Osvita.ua Вища освіта Реферати Філософія Розвиток ідей про людське буття у філософії марксизму. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Розвиток ідей про людське буття у філософії марксизму. Реферат

Філософія марксизму - це певний пласт культури, фактор суспільного розвитку. Переоцінка марксизму може привести до негативних соціальних наслідків, а недооцінка матиме ще гірші результати

У другій половині XX ст., істотно змінилося планетарне обличчя світу. Актуальною реальністю стали глобальні проблеми екології, енергетичного і сировинного потенціалу, народонаселення та його забезпечення. Численні дослідження, особливо доповіді Римського клубу, викликали сумнів щодо здатності людства розв'язати ці проблеми в рамках культурної парадигми, де моє "Я" протистоїть усьому світові, де воно приречене на вічну боротьбу з природою і з собі подібними, де люди реалізують принцип "людина людині вовк", мріючи про принцип "людина людині Бог".

Соціально-економічні, соціально-політичні, і духовні кризи привели до переоцінок тієї філософської спадщини, яка канонізувала культурну парадигму протистояння "Я" і "не-Я". Остання була підготовлена філософією антропоцентризму. Вона зароджується в рамках філософії епохи Відродження, розвивається у філософії Нового часу і філософії Просвітництва, набуває статусу філософської концепції в німецькій класиці, стає практичною Ідеєю у філософії марксизму.

Вихований німецькою класичною філософією, К. Маркс не тільки прийняв парадигму протистояння переніс її на людину, розглядаючи її лише як суб'єкт і продукт історії. Погляд на людину як на діяльну істоту, яка розв'язує проблему хліба, одягу і даху над головою, здавався природним і самодостатнім.

Проблема сутності людини, її екзистенціальні виміри були в основному-в фокусі наукових інтересів молодого Маркса. В подальшому увага зосереджувалася на аналізі форми власності, структури виробництва та ін.

Функціональне ставлення людини до світу і світу до людини приводить до того, що цінність людини визначається не її екзистенцією, а лите сумою знань, навичок і здібностей в освоєнні навколишнього середовища. Справжній світ людини виявився незатребуваною можливістю. На нього звертали увагу лише окремі філософи."Людству треба було пройти шлях у 150 років, здійснити ряд революцій у продуктивних силах суспільства, відчути "дихання" глобальних проблем, щоб філософське питання екзистенції трансформувати в проблему буденної свідомості: "мати чи бути".

Оскільки філософія марксизму успадкувала соціалістичні ідеї, практичне втілення яких у життя через догматизацію цього вчення породило соціальні тупики, це призвело не просто до переоцінки філософської спадщини, а й до перегляду насамперед ряду фундаментальних його принципів.

Історично склалися такі суперечливі позиції: соціалістична ідея з самого початку тупикова, а філософія марксизму - це суцільна помилка; історична практика побудови соціалізму не була адекватним відбиттям теорії марксизму; марксизм - абсолютна істина, придатна для всіх народів і на всі часи.

Така суперечливість зумовлює необхідність старанного аналізу філософської спадщини марксизму.

Отже, питання про виникнення і сутність марксизму залишається актуальним і потребує кваліфікованої відповіді па запитання: що таке марксизм як філософія і чому він виник у 40-х.роках XIX ст., яка його роль і місце в культурі людства? Щоб відповісти на них, слід виходити з розуміння філософії як "історичної епохи, схопленої в думці". Цей образ епохи містить у собі об'єктивну інформацію, відповідаючи на запитання "хто є хто і що е що", але при цьому він несе нл собі і печать авторської суб'єктивності. В цьому полягають розмаїття філософського сприйняття світу і специфіка його "прочитання".

Проблема відчуження суб'єктивно має вік, що дорівнює вікові тієї людини, яка усвідомила свій відчужений стан. Феномен відчуження дістав різну інтерпретацію в діапазоні від міфологічної до філософської. Поняття "відчуження" еволюціонувало від метафори в античній філософії до категорії в німецькій класичній філософії.-Ця нова філософська категорія стала стрижнем побудови філософської системи Гегеля, де проглядаються три взаємопов'язаних види відчуження: як втілення ідеї у форму свого інобуття, як опредмечування об'єктивного духу в громадських інститутах, як уречевлення суб'єктивного духу в процесі і результатах людської діяльності. Втілення, опредмечування й уречевлення мають байдужий, нейтральний характер; сприймаються як норма, яка тільки за певних умов може набути своєї протилежності, стану "чужості".

Прийнявши "естафету" від Гегеля, К. Маркс конкретизує ідею відчуження, розглядаючи її крізь призму такого економічного фактора, як відчужена праця. Здійснивши аналіз капіталістичного способу виробництва і показавши, що буржуазне суспільство розвивається в рамках товарного виробництва, товарно-грошових відносин та владних структур, які закріплюють їх, Маркс продемонстрував конкретний характер відчуження процесу праці, результатів діяльності людини, перетворення їх на самостійну панівну і ворожу силу, яка в багато разів посилюється в умовах -потрійної фетишизації товару, грошей і капіталу.

Визначивши відчуження як втрату людиною самої себе, й також дослідивши механізм цього явища, Маркс зробив перший висновок: капіталізм, що утвердився і довів свою перевагу над феодалізмом, не тільки не подолав відчуження, а й довів його до рівня тотальності.

Якщо Гегеля цікавить відчуження як об'єкт філософського аналізу, то Маркс досліджує феномен відчуження лише як аномалію, що підлягає усуненню. Звідси другий висновок: вся історія людства е рух від відчуження до свободи; Саме в рамках цього висновку оформляється одна з ключових проблем філософії марксизму: як зробити суспільство людяним, а людину суспільною.

Основними теоретичними джерелами марксизму стали німецька класична філософія, англійська політична економія і французький утопічний соціалізм.

Найвизначнішим досягненням німецької класичної філософії стало вчення про розвиток. Проте оскільки Гегель розглядає розвиток як позачасовий процес самоздійснення абсолютного духу, то діалектику Гегеля не можна було застосовувати практично.

Історична заслуга класичної політекономії полягає в тому, що вона розробила основи трудової теорії вартості. Однак вона не змогла оцінити перехідний характер конкретного способу виробництва.

Досить гостро критикували класичний капіталізм соціалісти XIX ст. Та сподіваючись лише на освіту як на основний засіб подолання всіх соціальних безладь, вони ввійшли в історію як соціалісти-утопісти.

Принципова відмінність філософії марксизму від найближчих його попередників полягає в тому, що К. Маркс і Ф. Енгельс зробили спробу: поєднати матеріалізм і діалектику, критично переопрацювавши діалектику Гегеля й антропологічний матеріалізм Л. Фейєрбаха; застосувати матеріалістичну діалектику до пізнання суспільства; визначити рушійну силу суспільного розвитку і заявити про готовність служити їй.

Спочатку Маркс поділяв основні ідеї філософії Гегеля і примкнув до лівого крила молодогегельянців, котрі вбачали своє завдання в буржуазній інтерпретації гегелівської спадщини. Та вже докторська дисертація Маркса свідчить про незадоволення позицією ідеалізму і звернення до матеріалізму та просвітницького гуманізму, а знайомство з книгою Л. Фейєрбаха "Сутність християнства" остаточно сприяло вибору на користь матеріалізму.

Робота у редакції "Рейнської газети" примусила Маркса кардинально переглянути своє ставлення не лише до філософії" Гегеля, а й до філософії Фейєрбаха. Розглядаючи конкретні соціально-економічні проблеми, Маркс звернув увагу на відчуження як на особливий прояв антагоністичної природи такого суспільного виробництва, де виправдовується будь-яка сваволя, а людина зводиться до стану худоби.

На відміну від Гегеля, який вважав феномен відчуження за деградацію абсолютної ідеї на одному з етапів розвитку її, і на відміну від Фейєрбаха, для якого відчуження є чимось похід ним від людської біологічної природи, Маркс розглядав відчуження як наслідок певних історичних та економічних умов і суспільних відносин, в яких живе та діє людина.

Особисті спостереження і вивчення політекономії, зокрема книги Дж. Мілля "Основи політичної економії", дали Марксу змогу зробити висновок, що у світі, де все купується і продається, де влада грошей є абсолютною, робоча людина залишається товаром, оскільки вона здатна працювати.

Праця створює всі багатства суспільства. Взявши цей реальний економічний факт за висхідний пункт свого аналізу, Маркс звертає увагу на суперечливий характер праці. З одного боку, праця виступає як процес взаємодії людей, спрямований на опанування навколишньої природи з метою задоволення власних потреб.

З іншого боку, праця - це виснаження тіла і духу, засіб відчуження людей. Інакше кажучи, праця може приносити як задоволення, так і страждання. І все це залежить не стільки від змісту праці, скільки від стану тієї сукупності суспільних відносин, в яких вона здійснюється. Ця сукупність суспільних відносин зрештою визначає свідомість, поведінку людини і насамперед ставлення її до праці. За певних суспільних відносин людина втрачає здатність до творчості, до того, що робить її справжньою людиною. З суб'єкта діяльності вона перетворюється на засіб діяльності. Внаслідок цього праця відчужується від її результатів, вони перетворюються па самостійну систему, яка панує над робітником і яка ворожа йому.

Пов'язавши відчуження з особливим характером праці, Маркс довів, що відчужена праця є історично перехідною формою на шляху перетворення праці на необхідність і потребу. Цей різновид праці характеризується тим, що він здійснюється за допомогою засобів виробництва, які не належать робітникові; що продукт праці є власністю господаря цих засобів; що у процесі праці сам робітник належить власникові засобів виробництва. За цих умов праця протистоїть людині як ворожа сила.

Аналіз відчуженої праці став однією з істотних передумов розробки Марксом матеріалістичного розуміння історії, наблизив його до розкриття таємниці класичного капіталістичного способу виробництва, дав можливість визначити місце матеріального виробництва у системі суспільного виробництва, виявити залежність суспільної свідомості від суспільного буття, розкрити сутність приватної власності та історичний характер, її, дати нове розуміння проблеми суспільного розвитку як руху від відчуження до свободи.

Досліджуючи відчуження продукту праці і процесу праці, родового життя людини та відчуження її від Іншої людини, Маркс показав, що причину відчуження слід шукати в історично означених відносинах власності у суспільстві. На підставі аналізу класичного капіталістичного способу виробництва Маркс дійшов висновку, що за умов абсолютного панування приватної власності людина втрачає власну унікальність, перетворюючись на функцію виробництва, на часткову людину. Маркс звертає увагу на той факт, що вироблена споживна вартість, включена до сфери обміну, відразу ж перетворюється на мінову вартість.

Нова вартість трансформує конкретну працю в абстрактну, породжуючи товарний фетишизм. Потрапивши в залежність від світу речей, людина марно намагається повернути свою самостійність. Однак товарний фетишизм - це лише перше коло земного пекла, це лише засада для відчуження, яке закріплюється товарно-грошовими відносинами.

Процес персоніфікації суспільних відносин і деперсоніфікації людей завершується. Відносини між людьми перетворюються на безликий функціональний зв'язок. Це відношення між двома абстракціями, двома живими машинами, які прислуговують одна одній, підтверджує відомий американський філософ Е. Фромм: "Роботодавець використовує робітника, що працює за наймом; торговець - своїх покупців. Кожен є предметом споживання для когось" 3.

За умов повної персоніфікації суспільних відносин, коли людина зводиться до рівня суспільної функції, суспільне виробництво виступає "виробництвом її небуття, її влада над предметом виявляється владою предмета над нею, а сама вона, володар свого витвору, виявляється рабом цього витвору".

Людина лише тоді стає творцем історії, коли скасовує відчуження, пов'язане з певними швидкоплинними різновидами власності, і повертає свою справжню сутність. Ця проблема може бути вирішеною лише на третьому "поверсі" комунізму, який передбачає скасування приватної власності винятково на засадах збереження і розвитку всього багатства людської культури. Такий комунізм, на думку Маркса, рівний завершеному гуманізмові, бо "він є справжнім вирішенням суперечності між людиною і природою, людиною і людиною, справжнім вирішенням суперечності між існуванням та сутністю, між уречевлюванням і - самостверджуванням, між волею і необхідністю, між індивідом і родом.

Розуміючи історію як самотворення людини, Маркс вважав, що з комунізмом вона тільки починається, продовжується вона в суспільстві гуманізму, де домінують не виробничі, а справжні людські відносини, де Ідеалу служіння власності протистоїть ідеал вільної людини. Комунізм Маркс розглядає не як мету, а як спосіб, засіб ліквідації тотального відчуження і повернення людини до самої себе. На місце абстрактної людини Фейєрбаха Маркс ставить стосунки робітника і капіталіста, які за умов фетишизації товару, грошей та капіталу функціонують як уособлена праця і як втілений капітал. Цей хибний світ, де люди Існують немовби функції, де речі панують над творцем, де персоніфікація суспільних відносин означає деперсоніфікацію, дегуманізацію людей, Маркс згодом докладно проаналізує в "Капіталі" і підготовчих до нього рукописах.

Образи, що народилися в "Економічно-філософських рукописах",- набудуть у "Капіталі" ще більш яскравих та вражаючих обрисів. Найвищою цінністю суспільства Маркс проголошує людину. Знищення приватної власності він вважає засобом реалізації цього ідеалу. Подальший розвиток людства доведе, однак, що скасування приватної власності як умов експлуатації необхідне, але ще недостатнє для привласнення людьми своєї людяності.

У серпні 1844 р. в Парижі відбулася зустріч Маркса і Енгельса, яка заклала основи їх майже 40-річного співробітництва. Єдність поглядів Маркса та Енгельса знайшла своє відбиття у спільних роботах, в яких з позиції матеріалістичного розуміння історії, на основі аналізу класичного способу виробництва зображено "справжніх індивідів у їх дійсній відчуженості".

Маркс і Енгельс дійшли висновку, що приватна власність у своєму розвитку неодмінно призводить до власного скасування, але робить це вона не прямо, а опосередковано, народжуючи пролетаріат як зубожіння, що усвідомлює свою нелюдськість, а тому скасовуючи себе. "Пролетаріат виконує вирок, який приватна власність, породжуючи пролетаріат, виносить собі самій, так само, як він виконує вирок, що його наймана праця_виносить самій собі, створюючи чуже багатство і власні злидні. Здобувши перемогу, пролетаріат аж ніяк не стає абсолютною стороною суспільства, бо він здобуває перемогу, тільки скасовуючи самого себе і свою протилежність. З перемогою пролетаріату зникає як сам пролетаріат, так і протилежність, що його зумовлює,- приватна власність".

Наведене положення свідчить про помилку тих, хто звинувачує Маркса у висуненні тези щодо пролетарського месіанства. Релігії розіп'ятого Бога Маркс, мовляв, протиставляє доктрину розіп'ятої богоподібкої людини, приведеної капіталізмом на Голгофу крайньої бідності, приниження і презирства. Пролетаріат, немов Спаситель, повинен звільнити людство і самого себе від експлуатації, та відчуження9. Однак при-цьому забувають, що Маркс дав об'єктивну оцінку пролетаріатові. Вже тоді, вступаючи в полеміку зі своїми опонентами, він проголошував: "Якщо соціалістичні письменники визнають за пролетаріатом цю всесвітньо-історичну роль, то ні в якому разі не через те, що вони, як запевняє нас критична критика (підкреслено нами.- /. К..), вважають пролетарів богами. Скоріше навпаки"10, якщо враховувати, що "у пролетаріаті людина втратила саму себе"'1.

Апологія пролетаріату як сили, що не може звільнити себе, не знищивши власних життєвих умов, була багатообіцяючою. Однак спиралася вона не на міф про богоподібну страждаючу людину, а на реальність раннього класичного капіталізму, з якої випливало: пролетаріату немає чого втрачати, крім власних кайданів. Тому здавалося природним революційне подолання відчуженості в рамках скасування приватної власності й утвердження суспільної власності. Як сучасник надзвичайно гострої класової боротьби, становлення робітничого руху, здійснення буржуазних революцій Маркс вбачає в революції єдиний засіб для знищення причин експлуатації людини людиною. Полемізуючи з Ірудоном, автором книги "Філософія злиденності", Маркс зазначає, що для знищення суспільства злиднів потрібен не косметичний ремонт, а революція, в якій суспільство, що постійно відтворює безправність, відчуженість, злидні, буде знищено.

Не слід робити закид Марксові і тим фактом, що він нібито легітимізував тенденції пролетаріату до егалітаризму. Саме Марксу належить критика концепції "брутального комунізму". Далекий був Маркс від того, щоб його теорію "комуністичної дії" використовували як метод прямого догматичного накладання на догматичні процеси без урахування специфіки тих чи інших народів, їх просторово-часових характеристик.

Певний внесок у розвиток діалектики зробив Ф, Енгельс, простежуючи історичні шляхи розвитку її, оцінюючи переваги та вади гегелівської діалектики. Енгельс впевнений, що у природі крізь хаос незліченних змін торують собі дорогу ті ж самі закони діалектичного розвитку, які і в історії людства панують над удаваною випадковістю подій.

Своє завдання він вбачав у тому, щоб викрити об'єктивну діалектику природи і тим самим вигнати з природознавства ідеалізм; дата діалектико-матеріалістичне узагальнення досягнень природознавства й обґрунтувати загальність основних законів матеріалістичної діалектики; обґрунтувати об'єктивну діалектику природи і суб'єктивну діалектику мислення, що віддзеркалює і виражає діалектику світу.

Досліджуючи походження сім'ї, приватної власності і держави, він розкрив джерела суспільного розподілу праці, показав, що відчуженість людини в суспільстві е природним процесом розвитку людської діяльності. Тим самим Енгельс зробив перший крок на шляху відходу від одностороннього сприйняття відчуження тільки як негативного явища. Енгельс обґрунтовує думку щодо відносної самостійності суспільної свідомості, яка відбиває суспільне буття не дзеркально, внаслідок чого виникає закономірний момент незбігання відображення і відображуваного. Однак це не вада, а перевага, бо свідчить про наявність специфічних закономірностей людського мислення у таких його формах, як абстрагування, виділення загального та істотного в безлічі одиничного, пізнання сутності та ін.

У відносній самостійності суспільної свідомості Енгельс помітив можливість активності свідомості, її спроможності певною мірою змінювати суспільне буття. Протестуючи проти зведення матеріалізму до "економічного детермінізму", вій показав у листах 90-х років, що марксизм не заперечує впливу надбудови і суспільної свідомості на історичний процес, а матеріалістична філософія історії зовсім не є "відмичкою" для розуміння тих чи інших подій, що вона забезпечує лише інтерпретацію загальних тенденцій-розвитку суспільства. В останні роки життя Енгельс працює над підготовкою до видання економічних творів Маркса, виступаючи проти вульгаризації і спрощення марксизму.

Реальний внесок К. Маркса і Ф. Енгельса в становлення філософії нового типу полягає в тому, що, утверджуючи її науковий статус, вони проклали шлях до пізнання найзагальніших законів розвитку природи, суспільства і мислення.

Після виходу "Маніфесту Комуністичної партії" минуло майже 150 років. Змінився капіталізм, змінився світ. Сучасний капіталізм зовсім не схожий на той класичний капіталізм, який блискуче проаналізував та описав Маркс. Це суспільство докорінно змінило статус найманого робітника. Після депресії 30-х років XX ст. капіталізм робить ставку на пом'якшення Суперечності між суспільним характером праці і приватнокапіталістичним характером привласнення його результатів.

Найманий робітник стає почасти співвласником майна, акціонером. Через державу здійснюється механізм соціального захисту, забезпечується правовий статус людини. Пом'якшення умов використання найманої праці, постійний розвиток матеріального чинника продуктивних сил і посилення відриву між розвинутими країнами і тими, що розвиваються, послабили тотальність відчуження. Однак, як свідчать глобальні проблеми сучасності, такому суспільству ще далеко до гармонії у системі "людина - суспільство - природа", коли Індивід виступатиме як суб'єкт діяльності, а не як об'єкт маніпулювання, коли суб'єктно-суб'єктні відносини будуватимуться на основі паритету, взаєморозуміння та сприймання іншої людини як самоцінності.

Незважаючи на пом'якшення умов застосування найманої праці, основою матеріального виробництва залишаються товарне виробництво, товарно-грошові відносини і держава. Через те що виробництво і накопичення перетворюються на самоціль, зберігається система потрійної фетишизації товару - грошей - капіталу, а також редукція людини до рівня "часткової людини", хоча ця людина добре нагодована і добре одягнена.

У цілому ж думка Маркса щодо поетапного скасування тотальної відчуженості була забута в суспільстві нетерпіння і нетерпимості, бажання "тут і негайно ж" зруйнувати все ущент ї побудувати нове невідчужене суспільство.

Приводом до цього забуття були пізні твори фундаторів марксизму, в яких вони називають комунізм вже не засобом дії, а суспільством майбутнього, що бере початок у соціалізмі. І хоча Енгельс не раз підкреслював, що ані Маркс, ані він не претендують на генеральний план будівництва майбутнього суспільства, вважаючи, що конструювання майбутнього, проголошення готових рішень для прийдешніх часів - це не їхня справа, проте саме їхніми зусиллями був зроблений перший крок до наповнення Ідеалу конкретним змістом. Комунізм із засобу перетворився на конкретну мету, тобто втратив своє функціональне призначення бути системою забезпечення вільного розвитку людини. Це, в свою чергу, призвело до перетворення людини на звичайнісінький засіб - бути будівником нового суспільства, "гвинтиком виробництва", який мріє будь-коли стати універсальним споживачем.

Ще однією хибою філософії марксизму є недооцінка духовних підвалин як у житті суспільства, так і у життєдіяльності індивіда, що негативно позначилося на оцінці індивідуальності людини. У своїй концепції людини Маркс приділяв основну увагу діяльному началу, майже не торіюючись його екзистенції.

І, нарешті, філософія марксизму за традиціями німецької класичної філософії була орієнтована на експансію суспільства щодо природи, навколишнього світу. Це набуло свого втілення в тезі "Філософи лише по-різному пояснювали світ, але справа полягає у тому, щоб змінити його", тобто не діалог, не паритетне начало, не дух космізму, не спорідненість, а експансія у ставленні до природи, яка мала своє продовження в експансії щодо людини.

Література

1. М.І.Горлач – Філософія, - Харків,- 2000р. ст 198-205.

2. Г.А.Заїченко – Філософія, - К.: „Вища школа”, - 1995р. ст. 62-77.

3. В.Г.Табачовський – Філософія, - К.: „Либідь”, - 1993р. ст. 185-193.


07.12.2010

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!