• Друкувати
• Запитати
• Надіслати другу
• Поділитись
  • Facebook
  • Twitter
• Підписатись на новини

З 1909 до 1919 р. навчався в Першій Київській гімназії. У квітні 1915 року став членом учнівського гуртка /КУГ/. Микола Миронов був одним із організаторів соціалістичного союзу молоді в Києві, створеного за ініціативою та під керівництвом В. Затонського в березні 1917 року. Буремні роки, на які припала молодість Миколи Миколайовича, вплив Володимира Петровича Затонського, назавжди визначили його життєвий і творчий шлях.

У квітні 1919 р. Нарком народної освіти В. Затонський організував перші в Україні педагогічні курси для підготовки керівників дитячих трудових комун. Їх слухачем був і М. Миронов. Викладав там відомий український педагог Олександр Музиченко. Після окупації Києва військами Денікіна курси були евакуйовані до Гомеля, де Микола Миколайович працював інструктором дитячих будинків і учителем російської мови до березня 1920 року.

Із квітня 1920 року Микола Миронов - політрук батальйону в Червоній армії. У вересні 1921 року він демобілізувався і поступив у розпорядження ЦК комсомолу України. Більше року, до грудня 1922 року, Микола Миколайович був на комсомольській роботі у Вінниці та Чернігові.

Як згадував Микола Миколайович, на розвиток дитячого комуністичного руху в Україні значний вплив мала книжка німецького педагога-комуніста Едвіна Гернле «Комуністичні дитячі групи», видана в Харкові в 1922 р. Е. Гернле пропагував революційне виховання підростаючого покоління, був ініціатором створення дитячого комуністичного руху, основною організаційною формою якого стало об'єднання дітей 10-14-ти років у групи. Зміст їх роботи - це участь у зборах, демонстраціях, святах Комуністичної партії, продаж комуністичної літератури, виступи на зборах, розповсюдження дитячих комуністичних газет, проведення шкільних страйків, створення шкільних рад, участь в екскурсіях та іграх. Через німецький журнал «Пролетарська дитина» ідеї Гернле, організатора комуністичного дитячого руху в Німеччині, поширювались в усій Європі. Е. Гернле твердив, що «необхідною умовою всієї цієї роботи ми вважаємо активну участь дітей у роботі та боротьбі дорослих. Ми висловлюємось рішуче проти так званого аполітичного виховання, ми вважаємо ілюзією те, що дитина може вирости по ту сторону класової боротьби».

На початку 20-х років під впливом ідей Е. Гернле в Україні при комсомольських групах створюються перші дитячі спартаківські загони, а вже у січні 1923 року М. Миронов очолив новостворене Центральне бюро комуністичного дитячого руху (ЦБКДР). До складу бюро ввійшов і В. Затонський. Зростання спартаківського дитячого комуністичного руху по всій Україні вимагало практичних посібників, відчувалась гостра потреба в республіканському дитячому журналі. За активної участі Миронова вже в квітні 1923 року виходить перший номер журналу «Червоні квіти», а ще через кілька місяців дитячий щомісячник російською мовою «Октябрьские всходы».

Микола Миколайович постійно публікував свої спогади про умови зародження піонерського руху в Україні, людей, які стояли біля його витоків, вивчав і оприлюднював архівні документи, що стосувалися подвигів піонерів у різні роки. Так, у 1924 р. в журналі «Шлях освіти» була опублікована його стаття, «До історії дитячого руху», де, спираючись на ґрунтовну джерельну базу, він наводив цікаві історичні факти розвитку як вітчизняного, так і світового дитячого руху.

З травня 1924 до 1927 року Миронов навчався в Харківському інституті народної освіти, по закінченні якого відразу вступив до аспірантури Українського науково-дослідного інституту педагогіки (УНДП). 10 грудня 1930 року Микола Миколайович захистив дисертацію, що стосувалась проблем розумового виховання. 3 травня 1931 року Миронов був затверджений Голнаукою УРСР у вченому званні наукового співробітника і залишений в УНДІП на посаді завідуючого секцією дитячої літератури.

Початок наукової роботи Миронова збігся у часі з Постановами ЦК ВКП(б) 1931-1932 рр. Головною метою виховання стало формування «нової радянської людини». Експериментальна школа 20-х років перетворювалась на репродуктивно зорієнтовану «школу навчання», яка вимагала відповідної навчальної та методичної літератури. Як завідувач секцією дитячої літератури Микола Миколайович створює ряд навчальних посібників з читання для різних класів початкової школи, працює над проблемами вдосконалення техніки читання в дітей молодшого шкільного віку, вироблення вміння читати про себе, розвитком мовленнєвих навичок учнів 3-4 класу початкової школи. Цій тематиці в основному і присвячений творчий доробок ученого.

Роботу над першою своєю читанкою Микола Миколайович розпочав ще в 1929 році в співавторстві з Я. Чепігою (видана 1930 році під назвою «Робоча книжка з мови, літератури і суспільствознавства для ІІІ класу»). З того часу цей підручник, в дещо переробленому вигляді, перевидавався багато разів і використовувався в навчальному процесі аж до 1956 року.

Читанка була побудована за принципом тематичного зближення, тобто внутрішнього тематичного та ідейного зв'язку матеріалів. Кожна наступна тема логічно пов'язана з попередньою. Підручник умовно складався з дванадцяти частин, що назвами і наповненням відтворювали радянську символіку та комуністичні свята. Лише три теми містили матеріали, частково пов'язані з природою.

Твори в межах однієї теми розміщувалися за ознакою спільної ідеї і послідовного розвитку думок, пов'язаних із твором. З окремих оповідань, казок, віршів складалася барвиста картина - ціла тема, а з усіх тем читанки - ціла панорама найважливіших життєвих стосунків і явищ. Доцільність такої структури була перевірена автором в особистій дослідній роботі та в процесі використання. Відбір творів у читанках Миколи Миколайовича став наслідком своєрідного селекційного відбору протягом понад 30 років.

Щороку читанку рецензували в учительських колективах, автор отримував сотні листів із порадами та зауваженнями. Добір та вдосконалення текстів проводились Мироновим у таких напрямах:

• визначення загальної кількості важких для розуміння учнів слів, понять, що їх слід засвоїти учням під час читання твору;
• виявлення доцільного навантаження на урок, тему;
• розподіл нових понять по галузях (індустріальне виробництво, сільське господарство, природа, географія, суспільне життя, мистецтво, побут).

Нові поняття розкривалися в підручнику засобами синонімічного пояснення, порівняння, введення незрозумілого слова в інший контекст.

Кожна тема читанки має ідеологічне, класове спрямування. Миронов, людина своєї епохи, комуніст за переконанням, прагнув прищепити учням віру в світле майбутнє, гордість за радянських людей, бажання наслідувати їх героїчні вчинки. Розвиваючи патріотичні почуття учнів, художні твори, вміщені в підручнику, стають одночасно і могутнім засобом естетичного, морального виховання. Не позбавлена необхідного в ті часи ідеологічного забарвлення підібраних творів, «Читанка», словами класиків української та світової літератури, народних казок прищеплювала читачам кращі людські риси: доброту, працелюбність, повагу до людини, праці, до старших. Від зразків народної творчості - казок, пісень, прислів'їв, через ознайомлення з доступними дітям шедеврами світової класичної літератури та кращими творами сучасних письменників - такий, на думку Миколи Миколайовича, шлях до морального та естетичного розвитку.

Методичний апарат читанок Миронова (запитання після текстів, завдання учням, поради щодо позакласного читання тощо) спрямований на застосування в роботі з читанкою різноманітних вправ, які активізують думку дитини і збагачують її лексику. Серед таких вправ: словникові роботи, бесіди по прочитаному тексту, переказ, складання плану прочитаних творів, здійснення переходу від читанки до позакласного читання художньої літератури, газет та журналів. Завдання під текстом кожного твору звертають увагу учня на образні вирази, епітети, метафори, звичайно, не називаючи цих термінів.

У 1932 році на республіканському конкурсі читанок отримала першу премію і була видана «Літературна читанка» для 4-го класу шкіл з українською мовою навчання. Цей підручник також мав надзвичайно довге життя. Він був визнаний кращим на конкурсі в 1946 році і з деякими змінами та доповненнями перевидавався аж до 1969 року, коли читання в 4-му класі було замінене систематичною українською літературою (усього підручник витримав 35 видань).

На підставі власного досвіду педагог сформулював основні вимоги до підручника з читання: відповідність змісту виховним завданням; висока художня якість уміщених творів, які мають бути зразком літературної мови; зміст повинен давати дітям елементарні уявлення про життя природи, факти та явища географічного оточення та історії Батьківщини; добір матеріалів має відповідати дидактичній вимозі поступового ускладнення, з тим, щоб кожен твір відповідав віковим особливостям учнів; забезпечувати перші навички художнього читання; містити вказівки і поради, спрямовані на організацію самостійної роботи учнів; містити високохудожні ілюстрації та репродукції кращих картин; забезпечувати взаємозв'язок між читанками кожного класу; створювати умови для поступового переходу до самостійного читання дітьми художніх творів.

У читанках М. Миронова були втілені основні положення його праць з методики пояснювального читання. Микола Миколайович уважав, що робота з читанкою в початкових класах має на меті не лише навчити учнів свідомо, виразно, правильно читати, а й виховувати всебічно й гармонійно розвинену людину. Микола Миколайович розумів пояснювальне читання як основний метод розвитку мови та мислення на основі засвоєння елементарних знань про навколишню дійсність (природу, географічне оточення, виробничу діяльність, історію і сучасне життя) у дітей молодшого шкільного віку.

Чимало часу приділяв Миронов і дослідженню теорії та практики дитячих громадських рухів у різних країнах світу. Так, у 1926 р. вийшла його «Хрестоматія з дитячого руху», у 1929 р. «Історія буржуазного дитруху за кордоном», а ще через два роки брошура «Скаутизм як педагогічна система доби імперіалізму». Праці вченого містили цікавий фактологічний матеріал про розвиток дитячого руху починаючи з середньовіччя, скаутизм розглядався як прообраз дитячого пролетарського руху.

З 1934 по 1939 р. Микола Миколайович обіймав посаду головного редактора видавництва «Дитяча література» в Харкові. Після переїзду видавництва до Києва Миронов залишився в Харкові і до початку Великої Вітчизняної війни працював проректором з наукової роботи Харківського державного педагогічного інституту. Перебуваючи в евакуації, Микола Миколайович не припиняв викладацької та наукової роботи. Деякий час він працював доцентом кафедри педагогіки Уральського та директором Старобільського педагогічних інститутів.

Після звільнення Києва Миронов працював головним редактором державного педагогічного видавництва «Радянська школа». У цей час він багато і дуже плідно працював над подальшим розвитком методики пояснювального читання як засобу розвитку мови, мислення, виховання дітей молодшої школи, досліджував педагогічний спадок К. Ушинського та Л. Толстого. З 1946 р. Миронов - доцент кафедри педагогіки, а пізніше кафедри методики початкового навчання Київського державного педагогічного інституту ім. О. М. Горького.

У 1957 р. Микола Миронов видав «Методику пояснювального читання» (посібник для вчителів початкової школи та учнів педагогічних училищ), у якій розкрив значення пояснювального читання, його предмет і джерела методики, подав відомості з історії розвитку методики вдосконалення навичок читання в початковій школі.

Микола Миколайович до кінця життя залишився ідеологом, пропагандистом, істориком громадських дитячих рухів. Він був глибоко переконаний, що без активної участі в громадському житті школи, села, міста, країни, без дитячої організації - неможливе повноцінне виховання дитини, її соціалізація. У кінці 60-х років, підводячи підсумки майже 50-річної діяльності піонерської організації, Миронов визначає такі напрямки її діяльності: ленінська вахта праці (трудове виховання); похід бойової слави (патріотичне виховання); піонерський марш миру (патріотичне виховання); мала олімпіада (фізичне виховання); естафета мистецтв (естетичне виховання); робота з жовтенятами (підготовка зміни).

Турбували Миколу Миколайовича і проблеми виховання підростаючого покоління в сім'ї, підготовки дітей до школи. У праці «Батьківські турботи» педагог порушував такі актуальні й сьогодні питання: як прищепити дітям любов до книги; як виховати волю дитини; яким може бути покарання та заохочення; коли слід розпочинати сексуальне виховання.

Навіть перебуваючи на заслуженому відпочинку, М. Миронов продовжував викладати, публікувався в педагогічній пресі. З 1980 до 1995 р. він працював старшим науковим співробітником лабораторії історії та теорії педагогіки Інституту педагогіки АПН України, вивчав та популяризував творчість відомого українського педагога І. Соколянського, з яким його пов'язували довгі роки дружби та співробітництва. Після смерті Івана Панасовича М. Миронов багато років збирав архів педагога, планував видати зібрання творів І. Соколянського та підготував рукопис свого дослідження життєвого і творчого шляху відомого українського педагога.

Микола Миколайович Миронов прожив надзвичайно довге, цікаве і плідне життя. Помер він у 1998 р. Творчий спадок педагога чекає своїх дослідників.

Автор: Л. Пироженко

23.09.2008