Osvita.ua Вища освіта Реферати Філософія Філософія процесів стандартизації вищої освіти. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Філософія процесів стандартизації вищої освіти. Реферат

Процеси стандартизації освіти - це невід'ємний атрибут освітніх систем усіх розвинених країн. У рефераті досліджено деякі провідні концептуальні засади до стандартизації у галузі вищої освіти

Проблема стандартів у вищій освіті за останні роки все частіше досліджується з соціально-педагогічної, філософської точок зору (В.П. Андрущенко, В.І.Байденко, В.П. Беспалько, І.Ф. Бех, І.А. Зязюн, В.С. Лутай, Н.Г. Ничкало, В.Л. Петренко, Н.А. Фоменко) і набуває дедалі більшої актуальності, бо її вирішення не має доконаного виду, адже це повсякчасне збалансовування таких трьох вимог, як:

  • збереження і примноження національних освітніх традицій;
  • підпорядкування суспільним, економічним, політичним законам сьогодення у контексті розвитку світових освітніх систем;
  • здатність або спроба забезпечувати рух на випередження, передчувати «образи майбутнього», інноваційність.

Поняття стандартів освіти перебуває у тісному зв'язку з такими категоріями, як «якість освіти», «ефективність професійної діяльності», «моніторинг якості освіти», що, таким чином, підкреслює стратегічне завдання удосконалення системи контролю й оцінки якості освіти та наголошує на необхідності порівняння досягнутого рівня освіти з певним еталоном, роль якого й відведена стандарту освіти.

Питання освітніх стандартів є складним і неоднозначним. Особливо це помітно на тлі сучасних глобальних процесів реформування освіти та низки тенденцій (таких, зокрема, як інтернаціоналізація вищої освіти, побудова системи неперервної освіти, демократизація, гуманізація та гуманітаризація, інформатизація, комерціалізація, криза класичної моделі освіти та ін). Ідуть тривалі дискусії щодо змісту освіти, проблеми співвідношення стандарту і творчості, стандарту та академічних свобод у процесі підготовки фахівців, ідеальної моделі випускника ВНЗ, який, на думку одних, має бути «вузьким спеціалістом», а на переконання інших - повинен стати «універсалом», носієм фундаментальних знань.

Незважаючи на природній плюралізм освітніх систем у формах організації, змісті та цілях освіти, корисним видається дослідити деякі домінуючі сьогодні підходи як до встановлення, так і до власне розуміння стандартів вищої освіти.

Стандарт в широкому розумінні - це певна норма, модель, еталон, зразок, який може бути елементом співставлення з ним інших подібних об'єктів.

Освітній стандарт найчастіше розуміється у таких трьох умовних поділах:

  • офіційний документ, який описує норми, правила, вимоги до освіти (в Україні, залежно від рівня органа чи організації, що затверджує стандарт, розрізняють державні, галузеві й стандарти освіти навчальних закладів);
  • «рівень майстерності в опануванні та застосуванні змісту освіти» (Організація економічної співпраці та розвитку OECD); «критерії, встановлені навчальним закладом для визначення успішності студентів (Тезаурус ЮНЕСКО); певний набір засобів навчання для реалізації змісту навчання (Всесвітня декларація з освіти для всіх ЮНЕСКО); рівень освіти, який мають досягти учні за допомогою спеціально розробленої програми, включаючи параметри місць навчання, норми забезпечення навчального процесу, кваліфікаційні характеристики вчителів (Міжнародна доповідь з освіти ЮНЕСКО [1993р.]); визначений рівень вимог та умов, згідно з якими оцінюється якість діяльності навчального закладу та які ставляться до навчальних програм у межах акредитації (Європейський центр вищої освіти); критерій відповідності вимогам, або вимір компетентності; мета, якої слід досягти, заплановані очікування з обраного напряму, рівні виконання певної діяльності (Міжнародна енциклопедія освіти)» [1, с.10-11]; «вимоги до змісту, обсягу і рівня освітньої та фахової підготовки» (ст. 15. «Державні стандарти освіти» Закону України «Про освіту»); «сукупність норм, що визначають зміст вищої освіти, засоби діагностики якості вищої освіти та нормативний термін навчання» [2,с.138];
  • «засіб переосмислення на сучасному етапі цілей і змісту освіти»; «метод рефлексії суспільства щодо призначення і ролі освіти»; «шлях підтримки освітньої різноманітності»; «фактор динамічного зростання освіченості громадян»; «спосіб прогностичного проектування національного освітнього продукту»; «механізм парадигмального переоснащення освіти в межах національної освітньої культури»; «напрям демократизації освітньої політики»; «засіб підтримки загально-цивілізаційного рівня освіченості»; «основа типологізації освітніх закладів за типами, видами і категоріями»; «один із шляхів упорядкування академічного і професійного визнання документів про освіту» [3,с.191-192].

В Україні відбувається процес становлення і запровадження державних стандартів освіти - сукупності норм, які визначають вимоги до освітнього, освітньо-кваліфікаційного рівня. Державні стандарти освіти розробляються для кожного освітнього (освітньо-кваліфікаційного) рівня та напрямку підготовки (спеціальності) і затверджуються Кабінетом Міністрів України. Вони підлягають перегляду та перезатвердженню не рідше, як один раз на десять років. У світі первинним загальним освітнім стандартом останнього часу стала оновлена версія Міжнародної стандартної класифікації освіти (1997).

Спільна декларація міністрів освіти Європи (Болонья 1999) визначила двоциклову організацію вищої освіти, що іде в руслі з нормами Міжнародної стандартної класифікації освіти, але розходиться з організацією вітчизняної вищої школи, де визначено такі освітньо-кваліфікаційні рівні, як молодший спеціаліст, бакалавр, спеціаліст, магістр.

Встановлення стандарту позначається поняттям «стандартизація». Стандартизація освіти - це встановлення єдиних вимог до освітньої діяльності, що, однак, не виключає багатоманіття способів їх досягнення. Як зауважує Ж.В. Таланова, «в Україні до перебудови, тобто за умови централізації й уніфікації всього суспільного життя, включаючи освітню сферу, проблема стандартів «не виникала» через тотальну стандартизацію будь-якої діяльності.

Демократизація, плюралізм думок, свобода творчості громадян, ринкові й конкурентні відносини, зрівняння у правах державного і приватного секторів економіки загострили питання стандартів якості будь-яких продуктів та послуг. Тому в 90-х роках минулого століття відбувався активний пошук правил і процедур унормування різних видів діяльності, включаючи освітню. У вищій школі цей процес стимулювався масовою появою навчальних закладів недержавної форми власності та різким збільшенням прийому студентів на навчання на платній основі, комерціоналізацією вищої освіти» [4,с.9].

Можна говорити про існування як різних підходів до тлумачення явища стандартизації освіти, так і про наявність певних постулатів у підходах до стандартизації освіти. У випадку тлумачення означене поняття може досліджуватись у трьох площинах: «концептуальній (первинне осмислення явища як об'єкта дослідження); теоретичній (виявлення сутнісних характеристик і параметрів стандарту, його структури і функцій); системно-методологічній (трансформація теоретичного знання у нормативне, прикладне, практико-орієнтоване)»[5, с.19]. Щодо підходів до стандартизації освіти, то їх, услід за професором С.Р. Філоновичем [6], можна сформулювати наступним чином:

  • стандарти мають визначати мінімальні вимоги, залишаючи простір для творчості в проектуванні навчальних планів та програм згідно з профілем навчального закладу;
  • стандарти вищої освіти мають враховувати стан і характер стандартів середньої освіти;
  • структура і зміст стандартів повинні бути різними для різних рівнів освіти;
  • стандарти повинні відображати соціально-економічні реалії функціонування системи освіти в країні.

Таким чином, стандарти вищої освіти мають забезпечувати баланс мінімальних вимог і творчості, як на рівні навчального закладу, так і на рівні викладача. Стандарт не може визначати максимальних вимог, бо його призначення - націлювати, стимулювати, розкривати перспективу, пропагувати багатоманіття.

В.О. Огнев'юк у статті «До обговорення проекту Державних стандартів базової і повної середньої освіти» зазначає, що «стандартизація в освіті - це відповідь філософії освіти та педагогіки на процеси глобалізації, звернені до сучасної освіти», і це, на переконання вченого, підтверджується функціями, які мають виконувати освітні стандарти [7,c.3-4]:

  • формування єдиного освітнього простору України (необхідність введення державних стандартів освіти, які мають забезпечувати відповідний її рівень, еквівалентність незалежно від типу і форми власності навчального закладу);
  • забезпечення доступу до якісної освіти для всіх громадян, реалізація їхнього конституційного права на освіту (стандарт покликаний забезпечити здобуття освіти певного рівня для кожного громадянина, що є основою його повноцінного розвитку та важливою передумовою професійної діяльності, гарантією щодо можливості продовжувати освіту протягом усього життя);
  • критеріально-оцінювальна функція (у більшій мірі стосується середньої освіти і передбачає добір навчальних планів і програм, обсяг навчального навантаження школярів залежно від їхнього віку та рівня набутої освіти, систему оцінювання досягнень у навчанні та форми підсумкової атестації);
  • функція управління системою освіти (існує постійна потреба корекції системи контролю за якістю освіти на основі використання об'єктивних вимірників якості підготовки, що визначаються стандартами);
  • функція гуманізації освіти (державний стандарт відкриває можливості переходу до диференціації освіти та опанування навчального матеріалу на різних рівнях).

Стандарти вищої освіти - це спадкоємці стандартів середньої школи, тому слід подбати про зв'язок переходу навчального матеріалу на вищий рівень і не допускати змістової тавтології, невиправданого повторення знань. Варто переглянути у зв'язку з цим також доцільність викладання у ВНЗ цілого ряду дисциплін.

У своїй статті «Компетенція стандарту: компетентність культури» [8, c.10] С.Ф. Клепко аналізує національні освітні стандарти (переважно для середньої школи) як вияв компетентності культури і висловлює багато важливих думок та ідей з приводу, зокрема, і вищої освіти. Окреслимо деякі з них тезисно.

Теза перша. Розробка стандартів вищої освіти в Україні проходить у руслі започаткованих в Європі процесів створення єдиного європейського освітнього простору, рекомендацій до нормативних вимог, сформульованих у Лісабонській та Болонській конвенціях, які головною умовою відповідності систем освіти називають компетентність випускника вищого навчального закладу. Отже, основною проблемою для України є чітке визначення поняття кваліфікацій і їх оновлення, що має репрезентувати знання та компетенції, необхідні сучасній молодій людині.

Теза друга. Проблема національних освітніх стандартів розв'язується на перетині трьох сфер суспільства:

  • стану знання (які конкретно інформаційні одиниці потрібно ввести в зміст освіти, щоб формувати особистість, релевантну сучасному світові?);
  • людських ресурсів (що суспільство може очікувати від учнів за нинішнього стану та якості людських ресурсів?);
  • економіки освіти (яким чином і в якому обсязі суспільство має витрачати гроші на освіту?).

Теза третя. Ознаками хороших стандартів є їх (за німецькою версією) предметність, сфокусованість, кумулятивність, обов'язковість для всіх, диференційованість, зрозумілість, здійсненність; (за російською версією) особистісний смисл та практична орієнтація, пізнавально-світоглядний, виховний та розвиваючий потенціал, здатність розвантажити зміст освіти та забезпечити його доступність, зрозумілість.

Теза четверта. «Факт» - як інформаційна одиниця - це найважливіший метамовний категорійний класифікатор, який не знаходить належної уваги в сучасних освітніх стандартах. «Ступінь освоєння людиною своєї «сродної» діяльності, тобто кваліфікацію, можна характеризувати не тільки і навіть не стільки тим, що вона може сама отримувати ці одиниці (у тому числі нові знання), скільки тим, чи розуміє вона їх будову, чи може дати їм оцінку, проводити їх «розбір» тощо. Відомо, що некритичне сприйняття деяких тверджень як фактів обмежує можливості нових рішень».

Теза п'ята. Мінімальність освітнього стандарту - це не рівень посередності, «це та сума знань і компетенцій, яка необхідна суспільству для збільшення його ВВП у кілька, а краще в десять разів. Освітній стандарт - не те, що всі можуть досягти, а те, чого потрібно всім досягти!»

Як видно із сказаного, проблема стандартів освіти - не питання певного часу, це постійний пошук і комплексний підхід. До того ж важливо, щоб освітні стандарти у вищій школі не були статичними, «застиглими» утвореннями, які виконують функцію командно-адміністративного зрівнювання усіх і всього за деякою «нормою» або ж розраховані лише на певний мінімальний рівень знань, умінь та навиків.

Освітні стандарти повинні бути спроможні надавати навчальному процесові динаміку руху, мають орієнтуватись на підтримку творчої роботи викладача та студента. Можна цілком розділити з Віктором Громовим його бажання бачити стандарти «супутником різноманітності», яка можлива лише за умови подолання уніфікації нашої школи, зміни природи знання, змісту освіти, типу основних суб'єктів навчального процесу [9, c.38].

У світі існує кілька основних моделей освітніх стандартів: екзаменаційна (найбільш широко застосовується у Великобританії), професійна (розповсюджена в Німеччині, Данії та Франції), модульна (більшість країн Євросоюзу) [10].

Екзаменаційна модель робить акцент на оцінці кінцевих результатів навчання для отримання відповідного посвідчення, що видається вищим навчальним закладом, який пройшов державну акредитацію. Ця модель має основною хибою пряму залежність від методики проведення тестувань, від характеру і складності екзаменаційних питань, а також від організації, яка видає посвідчення.

Професійна модель націлена на отримання випускником цілісної професійної підготовки з конкретної спеціальності з урахуванням потреб працедавця і включає вимоги до абітурієнтів, змісту, організації, тривалості навчального процесу та атестації. Перевагами даної моделі можна вважати поєднання фундаментальних та спеціалізованих знань.

Модульна модель орієнтована не лише на екзаменаційні (вихідні), але й навчальні (вхідні) блоки і використовується при розробці програм підготовки і перепідготовки кадрів в країнах Євросоюзу. Дана модель передбачає опис окремих видів трудової діяльності, для яких наводиться перелік необхідних знань та навиків - модулі окремих компетенцій.

Для кожного такого модуля розробляються екзаменаційні вимоги, задоволення яких дає можливість отримання посвідчення. Освітній стандарт також описує навчальні цілі, вступні вимоги, рекомендації щодо послідовності проходження навчальних модулів. Перевагами цієї моделі є компактність навчальних блоків, краща пристосованість до індивідуальних особливостей тих, хто навчається; серед недоліків переважно відзначають ізольованість кожного модуля.

Важко сказати, якою буде вітчизняна модель освітніх стандартів у своєму «остаточному» варіанті. Сьогодні можна лише означити основні концептуальні засади («філософію») такої моделі.

Найперше, помітним стає намагання підпорядковуватись не лише законам ринкової економіки, а й глобальному поступу цивілізації, що виражається в особливостях упорядкування переліку спеціальностей, наповненні змісту освіти новітніми матеріалами, запровадженням сучасних технологій навчання з високим рівнем інформатизації навчального процесу.

Усе виразнішим бачиться гуманістичне спрямування стандартів освіти. Зокрема, нормативна частина змісту освіти гарантує обов'язкове вивчення соціально-гуманітарних дисциплін: права, філософії, екології, етики, світової та української культури тощо.

Дисципліни людинознавчого, народознавчого характеру складають двадцять відсотків навчального часу на підготовку фахівців. Фундаментальні і спеціальні дисципліни також набувають гуманістичної спрямованості. Тобто, окрім набуття знань та формування навичок, наголос робиться на вихованні громадянина, гармонійно розвиненої, соціально-активної людини, здатної до самовдосконалення, з високими духовними якостями, гуманністю та толерантністю.

Формуванню активної позиції, самовиявленню людських якостей, збільшенню можливостей фахового самовираження сприяють і вже згадувані принципові зміни в переліку спеціальностей. У Державному стандарті освіти модель спеціаліста передбачає також людський фактор соціального замовлення та психологічний компонент якості.

Очевидною є нерозривна єдність питань стандартизації з підвищенням уваги до якості освіти. Посилюється компетентнісна орієнтація освітнього стандарту, який із змішаної когнітивно-факторної норми перетворюється в переважно норму якості результатів освіти. А це, зокрема, вимагає створення в Україні системи державно-громадського забезпечення якості (на зразок Європейської мережі з гарантування якості вищої освіти). Більше того, держава повинна формувати «зони випереджувального розвитку системи галузевих стандартів» освіти в системі управління її якістю «як важливі експериментальні моделі, на яких проходять випробування нові технології управління якістю, з наступним упровадженням нових освітніх, інформаційних та управлінських технологій» [11,с.23].

Насамкінець звернемо увагу на можливі негативні наслідки запровадження державних стандартів вищої освіти. Як зазначає професор М.В. Загірняк, «загальнодержавна уніфікація підготовки фахівців на рівні спеціалістів і магістрів може стати суттєвим гальмом з точки зору розвитку спеціальностей, який вимагає нетривіального, творчого підходу, побудови навчального процесу з урахуванням особливостей наукових шкіл і кадрового складу кафедр, а також регіональних особливостей розвитку промисловості й соціально-економічного стану регіону. Кафедри повинні здійснювати моніторинг новітніх розробок у відповідній галузі, реагувати на вимоги ринку праці й оперативно перебудовувати структуру навчального процесу з урахуванням цих чинників» [12].

Висновки. Процеси стандартизації освіти - це невід'ємний атрибут освітніх систем усіх розвинених країн. Спроба дослідити деякі провідні концептуальні засади до стандартизації у галузі вищої освіти показала, що за наявності різного бачення проблеми, усе ж переважає розуміння необхідності виваженого, відповідального та науково обґрунтованого підходу до провадження процесів стандартизації. Водночас занепокоєння викликає той факт, що в Україні не організоване широке обговорення даної проблеми, до якого можна було б залучити не лише чиновників з міністерств та департаментів, окремих науковців, але й звичайних викладачів і студентів. Право бути почутими повинні мати всі зацікавлені сторони: батьки студентів, працедавці, місцева влада, громадські організації, молодіжні об'єднання і т.п.

Віриться, що запровадження державних стандартів у вищій школі, створення на їх основі навчальних програм і адекватних засобів діагностики сприятиме підвищенню якості освіти. Останнє можливе лише за умови зростання культури учасників навчального процесу, яка, зокрема, передбачає виконання мінімальних норм, закладених у стандарті, що іде врозріз із нинішнім тотальним низьким рівнем як викладання, так і відповідно оволодіння знаннями.

Список використаних джерел

1. Авшенюк Н.М. Стандартизація професійної підготовки вчителів у Англії й Уельсі (кінець XX - початок XXI ст.): Автореф. дис... канд. пед. наук: 13.00.04 / Інститут педагогіки і психології професійної освіти АПН України. - К., 2005. - 21с.

2. Фоменко Н.А. Педагогіка вищої школи: методологія, стандартизація туристської освіти. Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. - К.: Видавничий Дім "Слово", - 216 с.

3. Таланова Ж.В. Стандартизація фахової підготовки з державного управління в країнах Північної Америки і Європи: Автореф. дис... канд. наук з держ. упр.: 25.00.03 / Національна академія держ. управління при Президентові України. - К., 2004. - 20с.

4. Филонович С.Р. Стандарты высшего образования: достижения и проблемы // URL http://www.rabe.ru/new/rus/m32_3.htm (1 грудня 2006).

5. Огнев'юк Віктор. До обговорення проекту Державних стандартів базової і повної середньої освіти // Управління освітою. Спеціальний випуск. - Cерпень, 2003.


05.12.2010

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!