Osvita.ua Вища освіта Реферати Педагогіка Культура поведінки дітей дошкільного віку. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Культура поведінки дітей дошкільного віку. Реферат

Дошкільне дитинство – короткий, але важливий період ствердження особистості. В ці роки дитина отримує початкові знання про навколишній світ, у неї починає формуватися певне відношення до людей, до праці, виробляються навички і звички правильної поведінки, складається характер

У вітчизняній системі народної освіти особлива увага приділяється моральному вихованню, підростаючого покоління.

Одним із напрямків у моральному розвитку дитини є виховання культури поведінки.

Уже у молодших дошкільників у різноманітних іграх і спостереженнях, в процесі праці з самообслуговування і виховання нескладних доручень необхідно формувати навички ввічливого відношення з близькими для дитини дорослими і однолітками, бережливого відношення до іграшок і речей, якими всі користуються.

Виховний вплив педагогів і батьків на дітей повинен бути єдиним, постійним і послідовним.

У “Програмі вихованні навчання в дитячому садку” сформульовані завдання і зміст морального виховання в цілому і його складової частини – виховання культури поведінки з урахуванням вікових особливостей.

Ефективним засобом виховання є правильно організований режим, заняття, ігри і різноманітна самостійна художня діяльність.

Завдання виховання культури поведінки у програмі розглядаються як складова частина морального виховання і сформульовані вони у вигляді цілком конкретних вимог: прищеплення дітям необхідних гігієнічних навичок, культури вчинків в різних ситуаціях і позитивних взаємовідносин у різних видах діяльності; виховання певних елементів моральної свідомості і моральних почуттів, які повинні сформуватись у дітей при їх постійному ознайомленні з навколишнім світом, формування початкових елементів трудового виховання. Всі ці завдання зорієнтовані на вік дітей і розміщені в різних розділах програми.

Такий принцип викладання програмних вимог дозволяє вихователю заповнити моральним змістом різноманітну діяльність дітей, організувати їх щоденне спілкування. Цілеспрямовано формуючи у них такі моральні якості як гуманізм, колективізм, патріотизм у їх первісній основі.

Поняття “культура поведінки дошкільника” можна визначити як спільність корисних для суспільства стійких форм щоденної поведінки у побуті, у спілкуванні, у різних видах діяльності.

Культура поведінки не зводиться до формального виконання етикету. Вона тісно пов’язана з моральними почуттями і уявленнями і, в свою чергу, підкріплює їх.

У змісті культури поведінки дошкільнят можна умовно виділити слідуючи компоненти: культура діяльності, культура спілкування, культурно-гігієнічні навички і звички.

Культура діяльності проявляється в поведінці дитини на заняттях, в іграх, під час виконання трудових доручень.

Формувати у дитини культуру діяльності – це значить виховувати у неї звичку утримувати в порядку місце, де вона працює, навчається, грається; звичку доводити до кінця розпочату справу, бережно відноситись до іграшок, речей, книг.

Діти в середньому, а особливо в старшому дошкільному віці повинні навчитися готувати все необхідне для занять, праці, підібрати іграшки відповідно до ігрового змісту.

Важливий показник культури діяльності – це природна тяга до цікавих, змістовних занять, уміння цінувати час. В старшому дошкільному віці дитина учиться регулювати свою діяльність і відпочинок, швидко і організовано виконувати гігієнічні процедури, ранкову гімнастику. Це буде доброю основою для формування у неї навичок ефективної організації праці.

Для визначення досягнутого у вихованні культури трудової діяльності можна використати такі показники, як уміння і бажання дитини працювати, інтерес до виконуваної роботи, розуміння її цілей і суспільного змісту; активність, самостійність; виявлення вольових зусиль в досягненні потрібного результату; взаємодопомога в колективній праці.

Культура спілкування передбачає виконання дитиною норм і правил спілкування з дорослими і однолітками, які сформовані на повазі і доброзичливості, з використанням відповідного словникового запасу і форм звертання. А також ввічлива поведінка у громадських місцях, побуті.

Культура спілкування передбачає уміння не тільки діяти потрібним чином, але й утримуватись від непотрібних в даній ситуації дій, слів, жестикулювання. Дитину треба вчити помічати стан інших людей. Уже з перших років життя дитина провинна розуміти, коли можна побігати, а коли треба загальмувати свої бажання, тому що в певний час, в певній ситуації така поведінка стає неможливою, тобто діяти, керуючись почуттям поваги до оточуючих. Саме увага до оточуючих у поєднанні з простою, природністю в умінні розмовляти і проявляти свої почуття характеризують таку важливу якість дитини, як спілкування.

Культура спілкування (обов’язково) не можлива без культури мови. Культура мови передбачає наявність у дошкільника достатньої кількості запасу слів, уміння говорити лаконічно, зберігаючи спокійний тон.

Уже в молодшому, а особливо в середньому дошкільному віці, коли дитина засвоює граматичну будову мови, учиться правильно будувати прості речення, його привчають називати дорослих по імені та по батькові, на “Ви”, коригують вимову, участь дітей говорити в нормальному темпі, без скоромовок чи розтягування слів. Не менш важливо в цей же час навчити дитину уважно слухати співрозмовника, спокійно стояти під час розмови, дивитись в лице розмовляю чому.

Під час навчально-виховних заходів, які організовані педагогом, питання і відповіді дітей в значній мірі регламентовані завданнями, змістом матеріалу і формами органіці дітей. Зрозуміло, що культура спілкування їх в таких процесах формується швидше і легше. Але не менш важливо виховувати культуру спілкування у повсякденному житті, у різних видах їх самостійної діяльності. З другого боку, оволодіння культурою мови допомагає активному спілкуванню дітей у спільних іграх, в багатьох випадках попереджує між ними конфлікти.

Культурно-гігієнічні навички – важлива складова частина культури поведінки. Необхідність в охайності, утримання в чистоті обличчя, рук, тіла, зачіски, одягу, взуття продиктована не тільки вимогами гігієни, але й нормами людських відносин. Діти повинні розуміти, що в дотриманні цих правил проявляється повага до оточуючих, що любій людині неприємно доторкатись до грізної руки чи дивитись на неохайний одяг. Неохайна людина, яка не слідкує за собою, своїм зовнішнім виглядом, своїми поступками, як правило, неохайна і в роботі.

Педагоги і батьки повинні постійно пам’ятати, що прищеплені в дитинстві навички, ва тому числі культурно-гігієнічні, приносять людині велику користь на протязі всього життя.

Культуру споживання їжі часто відносять до гігієнічних навичок. Але її значення не тільки у виконанні фізичних потреб. Вона має і етичний аспект – адже поведінка за столом базується на повазі до сидячого поруч, а також до тих, хто приготував їжу.

З дошкільного віку діти повинні засвоїти певні правила: не можна класти лікті на стіл під час їди; їсти треба з закритим ротом, не поспішаючи, старанно пережовуючи їжу; бережливо відноситись до хліба та інших продуктів харчування; правильно користуватись столовими приладами. Оволодіння культурою споживання їжі – нелегка для дошкільнят справа, але здійснювати формування цих навичок необхідно, треба добиватись, щоб діти їли із задоволенням, апетитом і охайно.

Однією із задач виховання дітей першої молодшої групи – формування у них передумов моральної поведінки і культурно-гігієнічних навичок. Діти третього року життя, які тільки що прийшли в дитячий садок, відрізняються один від одного рівнем вихованості, володінням різними навичками і тільки починають звикати до нової для них обстановки. Звідси – особливе значення в роботі з малятами набуває індивідуальний підхід до кожної дитини.

Перш за все педагогу необхідно досягти довір’я дитини, тому що вирішальним методом виховання малят є безпосереднє спілкування з ними вихователя.

Створення (умов) передумов культурної поведінки маленької дитини ведеться по кількох напрямках. Один із них – формування уміння гратись і займатись справами, споживати їжу, спати під час тихої ї години, одіватись, вмиватися разом з групою однолітків, поруч з товаришами, тобто в колективі.

При цьому в дітей розвивається почуття колективізму. Не менше важливо прищеплювати інтерес до трудових дій дорослих, бажання допомогти їм, а пізніше – і самостійно виконувати нескладні трудові дії по самообслуговуванню. Виховання бережливого відношення до іграшок і речей, уміння побороти невеликі труднощі і доводити діло до кінця, почуття вдячності за турботу і догляд, почуття симпатії, дружелюбності до дітей і дорослих – все це основі програмні напрямки педагогічної роботи вихователя дитячого садка.

Важливим завданням у роботі з дітьми є виховання культурно-гігієнічних навичок – охайності, акуратності в побуті, навичок культури споживання їжі як невід’ємної частини культури поведінки.

Щоб полегшити дитині засвоєння нових навичок, необхідно зробити цей процес доступним, цікавим і захоплюючим. Це треба зробити тонко, не нав’язуючи, враховуючи вікову особливість дітей третього року життя – потяг до самостійності.

На протязі молодшого дошкільного віку дитина набуває навичок, оволодіння якими вимагає від неї певних зусиль.

Багаторазово повторюючись у різних режимних процесах “Такі дії, як самостійне одягання, причісування. Умивання і т. і., від яких дитина отримує радість; діти засвоюють, що і в якій послідовності треба робити.

Образ тих чи інших дій повинен скластися у свідомості дитини до того, як вона приступить до їх практичного здійснення. Тому спочатку треба показати необхідну дію, а потім вправляти у них дітей.

Треба пам’ятати ще одну важливу особливість формування навичок культурної поведінки у малят: по мірі оволодіння новими діями дітям хочеться неодноразово їх повторювати.

Малята перетворюють ці дії в гру. Вихователь спостерігаючи за цим, підключається до гри і направляє дії дитини на закріплення навички. Повторюючи таким чином прийоми правильних дій, маленькі діти починають більш ретельно їх виконувати.

Другий також вельми ефективний спосіб 0- використання ігор (з лялькою, водою та ін.). Під час задоволення інтересу дитини, що з’явився, о нових для нього дій. При неодноразовому їх виконанні, навичка стає міцною. Такі ігри в той же час дозволяють дітям добиватись більш раціональних дій під час режимних процесів. Для закріплення навички треба також використовувати заохочення маляти за правильно виконане завдання.

Характер оцінки дій і поступків змінюється в залежності від підвищеного рівня закріплення у дітей навичок культури поведінки. Якщо спочатку зусилля дітей, направлені на самостійне виконання тих дій, постійно заохочуються і оцінюються позитивно, то в подальшому до них треба відноситись, з одного боку, як до необхідного явища, а з іншого – оцінювати якість дій.

Ігрові прийоми, використані вихователем і викликаючи у дітей позитивні емоції, забезпечують більш високе сприйняття дитиною моральних правил поведінки. Педагог ненав’язливо виробляє інтелектуально-емоційне відношення дітей до конкретних правил суспільної поведінки, закріплює їх на практиці, викликає у малят потяг до доброзичних дій. При цьому процес виховання стає природнім, дитина н відчуває себе його об’єктом.

Для засвоєння дітьми прийомів одівання в гру можна включити і ляльок. В групі повинна бути велика лялька з підбором одягу.

Для засвоєння дітьми найбільш важливих правил культурної поведінки доцільно використовувати колективні ігри-заняття, ігри-вправи, ігри-інсценізації. Вони допомагають вихователю вирівняти рівень оволодіння навичками кожною дитиною групи.

Через ігри-заняття вихователь може в захоплюючій формі не тільки розкрити зміст вимог в необхідній послідовності, але і зв’язати ці вимоги з конкретними вчинками маляти, що дає можливість закріпити позитивне відношення до їх виконання в повсякденному житті.

З переходом дітей у другу молодшу групу, програмні вимоги до виховання навичок культури поведінки, ускладнюються. У дітей на четвертому році життя продовжують формувати самостійність, вміння переборювати невеликі труднощі. Ставляться більш складніші вимоги до виконання дій в ході режимних процесів, бережливого відношення до іграшок, до праці старших. Крім цього, вихователь тепер більше уваги повинен приділити формуванню. У дітей навичок і виконання ними правил ввічливого спілкування, організованої поведінки в дитячому садку, дома, на вулиці.

Плануючи роботу, педагог особливу увагу приділяє формуванню таких якостей особистості, як чуйність, уважність, передбачливість, тактовність, які допомагають дитині бачити і розрізняти стан людини, вирішити, як потрібно поступити в кожному конкретному випадку, щоб не причинити оточуючим неприємностей.

Рівень розвитку дітей четвертого року життя дозволяє дещо підвищити програмні вимоги до морально направлених ігор-занять, ігор-вправ, інсценізацій. Тепер вони будуються так, щоб кожна попередня вправа спиталась на досвід дітей, набутий раніше. Таким чином забезпечується більш швидке і міцне засвоєння навичок.

Принципом проведення ігор стає більш широкий і комплексний вплив на свідомість і моральні почуття дітей, а також надати можливість їм вправлятись у здійсненні потрібних дій, вчинків. Поступово дітям надається все більше самостійності, пропускаючи показ дій, складається можливість для самостійних вправ з культури поведінки.

Щоб досягти єдності між уявленнями про те, як треба себе вести, і конкретною поведінкою дитини, треба широко використовувати вправи ігрового характеру. Дорослий, використовуючи різні засоби і форми роботи, повинен тонко і ненав’язливо, але постійно збуджувати дітей додій до того часу, поки вони не звикнуть самостійно виконувати роботу.

Вправи по виконанню дій за зразком вихователя – своєрідне і необхідне ля формування навички тренування поведінки дітей.

Поступово ігрові вправи і завдання треба ускладнювати, демонструючи дії в комплексі.

Після проведення ігор, занять, вправ на тему “Підтримання порядку” діти гостріше помічають безпорядок.

Вихователь продовжує виховувати у дітей почуття любові, поваги до близьких. Не четвертому році життя вже можна поставити більш складну виховну задачу. Тепер вихователь намагається допомогти дитині осмислити своє відношення до мами, тата, бабусі. Тут можна провести такі заняття “Наші мами”, “Наші добрі поступки”.

Діти п’ятого року життя спостережливі, активні. Їхні інтереси стають різносторонніми. Збільшується об’єм знань, розширюється можливість знайомства дітей з явищами суспільного життя.

Поєднання керівництва практичні повсякденно самостійно діяльності дітей в дитячому садку і дома із залученням їх уваги до праці дорослих, суспільному значенню цієї праці, допомагають успішному вирішенню завдань виховання, поваги до старших, культури спілкування з ними.

Хороший засіб для цього – правильне відображення таких дій в заняттях та іграх: “Чим можна порадувати маму” і ін.

Нового якісного рівня досягають на даному віковому рівні ігри. Діти розвивають сюжети ігор в “сім’ю”, “дитячий садок”, “пошту”, “магазин”, відображаючи отриманий в процесі спостереження, досвід. Створюючи умови для ігор і керуючись ними, вихователь турбується про те, щоб їх зміст і сам хід гри носили виховуючий характер.

Устремління дітей до копіювання. Їх зростаюча активність робить особливо важливою повсякденну виховну роботу з дітьми. Посилюються вимоги од культури педагога, а також обов’язкового виконання самими дітьми вимог і правил культури поведінки. Збільшується роль вправ, наочного показу зразків культури поведінки в різних ситуаціях. Такий показ дає можливість вихователю своєчасно попередити конфлікти, закріпити позитивні сторони взаємовідносин дітей. Не менш важливо, звичайно, що показ і пояснення до нього роблять зрозумілими для дітей мотиви дій.

Вихователю важливо своєчасно показати чи пояснити спосіб правильної поведінки.

Найважливішим педагогічним завданням у середній групі є виховання бережливого відношення до іграшок, предметів, матеріалів для саморобок, навчальних посібників. Суттєву роль при цьому грають підбір іграшок для відтворення. Культура їх зберігання і користування ними.

Важливо також потурбуватись про обладнання ігрових куточків для різноманітної трудової діяльності дітей. Педагогічні завдання в середній групі дитячого садка з найбільшою повторною і ефективністю дозволяють вирішити сюжетно-рольові ігри, а також спеціально направлені ігри-заняття, ігри-вправи, ігри-інсценівки, котрі включаються в педагогічний процес поряд з іншими засобами і методами виховання. Висока емоційність дітей даного віку дозволяє педагогу легко викликати їх інтерес до правил культурної поведінки, якщо він уміло зв’яже ці правила з тими конкретними ситуаціями і поступками, які мають місце в житті групи.

Одночасно з подібними іграми вихователь кожного дня в побуті, в режимних процесах спрямовує зусилля на формування у дітей інтересу до однолітків, побуджуючи у них проявлення доброзичливості, турботу про тих, хто поруч. В середній групі нове значення набуває виховання культури трудової діяльності, де формується відповідальність за доручену справу, розуміння значення результатів своєї праці для інших. У другій половині року під керівництвом вихователя вводяться чергування. Хорошою підготовкою для нього можуть служити ігри-вправи, наприклад, “Ми чергуємо в їдальні”.

Виховання культури поведінки ускладнюється тим, що ставлячи дітям нові вимоги, педагог повинен постійно закріплювати уже сформовані в молодших групах навички, уміння.

З цією ціллю можна активно використовувати репродукції картин, фотографії, малюки.

Свідоцтвом міцного засвоєння навичок міцного засвоєння навичок і звичок культури поведінки може служити аналіз записів у щоденнику. Якщо записи у ньому свідчать, що в поведінці дітей н спостерігається розриву між засвоєними знаннями про те, як треба вести себе, і їх поведінкою в подібних ситуаціях, значить, навичка і звички культури поведінки наданому етапі засвоєні дитиною досить добре.

У дітей старшої групи необхідно активно і послідовно формувати дружні взаємовідносини, звичку гратись і спільно працювати, уміння підкоритись вимогам дорослих і встановленим нормам поведінки.

Головним в ціле направленій виховній діяльності педагога не щаблі старшого дошкільного віку, продовжує залишатись організація життя та діяльності дитини. Разом з тим виникає необхідність систематизації тих уявлень про норми поведінки, які він придбав на протязі всього попереднього періоду.

Ефективним методом уточнення і систематизації моральних уявлень старших дошкільників є етична бесіда. Головна мета етичної бесіди полягає в тому, щоб сформувати у дитини моральні мотиви поведінки, якими б вона могла користуватись у своїх проступках.

Поведінка вихованців старших груп переконливо свідчить про те, що у цьому віці поступово проходить перехід від сприймання змісту окремих поступків (добре – погано) до узагальнених понять про хорошу поведінку.

В цьому віці дитина уже в змозі оцінювати свою поведінку і оточуючих.

Включаючи в життя дітей нові правила, вихователю необхідно постійно слідкувати за обов’язковим їх виконанням.

Для розв’язання програмових задач виховання культури поведінки в громадських місцях можуть бути використані ігри-вправи: “Ми їдемо є транспорті”.

У старшій групі вихователь повинен приділяти багато уваги удосконаленню навичок особистої охайності, акуратності, культури споживання їжі. Показником їхнього засвоєння ж постійне скорочення часу, який діти витрачають на виконання гігієнічних процедур, якість їх виконання. Самостійність.

Треба своєчасно потурбуватись про правильну орієнтацію дітей в найближчому оточенні. Дитина повинна знати свою домашню адресу, бути знайомою з основними правилами дорожнього руху та ін. Тут можна використати ігри-вправи, як “Наша вулиця”.

Перед переходом у підготовку групу у вихованні моральної поведінки необхідно зробити суттєвий акцент на прищеплення більш глибокого інтересу дітей до своєї товаришів, їх людських якостей, їхніх захоплень, Це важливо і для розширення кругозору дітей, і у вихованому процесі культури поведінки.

Основним завданням морального виховання дошкільням підготовчої групи є перш за все закріплення, поглиблення і розширення всього того, що вони придбали за весь час перебуванні в дитячому садку.

Особливо увага вихователя повинна бути спрямована на виховання потреб у виконанні правил особистої гігієни і в природній взаємодопомозі дітей в різних режимних процесах, у формуванні вольових якостей і культури поведінки.

Завдання виховання культури поведінки вирішуються на основі цілеспрямованого відбору методів і прийомів, найбільш вдалого їх поєднання, які забезпечують взаємозв’язок навчально-пізнавальної і самостійної діяльності дошкільників. Необхідно враховувати, як на поведінці дітей відображаються їхні враження, які отримують в результаті спостережень різних життєвих ситуацій. Тому особливе значення набувають індивідуальні бесіди і групові етичні бесіди; а також ігри-інсценізації, ігри-вправи. Доповнюючи один одного, вони дозволяють формувати моральний світ старшого дошкільника, соціальне спрямування його поведінки.

Використовуючи морально спрямовані методи виховання, педагог формує етичні поняття, культуру поведінки у громадських місцях, культуру взаємовідносин, культуру пам’ятати, що в підготовчій групі не втрачають своєї значимості ігрові прийоми, включені в виховний процес, в поєднанні з етичними бесідами, педагог ненав’язливо розкриває перед дітьми наочні зразки щоденного спілкування.

Важливо також, щоб морально спрямовані заняття, бесіди складались не тільки з правил етикету, але й з цікавих практичних вправ з культури спілкування. Тоді можна ефективно впливати на внутрішній світ дитини.

Ефективність формування доброзичливих суспільних мотивів поведінки підвищується, якщо педагог встановлює органічні зв’язки між різноманітними видами дитячої діяльності.

Вихователю. Важливо також постійно вести записи спостережень про вчинки дітей.

Зв’язок між різними напрямами виховного процесу треба намітити і прослідкувати в різноманітних варіантах з використанням всього комплексу методів, засобів, прийомів. Продумане використання багатоваріантних зв’язків дозволяє “червоною ниткою” провести виховання культури поведінки через всі процеси навчання на заняттях, ознайомленням з навколишньою дійсністю, ігри, конструкторський, образотворчий, музичний та інші види діяльності дітей. Конкретна реалізація взаємозв’язку виховного процесу самостійна діяльність.

Виховання культури поведінки спрямоване на виклик у дитини до максимальної самостійності у виконанні правил особистої гігієни, щоб навички і вміння особистої охайності, акуратності, культури споживання їжі переросли у потребу. При цьому вихователь повинен неодноразово підкреслювати соціальне значення правил акуратності: їх виконання це признак поваги до близьких, знайомих і взагалі до оточуючих.

На закріплення культурно-гігієнічних навичок і звичок спрямовані деякі ігри-заняття, ігри-вправи. В залежності від їх конкретного змісту засвоюються різноманітні правила чи їх поєднання, наприклад: слідкуй за чистотою костюма, взуття, головного убору, мий руки перед їдою і після забруднення, правильно користуйся носовою хустинкою; слідкуй за зачіскою; знай розміщення речей, клади їх завжди на своє місце...

Вихователь планує декілька занять на тему “Мій день дома”, в яких розкривається значення режиму дня для дитини.

Вихованець дитячого садка повинен бути завжди охайним, акуратним, чистим, підтягнутим – це вже він знає, принаймні, з чотирьох років. Тепер він, в недалекому майбутньому – школяр, повинне усвідомити, що це – природно і обов’язкова вимога суспільства до кожної людини. Тепер все це дитина повинна виконувати у швидкому темпі, повинна знати, як треба одітися у відповідності з сезоном, погодою. Набуті в дитячому садку такі навички – одна із основ самостійності під час навчання в школі.

Перевірити як засвоєні дітьми правила акуратності, можна під час вечора розваг. В одному із атракціонів, наприклад, дітям пропонують одне із завдань: хто швидше і охайніше збереться в школу взимку чи восени, тобто збере все необхідне для школи в портфель і вдінеться швидко, охайно і по сезону. Приймають участь у змаганні двоє або троє дітей.

Необхідність узагальнень моральних понять у дітей підготовчої групи зумовлена також і переходом дитини в школу, тими вимогами, які в найближчому майбутньому вимагатиме школа. Ці вимоги будуть у вигляді узагальнених правил “Веди добре себе на уроці”, “Зразково поводь себе на вулиці”, “Будь чистим і охайним”, “Дотримайся розпорядку дня”. У вирішенні цих завдань допоможуть бесіди, зміст яких допомагає виховувати у дітей почуття справедливості, відповідальності за результати своїх вчинків.

Значну частину бесід з дітьми треба присвятити питанням виховання культури спілкування.

Темою таких бесід можуть бути реальні вчинки дітей, які спостерігав вихователь, - це як правило, найбільш зрозумілий і дійовий матеріал. Наприклад: “Хлопчик шестилітка зайшов із татком в тролейбус. Жінка встала і запропонувала хлопчику сісти. Хлопчик сів. Тато і хлопчик сказали “Дякую”. Запитати: “Діти, а як ви будете себе вести, коли вам запропонують місце? Чому?”

Доцільно також давати дітям різні доручення. Виконуючи їх, діти вправляються у ввічливості вертання: тут, як ніде, проявляється самоконтроль дитини.

Виховання культури поведінки у дошкільника не можливе тільки в межах дитячого садочка. Воно передбачає обов’язковий зв’язок з вихованням дітей у сім’ї координацію зусиль педагога і батьків. З цією ціллю використовуються загальні і групові батьківські збори, консультації, відвідування педагогом сімей своїх вихованців.

Процес морального виховання батьки можуть побачити і безпосередньо в дитячому садку – для цього організуються “Дні відкритих дверей”.

Але в той же час треба знати, що батьки не повинні переносити методи виховання дитячого садка в сім’ю. Специфіка сімейного виховання зберігається. Вихователь планує відвідати більшість сімей до початку навчального року або на протязі першого місяця перебування дитини в дошкільному закладі. Це дає можливість вивчити умови життя дітей дома, виявити особливості виховання і поведінку дітей в кожній сім’ї, рівень вихованості; виявити рівень педагогічної культури батьків; враховуючи особливості кожної сім’ї, спланувати конкретний зміст роботи з нею.

В роздягальні бажано оформити стенд для батьків, де було б в наочній формі розкрито питання виховання культури поведінки – її значення. Суть, необхідність, а також реальні можливості дітей.

Здійснити дійову педагогічну допомогу сім’ї можна і шляхом узагальнення і розповсюдження позитивного досвіду сімейного виховання.

Отже, вихователь веде з батьками роботу у трьох напрямках. По-перше, він вивчає досвід сімейного виховання і враховує всі його досягнення і недоліки у своїй педагогічній діяльності. По-друге, він здійснює дійову допомогу батькам у вихованні дітей. І по-третє, координує роботу з дітьми дитячого садка і батьків. Органічна злагодженість у роботі дитячого садка і сім’ї – один із найважливіших принципів повноцінного виховання дітей.

Отже, процес виховання культури поведінки дуже складний, передбачає свідоме і своєчасне застосування педагогом багатого арсеналу різноманітних методів. Необхідна також “рухливість” засобів виховання, їхнє постійне коригування. Педагог повинне уважно слідкувати за тим, як кожний із його вихованців сприймає виховний вплив. Потрібно якомога раніше визначити рівень морального виховання кожного із дітей. Спостереження дозволяють виявити у кожної дитини відповідні їй особистості вчинків, інтересів, відносин з оточуючими, труднощі у засвоєнні навичок культури поведінки. Це, в своє чергу, служить основою для оцінювання динаміки розвитку дитини і коригуванню майбутнього процесу виховання.

Виховання позитивних потреб і мотивів поведінки і діяльності у розумово відсталих дітей

Потреби і мотиви у розумово відсталих дітей не формуються спонтанно, а тільки завдяки корекційно-виховній роботі.

Для формування позитивних мотивів поведінки і діяльності необхідно соціальне значущі дальні цілі дробити на ряд ближніх підпорядкованих цілей, які можуть бути зрозумілими і прийнятими розумово відсталими учнями як значущі мотиви. Суттєву роль відіграє усвідомлення учнями суспільної значущості результату діяльності, в якій формуються ці мотиви. Так, наприклад, учням 8 класу допоміжної школи спочатку давали завдання вирізати геометричні фігури з метою перевірки навичок роботи. Іншим разом учням пропонували цю саму роботу з метою виготовлення наочного матеріалу для молодших школярів. У другому випадку підлітки відповідальніше ставились до цього завдання.

Дослідження І.П.Ушакової присвячені визначенню рівнів ставлення учнів допоміжної школи до навчальної діяльності. Низький рівень автор характеризує як загалом позитивне, але неусвідомлене ставлення, яке спонукається виключно лише впливом вчителя. Цей рівень обумовлений ближніми, обмеженими мотивами. При середньому рівні це ставлення, залишаючись вимушеним, виступає як елементарне усвідомлення обов'язків школяра.

При високому рівні - відношення до навчальної діяльності складається не лише під впливом зовнішніх чинників, але й на основі інтересу до навчальних предметів, прагнення до знань як до суспільне значущої та необхідної умови майбутньої діяльності. Для більшості учнів допоміжної школи характерним є низький та середній рівні ставлення до навчальної діяльності. При відповідній виховній роботі в старших класах з'являється високий рівень ставлення до цього виду діяльності.

Розвитку суспільної активності, самостійності як рис особистості розумово відсталих дітей сприяє організація практичних суспільне значущих справ, які викликають у школярів інтерес та позитивні емоційні реакції.

Наступною умовою успішності виховання суспільне значущих мотивів можна вважати орієнтацію дітей на самостійний пошук шляхів виконання завдань. При цьому педагог допомагає усвідомити школярам суспільну значущість доручення.

Важливим фактором формування соціальних потреб та мотивів в учнів допоміжної школи є виховання у них позитивних звичок поведінки. Враховуючи схильність розумове відсталих дітей до наслідування, можна припустити, що формування позитивних звичок у тих членів колективу, які користуються симпатією у більшості однолітків, є особливо значущим.

Першим методичним правилом формування корисних звичок є врахування залежності їх виховання від результату дії. Якщо результат дії викликає задоволення у розумове відсталої дитини, то вона буде прагнути до повторення цієї дії. І навпаки, якщо вихователь не хоче, щоб певна дія закріпилася як звичка, не можна допускати, щоб завдяки цій дії дитина одержувала задоволення (С.Я.Рубінштейн). Роль позитивних підкріплень особливо велика на перших етапах формування звичок у розумове відсталої дитини, оскільки її переживання сильніші, ніж у дитини з нормальним інтелектом. Позитивним або негативним підкріпленням може бути та чи інша реакція однолітків на вчинки учня, що необхідно враховувати у корекційній роботі.

Важливим принципом формування в учнів старших класів допоміжної школи моральних понять Т.Є.Саксонова вважає створення "ситуації активного пізнання моральних норм". У її дослідженні учні ознайомлювались з оповіданнями морального змісту, після чого вони давали письмові відповіді на запитання, усно коментували і обґрунтовували ці відповіді, колективно обговорювали їх, знаходили аналогічні ситуації в класі, пояснювали засвоєні моральні норми молодшим школярам, проводили з ними ігри з практичним використанням правил, тощо.

Таким чином, для формування позитивних мотивів поведінки та діяльності необхідно:

  • усвідомлення учнями суспільної значущості результату діяльності, у якій формуються ці мотиви;
  • осмислення дітьми конкретного змісту відповідної моральної вимоги, яку необхідно перетворити в мотив поведінки і діяльності;
  • включення учнів у різні види діяльності, в яких якість, що виховується, повинна закріпитись у вигляді навички, звички поведінки;
  • урахування становища учня в системі колективних взаємовідносин, яке сприяє або перешкоджає засвоєнню ним позитивних моральних норм поведінки.


21.01.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!