Osvita.ua Вища освіта Реферати Філософія Посткласична антична філософія. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Посткласична антична філософія. Реферат

У рефераті зроблено огляд посткласичної античної філософії. Детально охарактеризовано давньогрецький скептицизм, епікурейство та філософію стоїцизму

Давньогрецький скептицизм. У розвитку філософії після Арістотеля відбулися досить глибокі зміни, пов’язані з кризою демократичного суспільства, розповсюдженням диктаторських режимів у всьому елінському світі. Коло інтересів освіченої частини грецького суспільства звужується, під впливом трагедії теорії світової держави Арістотеля відбувається замикання на питаннях приватного життя особи, правил приватної моралі. Послаблюється загальний інтерес до теоретичного знання, падає довіра до пізнавальної сили людського розуму.

Замість універсальних завдань світогляду, що охоплювали всі галузі знання, питання науки та філософії, виникає прагнення звести наукові проблеми до практичних правил особистої поведінки людини, які повинні забезпечити щастя (щастя розуміється як здатність до «незворушного» життя, як проста відсутність страждань).

З ІІІ ст. до н.е. до І ст. н.е. скептицизм як філософське вчення, що піддає сумніву саму можливість достовірного пізнання об’єктивного світу, був саме таким вченням. Найдовершенішої форми скептицизм досяг у вченнях давньогрецьких філософів Піррона, Енесідема, Агріппи, Секста Емпірика. Вони дійшли висновку, що марні спроби знайти остаточно встановлену істину свідчать про неможливість вирішити це завдання взагалі. Так, мислення здійснюється за відповідними формами, але вибір найкращої, досконалої форми мислення потребує використання тієї чи іншої форми.

Отже, для відбору форми потрібно використовувати форму. А де ж критерій вибору логічної форми, яка стає критерієм вибору іншої форми мислення? Такої форми, відомої нам як найуніверсальнішої, ми не маємо. Аналогічною до проблеми недосконалості мислення для встановлення істини є ситуація і з чуттєвим пізнанням. Людина не має такого чуттєвого органу, який перевіряє інші органи чуття.

Використовуючи логічні засоби здійснення доказів, скептики дійшли висновку, що будь-яка істина доводиться лише іншою істиною. А це приводить до кола доведень, або до довільного вибору аксіом, або до нескінченої низки запитань. Тому висновок, що встановлення причини неможливо довести, цілком слушний. На підставі цих міркувань, аргументів (скептики називали їх «тропами») обґрунтовувалася рівнозначність протилежних тверджень, саме тому був проголошений головний принцип скептицизму - утримуватися від суджень.

Проте в житті постійно необхідно діяти, приймати певні рішення. Це змушувало визнавати, що при відсутності критеріїв істини слід керуватися критеріями практичної поведінки. Ці критерії мають спиратися на «розумну імовірність». Античний скептицизм постійно закликає слідувати тому, до чого нас ваблять відчуття та почуття (їсти, коли відчуваєш голод), слідувати законам та звичаям країни, де живеш, займатися певною діяльністю, якщо вона приносить тобі користь.

Скептицизм констатує підкорення, «розчинення» індивіда як тілесної істоти у суспільно-історичному світопорядку у тій мірі, у якій людина залишається природною істотою і тому мусить їсти, спати, вмирати... Разом з тим, є внутрішній світ особистості, в якому людина (хай і обмежено) виявляє свою непідвладність зовнішнім обставинам. Звідси і позиція можливості «відгородитися» від світу зовнішньої необхідності і «втечі» від нього у внутрішній, духовний світ - «атараксія».

Пізній скептицизм залишає позицію врівноваженої недовіри відчуттям та мисленню, надає перевагу чуттєвому пізнанню, бо спирається на практичний досвід. Давньогрецькі скептики розробляють поняття про умови, що підвищують вірогідність корисних знань, які є наслідком спостереження і експерименту. В цілому скептицизм був спрямований проти догматичного трактування формальних законів мислення, розвивав уявлення про відносність людського пізнання.

Епікурейство. Епікур (341-270 рр. до н.е.) заснував філософську школу в Афінах, використовуючи головні положення філософії Демокріта (вчителем Демокріта був послідовник Демокріта Навсіфан). Водночас Епікур створює зовсім нову атомістичну теорію. Відмінність полягає в тому, що у Демокріта рух атомів здійснюється у порожнечі виключно за законом падіння тіл під власною вагою, у Епікура - поряд із дією закону падіння з’являється ще один чинник - атом виявляє властивість «самочинного відхилення» від «лінії необхідності».

Ідея Епікура про самочинне відхилення атомів є специфічним відображенням факту з’явлення у людей нових якостей - індивідуальної свободи, певного мінімуму соціальної автономії особи. Людина - цей «соціальний атом» - набуває в собі (а не в космічному світопорядку, котрий розчиняє індивіда, його неповторність) автономного, самодостатнього ґрунту свого волевиявлення. В цілому, головна увага Демокріта звернута на закони існування об’єктів (людина теж лише об’єкт), у Епікура - до суб’єкта. Епікура хвилює не саме по собі вчення про Космос як сукупність атомів, а проблема можливості відхилень, випадків, суб’єктивного воління.

Сенс своєї ідеї про самочинне відхилення атома від лінії необхідності Епікур вбачає в основному правилі мудрості - вміти відхилятися від незадоволення, страждань. Тут слід звернути увагу, що мова йде саме про «відхилення» від страждань, а не про гонитву за задоволенням бажань. Гонитва за бажаннями завжди приносить свою протилежність - невдоволеність.

Епікур вбачає в теорії світу ідей Платона, вченні про «перший двигун» Арістотеля дію надприродних сил, які не залишають місця випадкові, свободі волі людини. Якщо боги існують, то вони живуть у просторах між світами і не втручаються у земні справи.

Послідовно дотримуючись атомістичної теорії, Епікур робить висновок, що душа людини - тілесна. Смерть тіла є смерть душі, бо сутність душі - рух атомів у тілі. Відповідно до такого розуміння людини, її суб’єктивних властивостей, він розроблює послідовно сенсуалістське вчення про пізнання. Світ пізнається за допомогою мислення та чуттів, між якими немає великої різниці, бо і чуття, і мислення спричинені рухом атомів. Критеріями істини визнаються чуттєві сприйняття (витікання образів, викидів із речей), поняття (або загальні уявлення, тотожні спогадам).

Епікур створює життєстверджуючу етику, яка за своїм спрямуванням оптимістична і утилітарна. Моральне життя потребує дотримання міри в усьому. Ідеал - у задоволенні природних, а не надуманих бажань. Справедливість у тому, щоб не шкодити іншому і не зазнавати шкоди від іншого. В основі взаємозв’язків людей лежить особиста вигода, що розповсюджується і на безкорисливу дружбу. Мудрість (філософія) не тільки дає знання, але і духовну насолоду. Мудрець - не безтурботний пустельник, що відійшов від життя, а знавець життя, який піднявся над буденністю, здатний виявляти свою волю.

Епікуреїзм досить широко впливав на свідомість мислителів наступних етапів елінської епохи, зокрема Риму.

Філософія стоїцизму. Багато в чому протилежна епікуреїзму. В фізиці стоїки (Зенон з Кітіону, Клеанф, Хрісіпп - прибл.ІІІ ст. до н.е.) повертаються до поняття першоречовини, використовуючи вчення Геракліта про вогонь як первинну стихію, з якої все походить. У світі панує невблаганна необхідність, вчать стоїки, і немає можливості протистояти їй, тому людина цілком залежить від процесів, що відбуваються у зовнішньому світі, природі взагалі. Проте слід уважно вивчати природу і її процеси.

Хоча вивчення природи нездатне завадити сліпій необхідності, воно дозволяє, знаючи причини подій, підкорятися їм так, щоб найменше страждати.

«Пневма», «дух», дихання, правогонь розливаються у сві- ті, створюючи усе: тварин, людей, застигають у неорганічних тілах. Але правогонь - вже не сліпа стихійна сила (як це було у вченні Геракліта), а художньо-творча, тотожня ідеї Платона, яка розумно створює Космос, керує ним. Тому правогонь - це і провидіння, рок, доля. Космос, знов як у перших філософів, розуміється єдиним організмом, єдиним тілом. Це тіло живе, воно побудоване із різних функціональних частин, пронизаних пневмою. Ззовні Космос має форму кулі, в якій все відбувається необхідно і цілеспрямовано, інакше Космос розпадеться і стане мертвим. Відповідно, для кожної частинки Космосу є своє місце. У випадку, коли частинка не виконує своєї функції, Космос її руйнує, використовуючи елементи, з яких складалась ця частинка, для побудови нової.

Узгоджено із вченням про Всесвіт, розроблена відповідна етика. В етиці стоїки також протилежні епікуреїзмові, насамперед у питаннях про розуміння мети життя, свободи волі. Для стоїків доля, рок - незаперечна істина, а свобода розглядається як ухил від законів Космосу, тому - неможлива. Дії людини різняться лише за тим, яким чином - добровільно чи за примусом - відбувається невідворотна необхідність. Доля веде і того, хто добровільно підкоряється, і силоміць притягує того, хто без розсуду противиться. Мудрець (філософ) це той, хто любить свій рок, а тому справді вільний, бо діє за необхідністю. Таке розсудливе життя, смиренне перед необхідністю, вгамовує афекти (пристрасті), дарує щастя.

Саме стоїки запропонували термін «логіка», який сьогодні загальновживаний. Вони розуміли за ним словесний вираз чуттєвих даних про зовнішній світ, уявлення та загальні поняття. Логіка стоїків була спрямована на аналіз відношень, які панують у свідомості та мисленні.

Стоїцизм, поряд із скептицизмом та епікуреїзмом, був одним із найвпливовіших напрямків філософської думки античності у період заснування та розпаду світової держави Олександра Македонського.


06.12.2010

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!