Osvita.ua Вища освіта Реферати Філософія Філософське окреслення поняття «Цивілізація» різними філософами. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Філософське окреслення поняття «Цивілізація» різними філософами. Реферат

Поняття «Цивілізація». Погляди О. Тоффлера. Погляди та теорії розвитку цивілізації А. Тойнбі. Співвідношення теорій розвитку цивілізацій. Техногенез цивілізації

Поняття «цивілізація» в сучасному розумінні слова – для позначення певного етапу в розвитку суспільства – з’явилося ще у ХVІІІ ст. Його вперше вжив Мірабо-старший в опублікованому в 1756 p. трактаті «Друг людей». Взагалі виникнення цього поняття була пов’язана з поширеним в епоху Просвітництва уявленням про перевагу раціонально мислячих і діючих європейців над іншими, «непросвіщеними», «варварськими» народами.

З того часу європоцентризм став причиною широкого розповсюдження поняття «цивілізація». До середини XIX ст. уявлення про цивілізацію як результат добробуту, виховання і доброчинності європейців усе більше ставало предметом самолюбування, ідеологізованим нормативним поняттям, що втрачало пояснювальну силу як категорія науки.

Поняття «Цивілізація»

Зараз немає єдиного уніфікованого поняття «цивілізація», тлумачення якого задовольнило б усіх. У різні часи існувало й існує зараз кілька пояснень слова «цивілізація»:

  • синонім культури – історично визначеного рівня розвитку суспільства, творчих сил і здібностей людини, який виражається насамперед у створюваних нею матеріальних і духовних цінностях;
  • рівень, ступінь суспільного розвитку, що проявляється в сукупності культурних надбань як таких (наприклад, антична цивілізація – унікальна культура, яка покладена в основу європейської культури наступних епох);
  • ступінь суспільного розвитку, яка слідує за дикістю і варварством (за Л. Морганом і Ф. Енгельсом). Дикість – назва першого етапу людської історії, який бере відлік з появою людини й закінчується виникненням гончарства. Це час становлення самої людини і раннього родового ладу (припадав на палеоліт і мезоліт). Варварство – другий етап історії людства. Розпочався з виникненням гончарного виробництва і завершився з появою писемності;
  • стадія занепаду і вмирання культури, втрати людством творчих сил (визначення німецького філософа О. Шпенглера, яке він запропонував в опублікованій у 1918 p. першій частині книги «Занепад Європи»);
  • характеристика капіталізму в цілому (таке вживання характерне для XIX ст.).

Сучасні соціологи, політологи, історики найчастіше під цивілізацією мають на увазі сукупність унікальних економічних, соціальних, політичних, духовних, моральних, психологічних, ціннісних та інших структур, які відрізняють одні історичні спільноти людей від інших. Тобто, поняття «цивілізація» означає в першу чергу рівень соціального прогресу суспільства на певному історичному етапі його розвитку.

Прикладом такого розуміння цивілізації може бути теорія «стадій росту» американського соціолога У. Ростоу і концепція «трьох хвиль» американського футуролога О. Тоффлера. У. Ростоу в працях «Стадії економічного росту. Heкoмyніcтичний Маніфест» і «Політика і стадії росту» обгрунтував п’ять стадій суспільного розвитку:

  • традиційного або аграрного суспільства;
  • перехідного суспільства, коли створювалися передумови індустріальної революції;
  • суспільства промислової революції («стадія зрушення»);
  • стадію зрілості індустріального суспільства;
  • постіндустріальне суспільство як ера високого масового споживання.

Погляди О. Тоффлера

О. Тоффлер свою політичну концепцію виклав у трилогії «Футурошок», «Третя хвиля» і «Зміщення влади». У першій книзі він відзначив, що політичним наслідком для суспільства має бути розширення демократії, а в другій представив історію у вигляді «трьох хвиль цивілізації», які послідовно змінюють одна одну: перша призводить до встановлення сільськогосподарської цивілізації, друга – індустріальної, третя – інформаційної. «Третя хвиля» характеризується домінуванням ЗМІ та використанням наукових досягнень у всіх без винятку сферах суспільного життя.

В основі цих концепцій знаходиться лінійно-стадіальне розуміння цивілізації: вона є стадією у процесі поступального розвитку людства до єдиної світової цивілізації. Ці теорії об’єднує також поняття сучасної (або світової) цивілізації. Найчастіше (хоча й далеко не завжди) сучасна цивілізація при цьому наділяється рисами, характерними для розвитку західного суспільства – ринкова економіка, яка ґрунтується на визнанні приватної власності абсолютною цінністю; демократичний політичний режим; правова держава; реалізація широкого кола прав і свобод людини; автономія особистості, взаємна відповідальність суспільства й особи.

Погляди та теорії розвитку цивілізації А. Тойнбі

Дещо інший підхід до типології й характеристики цивілізацій використав англійський історик і філософ А. Тойнбі. Він виходив з теорії локальних цивілізацій, яка заперечувала європоцентристські лінійно-стадіальні схеми. Ще у 1819 p. поняття «цивілізація» почало вживатися у Франції в множині. Впродовж 30 – 40-х pp. XIX ст. зміцніли погляди про багатоманітність шляхів розвитку різних народів, про роль релігії у зародженні цивілізацій і про строкатість вірувань як причину різноманітних образів локальних цивілізацій.

Через 100 років А. Тойнбі опублікував багатотомну працю «Пізнання історії», де він виокремив і охарактеризував кілька типів цивілізацій. Насамперед, це цивілізації «первинні» – нерозвинуті, пристосовані до життя у певних географічних умовах, слабкі, які легко виникають і легко гинуть. Другий тип – «вторинні» цивілізації, які виникають у відповідь на «виклик», що змінив умови їхнього початкового існування. Нарешті, «третинні» цивілізації – виникають на основі формування єдиних релігій і церков із «вторинних» цивілізацій. На середину XX ст., на думку А. Тойнбі, залишилося 7 – 8 із понад 30 цивілізацій, які існували (уже у виданні своєї книги в 1991 p. він писав про 13 самостійних цивілізацій).

Цивілізації розвиваються незалежно одна від одної і їх загибель неминуча, якщо не вдасться сформувати єдину вищу релігію, створити на її основі «вселенську церкву» і «вселенську державу», тобто перейти до «третинної цивілізації».

Співвідношення теорій розвитку цивілізацій

Водночас розвиток теорії показав, що, по-перше, обидва концептуальні підходи мають рівні права на існування, а, по-друге, між лінійно-стадіальними і локальними моделями цивілізацій існують не тільки роз’єднуючі відмінності, але й насамперед об’єднувальні моменти. Виходячи з цього, можна виділити кілька сильних сторін цивілізаційного підходу – з точки зору міжнародних відносин взагалі й зовнішньої політики держав зокрема:

  • його принципи можна застосувати до політики кожної країни або групи держав. Цей підхід орієнтований на пізнання міжнародних відносин з урахуванням специфіки країн і регіонів. Звідси випливай універсальність даної методології;
  • орієнтація на врахування специфіки передбачає уявлення про міжнародні відносини як багатолінійний, багатоваріантний процес;
  • цивілізаційний підхід не відкидає, а, навпаки, передбачає цілісність, єдність людської історії. Цивілізації як цілісні системи можна співставляти одна з одною. Це дозволяє широко використати порівняльно-історичний і системний методи дослідження. У результаті такого підходу політика держави, групи держав, будь-якого міжнародного актора взагалі розглядається не сама по собі, а в порівнянні з політикою інших суб’єктів міжнародних відносин. Це дає можливість глибше зрозуміти міжнародні процеси, зафіксувати їх особливості в тих чи інших регіонах світу;
  • виокремлення певних критеріїв розвитку цивілізації дозволяє соціологам оцінити рівень досягнень тих або інших держав, народів і регіонів. Їх внесок у розвиток світової цивілізації, в тому числі у формування системи міжнародних відносин і створення системи міжнародної безпеки;
  • цивілізаційний підхід відводить належну роль в історичному процесі людському духовно-моральному та інтелектуальному факторам. У такому підході важливе значення для характеристики й оцінки міжнародних відносин і зовнішньої політики мають релігійні, культурні, соціоментальні та соціопсихологічні фактори.

Техногенез цивілізації

Техногенна цивілізація визначила таку форму раціональності, яка і спричинила кризовий екологічний стан. Як підкреслює В.Стьопін, в техногенній цивілізації формується специфічна система цінностей, відповідно до якої виникає особливе розуміння влади і сили. Влада розуміється не лише як влада людини над людиною, але й як влада над об`єктами природи і соціальними. Саме таку владу забезпечує людині наука . Таким чином, відповідно до засад техногенної цивілізації формується ставлення до світу як існуючого для людини, а до природи як до того, чим людина має оволодіти, підкорити.

Не дивно, що останніми роками досить чутно лунають голоси дослідників, вважаючих, що в ХХ ст. виявилися межі техногенної цивілізації і що наука є джерелом багатьох глобальних проблем, в тому числі і екологічної. В.Хьослі глибинною причиною екологічної кризи вважає дисбаланс між різними формами людської раціональності. На його погляд, деякі форми раціональності, особливо технічна раціональність, розвиваються досить швидко, тоді як інші, які традиційно називають мудрістю, регресують.

Невідповідність між цільовою і ціннісною формою раціональності, між владою і мудрістю і є, на думку дослідника, причиною екологічної кризи З кризою класичного типу раціональності пов`язують переосмислення поняття розумності людської діяльності в природі. Повертаючись до проблеми кризи класичного раціоналізму М.Булатов, К.Малєєв, В.Загороднюк і Л.Солонько відмічають, що зміна ціннісних орієнтацій і уявлень про раціональність призвели до переосмислення традиційного поняття ноосфери і набуття нового змісту цього феномена.

Якщо класичні концепції ноосфери будувались на вірі в безмежні можливості розуму і побудову на його основі раціональної екосистеми людина – природа – суспільство, то сучасна онтологія ноосфери загрожує самому існуванню людства. Діяльність людини, що відповідала традиційним класичним канонам раціональності, призвела людство до можливості термоядерної катастрофи, спричинила сучасну екологічну кризу.

Хоча наука розглядається як причина сучасних проблем людства, вихід з екологічної кризи не можна знайти, не спираючись на сучасну науку і новітні технології (зокрема, біотехнологію). Отже, проблема полягає в тому, на яких світоглядних засадах використовувати науку. І крім того, шукаючи продуктивні науково-технологічні ідеї щодо розв`язання екологічної проблеми,треба оцінити яким є тип раціональності, що відповідає сучасному етапу. На думку В.Зінченка, розв`язуючи глобальні проблеми, людству потрібно звертатися до «іншої, гуманної, культурної науки» відповідно до міркувань І.Пригожина, що потрібно зробити всі науки гуманітарними.

Пошук такої науки в сучасній філософії науки відбивається в дослідженнях нового типу наукової раціональності , орієнтація на який не спричиняє кризового стану культури, природи і людини. В.Стьопін впевнений, що наука збереже свій пріоритетний статус. Але тип наукової раціональності зміниться. Збережеться основна орієнтація науки – на пошук істини і росту наукового знання. Але характер об`єктів, що їх створює наука, приведе до зміни її картини світу, методологічних настанов, філософсько-світоглядних засад – їх поле розшириться.

Новий тип раціональності зараз стверджується в науці і технологічній діяльності зі складними системами, що розвиваються і є людиновимірними. Він проявляє себе через такі суттєві риси:

  • По-перше, на відміну від новоєвропейської науки, сучасна наука розглядає природу як цілісний організм, в який включено і людину, а біосферу – як глобальну екосистему.
  • По-друге, вивчення системних об’єктів, що розвиваються і є людиновимірними, потребує нових стратегій діяльності. Так, синергетичні підходи доводять, що суттєву роль в таких системах відіграють несилові впливи, а теорія біфуркації передбачає можливість декількох сценаріїв поведінки системи.
  • По-третє, суттєву роль починають відігравати моральні засади. В діяльності зі складними системами орієнтирами є не лише знання, а й моральні принципи, що є заборонами на небезпечні для людини і природи дії.

Сучасний стан екології як науки за параметрами, які означені дослідниками, може кваліфікуватися як становлення постнекласичної науки. М.Кисельов зазначає, що дослідження екологічних систем, які є нерівноважними, складно-динамічними, комплексними, зі складним переплетінням соціально-політичних, економічних, технологічних та природних виявів, потребує орієнтації на статистичність, нелінійність, поліваріантність, полісемантичність, плюральність. Отже, об’єктивізм, однозначність, аналітичність, жорстке кваліфікування, що є вимогами класичного природознавства втрачають свою вагомість Загальновідомо, що в вітчизняній науковій традиції, починаючи з В.Вернадського, предметом екології вважається біосфера.

А засади концепції біосфери, відповідно, розглядаються як методологічні і світогядні орієнтації екологічного пізнання. За наведеними в сучасних методологічних дослідженнях міркуваннями, в екології існує розбіжність між визначенням поняття біосфери класичною екологією і сучасним станом існування людини і природного довкілля як єдиної системи, відсутнє чітке визначення місця і ролі людини в біосфері як глобальній екосистемі.

Так, А.Буровський вважає, що класичні біолого-екологічні уявлення про біосферу приводять до погляду, що на Землі в даний момент існує біосфера, в межах якої виникло, функціонує і розвивається людство. Насправді, з появою людини і розвитком культури біосферна стадія розвитку ландшафтної оболонки Землі закінчилась.

Сукупність людських культур створює нову якість ландшафтної оболонки, яку дослідник визначає як антропогеосферу. Ця об`єктна реальність відображається пізнавальними особливостями постнекласичної екології, що працює з категоріями, пов`язаними з суб’єктивністю. Тому, в світлі постнекласичної науки дихотомія природне – штучне, природне – культурне виглядає анахронізмом. Класичне екологічне бачення, на думку дослідника, не відповідає реальній ситуації тому, що Земля вивчається так, мов би людина на ній не існує, або її діяльність – лише шкідливий фактор.

В той час, як з розвитком суспільства планету Земля творить культура, яка і робить антропогеосферу більш різноманітною порівняно з біосферою. Отже, з точки зору постнекласичної науки, в якій дослідник розглядається як частина того, що він пізнає, філософські та світоглядні орієнтації стають тим, що визначає отримання вченим самого об`єктивного знання.

На методологічній обмеженості концепцій класичної екології наголошує і М.Рац. Повертаючись до біосферної концепції і теорії біотичної регуляції довкілля, він доводить, що вони не можуть вважатися сучасною екологічною парадигмою, бо є результатом використання класичних підходів і уявлень біоекології для вивчення світу людини. В дійсності природа живе в світі мислення і діяльності. Дослідник вважає, що кінець кінцем, екологічна проблема постає перед нами не в зв`язку із стосунками людини і природи, а в зв`язку з зіткненням різних людських інтересів і різних позицій щодо можливостей використання територій і матеріалів. Тому екологічна ситуація розкривається як ситуація конфлікту між представниками різних позицій.

Висновок. На підсумок треба зауважити, що філософія екології залишається «відкритою системою», елементи якої потребують означення і осмислення. Сучасна інтеграція України в систему європейських держав потребує не лише економічної стабільності, а й гарантування екологічної безпеки, питання якої складають важливий пласт філософії екології. За межами обговореного залишаються такі важливі для існування природи і людини питання, як можливість еволюції штучного біологічного світу, як необхідність нового осмислення розвитку генної інженерії, зокрема – генної терапії і дуже багато інших. Їх дослідження прояснить ставлення сучасної людини до свого майбутнього – як до реальності чи як до утопії.

Таким чином, погодимося з проф. П. Циганковим, багатогранні процеси, що пов’язані з властивою сучасному світу дихотомією єдності та плюралізму цивілізацій і культур, складають соціальну середовище (або контекст), яке справляє суттєвий і зростаючий вплив на еволюцію та характер міжнародних відносин. Водночас не менше значення має позасоціальне середовище (екстрасоціальне), яке накладає свої обмеження і примуси на міжнародну систему. При цьому ми виходимо на аналіз поняття «геополітики», що буде темою наукової роботи автора наступним часом...


12.12.2010

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!