Osvita.ua Вища освіта Реферати Педагогіка Професійна підготовка спеціалістів у вищій школі України. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Професійна підготовка спеціалістів у вищій школі України. Реферат

Необхідність інтеграції України у світовий соціальний простір, зміни в ринку праці потребують перегляду підходів до підготовки спеціалістів у вищій школі та моніторингу ефективності здійснюваних заходів

У світі існують дві системи визначення змісту освіти: централізована, коли єдиний для всіх вузів зміст навчальних програм встановлюється на рівні держави (СРСР, Франція, Германія, Швеція, Японія), та децентралізована, при якій зміст навчання визначається на місцях, за активної участі самих вищих навчальних закладів (США, Великобританія, Канада).

Зміни, які мають місце в світовій економічній системі з другої половини 20-го ст., обумовлюють процеси автономізації вузів у вирішенні різних питань навчального процесу, і в т.ч. у визначенні змісту навчальних програм. Так, змінюється співвідношення великої та дрібної приватної власності.

Крім цього, спостерігаються зміни в галузевій структурі економіки на користь секторів та галузей, які виробляють товари та послуги для особистого споживання, інтелектуального продукту та науково-технічного комплексу за рахунок зменшення паливно-сировинних галузей, державного споживання та воєнно-промислового комплексу. Тобто в економіці підвищується значення невеликих підприємств (і у виробничих галузях, і у сфері послуг) як економічних одиниць, здатних більш гнучко та швидко реагувати на запити споживачів. А звідси витікає необхідність орієнтації підготовки спеціалістів на локальні (регіональні) ринки праці.

Необхідність інтеграції України у світовий соціальний простір, зміни в ринку праці потребують перегляду підходів до підготовки спеціалістів у вищій школі та моніторингу ефективності здійснюваних заходів.

Єдиний шлях до професійної підготовки, яка б враховувала регіональні особливості ринку – надання вузам більшої самостійності, їх автономізація. Але в останні роки в країнах, де історично склалася централізована форма управління вищою школою, спостерігаються стійкі тенденції до його демонополізації (Франція, Германія, Швеція, Японія). З іншого боку, вкрай децентралізовану модель (США) навряд чи можна вважати ідеалом.

Як зазначають деякі американські дослідники, відсутність єдиної системи стандартів вищої освіти в Сполучених Штатах, право коледжів та університетів встановлювати послідовність та об’єм навчальних дисциплін, призвели до погіршення якості американської освіти, до її “інфляції” – явища, коли оцінки знань студентів підвищуються, а їх реальний рівень – ні. Як пише С.Хакс, “зникли старі вимоги. На їхньому місці або взагалі не залишилось ніяких вимог, або з’явились так звані плани самообслуговування. Але цей набір предметів не може бути системним. Складений “на будь-який смак”, цей план більше нагадує лоскутну ковдру з розрізнених академічних дисциплін. Це назвали “культурним плюралізмом”.

Найкращим можна вважати управління сферою вищої освіти, яке поєднує елементи раціонального контролю з боку держави та елементи саморегуляції. В Україні триває процес реалізації саме такої моделі: держава визначає стандарти освіти та здійснює контроль за якістю підготовки спеціалістів у вищій школі при значній автономії вузів у вирішенні питань змісту освіти, інших проблем навчально-виховної, науково-дослідницької, методичної та фінансово-господарської діяльності.

Було б корисним звертання до досвіду інших країн, а саме – до концепції “спільної участі” (маються на увазі взаємовідносини між вищими навчальними закладами, державою та суспільством). Сутність цієї концепції полягає в тому, що в управлінні вузами беруть участь ради, які складаються з представників різних соціальних груп суспільства, профспілок, роботодавців. Ряд країн Європи вже внесли відповідні істотні корективи до освітньої політики (Швеція, Данія, Франція, Іспанія).

Проблема відповідності знань, вмінь та навичок, які спеціаліст отримав у вищому навчальному закладі, запитам суспільства, стала особливо актуальною в умовах відсутності системи державного розподілу випускників. В ринкових умовах висока якість підготовки спеціаліста є одним з визначальних факторів знаходження ним свого місця на ринку праці та подальшого професійного росту. Сьогодні роботодавці, особливо у приватному секторі, вже не будуть витрачати час і гроші на перепідготовку спеціаліста безпосередньо на робочому місці, як це мало місце в умовах планової економіки.

В нових умовах вузи повинні підтримувати постійний зв’язок з потенційними роботодавцями і враховувати їхні вимоги щодо професійно-кваліфікаційних якостей майбутніх спеціалістів. Це потребує створення при вищих навчальних закладах відповідних служб, які виконували б наступні функції:

  • вивчення попиту на кваліфікованих спеціалістів, пошук потенційних роботодавців, складання договорів про цільову підготовку спеціалістів для конкретних підприємств;
  • пошук місць для проходження студентами виробничої практики з перспективою подальшого працевлаштування;
  • організація участі представників зацікавлених груп у визначенні змісту освіти, професійних характеристик майбутніх спеціалістів, напрямків виховної роботи;
  • проведення експертних опитувань серед управлінського персоналу підприємств, на яких працюють випускники даного вузу, з метою отримання інформації про “слабкі місця” у підготовці молоді до виконання своїх професійних ролей.

Зміни в суспільних відносинах завжди висувають нові вимоги до виконання людиною своєї професійної ролі. Ці вимоги вже знайшли відображення у визначенні принципів здійснення навчально-виховної роботи у вищий школі України, а саме: фундаменталізація, гуманізація, гуманітаризація та індивідуалізація навчання, демократизація відносин між учасниками навчального процесу, спрямованість на виховання самостійного, інноваційного мислення у майбутніх представників інтелектуальної еліти.

Разом з тим інноваційний потенціал використовується не в повній мірі. Це обумовлено як складністю загальної соціально-економічної ситуації, яка склалася у нашій країні, так і труднощами подолання усталених ще за радянських часів, але вже неактуальних принципів, форм та методів навчальної роботи. Треба виділити наступні напрямки оптимізації процесу професійної підготовки спеціалістів у вищій школі, яким на сьогоднішній день приділяється недостатньо уваги.

Зв’язок отриманих знань з практикою. Однією з характерних рис радянської системи освіти був так званий інформаційний підхід до навчання. Його суть – у визнанні кінцевою метою підготовки спеціалістів у вузі отримання ними знань. Це визначало зміст і організацію навчального процесу, особливості його методики: монологічний, розповідний характер лекцій, проведення семінарських занять та атестацій у формі запитань та відповідей. Результатом є заучування студентами певної інформації, яке дуже часто супроводжується невмінням творчо її застосувати у практичній діяльності, що ускладнює процес адаптації випускників на виробництві, знижує якість їх роботи.

Альтернативою є системно-діяльнісний підхід. Його провідна ідея така: засвоєнні знання є не кінцевою метою, а основним знаряддям підготовки до професійної та громадської діяльності після закінчення вузу. Кінцева мета – система видів діяльності, до яких він залучається після закінчення вузу. Реалізація цього підходу передбачає надання студентам можливості стажування або навіть праці за спеціальністю ще під час навчання; для студентів, які планують займатися науковою діяльністю – стимулювання їхньої участі у дослідницькій роботі кафедр, у розробці нових проектів, у роботі міждисциплінарних дослідницьких колективів тощо.

Взагалі студентам, професійні плани яких пов’язані саме з науковою діяльністю, треба надати особливі умови для їх реалізації. З певного моменту підготовка майбутніх науковців та практиків повинна бути диференційованою, із зміщенням акценту у навчанні в бік більш поглибленої теоретичної чи практичної підготовки. Це буде сприяти і більш ранньому самовизначенню студентської молоді щодо майбутньої професійної діяльності, і підвищить якість аспірантського складу.

Забезпечення високого рівня комп’ютерної грамотності спеціаліста, володіння іноземними мовами. Сучасний стан суспільства, характерними ознаками якого є процеси глобалізації та соціальної інтеграції, взаємопроникнення культур, інформатизація, все менше шансів на просування залишає тим спеціалістам, які не володіють комп’ютерною технікою та інформаційними технологіями, не мають можливості користуватися джерелами інформації на іноземних мовах (наукова література, ЗМІ, супутникове телебачення, міжнародні комп’ютерні мережі).

Отже, озброєння студентів українських вузів найсучаснішими знаннями з комп’ютерної техніки, а також навичками спілкування на іноземній мові є не просто необхідною частиною підготовки спеціалістів, але умовою виходу України на міжнародний світовий простір, а в кінцевому підсумку – умовою підвищення економічної конкурентоспроможності нашої країни у світовому вимірі.

Міждисциплінарний характер навчання. Як зазначає Є.Є. Маркарян, особливістю наукової культури минулих епох (починаючи з Нового часу) був монодисциплінарний принцип організації науки та навчання. Вузька спеціалізація наукового знання була підкореною переважно задачам функціонування і розвитку окремих, відносно автономних, сфер суспільного життя. При такому підході відбувались автономізація різних областей наукового пізнання. Наука лишалася системності на рівні виробництва знань.

Розширення та ускладнення кола комплексних проблем, які вже неможливо вирішити в рамках окремих галузей наукового знання, диктує потребу у виробництві механізмів взаємної ув’язки, координації та інтеграції останніх. При міждисциплінарному принципі спеціалізація знання призначена для вирішення не ізольованих пізнавальних та практичних задач, а комплексних, таких, що знаходяться на стику різних дисциплін та учасників соціальної практики. Такі завдання вимагають виробітки уніфікованих засобів їхнього вирішення. Це призводить до утворення більш високого рівня спільності наукових теорій, понять, методів.

Міждисциплінарний принцип навчання у вищий школі реалізується в 2-х формах: внутрішньо-вузівській та міжвузівській інтеграції. Під першою розуміється взаємопроникнення окремих дисциплін в рамках одного вузу. Міжвузівська інтеграція виражається у спільній роботі вузів по навчанню частини населення у провідних вузах на старших курсах, підготовці науково-педагогічних кадрів в цільовій аспірантурі, формуванні міждисциплінарних колективів в процесі навчання, модульній системі підготовки спеціалістів, створенні територіальних вузівських центрів.

Вища школа повинна враховувати, що слід готувати спеціалістів, здатних приймати участь в комплексних програмах, займатися широким спектром проблем, переходячи від однієї області знання до іншої, від однієї теми до іншої. Тоді спеціалісти, які почнуть працювати над певною науковою або науково-технічною проблемою, будуть скоріше адаптуватися один до одного, оволодівати специфікою проблеми, встигаючи при цьому слідкувати за новими тенденціями розвитку в своїх областях.

Необхідність дотримання нових вимог до підготовки спеціаліста повинна знайти відображення в організаційних формах та методах навчання. Світ як об’єкт пізнання стає більш різнобічним та динамічним, що потребує використання адекватних методів інтенсифікації навчання.

Об’єми інформації зросли настільки, що просто збільшення часу на вивчення тих чи інших дисциплін не може дати бажаного ефекту, до того ж має певні межі. Вирішення проблеми полягає в тому, щоб озброїти майбутнього спеціаліста методологією пізнання, навчити самостійному пошуку інформації, зорієнтувати на постійне оновлення знань. Нагальною потребою є поширення активних методів навчання – опорного викладання, установчих лекцій, рольових та ділових ігор тощо – в поєднанні із збільшенням навчального часу на самостійну роботу студентів.

На жаль, використання інноваційних методів у вітчизняній практиці є проблематичним, оскільки, по-перше, поки що не вдалося подолати інерцію багаторічного використання інформаційної моделі навчання, а по-друге, через слабку спадкоємність різних ланок системи освіти більша частина випускників шкіл не готова їх сприймати.

Отже, покращення професійної підготовки спеціалістів у вищій школі вимагає комплексного підходу, оскільки визначається факторами різного порядку:

  • суб’єктивними, пов’язаними з готовністю учасників навчального процесу перейти до нових форм та методів роботи;
  • об’єктивними мікрофакторами, пов’язаними із змінами в організації навчально-виховного процесу у вищому навчальному закладі;
  • макрофакторами, пов’язаними із вирішенням проблем на рівні державної політики, а саме: модернізація матеріально-технічної бази вузів, приведення у відповідність попиту на спеціалістів-випускників вищих навчальних закладів та їх пропозиції, створення умов для здійснення маркетингових заходів для просування на ринку праці кінцевого продукту системи вищої освіти – висококваліфікованого спеціаліста.


23.01.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!