Osvita.ua Вища освіта Реферати Педагогіка Фоменко Михайло Володимирович
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Фоменко Михайло Володимирович

Михайло Фоменко, пройшов свій професійний шлях від учителя сільської школи, завідувача районного відділу народної освіти м. Горлівки (1965-1967 рр.) до міністра народної освіти України

Михайло Володимирович Фоменко народився 1934 році в селі Копані Гуляйпільського району Запорізької області. Батько його загинув у 1943 році, мати у великій скруті виростила трьох дітей.

Учився Михайло спочатку в початковій, потім - у семирічній школі, а в 1948 році вступив до Гуляйпільського педагогічного училища.

З 1952 року розпочалась діяльність молодого вчителя початкових класів у селі Водяне Запорізької області, водночас Михайло Володимирович навчається на філологічному факультеті Запорізького державного педагогічного інституту, який успішно закінчує в 1961 році.

У 1962 році разом із дружиною та двома дітьми переїжджає до міста Горлівки Донецької області. Займає посади заступника директора середньої школи № 84, потім - директора середньої школи № 55.

У 1965 році М. Фоменка призначено завідувачем Центрально-міського районного (потім - міського) відділу народної освіти м. Горлівки.

З 1967 до 1969 року М. Фоменко працює першим заступником завідувача Донецького обласного відділу народної освіти.

Партійною роботою Михайло Володимирович займався з 1969 до 1974 року, спочатку в Донецькому обкомі партії, а потім - у відділі науки та навчальних закладів ЦК компартії України.

Єдина школа в центрі шахтарської Горлівки, що має власний сад, якому вже 44 роки, - це школа № 55. Усі, хто був знайомий із першим директором школи Михайлом Володимировичем Фоменком, який заклав його, знають: він, як справжній господар, прищеплював нові сорти, навчав дітей любити сад, із задоволенням тут працювати, зберігати врожай... Любов до землі в нього від народження - селянська вдача! Швидше за все, саме ця любов і зробила його справжнім педагогом. У цьому припущенні все ясно і просто - землі потрібні господарі, які б її любили, доглядали за нею, дбали про неї. Але одному із цим не впоратись - значить, потрібно виховувати собі зміну, тисячам дітей прищепити кращі людські якості, дати хороші знання. І нехай вони зроблять землю прекрасною. Напевно, у цьому й була суть вибору молодого Михайла Фоменка.

«Скромна праця сільського вчителя» - так кажуть і думають жителі міста, які не знають, що таке вчитель на селі. Це людина, яку тут поважають чи не найбільше, з ним шанобливо вітаються люди похилого віку, а діти віддають йому всю свою душу й пишаються своїм молодим учителем, який не тільки багато знає та добре навчає, а й співає разом з ними, грає на баяні, є також режисером вистав на сцені сільського клубу. А ось чого не знають школярі Михайла Володимировича, так це того, що він ще й учиться бути вчителем! І відкриваються в молодому вчителі численні таланти тому, що справу знайшов свою, ту, яка стане справою всього його життя.

Після десяти років роботи в різних школах почався кар'єрний ріст, дати змінювались, як у калейдоскопі: заступник директора, директор, завідувач рай- і міськвно... Це свідчить про стрімкий злет творчих сил. Кар'єра не цікавила його, посади наче знаходили його самі - згідно із заслугами, умінням, талантом.

З 1974 до 1990 року працював у Міністерстві народної освіти України заступником міністра (чотири роки) та міністром (дванадцять років). Двічі був обраний депутатом Верховної Ради, має урядові нагороди. Дійсний член Академії педагогічних наук України. Робота в міністерстві - ні хвилини відпочинку, щоденно, на совість. Зовсім не випадково Михайло Фоменко довше за всіх міністрів освіти перебував на цій посаді, не випадково в Донецькій області до цього часу про нього кажуть: «Наш міністр!». Заслужив, щоб йому довірили керівництво освітою та вихованням підростаючого покоління всієї України. Педагогіка відкриває свої таємниці тільки тим, хто присвятив їй життя, тільки відданим, вірним, умілим.

Досвід сільського вчителя, завуча, директора, знання до дрібниць гострих проблем освіти зсередини стали у пригоді, щоб чітко організувати роботу цілого міністерства, І відкрився в Михайлові Володимировичі ще один талант - розумного, мудрого керівника. Сімдесяті-вісімдесяті роки - благодатний час для українського учительства: іде активне шкільне будівництво, зводяться нові школи, і відразу ж їх заселяють цікаві до всього, невгамовні дітлахи. Учительські знання та вміння широко використовуються - учителі потрібні всюди: у містах, селищах, селах. Хороші підручники задовольняють усі потреби школи, бібліотеки поповнюються методичною та художньою літературою, крамниці наочних посібників є майже в кожному місті. Навчальні плани та програми складаються розумно й виважено, щоб забезпечити якісну освіту: відкриваються класи з поглибленим вивченням окремих предметів. І за всім цим - наш міністр: мудрий, обізнаний.

Однією з особистих якостей характеру Михайла Володимировича є вміння побачити й оцінити перспективну педагогічну ідею, підтримати ентузіастів і новаторів, надихнути педагогів на творчу працю заради все тієї ж успішної освіти. Скільки чудових новацій у ці роки знайшли застосування у практиці вчителів, скільки авторських шкіл «відчинили свої двері» учням, скільки педагогічної літератури видано на допомогу вчителю!

У дев'яності роки злет М. Фоменка: він отримав почесне, авторитетне звання академіка, хода його неначе уповільнилась, проте стала ще ґрунтовнішою, надійнішою, мудрішою. А душа, натура залишились такими, як у молодості! Велика, красива, сильна та весела, надзвичайно добра, щира. Це людина, яка вміла і вміє допомогти, утішити, підтримати, спрямувати. Як давно він виїхав із Донбасу, а ім'я - Михайло Фоменко - не стало тут чужим і забутим.

З 1996 року Михайло Володимирович на заслуженому відпочинку.

...Він не перестав любити землю. Будучи на заслуженому відпочинку, має трохи більше вільного часу - іноді можна відкласти роботу над книгами про управління освітою, про демократизацію школи, схилитись над землею - теплою, запашною, щедрою, порадіти яскравим паросткам, попрацювати руками. Так, він завжди мав руки, що вміють працювати, і серце, що вміє любити.

* * *

...Природа рідко наділяє людину талантом мати друзів - щирих, щедрих, вірних, на все життя.

Про особливо дружні стосунки між колишніми завідувачами - вихідцями з Донбасу - мені вдалось дізнатись та спостерігати в липні 1981 року. Уранці того дня разом із директором школи-інтернату М. Симирні приїхав вирішувати проблеми інтернату. Сподіватись периферійним освітянським керівникам потрапити на прийом до міністра - це просто фантастика, та ще в день приїзду. Завітавши до приймальні міністра, дізнались про його десятиденну хворобу: була операція. Секретарка не була впевнена, що М. Фоменко буде довго на роботі, а що вже говорити при прийом відвідувачів.

- Його всі так чекають і в ЦК, і в Раді Міністрів, не кажучи про начальників управлінь міністерства, - цими словами закінчила свою інформацію уважна помічниця міністра.

- Чекаємо біля сходів, - сказав Михайло Ілліч. - Михайло Володимирович мене прийме за будь-яких умов, - продовжив він.

Від М. Симирні ще раніше дещо знав про їхні дружні стосунки за часів співпраці в Донецький області, але минуло стільки років, у Фоменка були лише злети - ЦК, міністерство. Тож надмірна впевненість М. Симирні оптимізму мені не додала, а навіть шокувала, але не пройшло й десяти хвилин, як на сходах міцно обіймались двоє чоловіків, двоє друзів, обидва - кремезні, високі, красиві, з ледь посивілими скронями.

«Справжні друзі», - промайнуло в голові. Міністр запрошує до кабінету, просить помічницю на деякий час не турбувати ніякими справами: точиться тепла, душевна бесіда давніх друзів. Час і посади не вплинули на них. Справжній людській дружбі чи потрібні посади, чини? Духовно близькі друзі, їм є про що говорити, їм є про що чути один від одного. Масивний годинник, ще придбаний за часів міністра освіти Павла Тичини, відбиває вже третю годину зустрічі.

Скоріше інтуїтивно прийшов виручати друзів заступник міністра Віктор Шепотько: - «Земляків забираю до вечора, бо у приймальній народу..., та й «зверху» про вас запитували, Михайло Володимировичу».

Промайнув час, а перед очима ця тепла зустріч друзів і яскравий урок людської дружби, який дали мені міністр освіти та директор інтернату, два Михайла - перший і другий - як їх жартома називали завідувачі відділів старшого покоління.

Автори: Є. Кириченко, В. Терещенко


20.09.2008

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!