Osvita.ua Вища освіта Реферати Філософія Філософське тлумачення поняття культура. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Філософське тлумачення поняття культура. Реферат

Слово культура походить від латинського cultūra, що колись значило «обробка» і перш за все стосувалось землі у її сільськогосподарському використанні. Але досить рано це слово почало вживатись і в іншому, переносному значенні

Класик латинської філософської прози, знаменитий римський оратор Марк Тулій Цицерон (106-43 до н.е.) використав «культуру» в смислі обробки людського розуму через навчання й виховання. У XVII–XIX ст. ним уже позначають удосконалення людських якостей, протиставляючи cultura і natura, тобто те, що створено людьми, протиставляється тому, що зростає саме собою, виступає як природна даність.

Сьогодні з поняттям культури пов’язані великі складнощі, немає загальноприйнятого тлумачення цього поняття (у спеціальній літературі налічують декілька сотен різних визначень культури). Та що вже говорити про наш час, коли ще Й.Г.Гердер наприкінці XVIII ст. ремствував: «Нема нічого менш визначеного, ніж оце слово - «культура», і нема нічого більш обманливого, ніж прикладати його до цілих віків і народів. Як мало культурних людей у культурному народі! І в яких рисах слід вбачати культурність? І чи сприяє культура щастю людей?»1 (1Гердер И.Г. Идеи к философии истории человечества. М., 1977. С.6.)

Вибираючи серед численних визначень поняття культури більш придатне або ж наводячи власне після критичного аналізу інших, слід враховувати його функціональну роль у цілісному соціально-філософському знанні, звертати увагу на ті прогалини в знанні про суспільство і людину, які не покриваються іншими поняттями.

Тоді можна, мабуть, погодитись з таким визначенням: культура - це соціальна програма діяльності людей. Цим визначенням, хоч і досить абстрактним, ми фіксуємо принаймні те, що тварини, на відміну від людей, мають в основному генетично успадковану програму поведінки. Якщо ж ми хочемо репрезентувати «культуру» в змістовному плані, тобто визначити її через перелік складових, то культура – це сукупність цінностей, уявлень про світ і правил поведінки, спільних для великих груп людей.

Культура, як програма діяльності, є специфічним інформаційним кодом для передачі досвіду спілкування та суто людських проявів активності і виступає знаковою системою, прозорою в усіх її смислах для членів конкретної соціальної спільноти. Перші, найбільш архаїчні, форми соціального життя ґрунтувались на наслідуванні зразків поведінки у такий спосіб, коли досвід і навички старших копіювалися під час безпосереднього спілкування.

Від початку важливим і до того ж наочним осередком кодової системи було людське тіло з його позами, рухами, жестами й мімікою, з перебуванням у стадії виробничої активності, відпочинку, ритуальної діяльності, бойових походів і навіть сну. Все це можна було б умовно назвати техніками тіла, під котрими французький соціальний антрополог Марсель Мосс (1872-1950) розумів способи користування людей своїм тілом, які у різних культурних системах і в різні часи відрізняються і їм спеціально навчаються, бо вони не є даними від природи. 2 (2Мосс М. Техники тела//Человек. 1993. №2. С. 64-79.) М.Мосс запропонував декілька підходів до класифікації технік тіла: розподіл їх за статевою ознакою; мінливість технік тіла у відповідності з віком; в залежності від продуктивності; за перебігом біографії людини (від немовляти через дитинство, юність до стадії дорослості і далі – старості).

Розвиток мови склав нову знакову систему кодування культурних здобутків і їх наслідування. Розмовна мова слугувала накопиченню й фіксації досвіду, знань, була засобом комунікації людей для співробітництва у виробничій діяльності, інтегрувала первісні колективи у деяку цілісність.

Приблизно з середини 2-го тисячоліття до н.е. було створене літерне письмо (до цього довгий час для повідомлень використовувались малюнки й різні знаки для складів), а алфавіт з’явився близько 800 р. до н.е. Письмо сприяло удосконаленню колективної пам’яті, виключало небезпеку втрати добутих знань, сприяло поширенню торгівлі, задовольняло потреби економічного розвитку й державного управління . У середині XV ст. у Європі з’явились друковані книжки. Хоч у Китаї друкарство було винайдено ще XI ст., однак ці досягнення східного народу, як і багато інших, довгий час не були відомі європейцям.

Книгодрукування значно прискорило розповсюдження знань, розвиток науки, зробило більш ефективним навчання у закладах освіти. Все це свідчить про прискорення інформаційного розвитку людства аж до створення інформаційних систем на комп’ютерній базі. Нині інформаційні ресурси людства досягли гігантських розмірів, а засоби збереження й передачі повідомлень і знань скоро зможуть у планетарному масштабі забезпечити доступність інформації майже кожному бажаючому.

До культури ми віднесемо не тільки програми діяльності у вигляді системи функціонуючих знань, а й втілення знань у артефакти (від лат. arte – штучний + factus – зроблений) і наочну демонстрацію знань у вигляді навичок та вміння вести виробничу діяльність. І тут перед нами відкривається культурна еволюція людства від примітивних форм збирання готових продуктів природи й полювання до аграрної культури і далі – до сучасної науково-технічної культури. Культурними явищами слід вважати також цінності, правила й норми, які в засвоєному вигляді визначають напрямки й параметри діяльності індивідів.

З огляду на визначення культури соціальною програмою діяльності людей. можна дійти згоди й стосовно смислу того, що прийнято називати культурністю. Культурність виражає міру засвоєння індивідом культури свого часу й своєї спільноти, про що обов’язково має свідчити спрямованість його діяльності й поведінки.

Щоб завершити з’ясування прийнятого нами змісту поняття культури, слід згадати про одне споріднене з ним поняття. У сучасній філософській літературі та в інших творах гуманітарного ґатунку поряд з поняттям культури широко вживається термін «цивілізація». У тому випадку, коли цивілізація є синонімом культури, проблем немає. Але часто терміну «цивілізація» надається дещо інший смисл і його слід враховувати в нашій розмові про культуру аби розвести ці поняття.

Дослідники історії слів «цивілізація» й «культура»1 (1Див.: Будагов Р.А. История слов в истории общества. М., 1971. С. 108-133; Лисюткин О.М. К вопросу о становлении категории «культура» (XVIII-XIX вв.)//Философские науки. 1982. №3. С.98-105.) стверджують, що вперше іменник цивілізація з’явився у французькій мові в 1757 р., в англійській - у 1772 р., а з кінця XVIII та з початку XIX ст. це слово вживається в багатьох європейських мовах. У той час під ним розуміється певний стан суспільного розвитку і терміном цивілізація сукупно позначають все, що зроблено «руками й душами людей» (вислів Франсуа Гізо, французького історика, 1787-1874).

Цивілізацію, зазвичай, відносили до цілих народів, до великих епох, а культура стосувалась чогось менш узагальненого. Протягом решти XIX ст. більш уживаним стало поняття культури, воно охоплювало собою всі масштаби створеного людьми. У XX ст. обидва поняття стають однаково вживаними і часто синонімічними. Нині ж складається тенденція до набуття цивілізацією спеціального семантичного відтінку: цей термін скоріш відображує «технічну» сторону досягнень людства, успіхи у справі зростання індустріальної могутності разом з усіма її складовими (наука, інженерія, система освіти, заводи-гіганти, урбанізація, системи зв’язку й транспорту тощо), хоч інколи несе в собі й морально-правовий аспект (напр., у виразах «цивілізована поведінка», «цивілізовані стосунки»).

Хоч ця тенденція й переважає, та час від часу відновлюються спроби співставити «культуру» й «цивілізацію» чи то як аспекти, чи то як частини одного або іншого. Напр.: «Цивілізація є деяким функціональним підрозділом культури. Якщо культура є всією системою смислів людського буття, як ідеальних, так і упредметнених, то цивілізація може розумітися як частина цієї системи, котра пов’язана саме з предметним ресурсом культури. Світ упредметнених і, відповідно, напевно функціональних феноменів складає предметне тіло культури, або цивілізацію».1 (1Пелипенко А.А., Яковенко И.Г. Культура как система//Человек.1997. №5. С.83.) Зважаючи на давню традицію вбачати в культурі і цивілізації близькість, а то навіть і спорідненість, є резон зберегти їх, особливо в зв’язку з не менш давньою традицією розрізнення в єдиній культурі культури матеріальної й духовної.

Предметний світ, що створений людьми (артефакти), як носіями знань, умінь та навичок, котрі дають змогу пристосовувати зовнішні явища й процеси для задоволення власних матеріальних потреб, може бути названий матеріальною культурою. Саме вона й характеризує цивілізаційний бік культури, складає те, що визначається як цивілізація. Етичні, естетичні, релігійні тощо духовні цінності теж здебільшого упредметнюються, але символічний характер їх втілень краще включити до складу духовної культури. У випадках же, коли культуру й цивілізацію вживають все ще як синоніми, то ми не бачимо тут іншого смислу, окрім стилістичного урізноманітнення тексту.

Філософська рефлексія відносно культури має багату палітру проблем, якими спеціально переймається філософія культури. У вузах, де викладається курс культурології або курс історії й теорії вітчизняної та світової культури, студенти більш докладно знайомляться з філософськими аспектами культури. Вкажемо тут, додатково до викладеного вище, лиш на деякі з них.

Довгий шлях подолання європоцентристського бачення культури привів до розуміння культури людства як багатоманітного явища, до переконання, що немає й не було на Землі некультурних народів, просто різні народи світу мають свою, притаманну їм культуру. Багатоманітність культури у етнічному й регіональному відношенні виявляється у таких її типах як європейський та північноамериканський, далекосхідний, індійський, арабо-мусульманський, тропічно-африканський, латиноамериканський. Зберігає своє значення й поділ культур на культуру Заходу і Сходу, які відрізняються особливостями взаємовідносин індивіда й групи, відношенням до традицій і новаторства тощо.

У межах однієї національної культури також можна вбачати відносно окремі форми. Напр., висока й народна культура. До першої завжди відносили витончене мистецтво, класичну музику, та й все те, що створювалось професіоналами і споживалось так званою елітою. Народна культура була більш укорінена в умови повсякденного буття простих людей, вони ж були її творцями й споживачами: міфи, казки, пісні, прислів’я, обряди.

В сучасних умовах, коли надзвичайно розвилися засоби масової інформації й комунікації, склалась так звана масова культура, яка характеризується розмиванням кордонів між високою й народною культурою, між регіональними й національними культурами. З одного боку, масова культура зробила кращі культурні досягнення доступними для більшості людей, але, з іншого боку, в умовах комерціоналізації й стандартизації культурного виробництва вимоги ринку часто ведуть до потурання низькому смаку публіки.

Багатоманітність культур можна проілюструвати також багатством інших субкультур у межах однієї й тієї ж культури. Субкультурами називають сукупність норм, цінностей та зразків поведінки, які відрізняють ту чи іншу групу від більш широкої спільноти. Це можуть бути регіональні, релігійні, класові, вікові, етнічні субкультури.1 (1Література з досліджень субкультур колосальна й надзвичайно цікава.

Для початкового залучення до неї вкажемо хоч би на такі джерела: Этнические стереотипы поведения. Л., 1985; періодичне російське видання «Одиссей. Человек в истории.»; серія видань 80-х років Інституту етнографії ім. М.М.Міклухо-Маклая Академії наук СРСР «Этнография детства. Традиционные формы воспитания детей и подростков», які присвячені різним народам світу; такі цікаві видання як Дэвидсон Б. Африканцы. Введение в историю культуры. М., 1975, Колин М. Тернбул. Человек в Африке. М., 1981, Роуз Ф. Аборигены Австралии. Традиционное общество. М., 1989, Гуревич А.Я. Средневековый мир. Культура безмолвствующего большинства. М., 1990.) Серед субкультур є й такі, що перебувають у конфлікті з пануючою культурою. Такі явища називають контркультурою (напр., «богема» як стиль життя певних груп художньої інтелігенції), а інколи деякі з них і «катакомбною культурою».2 (2Див.: Неизвестный Э. Катакомбная культура и власть//Вопросы философии. 1991. № 10.)

Фіксація багатоманітності культур – це лише одна сторона їх характеристики. З не меншою очевидністю можна переконатись і в культурній єдності людства. Її можна відзначати у двох напрямках. По-перше, в культурах різних народів і країн є певні загальні риси, схожі елементи, які уможливлюють культурні контакти і взаємодію. Такі елементи й риси часто називають культурними універсаліями.

Автори, котрі досліджують їх, мають деякі розбіжності щодо них. Одні вбачають ці універсалії в категоріях, через які люди оцінюють, осмислюють і переживають світ, зводять у цілісність всі явища дійсності (напр., «простір», «час», «причина», «добро», «красота», «віра», обов’язок», «свобода»).1 (1Див.: Стёпин В.С. Культура//Вопросы философии. 1999. №8. С. 61-71. Інші до культурних універсалій відносять такі явища як мистецтво, освіта, наукове дослідження, філософія тощо і при цьому висувають такий критерій: універсалією може бути назване тільки те, що в тій чи іншій формі властиве всім суспільствам в усі часи.2 (2Див.: Пассмор Дж. Культурные универсалии//Философские науки. 1990. № 11. С. 110-114.) Американський дослідник проблем культури Джордж Мьордок (1897-1985) виділив понад 60 культурних універсалій, до яких відніс мову, виготовлення знарядь праці, спільну працю, гостинність, релігійні обряди, освіту й багато інших.3 (3Див. у кн.: Смелзер Н. Социология. М., 1998. С. 45-46.) Хоч вони за своїми конкретними формами й варіюються у різних народів, але за функціональним змістом є тотожними, і це відкриває шлях до міжкультурних контактів і взаєморозуміння.

По-друге, єдність культур і зростання ступеня універсальності культури людства як цілого забезпечується в наш час розвитком економічних зв’язків, розвитком засобів масової інформації й комунікації, універсальністю науки й техніки, зростанням ролі вимог міжнародного права.

Література

1. Антология исследований культуры. Т.1. Интерпретация культуры. С-Пб.,1997.

2. Библер В.С. От наукоучения - к логике культуры: Два философских введения в двадцать первый век. М.,1990.

3. Культурология. XX век: Антология. М.,1995.

4. Малиновский, Бронислав. Научная теория культуры (фрагменты)//Вопросы философии. 1983. №2. С. 116-124.

5. Михед, Павло. Слов’янське відродження і формування нової парадигми української культури//Сучасність. 1999. №1. С.110-114.

6. Пелипенко А.А., Яковенко И.Г. Культура как система//Человек.1997. № 5,6.

7. Риккерт, Генрих. Науки о природе и науки о культуре. М.,1998.

8. Символы в культуре. С-Пб., 1992.

9. Стёпин В.С. Культура//Вопросы философии. 1999. №8. С. 61-71.

10. Тайлор Э.Б. Первобытная культура. М., 1989.

11. Фрейд З. Недовольство в культуре//Философские науки. 1989. №1. С. 92-101.

12. Швецова, Антоніна. Культурні проекції національного характеру//Сучасність. 2000. №7-8. С.123-134.

13. Шпенглер, Освальд. Закат Европы. Очерки морфологии мировой истории. 1. Гештальт и действительность. М., 1993; 2. Всемирно-исторические перспективы. М., 1998.


10.12.2010

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!