Osvita.ua Вища освіта Реферати Філософія Класична доба української філософії. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Класична доба української філософії. Реферат

У рефераті розглянуто класичну добу української філософії. Зокрема, подано відомості про філософські погляди Г.Сковороди та Я.Козельського

Г.Сковорода. Особливість філософії Сковороди, її специфічність полягає не просто у постановці тих чи інших проблем, їх систематичній розробці, а в її спрямованості і методі. Сковорода, за висновком Д. Чижевського, не надавав великого значення теоретичній обробці, оформленню усталеного, систематизуванню своїх філософських ідей. Тому говорити про його метафізику, онтологію, гносеологію можна лише в певному значенні, цілком застережливо, бо викінченої і оформленої системи у Сковороди немає, як і немає закінченої і докладної відповіді на всі питання, що може поставити систематик-філософ.

Світогляд Сковороди має чітко виражений пантеїстичний характер.. На його думку, Бог як всемогутня сила, що стоїть над світом, природою і людиною, не існує. Бог — всюдисущий, і невидима натура, яка витримує усе, Господь, Цар, Отець, Розум, Істина, закон і глас сутнього. Таке тлумачення Бога».

У загальному контексті суджень Сковороди Бог ототожнюється з природою. «Природа», «Натура» є лише одне з імен, якими мій можемо визначити Бога. «Чи не Бог усе в собі тримає? Чи не сам він є голова і усе в усьому?» — запитує Сковорода і тут дає ствердну відповідь, що Бог в Дереві є правдивим деревом, у музиці — музикою, у будинку — будинком. У Бозі усе і усе з нього, хоча він не є іншим конкретним із того, що в усьому, бо він над усе і усе в ньому.

Система світу у філософії Сковороди — храм Божий, його дім, де Бог відноситься до світу як зародок до розкриття, точка до числа, множини. Визнаючи множинність світів, Сковорода, на відміну від К. Транквіліона-Ставровецького, який виходив з визнання чотирьох світів, виділяв три:

  • макрокосмос — загальний, безмежний світ, де існує усе породжене;
  • мікрокосм, або світик, світочок-людина;
  • символічний, або Біблія.

Біблія є символічним світом тому, що в ній зібрані фігури небесних, земних та преподібних створінь, які можуть стати монументами, котрі ведуть нашу думку до розуміння вічної натури, яка захована в тлінній подібно тому, як малюнок захований у своїх барвах. У символічному світі, світі Біблії, Сковорода прагнув виявити заховану за символічними формами духовну цінність людини, знайти ідеал людських стосунків без згубного впливу плоті.

Оскільки внутрішнє, духовне є дійсним Богом і істиною в людині є Бог, то істинно людське визначається не його тілом, тілесною організацією, а духом, свідомістю, волею, світом внутрішніх переконань. Дійсна людина сама божественна, сама для себе безодня, джерело, сонце, носієм яких в людині є серце. Як таке, підсвідоме і «над-свідоме», воно — осередок усього доброго та світлого, Провидчого і прозорого, вище і глибше порівняно із свідомим психічним життям.

Саме через «чисте», «нове» і «світле серце» проявляється дійсна людина, здійснюється її обожнення. Останнє можливе тому, що дійсна людина тотожна Богу по своїй істоті, по своєму «серцю». Цим визначаються призначення людини та сенс її буття. Вони Полягають у пізнанні Бога, служінні йому та любові до нього.

Та знову-таки, якщо Бог тотожний людині, а людина тотожна Богу, то пізнання Бога є пізнання самого себе, а служити йому означає служити самому собі. Так само «обстоїть» і любов до Бога. Оскільки дійсна людина рівна Богу, єдина в усіх нас і в кожному ціла, то любов до Бога є одночасно любов'ю до самого себе, яка символізується Сковородою образом Нарциса.

Пізнаючи саму себе, людина здатна вимірювати все власними мірками. І коли пізнання самого себе спрямовується не на зовнішню видимість, яка є лише «пустая пустота», предмет ідолопоклонства, а на внутрішню суть людини, воно і розкриває те, що становить істинну суть, істину в нас самих і всього світу. Життя людини — це процес безперервного духовного розвитку, засобом якого є самопізнання.

Воно сприяє моральному вдосконаленню, благоденству і благоустрою людини, бо тільки той, хто пізнав свою природу, може бути корисним для «себе і для своєї братії». Спочатку людина немовби звернена всім єством назовні, на погон, за радостями зовнішнього світу. Потім вона доходить до пізнання своєї природи, самої себе, своїх здібностей і виробляє відповідний до своєї природи спосіб життя. Основу такого способу життя, адекватного людській природі, Сковорода вбачав у «сродній праці» як дійсному вираженні людської життєдіяльності, самоствердженні людини.

Споживання матеріальних благ, насолоду ними Сковорода не вважав основою людського щастя. Вище блаженство і справжнє щастя приносить людині праця за призванням, праця, що відображує природні нахили людини — «сродна праця». Він був глибоко переконаний у тому, що кожна людина має природний нахил до певного роду діяльності, який може зробити людину дійсно щасливою, бо така праця за вродженим нахилом і обдарованістю є бажаною, виконується з охотою і насолодою.

Г. Сковорода, розробляючи свою концепцію самопізнання, не заперечував ролі і значення наукового і технічного прогресу, проте підкреслював недостатність цього прогресу для людського щастя, вважаючи більш важливою для досягнення останнього науку про людину. Відповідно до цього соціальний прогрес він ставив у залежність не від пізнання зовнішньої природи, а від пізнання і вдосконалення духовних потенцій людини, її здібностей. На цій основі Сковорода намагався обґрунтувати своє уявлення про суспільний ідеал, виводячи ідею «горней республіки», яку часто витлумачують як «духовну республіку».

Ідея «горней республіки» являє собою інтерпретацію Біблії як символічного світу, дійсною суттю якого є образ ідеальних стосунків між людьми, що будуються відповідно до їх духовної природи і дійсно людських прагнень та інтересів. В цьому «новому світі», країні і царстві любові не можуть бути «ні старості, ні статі», оскільки в ньому немає місця для всього «плотського». «Горній» світ будується відповідно до начал любові, рівності, спільності усього. Він протилежний світу зла, але не є потойбічним, куди переселяються люди після смерті.

На заключення викладеного матеріалу зазначимо, що, відігравши значну роль у розвитку освіти, культури, філософської думки, Києво-Могилянська академія не змогла створити своєї власної школи, специфічно національного типу філософствування. Причина того — відсутність чіткої і послідовної спадкоємності ідей, поглядів, наукових поколінь, оскільки її кращих професорів і вихованців, як правило, забирали до інших центрів Російської імперії. Що стосується поглядів Сковороди, то хоч далекими від життєвої суті були його думки і саме життя, але чистими і переконливими були його ідеали, які він сіяв серед українського народу.

Я.Козельський. Відповідно до загального спрямування просвітительської ідеології Я.Козельський вважає, що у громадському суспільстві всі вчинки людей, у тому числі й їхня моральна поведінка, регулюються юридичне, через право. Мораль тим самим надмірно раціоналізується, вона, по суті, відсутня, а е вчинки, що випливають із розуміння закону. Тим самим знання і доброчинності виявляються у прямій залежності одне від одного. Аморальний вчинок розглядається як результат незнання закону, що встановлений у громадському суспільстві. Досить людям розтлумачити, що є добро і зло, як зло зникне, — такою була логіка просвітницької філософії.

Спираючись на вольфіанську фізику, Я.Козельський вважає, що в основу буття покладено річ, яка може бути простою і складною. Простими є речі, які мають лише сутність та існування (наприклад, душа, дух взагалі). Складні — це матеріальні тіла, що мають багато якостей. Головними якостями речей і тіл Козельський вважає простір, час, необхідність, випадковість, кількість, основу («основание») і причину.

У дусі механістичного мислення Я.Козельський стверджує універсальність при-чинно-наслідкових зв'язків. У зовнішній природі все зумовлене причинно-наслідковими відмінностями, усе підкоряється природному розвиткові речей. Тут немає місця для долі, цілеспрямованості тощо. Кінцевою причиною світу є творець, закон Божий.

Від матеріальних речей відрізняється дух, або душа, яка характеризується наявністю волі та розуму. Дух буває «конечний» — це людська душа, і «нескінченний» — це Бог.

Звертаючись до гносеологічної проблематики, Я.Козельський вважає, що людське пізнання розпочинається з чуттів, що є тими «вікнами» і «дверима», через які враження від конкретних речей проникають в душу. Це «нижній» ступінь знання. На ньому здійснюється пізнання лише одиничних речей, воно однаковою мірою властиве людині і тварині.

Вищим ступенем пізнання є логічне мислення, властиве тільки людині. Розум, спираючись на чуттєві данні, дає знання загального. Оскільки душа одно-сутнісна з Богом, то їй дано змогу пізнати сутність. Але людський розум не безмежний у своїх можливостях, тому Я.Козельський взагалі відмовляється від розв'язання таких питань, як єдність Бога, співвідношення душі з тілом тощо.

В основу соціальної філософії Я.Козельський клав просвітницьку теорію природного права і договірного походження держави.

Право, відповідно до настанови просвітницької філософії, Я.Козельський поділяє на природне і громадське. Природне право випливає з життєвих потреб організму людини. Воно невід'ємне від людини, не залежить від її волі і бажань, а тому є незмінним. Кожна людина повинна їсти, пити, відпочивати, захищатись тощо. Переходячи у громадянський стан, людина укладає договір із суспільством і набуває статус громадянина. Громадянське право повинно захищати і забезпечувати через закони реалізацію природних прав людини.

Однак оскільки правителі, що видають закони, бувають різні, остільки закони можуть бути несправедливими. Несправедливим, зокрема, є закон, згідно з яким одна людина може перебувати у рабстві у іншої. Я.Козельський першим у суспільній думці Російської імперії піддав критиці спроби виправдати кріпацтво посиланнями на «природний» характер станового розподілу суспільства. Відповідаючи тим, хто виправдовував життя «за рахунок чужого поту» посиланням на те, що вони вивільняють свій час заради розквіту науки й мистецтва, Я.Козельський категорично заявляє: «.„Краще не шкодувати наук і мистецтв для людей, аніж людей заради наук і мистецтв».

Вихід із несправедливого стану, цілком у згоді із просвітницькою філософією, вбачається у поширенні освіти і виховання як універсального засобу для подолання різних вад і конфліктів у суспільстві. Вади народу спричинені «слабкістю законодавців», що зумовилась «непристойним порядком моральних повчань раніше бувших філософів». Тому нова філософія й покликана пояснити людям їхні справжні права, виховати доброчинності і вказати шлях до загального блага.


13.12.2010

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!