Osvita.ua Вища освіта Реферати Філософія Філософський погляд на взаємозв’язок між культурою та цивілізацією. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Філософський погляд на взаємозв’язок між культурою та цивілізацією. Реферат

Національні культури та культура загальнолюдська. Глобальні проблеми сучасної цивілізації

Національні культури та культура загальнолюдська. Розглянуті особливості культури як суспільно-історичного явища дають можливість зрозуміти, що культуру творять людські особистості, проте вони вписані в певні спільності, історичні епохи, певний суспільний процес. Але в становленні та розвитку культури спостерігаються ті ж самі тенденції, що і в розвитку пізнання та людської особистості: коли сутність такого явища, як культура, усвідомлюється, тоді культура існує вже як вагомий, впливовий чинник суспільного буття.

Початково культура виникає і формується стихійно, виражаючи прямі потреби певної спільності людей, тому корені кожної культури сягають стихії народного життя, де, за твердженням багатьох філософів, культурологів та психологів формуються найперші типи культурної поведінки, уявлень про культурні та соціальні цінності, архетипи колективного світосприйняття та самоусвідомлення. І в подальшому своєму розвитку культура не розриває своїх зв’язків із цими її коренями, оскільки і прижитися, і зберігатися, і реально функціонувати культурні досягнення можуть лише в межах певної соціальної спільності людей.

За твердженнями згаданого вище О.Шпенглера, джерелом культурного творення постає душа певного народу. Оскільки в наш час основною формою соціальної спільності людей постає нація, то найчастіше в дослідженнях культури фігурує поняття національної культури. Ясно, що в сучасному суспільстві національну культуру не можна ототожнювати із народною культурою, оскільки національна культура твориться вже не тільки і не стільки в стихії народного життя, скільки талановитими та видатними майстрами та діячами культури.

Не можна ототожнити національну культуру і з творами представників однієї, провідної нації якоїсь країни, оскільки в складному сучасному соціальному організмі задіяні, як звичайно, представники різних націй, народів, етнічних груп. Таким чином, національна культура в сучасному суспільстві – це явище складне, багатоелементне як за суб’єктами свого творення, так і за змістом. В останньому пункті досить складним та дискусійним постає питання про взаємні відношення національних культур та світової культури.

Дискусійність цього питання значною мірою обумовлена тим, що воно зачіпає інтереси людей: переважна більшість людей, входячи у життя, потрапляє у певне культурне середовище, разом із молоком матері вбирає в своє сприйняття дійсності певні взірці життя, діяльності, норм поведінки, мистецьких уподобань. Тому досить часто людям здається незрозумілим, а то й образливим той факт, що якісь інші люди не милуються тим, чим милуються вони, не дотримуються певних ритуалів та звичаїв і т. ін.

Складність же означеного питання пов’язана із тим, що, як здається, наочно очевидною та незаперечною постає реальність конкретних національних та етнічних проявів культури, а ось де та як існує світова культура? Чия вона, хто її творить та використовує? І дійсно, лише із великою долею умовності ми можемо казати про те, що давньогрецька скульптура чи архітектура належить усьому людству; реальні ж права на них має перш за все Греція; і т. ін. Але із цього міркування не випливає виправданість заперечення реальності чи сенсу виділення світової культури як явища суспільної історії.

Коли ми кажемо “анатомія людини”, “генетичний код людини”, то ні в кого не виникає питання, якої саме людини? Якої нації? Тут ми розуміємо, що структурні чи інформаційні одиниці людського організму у всіх людей за будовою, функціями та вихідними структурними зв’язками є однаковими, хоча в кожній конкретній людині вони набувають індивідуально неповторних виявлень внаслідок унікальності конкретних умов, обставин, факторів як її появи на світ, так і подальшого життя. Ті основні складові людського способу буття, людської свідомості та інтелектуальної діяльності, які ми розглянули у попередніх розділах, також за суттю є однаковими, загальними для всіх людей, хоча за проявами – відмінні.

Конкретний підхід до людини вимагає вміння, навіть мудрості та мистецькості поєднувати одне і друге, тобто вміння бачити, що певна людина, оскільки вона людина, має, як і всі люди, предметно зумовлені емоції, проте це є емоції саме цієї людини, хоча вони в цілому постають явищем загальнолюдським, є унікальними і ніким більше невідтворюваними. Ще ранній християнський філософ–римлянин С.Боецій писав, що реальність загального полягає в тому, що воно присутнє в кожній речі, але сутність загального знаходить виявлення лише в розумі та загальних поняттях людської мови.

Так само ми повинні підходити і до питання про співвідношення національних культур та світової культури: кожна національна культура є унікальною, проте вона є людською культурою, тобто в ній знаходять свої виявлення та засвідчення те, що входить в людську природу, людський спосіб буття. Через це між культурами можливий і необхідний діалог: якби культури були відрізані одна від одної непроникненим кордоном, вони б навіть не змогли би визнати друг друга явищами того ж самого порядку, а якби вони повністю співпадали, то не було б сенсу у їх спілкуванні.

Тому, наприклад, італійські пісні інші, ніж українські, проте ми розуміємо, що це - пісні, що в них знаходить виявлення мелос, але саме той, який в унікальній історичній та суспільній ситуації розкрився не так, як мелос іншого народу. Отже, можна зробити висновок, що в кожній реально існуючій культурі наявні загальнолюдські виявлення, що оцінюються в якості світової культури, та унікальність і неповторність їх продукування і виразу, що постає в окресленнях національної культури. Відокремити їх неможливо, як неможливо відокремити акт дії та результат, але і ототожнювати не виправдано, оскільки при цьому втрачаються реальні аспекти культурного діалогу та людського спілкування.

В зв’язку із цим у змісті кожної національної культури умовно можна виділити кілька її змістових елементів:

  • те, що може бути цікавим і зрозумілим кожній розумній, культурно зацікавленій людині – це є загальнолюдський елемент;
  • те, що може являти інтерес та бути зрозумілим лише тим, хто заглиблений у дану культуру, внутрішньо прилучений до неї, - це є національний елемент;
  • те, що може зацікавити культурно налаштовану людину, але вимагає певних додаткових прояснень, обґрунтувань, - це є елемент, що синтезує два попередні елементи та слугує ґрунтом для діалогу культур та культурної дискусії.

Звичайно, виділяти ці елементи можна лише умовно, так само, як і проводити межі між ними, але не слід вважати таке виділення штучним: в реальному функціонуванні культури – і це відомо всім – деякі її предмети набувають широкого розповсюдження на міжнародному рівні, деякі лишаються відомими та зрозумілими лише носіям даної культури, а деякі являють переважний інтерес для дослідників та культурологів. Проте для більшості людей всі ці тонкощі залишаються невідомими, інколи – незрозумілими, а інколи – і принципово неприйнятними.

Складно, цілісно та конкретно мислити – справа нелегка; вона вимагає як спеціального навчання, так і інтелектуальних навичок. В більшості випадків культура розуміється та оцінюється однобічно:

  • ті люди, які схильні бачити в усіх культурах лише відтворення єдиної людської природи, часто знеособлюють культуру, позбавляють її моментів неповторності та принципової незамінності; їх інколи, проте не зовсім виправдано називають космополітами, а то й інтернаціоналістами;
  • ті, хто схильний зводити культуру лише до її неповторних форм, фактично ізолюють культури та народи одне від одного; їх, як звичайно, називають радикальними націоналістами (інколи – шовіністами);
  • ті люди, які вбачають в культурах лише ґрунт для діалогів та спілкувань, схильні позбавляти культуру її екзистенціальних засад; це є функціональний або феноменалістичний підхід до культури. Розглядаючи ці аспекти функціонування культури, варто було б застерегти від невиправданого використання тих термінів, які характеризують наведені вище позиції.

Перш за все слід розрізняти ці позиції як світоглядні, як ідеологічні та як політичні. Наприклад, якщо розглядати космополітизм як світоглядну позицію, то не можна їй не симпатизувати, адже космополіти – це ті люди, які відчувають себе дітьми космосу, відчувають свою спорідненість із вихідними засадами буття природи, світу. В цьому сенсі деякі відомі духовні наставники людства були космополітами (наприклад, Будда, Христос). Інша справа, коли космополітизм постає ідеологічною установкою, тобто коли він подається як соціальна програма; тоді він веде до штучного згладжування відмінностей між людьми та навіть до соціального насильства.

Якщо ж космополітизм виступає як характеристика політики, тоді він однозначно постає явищем небезпечним та руйнівним. Те ж саме можна сказати і про інші наведені позиції; наприклад, націоналізм як світоглядна установка також не може не викликати поваги, оскільки, як звичайно, він при цьому пов’язується із поглибленим інтересом до національної культури, історії, народних звичаїв. Як ідеологічна установка він вже небезпечний тому, що загрожує соціальним протистоянням та розбратом.

В політичному плані він може бути виправданий лише в окремі періоди історичного розвитку певного народу або держави. Отже, в реальному продукуванні та соціальному функціонуванні культура постає складним, багатоелементним утворенням, тому й розуміти і осмислювати її слід без спрощень. Для цього треба набувати навичок цілісного конкретного мислення, як постає особливо важливим тоді, коли ми хочемо свідомо займати виправдану позицію в підході до з’ясування взаємозв’язку між національними культурами та світовою культурою.

Глобальні проблеми сучасної цивілізації. У філософських та культурологічних дослідженнях тип цивілізації визначають за різними ознаками: релігійними, етнічними або расовими характеристиками, за особливостями взаємодії з природою. Сучасну західну цивілізацію переважно визначають за її способом освоєння світу і тому називають індустріальною (або постіндустріальною). Індустріальне виробництво характеризується широким використанням машинної техніки як традиційної, так і нетрадиційної: автоматів, роботів комп'ютерів.

Ефективність такого виробництва набагато вища від ручної праці, тому сучасне індустріальне виробництво здатне не лише забезпечити задоволення основних потреб людини, а й створити умови для успішного розвитку науки, освіти, культури, мистецької творчості, охорони здоров'я і, врешті-решт, — для саморозвитку та самовдосконалення особи. Індустріальна цивілізація постає умовою усвідомлення, проголошення та захисту прав людини, культивування індивідуальної людської самобутності.

Але індустріальне виробництво принесло людству не лише позитивні здобутки. Його негативні сторони виявилися у тому, що:

  • воно зробило людську працю більш одноманітною, механічною, часто майже позбавленою забарвлення людською індивідуальністю.
  • машинне виробництво призвело до масового каліцтва людей, масової їх загибелі внаслідок технічних аварій та катастроф, а застосування техніки на війні спричинило небачені жертви під час військових конфліктів.
  • впровадження машин та машинного виробництва зумовило значну раціоналізацію людської свідомості, виникнення механістичного світобачення, ототожнення природних процесів і навіть людини з машинами підвищеної складності.

Але чи не головним негативним наслідком індустріалізації виробництва стало виникнення так званих глобальних проблем сучасної цивілізації, зумовлених тим, що людська технічна та виробнича діяльність за своїми масштабами досягла вимірів загальнопланетних процесів. Глобальними їх назвали саме тому, що вони охоплюють та торкаються певною мірою усе людство, усю земну кулю (“глобус” з латини — куля). У зв'язку з цим і розв'язувати їх може лише все людство або, принаймні, більшість його. Глобальні проблеми не можна розв'язати в межах окремих країн або окремих регіонів Землі. Які ж проблеми входять у коло глобальних?

По-перше, — це екологічні проблеми, тобто проблеми, пов'язані з порушенням унаслідок людської діяльності рівноваги в геологічних, біохімічних процесах Землі та біосфери загалом. До комплексу екологічних проблем входять:

  • забруднення довкілля; воно настільки інтенсивне, що на Землі сьогодні майже немає екологічно чистих рік; до того ж забруднені не лише ґрунти, водоймища, атмосфера, а й космічний простір навколо планети;
  • знищення лісів, зеленого шару Землі, через що відбулися зміни у водообмінних процесах планети, у температурному режимі на її поверхні; сучасна наука занепокоєна появою “парникового ефекту” в земній атмосфері, коли внаслідок виробничої діяльності відбувається підвищення загальної температури: це загрожує таненням полярних льодів і відчутним підвищенням рівня води у Світовому океані;
  • зменшення площі ґрунтів, придатних для рільництва внаслідок будівництва міст, шляхів, підприємств, ерозії ґрунтів та ін.

Весь комплекс екологічних проблем створює реальні загрози людському життю. За попередніми прогнозами деяких футурологів (прогнозування майбутнього) до середини XXI ст. людство може знищити себе внаслідок загальної екологічної катастрофи.

По-друге, — це проблеми енергетики. Відомо, що ефективність сучасного виробництва перебуває у прямопропорційній залежності від рівня енергоозброєності праці. Але саме виробництво енергії є чи не найбільш екологічно небезпечним: теплові станції викидають у повітря тисячі тонн отруйних газів та твердих пилових відходів. Ядерні станції небезпечні через радіацію, а також необхідність захоронення відходів ядерного палива. Енергетика також є найпотужнішим чинником створення “парникового ефекту”. Намагання використовувати природні джерела енергії (сонячне випромінювання, вітер, припливи) поки що неефективні.

По-третє, — це проблеми, пов'язані з хімічним виробництвом, із створенням різного роду штучних матеріалів. Без останніх неможливі ні сучасне виробництво, ні сучасні медицина та обчислювальна техніка. Але штучні матеріали не піддаються природній утилізації, а тому створюють небезпеку для довкілля та здоров'я людини.

По-четверте, — це проблеми війни та миру, зумовлені нагромадженням зброї масового знищення, людини. Хоча після розпаду СРСР і зникнення протистояння двох світових соціальних систем загроза світової ядерної війни ніби відсунулась на другий план, але вона не зникла. Ніхто не гарантує людству захист від ядерного шантажу, політичного авантюризму як із боку певних політичних режимів, так і певних злочинних груп і навіть одинаків. Крім того, такої зброї нагромаджено так багато, що серйозну загрозу становить її зберігання;знищення її — складна і дорога процедура.

По-п'яте, — це проблеми, пов'язані з перенаселенням певних регіонів Землі (демографічна проблема). Загалом населення планети збільшується відчутними темпами. Тому виникають проблеми забезпечення людства продовольством, житлом, одягом, медичним обслуговуванням, проблеми, пов'язані з легальною та нелегальною еміграцією.

Крім того, до глобальних проблем сучасної цивілізації належать такі, що пов'язані з масовим розповсюдженням деяких хвороб (СНІД, онкологічні, серцево-судинні захворювання, діабет та ін.); проблеми збереження культурної спадщини людства, взаємин між розвиненими країнами та тими, що розвиваються, боротьба з міжнародним тероризмом, наркомафією та ін.

Якими ж можуть бути шляхи та умови розв'язання глобальних проблем?

До них можна віднести:

  • масове роз'яснення значення та масштабів глобальних проблем;
  • обов'язкове введення в освіту знань, пов'язаних із глобальними проблемами сучасності;
  • міжнародна співпраця у справі розв'язання глобальних проблем на різних рівнях;
  • міжнародне запровадження в економічні показники виробництва таких норм, що забезпечують фінансування, спрямовані на розв'язання глобальних проблем.

Загалом глобальні проблеми сучасності вимагають від людства нового рівня міжнародної інтеграції.

Велику роль у розв'язанні глобальних проблем відіграють громадська думка та такі громадські організації, як “Зелений світ”, “Грінпіс” та ін.

Література

1. Губман Б.Л. Западная философия культуры ХХ века.- Тверь, 1997.

2. Нестеренко В.Г. Вступ до філософії: онтологія людини. – К., 1995. – Розд. 9.

3. Чижевський Д. Культурно-історичні епохи //Українське слово. - Т.3. - К., 1982

4. Семчишин М. Тисяча років української культури. - К., 1993.

5. Шпенглер О. Закат Европы.—М., 1982.


11.12.2010

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!