Osvita.ua Вища освіта Реферати Педагогіка Запровадження болонського процесу в освіту України. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Запровадження болонського процесу в освіту України. Реферат

Приєднання України до Болонського процесу містить ряд проблем, що в кінці може мати наслідком нівелювання національної культури, спад наукоємних розробок, деінтелектуалізацію освіти в державі

Тема Болонського процесу звучить в наукових колах європейських країн уже близько 5 років, з моменту підписання міністрами європейських країн у червні 1999 р. Болонської декларації.

Болонська декларація заклала основу глобалізаційному процесу у європейській та й загалом світовій освіті (оскільки створення потужної системи освіти в певному об’єднанні держав через світову конкуренцію в цій галузі провокує створення подібних союзів серед ін. держав) та має кінцевою метою створення „європейського освітнього простору”, відкритого для значної кількості держав світу за умови ратифікування ними Болонської угоди та підпорядкуванню виробленим заради узгодження стандартам.

Тут варто розкрити зміст словосполучення „європейський освітній простір” для розуміння суті процесу. Дане поняття нашими науковцями трактується як „сукупність усіх засобів впливу на дітей, молодь, дорослих, які групуються на три категорії: формальні (школи та вузи), неформальні (позашкільні заклади) та інформальні (ЗМІ, Інтернет і інші).

Таким чином у даній роботі ми спочатку виявимо проблеми у національній системі освіти, спрогнозуємо можливі наслідки Болонського процесу для України і врешті решт спробуємо співставити наслідки Болонського процесу для української освіти із загальною метою функціонування освіти в державі. Чому загальною? Тому що із великим відсотком достовірності можна сказати, незважаючи на недавно прийнятий закон „Про вищу освіту” в Україні так і не сформовано цілі освіти, з чого випливає теза про значні проблеми у освітній системі України. Також у роботі ми спробуємо виявити можливість альтернативи Болонському процесу у разі неспівставності найбільш загальних цілей освіти в Україні з можливими наслідками інтеграції до «європейського освітнього простору».

Спочатку слід уточнити важливість освіти в суспільстві. Це виявляється із функцій, які вона виконує: освіта і наука виконують когнітивні (пізнавально-практичні) і соціальні функції, але якщо перші є універсальними, то соціальні функції є досить варіативними і залежать від особливостей суспільства. До перших можна віднести:

  • розвиток, акумуляція та поширення знань;
  • підготовка до професійної діяльності;
  • регулювання соціальної поведінки.

До других – більш важливих:

  • загальнолюдське та в першу чергу національне виховання;
  • інтелектуальний розвиток і моральне вдосконалення особи.

Другий блок функцій освіти є важливішим за попередній, оскільки саме він закладає в особу той духовно-культурний потенціал, який надбала за весь свій історичний розвиток та чи інша цивілізація, на які ділить американський науковець С. Хантингтон світове суспільство. Цей блок створює із „людини природної” людину гуманну, високоморальну, релігійну, патріотичну, коли власне „я” у ієрархії найважливіших речей у житті особи не ставиться уже на першому місці.

Перший же блок освітніх функцій не здатний так трансформувати людину; він має метою створення із особи „гвинтика” виробничого механізму держави або іншого економічно-виробничого утворення із наявною сукупністю знань та вмінь, що можуть забезпечити йому конкурентоспроможність серед інших.

Сьогодні деякі науковці говорять про високу якість колишньої україно-радянської і як наслідок сучасної української системи освіти. Я вважаю що такі слова є безпідставними.

Система освіти, яка розглядається як єдина по своїй суті та тривалості, запрограмована на створення у своїх “споживачів” деякого виховного ідеалу, який залежить від устрою держави, світогляду, релігії й моралі народу, від рівня розвитку його культури й національних особливостей. Виховний ідеал присутній будь-якій системі освіти. В свою чергу радянську систему освіти, де особа розглядалася „гвинтиком” виробничого механізму та була „просякнута” атеїстичною комуністично-інтернаціоналістичною ідеологією, у незалежній Україні було лише частково підлаштовано до нових умов, проте не змінено докорінно. Таким чином у нас і досі виховується молодь за умов відсутності нового національного виховного ідеалу і частково зламаного старого.

Злам старого виховного ідеалу відбувся не до кінця через присутність в українській системі освіти педагогів, вихованих у радянській системі освіти. Виховний ідеал відповідав запитам того суспільства і не призводив до значної духовно-культурної деградації через тотальний контроль держави над усіма сферами життєдіяльності та все проникну пропаганду, метою котрої було створити у людини фальшиві цінності.

В нових умовах, завдяки лібералізації, демократизації, суспільство, не створивши повністю нової системи освіти, почало значно деградувати в духовному плані. Як доказ даної тези слід хоча б поглянути збірку статистичних даних про рівень злочинності в державі за період незалежності (який напр. у 2003 році збільшився у 1,5 рази порівняно із 1990 р.), поширення наркоманії, венеричних захворювань, „законних” абортів, кількості безпритульних та ін. індикаторів духовного падіння суспільства.

Таким чином в Україні постала проблема докорінного реформування системи освіти і створення нового виховного ідеалу, виходячи із національних традицій, світогляду, духовності, культури. Дана проблема в свою чергу не була вчасно вирішена і критичність моменту полягає в тому, що нам уже немає коли це робити, зважаючи на сучасні світові освітні тенденції. Так, дійсно 13 років незалежності, постійне скрутне економічне становище, відсутність постійної законопроектної роботи в цій сфері не змогли стати сприяючими факторами становлення високоефективної української системи освіти.

А „сучасні світові освітні тенденції”, під якими розуміється інтеграція освітніх систем європейських країн та створення „європейського освітнього простору”, що іще має назву Болонський процес, пропонують нам нові умови.

Національна система освіти, котра намагається ізолювати себе від зовнішнього світу, в умовах неефективної діяльності, провокує свій застій та зумовлює вплив своєї ізольованості на стан суспільства, де ця система функціонує. Таким чином не змігши створити свою високоефективну національну конкурентоспроможну систему освіти, ми повинні інтегруватися до Болонського процесу, щоб не бути знищеними міжнародною конкуренцією в цій сфері а також для цілей, котрі зазначимо нижче.

Залучення держави до Болонського процесу може мати метою дві основні тези, в основі яких мала б лежати ідея реалізації національного інтересу. Вони виключають одна іншу і вибрати в такому випадку можна лише одну.

Національний інтерес держави передбачає вирішення проблем в конкретній сфері а також підняття її на якісно новий рівень розвитку за рахунок діяльності на міжнародній арені. Таким чином існують два можливі варіанти для реалізації національного інтересу держави в контексті приєднання до Болонського процесу.

Приєднання до Болонського процесу держави становить перед собою мету вирішення національних освітянських проблем, покращення якості освіти за допомогою можливостей, котрі надає Болонський процес (тобто реалізацію національного інтересу у сфері освіти) за умови збереження фундаментальних особливостей національної освіти та найбільш загальних принципів діяльності власної системи освіти без подальшої інтеграції до ЄС. Так вважають російські вчені та як приклад тут можна навести Росію, яка була прийнята у члени Болонського процесу на вересневій берлінській конференції у 2003 р.

Приєднання до Болонського процесу є проміжний крок держави перед інтеграцією до Євросоюзу, що має кінцеву мету реалізації національного інтересу, проте не лише в освіті, як в попередній тезі, а в значному спектрі сфер суспільного життя.

По-перше слід заперечити тим науковцям, які вважають що за умов ратифікації Болонського договору буде можливим збереження фундаментальності національної системи освіти та її успішне функціонування. Справа в тому, що йде процес формування європейського освітнього простору з єдиною поки що найбільш загальною та структуризованою системою освіти, яка з часом поглине зітре національні особливості освіти країн-членів. В Болонській декларації уже розроблені єдині освітні стандарти: термін навчання, єдині критерії оцінки сукупності знань – ECTS, незалежні від держав комісії по акредитації навчальних закладів. Також з часом будуть сформовані єдині навчальні профілі та спосіб їх викладання, що їх потребуватиме єдиний європейський ринок, а також єдина мова, для зняття комунікаційних бар’єрів.

Дані стандарти поступово зближуватимуть національні системи освіти і врешті-решт зітруть їх особливості через прагнення останніх до постійного підвищення конкурентоспроможності через наближення до стандартів. А конкурентоспроможність сприятиме більшій популярності вузу для студентів-іноземців – а значить приплив капіталу до нього. Самоізоляція вузу в таких умовах та акцентування уваги ним на національних стандартах призведе до його непрозорості в світлі європейських стандартів, непопулярності для іноземних студентів, викладачів, що заперечує твердження першої тези.

Таким чином "вижити та ефективно функціонувати в таких умовах зможуть вузи, які перед приєднанням до Булонської системи мали значний кадровий та матеріально-технічний потенціал та відразу сприйняли розроблені стандарти. В результаті внаслідок міграційних процесів навколо них і надалі будуть концентруватися наукові кадри та матеріальні ресурси, а менш конкурентоспроможні освітні заклади відійдуть на периферію і будуть в скрутному становищі.

В такому контексті неважко спрогнозувати майбутнє України, включеної в єдиний європейський освітній простір.

В першу чергу на передові місця вийдуть вузи, які мають значний ресурсний та викладацький потенціал і зможуть досить швидко підлаштуватися під вимоги декларації та єдиного європейського ринку. Таких вузів буде невелика кількість, зважаючи на сучасний економічний стан держави, в переважній більшості національні університети, як найпопулярніші заклади найвищого рівня акредитації та з найбільшим ресурсним потенціалом. До них зможуть приїжджати іноземні студент, проте і серед них дані заклади не будуть користуватися значною популярністю, через більшу привабливість європейських. В свою чергу основним завданням даних вузів буде "експорт" найталановитіших випускників закордон на високорозвинений європейський ринок праці (як інтелектуальної так і фізичної).

Інші ж вузи в державі, менш конкурентоспроможні, зможуть надавати освіту решті середньостатистичних випускників школи. Дипломи таких студентів будуть користуватися невеликим попитом на європейському ринку праці, через жорсткіші вимоги і відповідатимуть запитам хіба що вітчизняної економіки. Хоча в принципі тут можливий варіант популярності нашої дешевої робочої сили на європейському ринку, котра займатиметься фізично важкою роботою. Тут же таки європейські країни не будуть зацікавлені в рості безробіття в своїх країнах, тому тут можливі деякі обмеження.

Болонська система буде вигідна в першу чергу для країн високорозвинених, у чиїх вузах є стартові умови для майбутнього змагання. У країнах же низько розвинених буде спостерігатися постійний "відтік мозків" за кордон. Невелика частина з них зможе повернутися назад, зважаючи на майбутні перспективи та цінності, прищеплені їм європейською системою освіти.

В результаті Болонського процесу освіта врешті-решт перетворюватиметься в світовий ринок, основним регулюючим важелем котрого буде принцип конкуренції.

Якщо ж освіта перетвориться в ринкову цінність, то в освіті наперед вийдуть по важливості ті освітні функції, на які є запит ринку в першу чергу, тобто перший блок функцій, описаних спочатку, а другий нівелюватиметься або буде формувати у випускників світогляд, неспівставний національному.

Таким чином приєднання України до Болонського процесу містить ряд проблем, що в кінці може мати наслідком нівелювання національної культури, спадом наукоємних розробок, де інтелектуалізацію освіти в державі.

Для України знайти в такому випадку знайти альтернативний підхід до вирішення національних освітянських проблем знайти досить важко. Можливий союз в освітній сфері з країнами СНД (або Православно-слов’янської цивілізації міг би бути для України менш руйнівним. Проте це вже є неможливо, оскільки Росія – один із головних наших можливих союзників інтегрувалася до Болонського процесу, як було уже зазначено. Відповідно можливу конкурентоспроможну систему освіти, яка могла б конкурувати з високорозвиненими державами світу формувати ні з ким.


14.01.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!