Osvita.ua Вища освіта Реферати Педагогіка Юркевич Памфіїл Данилович
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Юркевич Памфіїл Данилович

Памфіїл Данилович Юркевич народився 16 лютого 1826 року в багатодітній родині священика Миколаївської церкви містечка Ліплявого Золотоніського повіту Полтавської губернії, нині Черкаська область

З дитинства майбутній учений формувався в атмосфері обрядово-релігійних традицій рідної домівки, українського козацького села. Батько - Данило Юркевич, людина культурна, освічена, розумна, випускник Полтавської духовної семінарії 20-х рр. ХІХ ст. - зміг добре підготувати сина до подальшого навчання в Переяслівському повітовому духовному училищі (1837-1841 рр.). Тут юнак вивчав російську й церковнослов'янську мови, священну та світську історію, географію.

У 1841 році Памфіїл Юркевич вступає до Полтавської духовної семінарії. Саме тут він захопився математичними науками, яким був зобов'язаний глибиною аналізу, доброю логікою мислення, що простежується в його педагогічних працях. За роки навчання Памфіїл Данилович досконало оволодів німецькою мовою, що дозволило йому в подальшому читати в оригіналі праці німецьких учених Е. Канта, Й.Фіхте, Г. Гегеля, Ф. Шеллінга, Й. Гербарта та інших, чиї філософські та педагогічні ідеї були дуже популярні в Росії ХІХ ст. Блискуче знав учений і французьку мову.

У роки навчання в семінарії Памфіїл Юркевич мав нагоду ознайомитися зі спадщиною українських освітніх і громадських діячів Л. Барановича, Ф. Прокоповича, С. Яворського, К. Ставровецького, І. Максимовича, П. Могили в семінарській бібліотеці, яка в 1847 році нараховувала близько 1500 книг. У богословських трактатах вітчизняних філософів, просвітителів його цікавили ідеї навчання рідною мовою, виховання на традиціях української культури.

Навчаючись у Київській духовній академії (1847-1851 рр.) П. Юркевич отримав не лише спеціальні богословські знання, а й енциклопедичну гуманітарну освіту. Цьому сприяв не лише зміст духовної освіти, який передбачав вивчення богослов'я, церковної та світської історії, давніх і нових іноземних мов, а й високий освітній та культурний рівень професорсько-викладацького складу. По закінченню академії, у вересні 1851 року, П. Юркевич був призначений на посаду наставника Київської Духовної Академії по класу філософських наук. Збереглася авторська програма Памфіїла Даниловича з курсу історії філософії, котрий він читав у 1851/1852 навчальному році.

Десять років роботи в Київській духовній академій перетворили початкуючого викладача на блискучого лектора, визначного морального авторитета в середовищі студенства. Його успіх як викладача описав І. Нечуй-Левицький у творі «Хмари», де П. Юркевич виведений під ім'ям Василя Дашковича.

За десятиліття П. Юркевич став магістром і бакалавром академії (1852 р.), одержав звання екстраординарного (1858 р.) та ординарного професора (1861 р.). У 1854-1856 рр. він виконував обов'язки помічника ректора академії, а з 1857 р. викладав крім філософських наук ще й німецьку мову. За період роботи в академії П. Юркевич видав ряд філософських праць: «Ідея» (1859 р.), «Серце і його значення в духовному житті людини, згідно з ученням слова божого» (1860 р.), «З науки про людський дух» (1860 р.).

Характеризуючи цей етап наукової та викладацької діяльності П. Юркевича, В. Ключевський назвав його «окрасою Київської академії».

У 1861 р. у Московському університеті була оновлена кафедра філософія, і П. Юркевич виявився в Росії єдиним достатньо підготовленим викладачем філософії, щоб зайняти без попереднього закордонного відрядження університетську кафедру. Памфіїл Данилович викладає логіку, історію філософії, а з 1864 року ще й педагогіку. За його пропозицією Рада Московського університету робить педагогіку обов'язковим предметом для тих студентів, які по закінченню навчання будуть займатися педагогічною діяльністю.

П. Юркевич викладав педагогіку студентам усіх курсів майже всіх факультетів університету, слухачам вчительської семінарії військового відомства. Відомий російський філософ В. С. Соловйов, учень Памфіїла Даниловича, писав, що педагогіка була одним з найулюбленіших захоплень його вчителя.

З 1869 р. і до смерті П. Д. Юркевич виконував обов'язки декана історико-філологічного факультету Московського університету. У 1873 році після смерті дружини вчений тяжко захворів і 4 жовтня 1874 року помер у віці 48 років.

У московський період свого життя вчений багато працював над педагогічними проблемами. У цей час побачили світ такі його книги та статті: «Чтенія о воспитаніи» (1865), «Курс общей педагогики с приложениями» (1869 р.), «Общие основания методики» (1865 р.), «План и силы первоначальной школы» (1870 р.), «Идеи и факты из истории педагогики» (1870 р.), «Будущность звуковой методы» (1872 р.).

Проблема людини - центральна проблема філософії П. Юркевича. У своїх філософських поглядах учений розвинув українські духовні традиції, кардіоцентризм, екзистенціальність, антропоцентризм української світоглядної ментальності. Це виявилося в підкресленні унікальності духовного єства людини, визнанні особистості вищою цінністю буття, розгляді «серця» як основи духовного життя людини. Він розуміє людину як вільну відповідальну особистість.

Квінтесенцією його теорії є «філософія серця» - оригінальна філософська система, у центрі якої знаходиться вчення про «серце» як символ внутрішнього світу людських переживань. У праці «Серце і його значення в духовному житті людини» філософ стверджує, що мислення не вичерпує всієї повноти духовного життя. Людина пізнає оточуючий світ за допомогою Розуму, а пізнати красу й таємничість світу, можна тільки серцем, як центром усіх «пізнавальних дій». За П. Юркевичем, Розум - вершина, а серце - коріння духовного життя.

Педагогічна теорія П. Юркевича є органічним продовженням його філософсько-антропологічного вчення. Філософ сформулював важливу для педагогічної науки та практики думку про те, що знання тільки тоді засвоюються, коли вони зігріті почуттями, переживаннями. Лише такі знання можуть стати діяльною силою духовного світу людини, тому що процес розвитку людської особистості тісно пов'язаний зі становленням системи ставлень до дійсності.

Педагогічна теорія П. Юркевича є частиною його плану влаштування людського суспільства на засадах Істини, Добра, Краси, Гармонії.

Учений переконаний в перетворюючій силі виховання в житті суспільства. Для нього виховання є такою духовною силою, яка робить можливим як існування людства, так і його вдосконалення. Підготовка вчителів, які несуть освіту народові, збуджують у ньому розумову енергію й моральні почуття обов'язку та патріотизму, має в суспільстві вагу більшу, ніж будь-які досягнення техніки.

Вихованню педагог надає державного значення, уважаючи, що ніщо так беззаперечно не визначає ступінь освіченості суспільства й держави, як удосконалення молодого покоління.

Виховання та освіта - умова розвитку держави. Держава підтримує своє існування та історичне значення спочатку арміями; потім вона усвідомлює могутню силу капіталу й опікується розвитком народного добробуту; нарешті вона переконується, що до цих умов її сили та значення має долучатися ще одна умова, до того ж найважливіша і нічим іншим не замінна: умова ця є народна освіта».

Памфіїл Данилович був переконаний, що виховання здійснюється родиною, школою, церквою, суспільством, але на перше місце він ставив родину ,оскільки вона завжди була й залишається природним середовищем перебування дитини.

Одне з головних питань будь-якої педагогічної теорії - питання про мету виховання, виховний ідеал - П. Юркевич розв'язує з позиції гуманістично спрямованої християнської педагогіки.

Мету виховання він визначає на основі врахування «трьох начал вихованця»: особливостей духу вихованця; необхідності виконання ним обов'язку по відношенню до церкви, родини, держави; його майбутнього покликання. Тобто виховання повинно мати мету, яку сам вихованець мав би, якби він був досвідченим».

Тому Памфіїл Данилович так уточнює мету виховання: виховай людину так, щоб у зрілому віці вона знала добро, любила добро, мала сили робити добро, - тобто людину розумну, моральну і творчу. Отже, мета виховання обґрунтована П. Юркевичем з позицій загальнолюдських і християнських цінностей.

Педагог заперечує освітньо-виховний ідеал, який нехтує духом певної народності та релігії. Педагогічна спроба створити таку людину подібна до спроб садівника, який, вирощуючи яблука, груші та вишні, намагається виростити ще й плід узагалі.

На думку П. Юркевича, збереження єдності загальнолюдського та народного у вихованні є завданням «найбільшої значущості». Учений показує шлях до розв'язання цього завдання з позицій «філософії серця». Він застерігає педагогів від марних спроб зробити вихованця причетним до національної ментальності, тільки розвиваючи його розум. Щоб юнак міг увійти в реальний світ, нести його в собі, відчувати його, зріднитися з ним, треба пробуджувати, перш за все, «світло серця», почуття, уяву вихованця.

П. Юркевич досяг найбільших для свого часу узагальнень у питанні єдності виховання та навчання у процесі формуванні особистості. Цей принцип є логічним продовженням його «філософії серця», ідеї гармонії Розуму, Серця, Волі. Між розумом і волею, головою та серцем, мудрістю й любов'ю, знаннями та характером існує взаємозв'язок, але одне лише знання про добро та справедливість ще не робить людину доброю та справедливою. Тому необхідна єдність навчання й виховання, бо виховання надає вихованцеві найкращих якостей, навчання - правильних відомостей.

Взаємозв'язок виховання та навчання, переконував учений, тоді досягне найбільшої ефективності, коли навчання буде залежати від виховання, від морального спрямування, від турботи про чистоту серця, про зміцнення та ушляхетнення характеру.

Виховання як зовнішній вплив на дитину педагог ототожнює з дресурою, яка підміняє доцільний педагогічний вплив масою педагогічних рецептів. На думку П. Юркевича, така педагогіка заперечує людяність у вихованця, оскільки дитина сама у своїй внутрішній свідомості може розрізняти добро і зло і тому важливо не те, що робить вихователь, а дії самого вихованця.

Як прихильник ідеї християнської гуманності, яка визначає силу добра в серці людини, педагог вірить у перетворюючу силу любові у формуванні людської особистості. Обов'язок вихователя - поважати Людину в людині, плекати неповторність, унікальність особистості.

У Памфіїла Даниловича школа постає інституцією, яка плекає вільний дух особистості. На його думку, народи освічені й вільні вміють робити школу місцем, яке оточує їх моральною атмосферою свободи.

Поняття виховання духу й формування вільної людини нероздільні. У своїх педагогічних творах філософ незмінно підкреслює, що де дух, там і свобода.

Думка про необхідність релігійного виховання, потребу виховати в дитині глибоку віру в Бога є центральною у спадщині педагога і філософа. Накреслити в серці вихованця невикорінену віру в Добро й Бога - так визначає Юркевич одне з головних завдань виховання. Тільки глибоко віруюча людина може бути високоморальним, достойним членом суспільства.

Проте й у цьому питанні Памфіїл Данилович був послідовним прихильником гуманної педагогіки. Дитині потрібно створити умови, за яких би вона сама, без будь-якого примусу звернулась до релігії.

Виходячи з ідеї гармонії Істини, Краси, Добра, Юркевич надавав виняткового значення взаємодії, узгодженості всіх сторін виховання. Душа, уважав педагог, має три основні здатності: здатність пізнання, здатність почування, здатність волі. Ці три здатності відповідають покликанню до істини, до краси, до добра. Юркевич називає їх Розум, Серце, Воля. Узгодженість цих сфер людської особистості Юркевич виражає формулою «знания ума, вдохновеніе сердца и энергии духа».

П. Юркевич не лише збагатив теорію виховання, а й зробив помітний внесок у подальший розвиток дидактики. Педагогічне осмислення «філософії серця» дозволило П. Юркевичу написати, що вчитель має справу не з розумовим апаратом вихованця, а з його живою особистістю. Учень має голову й серце, розум і волю. Звідси - важливий для педагогіки висновок: навчання не тільки розвиває розум учня, воно повинно виховувати.

З точки зору сучасної педагогіки цікавим є розуміння Памфіїлом Даниловичем сутності процесу навчання. Неодноразово педагог підкреслював двосторонній характер цього процесу, активну роль учня в оволодінні навчального матеріалу, необхідність взаємодії учня і вчителя в процесі навчання.

П. Юркевич звертав увагу на те, що у процесі навчання відбувається активна взаємодія учнів, формуються їх міжособистісні відносини. Учений зазначав, що навчання здійснюється не в порожньому просторі, воно стосується істот, які не віддалені, як атоми, одне від одного, ані від дійсних життєвих союзів. Школа - це «союз живий та одухотворений», в якому учні навчають і навчаються, збагачуються і збагачують знання, сприймають істину і служать істині, допомагаючи іншим засвоювати її.

Ідея виховуючого навчання - одна з головних у дидактичній концепції П. Юркевича. Вірогідно, що поштовхом до подальшого розвитку цієї ідеї служили для вченого праці німецького педагога Й. Гербарта, з якими він був добре обізнаний. Й. Гербарт уперше ввів у педагогічну лексику термін «виховуюче навчання», яким користувався і П. Юркевич.

Педагог вважав за необхідне, формуючи зміст початкової освіти, ураховувати, що дитина живе у світі реальних речей. Чуттєвий світ є для неї головним джерелом знань. Усе, що пропонується для засвоєння, має опиратися на чуттєвий досвід дитини. Ні вчитель, ні книга не досягнуть успіху, поки дитина не почне самостійно знайомитися з реальними речами. Чуттєве пізнання Юркевич розглядав як необхідний етап, що має передувати логічному. Спроба передчасно ввести дитину у сферу абстрактних понять буде не лише не корисною, а навіть шкідливою. Перш ніж думати, необхідно спостерігати, уявляти. Завдання педагога визначити міру та час уведення у зміст навчання абстрактних понять.

Педагогічний ідеал П. Юркевича - освіта, яка приймається вихованцем «як радість і благо». Увесь шкільний дух має збуджувати любов і потяг до знань, до навчальної праці: «школа повинна бути місцем, яке є люб'язним і священним для дітей і яке оточує їх моральною атмосферою свободи, радості та благоговіння».

Для П. Юркевича дуже важливим видається необхідність передачі учням у процесі навчання морально-релігійних ідей. Кожна наука, кожна навчальна дисципліна перетвориться лише на посібник для певного ремесла, «поки вона не буде давати помічати чи відчувати, що за зовнішнім, явленим світом є світ вищий, духовний - світла та істини».

П. Юркевич висунув ідею релігійності навчання. Під нею він розумів не просте навчання учнів віри, а формування емоційно забарвленого морально-естетичного ставлення до «істини, добра і досконалості», які є за своїм справжнім духом «Богопізнання та служіння Богові».

У справі навчання й виховання ідей П. Юркевич особливо велику роль відводив учителеві, вважаючи його посаду найпочеснішою серед інших. Дві суттєві якості вирізняють у поглядах П. Юркевича моральну особистість учителя: авторитет і любов. Без цих якостей усі виховні заходи пов'язані з тиском та насильством, вони не зустрічають з боку дітей добровільного послуху, а це означає, що вони втрачають своє виховне значення».

П. Юркевичу належить заслуга привнесення в педагогічну думку нових ідей, які були сприйняті не лише вітчизняною, а й зарубіжною педагогічною теорією та практикою. «Філософія серця» доводить, що абсолютизація розумного начала в людині, заперечення значущості її внутрішнього світу, намагання зробити його наскрізь прозорим для педагогіки неминуче ведуть до прагматизму у вихованні. Учений осмислив педагогіку як науку про виховання; усвідомив справжнє значення самовиховання в житті людини; сформулював закон розвитку вільної особистості. Цілі, принципи, зміст, методи навчання і виховання обґрунтовані вченим з позицій загальнолюдських, християнських цінностей.

Філософську спадщину Памфіїла Даниловича Юркевича почали досліджувати ще в кінці ХІХ ст. В. Соловйов та А. Ходзинський. У радянські часи праці філософа й педагога на Україні не перевидавались і не вивчались. Лише з кінця 80-х рр. з'являються перші публікації в науковій періодиці, а в 2000 році С. Кузьміною захищена кандидатська дисертація «Філософсько-педагогічна концепція П. Д. Юркевича».

Помер педагог у 1874 році в Москві.

Автор: Л. Пироженко


18.09.2008


Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!