Osvita.ua Вища освіта Реферати Педагогіка Значення орфографії в сучасній освіті. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Значення орфографії в сучасній освіті. Реферат

Орфографічні правила складаються з лінгвістичних міркувань про закономірності українського правопису і настанов, що зводяться до лаконічних інструкцій, як віднайти спосіб перевірки правильності написань

На основі лінгвістичних знань учні загальноосвітньої школи повинні оволодіти мовою в усіх видах мовленнєвої діяльності: під час слухання, читання, говоріння, письма. Визначальними в писемному мовленні є орфографічні норми, яких мають дотримуватися всі громадяни країни. Тому процес формування орфографічних навичок має соціальний характер і потребує постійної уваги до себе.

Значна частина відхилень від правописних норм сучасної української літературної мови зумовлена впливом навколишнього мовленнєвого середовища. Ця проблема зацікавила методистів у 40-50-их роках XX ст. Так, О.В.Текучов і О.П.Шейніна досліджували методику вивчення російської мови в умовах місцевих говорів. У вітчизняній методиці на особливості засвоєння орфографії в школах з діалектним оточенням звернули увагу С.Х.Чавдаров, А.О.Загродський, М.Т.Доленко, Г.І.Купрієнко, Л.М.Симоненкова, М.В.Бардаш.

Меншою мірою зазнають впливу діалектів учні міських шкіл, проте і їхня грамотність перебуває в прямій залежності від мовленнєвого середовища, яке склалося у великих і малих промислових центрах країни. Впродовж тривалого часу в різних сферах суспільної діяльності поряд із рідною українці використовують російську мову. У результаті українська мова зазнала не тільки транспозиційного впливу з боку спорідненої їй слов'янської мови — позитивного переносу подібних лінгвістичних рис, але й інтерферуючого — негативного проникнення в неї форм іншої мови, що виразно помітно в мовленні учнів загальноосвітніх шкіл.

Тривалий час наукові розробки способів підвищення правописної грамотності учнів вичерпувалися пошуками універсальних методів навчання орфографії або удосконаленням внутрішньої організації уроків вивчення правопису. Означена проблема у пропонованій методиці навчання орфографії розглядається з позиції комплексного підходу до її вирішення. Ми керувалися тим, що культура мовлення — невід'ємна ознака загальнолюдської культури, її зовнішніми виявами є усний і писемний різновиди, які неоднаково формуються та мають спільний словниковий склад і граматичну будову.

Внутрішнє («про себе») і зовнішнє (усне і писемне) мовлення становлять єдність, яка не виключає своєрідності, проте «специфічність кожної з цих форм мовної діяльності така, що не порушує їх єдності». Внутрішнє мовлення є «мисленою чернеткою» (вислів Л.С.Виготського) писемного, яке, в свою чергу, залежить від усного, що становить основу його розвитку.

Аналіз лінгвістичної, педагогічної, психологічної і методичної літератури з досліджуваної проблеми дає підстави припускати, що навчання орфографії з урахуванням впливу мовленнєвого середовища й опорою на зв'язок з різними розділами української мови сприятиме виробленню у школярів міцних орфографічних навичок, якщо при формуванні їх дотримуватися таких етапів навчальної роботи:

  • Встановлення лінгвістичного діагнозу слова і — в разі потреби — приведення лексеми у відповідність із літературним аналогом.
  • Визначення орфограми.
  • З'ясування орфограми.
  • Правиловідповідна мотивація орфограми.
  • Послідовне виконання орфографічних операцій, зумовлених вибором нормативного написання.
  • Комплексне використання різновидової навчальної діяльності, спрямованої на практичне застосування орфографічних знань.
  • Корекція орфографічних умінь і навичок.

Встановлення лінгвістичного діагнозу слова і приведення лексеми у відповідність із літературним аналогом

Встановити лінгвістичний діагноз слова — означає з'ясувати правильність його вживання шляхом виявлення інтерферуючих компонентів, що в процесі письма спричиняють деформування орфографічних норм. У зв'язку з цим учні повинні:

  • знати особливості виучуваних систем української й іншої слов'янської мов;
  • розуміти природу діалектних явищ;
  • відчувати нашарування не літературних елементів в орфоепічній, лексичній і граматичній структурах рідної мови та вміти протиставляти їх нормам літературної мови.

Так, в ареалі південно-західного наріччя, визначаючи діагноз характерного для його говорів дієслова [ходит] (Він ходит до школи), учень уголос або «про себе» робить опис умов вживання м'якого знака в окресленій граматичній категорії і доходить висновку, що на відміну від діалектної і російської мов у літературній українській мові в закінченнях 3-ої особи однини 11-ої дієвідміни вживається м'який знак.

В умовах інтерферованого мовленнєвого оточення послідовність виконання розумових дій у тій її частині, що стосується переходу від операцій зовнішніх, предметних, до внутрішніх, мислених, має бути така:

  • читання учнями орфографічне складних слів, записаних на картках або класній дошці;
  • промовляння слів уголос;
  • мислене, внутрішнє сприймання слів.

Правописне складні слова слід посилено використовувати в зорово-слухових вправах. Наприклад, для школярів, які проживають в ареалі південно-західних говорів, важкими для написання є слова з літерою на позначення голосного [о], який у ненаголошеній позиції так лабіалізувався, що артикуляційне зблизився із звуком [у]: [уб' і'д] — обід, [субо'йу] — собою, [тур'і'к] — торік тощо.

На спеціальних картках виразним шрифтом записуються слова, щоб їх легко змогли прочитати учні:

  • обгортка, один, оглядач;
  • гордість, море, поле;
  • льон, бадьорий, сьомий;
  • тополя, осока, сьогодні;
  • зозуля, кожух, горіх.

Вчитель почергово демонструє картки, роблячи паузи для осмисленого читання учнями записаних слів, далі сам зачитує перші три слова, в яких голосний [о] звучить чітко, без будь-якого наближення до інших звуків. Учні наслідують вимову вчителя. У такий спосіб вимовляються й інші слова, в яких [о] виразно артикулюється в наголошеній позиції після твердих приголосних (гордість, море, поле), м'яких (льон, бадьорий, сьомий), у ненаголошеній позиції після твердих і м'яких приголосних (тополя, осока, сьогодні). І лише зачитуючи слова, вміщені на останніх трьох картках, учитель акцентує увагу школярів на нормативності вимови [о] з незначним наближенням до [у] в позиції перед складом із наголошеним [у] та [і].

Школярі ще раз голосно вимовляють запропоновані вчителем слова, спостерігають за способом артикуляція аналізованого звука, завчають його вимову, щоб за аналогією до зразка правильно вимовляти й інші слова з артикуляційне складним для них голосним [о].

У процесі самостійної творчої роботи учням необхідно:

  • чітко усвідомити, яким чином здійснюється виклад думок (українською літературною мовою, чи діалектним варіантом);
  • у внутрішньому і писемному мовленні контролювати відповідність уживаних слів нормативним особливостям української літературної мови;
  • зіставити деформовані в мовленнєвому середовищі форми з літературними аналогами;
  • з'ясувати лексичне значення вибраних для написання мовних одиниць;
  • застосувати орфографічне промовляння слів;
  • графічно передати слова на письмі.

Визначення орфограми за властивими їй ознаками

Необхідною умовою формування в учнів орфографічних умінь і навичок є здатність бачити орфограми, оперативно визначати їх у вживаних словах. Учні припускатимуться значно меншої кількості помилок, якщо вмітимуть зосереджувати свою увагу на структурі слова, відчуватимуть «орфографічні місця»,знатимуть особливості мовних явищ, які становлять зміст орфограм.

Вміння помічати «підступні» для написання місця формуються на основі теоретичних знань. Тому школяреві, який «бачить тільки поверхневі, для всіх очевидні ознаки предметів, речей, явищ, який не зробив жодного «відкриття», проникаючи в їхню глибину, суть, не переживши відчуття подиву перед несподіваним взаємозв'язком явищ», важко визначити орфограми, а тим більше запам'ятовувати умови їх вживання.

Розпізнавальні ознаки правильних написань зумовлені взаємозв'язком орфографії з різними розділами української мови. В основі орфограм лежать фонетичні особливості, які полягають у чіткому усвідомленні учнями звукового складу української мови, графічні, що становлять співвідношення писемних знаків з фонетичними властивостями мови, фонематичні, пов'язані з морфонологічними чергуваннями фонем, словотворчі, зумовлені написанням значущих частин слова, семантичні, що характеризуються лексичним значенням окремих слів і словотворчих морфем.

Нерідко учні середніх класів плутають іменники на означення дії з дієсловами, прикметники з дієприкметниками, роблячи при цьому орфографічні помилки (наприклад: незліче'ний, незді'йсненний замість незліче'нний, незді'йснений), не диференціюють прийменники і префікси, не виявляють граматичні і смислові зв'язки між словами, їм нелегко зважати на предметно-логічний зміст мовних фактів і сконцентрувати увагу на орфограмах. Щоб полегшити школярам це завдання, необхідно виховувати в них увагу до «матерії мови» — мовних знаків. Це особливо важливо з огляду на складність мовленнєвого оточення, в якому перебувають школярі.

Відомо, що в більшості випадків «відшукування орфограми — це природний процес порівняння писемного мовлення з усним».

Для розвитку орфографічної пильності потрібно:

  • виробити в учнів загально лінгвістичні вміння (визначати наголошеність складів, розрізняти глухі і дзвінкі приголосні, розбирати слова за будовою, відрізняти частини мови, члени речення тощо);
  • навчити їх зіставляти факти літературної мови і деформованої;
  • ознайомити школярів із характерними ознаками орфограм.

Коли учень знатиме розпізнавальні риси орфограм, «він перестане бути орфографічне безпомічним»2, бо при виборі правильних написань завжди зможе вдатися до правила.

Визначальними ознаками орфограм є:

1. Для орфограм-букв на позначення голосних звуків:

  • літери е, й, о, що передають ненаголошені голосні ("озимина, вересень, кошеня, колючий);
  • чергування о, е з і (сходу-схід, семи-сім);
  • чергування о, е після шиплячих (чернетка-чорний, шестиденка-шостий);
  • чергування голосних у дієслівних коренях (ломити-ламати, нести-ніс, терти-витирати);
  • и, і після шиплячих та г, к, х (шибка, кипіти, хижак, щітка).

2. Для орфограм-букв на позначення приголосних звуків:

  • наявність приголосних, що уподібнюються (легко, косьба);
  • змінювані приголосні (Рівненський-Рівненщина, залізниця-залізничний, птах-птаство, словак-словацький);
  • подвоєні і подовжені приголосні (роззброїти, годинник, розрісся, здоровенний; весілля, стаття, міддю, ллєш, навмання);
  • спрощуванні приголосні (радість-радісний, мислити-навмисне, тріск-тріснути).

3. Для орфограми-букви, що не позначає звука: наявність літер д, т, з, с, ц, л, н, дз, які передають на письмі м'які приголосні в кінці складу і слова (сильний, молодь, поглянь, мільярд) і в середині складу перед о (осіннього, всього).

4. Для орфограми-апострофа: роздільна вимова я, ю, є, після твердих приголосних (п'ять, узгір'я, під'єднати, Лук'янчук).

5. Для орфограми-великих букв:

  • початок речення (Свій край — як рай. (Нар.те.);
  • наявність власних імен, географічних та адміністративних найменувань, назв державних і релігійних свят, урядових нагород (Ліна Костенко, Володимир-Волинський, Міністерство освіти України, День Перемоги, Благовіщення, Різдво, Хрест князя Володимира Великого).

6. Для орфограм-дефісів:

  • складні слова (мовно-літературний, член-кореспондент);
  • префікси казна-, хтозна-, будь-, (хтозна-коли, будь-який);
  • поєднання префікса по- і суфіксів -е, -и, -ому, -ему, (-ему) у прислівниках (по-перше, по-народному);
  • суфікси -не-будь, -таки, -то, -от (хто-небудь, де-таки); 5) модальні частки бо, но, то, от, таки (скажи-но, як-от).

7. Для орфограм-пропусків і контактів:

  • наявність не, ні (недоля, не знаючи, ніде, ні в чому);
  • формотворчі частки хай, нехай, бодай, б, би (хай радіє, виконав би);
  • префікси у прикметниках найвищого ступеня порівняння най-, як-, що- (най здібніший, якнайкращий);
  • числівники, що закінчуються на -сотий, -тисячний -мільйонний, -мільярдний (восьмитисячний, трьохмільйонний);
  • прислівники із суфіксами -о, -е, (-є), -й, -ки, -у, (ю),-а, (я), -і (повсюди, наяву, спідлоба, мимоволі);
  • прості, складні і складені сполучники (бо, зате, для того щоб);
  • складні слова (суспільне корисний, складносурядний).

8. Для орфограми-риски — кінець рядка.

З'ясування назви орфограми

Вибір правильного написання із кількох можливих залежить від уміння учнів співвідносити теоретичні положення з фактами письма. Відредагувавши словесний матеріал на рівні внутрішнього мовлення, школярі повинні встановити назву орфограми, щоб безпомилково застосувати необхідне правило.

За нашими підрахунками в 5-7 класах загальноосвітньої школи учні вивчають 81 орфограму, переважна більшість з яких — буквені (72%),не буквені становлять 28% від загальної кількості.

Назви буквених орфограм:

  • «М'який знак після д, т, з, с, ц, л, н, дз, якими закінчується склад»: вільний, відповідь, учитель;
  • «Букви е, и, написання яких перевіряється»: вечірній, бо вечір; широкий, бо ширший;
  • «Буква о, написання якої перевіряється»: голубка, бо голуб; козубець, бо козуб;
  • «Букви е, и, написання яких не перевіряється»: медаль, кишеня;
  • «Буква о, що не перевіряється наголосом»: поганий, гончар;
  • «е, о після ж, ч, ш, щ»: шерсть, бджола;
  • «Букви, що означають звуки, які уподібнюються»: кігті, молотьба;
  • «Букви о, е, і в коренях іменників»: гір-гора, хміль-хмелю, річ-речі;
  • «Букви а, о на позначення ненаголошених голосних в іменниках, прикметниках»: галявина, багатий, але: солдат, монастир;
  • «Подвоєні букви у коренях слів»: обличчя, рілля і т. ін.

Назви не буквених орфограм:

  • «Апостроф»: пам'ять, бур'ян, але: медвяний, святковий;
  • «Перенос слів»: під'-їзд,;
  • «Написання разом і через дефіс складних іменників, складноскорочених слів»: зорепад, атомохід, півгривні, пів-Європи, загс;
  • «Не з іменниками»: не скрута, а розкіш, неправда;
  • «Написання разом і окремо прикметників вищого і найвищого ступенів»: щонайзручніший, найбільш вірогідний;
  • «Не з прикметниками»: неговіркий, немічний; не далекий, а близький;
  • «Написання разом і через дефіс складних прикметників»: народнопісенний, кисло-солодкий, але жовтогарячий;
  • «Написання разом порядкових числівників на -сотий, -тисячний, -мільйонний, -мільярдний»: чотирьохсотий, семимільйонний;
  • «Написання через дефіс префіксів казна-, хтоз-на-, будь-, суфікса -небудь у займенниках»: казна-хто, будь-що, який-небудь;
  • «Ні із займенниками»: нікого, ні в кому і т. ін.

Правиловивідна мотивація орфограм

В умовах інтерферованого мовленнєвого середовища ускладнюється процес формування в учнів умінь застосовувати набуті знання на практиці. Нерідко школярі виявляють безпорадність перед деформованим образом слова. У зв'язку з цим вважаємо за потрібне використовувати на уроках української мови алгоритмічний припис вибору орфографічного правила, складений у відповідності з розробленими в методиці положеннями про алгоритм як систему розумових операцій, виконання яких призводить до неправильних висновків:

  • Встанови сферу використання контрольного слова (загальновживане, діалектне чи таке, що зазнало інтерферуючого впливу спорідненої мови).
  • Добери літературний відповідник аналізованому слову і шляхом артикуляційних вправлянь відтвори його нормативне звучання.
  • Зістав звуковий склад слова з його графічним відображенням.
  • Визнач, до якої частини мови належить аналізоване слово.
  • Віднайди в ньому орфограми за характерними їм ознаками (наявністю букв на позначення ненаголошених голосних чи сумнівних приголосних звуків, певних частин слова, граматичних форм тощо)
  • З'ясуй назву виявленої орфограми.
  • Обґрунтуй правильність написання відповідним правилом.

Орфографічні правила складаються з лінгвістичних міркувань про закономірності українського правопису і настанов, що зводяться до лаконічних інструкцій, як віднайти спосіб перевірки правильності написань. Після визначення орфограми і з'ясування її назви учень може знайти правило відповідні докази, якщо його навчальна діяльність буде спрямована на:

  • відшукання правила в шкільному підручнику або його пригадування;
  • осмислення змісту теоретичного положення;
  • з'ясування умов вибору правильного написання;
  • встановлення співвідношень між теоретичним викладом правописного матеріалу і вибраним написанням;
  • добір власних прикладів на визначене орфографічне правило.

Для зразка наводимо опис обґрунтування орфограми «Букви а, о на позначення ненаголошених голосних» у виділеному слові з речення: Хлопці розпалили багаття і заходилися готувати вечерю.

Складність вживання цієї орфограми полягає в тому, що в ареалі північноукраїнської діалектної групи вимова [а] замість [о] пов'язана з відповідним написанням: «салдат», «лапата».

Подекуди трапляються гіперичні явища: нерозрізнення умов вживання о-а, що передають голосні в ненаголошеній позиції («козан» замість казан, «тавар» замість товар). Теоретична основа названої орфограми в українській мові різниться від умов вживання о-а в російській мові. Наприклад, у сполуках гор- (гар-) під наголосом пишеться а, в ненаголошеній позиції — о: угар, угореть. Звідси плутання правопису слів, однакових, за змістом в обох мовах (пор. в українській мові: гарячий, багатий, хазяїн, качан; у російській мові: горячий, богатый, хозяин, кочан).

Таким чином:

  • учні пригадують або віднаходять у підручнику правило на вживання о-а на позначення ненаголошених голосних;
  • усвідомлюють його зміст, з якого випливає, що аналізована орфограма — варіантна і знаходиться в корені слова;
  • з'ясовують, що перед складом з постійно наголошеним звуком [а] здебільшого вимовляється [а], позначуваний на письмі буквою а, за інших умов пишеться о: богатир (у значення герой, силач), козак, солдат, гончар, поганий, корявий, монастир, товар, лопата,
  • встановлюють, що в аналізованому слові багаття літерою а передається звук [а], який знаходиться перед складом з наголошеним [а];
  • добирають аналогічні приклади: кажан, гарячка, калач, галявина тощо.

Використання орфографічних правил активізує розумову діяльність школярів, але для того, щоб зробити їх зацікавленими учасниками навчального процесу, слід широко застосовувати проблемно-пошукові методи здобування знань. У зв'язку з цим роботу над засвоєнням орфографічних правил слід проводити в такий спосіб:

  • актуалізувати опорні загально лінгвістичні знання школярів;
  • вмотивувати навчально-пізнавальну діяльність учнів, скеровану на визначення правило відповідних доказів;
  • на пошуковому етапі досягнення знань дати можливість школярам застосувати навчально-мовні уміння;
  • проаналізувати умови вживання орфограми;
  • теоретично аргументувати вибір орфограми.


24.01.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!