Osvita.ua Вища освіта Реферати Філософія Метафізика внутрішнього досвіду у філософії Августина. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Метафізика внутрішнього досвіду у філософії Августина. Реферат

У філософському вченні Августина існує протиріччя з поняттям про індивідуалізм волі, а саме утримується аристотелевський, новоплатонівський елемент, і це внутрішнє протиріччя знаходить свій розвиток в подальшій історії філософії середніх віків

Аврелій Августин (354-430) народився в Тагасті, що в Нумідії. На батьківщині, а також в Мадаврі і Карфагені, він отримав юридичну освіту. В роки своєї молодості Августин пережив майже всі точки зору тодішнього релігіозного руху: спочатку він шукав релігіозного заспокоєння для своїх сумнівів в маніхеїзмі, потім впав в академічний скептицизм, який він сприйняв від Цицерона; далі Августин поступово перейшов до новоплатонізму, і нарешті, за посередництвом єпископа Амброзія, перейшов в християнство. І саме філософом християнства судилося стати Августину.

Будучи священиком, а пізніше єпископом в Гіппоні він невтомно працював на користь єдності християнської церкви і християнського вчення.

З його творів, що об`єднанні в зібрання Migne`a (16 тт. Париж 1855) в філософському відношенні найбільш важливі такі: автобіографія – Confessiones, далі Contra Academicas, De beata ufa, De ordine, De quantitate animae, De libero arbitrio, De frinitate, Soliloguia, De immortalitate animae, De civitate Dei. (В. Виндельбанд, “История древней философии” – Київ: Тандем. - 1995. – с.322.).

Проте жоден твір великого отця церкви не містить систематичного викладу його філософії. Навіть можна сказати, що його філософські погляди впродовж всієї його письменницької діяльності викладені лише при обмірковуванні різноманітних, частіше теологічних, питань.

Думки Августина розвиваються у двох різних напрямках і стримуються лише силою його могутньої особистості. Як теолог, Августин в усіх своїх дослідженнях керувався устоями церкви, а як філософ, він зосереджує всі свої ідеї навколо принципу самопевності самодосвіду. Через подвійний зв`язок між цими пунктами, всі питання, які піднімає Августин, перебувають у постійному русі.

Світ думок Августина можна порівняти з еліптичною системою, що утворюється рухом навколо двох центрів. Ця внутрішня двоякість часто є двоякістю протиріч. Завданням історії філософії було виділити з цього сплетіння ті ідеї, які є доказом того, що Августин йшов попереду свого часу, став засновником новішого мислення. Саме принцип самопевного внутрішнього споглядання вперше висловив Августин.

Це він сформулював та обміркував його як вихідний пункт філософії. Під впливом релігії метафізичний інтерес поступово був переміщений із зовнішнього життя у внутрішнє. На місці фізичних понять опинились психічні, які розглядались як головні фактори світогляду. Завданням Августина було надати повного та свідомого значення цьому фактору, який вже мав місце в системах Орігена і Плотіна.

Спрямованість досліджень на внутрішній досвід спостерігається навіть в його письменницькій манері: Августин володіє мистецтвом опису різних станів людської душі, має здібність аналізувати ці стани і навіть знаходити найбільш глибинні підстави, що зумовлюють вияв почуттів.

Метафізика Августина намагається охопити весь всесвіт. Цим вона відрізняється від грецької філософії та починає нову фазу розвитку.

У вченні Августина вихідним пунктом філософського пізнання є сумнів. Він шукає дорогу до певності через сумнів. Але йому було притаманне необмежене бажання щастя, і він спростовує сумнів за допомогою платонівського постулату. Він зазначає, що володіння істиною необхідно для блаженства, тому воно повинно розглядатись як можливе. Августин не обмежується відносним тлумаченням цього факту, він прямує від нього до певності. Він каже, що сприйняття дає не тільки зміст, який можна піддати сумніву, але й реальність самого сприймаючого суб`єкту.

Тоді самопевність самосвідомості слідує з самого акту сумніву: “в той час, коли я сумніваюсь, я знаю, що я, той хто сумнівається, існую” (В. Виндельбанд, “История древней философии” – Київ: Тандем. - 1995. – с.327.). Таким чином саме в сумніву знаходиться істина реальності свідомої істоти: “якщо б навіть я помилявся в усьому іншому, то в цьому – я вже не можу помилятись; бо, щоб помилятись, я маю існувати” (В. Виндельбанд, “История древней философии” – Київ: Тандем. - 1995. – с.327.).

Ця основна певність пронизує всі стани свідомості (cogitare), а всі стани свідомості в свою чергу зосереджені в акті сумніву.

Той, хто сумнівається, знає не лише те, що він живе, але й те, що він згадує, пізнає, бажає: бо причини його сумніву базуються на його попередніх уявленнях. При розвитку сумніву діють його мислення, знання і міркування, а мотивом сумніву є прагнення до істини. Цим Августін доводить глибоке розуміння душевного життя людини. Для нього різні види психічної діяльності не є окремими, вони становлять єдиний неподільний процес. Він розуміє душу як єдине ціле, як живе ціле особистості, для якої особиста реальність є певною істиною.

Від першої певності вчення Августин йде далі. Релігіозні переконання та глибинні гносеологічні міркування приводять філософа до думки, що ідея Бога є безпосередньо об`єднаною з певністю індивідуального самопізнання. В цьому випадку сумнів містить в собі повну істину. “Той хто сумнівається, повинен знати істину, бо тільки заради неї він сумнівається” (В. Виндельбанд, “История древней философии” – Київ: Тандем. - 1995. – с.328.). Таким чином, люди повинні володіти правильним поняттям і мірилом істини, за допомогою яких їх сприйняття може бути випробувані.

Людина має не тільки відчуття – sensces, а й вищу здатність розуму – intellectus. Під розумом Августин розуміє всі істини, які неможливо набути за допомогою відчуттів і які необхідні для обмірковування будь-якого матеріалу – принципи міркування. Таким чином, розум діє як мірило дискутування, як при сумніві, так і при всіх інших діяльностях самосвідомості. Але розум, як щось вище, має місце за межами індивідуальної свідомості. Отже, одинична свідомість перебуває у зв`язку з чимось загальнообов`язковим та переважаючим її.

До складу сутності істини входить вже те, що вона існує. З цього, як і античні філософи, виходить Августин. Але “буття” тих загальних істин, які не речовинні за своєю природою, можуть мислитись лише в новоплатонівському змісті, тобто лише як буття ідей в Бозі. Ці істини є суттю незмінних форм і норм будь-якої дійсності і визначають зміст Божественного духа. він абсолютна єдність, всеохоплююча істина. Він вище буття, вище благо, бездоганна краса – unum, verum, bonum (В. Виндельбанд, “История древней философии” – Київ: Тандем. - 1995. – с.329.). Будь-яке пізнання за допомогою розуму є ніщо інше як пізнання Бога.

Хоч ці міркування є прямим висновком з вчення новоплатоністів, але у викладі Августина вони зберігають християнський характер. Його філософське поняття про Божество, як про об`єднану сукупність всіх істин, неподільно з`єднується з релігійним уявленням про Божество, як про абсолютну особистість. Саме через це вся августинівська метафізика ґрунтується на існуванні внутрішнього досвіду. Бо коли людині притаманне загальне розуміння Божественного створіння, то вона може набути це тільки по аналогії з людським самопізнанням, а ця аналогія зумовлює поділ внутрішнього життя. Тобто існує три сторони психічної дійсності:

  • уява – memoria;
  • судження – intellectus;
  • воля – voluntas.

Августін не розглядає ці функції особистості як властивості тіла. Він вважає, що вони в єдності складають субстанцію душі. За аналогією духовного життя людини, філософ намагається пояснити тайну св. Трійці. Він навіть вказує на основні визначення дійсності: буття (esse), знання (nosse), бажання (velle) (В. Виндельбанд, “История древней философии” – Київ: Тандем. - 1995. – с.330.).

В своїй філософії Августін відводить центральне місце волі. При цьому, він без сумніву, керувався особистим досвідом, так як сам був натурою діяльною, з сильною волею. Августін вважав волю ядром своєї особистості. Через це воля для нього є найголовнішим в усьому. Це простежується в августинівській психології та у вченні про пізнання, тік як він скрізь намагається зобразити головне положення волі в загальному ході процесів становлення та пізнання.

Августин вказує, що за допомогою аналізу побаченого, свідомість є актом волі. Навіть засноване на принципах розуму мислення зі своїми міркуваннями і висновками здійснюється постійно за допомогою дії волі, бо саме вона повинна зазначити напрямок та мету, через які данні зовнішнього або внутрішнього досвіду, сприймаються інтуїцією розуму, розуміються через загальні істини.

Августин дивиться на освіту індивідуальної свідомості через Божественні істини, як на акт благодаті: пізнання істин розуму – це талант блаженства, і людина зобов`язана цим не власній, а Божій волі. Але й тут Августин намагається зберегти першість за волею індивідуума. Він відстоює позицію, що Бог звертається з одкровенням своїх істин лише до того, хто буде гідним цього завдяки своїм добрим прагненням, тобто завдяки якостям своєї волі. Але крім цього, він вчить, що сприйняття божественної істини відбувається не за допомогою розуміння, а за допомогою віри.

Віра – це початковий волевий акт стверджувального мислення. Тобто вона містить згоду, яка не викликається щоденним інтелектуальним спонуканням. Це свідчить про те, що віра, породжена волею, є джерелом початкових елементів думки, з яких за допомогою мислення виникає розуміння речей. Аналогічно і в питаннях спасіння, спричинена доброю волею віра в Божественне Одкровення за церковною традицією повинна випереджати розумове пізнання. За своєю важливістю першим є повне розуміння розумом, але за часом – віра в Одкровення.

В усіх цих міркуваннях Августина центральним є поняття свободи волі. Свобода волі розглядається як рішення, вибір або згода волі, яка не залежить від функцій розуму. За допомогою цього поняття Августін намагається захистити Божу справедливість. Але зустрічає труднощі при узгодженні безпричинного вчинку, що може бути і об`єктивно мислимий і Божественно скерований. Щоб вийти з цього становища, філософ посилається на відмінність між вічністю та часом.

Але ідея християнської церкви, одним найвідданіших приверженців якої був Августін, передбачає думку про необхідність в спокутуванні, що відчуває весь людський рід. А ця думка включає свободу волі окремої людини, бо вона вимагає, щоб кожна людина була грішна і потребувала спокутування. Під тиском цієї ідеї Августін розробив іншу теорію, що в цілому суперечить теорії про свободу волі. Августін хоче вирішити питання про походження зла за допомогою поняття про свободу волі, щоб ствердити таким чином і людську відповідальність і Божеську справедливість.

Але в своїй теологічній системі Августину здається достатнім розповсюдити свободу волі лише на Адама – першу людину. Внаслідок зловживання свободою волі Адамом, все людство – грішне і вже не може не грішити. Людина вже не може прагнути до добра власними силами. Врятувати її може лише Бог. Він звертається зі своїм одкровенням до тих, кого хоче врятувати.

Але ті, на яких не пав Його вибір, не можуть врятуватись. Навіть стати доброю людина не може сама по собі: будь-яке добро іде від Бога і тільки від Нього Одного (В. Виндельбанд, “История древней философии” – Київ: Тандем. - 1995. – с.334.).Таким чином у вченні про предозначеність абсолютна причинність Бога пригнічує свобідну волю індивідуума. Людина немає ні фізичної самостійності, ні будь-якої свободи дії: або її природа призначає її до гріха, або благодать – до добра. Отже, в поглядах Августина різко протиставляються два напрямки думок.

Назавжди залишиться таємницею, як одна і та сама людина, яка спиралась в своїй філософії на самопевність свідомості окремого духу і, проаналізувавши внутрішній досвід, відкрила у волі причину життя духовної особистості, водночас визнала вчення про спокутування, що розглядає дію одиночної волі, як незмінно визначений наслідок або загальної зіпсованості, або Божественної благодаті.

Індивідуалізм і універсалізм у поглядах на психічну дійсність протистоять один одному. Індивідуалізм вбачає в понятті “свобода”, його психологічне значення, а універсалізм – етико релігійне.

Протилежність між цими двома мотивами продовжувала існувати ще довго за межами середніх віків.

Під впливом августинівської теорії про передозначеність картина розвитку людства набуває темних кольорів. Бо якщо передозначено не лише загальну течію історії спокутування, але й місце, яке буде призначено в ній кожній людині, тоді життя людини, що прагне спасіння, зводиться до гри в тіні і маріонетки, результат якої вже заздалегідь передозначено.

Для Августина духовний світ на всьому проміжку історії розділений на дві сфери: царство Бога і царство диявола. До царства Бога належать не тільки ангели, що не грішили, але й люди, яких обрав Бог для благодаті. Друге – містить в собі злих демонів та всіх людей, що передозначені для спокутування, яких Бог залишив в стані гріха та провини. Царство Бога є царством неба, а царство диявола – мирське царство. В процесі історії ці два царства торкаються одне одного лише в зовнішній діяльності, але внутрішньо вони чітко розмежовані.

Отже, для Августина царство Боже – не від цього світу, а Церкву він вважає спокутувальним закладом, що знаходиться в тимчасовому житті.

Августин розділяє всесвітню історію на шість періодів, що відповідають дням творіння Моісеївської космогонії та приєднуються до факторів ізраїльської історії. Відповідним моментом в розвитку світу філософ вважає появу Спасителя. Саме цим починається останній всесвітній період, кінцем якого буде суд. Пізніше, після боротьби, повинна настати велика Субота – спокій Божий, але спокій тільки для обраних.

Для Августина дуалізм добра і зла є кінцевим результатом всесвітньої історії. Охоплений могутніми стимулами мислення, філософ не подолав маніхеїстичного переконання своєї юності, а вніс його у вчення Христа. У маніхеях протилежність між добром і злом є першопочатковою та незнищенною, у Августина ця протилежність залишається не знищеною, бо всемогутній Бог створив світ, який навіки розпадеться на Його царство та на царство диявола.

Ще одна з всесвітньо-історичних ідей августинізму міститься в самому понятті блаженства. Саме в цьому понятті перетинаються всі мотиви августинівського мислення. Хоч Августин і визнавав у волі спонукання, хоч був глибоко переконаний, що прагнення до щастя є єдиний спонукальний мотив для будь-якої психічної діяльності, не зважаючи на це, він твердо дотримувався свого переконання, що задоволення всіх цих спонукань та прагнень може бути досягнуто в спогляданні Божественої істини. “Вище благо – це Бог, але Бог є істина, істиною насолоджуються, коли її споглядають та відпочивають у спогляданні” (В. Виндельбанд, “История древней философии” – Київ: Тандем. - 1995. – с.330.). Таким чином, будь-який прояв волі складає лише шлях до цього спокою, досягнувши який він припиняється. А остання мета волі полягає в тому, щоб мовчати при дії благодаті Божественного Одкровення.

Тут з`єднуються як християнська абсолютна причинність Бога, так і споглядальна містика новоплатонівців. В своїй філософії Августін поставив на перший план практичні наслідки дії благодаті в мирському житті. Але все-таки, на думку філософа, найвища нагорода полягає не у невгамовній діяльності волі, а у спокої споглядання. Для тимчасового життя Августін вимагає невгамовної боротьби душі, а для вічності – спокій занурення в Божественну істину. Стан тієї людини, яка вже досягла блаженства, він визначає як любов.

В дуалізмі августинівської етики старе і нове тісно торкається одне одного. В напруженій енергії волі виявляється нова людина, але в розумінні вищої мети життя верх бере античний ідеал духовного споглядання.

Тут в філософському вченні Августина існує протиріччя з поняттям про індивідуалізм волі, А саме утримується аристотелевський, новоплатонівський елемент, і це внутрішнє протиріччя знаходить свій розвиток в подальшій історії філософії середніх віків.

Література

1. В. Виндельбанд, “История древней философии” – Київ, “Тандем”, - 1995р.

2. І. Бичко, “Філософія”, курс лекцій – Київ, “Либідь”, - 1994р.

3. А. Августін, “Исповедь”, – Москва, 1992р.


06.12.2010

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!