Osvita.ua Вища освіта Реферати Філософія Філософський погляд на антропогенез. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Філософський погляд на антропогенез. Реферат

Тема походження людини і суспільства (антропосоціогенез) неосяжна і є предметом як філософії, так і низки спеціальних наук. У даному рефераті ця проблема розглянута, головним чином, з суто світоглядного боку

Далеко не завжди й не всіх мислителів минулого ця тема надто бентежила. Як не дивно, а навіть у епоху Просвітництва, коли світоглядні питання загострювались протиставленням релігії й науки, проблема походження людини була периферійним питанням. Жан-Жак Руссо (1712-1779) взагалі відмовлявся обговорювати гіпотези про походження людини на тій підставі, що «порівняльна анатомія зробила ще надто мало успіхів, спостереження природознавців ще надто невизначені, щоб можна було б на такій основі будувати переконливе міркування».2 (2Руссо Ж.-Ж. Рассуждение о происхождении и основаниях неравенства между людьми//Жан-Жак Руссо. Трактаты. М., 1969. С. 47.)

А сучасник Руссо Поль Анрі Гольбах (1723-1789) говорив тим, хто міг би клопотатися з приводу невизначеності походження людини, ще більш заспокійливо: що стосується походження людини, вічності її й таке інше, то оскільки досвід нам нічого не говорить про це, то й не слід журитися.3 (3Гольбах П.А. Система природы, или о законах мира физического и мира духовного//Поль Анри Гольбах. Избр. произв. в двух томах. Т.1. М., 1963. С. 123.) У такому настрої вбачається не стільки прагнення спиратись на факти заради наукової добросовісності, скільки певна байдужість до світоглядного значення питання про походження людини, хоч при цьому той же Руссо будує досить довільні припущення стосовно «походження нерівності між людьми».

Та між іншим тема власного походження чомусь завжди непокоїла людство, що відбилося в усіх історичних типах світогляду. У міфах і первісних релігіях кожного народу світу є уявлення про виникнення людей. Ось як, напр., розповідається про їх походження у одному з міфів племені аранда з центральної Австралії.4 (4Первый бумеранг. Мифы и легенды Австралии. М., 1980. С. 11-12.) Колись у далекому минулому, у західній частині неба жили два великих чоловіки. Це були брати Нумбакулли.

Одного разу брати помітили під великим камінням на березі солоного озера купку безпомічних склеєних істот – інапатуа. Контури їх не можна було відрізнити, настільки вони були притиснуті один до одного. Інапатуа не мали ні рук, ні ніг, ні очей, ні ушей, не мали здатності бачити й чути, самостійно пересуватись і розмовляти. Брати вирішили зійти на землю, щоб перетворити інапатуа в людей – чоловіків і жінок. Вони роз’єднали безформні тіла цих істот, з допомогою кам’яних ножів надали їм людського виду, зробили руки, ноги, пальці, прорізали очі й роти, зліпили носи й уші. Після цього інапатуа стали справжніми людьми – чоловіками й жінками.

У розвинутому релігійному світогляді (у формі світових релігій) теж неодмінно зберігається тема походження людей. В християнстві вона висвітлюється так: «І сказав Бог: «Створімо людину за образом Нашим, за подобою Нашою, і хай панують над морською рибою, і над птаством небесним, і над худобою, і над усією землею, і над усім плазуючим, що плазує по землі». І Бог на Свій образ людину створив, на образ Божий її Він створив, як чоловіка та жінку створив їх» (1М, 1: 26-27).

Отже, філософія й наука просто продовжили одвічне прагнення людини знати себе. І в цьому відношенні безумовно правий був американський генетик українського походження Феодосій Добжанський (1900-1975) коли писав: «Людина зіштовхнулась з проблемою «пізнай себе» з тих пір як стала людиною, і буде займатись її розробкою до тих пір, доки залишається людиною.»1 (1Добжанский Ф.Г. Мифы о генетическом предопределении и о tabula rasa//Человек. 2000. №1. С.18.)

Філософський світоглядний підхід був одразу орієнтованим не на віру, а на раціонально обґрунтовану думку і з моменту виникнення сучасної науки прагнув спиратися на об’єктивні дані наукових досліджень. Наукові ж здобутки з проблеми походження людей з’явились не раніше, ніж в науку проникла ідея розвитку, прогресу, послідовної якісної зміни рослинного й тваринного світу на Землі.

Підготовча робота до наукової постановки питання про антропогенез була проведена англійським біологом Ч.Дарвіном (1809-1882), який довів, що біологічна еволюція на основі природного відбору поступово підвела ще тваринних предків людей до виникнення праці як способу взаємодії з природним середовищем, і це стало надалі головним фактором подальшої еволюції.

Пізніше на цій ідеї досить виразно наголосив Ф.Енгельс, робота якого «Роль праці у процесі перетворення мавпи в людину» була вперше опублікована у 1896 році, тобто вже після смерті автора. В ній Енгельс стверджував таке: «Спочатку праця, а далі і разом з нею членороздільна мова стали двома найголовнішими стимулами, під впливом яких мозок мавпи поступово перетворився в людський мозок…».2 (2Ф.Энгельс. Диалектика природы//К.Маркс, Ф.Энгельс. Избранные произведения в 9 томах. Том 5. М., 1986. С. 508.)

З тих пір, як були оприлюднені ці думки, «трудова» гіпотеза антропосоціогенезу стала найбільш поширеною й краще обґрунтованою за інші. Численні відомі на сьогодні знахідки викопних істот і супроводжуючих їх знарядь, які вони використовували, дали змогу приблизно відтворити процес еволюції від самих давніх предків людини до людини сучасного типу (див. таблицю).1 (1Складена на основі видань: Кууси П. Этот человеческий мир. М., 1978. С.53; Ламберт Д. Доисторический человек. Кембриджский путеводитель. Ленинград, 1991; Харрисон Дж., Уайнер Дж., Тэннер Дж., Рейнолдс В. Биология человека. М., 1979. С.79-106.)

Викопні істоти

Час появи та існування (у роках)

Розмір мозку (в см3)

Australopithecus (австралопітек)

 5 млн. – 1млн.

 450

Homo habilis (людина уміла; дехто з учених відносить його до австралопітекових)

 2,5 млн. – 1,5 млн.

 800

Homo erectus (людина, що ходить прямо)

 1,6 млн. – 200 тис.

 880 - 1100

Homo sapiens (neanderthalensis - неандерталець)

 200 тис. – 30 тис.

 1500

Homo sapiens sapiens (людина сучасного типу)

 100 тис.

 1350 - 1600

 

Звичайно, появі перших гомінідів (австралопітек) передували інші тваринні предки, що стояли на більш низькому рівні розвитку. На безпосередньо долюдській фазі, яка почалася приблизно 25 млн. років тому (епоха міоцену), відбулося виділення двох стовбурів еволюції, один з яких вів до появи гомінідів, а другий до сучасних людиноподібних мавп.

Тобто, як стверджує більшість учених, мавпи, котрі поступово еволюціонували у сучасну людину, зовсім не ті, з яких ми маємо знайомих нам сьогодні горил, шимпанзе, гібонів і орангутангів.2 [2Дехто з генетиків вважає, що не двоногі форми пішли від четвероногих, а навпаки, людиноподібні мавпи – предки шимпанзе й горили – були нащадками двоногих гомінідів, зокрема афарського (Ефіопія) австалопітека, від якого веде свій рід і людина. – Див.: Зубов А.А. Дискуссионные вопросы антропогенеза//Человек. 1997, №1. С. 6.] Прибічники «трудової» гіпотези вважають, що подальші фізіологічні зміни гомінідів відбувались переважно під впливом пристосування не до зовнішніх природних умов, а до трудового процесу.

Поряд з становленням людини ішов і процес формування соціального життя, якому теж передували ще чисто тваринні форми «соціальної» організації. Етологи, тобто ті, що вивчають поведінку тварин, дають багатий матеріал, особливо стосовно приматів, для висновків щодо загальних поведінкових елементів, з яких могли розвинутись, переформувавшись на основі культури, найбільш давні способи уже власне людського суспільного життя.3 (3Див.: Р.Хайнд. Поведение животных. М., 1975; Харрисон Дж., Уайнер Дж., Тэннер Дж., Рейнолдс В. Биология человека. М., 1979. С.79-106.)

Якщо у якості моделі стосунків між членами спільноти у ранніх гомінідів використати спільноту шимпанзе, то можна виділити таку важливу особливість, як тенденцію до створення квазізамкнених груп, заснованих на взаємному антагонізмі дорослих самців і в той же час при повній свободі пересування дорослих самок з групи в групу, що корелює з такою ознакою стародавніх людських спільнот, як обмін жінками між групами.

Можливо, що давня людина не винайшла цей обмін, а лише продовжила вже готову практику, перетворивши обмін у систему й підкоривши її певним правилам, схожим на різні заборони інцесту (кровозмішування) та узаконені системи родинних зв’язків. Що стосується виникнення систем комунікації з допомогою мови, яка суттєво переформувала зв’язки тваринного типу в людські, то сучасні вищі примати мову не використовують, однак експерименти показують, що шимпанзе здатні робити символічні знаки руками, маніпулювати схожими предметами різної форми й кольору, а це може свідчити про наявність деякої, хоч і слабкої, здатності до комунікації з допомогою символів.

Найбільш вірогідно, що мовна система зв’язку вперше з’явилась у Homo erectus, обсяг мозку якого значно перевищував мозок австралопітека. Які були здатності такої системи – ще не відомо, може й не дуже значні, бо навіть у неандертальця, як дехто доводить, голосовий тракт ще не був пристосований до проголошення всієї гамми мовних звуків.

В яких би деталях все те не відбувалося, ясно одне - на зміну тваринній спільноті прийшла певна перехідна форма, яку в свою чергу змінив уже власне суспільний родовий устрій. З’явились норми, що обмежували й гасили природні інстинкти.

Перші норми мали суто негативний характер (заборони, табу). Основні заборони стосувались статевих відносин, утвердженню екзогамії – звичаю, що забороняє шлюби між чоловіками і жінками однієї кровної групи. Інша норма стосувалась заборони вбивства свого співплемінника, вимагалась підтримка життя родичів, а суворість, крайня жорсткість перших заборон перешкоджала поверненню первісної людини до тваринного стану.

Трудова концепція походження людини не є єдиною серед учених і філософів. Наведемо для прикладу ще два підходи до вирішення проблеми, котрі хоч і не заперечують саму еволюційність, на заміну якої слід було б визнати якесь раптове творення, однак звертають увагу на дещо інші витоки й фактори еволюції. Один підхід належить французькому філософу й науковцю П’єру Тейяру де Шардену, який викладений був у його книзі «Феномен людини».1 (1Див.: П. Тейяр де Шарден. Феномен человека. М., 1987.)

Виникнення людини автор розглядає в контексті загальнокосмічного еволюційного процесу від стадії «дожиття», через стадію «життя» і до «феномена людини». Людина, як носій свідомості, є лише концентрованим втіленням духовності, котра іманентна космосу одвічно. В «тканині універсуму» є дві рівноправні сторони: фізичне й духовне. Отже духовне є скрізь у всесвіті, однак тільки в людині воно отримує психічну форму.

У ході еволюції, від клітини до мислячої тварини, так само як до того від атома до клітини, безперервно продовжується один і той же процес психічної концентрації, котрий потім стрибкоподібно завершується перетворенням суб’єкта. У природу, у світ, каже Тейяр де Шарден, людина увійшла безшумно, непомітно, завдяки універсальній і довгочасній підготовці і тому так важко було науці зафіксувати появу «феномена людини».

Другий підхід належить американському філософу й соціологу Льюісу Мемфорду (1895 р.н.).1 (1Див.: Л.Мэмфорд. Техника и природа человека//Новая технократическая волна на Западе. М., 1986. С. 225-239.) Автор вважає, що визначення людини як тварини, котра використовує знаряддя праці, фіксує тільки нинішній зв’язок людей з технікою і перекидає цей факт також і у давнину, щоб показати роль знарядь праці у антропогенезі.

Однак прості знахідки скам’янілих залишків черепів гомінідів разом з примітивно обробленим камінням ще не є переконливим доказом, неначе саме від виготовлення й вживання того каміння йшла еволюція в напрямку людини. Адже є фактом і те, що впродовж наступного мільйона років помітного удосконалення технології обтісування каменю не відбулося, а здатність виготовляти таке знаряддя не потребувала й не створювала розвинутого черепно-мозкового апарату стародавніх людей. Мемфорд вважає, що не було нічого унікально людського в стародавній технології до тої пори, доки вона не була видозмінена лінгвістичними символами, соціальною організацією й естетичними задумами.

На цій стадії виробництво символів значно обігнало виробництво знарядь і в свою чергу сприяло розвитку більш яскраво вираженій технології. Завдяки надзвичайно розвиненому, постійно активному мозку, людина мала більшу розумову енергію, ніж їй потрібно було для виживання на чисто тваринному рівні. То ж вона була вимушена давати вихід цій енергії не тільки під час добування їжі й розмножування, а й у тих способах життєдіяльності, які перетворювали цю енергію безпосередньо і творчо у відповідні культурні, тобто символічні, форми.

Така культурна «робота» мала більш важливе значення для видозміни всього тілесного й психофізіологічного строю предків сучасної людини. Людина є головним чином тварина, що використовує розум, виробляє символи, самоудосконалює себе, а основний акцент її діяльності – власний організм. Поки людина не зробила щось із самої себе, вона мало що могла зробити і в довкіллі. Мемфорд робить висновок: створення важливих типів символічного вираження, а не більш ефективних знарядь, з самого початку було основою подальшого розвитку Homo sapiens.

Отже ці автори також не заперечують поступової еволюції в антропогенезі, вони розходиться з прихильниками трудової концепції у витоках і факторах, що склали основу й механізм еволюції.

Чи продовжується сьогодні біологічна еволюція людини? Ще донедавна серед вітчизняних філософів і науковців домінувала думка, що зі становленням людини й суспільства, коли наші предки від пристосування своєї тілесної природи до кожної суттєвої зміни довкілля перейшли до перетворення навколишнього світу шляхом застосування засобів виробництва, їх біологічна еволюція припинилась.1 (1Див., напр., Яблоков А.В., Юсуфов А.Г. Эволюционное учение. М., 1981. С. 290-293.) Нині такі висновки вже не настільки категоричні. Скоріш за все в якихось формах біологічна природа людини змінюється. Вчені вбачають еволюцію людини в таких напрямках2: (2Див.: Эволюция homo sapiens. Традиционные механизмы и новые факторы//Человек. 1997, №6. С.86-97.):

  • удосконалення мозку (зростання стресостійкості, збільшення швидкості реакцій);
  • брахікефалізація, або розширення голови (збільшення випадків появи людей з сферичним черепом, що однак не стосується зміни лиця);
  • граціалізація (стоншення черепної коробки).

Ці напрямки еволюції стосуються мозку й безпосередньо залежать від зростання інформаційного потенціалу суспільства, а значить і його тиску на людину. Вказують також на швидку еволюцію морфології зубної системи, починаючи від тої, яка й так склалась досить пізно, десь 10-8 тис. років тому.

З’ясовується особлива роль у сучасній еволюції людини бактеріально-вірусної та іншої флори у внутрішніх середовищах організму, в клітинах, генетичних структурах, змінюються адаптивні механізми.3 (3Див. Казначеев В.П., Спирин Е.А. Феномен человека: комплекс социоприродных свойств//Вопросы философии. 1988. №7. С.29-45.) Можливо йдуть і інші змінні процеси, особливо за рахунок мутацій, за рахунок екологічних факторів, що впливають на здоров’я людей (забруднення ґрунту й атмосфери, погіршення стану рослинного й тваринного світу, теплове й радіаційне забруднення, електромагнітне випромінювання, шум, вібрація тощо). Однак повну панораму еволюції сучасної людини можна скласти після довготривалих, масштабних і ретельних досліджень.


10.12.2010

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!