Osvita.ua Вища освіта Реферати Педагогіка Єфименко Олександра Яківна
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Єфименко Олександра Яківна

Олександра Єфіменко народилася 30 квітня 1848 року в невеличкому рибацькому селі Ворзуга Кольського повіту Архангельської губернії, тепер Мурманська область, у сім'ї колежського асесора Я. Ставровського

У 1850 році багатодітна сім'я переїздить до Архангельська. У 1857 році Олександра Яківна вступає до Архангельського училища для дівчат, яке закінчує в 1863 році, отримавши атестат з відзнакою та диплом домашньої вчительки. У цьому ж році Олександра Яківна влаштовується на роботу в Холмогорське двокласне церковно-парафіяльне училище для дівчат. Тут, у 1864 р., в «Архангельських ведомостях" була надрукована стаття П. Єфіменка, в якій він звертався до населення із закликом про допомогу у зборі історичних та етнографічних матеріалів (Марков П. Г. А. Я. Ефименко - историк Украины. - К.: Изд-во Киевского ун-та, 1966. - С. 13).

Політичні погляди П. Єфіменка мали величезний вплив на формування світогляду молодого вченого. Він став для О. Ставровської першим учителем. Виявляючи здібності в історичних дослідженнях, вона у своїх спогадах скаржилася, що їй не вистачало знань «у зв'язку з напрямком думок, що панували на початку 70-х років, про економічні явища суспільного життя» (Там же. - С. 14). Не вистачало систематичної освіти для розуміння популярних тоді праць із філософії та політекономії. За порадою Єфіменка Олександра Яківна почала відвідувати Архангельський архів, де за короткий час зібрала багатий матеріал з економіки, права та історії північного краю.

Відомий український історик Д. Багалій так визначав три головні джерела в розвитку наукової діяльності О. Єфіменко: 1) своєрідний хист; 2) вплив П. Єфіменка; 3) невичерпну енергію, глибоку потребу в поширенні та поглибленні наукового знання й світогляду і, що найголовніше, популяризатоський талант.

Незважаючи на хворобу чоловіка (П. С. Єфіменка) та матеріальні труднощі, О. Єфіменко не припиняла дослідницької роботи і в 1873-1874 роках надрукувала в журналах «Знание», «Дело», газеті «Архангельские ведомости» статті «Крестьянская женщина», «Артели Архангельской губернии» та ін. У відповідь на численні прохання молодій сім'ї дозволяють переїхати в 1873 році спочатку у Воронеж, а потім у Самару, Чернігів. Після переїзду на Україну творча та наукова діяльність О. Єфіменко набула повного розквіту. Україна стала її другою Батьківщиною, якій вона присвятила кращі роки свого життя та свої праці, де ім'я Олександри Яківни стало широко відомим.

У 1879 році після частих переїздів сім'я поселяється в Харкові, який у другій половині ХІХ ст. був одним з найбільших промислових і культурних центрів півдня Росії. Олександра Яківна стала одним із активних членів історико-філологічного товариства Харківського університету. У цей період вона багато друкується (в основному в журналі «Киевская старина»). З'являються й перші публікації в журналі „Детское чтение». Велика сім'я (5 дітей) жила за рахунок її гонорарів.

О. Єфіменко була відома не лише як талановитий літератор, а й як добрий лектор. Так, наприклад, її доповідь на археологічному з'їзді у Вільно в 1893 році (з 1884 року її запрошують на всі археологічні з'їзди) «Про копні суди Лівобережної України» була сприйнята членами з'їзду із захопленням і супроводжувалась тривалими оплесками (Марков П. Г. А. Я. Ефименко - историк Украины. - К.: Изд-во Киевского ун-та, 1966. - С. 23).

Олександра Яківна дивувала всіх величезною працездатністю. Вона не лише багато писала та брала участь у громадській роботі, а й знаходила час для надання допомоги товаришам і знайомим. У 1905 році вийшла збірка її праць - двотомник «Южная Русь», в якому майже без авторських переробок були надруковані 24 раніше опубліковані її роботи. Не дивлячись на значні матеріальні труднощі в сім'ї, О. Єфіменко відмовилась від гонорару на користь українських студентів.

Особливе місце у творчому доробку О. Єфіменко посідає «История украинского народа» - узагальнююча праця з історії України. Вона охоплює період з найдавніших часів і до ХІХ ст. У передмові до першого видання Олександра Яківна пише, що вважала своїм обов'язком відгукнутись на звернення, оприлюднене журналом «Киевская старина». У ньому йшлося про створення монографії, розрахованої не тільки на вузьке коло спеціалістів, а й «відповідаючої інтересам і потребам широкої публіки». О. Єфіменко, як вона сама пише в передмові, погоджуючись із запропонованою журналом схемою, зберегла для себе право групування матеріалу та його висвітлення. «Я не нехтуватиму фактами історії зовнішньої, політичної, але відмежовую їм відносно невелике місце в порівнянні з фактами історії внутрішньої; щодо внутрішнього життя народу південно-руського, то я менш зупиняюсь на описах окремих явищ цього життя, ніж на виясненні того соціально-історичного процесу, від котрого залежать ці явища», - стверджувала вона (Ефименко А. Я. Учебник русской истории. Для старших классов среднеучебных заведений. - Спб., 1909).

Олександра Яківна зберегла авторську самостійність і висловлювала погляди, які суперечили поглядам української історичної школи (відстоювала норманський початок Київської Русі). І хоч книжка науково-популярна і написана не на основі джерел, а за історичною літературою, у ній відобразились її уявлення про український історичний процес узагалі та про окремі його етапи.

Структура «Історії» побудована у традиціях характерного для другої половини ХІХ ст. поділу матеріалу і складається з восьми розділів, яким відповідають окремі періоди української історії. Перший розділ присвячений доісторичній епосі та слов'янським племенам, які населяли Україну в давнину. Другий розділ описує історію Київської Русі, третій - період феодальної роздробленості. Четвертий і п'ятий відповідно розповідають про становище українських земель у складі Великого князівства Литовського та Польщі, шостий розділ описує події визвольної війни 1648-1654 років. Останні два розділи висвітлюють події за часів Руїни та реконструкції українських земель (ХVІІІ ст.) і становище України в ХІХ ст.

Більшість авторів популярних книг та й істориків того часу розпочинають виклад матеріалу з короткого географічного опису. У книзі О. Єфіменко такий опис відсутній.

«История...» - самостійна творча робота, пронизана притаманним лише О. Єфіменко баченням історії та оригінальною манерою викладу. Навіть починається книга не буденно, а з розповіді про давньоруську легенду. «История украинского народа» порівнюється з міфічною голубиною книгою, здатною відповісти на всі цікаві питання нашого минулого. Прихильниця поширення ідей детермінізму на суспільний розвиток, Олександра Яківна розглядає еволюцію держави в безперервному розвитку. Так, зародження державності О. Єфіменко порівнює з хімічним процесом. У прозору рідину, яка тоїть спокійно, попадає інородне тіло. Від такого потрясіння в рідині починається Рух, і картина відразу змінюється - замість рідини утворюється маса твердих кристалів (держава).

Для автора сухе та точне викладення фактів не є тією цінністю, до якої треба прагнути. Більш цінним є показ тієї побутової атмосфери, в якій діяли історичні особи і відбувались події. І не так важливо, чи була такою жорстокою помста Ольги, чи був таким хоробрим воїном Святослав - головне, що вони показані живими, неординарними людьми. Із цією метою О. Єфіменко широко використовує фольклор.

Світогляд О. Єфіменко формувався в 70-80 роки під впливом Петра Савовича Єфіменка, переконаного народника. Особливо це проявилося в «Истории..». Як і М. Костомаров, Олександра Яківна розуміє прогрес як розумове та моральне вдосконалення, як розвиток вільної особистості. Багато уваги вона приділяє стану освіти в Україні за Київської Русі, Польсько-Литовського панування, Російської імперії. Зі співчуттям і захопленням описує вона народні рухи, для неї характерні значна персоніфікація історичного процесу, досить великий вміст етнографічного матеріалу.

Незважаючи на те, що світогляд Олександри Яківни формувався під впливом народницької ідеології, в її поглядах на український історичний процес є багато відмінного від поглядів істориків народницького напряму. Крім уже перерахованого нами вище (визнання родового побуту слов'ян та норманської теорії) додається положення про неминучість зародження капіталізму в Росії. Немає в О. Єфіменко й ідеалізації козаччини, яку вона оцінює досить неоднозначно: «У ній як у фокусі відбились усі позитивні і негативні риси української народності, з нею пов'язаний розквіт українського життя; нею переважно годувалась поетична творчість народу українського» (Див.: там само, с. 110). При висвітленні селянсько-козацьких повстань ХVII ст. для О. Єфіменко характерне недостатньо критичне ставлення до офіційних документальних джерел. Епізоди повстання вона характеризує як «звірячі сцени, сам опис яких крижанить душу обуренням і скорботою за людину.» Тож очевидно, що поляки змушені були упокорювати «козацьку гідру» (Див.: там само, с. 115).

Характерною особливістю «Истории» є ідея невмирущості українського народу, яка проходить через усю книгу. Хто тільки не хотів його асимілювати, та не піддався він ні спольщенню, ні русифікації. Вижив український народ після численних воєн, татарських набігів, не втративши ані своєї мови, ні віри, ні звичаїв. Бо «де життя - там розвиток» (Див. там само, с. 137).

«История» Олександри Яківни Єфіменко була однією з найбільш популярних книг з історії України аж до початку 20-х років. Уже після смерті автора книга була перекладена Д. Багалієм на українську мову і деякий час використовувалась у школах УНР.

У 1907 році на запрошення Вищих Бестужевських курсів О. Єфіменко разом із сім'єю покинула Харків і переїхала до Петербурга. На Бестужевських курсах Олександра Яківна читала лекції з історії України (Південно-західної Русі), історії землеробства та вела семінари з «читання пам'ятників». Її заняття були живі, лекції, мали глибоку аргументацію. Як правило, вони починалися з коротких тез, що легко запам'ятовувались, глибокої оцінки тієї чи іншої події, а потім починався виклад з висновками та грунтовним аналізом. Бажаючих попасти на них було так багато, що адміністрація була змушена прийняти заходи по обмеженню доступу. На семінарах з історії України Олександра Яківна знайомила слухачок із творчістю Т. Шевченка, М. Драгоманова та ін. (Див: там же, с. 28).

У 1910 році О.  Єфіменко видала підручник з історії Росії (Ефименко А. Я. Элементарный учебник русской истории. Курс эпизодический для младших классов), а через два роки він вийшов повторно в переробленому вигляді. Тоді ж вона почала готувати матеріали для підручника з історії України.

У 1910 році Харківський університет присвоїв О. Єфіменко ступінь доктора історичних наук без захисту дисертації, прийнявши її «Историю украинского народа» (1906) за докторську дисертацію, а за рішенням ради факультету Вищих жіночих курсів вона отримала звання професора. У кінці цього ж року в Петербурзі був організований урочистий вечір, присвячений 40-річному ювілею наукової діяльності Олександри Яківни. На вечорі виступив російський історик С. Платонов, який відзначив її заслуги перед наукою: «В ряду замечательных русских женщин прошлого столетия вы занимаете, конечно, одно из самых почетных мест среди ученых русских женщин. Вам принадлежит первенство» (Юбилей А. Я. Ефименко // Исторический Вестник. - 1910. - Т. 122. - С. 1208).

У Петрограді Олександра Яківна працювала аж до закриття після Жовтневих подій 1917 року Жіночих курсів. Розруха та невлаштованість змусили її переїхати на Україну. Тут, у селі Писарівці Харківської губернії, вона прожила разом з дочкою Тетяною (молодою талановитою поетесою) майже рік. Уже будучи тяжко хворою, письменниця невтомно працювала над своїм підручником «Українсько-московська історія для шкіл українських», якого так і не побачила у друкованому вигляді.

У ніч з 17 на 18 грудня 1919 року Олександра Яківна з дочкою були по звірячому вбиті бандитами. Життя та науковий доробок одного з перших істориків українського народу в різний час досліджували Д. Багалій, Г. Хоткевич, П. Марков. Педагогічна та просвітницька діяльність О. Єфіменко й досі лишається не достатньо вивченою.

ТВОРИ

  • Ефименко А. Я. История украинского народа. - Спб., 1906. - 391 с.
  • Ефименко А. Я. Учебник русской истории. Для старших классов среднеучебных заведений. - Спб., 1909. - 247 с.
  • Ефименко А. Я. Элементарный учебник русской истории. Курс эпизодический для младших классов. - Спб., 1912. - 259 с.
  • Ефименко А. Я. Начальное руководство по украинско-великорусской истории (для народных школ). - Х.: Союз, 1919. - 88 с.
  • Ефіменко О. Я. Історія українського народу. - Х.: Держвидав України, 1922. - 164 с.

Автор: Л. Пироженко


26.09.2008


Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!