Osvita.ua Вища освіта Реферати Філософія Філософський підхід до аналізу науки. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Філософський підхід до аналізу науки. Реферат

Наука як система знань, пізнавальна діяльність, вид духовного виробництва і соціальний інститут. Соціальні функції науки. Закономірності розвитку сучасної науки

Наука як система знань, пізнавальна діяльність, вид духовного виробництва і соціальний інститут. Наука — форма духовної діяльності людей, яка скерована на отримання істинних знань про світ (природу, суспільство, мислення), на відкриття об’єктивних законів світу і передбачення тенденцій його розвитку.

Наука — це процес творчої діяльності по отриманню нового знання, і результат цієї діяльності у вигляді цілісної системи знань, сформульованих на основі певних принципів.

Наука є соціокультурна діяльність, своєрідне суспільне явище. Основне завдання науки — виявлення об’єктивних законів дійсності, а її головна мета — істинне знання.

Критеріями науковості, які відрізняють науку від інших форм пізнання є: об’єктивність, системність, практична націленість, орієнтація на передбачення, сувора доказовість, обґрунтованість і достовірність результатів. Наука як єдина система знань поділяється на певні галузі (окремі науки).

За предметом і методом пізнання розрізняють науки про природу — природничі; науки про суспільство — суспільні; технічні науки.

Своєрідною наукою є сучасна математика. За співвідношенням із практикою виділяють фундаментальні науки (які не мають прямої практичної орієнтації) і прикладні науки (націлені на безпосереднє практичне використання наукових результатів).

Будь-яка наукова пізнавальна діяльність передбачає взаємодію суб’єкту (учений, науковий колектив) і об’єкту науки (предметна область, що вивчається), в процесі якої використовується певна система методів, прийомів дослідження і мови даної науки (знаки, символи, формули тощо).

Хоча наукова діяльність специфічна, у ній застосовуються прийоми міркувань, використовувані людьми в інших сферах діяльності, у повсякденному житті. Для будь-якого виду людської діяльності характерні прийоми міркувань, що застосовуються й у науці, а саме: індукція і дедукція, аналіз і синтез, абстрагування й узагальнення, ідеалізація, аналогія, опис, пояснення, пророкування, гіпотеза, підтвердження, спростування й ін.

Основними методами одержання емпіричного знання в науці є спостереження й експеримент.

Спостереження - це такий метод одержання емпіричного знання, при якому головне - не вносити при дослідженні самим процесом спостереження які-небудь зміни в досліджувану реальність.

На відміну від спостереження, у рамках експерименту досліджуване явище ставиться в особливі умови. Як писала Ф.Бекон, "природа речей краще виявляє себе в стані штучної скрутності, чим у природній волі".

Важливо підкреслити, що емпіричне дослідження не може початися без визначеної теоретичної установки. Хоча говорять, що факти - повітря вченого, проте збагнення реальності неможливо без теоретичних побудов. И.П.Павлов писав з цього приводу так: "...у всякий момент потрібно відоме загальне представлення про предмет, для того щоб було на що чіпляти факти..."

Задачі науки ніяк не зводяться до збору фактичного матеріалу.

Зведення задач науки до збору фактів означає, як виразилося А.Пуанкаре, "повне нерозуміння щирого характеру науки". Він же писав: "Учений повинний організувати факти. Наука складається з фактів, як будинок з цеглин. І одне голе нагромадження фактів не складає ще науки, точно так само як купа каменів не складає будинку".

Наукові теорії не з'являються як пряме узагальнення емпіричних фактів. Як писав А.Ейнштейн, "ніякий логічний шлях не веде від спостережень до основних принципів теорії". Теорії виникають у складній взаємодії теоретичного мислення й емпірії, у ході дозволу чисто теоретичних проблем, у процесі взаємодії науки і культури в цілому.

У ході побудови теорії вчені застосовують різні способи теоретичного мислення. Так, ще Галілей став широко застосовувати уявні експерименти в ході побудови теорії. У ході уявного експерименту теоретик як би програє можливі варіанти поводження розроблених їм ідеалізованих об'єктів. Математичний експеримент - це сучасний різновид уявного експерименту, при якому можливі наслідки варіювання умов у математичній моделі прораховуються на комп'ютерах.

При характеристиці наукової діяльності важливо відзначити, що в її ході вчені часом звертаються до філософії.

Велике значення для вчених, особливо для теоретиків, має філософське осмислення сформованих пізнавальних традицій, розгляд досліджуваної реальності в контексті картини світу.

Звертання до філософії особливо актуально в переломні етапи розвитку науки. Великі наукові досягнення завжди були зв'язані з висуванням філософських узагальнень. Філософія сприяє ефективному опису, поясненню, а також розумінню реальності досліджуваною наукою.

Важливі особливості наукового знання відбиває поняття "стиль наукового мислення". М. Борн писав так: "... Я думаю, що існують якісь загальні тенденції думки, що змінюються дуже повільно й утворять визначені філософські періоди з характерними для них ідеями у всіх областях людської діяльності, у тому числі й у науці. Паулі в недавньому листі до мене ужив вираження "стилі": стилі мислення - стилі не тільки в мистецтві, але й у науці. Приймаючи цей термін, я затверджую, що стилі бувають і у фізичної теорії, і саме ця обставина додає свого роду стійкість її принципам".

Відомий хімік і філософ М.Полані показав наприкінці 50-х років нашого століття, що передумови, на які вчений спирається у своїй роботі, неможливо цілком вербалізувати, тобто виразити в мові. Полані писав: "Ту велику кількість навчального часу, що студенти-хіміки, біологи і медики присвячують практичним заняттям, свідчить про важливу роль, що у цих дисциплінах грає передача практичних знань і умінь від учителя до учня. Зі сказаного можна зробити висновок, що в самому центрі науки існують області практичного знання, що через формулювання передати неможливо".

Знання такого типу Полані назвав неявними. Ці знання передаються не у виді текстів, а шляхом безпосередньої демонстрації зразків.

Термін "менталітет" застосовується для позначення тих шарів духовної культури, що не виражені у виді явних знань, але проте істотно визначають обличчя тієї чи іншої чи епохи народу. Але і будь-яка наука має свій менталітет, що відрізняє її від інших областей наукового знання, але тісно зв'язаний з менталітетом епохи.

Говорячи про засоби наукового пізнання, необхідно відзначити, що найважливішим з них є мова науки.

Галілей стверджував, що книга Природи написана мовою математики. Розвиток фізики цілком підтверджує ці слова Галілея. В інших науках процес математизації йде дуже активно. Математика входить у тканину теоретичних побудов у всіх науках.

Хід наукового пізнання істотно залежить від розвитку використовуваних наукою засобів. Використання підзорної труби Галилеєм, а потім - створення телескопів, радіотелескопів багато в чому визначило розвиток астрономії. Застосування мікроскопів, особливо електронних, зіграло величезну роль у розвитку біології. Без таких засобів пізнання, як синхрофазотрони, неможливий розвиток сучасної фізики елементарних часток. Застосування комп'ютера революціонізує розвиток науки.

Методи і засоби, використовувані в різних науках, не однакові.

Розходження методів і засобів, застосовуваних у різних науках, визначаються і специфікою предметних областей, і рівнем розвитку науки. Однак у цілому відбувається постійне взаємопроникнення методів і засобів різних наук. Апарат математики застосовується усе ширше. По вираженню Ю.Вінера, "неймовірна ефективність математики" робить її важливим засобом пізнання у всіх науках. Однак навряд чи випливає в майбутньому очікувати універсалізації методів і засобів, використовуваних у різних науках.

Методи, розвиті в одній науковій області, можуть ефективно застосовуватися в зовсім іншій області.

Одне з джерел новацій у науці - це перенос методів і підходів з однієї наукової області в іншу. Наприклад, от що написав академік В.І.Вернадський про Л.Пастера, маючи у виді його роботи з проблеми самозародження: "Пастер... виступав як хімік, що володів експериментальним методом, що ввійшов у нову для нього область знання з новими методами і прийомами роботи, що побачив у ній те, чого не бачили в ній раніше її натуралісти-спостерігачі, що вивчали,".

Говорячи про специфіку різних наук, можна відзначити особливості філософського знання. У цілому філософія не є наукою. Якщо в класичній філософській традиції філософія трактувалася як особливого роду наука, то сучасні мислителі часто розвивають філософські побудови різко відмежовані від науки (це відноситься, наприклад, до екзистенціалістів, неопозитивістам). Разом з тим, у рамках філософії завжди були і є побудови і дослідження, що можуть претендувати на статус наукових. М.Борн відносить до таким "дослідження загальних рис структури світу і наших методів проникнення в цю структуру".

На емпіричному рівні наукового знання в результаті безпосереднього контакту з реальністю вчені одержують знання про визначені події, виявляють властивості цікавлячих їхніх чи об'єктів процесів, фіксують відносини, встановлюють емпіричні закономірності.

Для з'ясування специфіки теоретичного пізнання важливо підкреслити, що теорія будується з явною спрямованістю на пояснення об'єктивної реальності, але описує безпосередньо вона не навколишню дійсність, а ідеальні об'єкти, що на відміну від реальних об'єктів характеризуються не нескінченним, а цілком визначеним числом властивостей. Наприклад, такі ідеальні об'єкти, як матеріальні крапки, з якими має справа механіка, мають дуже невелике число властивостей, а саме, масою і можливістю знаходитися в просторі і часі. Ідеальний об'єкт будується так, що він цілком інтелектуально контролюється.

Теоретичний рівень наукового знання розчленовується на двох частин: фундаментальні теорії, у яких учений має справу з найбільш абстрактними ідеальними об'єктами, і теорії, що описують конкретну область реальності на базі фундаментальних теорій.

Сила теорії полягає в тому, що вона може розвиватися як би сама по собі, без прямого контакту з дійсністю. Оскільки в теорії ми маємо справу з інтелектуально контрольованим об'єктом, те теоретичний об'єкт можна, у принципі, описати як завгодно детально й одержати як завгодно далекі наслідки з вихідних представлень. Якщо вихідні абстракції вірні, то і наслідку з них будуть вірні.

Крім емпіричного і теоретичних у структурі наукового знання можна виділити ще один рівень, що містить загальні представлення про дійсність і процес пізнання - рівень філософських передумов, філософських основ.

Наприклад, відома дискусія Бора і Ейнштейна з проблем квантової механіки по суті велася саме на рівні філософських основ науки, оскільки обговорювалося, як співвіднести апарат квантової механіки з навколишнім нас світом. Ейнштейн вважав, що імовірнісний характер пророкувань у квантовій механіці обумовлений тим, що квантова механіка неповна, оскільки дійсність цілком детерміністична. А Бор вважав, що квантова механіка повна і відбиває принципово непереборну імовірність, характерну для мікросвіту.

Визначені ідеї філософського характеру уплетені в тканину наукового знання, втілені в теоріях.

Теорія з апарата опису і пророкування емпіричних даних перетворюється в знання тоді, коли всі її поняття одержують онтологічну і гносеологічну інтерпретацію.

Іноді філософські підстави науки яскраво виявляються і стають предметом гострих дискусій (наприклад, у квантовій механіці, теорії відносності, теорії еволюції, генетиці і т.д.).

У той же час у науці існує багато теорій, що не викликають суперечок із приводу їхніх філософських основ, оскільки вони базуються на філософських представленнях, близьких до загальноприйнятого.

Необхідно відзначити, що не тільки теоретичне, але й емпіричне знання зв'язане з визначеними філософськими представленнями.

На емпіричному рівні знання існує визначена сукупність загальних представлень про світ (про причинність, стійкість подій і т.д.). Ці представлення сприймаються як очевидні і не виступають предметом спеціальних досліджень. Проте, вони існують, і чи рано пізно міняються і на емпіричному рівні.

Емпіричний і теоретичний рівні наукового знання органічно зв'язані між собою. Теоретичний рівень існує не сам по собі, а спирається на дані емпіричного рівня. Але істотно те, що й емпіричне знання невідривне від теоретичних представлень; воно обов'язково занурено у визначений теоретичний контекст.

Усвідомлення цього в методології науки загострило питання про те, як же емпіричне знання може бути критерієм істинності теорії?

Справа в тім, що незважаючи на теоретичну навантаженість, емпіричний рівень є більш стійким, більш міцним, чим теоретичний. Це відбувається тому, що емпіричний рівень знання занурюється в такі теоретичні представлення, що є непроблематизованим. Емпірією перевіряється більш високий рівень теоретичних побудов, чим той, що міститься в ній самої. Якби було інакше, то виходило би логічне коло, і тоді емпірія нічого не перевіряла б у теорії. Оскільки емпірією перевіряються теорії іншого рівня, остільки експеримент виступає як критерій істинності теорії.

При аналізі структури наукового знання важливо з'ясувати, які теорії входять до складу сучасної науки. А саме, чи входять до складу, наприклад, сучасної фізики такі теорії, що генетично зв'язані із сучасними концепціями, але створені в минулому? Так, механічні явища зараз описуються на базі квантової механіки. Чи входить у структуру сучасного фізичного знання класична механіка? Такі питання дуже важливі при аналізі концепцій сучасного природознавства.

Відповісти на них можна виходячи з представлень про те, що наукова теорія дає нам визначений зріз дійсності, але жодна система абстракції не може охопити всього багатства дійсності. Різні системи абстракції розсікають дійсність у різних площинах. Це відноситься і до теорій, що генетично зв'язані із сучасними концепціями, але створені в минулому. Їхньої системи абстракцій певним чином співвідносяться один з одним, але не перекривають один одного. Так, на думку В.Гейзенберга, у сучасній фізиці існує принаймні чотири фундаментальних замкнутих несуперечливих теорії: класична механіка, термодинаміка, електродинаміка, квантова механіка.

В історії науки спостерігається тенденція звести все природничонаукове знання до єдиної теорії, редукувати до невеликого числа вихідних фундаментальних принципів. У сучасній методології науки усвідомлена принципова нереалізованість такого зведення. Вона зв'язана з тим, що будь-яка наукова теорія принципово обмежена у своєму інтенсивному й екстенсивному розвитку. Наукова теорія - це система визначених абстракцій, за допомогою яких розкривається субординація істотних і несуттєвих у визначеному відношенні властивостей дійсності. У науці обов'язково повинні міститися різні системи абстракцій, що не тільки нередуційовані одні до других, але розсікають дійсність у різних площинах. Це відноситься і до всього природознавства, і до окремих наук - фізиці, хімії, біології і т.д. - які нередуційовані до однієї теорії. Одна теорія не може охопити все різноманіття способів пізнання, стилів мислення, що існують у сучасній науці.

Соціальні функції науки. Закономірності розвитку сучасної науки. У методології науки виділяються такі функції науки, як опис, пояснення, передбачення, розуміння.

При усьому властивому Конту емпіризмі він не схильний був зводити науку до зборів одиничних фактів. Передбачення він вважав основною функцією науки.

О.Конт писало: "Щире позитивне мислення полягає переважно в здатності знати, щоб передбачати, вивчати те, що є, і звідси укладати про те, що повинно відбутися відповідно до загального положення про незмінність природних законів".

Е.Мах єдиною функцією науки оголосив опис.

Він відзначав: " чи дає опис усе, що може вимагати науковий дослідник? Я думаю, що так!" Пояснення і передбачення Мах по суті зводив до опису. Теорії з його погляду - це як би спресована емпірія.

Е.Мах писала: "Швидкість, з яким розширюються наші пізнання завдяки теорії, віддає їй деяка кількісна перевага перед простим спостереженням, тоді як якісно немає між ними ніякої істотної різниці ні у відношенні походження, ні у відношенні кінцевого результату".

Атомно-молекулярну теорію Мах назвав "міфологією природи". Аналогічну позицію займав і відомий хімік В.Оствальд. З цього приводу А.Ейнштейн писав: "Упередження цих учених проти атомної теорії можна, безсумнівно, віднести за рахунок їх позитивістської філософської установки. Це - цікавий приклад того, як філософські упередження заважають правильної інтерпретації фактів навіть ученим зі сміливим мисленням і тонкою інтуїцією. Забобон, що зберігся дотепер, полягає в переконанні, начебто факти самі по собі, без вільної теоретичної побудови, можуть і повинні привести до наукового пізнання".

В.Дильтей розділяв науки про природу і "науки про дух" (гуманітарні). Він вважав, що основна пізнавальна функція наук про природу - пояснення, а "наук про дух" - розуміння.

Однак науки про природу також виконують функцію розуміння.

Пояснення зв'язане з розумінням, оскільки пояснення аргументовано демонструє нам свідомість існування об'єкта, а виходить, дозволяє зрозуміти його.


06.12.2010

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!