Osvita.ua Вища освіта Реферати Філософія Філософічно-етичне вчення Арістотеля. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Філософічно-етичне вчення Арістотеля. Реферат

Арістотель є видатним древньогрецьким філософом. Твори Аристотеля охоплюють усі галузі знання того часу. Основоположник формальної логіки, творець силогістики. «Перша філософія» (пізніше названа метафізикою) містить вчення про основні принципи буття

Арістотель коливався між матеріалізмом і ідеалізмом. Основні твори: логічний звід «Органон» («Категорії», «Про тлумачення», «Аналітики» 1-а і 2-а, «Топіка»), «Метафізика», «Фізика», «Про виникнення тварин», «Про душу», «Етика», «Політика», «Риторика», «Політика».

Аристотель народився в Стагірі, грецької колонії, розташованої на північно-західному узбережжі Егейського моря. Відірваний від Еллади, Стагір і сусідні з ним поліси (суверенні міста-держави, що включали землі, що прилягали до нихи) оточували іллірійські і фракійські племена, що знаходилися тоді усі ще на родовому ступені суспільного розвитку. Батько Аристотеля, Нікомах, був придворним лікарем при Амінті III, царі Македонському; Нікомах відбувався з родини потомствених лікарів. Він був першим наставником Аристотеля і передав йому свої пізнання в природознавстві і медицині. Аристотель провів дитинство при дворі, спілкуючись із своїм однолітком — сином Амінти Пилипом, що є македонським царем. Згодом Аристотель був вихователем його сина — Олександра Македонського.

У 369 році до н.е. пятнадцятирічний Аристотель позбавився батьків, і турботи про нього прийняв на себе його опікун, Проксен. Аристотель успадковував від батька значні засоби, це дало йому можливість продовжувати утворення під керівництвом Проксена. Книги тоді були дуже дороги, але Проксен купував йому навіть самі рідкі; таким чином, Аристотель у юності приохотився до читання. Аристотель завжди тепло згадував про Проксена, а після смерті опікуна піклувався про його вдову, усиновив сина його Никанора, любив хлопчика як рідного і згодом видав за нього заміж свою дочку Піфіаду.

Під керівництвом Проксена він вивчав рослини і тварин. Багато істориків стверджують, що Аристотель успадковував від батька не тільки матеріальні засоби, але також багато творів, що запам'ятали спостереження органічної і неорганічної природи.

І в Македонії, і в Стагірі Аристотель чув розповіді про афінських мудреців, про Сократа і Платона. Але йому не хотілося з'явитися в Афіни малоосвіченим, непідготовленим; він відкладав свій від'їзд доти, поки Проксен не передав йому усю свою мудрість.

У 367 році до н.е. він відправився удосконалювати своє утворення в центр культурного життя Еллади - Афіни. І прибув туди в той час, коли Платон виїхав на трьох року на Сицилі. Можна собі представити подив і засмучення Аристотеля. Однак це мало і позитивні наслідки. Він ознайомився не тільки з філософією Платона, але й іншими плинами. До приїзду Платона Аристотель уже добре вивчив основні положення його філософії і міг поставитися до них критично. Результати опинилися б іншими, якби він уперше впізнав про вчення Платона від нього самого і цілком віддався б чарівності його особистості.

Аристотель не звикнув до позбавлень і стиснень, мав звички, що іноді погодилися грецького філософа, що не з кодексом. Аристотель не терпів, щоб йому наказували — як є, пити і вдягатися. Він любив жінок, хоча невисоко їх цінував, і, усупереч звичаю, не знаходив потрібним ховати першого. Тим самим Аристотель відновив проти себе афінян, що не бажали Визнати його щирим філософом. Тим часом Платон високо цінував Аристотеля і називав його «розумом». Порівнюючи його з іншим своїм учнем, Платон говорив, що «один (Ксенократ) бідує в шпорах, інший (Аристотель) - у вузді».

Вільний спосіб життя Аристотеля породив різні слухи. Говорили, що він у гульбах спустив свій стан і, щоб добути засобу для існування, обрав професію дрогіста. У дійсності ж Аристотель, що не терпів стиснень, ніколи не віддавався надмірностям; він знав медицину й в Афінах робив медичну допомогу, коли за ній до нього зверталися. Але в той час кожний медик виготовляв і продавав ліків своїм хворим; звідси і виник безглуздий слух.

Аристотель провів у суспільстві Платона сімнадцять років. Є підстава думати, що Платон любив свого геніального і непокірливого учня і не тільки передав йому усі свої пізнання, але перелив у нього усьому свою душу. Між вчителем і учнем зав"язалась тісна дружба з усіма її атрибутами - тимчасовими незлагодами, гарячим примиренням і т.д.

Аристотеля часто обвинувачували в невдячності до Платона; але кращим спростуванням цього служать слова самого Аристотеля про його відношення до Платона. В одному з трьох збережених віршів він писав, що дурна людина не має права навіть хвалити Платона, котрий перший показав як своїм способом життя, так і вченням, що бути гарним і бути щасливим — два боки того самого прагнення. У «Етиці Нікомаха» він, як завжди, небагатословно, повідомляє про те, як важко йому, істини заради, говорити простивши Платона. Дійсно, у полеміці з творцем ідей він завжди говорив у стриманому і глибоко шанобливому тоні.

До смерті Платона Аристотель не відчиняв своєї школи, хоча філософські його погляди давно були розроблені. Незважаючи на це, він учив тільки риториці. У своїх лекціях він полемізував із софістом Ісократом, вражаючи його глузуваннями. Ісократу в той час було біля вісімдесяти років. З ним, власне, не коштувало і боротися, але Аристотель у його обличчі побував усіх софістів. Серед учнів Аристотеля був Гермій, раб Атарнейського тирана; згодом, завдяки дружбі зі своїм паном і своєю освітою, він зробився його спадкоємцем.

Отже, Аристотель біля двадцятьох років займався в Академії Платона. Він мало цікавився політичним життям. У 355 році до н.е. положення Аристотеля в Афінах, де він як чужоземець не мав політичних і цивільних прав, декілька усталилося в зв'язку з приходом до влади промакедонської партії. Однак Аристотель і Ксенократ вирішили покинути Афіни. Д цього них спонукало небажання залишатися в Академії під початком небожа Платона Спевсіпа, що став схолархом не завдяки своїй перевазі, а лише тому, що до нього як спадкоємцю Платона перейшло майно Академії.

Покинувши велике місто, Аристотель разом із Ксенократом відправився в Середню Азію і прийняв запрошення улюбленого учня Гермія, тирана малоазійського міста Атарнея, погостювати в нього в прибережнім Асосі. Вихований в Афінах і відданий філософії, палкий Гермій плекав мрію звільнити всі грецькі міста Малої Азії від перського ярма. Бажання Гермія не могла не розділяти Аристотель; мабуть, великий філософ грав у цій справі не останню роль, адже не даремно подорожі Аристотеля в той час усі додавали характер дипломатичної місії. Але Діоген Лаєртський усі ж був не прав, заявивши, що афіняни відправили Аристотеля послом до македонського паную.

Гермія збагнула трагічна доля. Точна дата його смерті не відома. Трапилося ж із ним наступне. Зв'язаний поневолі з персами, Гермій, однак, вів переговори з Пилипом II, який уже замисляв тоді загально-елінську війну з перською монархією Ахеменідів. Швидкий грек Ментор, що знаходився на службі в перського царя, утягнув Гермія в змову і потім видав його Артаксерксу, що велів позбавити життя тирана Атарнея. Перед смертю Гермій просив передати своїм друзям-філософам, що він не зробив нічого, що було б не достойно філософії.

Смерть Гермія глибоко засмутила Аристотеля, може бути, ще більш тому, що той загинув за ідею, що дозріла в розумі самого філософа. Своє горі Аристотель вилив у двох віршах, що дійшли до нас. Перше — гімн чесноти. От його початок: «О чеснота, що змушує людей скоряти свою природу, ти перша зі скарбів, що людина повинна намагатися собі завоювати. Заради тебе Греція, щаслива своїм стражданням, незмінно переносить безкінечне горе. За твою святу красу, шляхетна і чиста діва, вона бачить смерть своїх синів. Так прекрасний вічний плід, яким ти зачаровуєш душі героїв. Греки цей плід віддають перевагу знатності походження, золоту і солодкому спокою.. Інший вірш — чотиривірш, що представляє напис на пам'ятнику, спорудженому Аристотелем Гермію в Дельфійському храмі« «Один перський цар, противник усіх законів, умертвив того, хто тут зображений. Великодушний ворог постарався б перемогти його відкрито зброєю; зрадник видав його, опутав сітками помилкової дружби».

Аристотель надійшов як щирий грек: загинув його друг, що він, саме так, вважав зразком чесноти; і він не оплакує втрати у своїх віршах, не виражає своїх почуттів, а співає на честь його гімн чесноти. Цей гімн послужив Горацію мотивом однієї з його кращих од. Аристотель був ворогом персів, ярмо яких вважав найбільшим злом для Греції. З македонським царем його зближала загальна ненависть до них, до варварства, а не глибокий космополітизм, як припускали деякі.

Аристотель провів у цьому місті три роки (348 (347)-345 роки до н.е.), тут він знайшов себе, тут визначилося його власний світогляд. Аристотель женився на молодшій сестрі Гермия, Пифиаде; дівчина залишилася після смерті брата без захисту і без усяких засобів до життя. Аристотель прийняв у її долі братерська участь, а потім їх зблизило загальне горі.

Гнів перського царя був так великий, що Аристотелеві прийшлося рятувати життя молодої дівчини і свою власну. Наступні три роки мислитель жив у місті Мітілена на сусідньому з Асосом острові Лесбос, куди його запросив Теофраст — друг і помічник, уродженець тих місць. Ксенократ же повернувся в Афіни.

Піфіада довго жила з Аристотелем, почувала себе з ним цілком щасливої; умираючи, вона заповідала, щоб останки її поклали в могилу улюбленого чоловіка. Переживши дружину, Аристотель у заповіті своєму згадав про це її бажання. Від Піфіади в Аристотеля була дочка, Піфіада - молодша.

Під час перебування на острові Лесбосі Аристотель одержав запрошення від македонського царя Пилипа приїхати в Македонію і стати вихователем його сина Олександра.

Легенда говорить, що в рік народження спадкоємця престолу Пилип написав Аристотелеві лист наступному утримуванні: «Цар Македонський вітає Аристотеля. Сповіщаю тебе, що в мене народився син; але я дякую богів не стільки за те, що вони дарували мені сина, скільки за народження його в часи Аристотеля; тому що я сподіваюся, що твої наставляння зроблять його гідним успадковувати мені і веліти македонянами».

Наприкінці 340-х років до н.е. Аристотель прибув у нову столицю Македонії — місто Пеллу. Вихованню Олександра Аристотель присвятив три роки. Важко сказати, у чому перебувала методика виховання Аристотеля і наскільки йому вдалося облагородити характер майбутній «завойовника світу», що відрізнявся безрозсудною сміливістю, запальністю, упертістю і безмірним честолюбством. Але, звичайно, Аристотель не прагнув зробити з Олександра філософа і не морив його геометрією, а знайшов головний засіб виховання в поезії, і особливо в епосі Гомера. Говорять, що Аристотель спеціально для свого вихованця «видав» гомеровскую «Іліаду», завдяки чому той знайшов свій ідеал в Ахілі.

Згодом Олександр нібито сказав: «Я шаную Аристотеля нарівні зі своїм батьком, тому що якщо батьку я зобов'язаний життям, то Аристотелеві — тим, що дає їй ціну». Виховання Олександра закінчилося, коли останній став співправителем Македонії.

Під час восьмирічного перебування в Македонії Аристотель головним чином займався спостереженням природи; це можна приписати почасти впливу спогадів, почасти тому, що занадто різноманітне придворне життя мішало заняттям, що вимагали великої зосередженості і напруги розуму. Пилип, а потім Олександр не шкодували нічого, щоб забезпечити Аристотелеві можливість займатися науками. Олександр, самий схильний до наук, подарував Аристотелеві солідну суму грошей; більш тисячі чоловік зобов'язані були доставляти йому рідких тваринною, рослин і т.д.

Смерть Пилипа застала Аристотеля ще в Македонії; він провів із своїм вихованцем перші роки його царювання, але, коли Олександр відправився в похід в Азію, Аристотель виїхав в Афіни, залишивши Олександрові замість себе небожа свого й учня, філософа Калисфена. Аристотелеві в той час було п'ятдесят років. Деякі історики стверджують, що Аристотель супроводжував Олександра в перших походах у далекі країни, і приводять у підтвердження своїх здогадів спостереження Аристотеля за життям тварин, що нелегко було перевезти в Македонію. Вірогідно відомо тільки, що на початку царювання Олександра зв'язували з його колишнім учителем загальні інтереси, живим же зв'язком між ними служив філософ Калісфен.

Аристотель повернувся на батьківщину — у Стагір, зруйнований Пилипом II у війні проти Афін. Там він провів три роки (339-336 роки до н.е.). У цей час (338 рік до н.е.) відбулося вирішальне для всієї Еллади подія - бій при Херонії (у Беотії), у якому Пилип II завдав поразки з'єднаному грецькому війську і став владарем всієї Еллади. Епоха класичної Греції як сукупності полісів на цьому закінчується.

Прийшовши до влади, Олександр із поваги до свого учителя відновив зруйнований Стагір. Вдячні співвітчизники спорудили на честь мислителя чудовий будинок, де він міг учити своєї філософії, оточений любов'ю і пошаною, але Аристотель вирішив повернутися в Афіни.

У 335 році до н.е. філософ прибув туди з дружиною Піфіадою, із дочкою і вихованцем Никанором. В Академії в той час главою платонівської школи був Ксенократ. Аристотель за підтримкою македонян, і в першу чергу свого друга Антіпатра, що Олександр, що пішов у похід проти персів, залишив намісником на Балканах, відчинив власну школу. Правда, як чужоземцю, йому дозволили відчинити школу лише за рисою міста — до сходу від міської границі Афін, у Ликії.

Раніше Лікей був одним з афінських гимнасїів (місцем для гімнастичних управ). Він знаходився поруч із місцем Аполлона Лікейського, що і дало назву і гімнасію, і школі Аристотеля. На території школи знаходилися тінистий гай і сад із критими галереями для прогулянки. Тому що «прогулянка» і «крита галерея навколо двору» по-древньогрецьки «періпатос», то школа Аристотеля одержала другу назву — «періпатична». Правда, існує й інша версія виникнення цієї назви. Аристотель учив, прогулюючись по тінистих алеях. Діоген Лаєртський говорить, що ця звичка розвилася внаслідок турботи Аристотеля про Олександра, якому він забороняв багато сидіти. Від цієї звички й одержало назву школа.

Незабаром після переселення Аристотеля в Афіни померла дружина його Піфіада; Аристотель гірко оплакував свою втрату і спорудив їй мавзолей. Через два роки після її смерті він, однак, женився на своїй рабині Гарпіміде, від якої народився в нього син Нікомах.

Аристотель вів заняття два рази в день — ранком і ввечері; по ранках він розмовляв про важкі предмети з учнями, знайомими з початками філософії, а по вечорах учив починаючих.

Ксенократ, маючи багато учнів, установив для них визначену дисципліну, призначав по черзі архонтів і влаштовував їм банкети. Це сподобалося Аристотелеві, і він увів таку ж традицію у своїй школі, додавши нове правило, щоб на банкети учні були не інакше, як у чистому одязі. Це характеризує Аристотеля і видає неохайність інших філософів його часу.

Аристотель рано почав учитися і пізно почав учити; у цьому складається його перевага. За винятком років, відданих Олександрові Великому, він усе життя присвятив одержанню знань і самостійної роботі думки. Аристотель стверджував, що після п'ятдесятьох років розумові сили слабшають; це пора, коли треба пожинати те, що раніш посіяв. Велика частина його творів написана в Афінах в останні тринадцять років його життя. Така праця здатна був поглинути увесь час.

У ті роки, коли Аристотель створював свої твори і терпляче роз'ясняв своїм учням особливості своєї філософії, Афіни являли собою справжній вулкан, готовий до виверження. Ненависть до македонян клекотала в серцях афінян і грозила зробити руйнівне спустошення.

Другий афінський період цілком збігається з періодом походів Олександра Македонського, інакше кажучи, із «епохою Олександра». Аристотель намагався вселити Олександрові думка про принципову різницю греків і не-греків. Його відкритий лист Олександрові «О колонізації» успіху в царя не мало. Останній повів на Ближньому Сході зовсім іншу політику: він перешкоджав змішанню стороннього, грецького, і місцевого населення. Крім того, він уявив себе східним деспотом-напівбогом і жадав від своїх друзів і соратників відповідних почестей. Небіж Аристотеля Калісфен, що був історіографом Олександра, відмовився визнати перетворення македонського монарха у фараона і був страчений, що привело до охолодження відношень між колишнім вихованцем і колишнім вихователем.

Несподівана смерть тридцятитрьохрічного Олександра у Вавилоні (який він припускав зробити столицею своєї держави) 13 червня 323 року до н.е. викликала в Афінах антимакедонське повстання, у ході якого представники промакедонської партії були піддані репресіям.

Хоча Аристотель тримався осторонь і поводився як щирий мудрець, положення його з кожним днем ставало небезпечним. Не маючи вагомих причин для його вигнання, афіняни обвинуватили його в неповазі до богів. Верховний жрець Елевсінських таїнств пред'явив йому стереотипне обвинувачення в блюзнірстві. Приводом для цього послужило вірш Аристотеля на смерть Гермія. Воно кваліфікувалося як пеан — гімн на честь бога, що не личило смертному, а тому вважалося блюзнірством.

Не чекаючи суду, Аристотель передав керування Лікеєм Теофрасту і покинув місто, щоб афіняни вдруге не зробили би злочини проти філософії; він мав на увазі смерть Сократа. Можливо, мислитель поспішив із утечею: його друг Антіпатр незабаром придушив повстання в Афінах, і влада промакедонської партії була відновлена.

З Афін Аристотель виїхав у Халкіду, де через два місяці і помер у 322 році до н.е. від хвороби шлунка; він страждав нею все життя, воно в його родині була спадковою хворобою. Наклеп переслідував Аристотеля все життя; хоча він помер природною смертю, поширився слух, що Аристотель убив себе, не бажаючи стати на суд перед Ареопагом. Але Аристотель був завжди проти самогубства. Учинки ж його ніколи не йшли врозріз із переконаннями.

Деякі батьки церкви згодом стверджували, що Аристотель потонув, кинувшись у протока, що відокремлює острів Евбею від Греції. Це пояснювали розпачем філософа через неможливість осягнути в той час явище припливу і відливу. Такий вимисел заслуговує, однак, уваги тому, що свідчить про жагучу допитливість Аристотеля. Згадана ж протока представляє дійсно одне з деяких місць Середземного моря, у яких явище припливу і відливу особливо помітно.

Діоген Лаєртський зберіг заповіт Аристотеля, у дійсності якого ми не маємо основ сумніватися; таке думку про нього багатьох авторитетів. Виконавцем своєї останньої волі Аристотель призначив Антіпатра, полководця Олександра Македонського. «У випадку моєї смерті, — говорить Аристотель, — нехай Антіпатр візьме на себе виконання моєї останньої волі. Доти, поки Никанор у стані буде прийняти керування моїм майном, нехай про нього печуться: Аристомен: Тимарх, Гіппарх і Феофрасти то ж саме відноситься до моїх дітей і до Герпілидік

Коли моя дочка виросте, нехай її віддадуть Никанорові; якщо вона помре до заміжжя або не залишить дітей, Никанор успадковує всі мої багатства і робиться владарем усіх моїх рабів. Никанор зобов'язаний піклуватися про мою дочку і мого сина Нікомахе, щоб вони ні в чому не терпіли нестачі; він повинний замінити їм батька і брата. Якщо Никанор помре до одруження або не залишить дітей, розпорядження його слід виконати. У такому випадку, якщо Феофраст захоче взяти до себе моя дочка, то йому будуть належати й усі права, надані мною Никанорові; якщо ж Феофраст не побажне одруження на моєї дочк, тоді долею дітей моїх нехай розпорядяться опікуни з Антипатром. Я прошу опікунів і Никанора пам'ятати мене і не забувати, яку прихильність відчувала до мене Герпілида. Якщо вона після смерті моєї захоче вийти заміж, опікуни повинні подбати про те, щоб вона не вибрала би людини, що коштує нижче мене по народженню.

У випадку заміжжя дати їй понад усього, що вона від мене одержала, талант срібла і три служниці, якщо вона побажне взяти останніх. Якщо вона захоче жити в Халкіді, то дати їй приміщення, суміжне із садом; якщо ж віддасть перевагу Стагір, нехай займає будинок моїх предків... Я даю волю Амбракіді і призначаю їй у придане п'ятсот драхм і одну рабу, а Фалі поверх того ділянки землі, що я їй купив, одну молоду рабу і тисячу драхм... Тихон одержить волю після заміжжя моєї дочки. Тоді ж звільнити Філона й Олімпію з її сином.

Дітей моїх слуг не продавати, але віддати їх у служіння моїм спадкоємцям до їхнього повноліття, а потім, якщо опиняться гідними, звільнити. Я прошу також закінчити і поставити на місце замовлені мною статуї (на честь Прокурена і його дружини). У мою могилу покласти останки Ніфіади, як вона сама того бажала. Заповідаю також виконати обітницю, даний мною за збереження життя Никанора, — поставити в Стагірі статуї тварин із каменю на честь Зевса й Афіни Рятівників».

Тіло Аристотеля було перевезено з Халкіди в Стагір, де його співгромадяни спорудили йому розкішний мавзолей; він існував досить довгий час, але не зберігся до наших днів. Мабуть, приведений уривок тільки частина заповіту; ми не знаходимо в ньому ніяких розпоряджень щодо бібліотеки, що, як відомо, відмовлена була Феофрасту, учню і спадкоємцю Аристотеля.

Його турбота про близьких йому людей говорить про щиру прихильність і навіть ніжності, що самий Аристотель вважав прикрасою чоловіка; він говорив: якщо чоловік бажає бути чарівним, він повинний зайняти в жінок грації і ніжності, і якщо жінка бажає скоряти серця, вона повинна володіти відомою долею мужності.

Слідує також звернути увагу на відношення Аристотеля до своїх рабів; Аристотеля прийнято вважати ревним захисником рабства. З заповіту ж його видно, що в серце своєму він не міг не визнавати в них тих же людей; він піклувався про їхню долю після своєї смерті так само, як про члени власної родини.

Син Аристотеля Нікомах, що прийняв було участь у виданні письмової спадщини, що залишилося від батька. помер молодим. Дочка ж, Піфіада-молодша, була тричі заміжня і мала трьох синів, молодший із котрих (від третього чоловіка — фізика Метродора) був тезка свого великого діда і вчителя; зайнявши після його смерті пост глави Лікея, він подбав про виховання онуків Аристотеля.

Дитя Аристотеля — його філософська школа Лікей — проіснувала до кінця античного світу. «Дітьми» Стагіріта були і його твори. Спадщина мислителя велика. Древні каталоги нараховували декількох стільник його праць. До нас дійшла лише невелика їхня частина.

Нам залишається сказати декілька слів про відношення Аристотеля до своїх сучасників, до тієї партії демагогів, що змусила його вийти з Афін. Він мало висловлювався в цьому відношенні при житті; говорити і навіть писати було йому небезпечна; Аристотель спостерігав прояву пристрастей із тим спокоєм, із яким відзначав явища бур і напрямки вітрів. Один із найдавніших письменників говорить із цього приводу:

«У дні Соломона мудрість підняла голос на площах, але не була почута. Так продовжується і дотепер. На площах немає місця для мудрості. Мудрість вимагає спокійного міркування; на площах же завжди шум і метушня. Аристотель проникнуть презирством до юрби, а юрба у свою чергу харчує інстинктивне презирство до Аристотеля. Крайні думки, виражені різкою мовою, мають у юрбі найбільшу популярність».

У необмежену демократію Аристотель не вірив, помічаючи саркастично, що хоча афіняни і відчинили дві корисні речі: пшеницю і волю, але вміли користуватися тільки перший, а іншою користувалися короткий час, і то для того тільки, щоб зловживати нею.

Аристотель, як універсальний мислитель, не тільки володів усією сукупністю знань свого часу, але і заклав основи власне кажучи нових наук: таких як фізика, біологія, психологія, а також логіка й етика. При цьому його не переставав хвилювати питання: а чим же, власне, займається сама філософія і яке її місце серед інших наук?

Більш ранні грецькі мислителі досліджували природу речей і називалися «фісіологами», оскільки в той час філософія ще не відокремилася від науки як дослідження природи. Сократ і Платон протиставляли колишнім «фісіологам» принцип «пізнай самого себе». У свою чергу, Аристотель синтезував ці крайні крапки зору, показавши, що людське мислення і навколишній світ у своїй сутності збігаються, являють собою те саме. Ті форми, у яких людське мислення і його предмет суть те саме, і є головним предметом філософії з погляду її класичної традиції.

Аристотель, правда, продовжував називати «філософією» усю сукупність науково-теоретичного знання про дійсність. При цьому він увів назви «перша філософія» і «друга філософія», що він ще називав і «фізикою». Що стосується «першої філософії», то згодом вона стане називатися «метафізикою». Причому термін «метафізика» самим Аристотелем не вживався. Його став використовувати учень Аристотеля і систематизатор його творів Андроник Родоський. Цим терміном він назвав то твір, що в Аристотеля випливали після «Фізики». Буквально «метафізика» так і переводиться: «то, що після фізики». Але власне кажучи це наука про те, що перебуває за межами нашого досвіду, за межами видимої природи.

Відвергнувши платонівське вчення про «ідеї» як безтілесних сутностях усього, Аристотель висунув теорію, відповідно до якого все суще відбувається і складає з двох основних початків « «форми» і «матерії.. Активним і головним початком у цій пари в Аристотеля є форма, саме з ній він зв'язує вирішення проблеми загального.

Бог, по Аристотелеві, є джерелом творчої активності. Саме Бог наділяє всі існуючі тіла їхньою специфікою, тобто особливою формою. Але Бог в Аристотеля є ще і метою, до якої прагне все суще.

Середньовічні мислителі з особливою увагою поставилися до вчення Аристотеля про душ, викладена в однойменному трактаті. Аристотель починає з того, що душу є не тільки в людини. Її мають також рослини і тварини. Рослинна душа, по Аристотелеві, має здатність росту, харчування і розмноження. Тваринна душа відрізняється тим, що має почуття. Душу людини є розумна душа.

Інша важлива властивість душі, по Аристотелеві, її безтілесність. Він послідовно й аргументування відстоює те, що душу не може бути тілом, тому що вона є, як виражається Аристотель, зміст і форма. Причому душу як форма живого тіла не є зовнішньою формою, це внутрішня форма живого тіла, що Аристотель називає ентелехією. Водночас заперечуючи піфагорійцям і своєму вчителю Платонові, Аристотель наполягає на тому, що душа невіддільна від тіла, а тому неможливо переселення душ. Особливо це стосується рослинних і тваринною душ. Що стосується душі людини, то про її безсмертя Аристотель дозволяв собі різні судження, що породило суперечки серед його послідовників у середнього століття й епоху Відродження.

Спадщина Аристотеля настільки обширна, що неможливо охарактеризувати його розділи. Важливо відзначити, що головні напрямки його думки істотно визначили подальший розвиток європейської філософії.

На відміну від Платона, Аристотель бачить у Богу вищу інстанцію не тільки соціального, скільки природного порядку. Бог в Аристотеля — це не платонівське Вище Благо, на чому потім зробить акцент християнська геологія, а гранична підстава світобудови. У якості «форми форм» і Юрводвигуна Бог знаходиться аж ніяк не за межами нашого світу. Бог і первоматерія як би задають і визначають границі світу. І в цьому складає яснобачення дуалістичної філософії Аристотеля.

«Першу філософію», або метафізику, цікавить лише те, що існує завжди і скрізь і не може бути іншим. Такого роду поняття Аристотель минує «категоріями». До них він відносить: сутність, якість, кількість, відношення, місце, час, положення, володіння, дія, страждання. При тому частіше усього він говорить про категорії як про форми «впливання» про світ. I самий термін «категорія» він узяв із граматики.

У своїх політичних поглядах Аристотель виходить із розуміння людини як «суспільної тварини», сферу життя якого складають родина, суспільство, держава. Держава (як і економіку) Аристотель розглядає дуже реалістично: державний діяч не може чекати, поки наступлять ідеальні політичні умови, а повинний, виходячи з можливостей щонайкраще управляти людьми - такими, які вони є, і колись цього піклуватися про фізичний і моральний стан молоді. Найкращі державні форми суть монархія, аристократія, помірна демократія, зворотним боком котрих, тобто найгіршими державними формами, є тиранія, олігархія, охлократія (панування чорни).


05.12.2010

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!