Osvita.ua Вища освіта Реферати Філософія Антитехнократичні тенденції в сучасній європейській філософії: причини виникнення. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Антитехнократичні тенденції в сучасній європейській філософії: причини виникнення. Реферат

У рефераті зроблена спроба з’ясувати причини виникнення антитехнократичних тенденцій у сучасній європейській філософії

Техніка є невід'ємною частиною нашого життя і визначальною цінністю сучасної цивілізації. Цю цивілізацію часто називають технічною або техногенною, підкреслюючи особливу роль технічного прогресу в її розвитку, у зміні природного середовища, що є безпосередньою сферою людської життєдіяльності, у перетворенні способів і форм людської комунікації, соціальних зв'язків і відносин людей.

Техногенна цивілізація зародилась на досягненнях двох великих традиційних культур – античності і християнського середньовіччя. Їх синтез в епоху Ренесансу і Реформації сформував систему цінностей, яка послужила своєрідним культурно-генетичним кодом техногенної цивілізації.

Життєві сенси і цінності техногенної культури містять у собі розуміння людини як діяльної істоти, що протистоїть світу і покликаної перетворювати його об'єкти, підкоряючи їх своїй владі; розуміння самої діяльності як креативного інноваційного процесу, спрямованого на перетворення зовнішніх об'єктів; сприйняття природи як зовнішньої стосовно людини, закономірно упорядкованого предметного середовища, що повинна служити матеріалом і ресурсами для людської діяльності. Ця система життєвих сенсів припускала також пріоритетну цінність самодіяльної творчої особистості, а також цінність наукової реальності і науково-технічного прогресу.

Усі ці цінності, скорельовані між собою, забезпечили прискорений розвиток техногенних суспільств, а головною рушійною силою розвитку став науково-технічний прогрес. Техногенна цивілізація, з'єднавши науку з її виробничо-технічним застосуванням, пройшла через кілька науково-технічних революцій, кожна з яких змінювала предметний світ людської життєдіяльності і створювала передумови збільшення суспільного багатства.

Розвиток техногенної цивілізації, особливо в другій половині XX століття, чітко продемонстрував, що науково-технічний прогрес є одним з найважливіших факторів поліпшення якості життя. Сучасна людина живе практично не в природному, а в культурному середовищі, яке створене її технічною діяльністю. В такій ситуації дуже важливим стає правильне розуміння відношення техніки і технічної діяльності до інших феноменів культури, особливо до сукупності соціальних, політичних і духовних феноменів.

Для індустріально-розвинутих суспільств, а особливо для держав з перехідною економікою, до яких відноситься і Україна, існує небезпека підпорядкування політики технічному прогресу, небезпека домінуючої ролі в суспільстві всемогутньої техніки та її носіїв. Це породило проблему технократії.

Її прибічники приписують науково-технічній інтелігенції особливу роль не тільки в економіці, а і в управлінні суспільством в цілому. В такій «експертократичній» та «сциєнтократичній» системі поглядів і сама політика розглядається як «соціальна техніка», яка базується на технічних знаннях. При цьому демократія, як форма політики, яка ґрунтується на волі народу стає найчистішою ілюзією.

Технократична «поведінка» охоплює не тільки суспільство, як цілісний організм, але і кожну його ланку: на підприємствах і в установах керівники-технократи можуть підпорядкувати «інтересам» технічних інновацій саму особистість, моральні установки, звичаї і особисте життя робітника-людини, стараючись перетворити його в робота в ім’я абстрактного «загального» технічного прогресу.

Підтвердженням реальності цієї небезпеки для суспільства є створення технократичної партії в Росії (Санкт-Петербург, 1997 р.), а також методи вирішення політичних та воєнних конфліктів за допомогою високотехнологічної зброї (Югославія, 1999 р.; Ірак, 2003 р.).

Глобальні кризи, породжені техногенною цивілізацією, і насамперед сучасна екологічна криза, поставили під загрозу саме існування людства. І як реакція на ці проблеми, виникла критика науково-технічного прогресу.

Безперечно, що той тип розвитку науки і техніки, що характеризував індустріальну фазу технічної цивілізації, багато в чому себе вичерпав. Однак у випадку відмови від технічного прогресу або його консервації стає неможливим забезпечити необхідними життєвими засобами зростаюче населення Землі. Тому в сучасній філософії техніки мова йде не про відмову від науково-технічного розвитку, а про пошуки його нового типу, що, очевидно, буде пов'язаний і з новим типом розвитку цивілізації, який зможе забезпечити рішення глобальних проблем.

Сучасні проблеми пошуку нових шляхів освоєння природи, що забезпечували б збереження і поліпшення навколишнього середовища, висувають особливе соціальне замовлення — розробку нової концепції науково-технічного прогресу не як стратегії насильства над навколишнім середовищем, влади і панування над нею, простого пристосування її до потреб людини в якості невичерпної комори ресурсів (навіть і з урахуванням негативних наслідків такого силового втручання) для прискорення науково-технічного і господарського розвитку, а так званого стійкого розвитку, спрямованого на підтримку і збереження рівноваги сучасної цивілізації з уже в значній мірі модифікованою нею природою. І в зв'язку з цим виникають кардинальні світоглядні проблеми перегляду і зміни всієї системи цінностей техногенної цивілізації.

В даній роботі зроблена спроба охарактеризувати та систематизувати сучасні антитехнократичні тенденції, а також висвітлити основні концепції нової раціональності для подолання протиріч в філософії техніки.

Причини виникнення антитехнократичних тенденцій у сучасній Європейській філософії

Термін "технократія" уперше був застосований американським дослідником В. Смітом у серії статей, опублікованих у 1919 р. в журналі "Industrial Managment". У буквальному перекладі з грецького це слово означає "влада майстерності". Надалі поняття одержало три загальновживані тлумачення: по-перше, теоретичні концепції влади, заснованої не на ідеології, а на науково-технічному знанні; по-друге, тип соціально-політичного переустрою суспільства, який практично реалізує принципи цієї концепції; по-третє, соціальне коло носіїв науково-технічного знання, котрі виконують функції управління [21].

Ідеї, близькі до технократичних, не нові. Вони існували ще в давнину. Навіть думку Платона про суспільство, яке буде управлятися «філософами», тобто мудрецями, можна інтерпретувати як заклик до деякої «експертократії». Сучасні ж технократичні концепції беруть свій початок у працях американського соціолога й економіста Т. Веблена й одержали поширення майже у всіх індустріально-розвинених країнах [15, С. 14].

Таким чином, можна говорити про технократію як сукупне панування техніки або техносистеми. У даний час найбільш розповсюдженими є наступні чотири варіанти концепції технократії [11, С. 71]:

  • Технократія розглядається як панування технічних експертів (експертократія).
  • Технократія — це орієнтація на техніку як на так званий «технологічний імператив» (Л.Маркузе): усе, що можна виготовити, виготовляється і притому для задоволення визначених потреб.
  • Технократія розуміється як панування предметної необхідності аж до появи тотальної «технічної держави» (Х.Шельскі), у якому лише керують, однак політичних рішень уже не приймають.
  • Технократія виступає в якості тенденції до інформаційно- і системно-контрольованого суспільства в більш загальному вигляді: до інформаційної системотехнократії.

Гносеологічні корені ідеології технократизму пов'язані з філософією позитивізму, що будує свої висновки лише на базі емпіричних даних, які отримані природничими і технічними науками [20].

Прихильники позитивних програм технічного удосконалення світу бачили в техніці головним чином «знаряддя» за допомогою якого людина повинна домогтися панування над природою. Техніка, таким чином, осмислювалась як нейтральний засіб, користаючись яким «людина» намагалася досягти цілей, не залежних від цього засобу. Людина функціонувала як «володар», а техніка – як його «раб». І в цьому випадку людина була «володарем», що застосовувала машину як свого раба для того, щоб панувати над іншими людьми. Але, з позицій марксистів і соціалістів техніка повинна застосовуватися не для експлуатації людини, а для панування над природою на користь людини [26].

У другій половині ХХ століття з’явилась нова тенденція: машина або «техніка», сама стала «володарем», тоді як «людина» перетворилася в її «раба». Панування техніки проявилося в тому, що людина сама придбала риси машини: вона стала автоматом, безвольно опинившись у владі саморушних технічних систем, що уже не є засобами для досягнення мети, а стали самоціллю. Ця думка про автономію техніки легко пов’язується зі способом аргументації, що виходить з поняття «відчуження» [26].

Технізація поширюється усе ширше — від підпорядкування природи до підпорядкування всього життя самої людини, до бюрократичного керування усім — до підпорядкування політики, навіть ігор і розваг, що проводяться в руслі звичних форм життя, але вже не як вираження внутрішнього імпульсу. Людина вже не знає, що робити зі своїм дозвіллям, якщо її вільний час не заповнюється технічно організованою діяльністю, хіба тільки вона схильна, відпочиваючи, просто віддаватися дрімоті і мріям [11, С.133].

Стрімкий розвиток техніки й інформаційних процесів, які породили комп'ютерну революцію, створює об'єктивну основу для посилення технократических ілюзій і нових міфів. Абсолютизація будь-якого технічного нововведення не сприяє синтезу техніки і культури. Людський розум самоцінний і унікальний і ніякі успіхи в області формалізації інтелектуальних процесів не зможуть його замінити. Людина – не машина, а його мозок – не комп’ютер. Однак невгамовне захоплення черговою технічною новинкою викликає до життя концепції, які принижують цінність Розуму і приписують інформаційній техніці невластиві їй функції і можливості [31].

Та обставина, що комп’ютери у своєму безпрецедентному розвитку істотно розширили сферу інтелектуальної діяльності людей і підняли на якісно новий рівень рішення багатьох інтелектуальних проблем, не змінює принципової оцінки співвідношення між людським і машинним інтелектом. Мислення, розум, інтелект, творчість, рефлексія, вищий рівень психічної активності є продукт людської діяльності, біологічно й у першу чергу соціально детермінований. Логічні, лічильні здатності комп'ютерів, як би великі вони не були, є результат науково-технічного розвитку, спеціалізованої інженерної діяльності людей.

Починаючи з 70-х років минулого століття в філософії техніки, перш за все у ФРН, явно визначались тенденції протиставлення технократичним концепціям, як таким, які ніби розвивались в історичному і соціальному вакуумі, тенденції іншого підходу до проблем науково-технічного розвитку, при якому, в першу чергу, приймалась би до уваги дана історична епоха, система її культури в цілому, як обумовлююча специфіку техніки цього історичного періоду і відношення до неї суспільства [24, С.177].

З 80-х років у працях філософів підсилилася увага до людського виміру прогресу. Багато західних вчених прийшли до висновку, що не можна зрозуміти феномен «технологічних переворотів», залишаючись у руслі історії машин і технологій, визріла необхідність деякого занурення в стихію духовно-культурних факторів, у сферу гуманізації техніки.

Сама по собі поява нових технічних феноменів і процесів – не єдиний момент нової ситуації, що у результаті технічного розвитку породжує етичні проблеми нового типу. Вирішальний новий погляд на нову інтерпретацію або нове застосування етики, безсумнівно, полягає у факті появи всезростаючої до безмежності технологічної сили, що надається в розпорядження людини. Це приводить до ризику, який вимагає розробки нових етичних концепцій [10]:

Кількість людей, яких стосуються технічні заходи або їх побічні ефекти, збільшилося до величезної кількості. Ці люди найчастіше вже більш не знаходяться в безпосередній взаємодії з тими, хто втручається в їхнє життя.

Природні системи стають предметом негативної людської діяльності. Людина своїм втручанням може їх постійно порушувати або руйнувати. Це є абсолютно новою ситуацією: ніколи раніше людина не мала таку силу, щоб змогти знищити все життя в деякій окремій екологічній системі або навіть у глобальному масштабі, чи вирішальним способом довести її до виродження.

Оскільки це втручання при відомих обставинах не може контролюватися і може приводити до непоправних втрат, остільки природа (як екологічне ціле) і існуючі в ній види, внаслідок нового технологічного розподілу сил, здобувають зовсім нову етичну релевантність. Якщо дотепер етика була спрямована тільки на відношення між людьми і на наслідки їх поведінки, то тепер вона здобуває перспективну екологічну релевантність, а також значимість для життя іншого. Перед обличчям можливих непоправних втрат (зміна клімату, радіаційне опромінювання, технологічна ерозія і т.д.) мова йде також і про людину, але ні в якому разі тільки про неї одну.

Через зростаючі можливості втручання і впливу в області медико-біологічних і екологічних взаємозв'язків постає також проблема відповідальності за ненароджених – будь то індивідуальні ембріони чи наступні покоління.

Сама людина стає предметом наукового дослідження не тільки в світлі можливостей маніпуляції людиною на рівні її підсвідомості або за рахунок соціальної маніпуляції, але також в експериментах над людиною взагалі, чи то в проектах медико-фармакологічних досліджень, чи в проектах досліджень суспільних наук. Таким чином, виникає особлива етична проблема в зв'язку з науковими і технічними експериментами над людиною.

Тим часом в області генної інженерії людина одержала можливість за допомогою біотехнічного втручання змінювати спадковість, за допомогою мутаційних варіацій створювати нові види живого і, при відомих умовах, вплинути навіть на сутність самої людини або генетично змінювати її.

Для людини існує загроза перетворитися в «об'єкт техніки» не тільки потенційно при втручанні за допомогою генетичної маніпуляції, але і вона уже стала у різних відносинах, як у колективному, так і в індивідуальному, об'єктом настільки багатьох впливів, що у критичному плані часто характеризуються як «маніпуляція». До цього відносяться не тільки фармакологічні впливи і масове застосування транквілізаторів або граничних впливів.

Чи можна говорити про прагнення до зростання технократії на підставі прогресуючого розвитку мікроелектроніки, керованих комп'ютерами системних організацій управління й автоматизованих організацій з електронною обробкою даних? Чи не вступають у рамках бюрократії технократія і електрократія в надзвичайно ефективне об'єднання, що як реалістичне попередження про небезпеку, яка загрожує, записує на програмній дошці високорозвиненого індустріального суспільства прямо-таки прихід технократичного «старшого брата». Чи загрожує небезпека всеохоплюючої системної технократії?

Розвиток комп'ютерної техніки, електронної обчислювальної техніки й обробки інформації робить нагальною проблему виникнення загального технократичного контролю над особистістю у вигляді зібраних і скомбінованих даних про цю особистість. Загроза приватному життю, «таємниці даних» привела до правової проблематики захисту даних від використання особистих даних у комерційних і суспільних цілях – постановка питання, що, природно, має і важливе моральне значення.

Але в технократії виявляється ще й інший, у даному випадку більш важливий компонент. Коли Е. Теллер, так званий «батько водневої бомби», говорив, що вчений – а також і людина техніки – «повинний застосовувати те, що він зрозумів» і «при цьому не ставити собі ніяких границь»: «що можна зрозуміти, те необхідно також і застосовувати», то це натяк на трансформовану ідеологію технократичної робленості, що старий кантівский моральний імператив «повинність незримо містить у собі уміння» перетворюється «у технологічний імператив».

У зв'язку з критикою технократії випливає насамперед констатувати, що і тут виявляється помітний культурний песимізм: майже не робиться ніякого акценту на значних можливостях гуманізації умов існування за допомогою технічного розвитку. Мабуть, більше половини людства вже не хоче і не могла б більше жити без техніки [11, С.71-72].

Виникнення в європейській філософії техніки кінця ХХ століття цілого ряду нових тенденцій пов’язане з необхідністю розробки і конституювання знання про техніку, як комплексного, багатофакторного і протиставити це знання «одномірності» уяв про сутність і характер розвитку техніки.

Значний вклад в розробку антитехнократичних концепцій внесли: Т.Адорно, Г.Маркузе, Ю.Хабермас, М.Хоркхаймер, Х.Ленк, Ф.Рапп, Г.Рополь, А.Хунінг, К.Хюбнер, В.Стьопін, В.Розін, А.Воронін та ін. На нашу думку, в майбутньому ці концепції стануть методологічною основою для розвитку техногенної цивілізації.

Література

1. Адорно Т.В. О технике и гуманизме // Философия техники в ФРГ. – М.: Прогресс, 1989.- С. 364-371.

2. Белл Д. Социальные рамки информационного общества // Новая технократическая волна на Западе. – М.: Пресс, 1986 – С. 330-342.

3. Бёме Г., Даале В., Крон В. Сциентификация техники // Философия техники в ФРГ. – М.: Прогресс, 1989.- С. 104-130.

4. Бердяев Н.А. Человек и машина // Вопросы философии. – 1989. - № 2. - С. 147—162.

5. Воронин А.А. Техника как коммуникационная стратегия. // Вопросы философии. – 1997. - №5. – С. 96-105.

6. Гайденко П. У истоков классической механики. // Вопросы философии. – 1996. - №5. - С. 80 – 90.

7. Грант Дж. Философия, культура, технология // Новая технократическая волна на Западе. – М.: Пресс, 1986 – С. 153-162.

8. Зиферле Р.П. Исторические этапы критики техники // Философия техники в ФРГ. – М.: Прогресс, 1989.- С. 257-272.

9. Князева Е., Курдюмов С. Синергетика: начала нелинейного мышления // Общественные науки и современность. – 1993. – №2. – С. 38-51.

10. Ленк Х. Ответсвенность в технике, за технику, с помощью техники // Философия техники в ФРГ. – М.: Прогресс, 1989.- С. 372-392.

11. Ленк Х. Размышления о современной технике: – М.: Аспект Пресс, 1996. – 182с.

12. Мемфорд Л. Техника и природа человека // Новая технократическая волна на Западе. – М.: Пресс, 1986 – С.225-239.

13. Митчем К. Что такое философия техники: – М.: Аспект Пресс, 1995.- 148с.

14. Наконечна О.П. Естетичне як тип духовності: Монографія. – Рівне: УДУВГП, 2002. – 202 с.

15. Закономерности и социальные перспективы научно-технического прогресса (Вступительная статья) // Новая технократическая волна на Западе. – М.: Пресс. 1986 – С. 3-30.

16. Новикова Л.И. Цивилизация перед выбором // Философские науки. - 1990. - № 7. - С. 3-13.

17. Перспективы научной рациональности в ХХI веке. (Материалы «круглого стола») // Независимая газета № 06(42) 20 июня 2001 г.

18. Попов Е. В. Идейный смысл и проблемы западногерманской философии техники // Вопросы философии. – 1985. - № 12. - С. 122—129.

19. Розин В.М. Философия техники и культурно-исторические реконструкции развития техники. //Вопросы философии.- 1996, №3, С.19-28.

20. Сколимовски Х. Философия техники как философия человека // Новая технократическая волна на Западе. – М.: Пресс. 1986 – С. 240-249.

21. Современная западная социология: Словарь, М.: Наука, 1990.- 432 с.

22. Степин В.С. Научное познание и ценности техногенной цивилизации // Вопросы философии. – 1989. - №10. - С. 3-18.

23. Степин В.С. Росийская философия сегодня: проблемы настоящего и оценка прошлого // Вопросы философии. – 1997. - №5. - c.3-14, (с.7-8).

24. Тавризян Г.М. Культура, техника, человек. – М.: Наука, 1986. – 200 с.

25. Тоффлер О. Раса, власть и культура // Новая технократическая волна на Западе. – М.: Пресс, 1986 – С. 330-342.

26. Философия техники в ФРГ.-М.:Прогресс, 1989. – 527 с.

27. Философские вопросы технического знания. - М.: Прогресс, 1984. - 432 с.

28. Хунинг А. Философия техники и Союз немецких инженеров // Философия техники в ФРГ. – М.: Прогресс, 1989.- С. 69-74.

29. Шадевальд В. Понятия «природа» и «техника» у греков // Философия техники в ФРГ. – М.: Прогресс, 1989.- С. 90-103.

30. Швырев В.С. Рациональность как ценность культуры // Вопросы философии. – 1992. - №6. - С.91-105.

31. Шубин В.И. Пашков Ф.Е. Культура. Техника. Образование: Учебное пособие для технических университетов. – Днепропетровск: Высшая школа, 1999.- 230 с.

32. Эллюль Ж. Технологический блеф. // Философские науки. – 1991. - №9.- С. 150-178.

33. Эллюль Ж. Другая революция // Новая технократическая волна на Западе. – М.: Пресс, 1986 – С. 147-152.

34. Ясперс К. Современная техника // Новая технократическая волна на Западе. – М.: Пресс, 1986 – С.119-146.


12.12.2010

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!