Osvita.ua Вища освіта Реферати Філософія Уявлення про природу і сутність людини. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Уявлення про природу і сутність людини. Реферат

Феномен людини як фундаментальна проблема філософії. Уявлення про особу, уявлення про природу. Філософський зміст поняття «особа», «індивід», «індивідуальність». Свобода і відповідальність особи. Ціннісні орієнтації особи

Феномен людини як фундаментальна проблема філософії. Філософська думка завжди проявляла особливий інтерес до вивчення проблеми людини і людського. Яка своєрідність людської істоти? Як в ній пов’язані природне і соціальне, індивідуальне і родове? На що націлені думки і дії людини? Чого вона бажає, у що вірить, на що сподівається?

До усвідомлення цих та інших питань людського буття незмінно звертається кожне покоління людей, прагнучи виробити нові шляхи, цілісний підхід до осягнення людини. Відомий західний мислитель ХХ ст. Е.Кассірер писав про три розуміння людини, які не стикуються між собою: релігійне, філософське і наукове.

В релігії людина представлена як деяка недосконала подоба Бога, яка усвідомлює і переживає свою недосконалість, і тому здатна пробачити недоліки та гріхи інших людей. Вихідним пунктом філософського осягнення людини стає пізнаюче «Я», яке завдяки власній автономії, свободі та розумності, оволодіває світом в свідомості і практиці. Наука характеризує людину як вершину еволюції живих істот. Філософія відмічає серйозні вади, притаманні науково-природничому розумінню людини:

  • а) як біологічна істота вона значно слабша у порівнянні з багатьма тваринами і, разом з тим, стала сильнішою за них;
  • б) немає природжених інстинктів, які забезпечують виживання, однак володіє здатністю гнучкої адаптації;
  • в) не народжується завершеною людською істотою, а змушена ставати нею в процесі культурного розвитку.

Філософія вбачає в ній духовну, розумну, діяльну істоту. Людині притаманні релігійна віра, ціннісні орієнтації, пам’ять про минуле і надія на майбутнє, почуття гумору, переживання своєї смертності. Завдяки розуму вона здатна контролювати свої інстинкти і потяги. Створюючи науку і техніку людина не тільки осягає закони дійсності, але й перетворює її. Багатоманітність, різнорідність, суперечливість людського одночасно стимулює і утруднює усвідомлення його цілісної визначеності.

Найважливіші питання філософської антропології. Характеристика основних філософсько-антропологічних проблем. Одним з найбільш впливових напрямків сучасної західної філософії є філософська антропологія. Центром її досліджень стала проблема сутності людини і структура цієї сутності. Кожна людина періодично стикається з необхідністю вирішувати життєво важливі для себе завдання. Осмислюючи варіанти їхнього вирішення і обираючи один з них, вона таким чином визначає себе, сенс власного існування. Зорієнтувати її в цьому пошуку може нароблений світовою філософською думкою спектр теоретичних моделей людського буття (концепції М. Шелера, М. Бердяєва, А. Гелена, Е Кассірера та ін.). Будь-яка така модель являє собою своєрідне рішення головних проблем людського існування, які складають найважливіші питання філософської антропології:

  • про природу і сутність людини;
  • про її походження і положення в світі;
  • про сенс і цінності людського життя.

Справа в тому, що обираючи певний варіант вирішення своєї конкретної життєвої задачі, людина одночасно з необхідністю позначає свою позицію і у ставленні до зазначених філософських питань, хоч далеко не завжди усвідомлює цю обставину.

Уявлення про природу і сутність людини. Поняття «природа людини» звичайно фіксує зовнішню відмінність людини як живої істоти від решти живого, від інших живих істот. Природа людини дуже суперечлива. Людина — цілісна істота, і тому підкоряється природнім закономірностям.

Своєрідність тілесної організації обумовлює її інстинкти, потяги, пристрасті. Разом з тим, людині притаманні моральність і свідомість. Вона здатна розрізнювати прояви добра і зла, прекрасного і потворного, що і визначає скерованість вільного вибору її дій. Людина може пізнавати і розуміти оточуючу дійсність, себе, інших людей. Поняття «сутності людини» характеризує її глибинні, специфічні, суто людські якості, які зовні проявляються в її природі. Історія філософії демонструє різні уявлення про сутність людини. Религійно-філософьскі вчення наполягають на визнанні духовної сутності людини, джерелом якої є Бог. Новий час поклав початок ототожненню людини з розумом (Декарт, Гегель та ін.). Марксистська філософія обґрунтовує діяльну сутність людини, підкреслюючи, що саме в діяльності проявляються її духовність і розумність. В наш час одним з напрямків західної філософії — постмодернізмом — заперечується реальність особистого «Я» і тому вважається дане поняття ілюзорним.

Проблема походження людини. Однозначної відповіді на питання про походження людини (антропогенез) немає. Тому існують різні варіанти його розгляду.

Езотеричні уявлення про походження людини є найбільш давніми (див. праці О.П.Блаватської, О.І.Реріх та ін.). Езотеризм (таємне знання, яке довірялось тільки посвяченим) стверджує, що непізнаваємою першоосновою світу є Безособовий Принцип, Абсолют, непроявлені і проявлені стани якого циклічно чергуються.

Проявлений стан — «Видох Абсолюту», тобто його зовнішнє самовизначення починається з появи природи і одухотворених, але нерозумних передлюдських істот. Ці істоти, переходячи з одного плану в інший (астральний, ефірний), поступово втрачають духовність і нарощують, разом з розумністю, цілісність, речовинну тілесність. Так продовжується до тих пір, доки вони не досягають найбільш щільного, нашого фізичного плану, людської організації. Після цього починається лінія сходження на більш високі плани духовності, пов’язана з втратою щільної матеріальності. Цикл завершується «Вдихом Абсолюту» — зникненням проявленого Космосу.

Християнська точка зору дається у Біблії як божественне відкриття. Людина є створінням (креацією) Бога із земного матеріалу. Вона — недосконалий образ і подоба Бога, бо впала у гріх. Лише самовіддана любов і жертовність допоможуть людині здобути справжню віру і досконалість.

Натуралістична позиція репрезентована теорією еволюції Ч.Дарвіна, згідно з якою людина є безпосереднім нащадком однієї з гілок вищих приматів. Однак до цього часу неясно як і коли виникла людина, чому певний вид приматів еволюціонував таким образом. Теорію еволюції в певному сенсі доповнює трудова теорія походження людини (антропосоціогенез), яка стверджує, що праця, свідомість і мова з’явилися практично одночасово і стали визначальними чинниками виникнення людини. Відкритим залишається питання про походження самих цих чинників.

Соціокультурна версія антропогенезу розроблялася Е.Кассірером. Смисл антропогенезу, за Кассірером, визначається формуванням людини як символічної тварини. Спочатку, наслідуючи тварин, людина пробувала пристосуватися до навколишнього природного середовища. Але зовнішні подразники сприймалися нею не безпосередньо як у тварин, а опосередковано, піддавалися розумовій обробці. Знаряддями такої обробки є символи, в яких закріплюються різні стандарти поведінки. Людина виникає, коли стає творцем символів, створюючи свій символічний світ: світ міфів, мови, мистецтва, науки. Вона живе і розвивається не просто у фізичному, природному середовищі, а перш за все у світі цих символічних феноменів, які належать до сфери культури.

Положення людини в світі. Концепції, які аналізують положення людини у світі, розрізняються розумінням вищого пріоритету світу (Бог, природа, суспільство тощо). Положення людини характеризується специфікою її взаємовідношення з таким пріоритетом.

Космоцентризм абсолютизує значущість Космосу, природи. Антична натурфілософія всю увагу приділяла Космосу — світовому ладу, характеризуючи його як живе, тілесне, матеріальне ціле. Людина — це мікрокосм, частина макрокосмосу, яка має певні особливості. Пізніше, в епоху Відродження, на перший план виходить пантеїстичний природоцентризм, який оцінював людину як своєрідну піщинку Всесвіту.

Теоцентризм стверджує культ Бога — творця світу і людини, судді усіх людських думок і справ. Людина, як образ і подоба Бога, наділена свободою волі. Обравши невірний шлях, вона опиралася волі Бога і стала гріховною істотою. Життя християнина — це пошук ним власного шляху спасіння душі, єднання з Богом. Теоцентричні погляди панували в епоху середньовіччя.

Соціоцентризм вищим пріоритетом вважає культуру, суспільство. Провідна роль у формуванні і розвитку людини належить соціальному фактору, тобто тому культурному середовищу, в якому народилася і живе людина. Соціоцентрична установка вимагає спочатку пізнати і зрозуміти суспільство, а потім, завдяки цьому, і своєрідність особи. Соціоцентризм був визначальним принципом для філософських поглядів Конфуція, Гоббса, Маркса.

Антропоцентризм, починаючи з філософії Нового часу, у ранг вищої цінності світу підносить людину. Ця точка зору зараз поділяється філософською антропологією. Людина здатна пізнати перш за все себе. Вона осягає світ лише через призму своїх потреб та інтересів. Сам Всесвіт начебто збудований для того, щоб людина могла його усвідомлювати і засвоювати. У синергетиці — сучасній загальнонауковій теорії самоорганізації — людина розглядається як значний чинник еволюції Всесвіту.

Проблема сенсу життя людини. Проблема сенсу життя виникає перед конкретною людиною або тоді, коли вона, відхиляючись від повсякденних справ, усвідомлює свою кінцевість, або тоді, коли за різними причинами вона втрачає віру у цілі та ідеали, якими жила. В підсумку, на перший план виходить фундаментальне питання: «Чи варто жити і навіщо жити?» Поняття сенсу життя відображує суттєві характеристики людського буття і тому пов’язано з такими поняттями як любов, віра, надія, свобода, краса, праця, свідомість, смерть тощо. Сенс життя людини полягає в шуканні цього сенсу, але сам пошук як раз і є життям людини. Припиниться пошук — урветься людське життя. Філософський аспект даної проблеми передбачає розгляд наступних питань:

  • Сенс життя людини міститься в кожній окремій життєвій ситуації або усвідомлюється в кінці людського життя?
  • Чи виражається він у вищих (Бог, біблійні заповіді) або в повсякденних земних цінностях?
  • Чи пов’язаний він із загальнолюдськими або індивідуальними цінностями окремої людини?

Відомий дослідник цієї проблеми В.Франкл стверджує відносність смислу людського життя. В самому загальному вигляді смисл життя визначається ним як ставлення конкретної людини до тієї ситуації, в якій вона перебуває в кожну дану мить. За думкою Франкла, існує ряд основоположних цінностей, орієнтуючись на які людина здійснює пошук сенсу життя:

  • цінності творення (творча трудова діяльність);
  • цінності переживання (краса природи, мистецтва);
  • цінності спілкування (любов, дружба, співчуття);
  • цінності подолання людиною самої себе, здобування влади над собою (своїми інстинктами, потягами, пристрастями).

Доки людина живе, вона має можливість реалізовувати певні цінності. Сенс життя може бути виражений і іншими параметрами: право на життя, смерть, безсмертя. Право на життя, «святість життя» визначається її первинною заданістю. Смерть є критерієм тієї вищої цінності, заради якої людина здатна віддати своє життя і яку вона визначає для себе інтуїтивно: Бог, Вітчизна, любов, діти та ін. І, нарешті, пошук безсмертя у вигляді пам’яті людства, нащадків, прагнення до злиття душі з Богом та ін. Пошук і вивчення смислу життя людиною завжди носить індивідуальний особистісний характер.

Філософський зміст поняття «особа», «індивід», «індивідуальність». Поняття «особа» характеризує міру зрілості людини, ступінь втілення в неї суттєвих, власно людських якостей. Особа — це динамічна, відносно стійка система морально-вольових, соціально-культурних, інтелектуальних якостей людини, виражених в індивідуальних особливостях її свідомості і діяльності. Особою не народжуються.

У кожної людини своя тривалість формування особистісних особливостей, причому протягом життя вони можуть змінюватися. Філософське вивчення формування й розвитку особи вміщує пошук сенсу життя і смерті, усвідомлення власної долі, скерованості своїх вчинків. І тому зміст феномену особи можна розкрити лише за допомогою таких понять як самосвідомість, свобода, відповідальність, ціннісні орієнтації, вчинок.

Особа характеризується унікальним поєднанням природних, соціальних і духовних складових: тілесної організації людини, її соціальних ролей в різних формах спілкування і спрямованості до певних духовних цінностей і ідеалів. Необхідно відрізняти поняття «особа» від поняття «індивід» і «індивідуальність».

Індивід — це окрема людина, одиничний представник людського роду, який відрізняється від інших людей перш за все тілесно. Індивідуальність означає унікальність і неповторність людини, її своєрідні особливості. Але властивості особи не зводяться лише до таких особливостей. Особа тим значніша для оточуючих, чим більше в її індивідуальних проявах репрезентовано спільних, загальнолюдських характеристик. Таким чином, особа та індивідуальність нетотожні.

Свобода і відповідальність особи. Вибір особистого шляху і поля діяльності — це результат вільного волевиявлення людини. Тому особа неможлива без самостійності, свободи. Свобода, як усвідомлений вибір людиною варіанта певної поведінки в даній ситуації, залежить не тільки від зовнішніх обставин, але й від стану духовного світу людини, від міри її внутрішньої установки на істину, добро, красу, справедливість. Свобода також виражається здатністю людини змінювати реальну ситуацію, планувати і практично досягати нової ситуації.

Проблема відповідальності людей за свою свободу і дії завжди пов’язана з розумінням меж цієї свободи, меж втручання в природні і суспільні процеси, в життя інших людей і своє власне життя. Свобода і відповідальність особи — провідна тема екзистенціалізму. Він визначає свободу як фундаментальну характеристику людського існування, яка дозволяє людині творити себе і обирати образ майбутнього світу. Людина одвічно вільна. Її свобода не залежить від обставин даної ситуації, а виражається ставленням до неї, вибором внутрішньої, духовно-моральної позиції індивіда. Екзистенціалізм підкреслює, що людина відповідає за свої дії лише тоді, коли діє вільно, має свободу волі, вибору і засобів їхньої реалізації. Формами прояву людської свободи є творчість, ризик, пошук сенсу життя, гра та ін.

Ціннісні орієнтації особи. Характер вибору, дій, відповідальності особи багато в чому залежить від стану її внутрішнього, духовного світу, від її ціннісних орієнтацій. Ціннісні орієнтації – це світоглядні, моральні, політичні переконання, принципи поведінки, глибокі і постійні прихильності людини.

Сукупність склавшихся, сталих ціннісних орієнтацій утворює своєрідний стрижень свідомості, який забезпечує стійкість особи, наслідування певного типу поведінки і діяльності. Саме тому ціннісні орієнтації є дуже важливими регуляторами поведінки індивідів. І тому в будь-якому суспільстві різними шляхами здійснюється цілеспрямований вплив на ціннісні орієнтації особи. Криза особи в сучасному світі тісно пов’язана з необхідністю перегляду старих і наробки нових ціннісних орієнтацій. Людина повинна зберегти свою самобутність, індивідуальність і разом з тим змінювати свій внутрішній світ, постійно нарощувати особистісний потенціал.

Література

1. Пoликарпoв В.С., Пoликарпoва В.А. Фенoмен челoвека — вчера и завтра.— РнД.,1996. — С.166.

2. Ясперс К. Смысл и назначение истoрии.— М.,1991.— С.32-37.

3. Шелер М. Пoлoжение челoвека в кoсмoсе.//Шелер М. Избр. прoизв.— М.1994.— С.133.

4. Табачковський В. Ми у фiлософiї чи фiлософiя в нас? // Фiлософська думка.— К.,1998, № 4-6.— С.101.

5.Там само.— С.105.

6. Там само.

7. Там само.

8. Морозов Ю.М. Постсучасність: культура і стиль життя//Філософська думка.—1998.— № 4-6.— С.168.

9. Головко Б.А. Фiлософська антропологiя: Навч.посiбник — К., 1997.— С.221.

10. Плыкин В.Д. "В начале было Слово..." или След на воде.— Ижевск, 1997.— С.27.

11. Акимов А. Физика признает сверхразум.//Чудеса и приключения.— № 5/96.— С.25.

12. Там само.

13. Шелер. М.Человек и история //Шелер М. Избр.произв.— М., 1994.— С.70.

14. Марков Б.В. Человек в пространстве культуры. — СПб.,1999. — С.270.

15. Мала енциклопедiя етнодержавознавства .— К., 1996. — С.30.

16. Див.: Гнатенко П.И., Павленко В.Н. Идентичность: философский и психологический анализ.— К.,1999.


08.12.2010

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!