Osvita.ua Вища освіта Реферати Педагогіка Фольклор як засіб морально-естетичного виховання. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Фольклор як засіб морально-естетичного виховання. Реферат

У рефераті розглянуто можливості використання фольклору як могутнього засобу морально-естетичного виховання з точки зору педагогічного та наукового досвіду

Історична роль фольклору у морально-естетичному вихованні школярів. Чому сьогодні так часто з являється зневага дітей до батьків, відчуженість між ними? Чогось подібного колись не чули. В Україні не лише до батька, матері, діда й баби, а навіть подружжя, сусіди між собою зверталися на "Ви". Любов і повагу до батьків, старших, як і працьовитість, гідність, релігійність, у наших родинах виховували змалку.

Слово батьків або старших у родині було законом для молодших. Вони вже змалку мали свої обов'язки, вчилися різної роботи, посильно працювали. Дівчатка переймали науку від матері, баби — вчилися прясти, вишивати, ткати, розписувати писанки, шити одяг, давати лад у хаті.

Хлопчики вчилися чоловічого ремесла від батька чи діда. Наприклад, колись було за правило, що дівчинка 7-10 років могла вже вишити собі сорочку.

Талановитий майстер, який виготовив багато музичних інструментів (зокрема, бандур), нині вже покійний Олександр Корнієвський розповідав, що він навчився працювати з деревом від батька і у семирічному віці сам зробив маленьку скрипку.

Відома ткаля і співачка з Рівненського Полісся Уляна Кот ткати навчилася від матері і від неї ж перейняла кількасот пісень.

Старійшина народного малярства Марія Приймаченко розповідала, що в семирічному віці намалювала у своїй хаті на стіні над лавою сільських музикантів сірою глиною. Односельці просили потім: "Маріє, намалюй і нам!"

Дітей брали з собою на сінокіс, на жнива, по гриби, ягоди, на ярмарок, у гості.

Діти у сім'ї завжди були зайняті. Старші бавили менших братиків і сестричок, змалку пасли худобу (останнє заняття Остап Вишня дотепно називає "університетами"). О.Довженко у "Зачарованій Десні" поетично і тепло описує спогади про гуртовий сінокіс.

Старші розповідали меншим багато казок, легенд про історичні події. Так, розповіді діда Івана про Коліївщину, про гайдамаків, відвідування з дідом Холодного Яру, де гайдамаки освячували ножі, дали Тарасові Шевченку тему "Гайдамаків" та інших історичних творів.

Не одному Чіпці (Панас Мирний. "Хіба ревуть воли, як ясла повні?") бабусині казки піднімали в дитячій голові хвилю за хвилею, будили думку за думкою. У багатьох родинах дітям читали твори Т.Шевченка, М.Гоголя, Панаса Мирного, І.Нечуя-Левицького та інших авторів.

Дітей любили, але завжди ставилися до них вимогливо, дозволяли далеко не все, за провини часом карали. Існували певні правила поведінки для дітей. Малим не завжди дозволяли слухати розмови дорослих, а тим паче втручатися в них.

Діти були свідками всіх подій родинного і громадського життя, усіх свят і обрядів, а то й їх учасниками.

Дитяче дозвілля породило свої жанри фольклору — лічилки, скоромовки, дражнилки, ігри тощо.

На початку XX ст. діти були ближчими до природи. Вони знали трави і квіти, знали, як сходить сонце, як коле стерня босі ноги і холодить роса, як співає соловей і кує зозуля. Змалку вчилися працювати на землі, а вона годувала і вдягала їх.

Названий син Миколи Аркаса, автора "Історії України-Руси", Микола Аркас-молодший, живучи в Америці, згадував своє дитинство на Миколаївщині: "Я приріс серцем до тієї України, коли херсонські степи хвилювалися ще тирсою, коли терпко пахло євшан-зіллям — полином, надвечір з христофорівських плавень лунало вовче виття, коли в простеньких, але чепурненьких селянських хатках увечері блимало світло каганця або керосинової "коптилки", коли скрипів журавель, коли лунала наша пісня, скомпонована душею народа може п'ятсот літ тому.

Я пам'ятаю поважний благовіст Миколаївського Собору, який котився по повені Бугу й чувся за двадцять верст од міста, в нашому маєтку. Я пам'ятаю храмові свята, квітник дівчат та парубків коло церкви, процесії співучі та виблиск наперсного хреста панотця. Я пам'ятаю сліпців-кобзарів й сліпців-лірників. Я пам'ятаю "вулицю" на селі й себе, підпарубка, у вишитій сорочці, синіх шароварах, чоботах "з рипом" і малиновий пояс — барва нашого села. Я пам'ятаю розмови з простолюддям мудрим, виснаженим працею, але бадьорим духом... зійшлий світ, але яким прекрасним, оригінальним і самобутнім він був, скільки ховав він у собі моральних і побутових скарбів..." [Ульяновський В. Микола Аркас-молодший // Старожитності. — № 7-8. — 1993]

Дорослі брали дітей з собою до церкви, призвичаюючи їх до християнської моралі та релігійних свят.

Материнська пісня, бабині та дідові казки, батьківська хата, природа, праця, релігійні закони, здорові стосунки між батьками, дорослими — все це формувало дитячу душу, вдачу дитини, виховувало любов до батьків, до рідної мови, пісні; любов до свого роду, до батьківщини і до України. І дорослими ми часто переносимося в дитинство — у казку, дорогу і рідну нам.

Отже, проблема морально-естетичного виховання не є новою для сучасної педагогіки. Сьогодні більшість учителів зрозуміли необхідність відродження духовності як найважливішої цінності, основи зміцнення української державності.

Серед ефективних засобів у виховному процесі ми виділили фольклор. Кожне звернення до усної народної творчої спадщини як частини культури свого народу сприяє духовному піднесенню держави і нації.

Однак звернення до національної культури, народної творчості в морально-естетичному вихованні багато хто розуміє занадто вузько. Часто у школу вчителі переносять незрозумілий і нецікавий учням матеріал, впроваджують окремі народні традиції (сватання. Вечорниці). Що суперечать принципу доступності.

Спираючись на досвід педагогів, ми вказали як слід використовувати у практиці виховання моралі та естетики вроджень народні традиції. Звичаї, обряди, фольклор, які є своєрідними духовними підвалинами національного розвитку, найкращими досягненнями народу в ідейному, моральному й естетичному житті.

Отже, ми дійшли висновку, що морально-естетичне виховання стає неповноцінним без вплітання в його канву ниток усної народної творчості, яка стала не лише засобом виховання. а й справжнім зразком, ввібравши тисячолітній досвід українського народу. Ми зрозуміли, що фольклор, як результат духовної праці багатьох віків, є надзвичайно цінним культурним надбанням українського народу: пронизаний гуманними і свободолюбними ідеями, він розвиває і підносить все, що є доброго і гарного в людській душі, плекає почуття краси, піддержує національну свідомість та історичну традицію.


17.01.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!