Osvita.ua Вища освіта Реферати Філософія Панорамне зображення історичної дійсності. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Панорамне зображення історичної дійсності. Реферат

Часом складається враження, що широкі кола професійних істориків менше переймаються дискусіями відносно того, що є історія, аніж філософи. Але те, що може бути інтуїтивно ясно для історика-початківця, вимальовується далеко не тривіальною проблемою для досвідченого вченого, який вдається до панорамного зображення історичної дійсності

Для повсякденної дослідницької роботи з документами, пам’ятками, з встановленням достовірності фактів, та ще й при відпрацьованих методах історичного аналізу й синтезу достатньо буває розуміння історії як спеціальної пізнавальної діяльності по відтворенню минулих подій, або як готового результату такого пізнання.

Однак те, що може бути інтуїтивно ясно для історика-початківця, вимальовується далеко не тривіальною проблемою для досвідченого вченого, який вдається до панорамного зображення історичної дійсності. Такий учений рано чи пізно звертається до масштабних методологічних питань своєї науки і наближається до рівня філософії історії.

Зустрічним напрямком рухається той філософ, якого професійно цікавлять усякі види пізнавальної діяльності людей, який, до того ж, сам намагається побудувати концептуальну модель соціальної реальності у її часовому вимірі.

У точці сходження думок видатних істориків і філософів завжди виникає цікавий і обопільно корисний обмін ідеями щодо суті історії, поглиблюються філософсько-історичні знання. Щоб пересвідчитись у тому, як все виглядає не просто на шляху до узгодженого розуміння самого виразу “історія”, звернемось до прикладів.

Відомий англійський історик і філософ історії Робін Коллінгвуд (1889-1943) вважав, що історія є специфічною формою думки, предмет якої – дії людей у минулому, а, якщо бути більш точним, історик, на відміну від природознавця, взагалі не займається подіями як такими, його цікавлять тільки ті події, що являють собою зовнішній вираз думки і лише до тої міри, до якої вони виражають думки. (Див.: Коллингвуд Р. Дж. Идея истории. Автобиография. М., 1980. С. 207.)

Історик ніколи не може прогнозувати майбутнє, він завжди закінчує теперішнім, оскільки має справу тільки з тим, що відбулося. З того, як Коллінгвуд розуміє історію виходить, що історія і філософія в чомусь співпадають, бо теперішній стан думок (що завжди цікавить філософа) є кінцевим результатом руху попередніх за часом думок, які були основою людських діянь, що вже мали місце (а це завжди цікавить історика). Коллінгвуд у своїх висновках наближається до Гегеля, адже у нього, як і в Гегеля, історія щоразу завершується у теперішньому.

За позицією Коллінгвуда вгадується доволі переконлива аналогія. Скажімо, кожен з нас у будь-який час власного життя може замислитись над питанням “Хто є Я ?”. Йдеться про “Я” теперішнє, у такому-то віці, при такій-то професії, такому-то комплексі думок, знань, емоцій. Вочевидь “Я” теперішнє є результатом пережитого, продуманого й вивченого в минулому.

Воно все в “Мені”, всі “Мої” роки спресовані в моєму сучасному “Я”, за кожним моїм минулим вчинком стояли мої раціональні цілі, розумно обґрунтовані прагнення.

Як історик свого власного “Я”, я виступаю автобіографом, автором свого життєпису, який відтворює моє життя - результат власного творення. Виходить, що іншої свідомості, крім історичної, ані в житті окремої людини, ані в житті суспільства й не буває. Безпам’ятний індивід є немислимим у якості розумної істоти, а пам’ять, що є згустком минулого досвіду, в змістовному плані й складає моє “Я” теперішнє.

Суспільство є історичним настільки, наскільки воно є свідомим відносно своєї минувшини. І в цьому місці доречно навести слова німецького філософа Карла Ясперса (1883-1969) про те, що “ми живемо у великій традиції історичного знання”. (Ясперс К. Истоки истории и ее цель//Ясперс К. Смысл и назначение истории. М., 1991. С. 271.)

З таким напрямком думок збігаються й міркування Х. Ортеги-і-Гассета, коли він говорить, що людина є те, що з нею відбулося, що вона зробила; минуле знаходиться не десь там, у своєму часі, а тут, в мені, минуле – це я, моє життя, а історія – це систематична наука про радикальну реальність, якою є моє (й суспільства, додамо ми вслід, – О.К.) життя. (Ортега-и-Гассет Х. История как система//Вопросы философии. 1996. №6. С. 97-99.)

Однак, як і будь-яка аналогія, наша аналогія між індивідом і суспільством є обмеженою, особливо у прогностичному аспекті, тому що відносно власного життєвого шляху прогнози більш вірогідні, ніж стосовно розвитку суспільства. Онєгінський (О.С.Пушкін) “дядя самых честных правил” у своєму маєтку “лет сорок с ключницей бранился, в окно смотрел и мух давил”. За традиційного устрою не важко прогнозувати спосіб життя такого “дяді” аж до самого його смертного часу. З історією суспільства складніше: більше детермінант і більше невизначеності буде впродовж тих же сорока років.

Отже, якщо підсумовувати вищезгадане, то існує переконання, що історія є певною формою думки стосовно тих думок попередніх поколінь, які віднайшли зовнішній вираз у подіях, тобто опредметнились.

При цьому історія збагачує досвід людства і завжди залишається актуальною, живе в нас. “Навіть не знаючи, ким ми збираємось бути, - зауважував Х. Ортега-і-Гассет, - ми знаємо, ким ми бути не збираємось. Ми живемо, озираючись на минуле”. (Ортега-и-Гассет Х. История как система//Вопросы философии. 1996. №6. С. 97.) За такої позиції, історія є не просто наукою й не стільки наукою, скільки формою самосвідомості людства в умовах перебування його в часі, а окремі люди (вчені-історики) можуть тільки більш-менш вдало допомагати людству відрефлектувати власну історичну самосвідомість.

Звичайно, вказаним не вичерпуються напрямки міркувань стосовно “історії” у філософії історії та й у філософії взагалі. (Глибокі розвідки з приводу оповідального характеру історії, часу в історії і конструювання історичного часу дав у одному з основних своїх творів сучасний французький філософ Поль Рікьор (1913 р.н.): див. Рикёр П. Время и рассказ. Т.1. Интрига и исторический рассказ. М.; СПб. 1998.) Численні історичні й філософські школи висувають різні аргументи на користь своїх переконань. Змістовна сторона “історії” складена ними не тільки з загальновідомих або нових фактів, а й зі способу їх упорядкування та інтерпретації.

Філософія історії більше цікавиться саме способами пізнання минулого, категорійними засобами зображення плинної соціальної реальності. Продуктивним шляхом до підвищення ефективності філософсько-історичних студій є узгодження їх з соціально-філософськими ідеями, що задають фундаментальні моделі аналізу суспільства.

Виходячи з цієї думки, зауважимо, що зміст історії складає лінія фактів, які стосуються зміни типів соціальності, зміни видів і форм (йдеться про суспільні відносини) діяльності людей, тобто субстанційних елементів соціальної реальності. Без такого важливого методологічного принципу історична наука, говорячи словами німецького філософа й історика Ернста Трьольча (1865-1923), “як знання про події минулого нікому не потрібна”. (Трёльч Эрнст. Историзм и его проблемы. М., 1994. С.620.)

Література

1. Блок М. Апология истории или ремесло историка. М.,1973.

2. Вико Дж. Основания новой науки об общей природе наций. Москва-Киев, 1994.

3. Габермас Ю. Про суб’єкта історії. Деякі міркування щодо хибних альтернатив//Єрмоленко А.М. Комунікативна практична філософія. К., 1999. С. 346-354.

4. Гегель Г.В.Ф. Философия истории. СПб., 1993.


10.12.2010

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!