Osvita.ua Вища освіта Реферати Філософія Відомий німецький філософ Гегель Вільгельм Фрідріх. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Відомий німецький філософ Гегель Вільгельм Фрідріх. Реферат

У рефераті подано відомості про філософські погляди видатного німецького філософа Георга Вільгельма Фрідріха Гегеля. У своїх державно-правових поглядах Гегель виділяє громадянське суспільство і державу

Німецький філософ Георг Вільгельм Фрідріх Гегель узагальнивши і проаналізувавши договірні теорії про громадянське суспільство англійських і французьких філософів XVIII ст., прийшов до висновку, що те, що англійці і французи називали державою, у дійсності нею не являється, а є системою соціально-економічних відносин людей, яких Гегель назвав громадянським суспільством.

Відносини людей всередині цього суспільства визначаються їхніми матеріальними інтересами (системою потреб), існуючим у суспільстві поділом праці і різними способами задоволення цих потреб.

Громадянське суспільство - сфера реалізації особливих цілей і інтересів окремої особистості. З погляду розвитку поняття права реконструюється.

Гегель зображує громадянське суспільство як суперечливе інтересам антагоністичне суспільство, як війну всіх проти всіх.

Є три основних моменти громадянського суспільства:

  • система потреб;
  • відправлення правосуддя;
  • поліція і корпорація.

Гегель обґрунтовує необхідність публічного оголошення законів, публічного судочинства і суду присяжних. Критикуючи концепцію всюдисущої поліцейської держави.

Гегель виділяє в структурі громадянського суспільства наступні стани:

  • субстанціональне (землевласники - дворяни і селяни);
  • промислове (фабриканти, торговці, ремісники);
  • загальне (чиновники).

Аналіз станів необхідний Гегелю для того, щоб знайти опосередковану ланку між діяльністю окремої особистості й інтересами держави в цілому. Тільки людина, що належить до визначеного стану, на думку філософа, вступає у певні політичні відносини з загальністю держави.

Незважаючи на недоліки даного аналізу, великим прогресом в історії філософії була сама постановка проблеми про неї.

Соціальні протиріччя, вважає Гегель, є основою прогресивного розвитку суспільства і держави. Він визнає, що з однієї сторони збільшується нагромадження багатства, а з іншої підсилюється залежність і тяжке положення прикріпленого до праці класу.

У сучасному суспільстві, відзначає Гегель, відбувається концентрація «надмірних багатств у деяких руках і ріст розкоші супроводжує «нескінченний ріст залежності і нестатку».

Відзначаючи розвиток соціальних антагоністичних протиріч у сучасному суспільстві, Гегель не бачить можливості для їх подолання. Гегель не мислить іншого суспільства, крім буржуазного, він цілком залишається в полоні уявлень про непорушність основ цього ладу.

Громадянське суспільство і держава, по Гегелівській концепції, співвідносяться: громадянське суспільство - це «зовнішнє держави», «держава розуму», а справжня держава - розумна. Тому у філолофсько-логічному плані громадянське суспільство розцінюється Гегелем як магніт держави.

Розвиток громадянського суспільства вже припускає, по Гегелю, наявність держави як його підстави. «Тому в дійсності, - підкреслює він, - держава є загальне начало, всередині якого сім’я перетворюється в громадянське суспільство, і сама ідея держави розпадається на ці два моменти».

Громадянське суспільство в трактуванні Гегеля - це опосередкована працею система потреб, що базується на пануванні приватної власності і загальній формальній рівності людей. До теоретичних заслуг Гегеля відноситься чітка принципова постановка питання саме про взаємозв'язок соціально-економічних і політичних сфер громадянського суспільства і держави, про необхідний і закономірний, діалектичний характер цих зв'язків і співвідношень.

«Держава є дійсність моральної ідеї, - моральний дух як явна, сама собі ясна, субстанціональна воля, що мислить і знає себе і виконує те, що вона знає».

Держава для Гегеля є щось «у собі і для себе розумне в державі, воля досягає найвищого, належного їй права». Тому держава за вченням Гегеля, є самоціль.

З твердження абсолютного значення держави Гегель робить два висновки:

  • по-перше, держава має пріоритетне значення в порівнянні з інтересами окремої особи, вона «має найвище право у відносинах окремих людей, найвищим обов'язком яких є бути членом держави».
  • по-друге, не можна розглядати державу лише як засіб для охорони інтересів окремої особистості. Вбачати призначення держави в забезпеченні і захисті власності й особистої волі окремого громадянина означає і визнання інтересів окремих осіб кінцевою метою їх існування в державі.

«Держава насправді знаходиться в зовсім інших відносинах з індивідом, тому що вона є об'єктивний дух». Окрема особа черпає з життя про державу поняття про моральність, вона лише в державі здійснює свою справжню волю, тому що тут досягається, на думку Гегеля, єдність об'єктивної волі, тобто загальної волі і суб'єктивної волі окремої особи, що у своїх діях керується законами, моральними положеннями, які мають загальне значення. Своє розуміння держави Гегель протиставляє ідеям французької революції.

Гегель обґрунтовує розумність існуючої держави для того, щоб обґрунтувати примирення з навколишньою дійсністю і показати, що боротьба з існуючими порядками є безглуздими мріями - «порожньою думкою».

Державу Гегель розглядає як здійснення справжньої волі. «Держава є дух, що стоїть у світі і реалізується в ньому свідомо, тим часом як у природі він одержує дійсність лише як інший, як сплячий дух». Завдяки цьому Гегелівське поняття про державу здобуває свій містичний характер. Тому всякий революційний виступ проти існуючої держави Гегель готовий був оголосити виступом проти самого Бога».

Гегелівська ідея держави являє собою правову дійсність, в ієрархічній структурі якої держава, саме будучи найбільш конкретним правом, з'являється як правова держава. Воля ж означає досягнення такої правової держави.

Наявність ідеї держави Гегель констатує лише стосовно до розвинутих європейських держав сучасної йому історичної епохи, у яких реалізована християнська ідея волі, досягнуті особиста незалежність і рівність усіх перед законом, засновані представництво і конституційне правління.

Уявлення про таку державу відображають ряд істотних характеристик буржуазної державності в Англії і Франції.

Держава як моральне ціле в трактуванні Гегеля - не агрегат атомізованих індивідів з їхніми відособленими правами, не мертвий механізм, а живий організм. Тому в Гегеля мова йде не про волю, з одного боку, індивіда, громадянина, а з іншого боку - держави, не про протистояння їх автономних і незалежних прав і свобод, а про органічно цілісну волю - волю державно організованого народу (нації), що включає в себе волю окремих індивідів і сфер народного життя.

Різні трактування держави в гегелівській філософії права: держава як ідея волі, як конкретне і вище право, як правове утворення, як єдиний організм, як конституційна монархія, як «політична держава» - є взаємозалежними аспектами єдиної ідеї держави.

У філософії права Гегеля антична думка про правління полісів синтезується з доктриною «панування права»; результатом цього синтезу і є гегелівська концепція правової держави. Оскільки в Гегеля сама держава є правовим утворенням (конкретне право), а різні права і свободи дійсні лише на базі й у рамках держави, гегелівська концепція права і держави являє собою специфічний варіант буржуазної доктрини «панування права».

Подібно до того як у Платона й Аристотеля тільки полісна форма спільності забезпечує справедливість і право, так і в Гегеля воля, право, справедливість дійсні лише в державі, що відповідає ідеї держави.

Гегелівська версія правової держави істотно відрізняється як від концепцій демократизму (суверенітет народу) і лібералізму, так і від різних архаїчних і новітніх деспотичних форм правління, в яких панує сваволя і насильство, а не конституція, право і закон.

Відповідно до Гегеля, античне уявлення про державу в Платона й Арістотеля субстанціональне, але позбавлене моменту суб'єктивності волі й індивідуальної волі. В поглядах Руссо, навпаки, відсутній субстанціональний погляд на державу. Гегелівський синтез суб'єктивної й об'єктивної волі, субстанціонального й індивідуального виходить з того, що держава як субстанціональне моральне ціле, первинне стосовно своїх складених моментів і є розумна в собі і для себе загальна воля.

Ідея держави, по Гегелю, виявляється тричі:

  • як безпосередня дійсність у виді індивідуальної держави;
  • у відносинах між державами як зовнішнє державне право;
  • у всесвітній історії.

Держава як дійсність конкретної волі є індивідуальною державою. У своєму розвитому і розумному виді така держава являє собою засновану на поділі влади конституційну монархію.

Політична держава підрозділяється на три різні влади, якими є: законодавча влада, урядова влада і влада государя.

Гегель, в цілому погоджуючись з ідеєю своїх попередників, вважає належний поділ влади в державі гарантією публічної волі. Вважає точку зору самостійності влади і її взаємного обмеження помилковою, оскільки при такому підході передбачається взаємна ворожість кожної влади, їхні взаємні побоювання і протидії. Він виступає за обмежену єдність різної влади, при якій усі влади виходять з цілого і є його «постійними членами». У пануванні цілого, у залежності і підпорядкованості різної влади державній єдності і складається, за Гегелем, внутрішній суверенітет держави.

Гегель критикує демократичну ідею народного суверенітету й обґрунтовує суверенітет спадкоємного конституційного монарха. Пояснюючи характер компетенції монарха, зазначає, що в упорядкованій конституційній монархії об'єктивна сторона державної справи визначається законами, а монарху залишається лише приєднати до цього своє суб'єктивне «я хочу».

Урядова влада, куди Гегель відносить і владу судову, визначається як влада, що підводить особливі сфери й окремі випадки під загальне. Задача урядової влади - виконання рішень монарха, підтримка існуючих законів і настанов. Члени уряду і державна чиновницька бюрократія характеризуються як головна складова частина середнього стану, в якій зосереджені державна свідомість і освіченість. Вихваляючи чиновництво, Гегель вважає його головною опорою держави «у відношенні законності й інтелігентності».

Законодавча влада, по характеристиці Гегеля, - це влада визначати і встановлювати загальне. Дві палати складають законодавчі збори. Палата перів формується за принципом спадковості і складається з власників майоратного маєтку. Палата ж депутатів утворюється з іншої частини громадянського суспільства, причому депутати виділяються по корпораціях, громадам, товариствам тощо, а не шляхом індивідуального голосування.

Гегель відстоює принцип публічності суперечок у палатах установчих зборів, свободу друку і публічних повідомлень.

В умовах напівфеодальної Німеччини філософ займав історично прогресивні позиції, був прихильником конституційної монархії і законності прав і свобод особи, приватної власності і свободи договорів, суду присяжних.

Вищий момент ідеї держави, по Гегелю, являє собою ідеальність суверенітету. Держави співвідносяться як самостійні, вільні і незалежні індивідуальності. Субстанція держави, її суверенітет виступають як абсолютна влада над всім одиничним, особливим і кінцевим, над життям, власністю, правами окремих осіб і їх об'єднань.

На думку Гегеля «моральний момент війни не слід розглядати як абсолютне зло і чисто зовнішню випадковість...».

Гарантією незалежності держави, по Гегелю, є її збройні сили, розвинутий стан яких являє собою постійну армію. Сферу міждержавних відносин Гегель трактує як область прояву зовнішнього державного права. Міжнародне право - це, по Гегелю, не дійсне право, яким є внутрішнє державне право (позитивне право, законодавство), а лише повинність.

Вважаючи, що держави знаходяться у відносинах одна з одною в природному стані, Гегель не заперечує самого принципу міжнародного права, а отже, саму можливість правових, договірних відносин між державами.

Суперечка між державами, якщо їхні суверенні волі не приходять до згоди, підкреслює Гегель, може бути вирішена лише війною. Разом з тим, навіть у війні як стані безправ'я і насильства продовжують діяти такі принципи, як взаємне визнання держав, швидкоплинний характер війни і можливість миру.

У зіткненні різних суверенних воль і через діалектику їхнього співвідношення виступає загальний світовий дух, що володіє найвищим правом стосовно окремих держав (духам окремих народів) і судить їх. Гегель характеризує всесвітню історію як всесвітній суд.

Всесвітня історія як прогрес у свідомості волі, по Гегелю, ділиться на чотири всесвітньо-історичних світи: східний, грецький, римський і німецький, котрим відповідають наступні форми держави: східна теократія, антична демократія й аристократія, сучасна конституційна монархія. «Схід знав і знає тільки, що один вільний, грецький і римський світ знає, що деякі вільні, німецький світ знає, що усі вільні».

У своїх поглядах на всесвітню історію, Гегель, звичайно, звеличував німецькі народи, зокрема ступінь буржуазної розвиненості Пруссії.

Відома некритичність і прикрашання існуючих реалій диктувалися вже загальними методологічними настановами гегелівського об'єктивного ідеалізму.

Гегелівська концепція «розумної держави» у формі конституційної монархії була філософським обґрунтуванням прогресивних перетворень тодішньої напівфеодальної Німеччини.

Сконструйована Гегелем розумна держава, що є в конкретно-історичному плані буржуазною конституційною монархією, у філолофсько-правовому плані являє собою право в його системно-развинутій цілісності, тобто правова держава.

У такий спосіб Гегель вихваляє державу як ідею права, як правову державу, як таку організацію волі, у якій механізм насильства й апарат політичної держави опосередковані і приборкані правом, введені в правове русло, функціонують лише в державно-правових формах.

Відповідно до гегелівської діалектики поняття права, руху від абстрактних форм права до конкретного права державного цілого, що знаходить своє ідеальне вираження в суверенітеті, насильство і сваволю являють собою рецидив історично і логічно перебореної несвободи і безправ'я, нерозумний і неправомірний прояв тих чи інших моментів органічної моральної цілісності.

Висновок. Філолофсько-правове вчення Гегеля вплинуло на наступну історію політико-правової думки. Гегелівська філософія дала досить широкий простір для обґрунтування як консервативних, так і критичних опозиційних поглядів.

Гегель, говорячи про те, що філософія здатна лише зрозуміти, але не омолодити деяку застарілу форму життя сучасність, що іде в минуле, порівнює свою філософію із совою Мінерви, що починає поле лише з настанням сутінків. По проходженню більш ніж півтора століття після початку свого польоту цей птах, що бився в сільцях різних інтерпретацій і, що горіла у вогні невгасаючої критики, з'являється вже у виді не сови Мінерви, а скоріше птаха Фенікса. Вона пережила багато сутінків і світанків здобувала все новий і новий вигляд.

Список використаної літератури

1. Гегель Г.В.Ф.Філософія права. Академія наук СРСР. Інститут філософії. М. - 1990 р.

2. Мальковський Б.С. Вчення Гегеля про державу і сучасність. В Наука. М. «Наука». 1989 р.

3. Нерсесянц В.С. . Гегелівська філософія права. М. 1983 р.

4. Нерсесянц В.С Історія . політичних і правових вчень. Підручник для вузів. М. Юрид. література. 1988 р.

5. Пиотковский А.А. Вчення Гегеля про право і державу і його кримінально-правову теорію. М. 1963 р.


10.12.2010

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!