуючи дві мети: істину і щастя. Спостереження над минулим і сьогоденням людиною викликають думка і про засоби, якими можна забезпечити і прискорити настання нових удосконалень, згодних з його природою.

Отже для Кондорсе, як згодом для Конта, є істиною відоме твердження Лейбница - "сьогодення несе на собі тягар минулого і чревате майбутнім", іншими словами, усім їм ясно, що відповідь на питання про тім напрямку, у якому буде розвиватися людство, здатне дати лише знання як пройдених їм стадій, так і пережитої нині. Але тоді як для Конта всі пророкування майбутнього на підставі минулого і сьогодення повинні піддатися ще дедуктивній перевірці, що відправляється від вивчення психофізичної природи людини, Кондорсе ні слова не говорить про таку перевірку, а це має наслідком те, що для нього прогрес не зупиняється перед створеною самою природою границею панування пристрастей над розумом.

Кондорсе - сучасник Руссо і не цілком позбувся від впливу, яке на всіх "людей революції" мало навчання "Суспільного договору" і "Еміля". Він такий же оптиміст, як і Руссо; він вірити в досконалість людської природи, раз вона не зіпсована дурним вихованням, подібно Руссо, вона також не бачить іншого засобу розгадати, які були початкові стадії в історії людства, як відправляючись від теоретичних спостережень над розвитком наших розумових і моральних здібностей. Таким шляхом він приходить до побудови системи первісних порядків. Усі те, що в наші дні обіймається поняттям філософії історії, або первісної соціології, для нього не існує. Йому далека всяка спроба відновити найдавніше минуле на підставі його переживань у сьогоденні й аналогії з побутом дикунів. Він міркує з цих питань точнісінько так, як це робить Руссо у своєму трактаті: "Про причини, що породили нерівність між людьми".

За прикладом Паскаля, що пропонував розглядати. людство, як єдиного індивіда, що вічно здобуває нові пізнання, Кондорсе у своєму історичному нарисі орудує не стільки методом порівняльно-історичним, скільки історичним у тісному змісті слова. Два народи - один у стародавності, іншої в новий час - ставляться їм на чолі поступального руху людства: греки і французи; він стежити за їх розвитком, відзначає подібні, але менш опукло виступаючі явища в житті інших народів і країн; у такий спосіб він будує свої висновки на досить обмеженому й однобічному матеріалі.

Одна революція, думає він, дозволила французькому народові плекати надію, що він зіграє в майбутньому ту ж роль керівника людства, яка в минулому випала в долю древнім грекам. "Природа країни і збіг обставин дозволяють сподіватися на виконання ними такої славної місії, але не станемо заглядати в те, що ховає від нас ще невірне майбутнє". Ці рядки, накидані Кондорсе в самий розпал спрямованих на нього якобінцями переслідувань, у чеканні неминучої страти і за кілька тижнів до смерті, говорять про тім настрої, у якому написаний був весь "Ескіз". Вони доводять, як не можна краще, здатність Кондорсе звільнятися від усяких тимчасових і особистих настроїв. Усе його міркування перейняте думкою про необхідність у "науках моральних", як і у фізичних, будувати висновки на спостереженнях. Ця ж думка знайшла вираження собі ще раніше, у 1782 році, у мові, вимовленої ними з нагоди прийому його у французьку академію.

Для Кондорсе історія, пропонована як метод для побудови науки про прогрес людства, не є одним переліком найважливіших політичних подій, розповіддю про життя правителів, про війни і союзи; видавець Вольтера, подібно своєму другові і вчителеві, у минулому народів масовими явищами, розвитком удач, правових представлень, політичних порядків, наукових і художніх теорій. І в цьому відношенні Кондорсе є прямим попередником Конта. Але він розходиться з ним радикально в оцінці минулого.

Конт, подібно Гегелю, схильний був думати, що все існуюче мало і має достатню підставу, а тому розумно; Кондорсе же, що випробував на собі вплив революційної доктрини, не міг віднестися інакше, як негативно, до скасованих революцією середньовічним порядкам, з їхнім двовладдям папи й імператора, з їхнім розчленовуванням суспільства на станові шари, з їхнім звертанням маси населення в підневільних трудівників, винагороджував погано землею.

Читаючи його, легко засумніватися в тім, щоб прогрес, дійсно, був невпинним ростом людства; він не оцінює належним образом великого значення християнства в розвитку ідеї рівності людей насамперед перед Богом, а потім і перед поставленими ними владою, приватними і публічними. Слова апостола Павла: "Немає більш ні раба, ні добродії, ні чоловічої статі, ні жіночої, бо всі єдині в Христі Ісусі", виражають лише першу половину євангельського завіту, друга ж його половина - рівність цивільна - здійснена була багато сторіч пізніше передовими сектами протестантизму, що принесли і ідею рівності в Христі і на земні відносини.

Не розуміє Кондорсе і всього суспільного й економічного укладу середніх століть, зокрема їхньої феодальної системи. Він не бачить того, що ця система побудована на договірному початку, що вона вперше заміняє насильство угодою, звертаючи скорених не в безправних рабів, а в співвласників з підкорювачами, забезпечуючи в такий спосіб усім класам суспільства визначене відношення до землі і відшкодовуючи них за працю і службу майновими вигодами, правом користування помісної землею. Для Кондорсе, як і для енциклопедистів, середні століття-епоха варварства, насильства і марновірства в якій дороговказною зіркою є одна лише арабська наука, що продовжувала справу грецької. Але якщо середні століття укладають у собі тільки дві сторони, те чи не вірніше триматися тієї філософії історії, яку проповідував Віко, що затверджував необхідність назадніх рухів Конта відзначити цю негативну сторону в історико-філософських побудовах того, хто, за його словами, був для нього "духівником".

У творах Деместра, у його розумінні великого значення папства і середньовічної системи двовладдя світського і духовного меча, він знайде керівну нитку і необхідний матеріал для виправлення допущеної Кондорсе помилки. Середні століття вперше представлені будуть ім'я в тому світлі, який раніше був доступний розумінню одних католицьких письменників. Він покаже, що в ці сторіччя поступальний хід людства не припинився, що в цей саме час сталося те відокремлення світської і духовної влади в особі папи й імператора, якого ми не знаходимо ні в теократиях древнього Сходу, ні в Афінах, ні в Римі, де, як відомо, державні сановники були призвані до відправлення функцій, тісно зв'язаних з релігією.

Але якщо Кондорсе не завжди справедливий стосовно минулого, то, з іншого боку, його надії на майбутнє носять у значній мірі характер утопії, тому що він не звертає уваги на ті межі, які ставить удосконаленню нашого життя обмеженість людської природи; він допускає, наприклад, можливість зникнення в людях самого представлення про те, що приватний інтерес розходиться з загальним, і пророкує настання таких порядків, при яких любов до ближнього буде настільки ж інтенсивна, як і до самого себе. "Досить імовірно, пише він, що настане час, коли пристрасті й особисті потяги не будуть робити на керівні нашої волею судження великого впливу, чим те, яке вони мають нині на утворення наших наукових думок.

Дії, що суперечать чужому праву, стануть настільки ж фізично, неможливими, як холоднокровно чинене насильство немислиме вже в наш час для більшості людей, усі народи будуть жити в повній згоді, і війна зникне з удач. Турбота про ближні і любові до людства заступлять місце релігії". Подібно Конту Кондорсе додає керівну роль у цьому перевороті успіхам мислення і діяльності вчених. Завдяки ім'я, пророкує він, піде об'єднання всіх наук і створена буде їхня загальна філософія, філософія наукова в точному змісті слова. Совість вчених буде завідувати поступальним ходом знання, а тому що з ним тісно зв'язане удосконалення вдач і ріст загального щастя, то від них же буде.

Варто згадати тільки роль, яку афінське право визнає за архонтом - базилевсом, а римське за pontifex maximus у справах церковних. залежати його здійснення в дійсності. Кондорсе думає у своєму оптимізмі, що не тільки усі відсталий нації піднімуться до тієї ж ступіні розвитку, на який стояти Франція або Сполучені Штати Америки, але що і сам людський рід буде значно удосконалений. Це відбудеться, по-перше, завдяки науковим відкриттям і застосуванням техніки, по-друге - через успіхи моральності і, нарешті, по-третє, як наслідку дійсного поліпшення наших розумових, моральних і навіть фізичних здібностей. Але це може бути досягнуто тільки під умовою зміцнення рівності народів і приватних осіб між собою, а для цього необхідно скасувати, по-перше, нерівність багатств, по-друге, нерівність, породжувана законами спадкування, по-третє, нерівність знань, відкривши з цією метою усім рівний доступ до утворення.

Якщо, з одного боку, ці міри повинні бути визнані практично здійсненними і зводяться зрештою до скасування приватної власності і спадщини і до створення дарового й обов'язкового навчання, то, з іншої, не можна не визнати перебільшеної надію Кондорсе, що від удосконалення суспільних умов піде зміна і сама природа людини.

Висновок. Жан Антуан Кондорсе (1743-1794) є найбільш яскравим представником французької філософії історії після Вольтера і Руссо. Основна праця Кондорсе “Історична картина прогресу людського розуму” проникнута ідеєю прогресу. На його думку, розвиток людства - це процес, що протікає під впливом причинних взаємозв'язків. Він досить різко засуджує релігію і піднімає розум людини. Саме розум, затверджує філософ, є рушійною силою людського прогресу. Не утратило свого значення обґрунтування філософії історії, дане Кондорсе, і для нашого часу.

“Для історії окремих осіб, - писав учений, - досить зібрати факти, але історія маси людей може спиратися тільки на спостереження; щоб них вибрати, щоб уловити їхні істотні риси, потрібні вже знання і майже стільки ж філософського утворення, як для того, щоб їхній уміло використовувати”. Кондорсе рішуче виступав за республіканський лад на основі приватної власності. Він твердо вірив у можливості і здатності людства, йти по шляху прогресу. Учений писав: “Наші надії на поліпшення стану людського роду в майбутньому можуть бути зведені до трьох важливих положень: знищення нерівності між націями, прогрес рівності між різними класами того ж народу, нарешті, дійсне удосконалювання людини”. У своїх надіях учений виходив з необмежених, по його поглядах, здібностей людини до безмежного удосконалювання, порукою чому є його розум.

Жану Антуану Кондорсе (1743-1794) – належить широка і струнка концепція всесвітньо-історичного процесу. У "Нарисі історичної картини прогресу людського духу" (1794) він намагається простежити загальний хід розумового розвитку людства. Уже на зорі історії, думає він, з'явилися люди, що взяли у свої руки виконання релігійних і політичних функцій, що володіють і релігійними таємницями, і позитивними знаннями. Кондорсе проникливо угадав у первісному суспільстві, тоді ще мало відомому, дійсне існування керівників, що сполучать у своїй діяльності різні суспільні й ідеологічні функції. Заслуговує на увагу і думка його про синкретичне переплетення первісних вірувань з позитивними знаннями.


13.12.2010

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!