Osvita.ua Вища освіта Реферати Філософія Розвиток філософської думки людства. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Розвиток філософської думки людства. Реферат

Міфологія. Доля людини у ХХ столітті. Творчі здібності людини. Філософія. Вступ до філософії. Створення світу. Походження людини. Антропогенез

Міфологія. Міфологія (грец. mifos - переказ, logos - слово, вчення):

  • наука про міфи й міфологічну свідомість різних народів;
  • система міфів і міфологічна свідомість того чи іншого народу.

Різні наукові школи по різному оцінюють і сприймають міфи, вважаючи їх або формою певного донаукового мислення й світогляду, або різновидом релігійної свідомості, тісно пов’язаним з обрядовою ритуальною дією. Але треба визнати синкретність міфу. Для нього характерна велика кількість різних уявлень про один і той же предмет чи явище. Саме тому міфи включають у корпус літературних творів стародавнього і новішого часу. Інтерес до міфів з’явився в давнину.

В ХХ столітті працював французький вчений Ж. Дюмезіль та інші. В кінці ХІХ ст. на поч. ХХ ст. значну роль у міфологічних дослідженнях відіграла «антропологічна школа» Е. Тейлора, Дж. Фрезера та інші. В. Вунгдт вважав, що міф пов’язаний з емоційними спалахами, з психологічним станом, близьким до естетичного співпереживання.

Міфи й системи міфологічних поглядів за формою і змістом мають етнічно чи локально забарвлений характер. Міфологічні системи й уявлення зберігались і в усній формі. Історичних свідчень про давньоруську міфологію періоду Київської Русі небагато. Найдавнішими вважають записи київського літописця Нестора.

Особливі міфологічні уявлення пов’язані з упирями, «нечистими» і «ходячими» покійниками й чортом, який в українській традиції після багатьох метаморфоз (кіт, що котиться клубком, немовля, свиня тощо) стає вихором. Майже всі ці моменти і в інших слов’янських та деяких інших європейських міфологічних системах.

Доля людини у ХХ столітті. Ніколи раніше людство не досягало таких вершин свого технічного та інтелектуального розвитку, яких воно досягло в нашому столітті. У цьому ж столітті людина вперше покинула свою «колиску» Землю і залишила свій слід на поверхні Місяця. Людство почало активно опановувати повітряний простір і підводний світ.

Саме у ХХ ст. виникли такі наукові дисципліни як ядерна фізика, хімія полімерів, інформатика, які визначають обличчя сучасної науки. У цьому ж столітті майже буденним явищем стала загибель мільйонів людей. Багато людей, які перенесли на собі тягар війни, передчасно померли або втратили здоров`я. Якщо під час війни люди ставали просто «гарматним м’ясом», то у так звані мирні часи вони перетворилися на просте знаряддя виконання волі вождів.

Не була абсолютно вільна людина і в капіталістичних країнах Заходу. І тут дуже часто вона виявлялася беззахисною перед дією невблаганних законів ринку, перед економічними кризами і безробіттям та іншим. У ХХ ст. людина перестала бути вільною, перестала належати собі не тільки на виробництві, а й у побуті, де її вчинки, смаки, думки опинилися під диктатом реклами. Відчуження людини від засобів виробництва, політичної влади доповнилися в ХХ ст. відчуженням людини від людини.

Ще трагічнішою була і залишилася доля людини в країнах, що розвиваються, де мільйони людей, внаслідок економічної відсталості цих країн, позбавлені можливості задовольняти навіть елементарні проблеми. Певна річ, ті зміни і події, що відбувалися в ХХ ст. не могли не вплинути на погляди і думку людей.

Творчі здібності людини. З давніх часів питання про природу творчих можливостей людини хвилювало мислителів. Те, що людина у своїй діяльності не просто відтворює, повторює, наслідує природу, а продуктивно втілює власні задуми, реалізує певний план дій, доцільно розбудовує навколишній світ відповідно до своїх потреб, - визначалося, як характерна риса людини, яка свідчить про творчий характер людської діяльності.

Але з цього випливає, що природа творчих здібностей корениться в людській свідомості: думка передує дії. Саме у свідомості людини виникає та осмислюється схема, нарис і мета її майбутньої дії.

Людина в акті діяльності не змінює сам матеріал предмета вона лише ніби позбавляє цей матеріал природної форми і наділяє своєю доцільно визначеною розумом формою. Людська діяльність є творенням нової форми, котра втілюється у певному матеріалі. Людина не має і не може мати готових схем дій за будь-яких обставин. Людина – істота універсальна.

Людина, як мисляча істота, долає перешкоду спираючись на закони її існування і свідомо використовує ці закони у своїй діяльності. Людини не народжується з готовими здібностями до творчої діяльності. Вони розвиваються внаслідок входження людини у світ людей, внаслідок освоєння цілісно-смислового космосу культури.

Мірою всебічного розвитку творчих здібностей є свобода і широта спілкування людини з культурою у процесі її розвитку, а також активність самої особистості у розкритті світу культурних цінностей. Сам процес розвитку особистості є творчим процесом творення людини як творчої істоти.

Отже, природа творчих здібностей лежить у самій сутності людської діяльності, діяльності всього комплексу людських відносин.

Філософія. Вступ до філософії. Філософія як теоретичний світогляд поряд із наукою, мистецтвом, мораллю, правом як формами суспільної свідомості – одне з найважливіших надбань людської культури.

Філософські ідеї школи завжди належать до певної епохи, країни. Це аксіома. Але частина ідей, проблем, думок зберігаються століттями і навіть тисячоліттями, і не знають просторових та часових меж. Серед багатьох причин філософської неперервності, її універсальності немалу роль відіграють внутрішня логіка розвитку філософських знань та національні традиції у формі постановки філософських проблем, підходів до їх вирішення.

Радикальні зміни у визначенні предмета філософії почались під впливом становлення дійсно наукового знання та соціальних процесів розвитку буржуазного суспільства. Наприкінці ХVI – поч. XVII ст. виникає експериментальне природознавство і починається процес відмежовування від філософії конкретних наук – спочатку механіки земних та небесних тіл, астрономії та математики.

У визначенні предмета філософії виникає нова проблема – місце філософії в системі конкретних наук, співвідношення предметів конкретних наук та предмета філософії. В процесі розв’язання цієї проблеми виявились дві протилежні тенденції: одна – предмет, друга, згідно з якою предмет або включає свій суттєвий елемент натурфілософію – особливе філософське вчення про природу, або як метафізика – умоглядна, спекулятивна філософія.

Діалектичний метод у філософії, на противагу метафізиці визнає універсальний зв’язок усіх явищ природного, соціалістичного і духовного вимірювання дійсності та розвиток її.

У межах цілісної структури філософії основні функції філософії взаємопов’язані і взаємно детермінують одна одну.

Філософія, звичайно, - не конкретна наука, не сума наукових знань. Але наука, поряд із повсякденним знанням, художнім, народним і професійним мистецтвом, виходячи з правового, політичного, морального та іншого досвіду і знань – це джерело усієї філософської проблематики.

Суттєвою функцією філософії є пізнавальна. Теорія пізнання, гносеологія - розділ філософії в якому досліджуються проблеми джерела форм, можливостей, вірогідності та істинності пізнання.

Створення світу. Ви, я знаю чули люди, що світ створений Богом. Чи могла людина створити світ? Ні, існуючий світ створити не могла. Людина може робити різні речі – ящики, кошики та інше. Уявіть собі, що людину зачинили б в абсолютній кімнаті, але при цьому сказали б: «Ти зможеш вийти звідси тільки в тому випадку, коли зробиш ящик». Що б тоді було? Чи вдалося б цій людині вийти із цієї кімнати? Ні, але коли б їй дали матеріал з чого робити , вона зробила б ящик. А Бог зробив світ із нічого. Бо сказав Він – і сталося. Робити що-небудь із нічого – означає «творити» або «споруджувати». Ніхто не може що-небудь творити, окрім Бога. «Вірою ми зрозуміємо що всім словом Божим влаштовані.» «Ти створив усе».

Нам відомо, що Бог творив світ шість днів. «І сказав Бог: «Хай станеться світло!» І сталося світло». День перший. Другий день Бог сказав, і утворилася вода вгорі, ця вода називається хмарами. Потім він створив воду внизу. На третій день за словом Бога з’явилася суша з-під води. Вся вода зібралася в глибокі місця, утворені для цього Богом. На четвертий день Бог сказав і з’явилося сонце, місяць і зірки. Бог повелів сонцю сходити кожного ранку і заходити щовечора. Коли ми спимо, вночі темно, але за велінням Божим місяць і зорі світять вночі. На п’ятий день Бог почав творити живі істоти. Він сказав, і води наповнились рибою, на деревах і в повітрі з’явились птахи. На шостий день за словом Божим, з’явились на землі тварини: вівці, коні, корови і всякого роду звірі повиходили із землі. Тиждень, як нам відомо має сім днів. «На сьомий день Бог не творив нічого, Він спочив від усіх своїх справ у цей день».

Походження людини. Антропогенез. Антропогенез, як наука, є одним із основних розділів антропології. Першу гіпотезу про походження людини від мавп висунув Ж. Ламарк (1809). Творцем матеріалістичної теорії антропогенезу є Ч. Дарвін (1877), який на основі еволюційного вчення довів спорідненість антропоморфних мавп з людиною і висловив думку монофілотичне походження її від гіпотетичної викопної людиноподібної мавпи Старого світу.

В 70-90рр. ХІХ ст. Ф. Енгельс розробив трудову теорію антропогенезу в якій підкреслив, що умовою ставлення людини була суспільна праця (зокрема, виготовлення й застосування знарядь праці), взаємопов’язана з еволюцією руки та розвитком головного мозку. Суспільна праця привела й до розвитку суспільства та виникнення членоподібної мови, тісніше згуртувала людей у суспільство, що якісно відрізнялося від стада тварин. Завдяки трудовій діяльності люди почали активно впливати на природу.

За сучасними даними, безпосередні предки людини могли виникнути в Африці та в південних районах Євразії. Більшість антропологів поділяє період антропогенезу на чотири стадії: безпосереднього антропоїдного предка людини (почалася 3-4 млн. років тому); архантропів (близько 1 млн. років тому); пал еоантропів (близько 300 тис. років тому); людей сучасного типу (близько 40–50тис. років тому).

Але значна спеціалізація щелеп і зубів багатьох австралопітеків та деталі рельєфу зліпків їхнього головного мозку не дають змоги віднести їх до безпосередніх предків людини. Антропошельська культура і ранньошельська культура та палеонтропи (ашельська культура і мустьєрська культура) перебували на початковій стадії первіснообщинного ладу і займалися колективним полюванням. Ряду рис кроманьйонців зберігся в людей різних епох, у окремих груп балтів і східних слов‘ян – навіть до середньовіччя.

В неоантропів практично перестав діяти природний добір, як фактор формування ладу. Існують дві теорії переходу від палеоантропів до неоантропів: поліцентрична, за якою перехід мав місце в двох або кількох центрах Афроєро-сціат, зони де виникали відповідні раси неоантропів, і мають центричне (її додержується більшість рад. антропологів), за якою перехід від менш спеціалізованих неандертальців типу Скул, Табун(передня Азія), що мали ряд ознак сучасної людини і дальше розселення відбувалося в одній дуже широкій зоні.


10.12.2010

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!