Osvita.ua Вища освіта Реферати Філософія Категорії людського існування в залежності від віку. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Категорії людського існування в залежності від віку. Реферат

У рефераті розглянуто категорії людського існування. Варті аналізу людське спілкування й взаєморозуміння, щастя й свобода, любов й дружба, самотність, творчість та інші. Філософія не обходить їх своєю увагою і література з цих питань численна

Людське життя вимірюється літами, літа групуються у вікові фази, кожній фазі відповідає набір соціальних ролей, що їх відіграють індивіди, ролям відповідають певні очікування, стандарти поведінки. Групу людей одного віку прийнято називати поколінням.

Підходи до виділення вікових фаз численні і залежать від культури, що склалась у відповідний час. Так у середні віки виділяли сім фаз людського життя і їх було прийнято пов’язувати з сьома відомими тоді планетами. Мала місце періодизація за знаками Зодіаку, або міряли 4 рази по 20 років. І все це якось відповідало біологічним ритмам людського життя.1 (На біологічні підстави періодизації натякає навіть саме слово покоління.

Нова генерація, що входить в суспільне життя, коли починає ходити, то сягає попередній по коліна.) Нині існує низка наук, які включають у коло своїх питань вікову періодизацію життєвого циклу людини: антропологія, психофізіологія, педіатрія, педагогіка, геронтологія, соціологія.

У всіх них практикуються дещо відмінні підходи й методології поділу життєвого шляху людини.2 (2 Їх огляд можна віднайти у таких виданнях: Ананьев Б.Г. Человек как предмет познания. Л., 1968, с. 129-136; Бестужев-Лада И.В. Молодость и зрелость. М.,1984, с. 16-24; Кон И.С. Психология ранней юности. М., 1989, с. 6-18.) Тому досить приблизно можна виділити такі вікові фази: дитячий вік (до 15 років), вік зрілості (від 16-18 до 30-35 років), літній вік (від 30-35 до 45-50 років), похилий вік (від 45-50 до 60-65 років), старий вік (60-75), старечий вік (75-90), довгожителі (понад 90 років).

Сучасний американський дослідник Ерік Гомбургер Еріксон (1902–1994) виділив вісім фаз життя людини3 (3Див.,: Эриксон, Эрик Г. Детство и общество. С-Пб., 1996. С. 346-386), з асиметрією у бік раннього віку, оскільки там закладаються значимі для решти життя психологічні характеристики особи: період немовляти, раннє дитинство, ігровий вік (від 5 до 7 років), шкільний вік, юність, молодість, дорослість, вік зрілості й старість.

Класифікація Єріксона набула популярності й цікава тим, що показує, як при нормальному поетапному розвитку індивід може своєчасно набувати якостей, необхідних для психосоціальної адаптації до щораз більш широкого соціального середовища і взаємодії з ним. Коли розвиток складається більш-менш нормально, то людина поетапно набуває таких якостей:

  • переважання базисної довіри до людей і оточення над недовірою до них (1 фаза),
  • автономії над соромом і сумнівом (2 фаза),
  • ініціативи над почуттям провини (3 фаза),
  • працьовитості над почуттям неповноцінності (4 фаза),
  • ідентичності над зміщенням ролей (5 фаза),
  • близькості над ізоляцією (6 фаза),
  • генеративності над стагнацією (7 фаза),
  • цілісності над відчаєм (8 фаза).

Кожна з нормально прожитих фаз відкриває можливість формування базисних чеснот, які не втрачаються, а складаються, накопичуючись одна за одною: Надія, Сила волі, Цілеспрямованість, Компетентність, Вірність, Любов, Турбота, Мудрість. Всі виділені чесноти Еріксон називає базисними тому, що “без їх відновлення від покоління до покоління всі інші, більш мінливі системи людських цінностей, втрачають смисл і релевантність (тут у смислі “актуальність” – О.К.).”1 (1Эриксон, Эрик Г. Детство и общество. С-Пб., 1996. С. 386.)

Скільки ж років продовжується кожна фаза? Це питання можна залишити відкритим, оскільки мають місце коливання в залежності від біологічних і соціальних відмінностей.

Тим більше що, як вказував французький історик Марк Блок (1886-1944), “Межі між поколіннями то звужуються, то розширюються, в залежності від більш або менш швидкого темпу соціального руху.”2 (2Блок, Марк. Апология истории или ремесло историка. М., 1973. С. 100.) Варто підкреслити головне: реалізувати себе як живу людську істоту – це значить пройти всі фази життя. Кожна з них має свою цінність. З іншого боку всі вони можуть бути уявлені певними етапними майданчиками, на яких, до речі, можливі затримки або дострокові сходження.

Можна зустріти дорослих людей, що своєю поведінкою, низьким рівнем відповідальності нагадують підлітка, вони застряли на півдорозі до соціальної дорослості. Є й такі, що до старості зберегли багато чого з юнацтва. В народі часто вживають до кого-небудь з дітей іронічний вираз - “старикує”, а до когось із старих - “змалився”, коли один поводить себе як старий, а інший – як мала дитина.

Приділяв увагу питанню поколінь і іспанський філософ Х.Ортега-і-Гассет.3 (3Див.:Ортега-и-Гассет Х. Что такое философия? М., 1991. С. 3-12, 62-65; Ортега-и-Гассет Х. Дегуманизация искусства и другие работы. Сборник. М., 1991. С. 10-14, 120.) Він вважав, що у будь-який момент історії діють представники трьох поколінь (молоді, зрілі й старі), які охоплюють віки від 16-18 до 60-65 років. Громадське життя кожного покоління продовжується близько 30 років. Цей період можна поділити на дві частини.

Протягом приблизно 15 років нове покоління прагне до поширення своїх ідей, прихильностей, думок. Їх стандарти починають переважати в наступні 15 років. При чому, якщо трапляється, що ідеї старшого покоління мають екстремістський характер, то нового – антиекстремістський (він виявляється як прагнення до реставрації минулого).

Ортега-і-Гассет порівнював покоління з караваном, серед якого ми добровільно рухаємось уперед. Кризи в суспільстві трапляються тоді, коли надто швидко зростає дистанція між поколіннями. Але й тут доречно відмітити, що низка соціальних криз, які можуть зрушити природну ритміку зміни поколінь, має свою межу: частота соціальних змін повинна десь наближатись до частоти природної зміни поколінь.

Американська дослідниця Маргарет Мід (1901-1978) звернула увагу на те, що типи культур можна виділяти в залежності від зв’язків між поколіннями. Спираючись на цю ідею, вона виділила такі культури:

  • постфігуративні – коли діти вчаться перш за все у своїх попередників;
  • кофігуративні – коли діти і дорослі вчаться у своїх однолітків;
  • префігуративні – коли дорослі вчаться також і в своїх дітей.

До постфігуративних культур М.Мід віднесла так звані примітивні суспільства, а також релігійні або ідеологічні анклави. В них старі подають молодим зразки життя. Кофігуративні культури, на її думку, нетривкі, епізодичні, вони складаються в часи соціально-економічних криз. Маючи на увазі динамізм сучасного життя і можливі з цього дискусії відносно переваг того чи іншого покоління, М.Мід моделює такий діалог поколінь: “Ще зовсім недавно старші могли говорити: “Послухай, я був молодим, а ти ніколи не був старим”. Але сьогодні їм можуть відповісти: “Ти ніколи не був молодим у світі, в якому молодий я, і ніколи ним не будеш.”1 (1Мид, Маргарет. Культура и мир детства. Избранные произведения. М.,1988. С. 360.)

Генераційний вимір суспільного життя має багатий спектр. Звернемо увагу хоч би на деякі його сторони.

1. Покоління і право. У суспільстві може скластися певний диктат одного покоління над іншим (напр., геронтократія, тобто влада старих). Великий польський педагог Януш Корчак (1878 –194?), котрий загинув у фашистському концтаборі, відмовившись покинути своїх вихованців-дітей, яких туди відправляли, сформулював “Велику хартію вольностей” для дітей, де проголошував право дитини на сьогоднішній день, право дитини бути тим, чим вона є.

В зв’язку з цим тут може бути розвинута думка про правову рівність поколінь, про правовий захист всіх тих поколінь, які прийнято відрізняти в даному суспільстві. Слушною є й думка про співставлення права покоління і права народу як трансчасову спільноту. Право нині існуючого покоління вочевидь повинно бути вторинним відносно права народу (де маються на увазі й прийдешні покоління, оскільки “народ” – вічна категорія людей).

2. Покоління і культура. Досить евристичною може бути й проекція проблеми поколінь на сферу культури. Так новації в культурі частіше здійснюються молодим поколінням, як найбільш рухливою частиною народу. Дослідники фольклору вказують, що значна частина народної духовної культури створена поколінням 16-20 річних.

Крім того, кожне покоління творить свою субкультуру і людина, рухаючись ступенями поколінь послідовно перебуває в різних культурних шарах. Відбувається у суспільному житті й певна зміна домінуючих орієнтирів на те чи інше покоління.

Вже згадуваний Ф.Аріес писав:: “Справа виглядає так, немов кожна епоха має свій привілейований вік і свою періодизацію людського життя: молодість – привілейований вік XVII століття, дитинство – XIX, юність – XX століття.”1 (1Ариес, Филипп. Возрасты жизни//Философия и методология истории. Сборник статей. М., 1977. С. 238.) Привілейоване покоління спонтанно поширює властиву йому моду, манери, стиль життя далеко за свої межі. Його експансія руйнує звичні генераційні кордони: молодші підтягуються до привілейованого покоління раніше, а старші прагнуть затриматись у ньому.

3. Покоління і соціальна диференціація. Довгий час у соціальних науках переважав чи то класовий, чи то етнічний підхід при аналізі соціальної структури. Генераційний же підхід майже не враховувався. Проте прагнення багатьох країн здійснити перехід до політики ліберальної демократії вимагає урахування інтересів і потреб абсолютно всіх прошарків суспільства, отже і поколінь.

Політика повинна зважувати на зростання кількості пенсіонерів, падіння народжуваності, безробіття серед молодих. Стабільність суспільства залежить від збалансованого задоволення інтересів всіх поколінь. І в безпосередньо економічному аспекті ця проблема також важлива: споживчий ринок суспільства ліберальної демократії – то є урахування потреб усіх споживачів.

4. Особистість і покоління. У цьому аспекті взагалі виникає надзвичайно багата палітра думок і емоцій. Нормальне світосприйняття у людини складається тоді, коли вона йде дорогою поколінь разом зі своїми ровесниками. Їх разом веде культурне братство, єдність долі.

Доля індивіду немов вмонтована в долю покоління. Втрата свого покоління сприймається досить трагічно. Відсутність ровесників, спілкування з якими робило наше життя наповненим, печаллю відбивається в свідомості індивіда: “Иных уж нет, а те далече.” (Пушкін); “И многих нет теперь в живых, тогда весёлых, молодых!…”(слова з пісні). Проте і тут слід уникати крайнощів: можна ставити питання і про свободу від “тиранії поколінь”.

Традиційно вважалось, що кожному поколінню (межі якого історичні) личить робити одне й не личить інше, і покоління ревно слідкувало, аби хтось з ровесників не вибився з ряду, не удавав з себе надто “старого” чи надто “молодого”, ніж є насправді. Ще недавно громадська думка, особливо на селі, критично ставилась до навчання в похилому віці, до занять фізичною культурою й спортом, до крутих змін у особистому житті.

Інший бік справи полягає в проблемі підготовки до входження індивіда в нове, наступне покоління. Кожний вік вимагає від своєї жертви нової порції соціалізації. Опинитись зненацька в новому поколінні – велика драма для особи.

Тільки юність пишається нарешті досягнутою дорослістю, а далі крокування по віках далеко не всіма сприймається з радістю. Розумно поступає той, хто в стратегії свого життя врахував матеріальні, емоційні й інші витрати на адаптаційні потреби вступу в чергове покоління і безболісного виходу з попереднього.

Розглянуті нами категорії людського існування далеко не вичерпали їх довгого списку. Варті аналізу є такі як людське спілкування й взаєморозуміння, щастя й свобода, любов й дружба, самотність, творчість та інші. Філософія не обходить їх своєю увагою і література з цих питань численна. Сподіваємось, що викладені тут приклади посприяють самостійній інтелектуальній подорожі серед сітки категорій, які виробило окультурене людство на довгому шляху по життю.

Література

1. Агацци Э. Человек как предмет философии//Вопросы философии, 1989, №2.

2. Андреев И.Л. Происхождение человека и общества. М., 1988.

3. Арьес Ф. Человек перед лицом смерти. М., 1992.

4. Бодрийяр, Жан. Символический обмен и смерть. М., 2000.

5. Веркор. Люди или животные? М., 1957.

6. Жизнь земная и последующая. М., 1991.

7. Зильбер А.П. Трактат об эйтаназии. Петрозаводск, 1998.


10.12.2010

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!